Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

УДК 346.1+339.187.6 (477)

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЛІЗИНГОВИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.04 - Господарське право;

господарсько-процесуальне право

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

БАРАБАШ Алла Григорівна

Донецьк 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті економіко-правових досліджень Національної академії наук України (м. Донецьк).

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент Грудницька Світлана Миколаївна, Інститут економіко-правових досліджень НАН України, старший науковий співробітник відділу економіко-правових проблем (м. Донецьк)

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Замойський Ігор Євгенович, Донецький університет економіки та права, професор кафедри державно-правових дисциплін (м. Донецьк)

кандидат юридичних наук, професор Жушман Віктор Павлович, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого МОН України, завідувач кафедри аграрного права (м. Харків)

Провідна установа - Київський національний університет ім. Тараса Шевченка (м. Київ).

Захист відбудеться “ 19 ” лютого 2004 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “ 16 ” січня 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Грудницька С.М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Перехід до ринкових умов господарювання та складна економічна ситуація, в якій опинилася більшість вітчизняних господарюючих суб'єктів, призвели до того, що за останнє десятиріччя рівень зносу основних фондів на підприємствах досяг критичної позначки. Нагальна необхідність технічного переозброєння виробництв вимагає пошуку шляхів вирішення цієї проблеми. В умовах гострої потреби в оборотних коштах такі суб'єкти не можуть розраховувати на оновлення основних фондів лише за рахунок належних їм фінансових ресурсів. Не завжди можливим є і отримання кредиту на придбання потрібного майна, оскільки банки вимагають надання надійних та високоліквідних гарантій під забезпечення здійснюваних ними кредитних операцій, а господарюючі суб'єкти часто не в змозі їх надати. Досить обмеженими в сучасних умовах є і можливості державного бюджетного фінансування. Це зумовлює необхідність впровадження нових ринкових методів оновлення основних фондів підприємств, одним із яких є лізинг.

Зважаючи на інвестиційні функції лізингу, його правове регулювання в Україні набуває особливо важливого значення. На сьогодні існування певного законодавчого регулювання мало позначилося на розвитку лізингових відносин в Україні, що свідчить про необхідність його удосконалення. У прийнятих Верховною Радою України Господарському та Цивільному кодексах закладені основні засади правового регулювання лізингових відносин, які потребують подальшого розвитку у спеціальному законодавстві про лізинг. Вирішенню цієї проблеми має сприяти прийняття Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про лізинг”, проект якого передбачає низку позитивних нововведень, але залишає при цьому простір для удосконалення.

Характерно, що до цього часу як науковці, так і вітчизняний законодавець не прийшли до однозначного розуміння поняття лізингу та його правової природи. Вітчизняна література, присвячена проблемам лізингу, представлена головним чином роботами сучасних економістів. Серед таких науковців: Н.М. Внукова, І.В. Горобець, О.Г. Луб'яницький, В.І. Міщенко, О.В. Ольховиков, Р.П. Саблук, Л.А. Савельєв, В.М Хобта та ін. Як показує аналіз юридичної літератури, проблеми правового забезпечення лізингових відносин в Україні залишаються мало дослідженими. Роботи вітчизняних правознавців Р.П. Бойчука та С.П. Кисіль стосуються в основному питань договору лізингу. Ю.В. Ілларіонов дослідив організаційно-правові аспекти лізингової діяльності як об'єкта корпоративного управління, а також питання оподаткування лізингових операцій. Інші питання правового регулювання лізингових відносин, у тому числі інвестиційні аспекти лізингу, правове забезпечення розвитку лізингу в сфері економіки України, залишалися осторонь таких досліджень.

Необхідність удосконалення законодавства про лізинг та забезпечення розвитку лізингових відносин в економіці України свідчить про актуальність і доцільність проведення дослідження за темою дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт Інституту економіко-правових досліджень НАН України за темою “Забезпечення взаємозв'язку основних законодавчих актів, які регламентують економічні відносини” (державний реєстраційний номер 0102U005361), де дисертантка взяла участь як співвиконавець, здійснила дослідження правової природи лізингу, його особливостей як виду господарської діяльності і обґрунтувала нові теоретичні положення і пропозиції з удосконалення лізингового законодавства.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка наукових положень та пропозицій по вдосконаленню правового регулювання лізингових відносин в Україні на основі комплексного аналізу існуючих наукових положень, законодавства, правозастосовчої практики та досвіду правового регулювання лізингових відносин у зарубіжних країнах.

Відповідно до вказаної мети було поставлено та вирішено наступні задачі:

дослідити передумови виникнення та розвитку правового регулювання лізингових відносин в Україні та визначити мету їх застосування в Україні;

вивчити зарубіжний досвід правового регулювання лізингових відносин та визначити особливості такого регулювання в період становлення лізингових відносин;

провести дослідження економічної та правової природи лізингу, проаналізувати існуючі точки зору з цього питання, виявити їх недоліки та визначити місце лізингу серед інших господарсько-правових інститутів;

сформулювати поняття лізингу як виду господарської діяльності;

охарактеризувати суб'єктно-об'єктний склад та зміст лізингових відносин і визначити правовий статус лізингодавця і лізингоодержувача;

провести дослідження форм лізингу, які визначені у чинному законодавстві України, а також тих, що застосовуються у зарубіжних країнах та у міжнародній сфері, і виявити необхідні напрямки удосконалення правового регулювання окремих форм лізингу чинним законодавством;

дослідити договірну конструкцію, якою опосередковуються лізингові відносини, і визначити систему договорів, укладення яких є необхідним при здійсненні лізингової операції;

дослідити особливості правового забезпечення державної підтримки лізингових відносин в сфері господарювання і визначити необхідні напрямки його удосконалення; лізинг лізингодавець лізингоодержувач правовий

обґрунтувати пропозиції з удосконалення законодавства щодо регулювання лізингових правовідносин.

