Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, завідуюча відділом проблем цивільного, трудового та підприємницького права, академік Академії правових наук України.

Офіційні опоненти - доктор юридичних наук, професор ЖИЛІНКОВА Ірина Володимирівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри цивільного права;

кандидат юридичних наук, доцент СТЕФАНЧУК Руслан Олексійович, Хмельницький інститут регіонального управління та права, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін.

Провідна установа - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра цивільного права, м. Київ.

Нормативною та емпіричною базою дослідження є нормативні акти, вітчизняна та зарубіжна наукова література, публікації в періодичних виданнях, а також матеріали судової і юридичної практики з питань захисту особистих немайнових прав (40 проаналізованих справ), статистичні дані управління юстиції м. Києва, Дніпровського і Дарницького (районних) судів м.Києва, Верховного Суду України, а також практика Європейського суду з захисту прав людини.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що дисертація є першим після проголошення незалежності та прийняття Цивільного кодексу України комплексним дослідження особистих немайнових прав фізичних осіб як складової (елементу) особистих немайнових правовідносин, що входять до предмета правового регулювання цивільного права.

Відповідно до одержаних у процесі дослідження результатів, автор виносить на захист наступні положення, що містять наукову новизну:

1. дістало подальшого розвитку твердження про галузеву належність особистих немайнових правовідносин до предмету цивільно-правового регулювання та охорони, оскільки вони, як і майнові відносини, є взаємооціночними соціальними відносинами, що складаються у сфері приватного життя на принципах юридичної рівності, справедливості, розумності, добросовісності та моральності;

2. дістало подальшого розвитку положення щодо якого зміст особистого немайнового права складають правомочності (можливості) особи по набуттю, здійсненню (реалізації) особистих немайнових благ, аналогічні правомочностям по володінню, користуванню і розпорядженню майновими благами;

3. запропоновано власне визначення особистих немайнових благ як певних сутністно-якісних властивостей або стану особи (природні блага фізичної особи) та інші соціально-вартісних властивостей особи (блага соціального характеру та блага, належні особливим утворенням - юридичним особам), які визначають автономність, індивідуальність, цінність особи та забезпечують її фізичну, духовну, соціальну самодостатність та реалізованість як таку;

4. спеціальними ознаками особистих немайнових прав фізичної особи можна вважати сукупність наступних ознак: а) нематеріальний характер; б) їх невід'ємність від особи; в) спрямованість на виявлення і розвиток індивідуальності; г) специфіка підстав їх виникнення, здійснення і припинення; д) невідчужуваність; е) пріоритетність (соціальна значущість);

5. доведено доцільність законодавчого закріплення права на пасивну евтаназію як вираз права на життя;

6. аргументується, що всі особисті немайнові права в своєму головному значенні є проявом права на свободу і тому поділ їх на ті, що забезпечують природне існування та ті, що забезпечують соціальне буття є досить умовним;

7. обґрунтовано необхідність закріплення у Цивільному кодексі України таких спеціальних цивільно-правових способів захисту особистих немайнових прав як громадська догана, публічне вибачення тощо;

8. доводиться необхідність закріплення в ст. 23 Цивільного кодексу України мінімального розміру відшкодування моральної шкоди в межах мінімальної заробітної плати, який буде виконувати відновлюючу функцію при будь-якому порушенні особистого немайнового права.

Практичне значення одержаних результатів полягає:

- у науково-дослідній сфері - матеріали дисертації можуть бути використані для подальших досліджень як загальних проблем правового регулювання особистих немайнових відносин, так і проблем, що пов'язані із закріпленням, здійсненням та захистом окремих особистих немайнових прав;

- у правотворчій сфері - сформульовані в дисертації положення щодо проблем правого закріплення та забезпечення особистих немайнових прав фізичних осіб, а також конкретні рекомендації щодо змін чинного законодавства можуть стати основою законопроектів з питань реалізації та захисту особистих немайнових прав;

- у сфері практичної діяльності використання одержаних результатів дозволить виробити загальні рекомендації щодо застосування правових норм, якими закріплюються особисті немайнові права фізичних осіб, а також удосконалити діяльність органів, та посадових осіб на яких покладається захист та охорона особистих немайнових прав фізичних осіб;

- у навчальному процесі результати дослідження можуть бути використані при викладанні навчальних дисциплін “Цивільне право”, “Право інтелектуальної власності”, спецкурсу “Особисті немайнові права фізичних осіб” при проведенні лекційних і семінарських занять.

