Проблеми кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності

Кримінально-правовий захист виконання представником влади, працівником правоохоронного органу, членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовцем службових чи громадських обов'язків прямо пов'язаний з вимогою законності такого виконання.

Розділ третій - “Об'єктивна сторона злочинів проти правоохоронної діяльності” складається з трьох підрозділів У підрозділі 3.1. “Спільні риси зовнішніх проявів злочинів проти правоохоронної діяльності” аналізується зміст насильства в цих злочинах та ознаки об'єктивної сторони юридичних конструкцій: 1) “під час виконання службових обов'язків представником влади, працівником правоохоронного органу, членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовцем під час виконання ними покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку” (ст. 342 КК); 2) “з метою перешкодити виконанню службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень” (ст. 343 КК); 3) “у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов'язків” (ст. ст. 345, 347 КК); 4) “у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов'язків, членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцем у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку” (ст. 348 КК).

Враховуючи, що згідно з КК тяжкі тілесні ушкодження не охоплюються поняттям “насильство”, обґрунтовується доцільність передбачення відповідальності за погрозу не лише вбивством, насильством, знищенням майна працівника правоохоронного органу, його близьких родичів, а й погрозу заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

Зроблено висновок, що з об'єктивної сторони зазначені юридичні конструкції вказують на час вчинення злочину: під час безпосереднього виконання службових чи громадських обов'язків - злочини, передбачені ст. ст. 342, 343, 345, 347, 348 КК; до такого виконання - злочини, передбачені ст. ст. 343, 345, 347, 348 КК; після такого виконання - злочини, передбачені ст. ст. 345, 347, 348 КК.

Підрозділ 3.2. “Характеристика окремих проявів злочинів проти правоохоронної діяльності” присвячено розгляду зовнішнього прояву досліджуваних злочинів. Поряд з цим обґрунтовано низку пропозицій щодо вдосконалення диспозицій досліджуваних норм.

Характеризуючи опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві (ст. 342 КК), констатовано, що критерієм розмежування опору і злісної непокори з об'єктивної сторони є вчинення при опорі активних дій, спеціально спрямованих безпосередньо на представника влади, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця. Примушення з насильством або погрозою застосування такого насильства спрямоване згідно з кримінально-правовою нормою на виконання представником влади, працівником правоохоронного органу, членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовцем явно незаконних дій. Проте в реальній діяльності може бути примушення не лише до виконання явно незаконних дій, а й до утримання від виконання службових чи громадських обов'язків. Без сумніву, що і така спрямованість посягання має визнаватись протиправною. Саме тому диспозиція ст. 342 КК потребує уточнень. Як варіант, пропонується в ч. 3 ст. 342 КК замість слів “явно незаконних дій” вжити слова “явно незаконних вимог”.

Розглядаючи втручання у діяльність працівника правоохоронного органу як передбачений ч. 1 ст. 343 КК злочин, зазначено, що даний злочин матиме місце тоді, коли вчинене не розцінюватиметься як опір, погроза або насильство, умисне знищення або пошкодження майна, посягання на життя працівника правоохоронного органу. Це пояснюється тим, що опір, погроза або насильство, умисне знищення або пошкодження майна, посягання на життя працівника правоохоронного органу - окремо передбачені законом форми втручання. В той час коли опір, погроза або насильство, умисне знищення або пошкодження майна, посягання на життя працівника правоохоронного органу перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 342, 345, 347, 348 та ч. 2 ст. 343 КК.

Досліджуючи склад погрози або насильства щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345 КК), доведено необхідність встановлення відповідальності за розголошення відомостей, що ганьблять працівника правоохоронного органу, його близьких чи рідних у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, а також окремої відповідальності за нанесення удару та вчинення інших насильницьких дій.

При розгляді посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348 КК) наведено додаткові аргументи, що даний злочин може бути вчинено як шляхом дії, так i бездіяльністю.

При висвітленні об'єктивної сторони захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (ст. 349 КК) доведено потребу поставити кримінальну відповідальність за таку поведінку в залежність від виконання вказаними особами службових обов'язків.

Аргументується необхідність криміналізувати образу працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця.

У підрозділі 3.3. ”Наслідки в злочинах проти правоохоронної діяльності” досліджено їх зміст. Зроблено висновок, що перешкоджання запобіганню злочину чи затриманню особи яка його вчинила (ч. 2 ст. 343 КК) направлене не проти процесуальних, а проти фактичних дій працівника правоохоронного органу. При розгляді умисного заподіяння тілесних ушкоджень працівникові правоохоронного органу (ч. 2 ст. 345 КК), наведено аргументи щодо уточнення змісту легкого тілесного ушкодження, та запропоновано нову редакцію ст. 125 КК.