Об'єктом дослідження є комплекс відносин, пов'язаних із здійсненням лізингової діяльності.

Предметом дослідження є правове регулювання лізингових відносин.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становили сучасні методи пізнання: діалектичний, формально-логічний, історичний, порівняльно-правовий, аналітико-синтетичний. При дослідженні правової природи лізингу застосовувався діалектичний метод. За допомогою формально-логічного методу визначене поняття лізингу, а також його місце серед інших господарсько-правових інститутів. Історичний метод використаний для дослідження становлення та розвитку правового регулювання лізингових відносин в Україні. За допомогою порівняльно-правового та аналітико-синтетичного методів узагальнено зарубіжний досвід правового регулювання лізингових відносин, опрацьовано значну кількість джерел правового регулювання лізингових відносин в Україні, встановлені їх особливості та здійснена класифікація таких джерел.

Теоретичну основу дослідження, окрім робіт вищевказаних авторів, що стосуються безпосередньо характеристики лізингових правовідносин, становлять праці таких провідних вчених, як Т.Є. Абова, А.Г. Бобкова, В.М. Гайворонський, В.П. Жушман, І.Є. Замойський, Г.Л. Знаменський, О.С. Іоффе, В.П. Єфімочкін, В.В. Лаптєв, В.К. Мамутов, І.А. Танчук, О.О. Чувпило, В.С. Щербина та ін. До джерел дослідження відносяться також праці зарубіжних юристів і економістів, а саме: В.В. Вітрянського, В.Д. Газмана, В.А. Горемикіна, М. Джованьоллі, О.В. Кабатової, А.Л. Смирнова, В. Хойєра, О.М. Чекмарьової, Х.Й. Шпітлера та ін.

Емпіричну основу дисертаційного дослідження становлять нормативно-правові акти України та зарубіжних країн, а також міжнародні акти, які регулюють лізингові правовідносини; статистичні матеріали; договори лізингу, укладені за участі Чернігівської філії НАК “Украгролізинг”, ВАТ “ДП “Облагротехсервіс” та Чернігівської дирекції АК АПБ “Україна”.

Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним господарсько-правовим дослідженням питань правового регулювання лізингових відносин в Україні, на основі якого обґрунтовані нові наукові положення і пропозиції по вдосконаленню законодавства у даній сфері суспільних відносин. Наукова новизна результатів дослідження полягає в наступному.

Вперше:

обґрунтовано визначення лізингових правовідносин як системи забезпечених державним стимулюванням господарсько-правових відносин інвестиційного характеру, що здійснюються у формі майнового найму, доповненого іншими відносинами (купівлі-продажу, поставки, кредитування, страхування тощо) у довільних комбінаціях;

доведено необхідність системного підходу у визначенні особливостей договірного оформлення лізингових правовідносин, які пропонується забезпечувати гнучкою системою взаємопов'язаних договорів, серед котрих можна виділити основний договір (договір лізингу, укладений безпосередньо між лізингодавцем та лізингоодержувачем), допоміжні договори (які забезпечують участь в лізингових правовідносинах інших суб'єктів - продавців, постачальників, кредиторів, гарантів, поручителів тощо), багатосторонній рамковий договір (який може укладатися з метою визначення головних умов майбутніх взаємовідносин сторін, у тому числі кореспонденції їх прав та обов'язків, особливостей відповідальності);

з урахуванням зарубіжного досвіду та економічних потреб, визначено доцільність загальноекономічного державного стимулювання розвитку лізингу із закріпленням відповідних правових норм в уніфікованих законодавчих актах про лізинг, зокрема є доцільним встановлення режиму ліцензування та пільгового оподаткування для професійних (спеціалізованих) суб'єктів лізингу;

обґрунтовано доцільність визнання професійними (спеціалізованими) суб'єктами лізингу лізингових компаній як таких, що організовують укладання системи договорів, які забезпечують лізингові відносини, та безпосередньо укладають та виконують договір лізингу;

запропоновано спеціально передбачити в законодавстві компенсаційну та бартерну форми лізингу і встановити, що існуючі обмеження щодо товарообмінних (бартерних) операцій не поширюються на лізингові операції.

Удосконалено формулювання низки понять, які недосконало визначені в законодавстві і потребують уточнення, а саме:

поняття лізингу, яке слід доповнити такою кваліфікуючою ознакою, як наслідки закінчення строків договору лізингу (з правом переходу лізингового майна у власність лізингоодержувача або без такого права);

поняття лізингодавця, в якому потрібно визначити лізингову компанію у якості суб'єкта лізингу;

поняття лізингоодержувача, в якому необхідно визначити, що ним може виступати будь-який суб'єкт господарювання, який одержує в користування об'єкт лізингу за договором лізингу, а не лише суб'єкт підприємницької діяльності.

