Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 342. 41 (477)

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ НОРМИ В УКРАЇНІ

Спеціальність: 12.00.02. - конституційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ЧИСТОКОЛЯНИЙ ЯРОСЛАВ ВІТАЛІЙОВИЧ

Київ - 2005

АНОТАЦІЇ

Чистоколяний Я.В. Конституційно-правові норми в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02. - конституційне право. - Інститут держави і права

ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2005.

У дисертації досліджуються теоретичні та практичні проблеми конституційно-правових норм в Україні. Досліджена їх еволюція, поняття, співвідношення з іншими галузевими нормами права. В дисертації визначені основні критерії класифікації норм конституційного права, проаналізовано систему конституційно-правових норм.

Значна увага приділена структурі конституційно-правових норм і характеристиці її основних елементів. Здійснено ґрунтовне дослідження основних проблем розвитку і вдосконалення конституційно-правових норм, зокрема проаналізовані основні фактори, що впливають на розвиток конституційно-правових норм і головні тенденції розвитку і вдосконалення конституційно-правових норм у конституційному праві України.

Особлива увага приділена напрацюванню практичних рекомендацій з метою вдосконалення і підвищення ефективності нормотворчої і нормозастосовчої діяльності в конституційному праві України із врахуванням позитивного вітчизняного і зарубіжного досвіду.

Ключові слова: поняття конституційно-правової норми, ознаки конституційно-правової норми, система конституційно-правових норм, структура конституційно-правових норм, розвиток і вдосконалення конституційно-правових норм.

Чистоколяный Я. В. Конституционно-правовые нормы в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02. - конституционное право. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2005.

В диссертации исследуются теоретические и практические проблемы конституционно-правовых норм в Украине. Исследована их эволюция, понятие и признаки, соотношение с другими отраслевыми нормами права, а также их роль и место в системе национального права. Определено понятие конституционно-правовой нормы как формально определенного общеобязательного, установленного или санкционированного обществом или государством правила поведения и деятельности.

В диссертации также определены основные критерии классификации норм конституционного права, дана общая характеристика основных видов конституционно-правовых норм, проанализирована система конституционно-правовых норм и установлены приоритеты дальнейшего усовершенствования этой системы. Конституционно-правовые нормы предложено классифицировать по предмету правового регулирования; методу правового регулирования; их юридической силе; степени конкретизации правового предписания; характеру диспозиции; характеру санкции; субъектам нормотворчества; происхождению (источникам); действию на круг субъектов; территории действия; степени гарантированности.

Существенное внимание уделено структуре конституционно-правовых норм и характеристике ее основных элементов. Определено, что структура конституционно-правовых норм являет собой внутреннее построение, обусловленное объективными факторами конституционно-правовой действительности и представлена взаимосвязанными и взаимообусловленными элементами (гипотеза, диспозиция, санкция) в их инвариативной модификации. Выделены особые признаки конституционно-правовой нормы, которые нашли свое выражение в сочетании элементов нормы конституционного права; свойствах конституционно-правовых санкций; объективизации конституционно-правовых норм в действующем законодательстве Украины.

Исследованы основные элементы конституционно-правовой нормы и определены их особенности. Сделано вывод, что гипотеза конституционно-правовой нормы определяет условия правила поведения, что находит отражение в мере разрешенного и рекомендованного поведения субъектов конституционного права; диспозиция - определяет саму модель поведения и содержит правовое предписание касательно действий субъектов конституционного права в условиях предусмотренных гипотезой; санкция - содержит правовое предписание о мере конституционно-правовой ответственности субъектов конституционного права.

Осуществлено фундаментальное исследование проблем развития и усовершенствования конституционно-правовых норм, в частности проанализированы основные факторы, которые влияют на развитие конституционно-правовых норм в конституционном праве Украины. Спрогнозированы основные тенденции дальнейшего генезиса конституционно-правовых норм, а именно: демократизация процесса конституционного нормотворчества; сохранение национальных традиций конституционного нормотворчества; адаптационная тенденция развития и совершенствования конституционно-правовых норм; глобализация и интернационализация конституционно-правовых норм; расширение круга объектов конституционно-правового регулирования; универсализация конституционно-правовых норм и их диверсификация; демократизация конституционно-правовых норм и т. д.

