Роль конституційно-правового регулювання відносин держави і релігійних організацій у гарантуванні свободи віросповідання в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

АВТОРЕФЕРАТ

РОЛЬ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ДЕРЖАВИ І РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ГАРАНТУВАННІ СВОБОДИ ВІРОСПОВІДАННЯ В УКРАЇНІ

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі конституційного права України Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор Тодика Юрій Миколайович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри конституційного права України.

Офіційні опоненти - доктор юридичних наук, професор Георгіца Аурел Зіновійович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства; кандидат юридичних наук, доцент Серьогіна Світлана Григорівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідуюча кафедри державного будівництва та місцевого самоврядування.

Провідна установа - Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, відділ конституційного права та місцевого самоврядування, м. Київ.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий “18” листопада 2004 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Спасибо-Фатєєва І.В.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В умовах проголошення курсу України на розбудову правової демократичної держави особливого значення набуває питання гарантування свободи віросповідання, стан забезпечення якої значною мірою залежить від характеру відносин держави і релігійних організацій, становлення таких взаємозв'язків та їх юридичної регламентації. Отже, дослідження ролі конституційно-правового регулювання відносин Української держави і об'єднань віруючих у забезпеченні правомірної реалізації і охороні свободи релігії необхідно для наукового розроблення цілісного механізму гарантування цього права. З іншої сторони, якомога повне висвітлення зазначеного питання є умовою всебічної характеристики конституційно-правового регулювання відносин держави і релігійних організацій, належного виконання Українською державою зобов'язання гарантувати свободу віросповідання, в тому числі з точки зору міжнародних і регіональних угод з прав людини, вдосконалення відповідного національного законодавства.

Разом із тим конституційно-правове регулювання відносин держави і об'єднань віруючих, його роль у гарантуванні свободи релігії досліджуються в Україні недостатньо і здебільшого залишаються поза увагою. Вказана проблематика побічно висвітлюється в роботах, присвячених правовим аспектам свободи світогляду і свободи віросповідання, юридичному забезпеченню цих прав, стану та сучасним тенденціям взаємовідносин держави і релігійних організацій в Україні та в інших країнах. У той же час комплексного аналізу зазначених питань на монографічному рівні зроблено не було. Наведене свідчить про актуальність обраної теми дослідження та її доцільність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі конституційного права України Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах і відповідно до цільової комплексної програми “Права людини і проблеми організації функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування” № 0186.0.070865.

Мета і задачі дослідження полягають у вирішенні низки теоретичних і практичних питань конституційно-правового регулювання відносин Української держави і релігійних організацій; формулюванні науково обгрунтованих висновків щодо ролі такої регламентації в механізмі гарантування права вказаних груп на свободу віросповідання; заповненні прогалин в науці конституційного права з цієї тематики; опрацюванні пропозицій щодо вдосконалення законодавства України з метою повного й ефективного забезпечення об'єднанням віруючих свободи релігії, приведенні його у відповідність із Конституцією України, міжнародними і регіональними угодами з прав людини.

Для цього необхідно:

- визначити теоретичні і методологічні засади дослідження зазначеної проблематики;

- проаналізувати конституційно-правове регулювання відносин держави і релігійних організацій, його можливості і відмінності в забезпеченні правомірної реалізації і охороні свободи віросповідання в різні періоди свого становлення, в тому числі на сучасному етапі;

- дослідити конституційно-правові принципи відносин Української держави і об'єднань віруючих, роль цих положень у гарантуванні свободи віросповідання;

- розглянути правосуб'єктність учасників правовідносин по реалізації об'єднаннями віруючих свободи віросповідання, конституційно-правовий статус релігійних організацій і засади компетенції органів державної влади у відносинах з цими групами;

- сформулювати пропозиції щодо внесення змін і доповнень до законодавства України, яке регулює відносини держави і релігійних організацій.

Об'єктом дослідження є юридична регламентація взаємозв'язків Української держави і об'єднань віруючих, забезпечення правомірної реалізації і охорони свободи релігії.

Предметом дослідження є роль конституційно-правового регулювання відносин Української держави і релігійних організацій у гарантуванні свободи віросповідання в умовах формування громадянського суспільства, розбудови України як правової демократичної держави.

Методи дослідження. В основу роботи покладено діалектичний метод, на підставі якого, виходячи з демократичних цінностей свободи релігії, досліджуються вплив конституційно-правових норм на взаємозв'язки держави і об'єднань віруючих і вимоги до цієї регламентації, зобов'язання Української держави гарантувати вказане право, принципи відносин держави і релігійних організацій, конституційно-правовий статус цих груп в Україні, засади компетенції органів державної влади, їх посадових осіб у таких взаємозв'язках. Із спеціальних методів наукового пізнання застосовано:

системний метод - при аналізі провідної ролі конституційно-правового регулювання в регламентації відносин держави і релігійних організацій, при розкритті комплексного інституту свободи віросповідання, механізма гарантування цього права;

порівняльно-правовий метод - при дослідженні конституційного законодавства України та інших держав, а також практики захисту свободи релігії міжнародними та регіональними контрольними механізмами додержання прав людини;

історично-правовий метод - при аналізі періодів і етапів становлення конституційно-правового регулювання відносин Української держави і об'єднань віруючих, виявлення в їх межах особливостей і відмінностей такої регламентації;

метод конкретно-соціологічних досліджень - для вивчення умов і чинників, які впливають на забезпечення свободи віросповідання у взаємозв'язках Української держави і релігійних організацій, опрацювання пропозицій щодо подальшого розвитку конституційно-правового регулювання таких відносин, удосконалення відповідного законодавства. Крім того, в дисертації конституційно-правове регулювання взаємозв'язків держави і об'єднань віруючих розглядається з позицій взаємодії моделей цих відносин з філософським (консервативним чи ліберальним) підходом до свободи релігії.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першою спробою комплексного монографічного дослідження конституційно-правового регулювання відносин держави і релігійних організацій та його ролі у гарантуванні цим об'єднанням свободи віросповідання.