Дістали подальший розвиток питання ліцензування лізингової діяльності, а саме запропоновано визначити в законодавстві наступні ліцензійні умови, які доцільно встановити для лізингових компаній:

1) вимогу щодо створення лізингових компаній у формі господарських товариств, в яких всі або частина учасників несуть повну відповідальність за боргами товариства;

2) умову про те, що здійснення лізингової діяльності, є виключним видом діяльності лізингових компаній;

3) вимогу щодо встановлення в законодавстві мінімального розміру статутного (складеного) капіталу лізингової компанії.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання теоретичних положень і висновків дисертаційної роботи в процесі нормотворчої діяльності з метою розвитку та удосконалення законодавства України про лізинг. Положення дисертації можуть застосовуватись у науково-дослідницькій роботі, можуть бути використані у навчальному процесі в рамках господарсько-правових дисциплін, з метою розроблення програм відповідних спецкурсів та методичних матеріалів, призначених для студентів юридичних та економічних навчальних закладів.

Окремі положення та висновки, сформульовані в дисертації, мають дискусійний характер і можуть бути основою для подальших наукових досліджень.

Прикладний характер дослідження дозволяє використовувати його результати безпосередньо в процесі здійснення лізингової діяльності. Положення дисертаційної роботи використовувались у процесі господарської діяльності ТОВ „Чернігівський Каштан” (довідка №01/07-03 від 03.07.2003 р.).

Результати дослідження використані при підготовці доповідної записки Верховній Раді України “Пропозиції щодо внесення змін та доповнень до проекту Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про лізинг” (довідка №299/754 від 13.10.03 р.).

Теоретичні висновки та практичні рекомендації використовуються у навчальному процесі при викладанні дисциплін “Господарське право”, “Правові основи підприємницької діяльності”, “Комерційне право” в Чернігівському державному інституті економіки і управління (довідка № 8 від 27.05.03 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові результати дисертаційної роботи отримані авторкою особисто. Внеском здобувачки в наукових працях, які підготовлені й опубліковані в співавторстві, є дослідження правового забезпечення лізингових відносин в Україні та у зарубіжних країнах, характеристика лізингових правовідносин та договірної конструкції, якою вони опосередковуються у практичній діяльності, обґрунтування основних напрямків державної підтримки лізингових відносин в Україні та внесення пропозицій по удосконаленню законодавства про лізинг.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційної роботи доповідались на міжнародній науковій конференції “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України” (м. Дніпропетровськ, 2003 р.), на міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” (м. Тернопіль, 2003 р.), на науково-практичному семінарі “Нові Цивільний та Господарський кодекси України і проблеми їх застосування” (м. Харків, 2003 р.), під час роботи круглого столу “Рекомендації по внесенню змін у законодавство, у зв'язку з прийняттям Господарського та Цивільного кодексів України” (м. Донецьк, 2003 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у 8 наукових публікаціях загальним обсягом 3,8 д.а., із яких 3,5 д.а. належать здобувачеві особисто.

Структура дисертації обумовлена метою та задачами дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які включають сім підрозділів, висновків. Загальний обсяг дисертації становить 158 сторінок комп'ютерного тексту. Робота містить також список використаних джерел із 160 найменувань та додатки.

Основний зміст дисертації

Розділ 1. Загальна характеристика правового регулювання лізингових відносин присвячений аналізу становлення та розвитку правового регулювання лізингових відносин в Україні та в зарубіжних країнах; дослідженню поняття лізингу та його правової природи.

У дисертації підкреслюється, що економічні передумови застосування лізингових відносин в Україні склалися на початку 90-тих років минулого століття, коли зміни в економічній політиці держави і, як наслідок цього, зміни економічних умов господарювання, перехід до ринкових відносин загострили потребу господарюючих суб'єктів в нових шляхах надходження інвестицій. В цей час господарюючі суб'єкти починають застосовувати угоди, які мають на меті інвестування належних їм активів та полягають у передачі одним суб'єктом іншому в найм майна, що відноситься до основних фондів, а вітчизняний законодавець запозичує термін “лізинг” для визначення таких відносин в податковому законодавстві.

Дисертантка відзначає, що для правової системи України характерним є те, що в момент становлення лізингу вже сформовані і діють у сфері господарювання інститути майнового найму та оренди. Тому на початковому етапі становлення лізингових відносин їх регулювання в Україні відбувається за допомогою норм майнового найму та законодавства про оренду. Оскільки лізингові відносини містять в собі ознаки, які не є характерними для традиційного майнового найму, то з часом виявляється їх неспроможність регулювати лізингові операції. Специфічні норми орендного законодавства, яке в 90-тих роках минулого століття формувалося виключно у приватизаційному напрямку, також не могли усунути прогалину у правовому регулюванні нових економічних зв'язків. Вказані фактори зумовлюють необхідність розроблення спеціальних юридичних норм, які б регулювали лізингові відносини в Україні. Перша спроба спеціального регулювання лізингових відносин знайшла своє відображення в Законі України “Про лізинг”. З його прийняттям починається період інтенсивного формування вітчизняного законодавства про лізинг. Однак за відсутності комплексного підходу у правовому регулюванні лізингових відносин, без достатнього стимулювання їх розвитку з боку держави очікуваної активності у лізинговій сфері не відбулося. Дисертантка підкреслює важливе значення введення в дію Господарського кодексу та необхідність прийняття у його розвиток спеціальних норм.

