Припинення міжнародних договорів: теорія і практика

Размещено на http://allbest.ru

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.11 - право

ПРИПИНЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

Виконав Кравченко Сергій Русланович

Київ - 2008

АНОТАЦІЯ

Кравченко С.Р. Припинення міжнародних договорів: теорія і практика - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 - право - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.

У дисертації досліджуються міжнародно-правові аспекти припинення міжнародних договорів в контексті сучасних тенденцій розвитку інституту припинення міжнародних договорів та кодифікації нових норм і принципів щодо припинення міжнародних договорів. З цією метою у роботі аналізується понятійний апарат, класичні та сучасні підходи до припинення міжнародних договорів, розглядаються особливості припинення міжнародних договорів в умовах збройних конфліктів та в рамках регіональних інтеграційних об'єднань ЄС та СНД, визначаються рекомендації щодо вдосконалення національного законодавства з проблеми припинення міжнародних договорів та усунення його недоліків і невідповідностей міжнародно-правовим стандартам, визначеним як у Віденських конвенціях, так і документах регіональних організацій, у проектах нових статей Комісії міжнародного права ООН та зауваженнях вітчизняних фахівців.

міжнародний право континуїтет збройний

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлюється тим, що сучасні загальносвітові процеси інтеграції та глобалізації вимагають вдосконалення правового забезпечення в усіх сферах міжнародних відносин. Глобалізація має різні виміри, ставить нові запитання, породжує нові виклики щодо способів врегулювання міжнародних правовідносин, зокрема, міжнародно-правового регулювання припинення міжнародних договорів. В цьому універсальному процесі розвитку залишаються неврегульованими теоретичні та практичні проблеми припинення міжнародних договорів, які не знайшли відображення і кодифікації у Віденських конвенціях 1969 та 1986 рр. Отже, головний напрям дослідження полягає в тому, щоб спираючись на наявну теоретичну і юридичну базу, дослідити еволюцію становлення міжнародно-правових засад інституту припинення міжнародних договорів, визначити чинні норми, проаналізувати ефективність міжнародних інституційних механізмів, створених для розроблення, кодифікації та реалізації нових принципів і норм, виявити специфіку практики національних держав щодо припинення міжнародних договорів, відмінну від типових положень Віденських конвенцій в умовах прогресивного розвитку міжнародного права.

Інститут припинення міжнародних договорів вважається достатньо врегульованим у конвенційному контексті, зокрема, у Віденських конвенціях про право міжнародних договорів 1969 року та право міжнародних договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 року визначено основні підходи до проблеми припинення міжнародних договорів. Проте деякі положення потребують вдосконалення з погляду сучасної теорії та реальної практики міжнародних правовідносин.

Звертання до цієї теми дослідження зумовлено необхідністю систематизації та узагальнення сучасної наукової інформації і чинних норм міжнародного права щодо припинення міжнародних договорів на основі реальної практики міжнародних правовідносин, встановлення адекватності наукових концепцій, пов'язаних з предметом дисертаційної роботи і ще не проаналізованих в юридичній літературі; потребою дослідження практики припинення міжнародних договорів в рамках інтеграційних об'єднань ЄС та СНД, доцільністю міжнародно-правового аналізу питань стандартів національного законодавства у цій сфері.

Проголошення незалежності України, нова міжнародно-правова реальність держави викликали припинення, зупинення, поновлення та правонаступництво цілої низки багатосторонніх і двосторонніх договорів та інших міжнародних правових актів, важливих для захисту національних інтересів, вирішення нових політичних, економічних, соціальних та правових проблем міжнародного співробітництва, зокрема, в рамках європейської інтеграції та правовідносин в межах СНД.

Важливість і значущість дослідження проблеми припинення міжнародних договорів зумовлюють підвищений інтерес до неї з боку багатьох науковців різних країн: юристів, політологів, соціологів, істориків, інших фахівців - теоретиків і практиків.

Проблемам міжнародно-правового регулювання припинення міжнародних договорів присвячено дослідження фахівців Комісії ООН з прогресивного розвитку і кодифікування міжнародного права, західних, російських і вітчизняних науковців у контексті трансформації інституту припинення міжнародних договорів в цілому, вивчення дискусійних питань, аналізу нових норм і принципів припинення міжнародних договорів. Водночас аналіз минулої і сучасної наукової думки засвідчив відсутність комплексних досліджень трансформацій цього міжнародно-правового інституту, які охопили б як сучасні теоретичні концепції щодо припинення міжнародних договорів, так і практику нормотворчості на підставі реальних міжнародно-правових відносин держав. Тому актуальним вбачається системний аналіз зазначеної проблематики, з'ясування тенденцій формування нових принципів і норм припинення міжнародних договорів, виявлення невирішених питань для майбутнього розвитку інституту припинення міжнародних договорів. Комплексне дослідження міжнародних засад й інституційних механізмів припинення міжнародних договорів є важливим як для вітчизняної правової науки, так і для міжнародно-правової практики України, яка зобов'язалась сприяти прогресивному розвитку міжнародного права.