Апробація результатів дисертації. Одержані здобувачем у процесі дослідження висновки, узагальнення і пропозиції оприлюднювалися на науково-практичній конференції “Новели проекту цивільного кодексу” (Київ, травень 2003 р.), а також на аспірантських читаннях Київського університету туризму, економіки і права (Київ, квітень 2003 р.).

Публікація результатів дослідження: За результатами наукового дослідження опубліковано 4 наукові публікації, де відображено основні результати дослідження, в тому числі 3 у фахових виданнях, визначених ВАК України, і одні тези доповідей.

Структура дисертаційної роботи обумовлена її метою та поставленими завданнями і складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (194 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 202 сторінок друкованого тексту, обсяг використаних джерел - 18 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито стан наукової розробки особистих немайнових прав фізичних осіб, подано характеристику об'єкта, предмета та методологічної основи дослідження, визначено його мету і завдання, сформульовано наукову новизну та викладено основні положення, які виносяться на захист, висвітлено практичне значення й апробації результатів дослідження, вказано публікації за темою дисертації.

Перший розділ “Місце особистих немайнових прав в системі цивільного права України” складається з двох підрозділів та присвячений визначенню особистих немайнових правовідносин як предмета цивільного права, а також дослідженню особистих немайнових прав як цивільно-правової категорії.

Перший підрозділ “Особисті немайнові відносини як предмет цивільного права” присвячений обґрунтуванню предметної належності особистих немайнових відносин до предмету правового регулювання цивільного права. В ньому автор аналізує доктринальні підходи щодо включення особистих немайнових відносин до предмету цивільного права. Так, зазначається, що в цивільно-правовій науці були відмічені три основні напрямки щодо вирішення цього питання. Перший напрямок отримав назву “радикальної концепції”, представники якої (В.О. Тархов, О.В. Іванов, М.І. Кулагін) вважали, що відносини з приводу невід'ємних від особи благ становлять самостійний предмет регулювання, вони відокремлені від інших прав і для їх захисту застосовуються не лише цивільно-правові засоби. Однак їх мала питома вага не дає можливості виділити їх в окрему галузь права. Відповідно до другого напрямку, який іменувався “негативною концепцію” (С.М. Братусь, В.Ф. Яковлєв, В.Л. Суховерхий, Р.Й. Халфіна, О.С. Іоффе), вважалось, що до предмету цивільного права відносяться суто майнові відносини, а особисті немайнові входять лише частково, і тільки ті, що пов'язані із майновими. Окрім цього на особисті немайнові відносини поширюється виключно режим захисту, регулювання ж особистих немайнових правовідносин нормами цивільного права не здійснюється. Представники третього напрямку (А.С. Довгерт, Д.В. Боброва, В.Ф. Маслов, А.О. Пушкін, Я.М. Шевченко, О.А. Підопригора, М.С. Малєїн, М.М. Малєїна, Л.О. Красавчикова), який отримав назву “позитивної концепції”, стверджують, що цивільне право не лише включає особисті немайнові правовідносини до свого предмету, але й поширює на них як функцію охорони, так і функцію регулювання. Заперечуючи “негативну концепцію”, представники “позитивної концепції” вважали, що вже при зверненні до законодавчої бази, зокрема, ст. 1 Основ цивільного законодавства 1991 р., а також ст. 1 ЦК УРСР 1963 р., прослідковується спрямованість цивільного законодавства на регулювання як майнових, так і особистих немайнових відносин. Погляди саме прихильників “позитивної концепції” віднайшли своє втілення при розробці нового ЦК України, робота над яким почалась у 1992 році, а завершилась 16 січня 2003 року його прийняттям.