Найбільш вагомі результати роботи, які відображають внесок автора в вивчення зазначеної проблематики і містять елементи наукової новизни, зводяться до такого:

1. Вперше обгрунтовується висновок про неприпустимість з боку держави будь-яких визначень релігії як передумов або підстав гарантування та реалізації об'єднаннями віруючих свободи віросповідання.

2. Сфера конституційно-правового регулювання відносин держави і релігійних організацій вперше досліджується і визначається, виходячи з внутрішнього і зовнішнього аспектів свободи віросповідання, світського характеру Української держави, соціальної автономії об'єднань віруючих.

3. Вперше в сфері свободи віросповідання, взаємозв'язків держави і релігійних організацій вирізняються ті суспільні відносини, які через свою важливість за будь-яких обставин повинні бути врегульовані саме конституційно-правовими нормами. Вперше аргументується теза про визначення предмета конституційно-правового регулювання взаємозв'язків Української держави і об'єднань віруючих виключно законами України. Обгрунтовується висновок про неоднорідність за змістом суспільних відносин, які складають зазначений предмет, і конституційно-правових норм, що їх регулюють, обумовлену цим відмінність способів нормативного впливу на взаємозв'язки Української держави і релігійних організацій.

4. Дістало подальшого розвитку дослідження питань нейтральності зазначених норм права, невичерпності юридичної регламентації реалізації об'єднаннями віруючих своїх прав, можливості регулювати нерегламентовані законодавством відносини Української держави і релігійних організацій шляхом домовленостей між учасниками таких взаємозв'язків. Водночас конституційно-правове регулювання зазначених відносин здійснюється не хаотично, а відповідно до їх принципів.

5. Більш широко тлумачиться принцип гарантування свободи віросповідання, тобто як сукупність взаємопов'язаних правових засобів, що охоплюють два збалансованих аспекта: правомірну реалізацію об'єднаннями віруючих свободи релігії та її охорону. Вперше зазначається, що цим принципом обумовлюється і визначення основних вимог до обмеження Українською державою свободи сповідувати релігію.

6. З позицій ліберального підходу до свободи віросповідання дістало подальшого розвитку дослідження відокремлення Української держави, державних, комунальних навчальних закладів і релігійних організацій, співпраці цих інституцій у соціально значущих сферах. На сьогодні зазначені конституційно-правові принципи означають нейтралітет Української держави, в тому числі названих установ освіти, в питаннях світогляду і віросповідання, обопільну незалежність держави і об'єднань віруючих, їх внутрішню автономію. Принципи відокремлення Української держави, державних, комунальних навчальних закладів і релігійних організацій не заперечують співпрацю цих інституцій в межах Конституції і законодавства України, права об'єднань віруючих надавати дітям і дорослим, їх групам релігійну освіту.

7. Дістало подальшого розвитку дослідження принципу рівності релігійних організацій перед законом. Підкреслюється, що на даний час його дія охоплює всі об'єднання віруючих незалежно від розсуду держави. Визначено роль цього принципу в гарантуванні таким групам свободи віросповідання, яка полягає в імперативному, без виключень, закріпленні в законодавстві за всіма релігійними організаціями незалежно від будь-яких ознак їх рівного правового статусу, єдиного порядку його набуття і припинення, рівного ступеня свободи релігії.

8. Дістало подальшого розвитку дослідження заборони дискримінації релігійних організацій, визначено обумовлену цим принципом систему заходів, які мають бути здійснені Українською державою в необхідних випадках.

9. Додатково обгрунтовується положення, що в законодавстві України метою утворення релігійних організацій слід визнати спільну реалізацію віруючими права на свободу віросповідання.

10. Дістали подальшого дослідження вимоги щодо використовуваних у конституційно-правовому регулюванні відносин Української держави і релігійних організацій термінів і основних понять та їх застосування.

Практичне значення одержаних результатів полягає в їх спрямованості на подальший розвиток науки конституційного права України, поглиблення знань про правове регулювання відносин держави і релігійних організацій, механізм гарантування свободи віросповідання. Сформульовані в дисертації пропозиції і висновки можуть використовуватися як теоретичне підгрунтя при розробці законопроектів, внесенні змін і доповнень до законодавства України в сфері свободи релігії, взаємозв'язків держави і об'єднань віруючих; у навчальному процесі при викладанні курсів конституційного права України, релігієзнавства, при пiдготовцi вiдповiдних пiдручникiв та навчальних посiбникiв, їх роздiлiв, у науково - дослідницькій роботi студентiв; у правозастосовчій діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, які представляють Українську державу в її відносинах з релігійними організаціями; в правовиховній роботі.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дослідження доповідалися на:

- Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених “Актуальні проблеми формування правової держави в Україні” (м.Харків, 2000 р.);

- Х Харківських політологічних читаннях (м.Харків, 2000 р.);

- “круглому столі” “Право і релігія” (м.Київ, 2000 р.);

- ХІ Харківських політологічних читаннях (м.Харків, 2001 р.), обговорювалися на теоретичних семінарах кафедри конституційного права України Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені у вісьмох публікаціях (п'ять з них - у фахових виданнях).