Ґрунтовне дослідження правової природи лізингу показало, що постійними та визначальними для лізингових відносин є характерні для майнового найму елементи користування, строковості та платності. Це призводить до висновку, що в основі лізингових відносин завжди лежить майновий найм. Але дисертант вказує на невиправданість спрощеного підходу до розуміння лізингу. Окрім елементів майнового найму, лізинг, на відміну від оренди, здатний поєднувати в собі відносини купівлі-продажу, поставки, страхування, кредитування, поручительства, гарантії тощо в різних їх комбінаціях. Вказана ознака лізингу обумовлена метою його застосування в суспільстві, яка полягає в залученні інвестицій в економіку. Лізинг як вид інвестиційної діяльності здійснюється у формі майнового найму, причому лізингодавець, окрім безпосередніх функцій наймодавця, виконує й інші дії, необхідні для інвестування в основні фонди: набуває потрібне лізингодавцю майно у власність, бере кредити з метою придбання лізингового майна, здійснює страхування цього майна, його технічне обслуговування тощо.

Приватні інтереси суб'єктів лізингових відносин можуть бути різними, але досягнення позитивного результату при здійсненні лізингової діяльності має значення не лише для учасників лізингових відносин, а й для суспільства в цілому. Зацікавленість суспільства в активізації інвестиційної діяльності суб'єктів лізингу обумовлює застосування важелів державного стимулювання у цій сфері суспільних відносин. У зв'язку з цим дисертантка підкреслює невиправданість приватноправового підходу у визначенні правової природи лізингу, який не дозволяє вбачати в таких відносинах елементи публічно-правового характеру.

На основі проведеного дослідження дисертантка дійшла висновку про недосконалість визначення поняття лізингу, яке міститься в діючому Законі України “Про лізинг”. Закон характеризує лізинг як підприємницьку діяльність, яка має на меті інвестування коштів, в той час як прийнятий Господарський кодекс України визначає лізинг як вид господарської діяльності. У дисертації відзначається, що визначення лізингу як господарської діяльності є виправданим, оскільки не створює перешкод для участі в лізингових відносинах будь-яких суб'єктів господарювання.

Окрім того, у визначенні лізингу слід враховувати, що після закінчення терміну угоди об'єкт лізингу може переходити у власність лізингоодержувача або повертатися лізингодавцю. Інвестиційна мета лізингу досягається як шляхом переходу об'єкта лізингу у власність лізингодавця, так і в процесі використання цього об'єкта лізингоодержувачем, навіть, якщо останній не має права набувати його у власність. Вказані наслідки є кваліфікуючою ознакою лізингу, а також одним із критеріїв відмежування лізингу від інших видів господарських відносин, тому вони повинні знайти відображення у визначенні поняття лізингу в нормативних актах законодавства про лізинг.

Зважаючи на вищесказане пропонується відповідна редакція поняття лізингу як господарської діяльності, спрямованої на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів та з правом переходу вказаного майна у власність лізингоодержувача або без встановлення такого права.

Інвестиційна мета лізингу, яка є одним із проявів поєднання в таких відносинах елементів приватноправового та публічно-правового характеру, покладена в основу правового регулювання лізингових відносин у країнах з високорозвинутою економікою. Здійснений дисертанткою аналіз зарубіжного законодавства показав, що на сучасному етапі використання правового інституту лізингу властиве і англо-саксонській, і континентальній системі права. Спільним для права Англії, Франції, Бельгії і США є те, що нормативно-правові акти цих країн визначають перелік умов, за наявності яких певну угоду слід віднести до лізингової. В нормативно-правових актах цих країн зазначаються суттєві пільги для учасників лізингових відносин. Авторка акцентує увагу на тому, що податкові пільги в більшості високорозвинутих країн надаються професійним (спеціалізованим) суб'єктам лізингу - лізинговим компаніям, що значно сприяє розвитку лізингу.

На основі проведеного аналізу дисертантка відзначає доцільність комплексного підходу до правового регулювання лізингових відносин, який дозволяє враховувати інтереси безпосередніх учасників лізингу та інтереси держави, а також необхідність стимулювання розвитку лізингових відносин з боку держави.

Розділ 2. Лізинг як вид господарської діяльності присвячений дослідженню форм лізингу, суб'єктів, об'єктів і змісту лізингових правовідносин та договірної конструкції, якою вони опосередковуються, і обґрунтуванню пропозицій до законодавства.

Здійснений аналіз об'єктів лізингу свідчить, що законодавець обґрунтовано обрав для їх визначення термін “основні фонди”. Фактично даний термін виключає можливість використання об'єктів лізингу у споживчій сфері. Коло суб'єктів лізингових відносин у значній мірі зумовлене їх об'єктами. До суб'єктів лізингу слід віднести господарюючих суб'єктів. Оскільки лізинг має на меті інвестування в економіку, то і виступати в ролі лізингоодержувачів повинні господарюючі суб'єкти. Дисертантка звертає увагу на те, що до кола лізингодавців варто відносити в першу чергу господарюючих суб'єктів із спеціальним правовим статусом. Державні пільги повинні бути адресовані суб'єкту господарювання, організованому таким чином, щоб забезпечувати максимальний захист і публічних, і приватних інтересів. Цьому має сприяти організаційна відокремленість господарюючого суб'єкта від його засновників (учасників) та його майнова самостійність. Професійна діяльність господарюючого суб'єкта, який здійснює функції лізингодавця та організований у відповідності зі спеціальними кваліфікаційними вимогами, здатна значно більше сприяти розвитку лізингових відносин. Тому передбачена Цивільним кодексом України та проектом Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про лізинг” безпосередня участь фізичних осіб у лізингових правовідносинах є недоцільною. Зважаючи на вищесказане, авторка підкреслює, що правове регулювання лізингових відносин має визначатися нормами Господарського кодексу та прийнятих у його розвиток нормативно-правових актів.