При розгляді такого наслідку, як умисне знищення або пошкодження майна, що спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 347 КК), зроблено висновок, що поняттям “інші тяжкі наслідки” охоплюється і смерть потерпілого, вказівку на загибель людей можна вилучити із досліджуваної норми.

Розділ четвертий - “Суб'єктивна сторона в злочинах проти правоохоронної діяльності” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 4.1. “Мотив у злочинах проти правоохоронної діяльності” встановлюється, що мотив у досліджуваних злочинах розкривається через юридичні конструкції: “під час виконання представником влади службових обов'язків” (ч. 1 ст. 342 КК); “під час виконання працівником правоохоронного органу службових обов'язків” (ч. 2 ст. 342 КК); “під час виконання членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовцем покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку (ч. 2 ст. 342 КК); “з метою перешкодити виконанню працівником правоохоронного органу службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень (ст. 343 КК); “у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов'язків” (ст. ст. 345, 347, 348 КК); “у зв'язку з діяльністю члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця щодо охорони громадського порядку” (ст. 348 КК).

Констатується, що мотивом злочинів, спрямованих проти виконання представником влади, працівником правоохоронного органу службових обов'язків, членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовцем покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку правоохоронної діяльності є невдоволення виконанням обов'язків зазначеними особами. Мотив невдоволення виконанням обов'язків може бути представленим як:

а) помста, викликана невдоволенням виконанням представником влади працівником правоохоронного органу службових обов'язків, членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовцем покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку як в минулому, так і нині;

б) невдоволення фактом виконання представником влади, працівником правоохоронного органу службових обов'язків, членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовцем покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку в майбутньому.

Поряд з мотивом невдоволення виконання представником влади працівником правоохоронного органу службових обов'язків, членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовцем покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку можуть бути присутні й інші мотиви. Причому мотив може “жити” в свідомості суб'єкта і реалізуватися в майбутньому.

У підрозділі 4.2. “Мета в злочинах проти правоохоронної діяльності” досліджено зміст мети, вказівка на яку прямо чи опосередковано міститься в юридичних конструкціях досліджуваних складів злочинів: “під час виконання ним (представником влади, працівником правоохоронного органу) службових обов'язків”, “під час виконання цими особами (членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцем) покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку” - ст. 342 КК; “з метою перешкодити виконанню ним (працівником правоохоронного органу) службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень” (ст. 343 КК), “у зв'язку з виконанням цим працівником (працівником правоохоронного органу) службових обов'язків” - ст. ст.345, 347, 348 КК; у зв'язку з їх ( члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця) діяльністю щодо охорони громадського порядку - ст. 348 КК.

Визначено, що постановка мети відбувається на основі мотиву. Якщо мотивом злочину є невдоволення виконанням представником влади, працівником правоохоронного органу службових обов'язків, членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцем, що має місце, мало чи буде мати, то, виходячи з цього, метою злочинів буде уявлення про бажаний результат - запобігти виконанню представником влади, працівником правоохоронного органу службових обов'язків, членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцем діяльності щодо охорони громадського порядку, припинити або змінити характер такого виконання чи вчинити посягання за минулу діяльність.

Мета запобігання виконанню працівником правоохоронного органу службових обов'язків, діяльності члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця щодо охорони громадського порядку, її припинення або зміни характеру чи вчинення посягання за минулу діяльність може поєднуватись з іншою метою.

У підрозділі 4.3. “Вина в злочинах проти правоохоронної діяльності” аргументується, що наявність вказівки в складах досліджуваних злочинів на мотив та мету свідчать, що дані посягання вчиняються лише з прямим умислом.

У матеріальних складах злочинів до дії (бездіяльності) умисел суб'єкта є прямим, а до наслідків суб'єкт може ставитися умисно або необережно.

Розділ п'ятий - “Проблеми покарання за злочини проти правоохоронної діяльності та осіб, які виконували спеціальне завдання” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 5.1. “Види і розміри покарань за злочини проти правоохоронної діяльності” з'ясовані проблеми санкцій досліджуваних складів злочинів. Констатується певна невідповідність видів та розмірів покарань за злочини проти правоохоронної діяльності та в злочинах, передбачених ст. ст. 376, 377, 378, 379, 397, 398, 399, 400, п. 8 ч. 2 ст. 115 КК. Зроблено висновок про те, що однакові за ступенем суспільної небезпеки посягання, мають передбачати і однакові види та розміри покарань.