Основними джерелами дослідження стали нормативні акти з теми дисертації, зокрема, міжнародні договори, угоди, конвенції, в яких зафіксовано положення про припинення міжнародних договорів, матеріали досліджень Комісії ООН з прогресивного розвитку і кодифікування міжнародного права щодо розроблення та кодифікації нових норм і принципів інституту припинення міжнародних договорів, директивні документи Європейського Союзу, модельні закони та документи СНД щодо практики припинення міжнародних договорів, національне законодавство про міжнародні договори тощо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконане в рамках Комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми державотворення України» (номер державної реєстрації 091U015201, програми Інституту міжнародних відносин «Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України» (номер державної реєстрації 0102U0015229), наукової теми кафедри міжнародного права «Інтеграція України у світовий та європейський правовий простір».

Досягнення поставленої мети зумовило вирішення таких завдань:

1. охарактеризувати еволюцію наукової думки щодо розвитку інституту припинення міжнародних договорів у сучасній системі міжнародного права;

2. дослідити концептуальні підходи до припинення міжнародних договорів у сучасному міжнародному праві; визначити невирішені проблеми припинення міжнародних договорів у міжнародно-правовій практиці;

3. розглянути доктрини, класифікувати та проаналізувати чинні норми припинення міжнародних договорів і відповідні положення міжнародних документів щодо припинення міжнародних договорів;

4. визначити критеріальні та категоріальні чинники припинення міжнародних договорів у сучасному контексті;

5. проаналізувати проекти нових положень щодо впливу сучасних збройних конфліктів на припинення міжнародних договорів; виявити тенденції до становлення норми континуїтету окремих міжнародних договорів в умовах збройних конфліктів, важливих для стабільності міжнародного правопорядку;

6. з'ясувати специфіку припинення міжнародних договорів в рамках інтеграційних об'єднань ЄС та СНД;

7. на підставі узагальнення теоретичних розробок та практики припинення міжнародних договорів виробити рекомендації про вдосконалення національного законодавства України щодо припинення міжнародних договорів.

З врахуванням зазначеної мети та завдань дослідження об'єктом виступає система міжнародних правовідносин, яка стосується права міжнародних договорів, а предметом дослідження є теорія і практика міжнародно-правового регулювання припинення міжнародних договорів в контексті сучасних тенденцій розвитку інституту припинення міжнародних договорів.

Методологія і методи дослідження. Методологія розуміється як цілісний підхід, що обирається для поглибленого дослідження складної наукової проблематики, набір способів дослідження і аналізу, який уможливлює комплексність вирішення проблеми трансформації інституту припинення міжнародних договорів у сучасних міжнародних правовідносинах. В роботі переважно використовуються загальнонаукові, загальнологічні, а також історико-правовий, компаративний, формально-юридичний, нормативний та структурно-системний методи дослідження.

За допомогою загальнонаукових та історико-правових методів систематизовано значний теоретичний та фактичний матеріал щодо еволюції і сучасного стану інституту припинення міжнародних договорів; застосування нормативного та формально-юридичного методів дало змогу здійснити аналіз міжнародно-правових принципів і норм, міжнародних актів, рішень інституційних установ, зокрема, проаналізувати положення Віденських конвенцій 1969 та 1986 рр. на відповідність сучасній практиці держав та розглянути проектування нових норм і принципів припинення міжнародних договорів в умовах збройних конфліктів. Компаративний метод дозволив з'ясувати питання про співвідношення інституту припинення міжнародних договорів на рівні міжнародного і національного права, а також в рамках інтеграційних об'єднань ЄС і СНД. Формально-логічний метод застосовувався для виявлення суперечностей у чинному міжнародному і національному законодавстві в досліджуваній сфері для вироблення пропозицій щодо його вдосконалення.

Було розглянуто національну практику припинення міжнародних договорів та узагальнено досвід міжнародної практики для України. При обґрунтуванні теоретичних висновків використовувалися положення загальної теорії права та теорії і практики міжнародного права.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертаційна робота є комплексним дослідженням міжнародно-правового регулювання припинення міжнародних договорів у сучасному міжнародному праві, яке містить аналіз новітніх тенденцій теорії і практики припинення міжнародних договорів, здійснений на основі широкого кола міжнародних актів правового характеру, досягнень вітчизняної і зарубіжної юридичної науки, значна частина яких не була об'єктом спеціального наукового дослідження, зокрема, видів і способів припинення міжнародних договорів під час збройних конфліктів, специфіки припинення міжнародних договорів в рамках регіональних інтеграційних об'єднань ЄС і СНД та реальної практики припинення міжнародних договорів на національному рівні.