Окрім цього, в підрозділі дається характеристика окремих елементів особистих немайнових відносин, визначаються особливості їх суб'єктного складу, об'єктів, підстав виникнення, обґрунтовується їх предметна єдність з майновими відносинами, які також включається до предмету цивільно-правового регулювання, а також окреслюються загальні риси особистих немайнових правовідносин. Досліджуючи об'єкти особистих немайнових благ, дисертант пропонує власне їх визначення в наступній редакції “особисте немайнове благо - це певні сутністно-якісні властивості або стан особи (якщо мова йде про природні блага фізичної особи) та інші соціально-вартісні властивості особи (якщо мова йде про блага соціального характеру та блага, належні особливим утворенням - юридичним особам), які визначають автономність, індивідуальність, цінність особи та забезпечують її фізичну, духовну, соціальну самодостатність та реалізованість як таку”. При цьому, задля єдності правового розуміння найбільш важливих особистих немайнових благ автор пропонує на законодавчому рівні дати чітке визначення таких понять, як честь, гідність, ділова репутація, моральна шкода, немайнова шкода, не залишаючи такі важливі питання на вирішення судовій, правозастосовчій практиці, яка інколи носить суб'єктивний характер та залежить від професійного рівня, сумлінності, моральних якостей і світогляду суддів, ввівши їх таким чином в реальне правове поле.

У другому підрозділі “Особисті немайнові права як цивільно-правова категорія” окреслено основні ознаки особистих немайнових прав, такі як: невідчужуваність, невіддільність від їх носія, немайновий характер, направленість на вираз індивідуальності і автономності особи, якій вони належать. Аналізуються окремі критерії класифікації особистого немайнового права та співвідношення конституційних і галузевих немайнових прав. Обґрунтовується, що саме особисті немайнові права за своєю сутністю є приватно-правовими, становлять сутність буття фізичної особи і не можуть регулюватись нормами конституційного права, оскільки конституційні норми носять політико-правовий характер, є нормами-принципами, і лише окреслюють основу (є концептуальними) правової національної системи. Водночас, норми цивільного права безпосередньо здійснюють позитивне регулювання та охорону особистих немайнових прав.

Другий розділ “Характеристика окремих видів особистих немайнових прав фізичних осіб”, який складається з трьох підрозділів, присвячений характеристиці окремих видів особистих немайнових прав фізичних осіб, виходячи з загальної конструкції суб'єктивного немайнового права, як можливості набувати, здійснювати (реалізувати) особисте немайнове благо.

Перший підрозділ “Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи” містить дослідження низки особистих немайнових прав фізичної особи, які забезпечують її природне існування як біодуховний стан.

Особлива увага в цьому контексті відводиться праву на життя. Зокрема, обґрунтовується, що право на життя включає в себе можливість володіння, користування, а також розпорядження життям на власний розсуд, тобто право на життя включає в себе і право на смерть, яке не потребує у зв'язку з цим окремого законодавчого закріплення. В дисертації піднімається питання щодо права особи на гідну смерть. У зв'язку з цим обґрунтовується доцільність в окремих випадках застосування пасивної евтаназії, а також доводиться необхідність законодавчого врегулювання цього важливого питання, як це було в одній з редакцій проекту Цивільного кодексу України. Одночасно заперечується доцільність закріплення можливості здійснення активної евтаназії.

Право на свободу, як ще одне особисте немайнове право, що забезпечує природне існування фізичної особи, на думку автора включає в себе правомочності фізичної особи виражати свою поведінку згідно своєї волі без втручання інших, як біосоціальної духовної істоти. Окрім цього, висловлюється думка, що всі особисті немайнові права в своєму головному значенні є проявом права на свободу і тому поділ їх на ті, що забезпечують природне існування та ті, що забезпечують соціальне буття є досить умовним. В контексті права на особисту недоторканість дисертантом розглядається право на донорство органів, інших анатомічних матеріалів та компонентів крові.

Окремо в дисертації досліджується право на охорону здоров'я як абсолютне право, яке водночас розглядається в контексті правовідносин відносного характеру між лікувальними закладами і фізичною особою. Їх зміст складають кілька груп взаємопов'язаних суб'єктивних прав:

І група (основні права) - право на кваліфіковану медичну допомогу; право на таємницю інформації про стан здоров'я (лікарська таємниця); право на інформацію про стан здоров'я (медична таємниця);

ІІ група (окремі права) - на перебування матері в лікувальному закладі з дитиною; допуск до хворого родичів, нотаріусів, священнослужителів;

ІІІ група (додаткові права) - харчування, зберігання речей, надання санітарних інших послуг, тощо.

Дисертантом проводиться аналіз законодавства в галузі охорони здоров'я, окреслюючи основні його проблеми та пропонуються шляхи їх вирішення. Так, зокрема, робиться пропозиція, про доцільність негайного прийняття Закону “Про обов'язкове медичне страхування”, Медичного або Лікарського кодексу, а також приведення у відповідність до світових стандартів нормативних підзаконних актів в галузі охорони здоров'я.