Особенное внимание уделяется наработке практических рекомендаций касательно усовершенствования и повышения эффективности нормотворческой и нормоприменительной деятельности в конституционном праве Украины с учетом позитивного отечественного и зарубежного опыта.

Ключевые слова: понятие конституционно-правовой нормы, признаки конституционно-правовой нормы, система конституционно-правовых норм, структура конституционно-правовых норм, развитие и совершенствование конституционно-правовых норм.

Chystokolyaniy Y. V. Constitutional Legal in Ukraine. - Manuscript.

The thesis for obtaining a scientific degree of the Candidate of Scienсes (Law) in speciality 12.00.02. - Constitutional Law. - V.M. Koretsky Institute of state and law of National Ukrainian Academy of Sciences, Kyiv, 2005.

In the thesis theoretical and practical problems of constitutional and legal in Ukraine are researched. Their evolution, comprehension, and coordination with other legal of the field are studied. In the thesis there have been defined main criteria of classification of constitutional law rule, and the system of constitutional and legal rules has been analyzed.

Great attention is paid to the structure of constitutional and legal rules as well as to the characteristic of its main elements. Fundamental study of main problems of development and improvement of constitutional and legal rules has been done, in particular there have been analyzed main factors, which influence the development of constitutional and legal rules, and main tendencies of development and improvement of constitutional and legal rules in constitutional law of Ukraine.

Key words: comprehension of constitutional and legal rules, characteristic features of constitutional and legal rules, system of constitutional and legal rules, structure of constitutional and legal rules, development and improvement of constitutional and legal rules.

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України ПОГОРІЛКО Віктор Федорович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, завідувач відділу конституційного права та місцевого самоврядування, заступник директора інституту

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор ФРИЦЬКИЙ Олег Федорович, Юридична академія МВС України (м. Дніпропетровськ), професор кафедри конституційного права;

кандидат юридичних наук, доцент ФЕДОРЕНКО Владислав Леонідович, Національна академія Служби безпеки України, заступник завідувача кафедри

Провідна установа - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, кафедра конституційного права

Захист відбудеться 18 березня 2005 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту

Автореферат розіслано 17 лютого 2005 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради І.Б. Уcенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Після проголошення незалежності України у державі відбулися значні зрушення у функціонуванні і розвитку безпосередньої і представницької демократії. Політичними і правовими реаліями виступають референдуми, місцеве самоврядування та інші інститути демократії. Активними суб'єктами державотворення і правотворення стали, насамперед, Український народ та суб'єкти місцевого самоврядування. Поряд з органами державної влади, вони все частіше приймають якісно нові нормативно-правові акти. Проте, погляди на право, його систему і джерела залишаються за своєю суттю і змістом значною мірою незмінними. Це стосується й конституційного права.

Наука конституційного права тривалий час залишалася і продовжує залишатися під впливом радянської правової доктрини, що розглядала норму права виключно як продукт діяльності держави, хоча в цей процес активно включився Український народ та суб'єкти місцевого самоврядування.

У свою чергу, зміна природи правових норм вплинула на розвиток права в цілому. Ці зміни найбільш рельєфно знаходять своє виявлення у Конституції України. Необхідність приведення правових норм та інших правових явищ у відповідність із реальністю конституційно-правового нормотворення і зумовила вибір теми цього дисертаційного дослідження.

На думку дисертанта, конституційно-правові норми, як особливий вид правових норм, потребують самостійного дослідження. Проте, монографічні дослідження зазначеної проблематики відсутні.