Результати, які були одержані під час дослідження і найповніше визначають його наукову новизну, розкриваються в таких положеннях:

1. розглянуто еволюцію наукової думки щодо інституту припинення міжнародних договорів та охарактеризовано концептуальні засади припинення міжнародних договорів, які концентрують увагу на тенденціях прогресивного розвитку сучасного міжнародного права, стратегічно значимих для формування нового міжнародного правопорядку;

2. проаналізовано теоретичні підходи до вихідних засад припинення міжнародних договорів, а також до проблеми ефективності застосування та імплементації нових норм і принципів припинення міжнародних договорів у сучасних міжнародно-правових відносинах;

3. на підставі аналізу кодифікації інституту припинення міжнародних договорів, у тому числі Віденських конвенцій 1969 та 1986 рр., доведено необхідність визначення уніфікованого правового підходу до критеріїв та категорій припинення міжнародних договорів з метою їх чіткої диференціації для вироблення нових норм і принципів, які б сприяли стабільності міжнародних правовідносин;

4. виявлено та зафіксовано тенденцію до становлення норми щодо континуїтету (безстроковості) окремих категорій договорів в умовах збройних конфліктів, зобов'язання за якими мають особливе значення для стабільності миру, а саме: договорів прямої дії в умовах збройного конфлікту та боротьби з міжнародним тероризмом, договорів, які встановлюють постійні права, режим чи статус, договорів про дружбу, торгівлю, мореплавання, договорів про захист прав людини, захист довкілля, зобов'язань за багатосторонніми конвенціями, договорів про дипломатичні та консульські зносини, доведено правомірність і практичну можливість застосування принципу «ipso facto не» (необов'язково) як фактора спростування традиційної форми «ipso facto» припинення міжнародних договорів в умовах збройних конфліктів та боротьби з міжнародним тероризмом;

5. зроблено висновок про особливу сутність припинення міжнародних договорів в рамках ЄС на підставі міжнародно-правових норм, інтеграційної доктрини та практики держав-членів, зокрема, доведено, що договори, укладені від імені ЄС за згодою держав-членів, припиняються за нормами Віденської конвенції про право міжнародних договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 року; а договори, укладені від імені ЄЕС та їх держав-членів припиняються за Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 року, що спричиняє у випадку однакової компетенції різні підходи до правового регулювання;

6. виявлено та обґрунтовано специфіку механізму і практики припинення міждержавних договорів в рамках СНД з огляду на правову природу регіональної організації та відсутність уніфікованого підходу до фіксованих положень про припинення міждержавних угод у модельних законах та нормативних актах СНД, запропоновано можливі механізми припинення міждержавних угод в рамках СНД у випадку неврахування суперечностей між актами СНД та конституціями і національним законодавством держав СНД;

7. досліджено особливості припинення міжнародних договорів у національному законодавстві України, зроблено висновок про необхідність спрямування національної правотворчості і практичної діяльності на вдосконалення законодавства щодо припинення міжнародних договорів.

Практичне значення одержаних результатів обумовлюється можливістю їх врахування при подальших дослідженнях інституту припинення міжнародних договорів, які стосуються розроблення нових правових норм припинення міжнародних договорів та відповідних норм, що перебувають у стадії формування чи кодифікації. Узагальнений досвід припинення міжнародних договорів у сучасній міжнародно-правовій практиці може бути використаний у процесі формування державної політики та реалізації норм і принципів інституту припинення міжнародних договорів відповідно до прогресивного розвитку міжнародного права, а також врахований у діяльності законодавчих, виконавчих та судових органів державної влади України.

Результати дисертаційного дослідження також можуть бути враховані при викладанні нормативних та спеціальних курсів «Міжнародне публічне право», «Право міжнародних договорів», «Право міжнародних організацій», «Міжнародно-правовий механізм захисту прав людини», «Правотворчість міжнародних організацій», «Вплив збройних конфліктів на міжнародні договори» тощо у вищих навчальних закладах України.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сутність, стан дослідження наукової проблеми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об'єкт, предмет, методологічні засади та методи дослідження, сформульовано концептуальні положення проблеми, наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, характер апробації, подано загальну характеристику роботи.

У Розділі 1 «Поняття та становлення інституту припинення міжнародних договорів» - обґрунтовується концепція наукової проблеми, класифікуються теоретичні і методологічні підходи до аналізу нової архітектури міжнародного правопорядку, з'ясовується еволюція наукової думки щодо прогресивного розвитку інституту припинення міжнародних договорів, окреслюються визначення процесів, явищ і понять, що характеризують інститут припинення міжнародних договорів.