З точки зору автора, право на безпечне довкілля має позитивний зміст і складається з правомочності по використанню, зміні довкілля, отриманню інформації про санітарно-епідеміологічний стан. Автор вважає, що неможливо погодитись з думкою, про те що право на безпечне довкілля - це “фактично право вимагати дотримання еколого-правових нормативів”, відповідно до яких визнається лише можливість користуватися довкіллям відповідно до еколого-правових нормативів.

Одне з найважливіших прав, яке відображає природну людську сутність є право на сім'ю. В контексті цього права автором піднімається питання належного забезпечення цього права щодо психічно хворих та розумово відсталих осіб з врахуванням світових стандартів в цій сфері. Аналізується дисертантом і таке природне право, як право на опіку і піклування, для осіб, які позбавлені його в силу певних життєвих обставин.

Другий підрозділ “Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи” присвячений характеристиці особистих немайнових прав, що спрямовані на забезпечення не природного, а соціального буття людини, як члена відповідної соціальної групи.

Одним із найбільш важливих у цьому розумінні визначається право на ім'я. Аналізуючи зміст цього права, автором доводиться, що право на ім'я не має сімейно-правової природи, оскільки не можна змішувати право на привласнення імені з власне правом на ім'я, оскільки останнє за своїм змістом набагато ширше. На думку автора, позитивний зміст особистого немайнового права на ім'я складають правомочність по набуттю, використанню і розпорядженню ім'ям.

У характеристиці права на індивідуальність, особлива увага приділяється одному з складових індивідуальності - індивідуальному образу. Звертаючись до юридичного аспекту цього питання, автор вважає, що право на індивідуальний образ складається з правомочностей самостійно визначити свій зовнішній вигляд та можливості вільно його використовувати. Що стосується використання індивідуального образу, то воно може здійснюватись шляхом опублікування, розповсюдження, зображення індивідуального образу людини, запису чи використання голосу особи тощо.

Аналізуючи право на повагу до честі і гідності (ділової репутації) автор виходить з того, що хоча честь, гідність, ділова репутація це морально-етичні категорії, але з метою належної реалізації, забезпечення та захисту цих прав висловлюється думка про доречність надання їм чіткого законодавчого визначення як правовим категоріям, при цьому пропонується власне визначення цих понять.

При аналізі права на таємницю особистого життя акцентується увага на тому, що таємницю особистого (приватного) життя складають відомості про певну людину, не пов'язані з його професійною або громадською діяльністю і які дають оцінку його характеру, вигляду, здоров'я, матеріального, сімейного стану, образу життя, окремим фактам біографій, а також його відносинам з родичами, друзями, знайомими і т.п. В роботі аналізуються окремі види охоронюваних законом особистих (приватних) таємниць, зокрема, медичної, нотаріальної, адвокатської та ін.

Окрему увагу у третьому підрозділі “Особисті немайнові права на результати творчої діяльності як вираз інтелектуальної власності” відводиться особистим немайновим правам на результати інтелектуальної діяльності. В ньому окремо розглядаються особисті немайнові права суб'єктів авторського права та особисті немайнові права суб'єктів права промислової власності, підкреслюється, що ці права складають зміст (сутність) інтелектуальної власності.

Третій розділ “Цивільно-правовий захист особистих немайнових прав” складається з трьох підрозділів, які відповідно присвячені дослідженню питань поняття та змісту суб'єктивного права на захист, органів, що здійснюють захист особистих немайнових прав, а також основних проблем захисту особистих немайнових прав фізичної особи через призму немайнової (моральної) шкоди.

В першому підрозділі “Поняття та зміст суб'єктивного права на захист” автор розглядає загальнотеоретичні питання щодо поняття правового захисту і його змісту, співвідношення понять “правова охорона” і “правовий захист”. Під поняттям “охорона цивільних прав” дисертант розуміє всю сукупність засобів, які забезпечують нормальний хід реалізації прав. В нього входять засоби не тільки правового, але й економічного, політичного, організаційного і іншого характеру, направлені на створення необхідних умов для здійснення (реалізації) суб'єктивних прав. Аналізуються окремі цивільно-правові способи захисту особистих немайнових прав, як універсального так і спеціального характеру. В контексті цього питання, автор вважає за необхідне доповнити способи захисту особистих немайнових прав такими їх різновидами, як громадська догана та публічне вибачення, в тому числі через засоби масової інформації. Автор вважає за доцільне передбачити відповідну статтю в ЦПК України, згідно якої суду б предписувався обов'язок обирати найбільш дієвий спосіб захисту цих прав, який є найефективнішим за даних обставин і для даного виду порушених прав, не зважаючи на відсутність прямої вказівки на це норм цивільного законодавства. Таким чином, і суб'єкт, права якого порушені, і правозахисний орган, буде мати в своєму арсеналі захисту будь-який незаборонений законом спосіб, що розширить можливості цивільно-правового захисту, та забезпечить його ефективність його реалізації.

