Право і релігія

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

УДК 340.11:2

ПРАВО І РЕЛІГІЯ

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ВОВК ДМИТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Харків 2008

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор Цвік Марко Веніамінович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри теорії держави і права.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Козюбра Микола Іванович, Національний університет «Києво-Могилянська академія», завідувач кафедри державно-правових наук

- кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Бурлай Євген Володимирович, Конституційний Суд України, в.о. першого заступника керівника Секретаріату

Захист відбудеться 28 березня 2008 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70

Автореферат розіслано 26 лютого 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Л. Яроцький

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Демократизація суспільства, яка відбувається в Україні з початку 90-х років ХХ ст., мала наслідком зростання духовної свободи людини, що зумовило природне підвищення рівня релігійності населення, збільшення кількості діючих у країні релігійних організацій, посилення впливу релігійних структур на державно-правові процеси. З урахуванням цього, одним із завдань юридичної науки є розгляд співвідношення права і релігії в нових суспільних реаліях, що виступає необхідною передумовою формування виваженої правової політики у цій сфері, вдосконалення законодавства й запровадження оптимальної моделі відносин держави і церкви.

Актуальність проблеми дослідження підсилюється тим, що в умовах методологічної плюралізації сучасної юриспруденції, подолання ідеологічного монізму й залучення досвіду зарубіжних правознавців постає завдання переглянути основні питання місця права в системі соціального регулювання. Особливо це стосується співвідношення права і релігії, оскільки останній радянською наукою, що базувалася на марксистській філософії й соціології релігії, відводилася переважно консервативна, негативна роль в комплексі нормативної регламентації соціуму. Така позиція не може вважатися задовільною й додатково обґрунтовує важливість переосмислення зазначеної проблематики.

Слід також відмітити, що попри певний «ренесанс» релігійної тематики, який спостерігається в сучасній юридичній літературі, в наукових працях майже немає спроб теоретичної розробки співвідношення права і релігії. Існуючі ж дослідження в цій царині досить часто характеризуються фрагментарністю. На монографічному рівні вони переважно або звернені до проблем свободи совісті і правового статусу релігійних організацій, або ж розглядають вплив на право положень окремого віровчення. Майже поза увагою вчених-правників залишаються форми впливу релігії на правоутворення, недостатньо повно вивчено природу релігійного права, а релігійний чинник у наукових пошуках компаративістів висвітлюється здебільшого в межах традиційних або релігійних правових систем. До цього треба додати, що релігійне забарвлення деяких робіт, а іноді - спірність їх відправних засад (наприклад, тези про правильність або хибність догматів тієї чи іншої конфесії в контексті державно-правового розвитку) теж не сприяє вирішенню питань взаємодії права і релігії саме в юридичній площині.

Таким чином, на даний час існує потреба концептуального, заснованого на сучасній методології дослідження співвідношення права і релігії у процесі формування права й функціонування правової системи, що сприятиме вирішенню низки проблем загальної теорії держави і права, а також покращенню якості й ефективності законотворчої і правозастосовчої діяльності.

Зв'язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках Державної цільової комплексної програми «Загальнотеоретичні проблеми правотворення та правозастосування в умовах формування правової держави» (номер державної реєстрації 0106U002283). Тема дисертації затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 17.12.2004 р. (протокол №5).

Мета і завдання дослідження. З урахуванням сучасного стану наукової розробки проблеми метою роботи є встановлення на підставі сучасного праворозуміння основних засад співвідношення права і релігії, з'ясування ролі релігії в процесі формування права й функціонування правової системи і визначення на цій основі напрямків оптимізації законодавчого регулювання релігійних відносин та моделі взаємин держави і церкви. Відповідно до зазначеної мети поставлено такі завдання:

- спираючись на аналіз як класичних джерел, так і літератури сьогодення, сформулювати авторське розуміння природи права і релігії;

- встановити спільні й відмінні риси права і релігії як форм суспільної й індивідуальної свідомості, а також нормативних регуляторів з огляду на їх генезис, суб'єктний склад, способи легітимації, формальний, інституційний, функціональний аспекти;

- розкрити динаміку співвідношення права і релігії шляхом аналізу їх взаємодії, взаємовпливу та протиріч;

- вирішити питання природи норм релігійного права з огляду на їх походження, джерела легітимації, форми закріплення тощо;

- виявити, проаналізувати і класифікувати основні напрямки впливу релігії на право;

- типологізувати сучасні правові системи світу за критерієм релігійного впливу на їх розвиток і функціонування;

- сформулювати вихідні засади дослідження відносин держави і церкви в Україні, проаналізувати основні сфери цих відносин, розробити пропозиції до законодавства щодо вдосконалення їх правової регламентації.

Об'єктом дослідження є право і релігія в системі соціального регулювання. право релігія релігійний норма

Предмет дослідження становлять теоретичні проблеми співвідношення права і релігії як форм свідомості й нормативних інституціоналізованих регуляторів, особливості їх взаємодії та взаємовпливу в різних правових системах світу.

Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено комплексний підхід до поглибленого вивчення теми, зумовлений специфікою даної роботи і пов'язаний з використанням загальнонаукових і спеціальних методів наукового пошуку. Використовувалися, зокрема, такі методи: діалектичний - при аналізі походження права і релігії й напрямків впливу останньої на процес формування права; системно-структурний - під час дослідженні системних зв'язків між правовою й релігійною системами та їх окремими елементами; порівняльно-критичний - у процесі розгляду різних концепцій праворозуміння, співвідношення права і релігії; феноменологічний - при аналізі структури правової й релігійної свідомості та природи норм релігійного права; герменевтичний - при встановленні впливу релігійного чинника на розвиток різних правових систем світу; історичний - з метою формулювання вихідних засад дослідження відносин держави і церкви в Україні; формально-юридичний, порівняльно-правовий - у процесі співставлення положень нормативно-правових актів, що регулюють свободу совісті та правовий статус церкви, у тому числі і в інших державах.