Міжнародні документи свідчать про традиційні і нові підходи до припинення міжнародних договорів, проте поняття припинення міжнародних договорів залишається невизначеним у науці міжнародного права, оскільки розбіжності у доктринальних поглядах починаються з вихідного значення «припинення». Враховуючи дискусійність дефініцій щодо визначення поняття «припинення міжнародних договорів», у роботі проаналізовано різні погляди зарубіжних та вітчизняних фахівців в цій галузі, зокрема, Я. Броунлі, А. Макнейра, Дж. Фіцморіса, Х. Лаутерпахта, Х. Уолдока, П. Капоторті, І. Лукашука, А. Талалаєва, Л. Заблоцької, М. Баймуратова, В. Денисова, О.Мережка та ін., які тлумачать «припинення» як результат застосування норми про відносну або абсолютну недійсність міжнародно-правових відносин і стверджують, що у формуванні нового світового порядку і забезпеченні його стабільності, функціонування і прогресивного розвитку важлива роль належить міжнародному праву як нормативній моделі сучасної міжнародної системи, специфікою якої є превентивний розвиток основних принципів і норм, що відповідали б швидкоплинним змінам.

З'ясовано, що в науці міжнародного права здавна існує думка, що інститут припинення міжнародних договорів викликає труднощі для розробки і класифікації, оскільки загальновизнані юридичні підстави способів припинення міжнародних договорів постійно еволюціонують. Так, у Віденській конвенції 1969 року закріплено лише «принцип волі сторін» домовлятися про будь-який зміст договору, що зумовлює можливість передбачити різні види і способи припинення міжнародних договорів, тому проблематично говорити про остаточний і повний перелік способів і видів припинення міжнародних договорів.

Автором відстоюється позиція, що традиційні концептуальні підходи відповідають практиці міжнародно-правового регулювання припинення дії міжнародних договорів, яке відбувалося на основі норм загального міжнародного права та визначалося реальною практикою держав. Враховуючи важливість для сучасного вирішення проблеми припинення міжнародних договорів не тільки міжнародного права, прецедентів, рішень міжнародних інституцій, національно-правових та інших окремих індивідуальних актів держав, а також міжнародно-правових інструментів, якими є Віденські Конвенції міжнародних договорів 1969 та 1986 рр., підкреслено, що вони були покликані не лише окреслити основні тенденції еволюції та кодифікації інституту припинення міжнародних договорів, а й відігравати провідну роль у його прогресивному розвитку на сучасному етапі трансформацій. Водночас Комісії ООН з прогресивного розвитку і кодифікування міжнародного права формулює дещо інший висновок про те, що упродовж кількох поколінь теоретики і практики наполегливо вказували на невизначеність цієї проблематики, оскільки практика держав, на їхню думку, суперечить принципам, які подаються у теорії і жодна з теорій не охоплює всю сучасну практику держав, організацій та інших суб'єктів міжнародних правовідносин.

На основі дослідження загальних особливостей припинення міжнародних договорів доведено, що інститут припинення міжнародних договорів можна розглядати як своєрідну міжнародно-правову систему, що забезпечує сталість міжнародних відносин у процесі прогресивного розвитку міжнародного права, оскільки підтверджується, що припинення міжнародних договорів регулюється не тільки нормами загального права, а й відповідними міжнародно-правовими кодифікованими актами - Віденськими конвенціями, а також розробленими проектами статей для подальшої кодифікації, які поглиблюють і вдосконалюють інститут припинення міжнародних договорів з урахуванням глобальних трансформацій міжнародного правопорядку.

Розділ 2 «Міжнародно-правове регулювання припинення міжнародних договорів» присвячено проблемі міжнародно-правового регулювання припинення міжнародних договорів, зокрема, класифікації за певними критеріями та категоріями, яка завжди перебувала в центрі уваги міжнародно-правової доктрини і практики. Зазначено, що питанням припинення і зупинення дії договорів присвячена частина п'ята Віденських конвенцій 1969 та 1986 рр. (статті 54-64). На сьогодні Віденські конвенції виступають головними джерелами інституту припинення міжнародних договорів. Враховуючи порівняльно-правовий аналіз норм і положень обох конвенцій, підкреслено, що обидві конвенції відносяться до числа багатосторонніх та універсальних; конвенції є міждержавними; обидві конвенції виступають адміністративно-правовими, присвяченими вирішенню конкретних, спеціальних питань; вони є писаними; безстроковими; відкритими; відповідають основним принципам міжнародного права, закріпленим у Статуті ООН та інших відповідних документах (перш за все, вони засновані на принципах належного виконання міжнародно-правових зобов'язань).

Спираючись на головні положення Віденських конвенцій про право міжнародних договорів та відповідних доктринальних розробок і тенденцій розвитку сучасної науки міжнародного права, можна визначити такі критерії припинення міжнародних договорів, як:

1) прямі підстави припинення дії міжнародного договору, а саме, коли є згода всіх учасників або вимога однієї зі сторін - в цьому випадку дія договору припиняється в цілому із вказівкою причин (наприклад, Варшавський договір 1949 р.);

2) непрямі підстави припинення дії міжнародного договору, коли зацікавлена сторона здійснює своє право вважати договір таким, що припинив дію, а саме: згода сторін для заміни міжнародного договору на новий договір; закінчення терміну дії міжнародного договору; припинення дії міжнародного договору у зв'язку з досягненням цілей, поставлених в договорі; денонсація міжнародного договору; припинення існування одного з суб'єктів міжнародного договору; неможливість виконання договору; застереження щодо докорінної зміни обставин - так звані регулятивні умови (наприклад, міжнародний договір був розрахований на мирний час, але почалася війна); невиконання договору однією зі сторін.