Структура дисертації обумовлена завданнями і предметом дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, які містять відповідно три, п'ять, два підрозділи, одного пункту, висновків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації - 181 сторінка, списку використаних джерел - 28 сторінок (250 найменувань).

Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета і задачі дослідження, його об'єкт, предмет та методи, формулюються головні положення, що виносяться на захист, науково-практичне значення роботи, наводяться відомості про апробацію і структуру дисертації.

Розділ 1 “Характеристика конституційно-правового регулювання відносин держави і релігійних організацій в Україні” присвячено вихідним аспектам дослідження проблеми, вивченню розвитку конституційно-правового регулювання відносин Української держави і об'єднань віруючих, його сучасного періоду.

У підрозділі 1.1. “Теоретичні і методологічні аспекти аналізу проблеми” обгрунтовано взаємозв'язок правового регулювання відносин держави і об'єднань віруючих та гарантування свободи віросповідання, здійснено огляд наукових досліджень названих питань. Зазначається, що вивчення ролі конституційно-правового регулювання взаємозв'язків Української держави і релігійних організацій у гарантуванні свободи віросповідання охоплює аналіз таких ключових положень як предмет, методи, способи цього нормативного впливу, принципи вказаних відносин, а також правосуб'єктність і правовий статус їх учасників.

Визначаються і обгрунтовуються основні, загальні вимоги до вказаної регламентації: нейтралітет Української держави в питаннях світогляду і віросповідання, неприпустимість з боку держави будь-яких визначень релігії як передумов або підстав гарантування та реалізації об'єднаннями віруючих свободи віросповідання. Формулюються і досліджуються вихідні положення щодо сфери конституційно-правового регулювання відносин держави і релігійних організацій, його меж і предмета. Доводиться, що зазначена сфера може складатися лише з потенційних правовідносин по реалізації об'єднаннями віруючих лише зовнішнього аспекта свободи віросповідання - свободи сповідувати релігію. При цьому внутрішня автономія вказаних груп відіграє роль межі, яка відокремлює сферу конституційно-правового регулювання взаємозв'язків держави і релігійних організацій від його предмета. Таким предметом є найбільш важливі суспільні відносини в сфері свободи віросповідання та взаємозв'язків Української держави і релігійних організацій, які не охоплюються їх внутрішньою автономією, можуть підлягати і в даних умовах потребують регламентації конституційно-правовими нормами. В цій сфері обгрунтовується наявність суспільних відносин, які за будь-яких обставин через свою важливість повинні бути врегульовані саме конституційно-правовими нормами.

Розглядаються вимоги нейтральності таких конституційно-правових норм, невичерпності юридичної регламентації реалізації об'єднаннями віруючих своїх прав у зазначених взаємозв'язках. Водночас конституційно-правове регулювання відносин держави і релігійних організацій здійснюється не хаотично, а відповідно до принципів таких взаємозв'язків. Виходячи з аналізу положень Конституції і законодавства України, стверджується, що в Україні зазначена юридична регламентація характеризується переважно ліберальним підходом до свободи віросповідання в межах моделі світської держави.

Підрозділ 1.2. “Становлення конституційно-правового регулювання відносин держави і релігійних організацій в Україні”. Обгрунтовується думка, що, починаючи з 1917 року можна виокремити три основні періоди розвитку конституційно-правового регулювання взаємозв'язків держави і об'єднань віруючих в Україні: демократичний (1917 - 1920 рр.), репресивний (1921 - 1990 рр.), а з 1991 року розпочався і триває на даний час третій період - лібералізації цих відносин.

У межах першого періода (охоплює юридичну регламентацію вказаних взаємозв'язків, здійснювану нормативними актами Центральної Ради УНР, гетьманату П.Скоропадського, Директорії УНР, Тимчасового Робітничо-селянського Уряду УРСР) конституційно-правове регулювання відносин держави і релігійних організацій в цілому було більш демократичним порівняно із законодавством Російської імперії. Зокрема, гарантувалися свобода віросповідання, рівність громадян незалежно від їх ставлення до релігії, віротерпимість, право різних об'єднань віруючих на вільне відправлення релігійних обрядів, автономія визнаних державою церков тощо.

У межах другого періоду виокремлюються такі етапи: 1921 - 1942, 1943 - 1959, 1960 - 1990 рр. Правове регулювання відносин держави і релігійних організацій у цей проміжок часу характеризувалося проведенням виключно позиції комуністичної партії, спрямованої насамперед на подолання релігії та побудованої на ній відповідної політики держави щодо об'єднань віруючих, “антагоністичним” відокремленням держави від релігійних організацій, їх безпідставно обмеженим правовим статусом, складною процедурою реєстрації об'єднань віруючих, повноваженнями органів державної влади, які надавали можливість втручатися в релігійне середовище. Правове регулювання зазначених взаємозв'язків нормами державного права характеризувалося в цей період переважно закріпленням радянськими конституціями обмеженої порівняно із свободою атеїзма свободи віросповідання та деяких принципів відносин держави і релігійних організацій.