Теоретичне підґрунтя дисертаційної роботи базується на наукових працях з філософії права й релігії, загальної теорії держави і права, конституційного права, релігієзнавства, психології та соціології релігії.

Питання співвідношення права і релігії розглядаються у творах таких класиків світової філософської і правової думки, як Фома Аквінський, Г. Гегель, К. Гельвецій, Т. Гоббс, Г. Гурвич, Г. Гроцій, Ф. Енгельс, І. Кант, Г. Кельзен, Г. Лейбніц, Дж. Локк, К. Маркс, Ш.-Л. Монтеск'є, Г. Пухта, Г. Радбрух, Б. Спіноза та ін. Значну увагу цим питання приділено українськими та російськими дослідниками кінця ХІХ - початку ХХ століття, у тому числі М.М. Алексєєвим, І.О. Ільїним, М.М. Коркуновим, П.І. Новгородцевим, М.О. Рейснером, В.С. Соловйовим, Є.В. Спекторським, М.С. Суворовим, М.С. Таганцевим, Ф.Г. Тернером, Є.В. Трубецьким, М.М. Фіолетовим, Б.М. Чичеріним, Г.Ф. Шершеневичем.

Розробка авторського бачення проблем праворозуміння, взаємодії та взаємовпливу правового й релігійного регуляторів, моделі відносин держави і церкви ґрунтується на достеменному вивченні праць сучасних українських та російських науковців, зокрема, С.С. Алексєєва, В.К. Бабаєва, М.Й. Байтіна, В.А. Бачиніна, Н.В. Варламової, М.Ю. Варьяса, А.М. Величка, В.О. Четверніна, О.В. Зайчука, Ю.О. Зюбанова, А.І. Ковлера, О.Е. Лейста, О.О. Лукашової, С.І. Максимова, О.В. Мартишина, М.М. Марченка, В.В. Момотова, В.С. Нерсесянца, Г.В. Мальцева, Н.М. Оніщенко, Ю.М. Оборотова, В.В. Оксамитного, О.В. Петришина, А.В. Полякова, М.А. Придворова, П.М. Рабіновича, Р.О. Ромашова, Л.С. Сюкияйнена, А.А. Тер-Акопова, Л.Б. Тіунової, В.О. Туманова, І.І. Царькова, М.В. Цвіка, І.Л. Честнова, В.Є. Чиркіна; а також сучасних зарубіжних фахівців - Ж.-Л. Бержеля, Т. Бендітта, Г.Дж. Бермана, О. Гьоффе, Р. Давіда, М. Елона, Ю. Кардаві, І. Касдана, Дж. Кіна, Д. Ллойда, Ф. Люшера, П. Рікера, К. Скіннера, С. Феррарі, Р. Ципеліуса.

При розгляді природи релігії, її ознак і суспільних функцій, а також визначенні її поняття використовуються труди вітчизняних та російських релігієзнавців (О.В. Бєляєвої, О.Г. Данильяна, Ю.О. Левади, Б.О. Лобовика, Н.М. Мечковської, М.П. Мчедлова, А.В. Речинського, М.Ф. Юрія, О.М. Яковлєва), а також зарубіжних учених (Р. Белли, В. Гьослє, Дж. Еванс, Д. Кеоуна, В.П. Контикара, Ж. Сурдель, Д. Сурделя, Н. Смарта, П. Тілліха, М. Форварда, С. Фотіу, Дж. Фрезера, Г. Шолема).

Емпіричною базою дослідження є положення міжнародно-правових актів, норми Конституції і законодавства України, конституцій і законодавства зарубіжних країн, що стосуються свободи совісті, відносин держави і церкви, практика Європейського суду з прав людини, священні тексти світових та національних релігій, акти церков.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дана наукова робота є першим у вітчизняній науці цілісним монографічним комплексним дослідженням, у якому на єдиних концептуальних засадах і з урахуванням сучасного праворозуміння й «широкого» трактування природи релігії з'ясовуються основні теоретичні й практичні питання співвідношення права і релігії. До результатів дослідження й висновків, які відбивають внесок автора дисертації в розробку зазначеної проблеми й виносяться на захист, належать, зокрема, такі:

Уперше:

- здійснено системний аналіз правової думки щодо різних аспектів співвідношення права і релігії; виявлено певну еволюцію поглядів на це питання; доведено, що релігія або її елементи, як джерело походження або спосіб легітимації права і держави, присутні майже в усіх школах праворозуміння незалежно від ставлення їх представників до феномену релігійності;

- в юридичних дослідженнях на підставі виділених наукою ознак релігії застосовано «широке» розуміння релігії, яке включає до цього явища, поряд із традиційними віруваннями, релігійні аналоги, еквіваленти або так звані «ерзац-релігії» (комунізм, фашизм, маоїзм, різноманітні форми громадянської релігії), що дозволило по-новому розглянути проблему співвідношення права, держави і релігії, у тому числі й у вітчизняній правовій традиції;

- проведено комплексне дослідження спільних рис і відмінностей права і релігії як форм свідомості й суспільних регуляторів з урахуванням їх генезису, сфери регулювання, структури норм, лінгвістичних особливостей, суб'єктного складу, формального, інституційного, функціонального, ціннісного аспектів;

- виділено, класифіковано й проаналізовано форми впливу релігії на правоутворення; визначені галузі та інститути права, вплив релігії на формування яких є найбільш відчутним;

- у процесі розгляду природи релігійного права виокремлено в його структурі норми, що містяться у сакральних текстах певних релігій (релігійні норми), та корпоративні норми релігійних громад або церков (фікх, рабинське, канонічне право тощо);

- як доповнення до вже існуючих запропоновано авторську типологію правових систем світу за критерієм релігійного впливу на розвиток і функціонування правової системи; виявлено сутнісні ознаки кожної групи типології.