Дисертантка відзначає, що згідно зі змістом преамбули Конвенції з міжнародного фінансового лізингу, а також статті 1 цієї ж Конвенції - договори міжнародного фінансового лізингу укладаються також виключно у сфері господарювання. Майно, яке набувається в лізинг, згідно з нормами цієї Конвенції не повинно використовуватись лізингоодержувачем для особистих, сімейних, а також домашніх потреб. Дане положення є ще одним аргументом на користь того, що основні засади правового регулювання лізингових відносин повинні визначатися в господарському законодавстві.

Складність лізингових правовідносин зумовлює те, що в науковій літературі спостерігається неоднозначність у вирішенні питання про договірну конструкцію, якою має забезпечуватись застосування лізингу в практичній діяльності. На основі проведеного дослідження дисертантка обґрунтовує висновок про те, що для реалізації лізингових відносин може знадобитися різний склад договорів, який може як звужуватись, так і розширюватись в залежності від економічного стану або потреб лізингодавця та лізингоодержувача. В дисертації доводиться доцільність застосування терміну “договір лізингу” лише до основних відносин, які виникають між лізингодавцем і лізингоодержувачем в процесі набуття об'єкта в лізинг, користування ним та можливого переходу цього об'єкта з власності лізингодавця у власність лізингоодержувача.

Участь в лізингових правовідносинах інших суб'єктів (продавців, постачальників, кредиторів, поручителів, гарантів тощо) забезпечується укладенням допоміжних договорів. До допоміжних договорів відносяться договори купівлі-продажу об'єкта лізингу, про технічне обслуговування, кредитний договір, поруки, застави, а також інші договори за допомогою яких лізингодавець набуває об'єкт лізингу у власність та/або здійснює його обслуговування. Перелік допоміжних угод не є вичерпним, оскільки питання необхідності їх укладення вирішується окремо в кожному конкретному випадку.

У разі необхідності для забезпечення лізингових правовідносин може укладатися багатосторонній рамковий договір, який визначає головні умови майбутніх взаємовідносин контрагентів. Реалізація договірних положень рамкового договору передбачає наступне укладання суб'єктами лізингових відносин самостійних договорів (у даному випадку це - основний та допоміжні договори) з урахуваннях умов, установлених рамковим договором. Потреба в укладенні рамкового договору виникає в тих випадках, коли наявна велика кількість суб'єктів лізингових правовідносин, і виникає необхідність у багатосторонній угоді особливим чином врегулювати питання кореспонденції прав і обов'язків, відповідальності контрагентів тощо. У лізингових правовідносинах правам одного суб'єкта можуть кореспондувати обов'язки декількох суб'єктів і, навпаки, обов'язки одного суб'єкта - правам кількох суб'єктів.

Таким чином, лізингові відносини опосередковуються системою взаємопов'язаних договорів, серед яких можна виділити основний договір, додаткові договори, рамковий договір.

У роботі проводиться правовий аналіз щодо видів та форм лізингу. Підкреслюється, що поділ лізингу на такі види, як фінансовий та оперативний лізинг, використовується в нашому законодавстві і є найбільш поширеним в міжнародній практиці.

Визначаючи форми лізингу, Закон України “Про лізинг”, насамперед, вказує на можливість застосування зворотного лізингу. У дисертації відзначається, що застосування цієї форми лізингу підвищує ступінь ймовірності зловживань зі сторони лізингодавця, адже його фіктивне банкрутство може вести до втрати виробництва. Тому дисертанткою доводиться необхідність передбачення у чинному законодавстві гарантій захисту інтересів лізингоодержувача, які в цьому випадку збігаються з інтересами держави. Такими гарантіями слід визнати наступні обмеження у здійсненні зворотного лізингу:

вимогу про обов'язкову участь в угодах зворотного лізингу лізингової компанії (підвищені вимоги до розміру статутного (складеного) капіталу лізингової компанії є однією із гарантій її ефективної діяльності);

вимогу про те, що ціна всіх лізингових угод в сумі не повинна перевищувати розмір статутного (складеного) капіталу лізингової компанії.

Критерієм поділу лізингу на форми (зворотний, пайовий, міжнародний) у чинному законодавстві є суб'єктний склад лізингових правовідносини. Окрім класифікації лізингу за суб'єктним складом, важливе значення має поділ лізингу за формами лізингових платежів. Класичний лізинг передбачає сплату лізингодавцем лізингоодержувачу лізингових платежів у грошовій формі, але дана форма платежу не завжди може бути застосована. Як свідчить практика, лізингоодержувачами в Україні частіше всього виступають неплатоспроможні підприємства, які не мають змоги купити потрібне їм обладнання, техніку, а також не можуть отримати кредити на їх придбання. Проблемною для таких суб'єктів є і своєчасна сплата чергових лізингових платежів у грошовій формі. Неплатоспроможність лізингоодержувачів створює проблеми як для них самих, так і для лізингодавців. Оскільки лізингодавці не отримують бажаних прибутків від участі в лізингових операціях, вони змушені вилучати у лізингоодержувачів вкрай потрібне останнім майно. Це призводить до конфліктів, соціальної напруги і, як наслідок, до небажання укладати лізингові угоди. Вирішення цієї проблеми вбачається у визначенні в законодавстві України компенсаційної та бартерної форм лізингу.