Тим самим доведено, що регулятивний вплив на міжнародні відносини зі сторони міжнародного договору завдяки конвенціям стає вирішальним порівняно зі ступенем регламентації цих відносин нормами звичаєвого міжнародного права. Таким чином, можна зробити висновок про те, що конвенції про право міжнародних договорів, які встановлюють порядок появи нових джерел всього міжнародного права (умов їх чинності, зупинення та остаточного припинення), покликані виступати одними з основних конвенцій міжнародної правової системи в цілому.

Здійснений науковий аналіз проблеми міжнародно-правового регулювання припинення міжнародних договорів підтверджує наукову гіпотезу про те, що інститут припинення міжнародних договорів можна розглядати як своєрідну міжнародно-правову гарантію, що забезпечує сталість міжнародних відносин у процесі зміни одних держав-суб'єктів міжнародного права іншими. Підтвердженням ефективності такої гарантії виступає той факт, що міжнародно-правове регулювання припинення міжнародних договорів постійно зазнає змін, пов'язаних із загальним прогресивним розвитком міжнародного права, і на сьогодні регулюється не тільки нормами звичаєвого (загального міжнародного) права, але й відповідними міжнародно-правовими кодифікованими актами - Віденськими конвенціями 1969 та 1986 рр., оскільки конвенції регулюють сферу міжнародних правовідносин, яка завжди відзначалася складністю і стосовно якої відсутність конкретних правових норм відчувалася особливо гостро.

Зміст Розділу 3 «Особливості припинення міжнародних договорів у сучасному міжнародному праві» логічно розкриває особливості припинення міжнародних договорів під час збройних конфліктів, специфіку припинення міжнародних договорів в рамках регіональних інтеграційних об'єднань ЄС та СНД, що свідчить про необхідність подальшої кодифікації інституту припинення міжнародних договорів в умовах прогресивного розвитку міжнародного права. У розділі проаналізовано пропозиції Комісії міжнародного права ООН щодо розроблення та прийняття нових проектів статей про вплив збройних конфліктів на припинення міжнародних договорів, які полягають у визначенні та обґрунтуванні доктрини правового режиму щодо впливу збройних конфліктів на міжнародні договори і їх припинення, у з'ясуванні методології розв'язання проблеми трансформації міжнародних договорів щодо збройних конфліктів, у правовому коментуванні проектів статей щодо прояснення юридичної ситуації, загального бачення проблеми, співвіднесеності нових норм з положеннями Віденської конвенції про право міжнародних договорів на підставі реальної правової практики.

У проектах статей виявлено та зафіксовано тенденцію до становлення норми щодо континуїтету (безстроковості) окремих категорій договорів в умовах збройних конфліктів, зобов'язання за якими мають особливе значення для стабільності миру, а саме: договорів прямої дії в умовах збройного конфлікту та боротьби з міжнародним тероризмом; договорів, які встановлюють постійні права, режим чи статус; договорів про дружбу, торгівлю, мореплавання; договорів про захист прав людини; захист довкілля; зобов'язань за багатосторонніми конвенціями; договорів про дипломатичні та консульські зносини; доведено правомірність і практичну можливість застосування принципу «ipso facto не» (необов'язково) як фактору спростування традиційної форми «ipso facto» міжнародних договорів в умовах збройних конфліктів та боротьби з міжнародним тероризмом.

З врахуванням характеру дискусій та наявності істотних різнотлумачень з важливих аспектів проблеми впливу збройних конфліктів на міжнародні договори підтверджено доцільність подальшої роботи над проектами статей і можливості розгляду запропонованих положень з метою імплементації зведення статей до системи права міжнародних договорів.

Припинення міжнародних договорів в рамках ЄС привертає увагу науковців і практиків в різних аспектах як новий інститут права, що інтенсивно розвивається та уособлює правовий досвід держав-членів, має суттєве значення для міжнародної правосуб'єктності організації, оскільки така норма відсутня у Віденських конвенціях і породжує проблеми щодо укладання та припинення міжнародних договорів. Сучасна практика припинення міжнародних договорів в рамках інтеграційних об'єднань, за визнанням теоретиків і практиків, має суперечливий характер, оскільки в одних випадках ЄС і ЄЕС діють як сторони договорів поряд з державами-членами цих об'єднань, а в інших - як єдиний представник при укладенні чи припиненні міжнародних договорів з іншими державами і міжнародними організаціями, що призводить до різної практики припинення міжнародних договорів з огляду на наднаціональну специфіку європейського права. Можна вважати певною юридичною колізією те, що ЄС, ЄЕС та держави-члени інтеграційних об'єднань водночас є суверенними щодо припинення міжнародних договорів і передали частину свого суверенітету ЄС задля дій у цій сфері.