Набуло подальшого розвитку:

- розуміння повторювальних суспільних відносин як основи правогенезу; окремо вирізнено етап їх суспільного схвалення як необхідну умову утворення правової нормативності;

- аналіз шляхів подолання протиріч між правом і релігією в системі суспільного регулювання;

- дослідження впливу права на релігію, виділено напрямки такого впливу права як форми свідомості, нормативного регулятора, інституціоналізованої системи; зроблено наголос на ролі права і держави в процесі подолання міжрелігійних конфліктів;

- розгляд церкви як інституту громадянського суспільства в аспекті відносин держави і церкви.

Удосконалено:

- бачення теоретичної моделі відносин держави і церкви в Україні у релігійній, політичній, економічній, соціальній, освітній сферах; сформульовані вихідні засади розвитку такої моделі й розроблені або додатково обґрунтовані вже існуючі пропозиції до законодавства про свободу совісті й релігійні організації;

- розуміння принципу верховенства права як базового принципу, що визначає розвиток відносин держави і церкви в демократичному суспільстві.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертація спрямована на подальший розвиток загальної теорії держави і права, поглиблення знань про співвідношення права і релігії в системі суспільного регулювання, вдосконалення законодавства про свободу совісті й релігійні організації. Отримані результати можуть бути використані в науково-дослідницькій сфері - у процесі подальшого дослідження проблем праворозуміння, місця права в системі соціальних норм, взаємодії держави і громадянського суспільства тощо; у сфері правовстановлення та правозастосування - для вдосконалення чинного законодавства, яке регламентує релігійні відносини, свободу совісті, правовий статус релігійних організацій і забезпечення єдності його застосування; у навчальному процесі - при підготовці підручників, навчальних посібників за курсами: «Теорія держави і права», «Історія політичних і правових учень», «Порівняльне правознавство», при викладанні відповідних навчальних дисциплін, а також у науково-дослідницькій роботі студентів.

Апробація результатів дослідження. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися і обговорювались на засіданнях кафедри теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Положення даної наукової роботи доповідались на науково-практичних конференціях, наукових семінарах і «круглих столах», зокрема, на засіданні «Круглого столу» «Сучасний стан розвитку Української держави і права в світлі реалізації Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Назустріч людям» (м. Харків, 3 березня 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичної конференції молодих учених та здобувачів «Сучасні проблеми юридичної науки і практики» (м. Харків, 23-24 квітня 2007 р.); Семінарі молодих учених, аспірантів та здобувачів «Проблеми гармонізації вітчизняного законодавства з правом Європейського Союзу» (м. Харків, 15 травня 2007 р.); Дев'ятнадцятих Харківських політологічних читаннях «Проблеми глобалізації та геополітичний вектор розвитку України» (м. Харків, 7 червня 2007 р.).

Окремі результати дослідження використовувались автором у навчальному процесі при проведенні занять з теорії держави і права в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.

Публікації. Основні положення й висновки дисертації відображені в 4-х статтях, опублікованих у фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених ВАК України, та 4-х тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертаційного дослідження визначена предметом і логікою наукових пошуків. Робота складається зі вступу, двох розділів, що об'єднують 6 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 211 сторінок, обсяг основного тексту - 182 сторінки, кількість використаних джерел 340 найменувань.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, характеризуються ступінь її наукової розробки і зв'язок з науковими програмами, визначено мету, основні завдання, об'єкт, предмет і джерела дослідження, його методологічні засади; висвітлено наукову новизну положень, що виносяться на захист, теоретичне і практичне значення одержаних результатів роботи, наведено відомості про апробацію її основних результатів.

Розділ 1 «Основні засади співвідношення права і релігії» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Проблеми праворозуміння й визначення поняття права в аспекті співвідношення права і релігії» досліджується розвиток світової наукової думки щодо природи права в контексті проблеми співвідношення права і релігії. Аналізуються основні властивості права як суспільного явища, на підставі чого пропонується авторське визначення права. Зокрема, провадиться аналіз природно-правової, історичної, позитивістської, психологічної й соціологічної шкіл праворозуміння, висвітлюються особливості розуміння права в радянській юриспруденції та сучасні розробки в цій сфері. Вирізняються здобутки кожної з розглянутих концепцій, які можуть бути використані в дослідженні. Указується, що сучасне праворозуміння, яке є продуктом розвитку усіх наукових течій, вимагає застосування інтегрального підходу до визначення права.

З переходом до з'ясування природи права обґрунтовується, що основою формування правового регулювання є постійно повторювані суспільні відносини. Для набуття останніми нормативного характеру потрібно їх схвалення суспільством. Критеріями такого схвалення виступають соціальні цінності. Для права ними є, у першу чергу, справедливість, а також свобода та рівність, міра яких визначається вимогами справедливості, і потребами суспільного розвитку, що, у свою чергу, детерміновані й іншими соціальними системами (релігією, мораллю, політикою, економікою тощо). Відповідність суспільних відносин зазначеним цінностям обумовлює формування права на дозаконодавчому етапі.