Сучасний період лібералізації конституційно-правового регулювання відносин держави і об'єднань віруючих розпочався з прийняття Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, який закріпив вагомі позитивні зміни в механізмі гарантування свободи віросповідання. Встановлені в цьому Законі конституційно-правові норми стали основою демократизації в поточному законодавстві юридичної регламентації відносин держави і об'єднань віруючих, запровадження оновлених принципів таких взаємозв'язків, розширення правового статусу релігійних організацій. Важливим етапом зазначеного періоду стало прийняття Конституції України 1996 р., яка вперше в історії Української держави на рівні Основного Закону підтвердила право кожного, а не тільки громадян України, на свободу віросповідання і закріпила вимоги до обмеження здійснення цього права. В ній також вперше встановлено, що жодна релігія, жодна ідеологія не можуть бути визнані державою як обов'язкові.

У підрозділі 1.3. “Загальна характеристика сучасного періода конституційно-правового регулювання відносин держави і релігійних організацій в Україні” аналізуються основні риси цієї юридичної регламентації. Розглядається неоднорідність основоположних суспільних відносин у сфері свободи віросповідання, взаємозв'язків Української держави і релігійних організацій, конституційно-правових норм, які їх регулюють, за своїм змістом і юридичною силою. Зазначається, що ця неоднорідність обумовлює відмінність підходів конституційно-правового регулювання до прав об'єднань віруючих, з однієї сторони, і до засад відповідної компетенції органів державної влади, з другої, а також застосування різних способів безпосереднього нормативного впливу (дозвіл, веління і заборона). Аналізуються такі відмінні від радянського законодавства риси сучасного періоду конституційно-правового регулювання взаємозв'язків держави і релігійних організацій як: розширення кола суспільних відносин, що охоплюються його предметом; можливість регламентувати такі неврегульовані законодавством взаємозв'язки домовленостями між їх учасниками; втрата відповідними конституційно-правовими нормами своєї спрямованості на забезпечення виключно інтересів атеїстичної держави. Вказується, що конституційно-правові норми, які регулюють відносини Української держави і об'єднань віруючих, виходячи з вимог їх нейтральності, повинні бути єдиними для всіх таких груп, гнучкими і чутливими до їх релігійних потреб та не можуть встановлюватися на підставі уявлень законодавця про певну релігійну організацію.

Досліджуються вимоги щодо термінів і дефініцій основних понять, використовуваних у конституційно-правовому регулюванні відносин Української держави і об'єднань віруючих. Зазначається, що ці формулювання повинні відповідати Конституції України, метою їх закріплення в національному законодавстві має бути гарантування свободи віросповідання, вільної діяльності релігійних організацій, чітке визначення повноважень органів державної влади, їх посадових осіб. Вказані термінологія і дефініції повинні бути науковими, нейтральними і не мати дискримінаційного або зневажливого характеру.

У розділі 2 “Конституційно-правові принципи відносин держави і релігійних організацій в Україні” проаналізовано засади взаємозв'язків Української держави і об'єднань віруючих. Більшість із цих принципів закріплювалася ще конституціями СРСР і УРСР, радянським законодавством. Разом із тим зазначені положення істотно переглянуто і досліджено з позицій їх ролі в гарантуванні свободи віросповідання та як вихідних характеристик правового статусу релігійних організацій в Україні.

У підрозділі 2.1. “Принцип гарантування свободи віросповідання” розглядається і порівнюється підхід до забезпечення свободи релігії Конституцією УРСР 1978 р. і Конституцією України 1996 р. Зазначається, що на відміну від радянського періоду гарантування вказаного права Основним Законом України охоплює два збалансованих аспекта: правомірну реалізацію об'єднаннями віруючих свободи віросповідання та її охорону. Крім того, виходячи з аналізу міжнародних і регіональних угод з прав людини, учасницею яких є Україна, гарантування свободи релігії також вимагає повного та ефективного дотримання цього права. Обгрунтовується висновок, що принцип гарантування свободи віросповідання є сукупністю взаємопов'язаних правових засобів, серед яких: закріплення в законодавстві України міжнародно визнаного мінімуму прав релігійних організацій і процесуальних форм реалізації таких прав, їх конкретизація, в тому числі шляхом визначення обов'язків органів державної влади та їх посадових осіб у відносинах з групами віруючих; опрацювання і законодавче забезпечення механізмів протидії порушенням свободи віросповідання і захисту цього права, засад відповідальності. Аргументується, що конституційно-правовий принцип гарантування свободи релігії спрямований і на забезпечення її вихідних передумов та пов'язаних з нею прав, обумовлює низку вимог до чинного законодавства України і до правозастосовчої діяльності, а також безперешкодну діяльність неурядових організацій по захисту свободи віросповідання за умови додержання ними законодавства України. Зазначеним принципом охоплюється і визначення основних вимог до обмеження Українською державою свободи сповідувати релігію.