Доведено, що праву міжнародних договорів Європейських Співтовариств як інтеграційному праву притаманна функціональна єдність та своєрідні якісні ознаки, зокрема джерела, природа суб'єктів і відносин, які регулюються; компетенція Європейських Співтовариств, принципи функціонування інтеграційних об'єднань, взаємодія з національним правом держав-членів дозволяє виокремити право Європейських Співтовариств у самостійну правову систему, співвідносну з міжнародним і внутрідержавним правом; що припинення міжнародних договорів в рамках ЄС відтак має подвійну сутність (договори, укладені від імені ЄС за згодою держав-членів, припиняються за правом Віденських конвенцій про право міжнародних договорів за участю міжнародних організацій, договори, укладені від імені ЄЕС та держав-членів, припиняються за правом міжнародних договорів), що породжує у разі однакової компетенції різні підходи до правового врегулювання.

Дослідження законодавства і практики держав-учасниць СНД щодо припинення міжнародних договорів уможливлює певні висновки про спільні та відмінні положення у національних законодавствах. Так, більшість держав-учасниць СНД підкреслюють верховенство норми міжнародного права, закріпленого у Віденських конвенціях про право міжнародних договорів, щодо припинення чи зупинення міждержавних договорів в рамках СНД. Про це свідчать закони республік Казахстану, Молдови, Узбекистану, Бєларусі, Російської Федерації, Вірменії, України «Про міжнародні договори», у положеннях яких зафіксовано, що припинення чи зупинення міжнародних договорів здійснюється відповідно до положень міжнародних договорів, норм міжнародного права або за згодою всіх учасників договору.

Процедура припинення міжнародного договору міститься в положеннях національних законів і передбачає рішення відповідних органів влади, зокрема, президента республіки, центральних виконавчих органів (урядів) та парламентів. Припинення дії міжнародних договорів звільняє держави-учасниці СНД від будь-яких зобов'язань з їх виконання і не впливає на права, зобов'язання або правові наслідки припинення договорів, якщо немає іншої домовленості між учасниками. Новітні тенденції застосування норм міжнародного права щодо припинення міжнародних договорів в рамках регіональних інтеграційних об'єднань виявляють специфіку співвідношення норм міжнародного права, європейського права та актів СНД, які полягають у невизначеності міжнародної правосуб'єктності інтеграційних об'єднань.

З'ясовано, що більшість держав в рамках СНД підкреслюють верховенство норми міжнародного права, закріпленого у Віденських конвенціях про право міжнародних договорів щодо припинення чи зупинення міждержавних договорів, про що свідчать закони республік Казахстану, Молдови, Узбекистану, Бєларусі, Російської Федерації, Вірменії, України та ін. «Про міжнародні договори», у положеннях яких зафіксовано, що припинення чи зупинення міжнародних договорів здійснюється відповідно до положень міжнародних договорів, норм міжнародного права або за згодою всіх учасників договору.

ВИСНОВКИ

У Висновках наведено теоретичне узагальнення напрацьованих в доктрині міжнародного права теоретичних і практичних здобутків щодо інституту припинення міжнародних договорів, його подальшого прогресивного розвитку та запропоновано рекомендації для міжнародно-правової практики України в цій сфері. Головні науково-теоретичні, методологічні та практичні результати дослідження викладені у наступних висновках:

1. Міжнародний правотворчий процес зазнав значних змін, внаслідок яких суттєво зросла роль міжнародних договорів (укладення, чинності, припинення чи зупинення) в регулюванні конкретних сфер міжнародних відносин, а також у створенні загальновизнаних норм міжнародного права, оскільки у сучасному світі міжнародні договори є важливими для демократизації міжнародної правотворчості, тобто, система міжнародного права розвивається та вдосконалюється згідно з швидкоплинними змінами сучасного світу.

2. Інститут припинення міжнародних договорів можна розглядати як своєрідну міжнародно-правову систему, що забезпечує сталість міжнародних правовідносин у процесі прогресивного розвитку міжнародного права, оскільки припинення міжнародних договорів регулюється нормами загального права, відповідними міжнародно-правовими кодифікованими актами, а також розробленими проектами статей для їх подальшої кодифікації.

Віденські конвенції перетворились в універсальний міжнародно-правовий акт, який є основою права міжнародних договорів, зумовили тенденції до зближення, гармонізації та уніфікації норм міжнародного права і національних законодавств із забезпечення правової одноманітності загальносвітової практики міжнародних договорів.

3. Сучасний розвиток інституту припинення міжнародних договорів та практика держав свідчать про необхідність розроблення і кодифікації нових положень щодо припинення міжнародних договорів внаслідок правонаступництва у випадку припинення міжнародних договорів без згоди сторін або в умовах невикористання договору (desuetude), впливу збройних конфліктів на міжнародні договори, а також правовідносин в рамках інтеграційних регіональних об'єднань.