Забезпечення ефективності й результативності регулятивного впливу потребує у тому числі захисту норм права з боку держави, основна функція й обов'язок якої полягає в санкціонуванні норм, що здобули суспільну підтримку. Пряме встановлення відбувається лише щодо норм, які не несуть етичного навантаження (юридичні строки, процедури, розміри покарань). Санкціонуватися можуть також релігійні, моральні норми, звичаї, правові норми, запозичені шляхом рецепції, тощо. Значне відхилення державного санкціонування від схвалених суспільством відносин призводить до виникнення диспропорцій між правом і правозастосуванням, появи так званих «мертвих» норм тощо. Указується, що процес санкціонування не закінчується прийняттям відповідного закону. Перманентна змінюваність суспільних відносин, а також уявлень про справедливість визначає постійність руху правоутворення.

З огляду на виділені для цілей дослідження ознаки права (нормативність, повторювані відносини як основа правоутворення, детермінованість права соціальними цінностями, його зв'язок із суспільством і державою), під правом розуміється міра свободи й рівності, заснована на загальнолюдських і цивілізаційних уявленнях про справедливість і на потребах суспільного розвитку, яка у своїй основі складається в процесі повторюваних суспільних відносин, що схвалюються суспільством та визнаються й охороняються державою.

Підрозділ 1.2. «Природа релігії та її роль у суспільному регулюванні» присвячено аналізу сутності релігії, її структури і значення у життєдіяльності соціуму. На підставі детального вивчення теологічного, філософського, антропологічного, соціологічного, психологічного, інтегрального підходів до розуміння релігії, вирізняються основні аспекти цього явища. Зокрема, вказується, що головною особливістю релігії виступає її сакральний характер, який проявляється у наданні характеру святості певним світоглядними положенням, предметам, істотам, інститутам. Автор погоджується з тими дослідниками, які об'єднуючим елементом усіх релігій вважають уявлення про священне (а не надприродне чи нереальне), під яким мається на увазі сила, істота або сфера буття, що становлять для віруючих сутнісне ядро їх буття. Таке бачення розглядуваного явища дозволяє дотримуватись критерію науковості, не обговорюючи питання про реальність чи фантастичність світу абсолютного, відобразити особливості тих релігій, які не акцентують уваги на надприродному, підкреслити риси релігії як суспільного регулятора (оскільки святенність релігійних цінностей є основою й умовою ефективності функціонування релігії), так і форми свідомості (тому що безумовний, священний характер релігійних догматів вимагає віри в них з боку суб'єкта).

Відбиваючись у свідомості людини або людської спільноти, священне набуває форми духовних уявлень, які в сукупності утворюють релігійну свідомість. Головною рисою останньої є віра, тобто безумовна переконаність у значущості релігійних цінностей і пов'язаних з ними прагнень і дій. Віра в існування священного, необхідність комунікації з ним індивідом особисто або разом з іншими особами зумовлюють виокремлення у структурі релігії також відповідних норм, релігійної діяльності й релігійних організацій.

Автором підтримується «широкий» підхід до феномену релігійності, представники якого (С.М. Булгаков, Г. Зіммель, Е. Фромм, Т. Парсонс, У. Ліпман, Т. Лукман та ін.) у складі релігійного комплексу виокремлюють релігійні аналоги, еквіваленти або так звані «ерзац-релігії» - секулярні ідеології (комунізм, фашизм, маоїзм, різноманітні форми громадянської релігії), що мають спільні з релігією риси. Зважаючи на те, що цим ідеологічним системам властива низка соціально-психологічних ознак, притаманних й традиційним віруванням (наявність заснованих на вірі світоглядних засад, об'єкта поклоніння, нормативного компоненту, елементів культу, квазісвященних текстів, міфології, організаційних утворень, тісно пов'язаних із державно-правовими та іншими суспільними інститутами), зазначені явища можна віднести до релігійних.

Роль релігії в суспільному регулюванні визначається її функціями - світоглядною, компенсаційною, інтеграційною, комунікаційною, регулятивною, легітимаційною. Наголошується на універсальності релігії, яка є не тільки нормативним регулятором, а й способом освоєння світу. Спираючись на наведені ознаки, структуру й функції релігії, остання визначається як заснована на вірі у священне система духовних уявлень і відповідних їм норм поведінки, форм діяльності й організації віруючих, спрямованих на пояснення й обґрунтування головних питань буття людини, а також на підтримку суспільства чи певної спільноти у стані єдності, урегульованості і стабільності.

У підрозділі 1.3. «Співвідношення права і релігії» досліджуються розвиток світової правової думки щодо співвідношення цих явищ, аналізуються їх спільні риси й відмінності (статичний аспект співвідношення), установлюються взаємовплив, взаємодія та протиріччя права і релігії в нормативній системі суспільства (динамічний аспект співвідношення). Доводиться, що еволюцію наукових поглядів на співвідношення розглядуваних явищ не можна уявити лише як лінійний рух секуляризації права. Цей складний процес проходить декілька етапів: а) притаманне середньовічним авторам (Августин Блаженний, Фома Аквінський, Іоанн Граціан, І. Дунс Скотт та ін.) визнання релігійного походження й легітимації державно-правових явищ і використання релігійних засобів пізнання права; б) повна секуляризація права і держави представниками раціоналістичної юридичної думки Нового часу (Г. Гегель, Г. Гроцій, І. Кант, Дж. Локк, К. Маркс, Д. Остін, Г. Пухта та ін.) зі збереженням релігійних елементів у методології пізнання і пояснення права; в) поєднання цих 2-х напрямків у новітній юриспруденції (Г.Дж. Берман, Г. Гурвич, О. Гьоффе, Г. Кельзен, Г. Радбрух, Л. Фуллер та ін.), яка погоджується з певним значенням релігії у процесі формування й функціонування права і держави, а також припускає можливість існування релігійного шляху пізнання й обґрунтування цих інститутів. Розглядаються особливості вирішення досліджуваних питань у радянській і сучасній спеціальній літературі.