У підрозділі 5.2. “Практика призначення покарань за злочини проти правоохоронної діяльності” обґрунтовується м'якість судового реагування за вчинення досліджуваних злочинів. Аргументується, що в суспільстві з високим рівнем злочинності, активній протидії правоохоронній діяльності, реагування за злочини, зокрема, пов'язані з посяганнями на працівників правоохоронних органів, повинно бути суворішим, ніж за аналогічні посягання, вчинені щодо інших осіб.

У підрозділі 5.3. “Проблемні питання кримінальної відповідальності осіб, які виконували спеціальне завдання” показано недосконалість кримінально-правового захисту (в ст. 43 КК) діяльності працівників правоохоронних органів, які виконують спеціальне завдання. Обґрунтовується потреба нової редакції ст. 43 КК.

Розділ шостий - “Співвідношення обставин, що виключають злочинність діяння, та умов і меж застосування працівниками правоохоронних органів вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу” включає сім підрозділів. У них обґрунтовується базовість положень обставин, що виключають злочинність діяння, для регламентування застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу (на прикладі розділу третього Закону України “Про міліцію”, положення якого використовуються й працівниками інших правоохоронних органів).

Констатується, що діяльність працівників правоохоронних органів щодо застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу законною буде лише за дотримання ними умов і меж такого застосування, викладених у відповідних нормативно-правових актах.

Наведено аргументи, що перевищення працівниками міліції умов і меж застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу - це не що інше як порушення ними своїх службових повноважень.

У підрозділі 6.1. “Необхідна оборона і застосування працівниками правоохоронних органів вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу” показано, що положення необхідної оборони є правовим підґрунтям регламентування застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу. Окреслено коло підстав такого застосування, що вибудовуються з необхідної оборони.

У підрозділі 6.2. “Затримання особи, що вчинила злочин, і застосування працівниками правоохоронних органів вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу” обґрунтовано, за яких умов положення ст. 38 КК є правовою базою регламентування застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу. Сформульовані критерії правомірності застосування вогнепальної зброї для затримання особи, що вчинила тяжкий злочин і намагається втекти. Запропоновано перелік злочинів, вчинення яких і намагання при цьому втекти є підставою для застосування вогнепальної зброї.

У підрозділі 6.3. “Крайня необхідність і застосування працівниками правоохоронних органів вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу” наводяться умови за яких положення крайньої необхідності є правовим підґрунтям регламентування застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу. Розроблено умови правомірності застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу, що випливають з крайньої необхідності.

У підрозділі 6.4. “Фізичний або психічний примус і застосування працівниками правоохоронних органів вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу” констатується, що фізичний або психічний примус, як обставина, що виключає злочинність діяння, самостійним правовим “фундаментом” для регламентування застосування працівником правоохоронного органу вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу, не є. Підстави їх застосування за наявності фізичного або психічного примусу вибудовуються з положень необхідної оборони чи з положень про діяння, пов'язане з ризиком.

У підрозділі 6.5. “Виконання наказу або розпорядження і застосування працівниками правоохоронних органів вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу” обґрунтовано, що дана обставина також не є самостійною підставою для застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу. Їх застосування законним буде лише за умов, що вибудовуються з необхідної оборони, затримання особи, що вчинила злочин, крайньої необхідності, діяння, пов'язаного з ризиком. Сформульовано умови правомірності виконання працівниками міліції наказу або розпорядження при застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу.

У підрозділі 6.6. “Діяння, пов'язане з ризиком, і застосування працівниками правоохоронних органів вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу” констатується наступне. Діяння, пов'язане з ризиком, є правовою базою для детального регламентування застосування вогнепальної зброї у випадку спроби особи, яку затримує працівник правоохоронного органу із вогнепальною зброєю в руках, наблизитись до нього, скоротивши при цьому визначену ним відстань, чи доторкнутись до зброї. Автором розроблені умови правомірності застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу, що випливають з діяння, пов'язаного з ризиком.

У підрозділі 6.7. “Виконання спеціального завдання і застосування працівниками правоохоронних органів вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу” доведено, що дана обставина не є самостійною підставою для застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу. Обґрунтовані умови правомірності такого застосування при виконанні працівниками міліції спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Розділ сьомий - “Застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу працівниками правоохоронних органів та іншими особами” містить два підрозділи. У підрозділі 7.1. “Сучасний стан правової регламентації застосування працівниками міліції вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу: проблемні питання” констатовано термінологічну недосконалість та суперечливість положень третього розділу Закону України “Про міліцію”. Показано неузгодженість цих положень як між собою, так і з положеннями інших нормативно-правових актів, які регулюють порядок застосування вогнепальної зброї, та з положеннями КК. Пропонуються шляхи розв'язання.