У другому підрозділі “Органи, що здійснюють захист особистих немайнових прав” дисертантом аналізуються окремі державні та міжнародні органи, діяльність яких спрямована на охорону та захист особистих немайнових прав фізичної особи. Особлива увага акцентується на можливості захисту порушеного права Європейським судом з прав людини. Ця проблема оцінюється з точки зору відповідності національних засобів захисту вимогам загальнодоступності передбачених Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (1950 р.) та Протоколів 1, 2, 4, 7, 11 до цієї Конвенції. У зв'язку з чим обстоюється думка, що в контексті положення щодо використання всіх загальнодоступних національних способів захисту прав, касаційне провадження в Верховному Суді України загальнодоступним вважати не можна, оскільки воно, як і всі інші способи захисту прав в Україні не відповідає європейським стандартам загальнодоступності. Автор висловлює думку, що всі національні засоби вважаються вичерпаними для дій громадян з моменту винесення рішення апеляційною інстанцією. А у випадках, коли рішення суду першої інстанції не підлягають апеляційному оскарженню, - з моменту винесення такого рішення.

В третьому підрозділі “Окремі проблеми правового забезпечення захисту особистих немайнових прав: питання немайнової (моральної) шкоди” розглядаються питання відшкодування немайнової (моральної) шкоди, піднімаються окремі проблеми теоретичного і практичного плану, зокрема, проблеми визначення немайнової шкоди в практиці і законодавстві, співвідношення немайнової і моральної шкоди, суб'єктна належність моральної і немайнової шкоди, межі її застосування та порядок обчислення. Так, зокрема, що стосується поняття моральної шкоди, на думку автора, вона полягає в приниженні оцінки гідності людини, яке викликає в її психіці негативні стани і процеси. Сам же процес компенсації моральної шкоди слід, на думку дисертанта, визначати як вчинення стосовно людини, котрій спричинено таку шкоду, порушенням її загально соціальних (природних) прав чи свобод, певних дій, які спрямовані на усунення або ж послаблення для неї негативних психічних станів і процесів, викликаних приниженням її гідності внаслідок цього порушення. При цьому, автором звертається увага на нетотожність понять “моральна шкода” та “немайнова шкода”, які застосовуються у чинному законодавстві. Так, наприклад, ушкодженням здоров'я завдається моральна шкода, що може бути заподіяна лише фізичній особі, а неправомірне копіювання товару, порушення авторських прав - це немайнова шкода, яка може бути заподіяна як фізичній так і юридичній особі. З огляду на це, дисертант доходить висновку, що юридична особа не може зазнавати моральної шкоди. Тому у разі знищення чи пошкодження майна юридичної особи, приниження її ділової репутації, право на грошову компенсацію моральної шкоди така особа не має. З огляду на це, автор пропонує внести відповідні зміни до п.4 ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України, вилучивши з нього слова “або юридичної особи” оскільки це відповідає положенням ст.91 ЦК України, згідно якої юридична особа не може мати особисті немайнові права, які за своєю сутністю можуть належати тільки фізичній особі. До таких прав, вважає дисертант, слід відносити також і право на відшкодування моральної шкоди.