На підставі аналізу наукових джерел вирізняються спільні риси й відмінності права і релігії. Як форми свідомості вони є нормативними. Центральним елементом суспільної правосвідомості виступає правова ідеологія, що характеризує раціональний, науковий підхід до осмислення права. Натомість у релігійній свідомості превалює психологічний аспект, що знаходить свій прояв у феномені релігійної віри. Доводиться, що на рівні індивідуальної свідомості право і релігія відрізняються за способами їх пізнання (онтологічний аспект), оцінки (аксіологічний аспект), оскільки право є переважно суспільною цінністю, а релігія - індивідуальною, а також засобами формування правомірної або богоугодної поведінки (праксеологічний аспект). З аксіологічних особливостей також випливає авторитарність релігійної свідомості, оскільки віруюча людина постійно відчуває опіку і спрямування з боку божественного авторитету. Натомість специфіка правосвідомості зумовлює певну автономію суб'єкта права від зовнішнього авторитету (суспільства й держави).

Як нормативні регулятори, релігія і право виникають у результаті розпаду первісних мононорм. При цьому ці явища розрізняються за часом виникнення, суб'єктним складом і способами легітимації. Обґрунтовується, що право є гетерономним (забезпеченим зовнішнім авторитетом) нормативним регулятором, а релігія - регулятором автономним, дія якого визначається відчуттям індивідом зв'язку зі священним, необхідністю цього зв'язку й побоюванням його втрати. Гетерономність права й автономність релігії обумовлені також сферами правового і релігійного регулювання. Звертається увага на двосторонню представницько-зобов'язальну структуру норми права і виключно односторонню зобов'язальну структуру релігійної норми. Аналізуються особливості відповідальності за порушення норм права і релігії. Юридична відповідальність, яка виявляється в обмеженні зовнішньої поведінки, можливостей і свободи людини, не залежить від ставлення особи до права й має ретроспективний характер. Релігійна відповідальність поширюється й на духовний світ індивіда, є проспективно-ретроспективною й виникає лише у випадку визнання віруючим обов'язковості релігійних приписів. При цьому від релігійних санкцій слід відрізняти санкції церковні, які є проявом влади релігійної громади. Розкривається переважно формалізований характер права і релігії, що знаходить свій прояв у закріпленні норм розвинених правових і релігійних систем в ієрархічних, як правило, письмових джерелах. Мова права є конвенційною й достатньо умовною, мова ж релігії сприймається віруючими як цілком реальна. Значна формалізація права і релігії зумовлює наявність організаційно-інституційних утворень (держави і церкви відповідно), які забезпечують реалізацію правових і релігійних норм. Розкривається також різниця й у функціональному навантаженні правового (переважно регулятивного) й релігійного (універсального) комплексів.

При встановленні динамічного аспекту співвідношення права і релігії аналізуються загальні засади впливу релігії на формування й функціонування права й публічно-владних інститутів, підкреслюються напрямки такого впливу. Окремо розглядається релігійна детермінація процесу реалізації права і протиріччя, що виникають між нормами права і релігії. Механізм подолання цих протиріч має базуватися на приматі правових приписів, що поєднується із законодавчим створенням умов для реалізації суб'єктами своїх релігійних прав та недопущенням насильства над релігійними почуттями й переконаннями віруючих (не порушуючи при цьому прав інших осіб).

У процесі розгляду проблеми впливу права на релігію обґрунтовується принципова можливість та водночас обмеженість такого впливу, оскільки право, як регулятор зовнішньої поведінки людини, не може визначати розвиток релігії, а тільки сприяє її існуванню в багатоманітних формах через інститут свободи совісті і принцип ідеологічного плюралізму. Як форма свідомості, право сприяє зниженню авторитарності релігійного світогляду, що відбивається в сучасних релігійних доктринах. Як нормативний регулятор, право унеможливлює поглинання різними віровченнями одне одного, регламентує механізм реалізації й межі здійснення релігійних прав, порядок створення й функціонування релігійних організацій. Указується також, що окремі вірування у внутрішньо релігійних відносинах зберігають і розвивають правові по суті форми діяльності. Підкреслюється роль права і держави в боротьбі з релігійним екстремізмом, у вирішенні релігійних та етнорелігійних конфліктів.

Розділ 2 «Право і релігія в системі суспільного регулювання» складається із трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. «Вплив релігії на процес формування права» докладно аналізуються форми релігійної детермінації правоутворення. На думку дисертанта, можна вирізнити такі форми: санкціонування державою релігійних норм (пряма форма), сприяння з боку релігії генезису нових правових норм або гальмування цього процесу, визначення еволюційного руху правової системи в цілому, а також розвитку правової науки (опосередковані форми).