Залишається складною і невизначеною частиною міжнародного права проблема впливу збройних конфліктів на міжнародні договори, оскільки норми, про які йдеться у міжнародних документах, загалом були вироблені для традиційних військових дій, і сьогодні не відповідають потребам менш формальних, нетрадиційних, зокрема, внутрішніх збройних конфліктів. Кодифікація щодо припинення міжнародних договорів в умовах збройних конфліктів в рамках Комісії ООН з прогресивного розвитку і кодифікування міжнародного права сприяла б міжнародному розумінню проблеми та оновленню доктрини, що була написана значною мірою для інших часів.

4. У сучасній теорії і практиці виділяють суб'єктивні й об'єктивні способи припинення міжнародних договорів, тобто, об'єктивними підставами вважають невольове припинення міжнародних договорів, а саме: припинення міжнародних договорів у зв'язку з закінченням терміну дії, припинення дії міжнародних договорів у зв'язку з виконанням сторонами його зобов'язань, припинення міжнародних договорів внаслідок виникнення нової імперативної норми загального міжнародного права (jus cogens), припинення міжнародних договорів в результаті збройного конфлікту, припинення міжнародних договорів у зв'язку з докорінною зміною обставин, неможливість виконання міжнародного договору, припинення міжнародних договорів у зв'язку з настанням резолютивної умови; а суб'єктивними підставами вважають вольове припинення міжнародних договорів, а саме: денонсацію міжнародних договорів, відміну міжнародних договорів, новацію міжнародного договору, анулювання. Разом з тим суперечливість питання про практичну відповідність зазначених способів припинення міжнародних договорів сучасному стану розвитку міжнародного права свідчить про необхідність подальшого розгляду новітньої практики держав та ґрунтовного наукового аналізу сучасних підстав припинення міжнародних договорів.

5. Дослідження впливу збройних конфліктів на припинення міжнародних договорів має суперечливий характер з огляду на різні підходи і тлумачення. Розбіжність поглядів зумовлюється трансформацією сутності і форм збройних конфліктів та їх наслідків для держав-учасниць міжнародного договору, прагматичними підходами держав до континуїтету міжнародних договорів, зокрема, багатосторонніх, власне необхідністю подальшого розвитку інституту припинення міжнародних договорів у сучасному міжнародному праві. Хоча існує значна державна практика і доктрина, вони тим не менш мають між собою багато суперечностей і постійно трансформуються, оскільки традиційні методи ведення війни замінюються нетрадиційними, внутрішніми або неформальними збройними конфліктами, вплив збройних конфліктів на припинення міжнародних договорів залишається некодифікованим. Кодифікація нових проектів статей щодо впливу збройних конфліктів на припинення міжнародних договорів, розроблених Комісією ООН з прогресивного розвитку і кодифікації міжнародного права, могла б значно поглибити міжнародне розуміння цієї теми і удосконалити доктрину, що була написана значною мірою для інших часів.

6. Новітні тенденції застосування норм міжнародного права щодо припинення міжнародних договорів в рамках регіональних інтеграційних об'єднань виявляють специфіку співвідношення норм міжнародного права. Європейського права та актів СНД, які полягають у невизначеності міжнародної правосуб'єктності інтеграційних об'єднань. Припинення міжнародних договорів в рамках ЄС має подвійну сутність (договори, укладені від імені ЄС за згодою держав-членів припиняється за правом Віденських конвенцій про право міжнародних договорів за участю міжнародних організацій, договори, укладені від імені ЄЕС та держав-членів припиняються за правом міжнародних договорів), що породжує у разі однакової компетенції різні підходи до правового врегулювання. Дослідження правової практики Співдружності свідчить, що припинення чинності нормативних актів СНД здійснюється і регулюється правилами процедури Ради глав держав, Ради глав урядів, Ради міністрів закордонних справ та економічної Ради СНД (рішення глав держав від 7 жовтня 2002 р.), а припинення міждержавних договорів (дво- чи багатосторонніх) регламентується також і Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 р.

7. З урахуванням проведеного аналізу проблеми припинення міжнародних договорів у сучасному міжнародному праві, у роботі сформульовано конкретні рекомендації щодо припинення міжнародних договорів у міжнародно-договірній практиці України та спрямування національної правотворчості відповідно до новітніх тенденцій розробки і реалізації норм та принципів міжнародного права і кодифікації нових положень, досі не вирішених у науці і практиці міжнародних правовідносин.