Окремо слід зауважити, що на думку автора у разі доведення позивачем факту порушення його законних прав, у відповідача виникає обов'язок, пов'язаний з відшкодуванням моральної шкоди в мінімальному розмірі, що є своєрідним гарантованим мінімумом, який повинен бути визначений законом, як це було в ст. 440¹ ЦК УРСР 1963 р. При цьому автор переконаний, що проблеми встановлення мінімального і максимального розмірів компенсації, якісних характеристик та порядку обчислення моральної шкоди повинні дістати законодавче вирішення, не залишаючи жодних підстав для суб'єктивізму на практиці коли встановлення істини і справедливості з цих питань буде поставлено в залежність від професійного, інтелектуального, духовного рівня особи, якій доручено здійснення правосуддя від імені держави.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертаційного дослідження викладені загальні підсумки та пропозиції щодо регулювання та забезпечення особистих немайнових прав фізичних осіб, зокрема:

џ особисті немайнові відносини з участю фізичних і юридичних осіб, завжди за своєю приватно-особистісною сутністю були, є і залишаються предметом саме цивільного права - галузі права, яка регулює всі відносини, що складаються в сфері приватного життя, що і підтверджують положення нового Цивільного кодексу України;

џ особисті немайнові відносини, як предмет цивільно-правового регулювання мають специфічні, тільки їм притаманні ознаки, зокрема: 1) суб'єктами цих правовідносин можуть бути як фізичні так і юридичні особи; 2) особливий об'єкт цих відносин, яким є особисті немайнові блага, що складають сутнісну основу їх носіїв, і є невід'ємними від них (за невеликим винятком, коли мова йде про ділову репутацію, комерційну таємницю інші об'єкти права промислової власності) та вирізняють (індивідуалізують) їх з поміж інших подібних; 3) відсутність майнового, економічного змісту (окрім особистих немайнових прав щодо промислової власності, які завжди носять майнове забарвлення, тому справедливо виділені в окрему групу прав пов'язаних з майновими); 4) невідчужуваність, яка характерна тільки для “живих” носіїв фізичних осіб;

џ головними ознаками, що об'єднують в єдиний предмет правового регулювання, немайнові і майнові правовідносини є: 1) їх взаємооціночний характер в майнових відносинах взаємна оцінка учасників виражається в кількості, якості їх праці, яка втілена в майновому блазі і має вартісно-оціночний характер, в особистих немайнових відносинах взаємооціночний характер проявляється у взаємній соціально-значимій оцінці немайнових благ (життя, честі, репутації, недоторканості), як найвищих пріоритетних цінностей; 2) зміст суб'єктивного цивільного права не залежно від його виду складають певні можливості (правомочності) по набуттю, здійсненню (реалізації) певних майнових чи немайнових благ;

џ основу особистих немайнових відносин, складають особисті немайнові відносини, непов'язані з майновими, тобто, відносини з приводу набуття, здійсненню (реалізації) особистих немайнових благ фізичної особи - (людини), як біосоціальної духовної істоти;

џ особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи включають в себе права, які належать людині від народження і не можуть надаватись чи не надаватись державою, вони можуть нею тільки гарантуватись (забезпечуватись) через правове визначення змісту та меж їх здійснення а також охоронятись за допомогою норм цивільного права. Людина як об'єктивна реальність (головний сенс буття) існує тільки через реалізацію цих прав, без них не існує людини як такої;

џ ці права є абсолютними і межі їх здійснення окреслюються тільки правом іншої особи, та моральними чинниками, виходячи з принципів розумності, справедливості, добросовісності;

џ особисті немайнові права фізичної особи, які забезпечують соціальне буття людини, як автономної, індивідуально самооцінної складової соціуму, виникають з приводу благ (властивостей, якостей особи), у зв'язку з її місцем, цінністю в суспільстві, як істоти соціальної;

џ особисті немайнові права на результати інтелектуальної діяльності є особливою групою прав, які є виразом (правовою формою) права інтелектуальної власності. Їх тісний зв'язок із майновими правами обумовлений тим, що сам результат інтелектуальної діяльності стає об'єктом цих прав тільки за умови якщо він набуває певної (матеріально-об'єктивізованої) зовнішньої форми. Особисті немайнові права в цій сфері підлягають захисту довічно, не можуть відчужуватись, але разом з тим після смерті автора певні права можуть переходити до правонаступників, (право на публікацію, право перешкоджати перекрученню твору, права на переклад та ін.) в силу того, що і після смерті автора вони зберігають цінність для його близьких, родичів і суспільства в цілому;

џ всі особисті немайнові права фізичних осіб в кінцевій своїй меті зводяться до одного головного, визначального за своїм значенням права - права на особисту свободу, яке включає в себе всі інші особисті права, які є лише одним з проявів права на свободу. Ця категорія є вічною і складає, на думку автора, сам сенс буття, а значить і права, як природної категорії, що в свою чергу, є найвищою формою “доцільності” як складової свободи.