Дисертантка звертає увагу на те, що існує потреба у спеціальному визначенні в законодавстві бартерної та компенсаційної форм лізингу. Необхідне прийняття норм у розвиток пункту 4 статті 293 Господарського кодексу України, яка передбачає обмеження щодо здійснення державними або комунальними підприємствами операцій міни (бартеру) державного або комунального майна з недержавними чи некомунальними підприємствами і можливість встановлення особливостей здійснення таких операцій у спеціальному законодавстві. Потребує прийняття норма щодо особливостей здійснення вказаними суб'єктами господарювання бартерних (товарообмінних) операцій, пов'язаних зі сплатою лізингових платежів в натуральній формі. Необхідність надання державним і комунальним підприємствам права укладати договори компенсаційного та бартерного лізингу з недержавними суб'єктами господарювання зумовлена нагальними потребами вищевказаних суб'єктів в оновленні основних фондів. Компенсаційний лізинг надасть змогу лізингоодержувачу в рахунок сплати лізингових платежів постачати лізингодавцю товар, вироблений з використанням предмета лізингу. За умовами бартерного лізингу лізингоодержувач в рахунок сплати лізингових платежів може поставляти лізингодавцю будь-який товар, що є у нього в наявності, за умови отримання згоди лізингодавця прийняти цей товар як лізинговий платіж.

У дисертації підкреслюється, що одними з основних учасників відносин міжнародного лізингу є лізингові компанії, що, як правило, засновуються в країні, законодавство якої сприяє здійсненню лізингових відносин. Проведений аналіз свідчить, що в Україні діє незначна кількість лізингових компаній, що не сприяє розвитку міжнародного лізингу та вказує на необхідність удосконалення публічно-правового регулювання в цій сфері, адже велика кількість вітчизняних господарюючих суб'єктів потребує поставок за угодами міжнародного лізингу.

Дисертантка акцентує увагу на тому, що лізингова компанія може діяти не лише одноосібно, а й у складі промислово-фінансової групи чи інших видів об'єднань підприємств (вендерний лізинг) Дана форма лізингу може використовуватись при просуванні на ринок особливо дорогого та енергоємного майна (обладнання).

Таким чином, становлення та розвиток професійної діяльності лізингових компаній в Україні є необхідною передумовою участі вітчизняних господарюючих суб'єктів в угодах зворотного, вендерного та міжнародного лізингу.

Розділ 3. Правове забезпечення державної підтримки лізингових відносин в Україні присвячений аналізу питань державної підтримки лізингових відносин за чинним законодавством, виявленню недоліків правового регулювання та обґрунтуванню пропозицій з удосконалення законодавства.

Аналіз положень чинного законодавства свідчить про низький стимулюючий потенціал уніфікованих нормативних актів, які регулюють застосування лізингу у сфері господарювання України. Надане Законом України “Про лізинг” право передбачувати при укладенні договору лізингу за домовленістю сторін прискорену амортизацію об'єкту лізингу є єдиноможливою пільгою для будь-яких суб'єктів господарювання, але й її застосування обмежується вузьким колом потенційних об'єктів лізингу. Закони України “Про оподаткування прибутку підприємств” та “Про податок на додану вартість” також не визначають пільг для учасників лізингових відносин.

Диференційовані акти діють у окремих галузях економіки, визначаючи низку пільг для учасників лізингових угод у літакобудівній промисловості, у будівництві суден рибопромислового флоту, на транспорті, в агропромисловому комплексі. У роботі відзначається, що застосовані заходи щодо стимулювання розвитку лізингових відносин в економіці України, в тому числі в окремих галузях промисловості, мають фрагментарний характер і не забезпечують достатнього економічного ефекту. Дисертантка, зокрема, підкреслює, що підтримка лізингових правовідносин в сфері АПК, за відсутності такої підтримки в галузях, від яких залежить його розвиток, не може дати високого економічного ефекту. Так само не забезпечить вирішення проблем фрагментарне стимулювання лізингових відносин у промисловості.

У роботі вказується на нагальну необхідність оновлення основних фондів, що має місце у всіх галузях економіки України. Підкреслюється, що в нинішніх складних економічних умовах навіть ті підприємства, які працюють прибутково мають високий рівень зносу основних фондів. Дисертантка посилається на обґрунтовану економістами загальноекономічну необхідність розвитку лізингових відносин і доводить, що основні засади підтримки таких відносин повинні визначатись насамперед в уніфікованих актах законодавства про лізинг, зокрема в Законі України “Про лізинг”, та поширюватись на всі галузі економіки.

У дисертаційній роботі обґрунтовується необхідність доповнення вказаного Закону статтею “Заходи державної підтримки лізингової діяльності в сфері господарювання”. До таких заходів доцільно віднести надання податкових пільг лізинговим компаніям як професійним (спеціалізованим) суб'єктам лізингових відносин та встановлення режиму їх ліцензування.

Дисертантка відзначає, що за умови державного стимулювання створення спеціалізованих лізингових компаній може стати дієвим важелем залучення у економіку вільних фінансових коштів, так само як і коштів, що перебувають за кордоном. Подібне визначення цільової спрямованості пільг зумовлене ключовою роллю лізингової компанії у системі лізингових відносин. Професійна діяльність лізингових компаній на ринку лізингових послуг сприятиме зниженню ризиків, які характерні для лізингових відносин, а також дозволить знизити ціну об'єкта лізингу, адже маркетингові функції (зокрема, дослідження попиту і пропозицій щодо об'єктів лізингу) є однією з основних складових діяльності лізингових компаній.