У пункті 2.1.1. “Заборона неконституційного обмеження свободи сповідувати релігію” аналізуються обмеження свободи віросповідання в умовах консервативного і ліберального підходів до цього права. Стверджується, що в Україні обмеженням має підлягати лише зовнішній аспект свободи віросповідання - свобода сповідувати релігію - виключно заради передбачених Конституцією України інтересів охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Такі обмеження можуть застосовуватися лише щодо дій об'єднань віруючих, а не проти них чи самої релігії, і не мають спрямовуватися на знищення релігійного плюралізму. Розглядаються засадничі вимоги до обмеження здійснення свободи релігії, розроблені Європейським Судом з прав людини, Комітетом ООН з прав людини. Виходячи з цього детально вивчаються положення Конституції і законодавства України, які визначають згадані обмеження, формулюються пропозиції щодо вдосконалення законодавства, обгрунтовується теза про неприпустимість обмеження свободи сповідувати релігію в умовах воєнного або надзвичайного стану.

У підрозділі 2.2. “Принцип відокремлення держави і релігійних організацій” проаналізовано загальні характеристики цієї моделі відносин держави і об'єднань віруючих, ознаки світської держави з позицій ліберального і консервативного підходів до свободи релігії, зокрема в радянський період історії України. Стверджується, що в Україні на даний час зазначений принцип є відмінним від закріплюваної радянським законодавством моделі світської держави, оскільки набув рис ліберального підходу до свободи релігії. Це передусім виявляється в передбачених національним законодавством нейтралітеті Української держави в питаннях світогляду і віросповідання, обопільній незалежності держави і об'єднань віруючих, гарантуванні їх внутрішньої автономії за умови дотримання цими громадами законодавства України. Саме такими положеннями визначається роль принципу відокремлення держави і релігійних організацій у гарантуванні свободи віросповідання. На основі аналізу законодавства України та інших держав обгрунтовується, що вказаний принцип характеризує нейтралітет Української держави як доброзичливий щодо релігії. Це означає включення об'єднань віруючих у життя суспільства, не заперечує в межах Конституції і законодавства України їх співпрацю з Українською державою, в якій розкривається потенціал соціального служіння таких груп, а отже, також реалізується їх свобода віросповідання.

У підрозділі 2.3. “Принцип відокремлення державних, комунальних навчальних закладів і релігійних організацій” аналізується закріплюваний радянським законодавством принцип відокремлення школи від церкви, який передбачав світський характер освіти і виховання, що виключав будь-який вплив релігії. Це означало атеїстичний характер освіти і виховання, формування марксистсько-ленінського світогляду, порушення свободи релігії і прав батьків виховувати своїх дітей відповідно до власних переконань. Обгрунтовується, що на даний час зазначений принцип передбачає позарелігійний, нейтральний характер освіти і виховання в державних, комунальних установах освіти, заборону формування в них того або іншого ставлення до певної релігії або переконання, безперешкодну реалізацію учнями, вихованцями і студентами права на вільне формування світогляду. Аргументується, що саме ці характеристики відокремлення вказаних навчальних закладів і об'єднань віруючих визначають його однією з гарантій свободи світогляду і віросповідання. Для забезпечення реалізації свободи релігії має значення й те, що в Україні світський характер освіти і виховання в державних, комунальних навчальних закладах не заперечує життєво важливого права релігійних організацій надавати відповідно до своїх внутрішніх настанов релігійну освіту. Обгрунтовуються пропозиції щодо вдосконалення конституційно-правового регулювання засад функціонування системи релігійної освіти, викладання в державних, комунальних навчальних закладах релігієзнавчих дисциплін.

У підрозділі 2.4. “Принцип рівності релігійних організацій перед законом” аргументується, що передбачений радянським законодавством принцип рівності перед законом лише зареєстрованих релігійних об'єднань надавав їм обмежений захист, оскільки поширювався тільки на визначене державою коло таких груп. Зазначається, що на даний час дія принципу рівності перед законом охоплює всі об'єднання віруючих і не залежить від розсуду держави. Роль вказаного принципу в гарантуванні свободи віросповідання полягає в імперативному, без виключень, закріпленні за всіма релігійними організаціями незалежно від будь-яких ознак їх рівного правового статусу, єдиного порядку його набуття і припинення, рівного ступеня свободи релігії, що відповідає найбільш прогресивним міжнародним стандартам у цій сфері. На засадах принципу рівності перед законом об'єднань віруючих ними реалізуються їх права і виконуються обов'язки. Цей принцип охоплює й право релігійних організацій на рівний захист законом. Розглядаються ситуації відмінних рівнів співпраці світських держав, у тому числі України, і зазначених груп. Обгрунтовується, що за умови дотримання наведених положень, принцип рівності релігійних організацій перед законом не заперечує різні ступені співпраці Української держави і об'єднань віруючих.