На стадії першовиникнення права значний його обсяг становили норми релігії (так зване «релігійне право»), які були перенесені в чинне право шляхом санкціонування. На підставі критичного аналізу підходів до визначення природи релігійного права, з огляду на структуру його норм, способи їх закріплення, джерела легітимації, сферу дії, характер санкцій за їх порушення пропонується поділяти зазначені норми на (а) релігійні (ті, що закріплені в сакральних текстах) і (б) корпоративні норми релігійних громад або церков (канонічне, мусульманське, рабинське, індуське право). На певних історичних етапах і в окремих правових системах ці норми набувають правового характеру, що пояснюється невідокремленістю права й політики від релігії. Санкціонування релігійних норм відбувається у 2-х напрямках: це (а) перенесення у правову дійсність норм, що безпосередньо врегульовують суспільні відносини, і (б) санкціонування загальних засад та принципів, які об'єднують окремі норми в єдину систему. На підставі численних прикладів виокремлюються галузі права, в яких релігійний вплив у прямій формі є найбільш відчутним (кримінальне, цивільне, сімейне, процесуальне й міжнародне публічне право).

Із розвитком процесу секуляризації права й політики вплив релігії набуває переважно опосередкованих форм. На основі докладного аналізу ставлення різних релігій до певних правових відносин та інститутів (оренди, страхування, кредитування, ф'ючерсних угод, судових процедур та ін.) показується вплив релігійної підтримки (або заперечення) останніх як чинник прискорення (або гальмування) правового розвитку. На прикладі особливостей функціонування правових систем країн християнства, ісламу, індуїзму, іудаїзму у сфері призначення й виконання покарань, укладення шлюбу, звернення до суду, соціального захисту тощо розкривається ідеологічний вплив релігійних догматів, зокрема, норм релігійної моралі, на правову систему. Враховуючи, що процес правогенезу детермінований у тому числі розвитком юриспруденції, автор досліджує вплив релігії на неї. Значення релігії вбачається як у визначенні напрямків еволюції правової науки, так і в створенні її методологічних засад.

Підрозділ 2.2. «Сучасні правові системи світу: типологізація на основі релігійного чинника» присвячено окремому розгляду впливу певних релігій (далі - релігійний чинник) на розвиток і функціонування існуючих правових систем, а також їх типологізації за цим критерієм. Підтримується підхід до правової системи як категорії, яка охоплює сукупність усіх явищ правової дійсності з точки зору вираження їх цілісності та взаємозв'язку. Підкреслюється відкритий характер правової системи, її залежність від оточуючого середовища, в тому числі від пануючої в суспільстві релігії.

На основі виділеного критерію як доповнення до вже існуючих пропонується така типологія: 1) правові системи країн розвинених неавраамістичних релігій (буддизм, індуїзм, даосизм та ін.); 2) дуалістичні правові системи країн авраамістичних релігій (іслам, іудаїзм); 3) секуляризовані правові системи християнських країн. Через підтримуване у роботі «широке» розуміння релігії до типології включаються правові системи офіційно атеїстичних соціалістичних країн. Вирізняються цінності і принципи, що підтримуються всіма основними релігіями й захищаються у більшості правових систем світу (життя, власність, традиційні шлюбні стосунки, встановлений суспільний лад, справедливі публічні процедури тощо).

Серед особливостей першої групи правових систем можна назвати: (а) невідокремленість права від релігії; (б) різний ступінь впливу релігії на окремі елементи правової системи; (в) здійснення релігійного впливу на право переважно в опосередкованих формах; (г) менша значущість права порівняно з іншими суспільними регуляторами; (д) поєднання у правовій системі елементів різних правових традицій; (е) дискреційність діяльності законотворчих і правозастосовчих органів; (є) домінування колективних цінностей і прав над індивідуальними.

Правовим системам другої групи властиві: (а) дуалізм правових систем як поєднання елементів (правосвідомості, позитивного права, правозастосування тощо), що відчувають різний ступінь релігійного впливу; (б) важливість права в системі суспільного регулювання і розвинена правова ідеологія; (в) концептуальна підпорядкованість права релігійними нормам, забезпеченість виконання правових приписів релігійною підтримкою; (г) поєднання прямих і непрямих форм релігійного впливу на право; (д) функціонування правового регулятора в невластивих йому сферах; (е) відсутність конституції як основного закону держави; (є) прагнення законодавця узгодити законодавчі форми з традиційною правовою доктриною; (ж) протиріччя між нормативним складником правової системи та її динамічними елементами; (з) нерозділеність державних і релігійних інститутів; (и) лояльне ставлення до державної влади, поєднане з формами громадського контролю; (і) домінування колективних прав над індивідуальними; (й) похідний характер прав індивіда від прав общини.

Для правових систем третьої групи є характерним: (а) соціальна важливість права як нормативного регулятора, його розвиненість; (б) відокремленість права від релігії; (в) автономія держави і церкви; (г) превалювання непрямих форм релігійного впливу на право; (д) перевага спеціально-юридичних функцій права над загально-соціальними; (е) універсалізм досліджуваних правових систем; (є) домінування індивідуальних прав над колективними; (ж) ствердження природного характеру прав людини; (з) побудова державної влади на основі принципу верховенства права й конституції; (и) контроль з боку суспільства за законотворчою та правозастосовчою діяльністю держави, зріле громадянське суспільство; (і) розвинена правова наука. У межах третьої групи виокремлюються підгрупи правових систем країн західного і східного християнства. Доводиться, що особливості правових систем країн православ'я, які пов'язані із доктринальною й історичною специфікою останнього, не зменшують спорідненості правових систем цих підгруп.