У роботі підкреслюється, що необхідною формою державного контролю за діяльністю лізингових компаній має бути їх ліцензування, доводиться доцільність віднесення до ліцензійних умов наступних вимог:

вимоги щодо створення лізингових компаній у формі господарських товариств, в яких всі або частина учасників несуть повну відповідальність за боргами товариства, що має забезпечувати більш відповідальне ставлення засновників (учасників) лізингових компаній до забезпечення їх ефективної діяльності;

умови про те, що лізингова діяльність є виключним видом діяльності лізингових компаній, що має слугувати як концентрації зусиль лізингової компанії на здійсненні даного виду діяльності, в якому зацікавлена держава, так і попередженню зловживань з боку лізингової компанії;

вимоги щодо встановлення в законодавстві мінімального розміру статутного (складеного) капіталу лізингової компанії. Вказаний розмір має бути достатньо високим, щоб забезпечувати необхідний рівень гарантій здійснення ефективної діяльності лізинговими компаніями.

Чинний Закон України “Про лізинг” до кола лізингодавців відносить, в першу чергу, банківські установи. У дисертаційній роботі обґрунтовується висновок про те, що розвитку лізингу в Україні на даному етапі сприятиме, насамперед, діяльність спеціалізованих лізингових компаній, щодо яких і повинен застосовуватись пільговий механізм оподаткування. Зважаючи на вищесказане, авторка доводить необхідність удосконалення визначення в законодавстві поняття лізингодавців, до кола яких, в першу чергу, слід віднести лізингові компанії.

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що полягає в обґрунтуванні напрямків удосконалення правового регулювання лізингових відносин в Україні. Для вирішення наукової задачі дисертанткою обґрунтовано нові наукові положення і пропозиції щодо удосконалення лізингового законодавства з метою підвищення ефективності застосування лізингу як засобу інвестування економіки.

Головними науковими та практичними результатами дисертаційного дослідження є визначення кваліфікаційних ознак лізингу, його відмежування від суміжних господарсько-правових категорій, визначення договірної форми опосередкування лізингових відносин, обґрунтування основних напрямків державного регулювання лізингових відносин в Україні; вироблення на цій основі конкретних пропозицій щодо удосконалення законодавства.

На підставі проведеного дослідження сформульовані наступні основні висновки:

1. Лізинг як вид інвестиційної діяльності є системою господарських правовідносин і здійснюється у формі майнового найму, доповненого іншими відносинами, направленими на забезпечення його реалізації. З урахуванням стану економіки України та зарубіжного досвіду становлення лізингу, необхідною умовою його розвитку на даному етапі в Україні є застосування важелів державного стимулювання. Вказані властивості є кваліфікуючими ознаками лізингу і відрізнять його від інших видів господарських правовідносин, насамперед, від орендних, кредитних. Інвестиційний характер лізингових відносин, коло його суб'єктів (яке обмежується лише суб'єктами господарювання) та об'єктів (до яких відноситься лише майно, призначене для використання як основні фонди) свідчать про господарсько-правову природу лізингових відносин.

2. Лізингові правовідносини є складними, багатосторонніми і забезпечуються комплексом договорів, серед яких договір лізингу - є основним, а допоміжними угодами можуть бути: договір купівлі-продажу об'єкта лізингу, договір поставки об'єкта лізингу, договір про технічне обслуговування об'єкта лізингу, кредитний договір тощо. Лізингодавець, окрім основного договору, обов'язково укладає одну або декілька допоміжних угод; в інакшому випадку правовідносини не можуть кваліфікуватися як лізингові. За наявності великої кількості учасників лізингових правовідносин та потреби у спеціальному врегулюванні їх взаємовідносин, може укладатися рамковий договір, на основі якого будуються інші договірні відносини.

3. На сьогодні уніфіковані нормативні акти, які регулюють застосування лізингу у сфері господарювання України, незалежно від галузі економіки, в якій укладається дана угода, серед заходів стимулювання лізингових відносин визначають лише амортизаційну пільгу, а диференційовані акти законодавства про лізинг, що діють в окремих галузях економіки, визначають певні пільги для учасників лізингових правовідносин в цих галузях. У дисертації доведено, що стимулювання, як напрямок у правовому регулюванні лізингових відносин, має бути загальноекономічним та стосуватися діяльності лізингових компаній, які діють як на галузевому, так і на міжгалузевому рівнях. Необхідною формою розвитку лізингу в Україні має бути стимулювання діяльності лізингових компаній з боку держави. Доцільним буде встановлення режиму ліцензування їх діяльності та пільгового оподаткування здійснюваних ними лізингових операцій. Закон України “Про лізинг” необхідно доповнити додатковою статтею “Заходи державної підтримки лізингової діяльності в сфері господарювання” наступної редакції: “Заходами державної підтримки лізингових відносин в Україні є встановлення режиму ліцензування діяльності лізингових компаній та пільгового оподаткування здійснюваних ними лізингових операцій”. Формулювання поняття лізингодавця в уніфікованих нормативних актах лізингового законодавства потребує спеціального визначення лізингової компанії у якості суб'єкта лізингу. В уніфікованих актах законодавства про лізинг необхідно закріпити ліцензійні умови здійснення лізингової діяльності лізинговими компаніями.