У підрозділі 2.5. “Принцип заборони дискримінації релігійних організацій” аргументується, що цей принцип гарантує об'єднанням віруючих реалізацію свободи віросповідання без необгрунтованих обмежень, або упереджень, привілеїв і переваг з боку Української держави, її органів, будь-яких осіб, їх груп, а також забезпечує збереження власної самобутності в атмосфері терпимості і поваги до прихильників інших релігій і переконань. Пропонуються до застосування і розглядаються антидискримінаційні заходи, які повинні бути вжиті Українською державою виходячи з вказаної заборони. Це: ефективна реалізація прав і основних свобод людини, в тому числі міжнародно визнаного мінімуму прав релігійних організацій; скасування або в необхідних випадках прийняття відповідного законодавства, зокрема щодо заборони і боротьби з нетерпимістю і розпалюванням ворожнечі та ненависті на грунті релігії, розвитку релігійної і світоглядної терпимості, захисту прав національних або етнічних, релігійних та мовних меншин тощо. Формулюються і розглядаються вимоги до законодавчої техніки і правозастосовчої діяльності, що обумовлені принципом заборони дискримінації об'єднань віруючих.

У розділі 3 “Релігійні організації і Українська держава як суб'єкти конституційно-правових відносин по реалізації об'єднаннями віруючих свободи віросповідання” аналізуються правосуб'єктність учасників таких взаємозв'язків, конституційно-правовий статус релігійних організацій в Україні і засади компетенції органів державної влади у відносинах з цими групами.

У підрозділі 3.1. “Релігійні організації як суб'єкти конституційно-правових відносин по реалізації свободи віросповідання” зазначається, що у відповідності із національним законодавством в Україні релігійними організаціями - учасниками таких взаємозв'язків - є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади та об'єднання, що складаються з наведених релігійних організацій.

Вказується, що правовий статус об'єднань віруючих в Україні передусім визначається конституційно-правовими принципами відносин держави і таких груп. Виходячи з цього, релігійні організації - це відокремлені від держави, рівні перед законом, самоврядні об'єднання віруючих, їх дискримінація, зокрема на підставі релігії, заборонена. До того, конституційно-правовий статус об'єднань віруючих в Україні визначається зобов'язанням Української держави надавати цим групам такий правовий статус, який би дозволяв їм здійснювати весь спектр законної релігійної діяльності. У зв'язку з цим обгрунтовується позиція, що з метою виконання вказаного зобов'язання в законодавстві України ціллю утворення релігійних організацій і, відповідно, основою їх правового статусу, слід визначити спільну реалізацію віруючими права на свободу віросповідання.

Крім цієї головної ознаки об'єднань віруючих аналізуються такі інші основні їх риси як самоврядність, добровільність утворення релігійних організацій і виходу з них. Розглядаються засади порядку набуття правового статусу релігійної організації, їх види. Аргументується, що в законодавстві не слід встановлювати виключний перелік видів релігійних організацій як суб'єктів правовідносин по реалізації свободи сповідувати релігію.

У підрозділі 3.2. “Українська держава як суб'єкт конституційно-правових відносин по реалізації об'єднаннями віруючих свободи віросповідання” зазначається, що в таких взаємозв'язках Українська держава як їх учасник представлена в цілому, як така, і своїми органами та їх посадовими особами. Серед вказаних органів можна виокремити спеціально утворені для представлення інтересів держави в сфері релігії, віруючих, їх об'єднань, а саме: Державний комітет України в справах релігій, управління в справах релігій Київської міської державної адміністрації і відділи в справах релігій обласних та Севастопольської міської державної адміністрації.

Аналізується, що повноваження названих “спеціальних” органів державної влади передусім полягають у забезпеченні проведення державної політики щодо релігій і об'єднань віруючих, здійсненні релігієзнавчої експертизи, а також реєстрації статутів (положень) цих груп та контроля за додержанням законодавства про свободу совісті і релігійні організації. Обгрунтовується, що повноваження по здійсненню державної політики щодо релігій і об'єднань віруючих необхідно виключити із законодавства України, а передбачена ним експертиза повинна бути не релігієзнавчою, а лише правовою. Аргументується, що механізми реєстрації статутів (положень) об'єднань віруючих і названого контроля, зокрема його методика, потребують доопрацювання. Розглядаються питання доцільності подальшого функціонування “спеціальних” органів державної влади. Стверджується, що для України як світської держави кращим варіантом на майбутнє є відмова від зазначених “спеціальних” органів. Проте на даному етапі відносин Української держави і об'єднань віруючих діяльність цих органів зумовлюється низкою факторів і деякий час є об'єктивно необхідною.

Висновки

1. У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі ролі конституційно-правового регулювання відносин Української держави і релігійних організацій у механізмі гарантування їх права на свободу віросповідання. Висвітлено низку теоретичних і практичних питань зазначеної юридичної регламентації, сформульовано науково обгрунтовані висновки стосовно її значення в механізмі гарантування свободи релігії, опрацьовано пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства в цій сфері. Дослідження ролі конституційно-правового регулювання відносин Української держави і об'єднань віруючих у правомірній реалізації і охороні свободи віросповідання необхідно для всебічної характеристики такої регламентації і розроблення цілісного механізму гарантування названого права, теоретичного забезпечення розвитку відповідного законодавства України.

2. Конституційно-правове регулювання відносин Української держави і релігійних організацій відіграє значну роль у гарантуванні таким групам свободи віросповідання. Передусім це пояснюється залежністю правового захисту свободи релігії від характеру вказаних взаємозв'язків, їх становлення, моделі і юридичної регламентації, причому вихідна роль у регулюванні відносин держави і об'єднань віруючих, забезпеченні правомірної реалізації і охороні зазначеного фундаментального права належить Конституції і конституційному законодавству України в цілому.