Автор вносить наступні пропозиції щодо законодавчого вдосконалення правового регулювання, охорони та захисту особистих немайнових прав:

џ доповнити способи захисту особистих немайнових прав такими різновидами, як громадська догана та публічне вибачення;

џ зафіксувати на законодавчому рівні мінімальний розмір відшкодування немайнової (моральної шкоди) в межах мінімальної заробітної плати, який буде виконувати відновлюючу функцію при будь-якому порушенні особистого немайнового права;

џ вилучити з ч.2 п.4 ст.23 ЦК України, положення щодо можливості для юридичної особи відшкодування моральної шкоди, замінивши її на немайнову;

џ відшкодування немайнової шкоди юридичної особи повинне бути обмежене розумними витратами на поновлення постраждалої від правопорушення ділової репутації, тобто витратами на рекламний ролик, рекламні проспекти, публікації в газеті, презентації і інші процедури відновлюючого характеру, які буде вважати за потрібне, визначити суд. При визначенні розміру відшкодування немайнової шкоди юридичним особам, пропонується брати за основу різницю у вартості гудвілу (ділової репутації) до порушення та після нього.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Малюга Л.В. Проект нового Цивільного кодексу України й особисті немайнові права в цивільному праві //Часопис Київського університету права.- 2002. -№3. - С.45-50.

2. Малюга Л.В. Особисті немайнові права на результати інтелектуальної діяльності, як вираз права інтелектуальної власності //Держава і право. - К.: ІДП НАНУ, 2003. - Вип.. 19. - С. 335-341.

3. Малюга Л.В. Особисті немайнові відносини як предмет цивільно-правового регулювання //Держава і права. - К.: ІДП НАНУ, 2003. - Вип.22. - С. 383-390.

4. Малюга Л.В. Право інтелектуальної власності: питання особистих немайнових прав. //Туризмологія: Економічні правові соціокультурні, духовні аспекти. Матеріали V-Х аспірантських читань. - К.: Видавництво „КУТЕП”, 2003.- С.62-63.

АНОТАЦІЯ

Малюга Л.В. Особисті немайнові права фізичних осіб в цивільному праві: теоретичні основи та проблеми правового забезпечення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України, Київ, 2004.

Дисертація присвячена дослідженню особистих немайнових прав як цивільно правової категорії та їх місця в цивільному праві.

Основними питаннями, які піднімаються в цьому дослідженні є з'ясування приватноправової сутності особистих немайнових прав, обґрунтування предметної належності особистих немайнових прав до цивільного права, визначення їх характерних ознак, визначення структури цивільного немайнового правовідношення. Дається змістовна характеристика окремих видів особистих немайнових прав фізичних осіб згідно їх поділу на немайнові права, які забезпечують природне буття людини і немайнові права, які забезпечують соціальне буття людини. Аналізуються особливості і проблеми правового забезпечення особистих немайнових прав на сучасному етапі розвитку українського суспільства в контексті нового Цивільного кодексу, як кодексу громадянського суспільства.

Ключові слова: особисті немайнові права, немайнові блага, особисті немайнові відносини, фізичні особи, життя, авторство, немайнова шкода, моральна шкода.

АННОТАЦИЯ

Малюга Л.В. Личные неимущественные права физических лиц в гражданском праве: теоретические основы и проблемы правового обеспечения. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Институт государства и права имени В.М.Корецкого НАН Украины, Киев, 2004.

Диссертация посвящена исследованию личных неимущественных прав как гражданско-правовой категории и их места в гражданском праве.

Основными вопросами, которые поднимаются в этом исследовании являются: уяснение частноправовой сущности личных неимущественных прав, обоснование предметной принадлежности личных неимущественных прав к гражданскому праву, определение их характерных признаков, определение структуры гражданских неимущественных правоотношений. Дается сущностная характеристика отдельных видов личных неимущественных прав физических лиц согласно их делению на неимущественные права, которые обеспечивают природное бытие человека и неимущественные права, которые обеспечивают социальное бытие человека. Анализируются особенности и проблемы правового обеспечения личных неимущественных прав на современном этапе развития украинского общества в контексте нового Гражданского кодекса, как кодекса гражданского общества.