1) Згідно з резолюцією ГА ООН 59/41 від 2 грудня 2004р. та рішенням Комісії ООН з прогресивного розвитку і кодифікування міжнародного права від 31 травня 2007р., на підставі меморандуму Секретаріату Комісії ООН з прогресивного розвитку і кодифікування міжнародного права «Вплив збройних конфліктів на міжнародні договори: аналіз практики і доктрини» врахувати нові положення про припинення міжнародних договорів та положення про континуїтет міжнародних договорів в умовах збройних конфліктів в національній законотворчості. З огляду на активну позицію України в діяльності ООН корисною була б розробка свого проекту статей про вплив збройних конфліктів на міжнародні договори, зважаючи на конфліктогенність окремих територій України та кризових ситуацій в державах-сусідах.

2) З метою подальшої адаптації законодавства України до права ЄС, а також в рамках підготовки Нової поглибленої угоди між Україною та ЄС врахувати специфіку укладення і припинення міжнародних договорів з ЄС, Європейськими Співтовариствами та державами-членами, з огляду на їх різну правосуб'єктність і, відповідно, наслідки припинення міжнародних договорів за їх участю, зокрема щодо третіх держав-учасниць договорів, оскільки в одних випадках ЄС і ЄЕС діють як сторони договорів поряд з державами-членами цих об'єднань, а в інших - як єдиний представник при укладенні чи припиненні міжнародних договорів з іншими державами і міжнародними організаціями, що призводить до різної практики припинення міжнародних договорів з огляду на наднаціональну специфіку європейського права.

3) Врахувати розроблені нові проекти статей в рамках Комісії ООН з прогресивного розвитку і кодифікування міжнародного права у практиці міждержавних відносин України в рамках СНД, зважаючи на значну кількість припинених міждержавних угод та з метою забезпечення національних інтересів у сфері зовнішніх зносин, юстиції, свободи вираження, прав людини та безпеки, правонаступництва. Активізація на державному рівні конструктивного співробітництва між Україною та державами СНД впливатиме на своєчасне припинення міждержавних договорів та заміну їх іншими правовими актами згідно з нормами національного законодавства.

4) Провести парламентські слухання і виробити концептуальні підходи до розвитку національного законодавства у контексті трансформації права міжнародних договорів у сучасному міжнародному праві, враховуючи чітке розмежування між правом міжнародних договорів та іншими галузями міжнародного права, які стосуються заборони застосування сили чи загрози силою, законів та звичаїв війни, міжнародного гуманітарного права, права відповідальності держав за міжнародні правопорушення.

ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кравченко С.Р. Співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права у забезпеченні міжнародних договорів // Вісник Київського університету, серія «міжнародні відносини» Випуск 7 (частина 1). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 1997 - С. 31-39.

2. Кравченко С.Р. Припинення міжнародних договорів і договірних зобов'язань у результаті виникнення збройного конфлікту // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 6 (частина 3 ). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 1998 - С. 58-61.

3. Кравченко С.Р. Припинення міжнародних договорів за участю міжнародних організацій // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 7 (частина 2). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 1998 - С. 100-105.

4. Кравченко С.Р. Виникнення та розвиток інституту денонсації в договірній практиці держав // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 23 (частина 2). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2000 - С. 150-156.

5. Кравченко C.P. Припинення дії міжнародних договорів та договірних зобов'язань / Наукова брошура. - К.: ІМВ, 2003. - 85 с.

6. Кравченко С.Р. Проблеми теорії і практики денонсації міжнародних договорів // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 53 (частина 1). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2005 - С. 116-124.

7. Кравченко С.Р. Види припинення міжнародних договорів // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 56 (частина 2). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2005 - С. 136-144.

8. Кравченко С.Р. Проблема припинення міжнародних договорів у сучасному міжнародному праві // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 59 (частина 1). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2006 - С. 92-98.

9. Кравченко С.Р. Особливості припинення міждержавних угод в рамках СНД // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 61 (частина 2). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2006. - С. 141-147

10. Кравченко С.Р. Особливості співвідношення права міжнародних договорів європейських співтовариств, Європейського Союзу та країн-членів ЄС: досвід для України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 63 (частина 2). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2006 - С. 103-107.

11. Кравченко С.Р. Вплив збройних конфліктів на міжнародні договори у сучасному міжнародному праві // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 64 (частина 1). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2006 - С.180-188.

12. Кравченко C.P. Міжнародне і національне право: проблеми взаємодії// Матеріали конференції «Демократичні реформи і засоби масової інформації»? Мінськ.: Національний центр стратегічних ініціатив «Схід-Захід»,1995.- С.3-8

13. Кравченко C.P. Політичні процеси в Європі і роль політичної еліти: міжнародно-правовий аспект// Матеріали конференції «Журналістика і проблема формування нової політичної еліти в посткомуністичних державах» ? К.: 1996. - С.41-43

14. Кравченко С.Р. Правові аспекти інформаційного поля України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 3 (частина 2 ). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 1997- С. 58-63.

15. Кравченко C.P. Європейське інформаційне право // Європейські комунікації: Монографія / Макаренко Є.А., Рижков М.М., Ожеван М.А. та ін. - К.: Центр вільної преси, 2007. - С. 159-197

Размещено на Allbest.ru