3. Значення вказаного конституційно-правового регулювання в гарантуванні свободи релігії обумовлено і його предметом, який охоплює основоположні суспільні відносини в сфері свободи віросповідання, взаємозв'язків Української держави і релігійних організацій, у тому числі модель цих відносин.

4. Для правомірної реалізації і охорони свободи релігії має значення й те, що норми Конституції і конституційного законодавства України переважно базуються на ліберальному підході до свободи віросповідання, що забезпечує гарантування цього права більшою мірою.

5. У гарантуванні свободи релігії значну роль відіграють і конституційно-правові принципи відносин Української держави і об'єднань віруючих: гарантування свободи віросповідання, відокремлення держави, державних, комунальних навчальних закладів і релігійних організацій, їх рівність перед законом, заборона дискримінації груп віруючих.

6. Значна роль конституційно-правового регулювання відносин Української держави і релігійних організацій у гарантуванні свободи віросповідання покладає на таку юридичну регламентацію, відповідне законодавство і правозастосовчу діяльність низку вимог. Одними з них є нейтралітет Української держави в питаннях світогляду і віросповідання, неприпустимість з боку держави будь-яких визначень релігії як передумов або підстав гарантування та реалізації об'єднаннями віруючих свободи віросповідання.

7. Ці засадничі вимоги і зобов'язання Української держави гарантувати свободу релігії обумовлюють нейтральність конституційно-правових норм, які регулюють взаємозв'язки держави і об'єднань віруючих, гнучкість і чутливість таких приписів до релігійних потреб цих груп, єдину для всіх них нормативну базу, заборону встановлення юридичних приписів на підставі уявлень законодавця про певну релігійну організацію.

8. У конституційно-правовому регулюванні відносин Української держави і об'єднань віруючих слід також ураховувати неоднорідність за змістом суспільних відносин, які складають його предмет, і відповідних норм права. Це обумовлює різні способи нормативного впливу на зазначені взаємозв'язки, відмінність підходів вказаної юридичної регламентації, з однієї сторони, до засад компетенції органів державної влади, їх посадових осіб, а з іншої, до прав релігійних організацій. З наведеного випливає і вимога невичерпності регламентації реалізації такими групами своїх прав та можливість регулювати нерегламентовані законодавством взаємозв'язки держави і об'єднань віруючих домовленостями між учасниками таких відносин.

9. Широкі можливості зазначеної юридичної регламентації в гарантуванні свободи віросповідання висувають вимоги і до конституційно-правового статусу релігійних організацій в Україні. Так, вказаний статус повинен надавати цим групам можливість здійснювати весь спектр законної діяльності, пов'язаної з їх переконаннями.

10. Термінологія і дефініції основних понять, використовувані в конституційно-правовому регулюванні відносин Української держави і об'єднань віруючих, мають спрямовуватися на гарантування свободи віросповідання, вільну діяльність релігійних організацій, чітке визначення повноважень органів державної влади, їх посадових осіб. Зазначені формулювання повинні відповідати Конституції України, бути науковими, нейтральними, не мати дискримінаційного або зневажливого характеру щодо віруючих та їх об'єднань. конституційний правовий релігійний

Список опублікованих праць

1. Ковальова Г. Конституційно-правове регулювання державно-конфесійних відносин в Україні //Проблеми активізації конституційно-правових досліджень і вдосконалення викладання конституційного права: Зб. наук. статей / Голова редколегії В.Я.Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999. - С.79 - 87.

2. Ковальова Г. Свобода совісті як основоположний принцип державно-конфесійних відносин //Проблеми законності. Вип. 37: Респ. міжвідомч. наук. зб. / Відп. ред. В.Я.Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999. - С.57 - 61.

3. Ковальова Г. Окремі аспекти правового регулювання впливу релігійного чинника на національну політику в Україні //Формування суспільної політики: теоретичний, практичний та правовий аспекти: Збірник наукових статей (за матеріалами Х Харківських політологічних читань). - Харків: Ксилон, 2000. - С.70 - 71.

4. Ковальова Г. Розвиток правового регулювання державно-конфесійних відносин в Україні //Проблеми законності: Респ. міжвідомч. наук. зб. / Відп. ред. В.Я.Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. - Вип. 44. - С.49 - 52.

5. Ковальова Г. До питання конституційної відповідальності релігійних організацій в Україні //Проблеми законності. Респ. міжвідомч. наук. зб. / Відп. ред. В.Я.Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. - Вип. 46. - С.64 - 69.

6. Ковальова Г. Вплив конституційно-правових норм на релігійні конфлікти в Україні //Конфлікти в суспільствах, що трансформуються: Збірник наукових статей (за матеріалами ХІ Харківських політологічних читань) / Упорядники: А.П.Гетьман, О.В.Ставицька. - Харків: Право, 2001. - С.145 - 146.

7. Сергієнко Г. Питання правового статусу релігійних організацій в Україні //Юридична Україна. - 2004. - № 9. - С.10 - 14.

8. Сергієнко Г. Конституційно-правове регулювання відносин Української держави і релігійних організацій та гарантування свободи віросповідання: до питання їх взаємозв'язку (стаття депонована в редакції журналу “Право України”, 2004 р., № 11).