У підрозділі 7.2. ”Застосування вогнепальної зброї працівниками інших правоохоронних органів та посадовими особами” аналізується низка нормативно-правових актів, у яких регламентується таке застосування. Констатується, що умови і межі застосування вогнепальної зброї регламентуються як законами, так й іншими нормативними актами. Показано, що в них не лише тиражуються одні й ті ж помилки, але й запроваджуються нові. Зроблено висновок, що умови і межі застосування вогнепальної зброї повинні регламентуватись виключно законом. Це може бути, наприклад, Закон “Про зброю”. Причому умови і межі застосування вогнепальної зброї працівниками правоохоронних органів, на яких покладено обов'язки з протидії злочинності, доцільно викласти окремо від умов і меж застосування вогнепальної зброї іншими особами. Пропонується проект розділу щодо умов і меж застосування вогнепальної зброї працівниками правоохоронних органів.

ВИСНОВКИ

У Висновках зазначається, що проведене дослідження дозволило створити концепцію кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності, яка відповідає сучасним вимогам протидії злочинності і ґрунтується на здобутках вітчизняної науки кримінального права.

Зокрема, констатується про доцільність і можливість створення на основі єдності родового об'єкта в Особливій частині КК самостійного інституту “Злочини проти правоохоронної діяльності”, до складу якого входитимуть норми, об'єднані в одному розділі КК, що передбачають відповідальність за посягання на життя, здоров'я, тілесну недоторканність, волю, безпеку, гідність, власність працівника правоохоронного органу чи його рідних або близьких у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку. Розроблено модель цього розділу. Метою запропонованих змін є створення чіткої системи норм, що дозволить забезпечити належний кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності від суспільно небезпечних посягань.

Як складову кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності досліджено систему норм, які регулюють застосування цими працівниками вогнепальної зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу, і вибудовуються з положень обставин, що виключають злочинність діяння. Констатовано недосконалість та суперечливість положень нормативно-правових актів, якими регламентується таке застосування. Обґрунтовано потребу регламентування умов і меж застосування працівниками правоохоронних органів вогнепальної зброї в одному законі та запропоновано проект відповідного розділу.

Доведено недосконалість кримінально-правового захисту діяльності працівників правоохоронних органів, які виконують спеціальне завдання. Обґрунтовано потребу нової редакції ст. 43 КК та запропоновано її проект.

Дослідженням виявлено інші окремі недоліки Особливої частини КК, інших нормативних актів та запропоновано зміни до них.

Проведений аналіз дає можливість впровадження результатів дослідження у правозастосовчу практику та в навчальний процес.

Пропонуються такі зміни і доповнення:

Включити до Особливої частини КК розділ такого змісту:

“РОЗДІЛ ... ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ПРАВООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття ... Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця

Вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких або рідних у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку -

караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

Примітка: В статтях цього розділу кримінальна відповідальність передбачена за посягання, пов'язані з реалізацією працівниками правоохоронних органів під час виконання ними службових обов'язків хоча б однієї з наведених нижче функцій: 1) досудове розслідування в кримінальних справах чи адміністративне провадження; 2) виконання вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів розслідування і прокурорів працівниками установ виконання покарань, кримінально-виконавчої інспекції, Державної виконавчої служби, військової частини, гауптвахти і дисциплінарного батальйону чи працівниками органів внутрішніх справ; 3) оперативно-розшукова; 4) адміністративна, профілактична, охоронна функція міліції; 5) припинення правопорушень при переміщенні людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон; 6) припинення правопорушень при незаконному використанні лісу, незаконному полюванні, незаконному зайнятті рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом; 7) нагляд і контроль за виконанням законів.

Стаття ... Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу

1. Погроза вбивством, насильством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна, розголошенням відомостей, що ганьблять працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких або рідних у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків -

карається арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким або рідним удару, побоїв, вчинення інших насильницьких дій, а рівно заподіяння легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків -

карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким або рідним тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені організованою групою -

караються позбавленням волі на строк від семи до чотирнадцяти років.

Стаття ... Опір працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві

1. Опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку -

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Дії, передбачені частинами першою цієї статті, поєднані з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних діянь -

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

Стаття ... Захоплення працівника правоохоронного органу як заручника

Захоплення або тримання як заручника працівника правоохоронного органу чи його близьких або рідних у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків з метою спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника -

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

Стаття … Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу

1. Вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень -

карається штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

2. Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені службовою особою з використанням свого службового становища -

караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до 3 років.