4. Окрім цього, у розвиток положень прийнятого Господарського кодексу України внесені пропозиції стосовно визначення поняття лізингу, яке необхідно доповнити такою кваліфікуючою ознакою, як наслідки закінчення строків договору лізингу (з правом переходу лізингового майна у власність лізингоодержувача або без такого права). У понятті лізингоодержувача необхідно визначити, що ним може виступати будь-який суб'єкт господарювання, який одержує в користування об'єкт лізингу за договором лізингу, а не лише суб'єкт підприємницької діяльності. Також пропонується спеціально визначити в законодавстві компенсаційну та бартерну форми лізингу, встановити право здійснювати вказані форми лізингу також для господарюючих суб'єктів, заснованих на державній та комунальній формах власності, у їх відносинах з підприємствами інших форм власності. Запропоновано передбачити можливість укладення угод зворотного лізингу лише за участі лізингової компанії і за умови, що ціна договорів, укладених відповідною лізинговою компанією, в сумі не перевищує розміру статутного (складеного) капіталу цієї компанії.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

Барабаш А. Лізинг: поняття та особливості законодавчого визначення кола його суб'єктів // Право України. 2001. №2. С. 76-79.

Барабаш А. Правове регулювання лізингу в банківській діяльності (проблемні питання) // Підприємництво, господарство і право. 2001. №5. С. 25-27.

Барабаш А. Лізинг як об'єкт оподаткування, особливості правового регулювання // Підприємництво, господарство і право. 2001. №7. С. 18-20.

Барабаш А. Про підстави виникнення та зміст лізингових зобов'язань // Підприємництво, господарство і право. 2002. №10. С. 34-37.

Барабаш А., Барабаш Р. Особливості правового регулювання лізингових відносин у сфері господарювання // Підприємництво, господарство і право. 2003. №2. С. 6-9. (Особистий внесок здобувача: дослідження зарубіжного та вітчизняного досвіду державної підтримки лізингових відносин, формування пропозицій щодо удосконалення законодавства України в цьому напрямку).

Барабаш А.Г. Міжнародний досвід регулювання лізингових відносин та його вплив на правове забезпечення лізингу в Україні // Держава і право. 2003. Спецвипуск. С. 23-26.

Грудницька С.М., Барабаш А.Г. Щодо удосконалення правового регулювання лізингових відносин // Економіка та право. 2003. №2(6). С. 62-67. (Особистий внесок здобувача: визначення лізингових правовідносин та їх договірного оформлення, обґрунтування основних напрямків правового регулювання лізингових відносин та пропозицій по вдосконаленню законодавства).

Барабаш А. Лізинг як засіб інвестування економіки (економіко-правові аспекти) // Тези допов. Міжнар. наук.-теорет. конф. студентів, аспірантів та молодих вчених “Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть”. Тернопіль: Підручники і посібники. 2003. С. 201.

Анотація

Барабаш А.Г. Правове регулювання лізингових відносин в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 - Господарське право; господарсько-процесуальне право. - Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Донецьк, 2004.

Дисертація присвячена дослідженню правової природи лізингу, особливостей і напрямків правового регулювання лізингових відносин. Доведено необхідність системного підходу у визначенні лізингових правовідносин, які опосередковуються гнучкою системою взаємопов'язаних договорів, де основним є договір лізингу. Обґрунтовано визначення лізингових правовідносин як системи забезпечених державним стимулюванням господарсько-правових відносин інвестиційного характеру, що здійснюються у формі майнового найму, доповненого іншими відносинами (купівлі-продажу, поставки, кредитування, страхування тощо) у довільних комбінаціях. Аргументовано доцільність загальноекономічного державного стимулювання розвитку лізингу та визнання лізингових компаній професійними (спеціалізованими) суб'єктами лізингу, запропоновано ліцензійні умови їх діяльності. Доведено необхідність спеціального визначення в законодавстві компенсаційної та бартерної форм лізингу. Внесені пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства України в частині регулювання ним лізингових відносин.

Ключові слова: лізинг, лізингові відносини, правове регулювання, договір лізингу, форми лізингу, лізингова компанія, державне стимулювання, ліцензійні умови.

Аннотация

Барабаш А.Г. Правовое регулирование лизинговых отношений в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.04 - Хозяйственное право; хозяйственно-процессуальное право. - Институт экономико-правовых исследований НАН Украины, Донецк, 2004.

Диссертация посвящена исследованию правовой природы лизинга, особенностей и направлений правового регулирования лизинговых отношений. В работе исследуются: предпосылки возникновения и становления в Украине правового регулирования лизинговых отношений, понятие лизинга, его правовая природа, виды и формы лизинга; субъекты, объекты, содержание лизинговых правоотношений, договор лизинга и основные направления публично-правового регулирования лизинговых отношений в Украине.

Первый раздел диссертации посвящен общей характеристике правового регулирования лизинговых отношений. Показано, что становление правового режима лизинга в Украине было обусловлено необходимостью правового регулирования новых форм экономических связей, определяющим для которых является сочетание элементов имущественного найма с другими отношениями, что необходимо для инвестирования хозяйствующих субъектов. Поскольку правовая система Украины не имела института, который бы определил данный вид экономических отношений, а также обеспечил их применение, был заимствован из зарубежного права институт лизинга.

Проанализированы различные точки зрения относительно правовой природы лизинга. Обоснована целесообразность комплексного подхода к правовому регулированию лизинговых отношений. Дано определение лизинговых правоотношений как системы обеспеченных государственным стимулированием отношений инвестиционного характера, которые осуществляются в форме имущественного найма, дополненного другими отношениями, среди которых могут быть отношения купли-продажи, кредитования, страхования, в различных комбинациях. Подчеркнуто, что лизингодатель, кроме непосредственных функций наймодателя, исполняет ряд действий, направленных на приобретение и/или обслуживание объекта лизинга.

...