При розгляді ролі релігійного чинника в українській правовій системі вказується на її належність у цілому до підгрупи правових систем країн православ'я, і притаманність їй, через історичні й геополітичні особливості, окремих ознак, характерних для правових систем країн західного християнства. Підкреслюється, що вітчизняна правова система знаходиться в стані трансформації, що має наслідком зниження правової культури й поваги до права. Одним із засобів подолання цих явищ може бути природне зростання традиційної релігійності у суспільстві.

У підрозділі 2.3. «Відносини держави і церкви: правовий аспект» вирішуються основні теоретичні проблеми відносин держави і церкви в Україні й розробляються пропозиції щодо їх оптимізації. Достеменне дослідження головних моделей взаємин держави і церкви (примату церкви над державою, підпорядкування церкви державі, симфонія влади, державно-церковне протистояння, автономія держави і церкви в сепараційній і коопераційній формах), Конституції й законодавчих актів України свідчить, що вітчизняна модель характеризується автономністю, помірною сепараційністю. У той же час констатується брак чіткого уявлення про соціальну природу церковних інститутів і теоретичні підвалини відносин держави і церкви, що має наслідком суперечливе та непослідовно змінюване законодавство, а також напружену конфесійну ситуацію в країні.

У дисертації формулюються вихідні засади, які, на думку автора, мають визначати розвиток моделі відносин держава і церкви в Україні. Зокрема, на підставі окреслених у науці ознак громадянського суспільства обґрунтовується віднесення церкви до інститутів останнього. Доводиться необхідність активної ролі держави в процесі забезпечення релігійних прав громадян, яка не може редукуватись до пасивної нейтральності в релігійних питаннях. Наголошується на необхідності визнання різного історичного й соціального статусу окремих конфесій, що поєднується з тезою про їх юридичну рівність. Звертається увага на відсутність в українському суспільстві значного досвіду автономного співіснування держави і церкви, що унеможливлює застосування більшості форм їх кооперації. Нарешті, вказується, що побудова відносин держави і церкви має відбуватися на основі принципу верховенства права та вимог, які з нього випливають.

З урахуванням наведених вихідних засад, міжнародно-правових актів, практики Європейського суду з прав людини, дисертант формулює низку пропозицій щодо оптимізації відносин держави і церкви в Україні. Зокрема, детально обґрунтовуються форми й методи державного сприяння діяльності релігійних об'єднань, розглядаються сфери церковної автономії, шляхи поліпшення законодавчого регулювання реалізації релігійних прав у військових формуваннях. У світлі існуючої практики особливо підкреслюється потреба у відмежуванні церкви від політичних процесів у суспільстві. Підтримується думка про необхідність надання церкві статусу юридичної особи, доводиться неможливість прямого державного фінансування церковних установ або встановлення для них податкових пільг. Аналізуються й додатково розробляються конкретні форми співпраці церкви і держави в соціальній сфері. Визначаються напрямки розвитку законодавства щодо можливості, способів, умов впровадження релігійної освіти і правового статусу громадян, які навчаються у релігійних освітніх закладах.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягає у розв'язанні основних теоретичних проблем співвідношення права і релігії. З висновків, зроблених у цій науковій роботі, найбільш загальними й важливими є такі:

1. Основою формування правового регулювання слугують постійно повторювані суспільні відносини, які схвалюються соціумом, що є умовою утворення правової нормативності. Критерієм такого схвалення виступають соціальні цінності (справедливість, свобода, рівність) і потреби соціального розвитку. Сформовані норми санкціонуються державою, що надає праву повноцінної дійсності, сприяє забезпеченню результативності його регулятивного впливу.

2. У розгляді природи релігії застосовується «широкий» підхід (віднесення до феномену релігійності секулярних ідеологій, які мають спільні з релігією риси), що в юридичному дослідженні дає можливість: (а) по-новому оцінити вітчизняну правову традицію в радянський період, який не можна вважати повністю позбавленим спроб легітимувати право за допомогою релігійних засобів; (б) більш виважено підійти до стану відносин держави і церкви на пострадянському просторі; (в) переосмислити роль релігійного чинника в системах соціалістичного права.

3. У структурі правової й релігійної суспільної свідомості центральне місце посідають ідеологічний і психологічний елементи відповідно. На рівні свідомості індивідуальної право і релігія розрізняються способами їх пізнання, оцінки, бо право є насамперед цінністю суспільною, а релігія - індивідуальною, а також засобами формування правомірної або богоугодної поведінки. З аксіологічних особливостей випливає авторитарність релігійної свідомості й відносна автономність правосвідомості від суспільного авторитету. Як нормативні регулятори, право і релігія виникають в результаті розпаду первісних мононорм, є нормативними, переважно формалізованими, мають ієрархічну систему джерел, організаційно-інституційні утворення, забезпечені можливістю настання відповідальності за порушення їх приписів (спільні риси). Відмінності спостерігаються у сферах регулювання, способах легітимації норм (гетерономність права й автономність релігії), у структурі норм, мовних особливостях джерел, суб'єктному складі, ступені конфліктності відносин між суб'єктами, характері відповідальності й у функціональному навантаженні.

4. Вплив релігії (або її елементів) на право, їх взаємодія виявляються в релігійній детермінації правоутворення, підтримці релігійними засобами правових приписів і правопорядку в цілому, впливі церкви на публічно-владні інститути, протиріччях, що виникають між нормами права і релігії. Механізм подолання цих протиріч має базуватися на приматі правових приписів, що поєднується із законодавчим створенням умов для реалізації суб'єктами своїх релігійних прав та недопущенням насильства над релігійними почуттями й переконаннями віруючих (не порушуючи при цьому прав інших осіб). Вплив права на релігію достатньо обмежений і проявляється у сприянні зниженню авторитарності релігійного світогляду, унеможливленні поглинання різними віровченнями одне одного, регламентації механізму й форм реалізації і меж здійснення релігійних прав, у збереженні й розвитку окремими релігіями правових форм діяльності. Провідною є роль права і держави у вирішенні етнорелігійних і міжконфесійних конфліктів.