Стаття … Образа працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця

Образа працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку -

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття ... Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу

1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким або рідним, у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків -

караються арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або такі, що спричинили інші тяжкі наслідки -

караються позбавленням волі на строк від шести до п'ятнадцяти років”.

2. Статтю 43 КК викласти у такій редакції: “ Стаття 43. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації

1. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

2. Виконання спеціального завдання з метою попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації застосовується, коли інші заходи протидії виявилися не ефективними”.

3. Статтю 125 КК викласти у такій редакції: “Стаття 125. Умисне легке тілесне ушкодження

Умисне легке тілесне ушкодження -

карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років”.

4. Регламентувати умови і межі застосування вогнепальної зброї в одному законі, яким, наприклад, може бути Закон “Про зброю” та передбачити в ньому розділ такого змісту:

“Розділ ... Застосування вогнепальної зброї працівником правоохоронного органу

Стаття... Загальні положення

Працівник правоохоронного органу має право застосовувати вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених цим Законом.

Застосуванню вогнепальної зброї повинно передавати попередження про намір її використання, якщо дозволяють обставини. Без попередження вогнепальна зброя може застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю громадянина чи працівника правоохоронного органу.

Оголення і приведення працівником правоохоронного органу вогнепальної зброї у готовність при затриманні правопорушника або особи, яка запідозрена у вчиненні правопорушення, а також при перевірці документів у підозрілої особи, є попередженням про застосування вогнепальної зброї.

Забороняється застосовувати вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, або осіб похилого віку, або з вираженими ознаками інвалідності, або малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю або здоров'ю будь-якої людини, або збройного нападу чи збройного опору. Забороняється також застосовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.

У разі, якщо уникнути застосування вогнепальної зброї неможливо, воно не повинна перевищувати міри, яка необхідна для виконання покладених на працівника правоохоронного органу обов'язків і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди здоров'ю правопорушників. При заподіянні шкоди працівник правоохоронного органу забезпечує подання потрібної допомоги потерпілим в найкоротший строк.

Про застосування вогнепальної зброї, працівник правоохоронного органу зобов'язаний негайно і письмово повідомити своєму начальникові для сповіщення прокуророві.

Перевищення повноважень щодо застосування вогнепальної зброї тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Стаття ... Застосування вогнепальної зброї

Працівник правоохоронного органу як крайній захід має право застосувати вогнепальну зброю у таких випадках :

1) для захисту громадян від нападу, який загрожує їх життю або здоров'ю, а також звільнення заручників;

2) для відбиття нападу на працівника правоохоронного органу або членів його сім'ї, якщо їх життю або здоров'ю загрожує небезпека, або у разі спроби особи заволодіти вогнепальною зброєю працівника правоохоронного органу, чи у разі невиконання особою, яка затримується таким працівником, його вимоги не наближатись до нього, скоротивши визначену ним відстань;

3) для відбиття нападу на охоронювані об'єкти, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення;

4) для затримання особи, яка вчинила тяжкий (особливо тяжкий злочин) злочину і яка намагається втекти;

5) для затримання особи, яка чинить збройний опір або намагається втекти з-під варти;

6) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо внаслідок експлуатації цього транспортного засобу виникла загроза для життя чи здоров'я громадян або працівника правоохоронного органу.

Працівник правоохоронного органу має право застосовувати вогнепальну зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги, для знешкодження тварини, яка загрожує життю або здоров'ю громадян або працівника правоохоронного органу.”

5. Внести до Інструкції “Про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих”: затверджена наказом МВС України від 28 грудня 1995 р. № 864. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 січня 1996 р. за № 14/1039 // Юридичний вісник України. - 1996.- № 23.- С. 10 наступні зміни:

п. 3 доповнити такою вказівкою: “Здійснюється привід будь-якої особи не менш як двома працівниками міліції, належно екіпірованими”;

п. 5 викласти в такій редакції: “Працівники міліції, які призначені для виконання приводу, на підставі наявних у постанові (ухвалі) даних (прізвище, ім'я, по батькові, рік народження і місце проживання) зобов'язані достовірно встановити особу, стосовно якої вона винесена. Якщо в постанові (ухвалі) відсутні окремі дані, що не дозволяють установити цю особу або місце її перебування, і вияснити їх неможливо, орган внутрішніх справ негайно сповіщає про це прокурора, слідчого, орган дізнання або суд, що винесли постанову (ухвалу) про привід”;

п. 11 викласти в такій редакції: “У разі безпідставної відмови від добровільної явки особа, яка підлягає приводу, доставляється примусово до місця виклику у супроводі працівника міліції.