Диссертационное исследование состоит из 3 разделов, каждый из которых соответственно посвящен:

І раздел обоснованию места личных неимущественных прав в системе гражданского права Украины, он соответственно состоит из 2 подразделов, в которых личные неимущественные права рассматриваются как гражданско-правовая категория и как элемент личных неимущественных отношений, соответственно анализируется и структура этих отношений. Автор выделяет основные объединяющие признаки личных неимущественных и имущественных прав, как единого предмета правового регулирования гражданского права, дает собственные определения этих прав, а также , личных неимущественных благ.

ІІ раздел посвящен сущностной характеристике отдельных видов личных неимущественных прав. Автор характеризует эти права в соответствии с делением их на личные права, которые определяют природное бытие человека и социальное бытие, как это предусмотрено в новом Гражданском кодексе Украины. Первые характеризуют человека как биодуховное существо, вторые как члена социума. Автор отстаивает точку зрения, согласно которой, все личные неимущественные права физических лиц в конечном итоге являются составной основного права - права на свободу, и поэтому их деление (в соответствии с требованиями гражданского законодательства и современной доктрины науки гражданского права) на личные неимущественные права, которые определяют природное бытие человека и которые определяют социальное бытие человека чисто условное. Все личные неимущественные права рассматриваются как определенные возможности физического лица приобретать, осуществлять (реализовывать) личные неимущественные блага: жизнь, честь, достоинство, имя, личную свободу и другие. Особое внимание в работе уделено личным неимущественным правам на результаты интеллектуальной деятельности, как правовой формы интеллектуальной собственности. Кроме того автор акцентирует внимание на том, что согласно положенням нового Гражданского кодекса Украины, юридические лица имеют такие же права, как и физические лица, кроме тех, которые могут принадлежать исключительно физическим лицам.

ІІІ раздел посвящен исследованию вопроса защиты личных неимущественных прав гражданско-правовыми способами. Дается общий анализ права на защиту и охрану личного неимущественного права и их соотношение как родового и видового понятий. Автор поднимает отдельные проблемы соответствия гражданского законодательства Украины европейским стандартам в области защиты прав человека, а также вопросы возмещения неимущественного (морального) вреда. Автор высказывает мнение, что моральный вред в минимальном размере имеет место всегда, когда есть нарушение прав физического лица и подлежит возмещению в полном объеме, если иное не предусмотрено в законе или договоре. Отдельно автор акцентирует внимание на том, что моральный вред может быть причинен только физическим лицам, а юридическому лицу может быть причинен только неимущественный вред в форме снижения деловой репутации, размер которого равен разнице между стоимостью репутации (гудвила) до нарушения и после нарушения соответствующего права.

В заключении автор предлагает многочисленные поправки в Гражданский кодекс Украины, касающиеся регулирования, защиты и охраны личных неимущественных прав, в частности высказывается мнение о необходимости возврата в Гражданский кодекс Украины нормы, которая предусматривала бы возможность пассивной эвтаназии, как это было в первых редакциях проекта Гражданского кодекса Украины; высказывается предложение об исключении из Гражданского кодекса Украины норм, которые предусматривают возможность возмещения морального вреда для юридических лиц, а также введение в правовое поле, таких морально-этических понятий, как честь достоинство, деловая репутация, дав им четкие законодательные определения.

Ключевые слова: личные неимущественные права, неимущественные блага, личные неимущественные отношения, физические лица, жизнь, авторство, неимущественный вред, моральный вред.

ANNOTATION

Malyuga L.V. Personal non-property rights of natural persons in the civil law: theoretical grounds and problems of legal provision. - Manuscript.

The dissertation to compete for the degree of the Candidate of Sciences, specialization 12.00.03 - Civil Law and Civil Procedure; Family Law; International Private Law. - M. Koretski Institute of State and Law, NAS of Ukraine, Kiev, 2004

The dissertation deals with the research of personal non-property rights as a civil law category and their place in the civil law.

The main issues of this research are: clarification of private law substance of the personal non-property rights, substantiation of their subject attribute to the civil law, definition of their distinctive features and structure of civil non-property rights. The substantial description of definite types of the personal non-property rights of natural persons according to their division into non-property rights that secure natural being of a person and those that secure the person's social being is provided. The peculiar features and problems of legal provision of personal non-property rights at the modern stage of development of Ukrainian society within the context of the new Civil Code as the code of the civil society are analyzed.

Key words: personal non-property rights, non-property assets, personal non-property relations, natural persons, life, authorship, non-property damage, moral damage.

Размещено на Allbest.ru