Для підготовки дисертації були використані окремі наукові положення про сутність та зміст конституційно-правових норм, що містяться в роботах вітчизняних і зарубіжних вчених: С.С. Алєксєєва, А.О. Безуглова, Л.Д. Воєводіна, А.З. Георгіци, Р. Давіда, К. Жофре-Спінози, Д.С. Златопольського, О.Е. Лейста, В.О. Лучіна, Д.А. Кєрімова, А.М. Колодія, В.В. Копєйчикова, С.А. Комарова, В.О. Котюка, В.В. Кравченка, О.О. Кутафіна, В.Й. Лучіна, М.Н. Марченко, В.Ф. Мелащенка, В.С. Нерсесянца, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, О.В. Сінькевич, О.Ф. Скакун, П.Б. Стецюка, Ю.М. Тодики, Ю.О. Тихомирова, М.В. Цвіка, В.М. Шаповала, А. Шайо, Ю.С. Шемшученка, В.Л. Федоренка, О.Ф. Фрицького та інших.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрям наукового дослідження належить до пріоритетних у галузі загальної теорії конституційного права. Проблема дослідження юридичної природи конституційно-правових норм в Україні входить до тематики наукових досліджень відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, зокрема, теми “Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика” (№ державної реєстрації 0101U005662). Ця проблематика також передбачена планами наукової роботи юридичного факультету Дніпропетровського національного університету.

Метою дисертаційного дослідження є з'ясування сутності та змісту конституційно-правових норм, їх класифікація та розкриття структури конституційно-правових норм і виявлення основних напрямків їх розвитку і вдосконалення.

Для досягнення поставленої мети дисертантом визначаються наступні завдання:

визначити поняття конституційно-правової норми та її основні ознаки;

з'ясувати співвідношення конституційно-правових норм з іншими правовими нормами;

класифікувати конституційно-правові норми та здійснити їх загальну характеристику;

визначити поняття структури конституційно-правової норми та виявити її основні складові елементи;

визначити систему конституційно-правових норм в Україні;

виявити основні чинники, що впливають на розвиток конституційно-правових норм;

встановити основні тенденції розвитку й вдосконалення норм конституційного права на сучасному етапі.

Об'єктом дисертаційного дослідження є система конституційного права України як галузі національного права.

Предметом дисертаційного дослідження є конституційно-правові норми України.

Методи дослідження. Для досягнення зазначеної мети та розв'язання поставлених завдань при проведенні даного наукового дослідження дисертант комплексно використовував принципи і засоби філософського та теоретико-правового підходів, виходив з принципів єдності соціально-правового та гносеологічного аналізу, об'єктивності, конкретної істини. конституційний право національний

Методологічну основу дослідження становить загальнонауковий діалектичний метод наукового пізнання, що дає змогу розглянути конституційно-правові норми у розвитку і зв'язку між собою та суспільством, виявити основні закономірності та тенденції формування й розвитку конституційно-правових норм як основного елементу системи конституційного права України.

Серед спеціальних правових методів пізнання можна виділити структурно-функціональний метод, з допомогою якого поняття конституційно-правової норми розкрито як явище з обов'язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів. Особливе місце в системі застосованих методів займає формально-догматичний метод, що передбачає застосування таких прийомів, як опис і аналіз конституційно-правових норм, їх пояснення і тлумачення, класифікацію.

Порівняльно-правовий метод пізнання використовувався як засіб розкриття особливостей конституційно-правових норм у їх співставленні з нормами інших галузей права. Шляхом узагальнення виявлено систему чинників, що впливають на розвиток конституційно-правових норм. Метод правового моделювання сприяв виявленню тенденцій і перспектив розвитку та вдосконалення конституційно-правових норм.

Кожен із названих методів використовувався в органічному поєднанні з іншими, що дало змогу сформувати цілісну методологічну систему дослідження конституційно-правових норм.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що запропонована дисертаційна робота є одним із перших в Україні монографічних досліджень, в межах якого здійснена спроба комплексної характеристики сутності та змісту конституційно-правової норми, її ролі та значення в національній системі права.