Примусовість дій має відповідати обставинам, що складаються, і відбуватись на підставі Закону України “Про міліцію”.

Якщо особа, яка підлягає приводу, вчиняє протиправні посягання щодо працівника міліції, останній вправі застосувати заходи відповідно до статей 12-15 Закону України “Про міліцію”.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНІ В ТАКИХ ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЯХ АВТОРА:

1. Монографія

1. Осадчий В.І. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності: Монографія. - К.: Атіка, 2004. - 336 c.

2. Посібник

1. Осадчий В.І., Плугатир В.С., Савченко А.В., Шепелєва Н.В. Кримінально-правовий захист і відповідальність працівників правоохоронних органів: Навч. посібник. - К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2001. - 104 с.

3. Статті у наукових фахових виданнях

1. Осадчий В.І. Забезпечення міліцією громадського порядку як об'єкт кримінально-правового захисту // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. - 1996. - №2. - С. 89-102.

2. Осадчий В.І. Правоохоронній діяльності - спеціальний кримінально-правовий захист // Право України. - 1996. - № 8. - С. 43-44.

3. Осадчий В.І. Необхідність внесення змін в умови і межі застосування працівниками міліції вогнепальної зброї, спеціальних засобів і заходів фізичного впливу // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. - 1997. - № 1. - С. 64-68.

4. Осадчий В.І. Правоохоронні органи як суб'єкти кримінально-правового захисту // Право України. - 1997. - № 11. - С. 71-75.

5. Осадчий В.І. Про місце статей 173-176 в Кримінальному кодексі // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. - 1998. - № 1. - С. 140-143.

6. Осадчий В.І. Покарання за злочини проти правоохоронної діяльності // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. - 1998. - № 4. - С. 77-85.

7. Осадчий В.І. Правоохоронні органи як суб'єкти кримінально-правового захисту // Право України. - 1998. - № 4. - С. 69-74.

8. Осадчий В.І. Єдиний кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності - об'єктивна необхідність // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. - 1999. - № 1. - С. 57-62.

9. Осадчий В.І. Про зміст насильства в злочинах проти правоохоронної діяльності // Право України. - 1999. - № 6. - С. 109-112.

10. Осадчий В.І. Про додатковий об'єкт образи працівника правоохоронного органу // Право України. - 2000. - № 2. - С. 88-90.

11. Осадчий В.І. Зміст правосуддя у злочинах проти правоохоронної діяльності // Право України. - 2000. - № 11. - С. 110-112.

12. Осадчий В.І. Працівники правоохоронних органів під захистом нового Кримінального кодексу України // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. - 2001. - № 5. - С. 165-169.

13. Осадчий В.І. Кримінальна відповідальність за злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян: історичний аспект // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. - 2002. - № 3. - С. 37-45.

14. Осадчий В.І. Види і розміри покарань за окремі злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. - 2002. - №4. - С. 10-20.

15. Осадчий В.І. Затримання особи, яка вчинила злочин, і застосування працівниками міліції вогнепальної зброї // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. - 2003. - № 1. - С. 188-194.

16. Осадчий В.І. Проблемні питання кримінальної відповідальності // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. - 2003. - № 2. - С. 17-22.

17. Осадчий В.І. Умови правомірності застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу при виконанні спеціального завдання відповідно до ст. 43 КК України // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. - 2003. - № 3. - Ч. 2. - С. 24-30.

18. Осадчий В.І. Застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу при діянні, пов'язаному з ризиком // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. - 2003. - № 3. - С. 192-196.

19. Осадчий В.І. Умови правомірності застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу при виконанні наказу або розпорядження (кримінально-правовий аспект) // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. - 2003. - № 4. - С. 191-195.

20. Осадчий В.І. Потерпілі в злочинах, що посягають на виконання працівниками правоохоронних органів службових обов'язків // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Спецвипуск. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - С. 179-182.

21. Осадчий В.І. Доцільність регламентування умов і меж застосування вогнепальної зброї в одному закону // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. - 2004. - № 1. - С. 25-32.

22. Осадчий В.І. Оперативно-розшукова діяльність в контексті кримінально-правового захисту // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. - 2004. - № 1. - Ч. 2. - С. 23-30.

23. Осадчий В.І. Призначення покарання у відповідності до вимог статті 43 КК України // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. - 2004. - № 2. - Ч. 2. - С. 22-30.