5. До форм релігійного впливу на правоутворення можна віднести: (а) санкціонування державою релігійних норм (пряма форма), і (б) сприяння генезису нових правових норм або гальмування цього процесу, (в) визначення еволюційного руху правової системи в цілому й розвитку правової науки (опосередковані форми). Норми релігійного права пропонується поділяти на релігійні та корпоративні норми релігійних громад або церков.

6. На підставі розгляду впливу релігійного чинника на становлення й функціонування правових систем світу як доповнення до вже існуючих пропонується таку типологію: 1) правові системи країн розвинених неавраамістичних релігій (буддизм, індуїзм, даосизм та ін.); 2) дуалістичні правові системи країн авраамістичних релігій (іслам, іудаїзм); 3) секуляризовані правові системи християнських країн (у межах цієї групи виокремлюються правові системи країн західного і східного християнства). Правова система України в цілому належить до правових систем країн православ'я, що, через історичні й геополітичні особливості, має окремі ознаки, притаманні правовим системам країн західного християнства.

7. До вихідних засад, які повинні спрямовувати розвиток моделі відносин держави і церкви в Україні, можна віднести: (а) розгляд церкви як інституту громадянського суспільства; (б) наголошення на активній ролі держави в процесі забезпечення релігійних прав громадян; (в) необхідність визнання різного історичного й соціального статусу окремих конфесій, що поєднується з тезою про їх юридичну рівність; (г) брак в українському суспільстві значного досвіду автономного співіснування держави і церкви, що унеможливлює застосування більшості форм їх кооперації; (д) побудова відносин держави і церкви на основі вимог принципу верховенства права.

8. З метою вдосконалення правового регулювання релігійних відносин та оптимізації моделі відносин держави і церкви пропонується або підтримується вже запропоноване в літературі внесення змін до чинного законодавства України щодо надання церкві статусу юридичної особи, деталізації механізмів забезпечення реалізації свободи совісті військовослужбовцями, врегулювання правового статусу релігійних навчальних закладів та осіб, які в них навчаються.

Список опублікованих за темою дисертації праць

1. Вовк Д.О. Про напрямки впливу релігії на процес формування права // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. Вип. 91. С. 10-16.

2. Вовк Д. Право і релігія: спільні риси та відмінності // Вісн. Акад. прав. наук України. 2007. № 1(48). С. 65-74.

3. Вовк Д.О. Проблема співвідношення права і релігії у православній філософії кінця ХІХ початку ХХ ст. // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. Вип. 81. С. 197-203.

4. Вовк Д.О. Проблеми визначення та дії принципу верховенства права в Україні // Право України. 2003. № 11. С. 127-130.

5. Вовк Д.О. Релігія і політична глобалізація (на прикладі християнства) // Проблеми глобалізації та геополітичний вектор України: Зб. тез (за матер. ХІХ Харків. політолог. читань). Х.: Нац. юрид. акад. України, НДІ держ. буд. та місцевого самоврядування АПрН України, 2007. С. 15-17.

6. Вовк Д.О. Про значення релігійної ідеології в контексті зближення правових систем України і Об'єднаної Європи // Матер. семінарів та «круглих столів», провед. Нац. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого спільно з Акад. прав. наук України в рамках фестивалю науки 15-16 трав. 2007 р. / Упоряд.: А.П. Гетьман, О.В. Петришин. Х.: Право, 2001. С. 125-127.

7. Вовк Д.О. Проблема співвідношення права і релігії, держави і церкви в творчості В.С. Соловйова // Сучасні проблеми юридичної науки та практики: Тези доп. та наук. повід. всеукр. наук.-практ. конф. молодих учених та здобувачів / За заг. ред. М.І. Панова. Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. С. 26-29.

8. Вовк Д. Сучасні проблеми відносин держави і церкви в Україні // «Круглий стіл»: «Сучасний етап розвитку Української держави і права в світлі реалізації Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Назустріч людям». Вісн. Акад. прав. наук України. 2005. № 1(40). С. 246, 247.

Анотація

Вовк Д.О. Право і релігія. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2008.

Дисертацію присвячено вирішенню комплексу теоретичних і практичних проблем співвідношення права і релігії. На підставі авторського розуміння природи цих явищ установлюються спільні риси і відмінності права і релігії як форм свідомості й суспільних регуляторів з урахуванням їх генезису, сфери регулювання, лінгвістичних особливостей, формального, функціонального, ціннісного аспектів. Розкривається взаємодія права і релігії в процесі суспільного регулювання, протиріччя, що виникають між правовими і релігійними приписами. Окремо розглядаються особливості релігійного впливу на правоутворення, встановлюються й аналізуються форми такого впливу. Пропонується типологія правових систем світу за критерієм впливу релігійного чинника на їх розвиток і функціонування. Визначаються вихідні засади оптимізації відносин держави і церкви в Україні й накреслюються шляхи покращення правової регламентації релігійних відносин.

Ключові слова: праворозуміння, санкціонування в праві, форми суспільної свідомості, нормативне регулювання, релігійне право, правова система, верховенство права, відносини держави й церкви.