Анотації

Сергієнко Г.Л. Роль конституційно-правового регулювання відносин держави і релігійних організацій у гарантуванні свободи віросповідання в Україні. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 - конституційне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2004.

У роботі розглядаються теоретичні і методологічні аспекти конституційно-правового регулювання відносин держави і об'єднань віруючих, його значення в забезпеченні свободи релігії, досліджується становлення юридичної регламентації в цій сфері. Аналізуються такі конституційно-правові принципи взаємозв'язків вказаних інституцій як: гарантування свободи віросповідання, відокремлення держави, державних, комунальних навчальних закладів і релігійних об'єднань, рівність груп віруючих перед законом, заборона їх дискримінації, вивчається роль цих положень у гарантуванні свободи віросповідання. Досліджується сучасний конституційно-правовий статус релігійних організацій в Україні, статус Української держави як учасника правовідносин по реалізації об'єднаннями віруючих свободи сповідувати релігію.

Сергиенко А.Л. Роль конституционно-правового регулирования отношений государства и религиозных организаций в гарантировании свободы вероисповедания в Украине. Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 - конституционное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2004.

В работе рассматриваются теоретические и методологические аспекты анализа конституционно-правового регулирования взаимосвязей государства и объединений верующих, его значения в обеспечении свободы религии в Украине, а также становление указанной юридической регламентации, её современное состояние. При этом исследование охватывает следующие ключевые положения: исходные основные требования к данной юридической регламентации, предмет, методы, способы такого нормативного воздействия и правовые формы реагирования на них, принципы отношений государства и объединений верующих, правосубъектность и правовой статус участников исследуемых взаимосвязей.

Выделяются и анализируются конституционно-правовые принципы отношений Украинского государства и религиозных организаций: гарантирование свободы вероисповедания, отделение государства, государственных, коммунальных учебных заведений и религиозных объединений, их равенство перед законом, запрет дискриминации таких групп. Рассматривается роль этих положений в гарантировании свободы вероисповедания, определении правового статуса религиозных организаций, отличия содержания указанных принципов в советский период и на современном этапе конституционно-правового регулирования отношений Украинского государства и объединений верующих. В частности, указывается, что на данный момент принцип гарантирования свободы вероисповедания охватывает два сбалансированных аспекта: обеспечение правомерной реализации объединениями верующих свободы религии и ее охрану. Роль принципов отделения Украинского государства, государственных, коммунальных учебных заведений и религиозных организаций в гарантировании свободы вероисповедания состоит в следующем. Данные положения означают нейтралитет государства в вопросах мировоззрения и вероисповедания, взаимную независимость государства и объединений верующих, их внутреннюю автономию, не отрицают сотрудничество указанных институций в пределах Конституции и законодательства Украины, права объединений верующих осуществлять религиозное образование детей и взрослых, их групп. На современном этапе конституционно-правового регулирования отношений Украинского государства и религиозных организаций принцип их равенства перед законом гарантирует объединениям верующих равный правовой статус независимо от каких-либо признаков таких организаций, а принцип запрета их дискриминации - возможность реализовывать право на свободу вероисповедания без привилегий или ограничений со стороны государства, отдельных лиц или их групп.

Исследуется конституционно-правовой статус религиозных организаций в Украине и требования к нему, главные признаки этих объединений и их виды, статус Украинского государства как участника правоотношений по реализации группами верующих свободы исповедовать религию. Указывается, что в Украине правовой статус религиозных организаций прежде всего обуславливается конституционно-правовыми принципами отношений таких групп и Украинского государства, его обязательством предоставлять объединениям верующих такой правовой статус, который бы позволял им осуществлять весь спектр законной религиозной деятельности. Рассматривается вопрос целесообразности функционирования органов Украинского государства, специально созданных для представления его интересов в сфере религии, объединений верующих. Аргументируется, что для Украины как светского государства в будущем предпочтительнее отказаться от таких органов. Однако на данном этапе отношений Украинского государства и религиозных организаций деятельность указанных органов обуславливается рядом факторов и определенное время может оказаться объективно необходимой.

В диссертации освещен ряд теоретических и практических вопросов конституционно-правового регулирования отношений государства и религиозных организаций, сформулированы научно обоснованные выводы о его значении в механизме гарантирования свободы религии, разработаны предложения по усовершенствованию национального законодательства.

Sergienko G.L. The role of constitutional and legal regulations in the relations to state and religious organizations for purpose to guarantee freedom of belief in the Ukraine. Manuscript.

The thesis for a candidate's of law degree in the field 12.00.02 - constitutional law. - National law academy of Ukraine named after Yaroslav Mudri, Kharkiv, 2004.

The theoretical and methodological aspects of constitutional and legal regulations in the relations to state and communities of religious people as well as for the defence of freedom of belief in the Ukraine are considered in this work, development of law regulations. The following constitutional and legal principles about relations of these institutions are researched: guarantee for freedom of religion, separation of state, public schools from communities of religious people; equality of religious organizations on legal ground; banning of discrimination of communities of religious people. The role of these principles is considered in order to guarantee freedom of belief. Constitutional and legal status of communities of religious people in the Ukraine, the status of the Ukrainian state as a participant of juridical actions in realization to research religion are analized in the thesis.

Размещено на Allbest.ru