24. Осадчий В.І. Поняття працівника правоохоронного органу за чинним КК України // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. - 2004. - № 2. - С. 180-187.

25. Осадчий В.І. Об'єкт і система злочинів, передбачених розділом ХV КК України // Право України. - 2004. - № 2. - С. 96-99.

26. Осадчий В.І. Критерії правомірності застосування працівниками міліції вогнепальної зброї для затримання особи, що вчинила тяжкий злочин і намагається втекти // Бюлетень МВС України з обміну досвідом роботи. - 2004. -- № 153. - С. 65-67.

27. Осадчий В.І. Поняття “представник влади” // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. - 2004. - № 4. - С. 24-29.

АНОТАЦІЯ

Осадчий В.І. Проблеми кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності”. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Національна академія внутрішніх справ України. - Київ, 2004.

У дисертації проведено комплексне наукове дослідження проблем кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності. З'ясовано зміст такого захисту. Розкрито сутність правоохоронної діяльності як об'єкта злочинів. Проведено системний аналіз складів злочинів проти правоохоронної діяльності. Обґрунтовано необхідність, можливість і доцільність створення самостійного інституту Особливої частини кримінального права “Злочини проти правоохоронної діяльності”, сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства.

Як складову кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності досліджено співвідношення положень обставин, що виключають злочинність діянь та права працівників правоохоронних органів на застосування ними вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу. Обґрунтовані витоки кожної із підстав застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу обставинами, які виключають злочинність діянь. Сформульовані критерії правомірності застосування вогнепальної зброї. Обґрунтовано потребу правового регламентування застосування вогнепальної зброї в одному законі та аргументовано потребу відповідних змін в умовах і межах такого застосування. Запропоновано варіант нової редакції ст. 43 КК.

Ключові слова: кримінально-правовий захист, правоохоронна діяльність, обставини, що виключають злочинність діяння, застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу.

АННОТАЦИЯ

Осадчий В.И. Проблемы уголовно-правовой защиты правоохранительной деятельности”. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Национальная академия внутренних дел Украины. - Киев, 2004.

В диссертации проведено комплексное научное исследование проблем уголовно-правовой защиты правоохранительной деятельности. Уголовно-правовая защита правоохранительной деятельности определена как система норм УК Украины об ответственности за посягательства на исполнение работниками правоохранительных органов служебных обязанностей (ст. ст. 342, 343, 345, 347, 348, 349 УК Украины), а также система норм, регулирующих применение этими работниками огнестрельного оружия, специальных средств, мер физического воздействия, вытекающих с положений обстоятельств, исключающих преступность деяния.

Исследуемые проблемы - уголовно-правовые. Именно закон об уголовной ответственности определяет, какие общественно опасные деяния есть преступными, предоставляет право на защиту охраняемых прав и интересов лица, общественных и государственных интересов от общественно опасного посягательства.

Правоохранительная деятельность как объект уголовно-правовой защиты рассматривается как реализация работниками правоохранительных государственных органов в ходе исполнения ими служебных обязанностей хотя бы одной из нижеизложенных функций: досудебное расследования по уголовным делам или административное производство; исполнение приговоров, решений, определений и постановлений судов, постановлений органов расследования и прокуроров работниками: учреждений исполнения наказаний, уголовно-исполнительной инспекции, Государственной исполнительной службы, воинской части, гауптвахты и дисциплинарного батальона или работниками органов внутренних дел; оперативно-розыскной; административной, профилактической, охранной функции милиции; пресечение правонарушений при перемещении людей, транспортных средств, товаров, иных предметов или веществ через государственную и таможенную границу; пресечение правонарушений при незаконном использовании леса, незаконной охоте, незаконном занятии рыбным, звериным или иным водным добывающим промыслом; надзор и контроль за исполнением законов.

Сделан вывод, что правоохранительная деятельность представляет самостоятельный объект уголовно-правовой защиты, поскольку существенно отличается от авторитета органов государственной власти (раздел ХV Особенной части УК Украины). На основании этого впервые обосновано целесообразность и возможность образования самостоятельного института Особенной части уголовного права - “Преступления против правоохранительной деятельности” путем выделения из раздела ХV “Преступления против авторитета органов государственной власти, органов местного самоуправления и объединений граждан” ст. ст. 342, 343, 345, 347, 348, 349 УК Украины, и объединения их в самостоятельный раздел УК - “Преступления против правоохранительной деятельности”.

Учитывая особенности родового объекта, определено место раздела “Преступления против правоохранительной деятельности” в системе норм Особенной части УК - поскольку правоохранительная деятельность относится к сфере государственного управления, его следует разместить после раздела ХV “Преступления против авторитета органов государственной власти, органов местного самоуправления и объединений граждан”.

С учетом исторического развития уголовного законодательства и практики его применения произведен системный анализ исследуемых составов. Наполнено новым содержанием ряд уголовно-правовых понятий. Обосновано предложения по усовершенствованию этих норм.

В рамках уголовно-правовой защиты правоохранительной деятельности впервые в условиях действия нового УК Украины исследовано проблему соотношения положений обстоятельств, исключающих преступность деяний, и положений норм, регулирующих условия и границы применения работниками правоохранительных органов огнестрельного оружия, специальных средств, мер физического принуждения. Сделан вывод, что эти обстоятельства являются правовой базой, на которой выстраивается регламентация применения работниками правоохранительных органов огнестрельного оружия, специальных средств, мер физического принуждения. Приведены дополнительные аргументы о том, что деятельность работников правоохранительных органов по применению огнестрельного оружия, специальных средств, мер физического принуждения будет законной при условии соблюдения ими требований нормативно-правовых актов, регламентирующих такое применение, а не в рамках обстоятельств, исключающих преступность деяний.

Исследованы истоки каждого из оснований применения работниками правоохранительных органов огнестрельного оружия, специальных средств, мер физического принуждения, предусмотренных Законом Украины “О милиции”. Констатировано, что правовой базой регламентирования применения огнестрельного оружия, специальных средств, мер физического принуждения являются положения необходимой обороны (ст. 36 УК), задержания лица, совершившего преступление (ст. 38 УК), крайней необходимости (ст. 39 УК), деяния, связанного с риском (ст. 42 УК). Применение огнестрельного оружия, специальных средств, мер физического принуждения при иных обстоятельствах, исключающих преступность деяния, выстраивается из требований ст. ст. 36, 38, 39, 42 УК, но с учетом условий физического или психического принуждения (ст. 40 УК), исполнение приказа или распоряжения (ст. 41 УК), исполнения специального задания по предупреждению или раскрытию преступной деятельности организованной группы или преступной организации (ст. 43 УК). Сформулированы критерии правомерности применения огнестрельного оружия.

Проведен комплексный анализ нормативно-правовых актов, которыми регламентируется применение работниками правоохранительных органов иными лицами огнестрельного оружия, специальных средств, мер физического принуждения. Констатировано несовершенство терминологического и правового характера этих актов, показаны пути их устранения. Обосновано необходимость регламентирования условий и границ применения огнестрельного оружия осуществлять в одном законе и предложен проект соответствующего раздела.

В ходе анализа ст. 43 УК предложено порядок назначения наказания лицам, которые, исполняя специальное задание по предупреждению или раскрытию преступной деятельности организованной группы или преступной организации, совершили преступление. В целях обеспечения безопасности деятельности работников правоохранительных органов предложен вариант новой редакции ст. 43 УК.

Ключевые слова: уголовно-правовая защита, правоохранительная деятельность, обстоятельства, исключающие преступность деяния, применение огнестрельного оружия, специальных средств, мер физического принуждения.

SUMMARY

V. Osadchiy. Problems of Criminal-Legal Protection of Law Enforcement Activity. - Manuskript.

Thesis of getting degree of Doctor of Law by speciality 12.00.08 - Criminal Law and Criminology, Criminal-Corrective Law. - National Academy of Internal Affairs of Ukraine. - Kyiv, 2004.

In this thesis the author has carried out a complex scientific research of problems of criminal-legal protection of law enforcement activity. The author has defined content of the stated protection. Essence of law enforcement activity as object of crimes has been revealed. The thesis contains systematic analysis of body of crimes against law enforcement activity. The author has substantiated necessity, possibility and advisability of creation separate institution of Criminal Law Special Part “Crimes Against Law Enforcement Activity”, he has formulated propositions in order to improve effective legislation as well.

As part of criminal-legal protection of law enforcement activity the author has researched correlation between circumstances excluding criminality of acts and rights of law enforcement officers to use fire-arms, special means, ways of physical influence. Sources of each base of fire-arms usage, special means, ways of physical influence are substantiated in the thesis. The author has formulated criteria of lawful fire-arms usage. Need for legal regulation of fire-arms usage in one law has been formulated and necessity for appropriate changes in conditions and bounds of such usage have been reasoned. The thesis contents propositions as to the variant of new edition of art. 43 of Criminal Code of Ukraine.

Key words: criminal-legal protection, enforcement activity, circumstances excluding criminality of acts, usage of fire-arms, special means, ways of physical influence.

Размещено на Allbest.ru

...