Зокрема, наукова новизна дослідження характеризується такими найважливішими висновками та положеннями:

визначено поняття конституційно-правової норми як формально визначеного загальнообов'язкового, встановленого або санкціонованого суспільством або державою правила поведінки та діяльності;

визначено критерії класифікації конституційно-правових норм, а саме: предмет правового регулювання; метод правового регулювання; призначення у механізмі правового регулювання; юридична сила; ступінь конкретизації правового припису; характер диспозиції; суб'єкти нормотворення; походження (джерело); дія за колом суб'єктів; територія дії; час дії; гарантованість тощо;

здійснено класифікацію конституційно-правових норм відповідно до визначених критеріїв та охарактеризовано їх основні види;

зроблено висновок, що структура конституційно-правової норми - це логічно з'ясована її внутрішня побудова, що зумовлена об'єктивними чинниками конституційно-правового буття і представлена взаємопов'язаними й взаємозумовленими елементами (гіпотеза, диспозиція, санкція) у їх інваріативній модифікації. Під структурою конституційно-правової норми слід розуміти її внутрішній склад, взаємозвязок трьох її елементів: гіпотези, диспозиції та санкції в їх трьох модифікаціях: “гіпотеза - диспозиція - санкція”, “гіпотеза - диспозиція”, “диспозиція”;

визначено, що гіпотеза норми конституційного права - це елемент структури норми, що визначає умови, за яких ця норма вступає в силу, і яка виражається в мірі дозволеної й належної поведінки субєктів конституційного права; диспозиція норми конституційного права - це елемент її структури, що визначає саму модель поведінки і містить правовий припис про дії субєктів конституційного права в умовах, що передбачені гіпотезою; санкція норми конституційного права - це елемент її структури, що містить правовий припис про міру конституційно-правової відповідальності субєктів конституційного права;

сформульована концепція особливих факторів, що впливають на розвиток норм конституційного права України, та визначено головні тенденції розвитку й удосконалення конституційно-правових норм: демократизація процесу нормотворчості; збереження національних традицій нормотворчості; адаптаційна тенденція розвитку і вдосконалення конституційно-правових норм; глобалізація та інтернаціоналізація норм конституційного права; розширення об'єкта конституційно-правового регулювання; соціологізація, політизація та ідеологізація (в органічному поєднанні з деідеологізацією) конституційно-правових норм; тенденція щодо раціональної асиміляції конституційно-правових норм у межах правових систем сучасності в рамках національної правової системи; універсалізація конституційно-правових норм; диверсифікація конституційно-правових норм; гуманізація конституційно-правових норм; муніципалізація конституційного життя та конституційно-правових норм; процесуалізація та кодифікація норм конституційного права; новелізація конституційно-правових норм.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки та рекомендації можуть бути використані при удосконаленні процесу конституційного нормотворення. Основні положення дисертації можуть також бути застосовані у навчальному процесі при викладенні навчальних курсів “Конституційне право України”, “Конституційне право зарубіжних країн” та спеціальних навчальних дисциплін у галузі конституційного права - “Загальна теорія конституційного права”, “Порівняльне конституційне право”, а також для науково-дослідної роботи студентів, слухачів, аспірантів вищих закладів освіти юридичного профілю III - IV рівнів акредитації.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні результати дослідження доповідалися і обговорювалися на засіданнях відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Результати дисертаційної роботи були оприлюдненні автором на міжнародних та інших науково-практичних конференціях, нарадах, семінарах,

а саме: Міжнародній науковій конференції “Проблеми права на зламі тисячоліть” - м. Дніпропетровськ, 13-14 лютого 2001 р.; Міжнародній науковій конференції “Україна в контексті процесів глобалізації: нові реалії та національна стратегія” - м. Дніпропетровськ, 23-24 листопада 2001 р.; Науково-практичній конференції “Право і культура України в XXI столітті” - м. Київ, 2002 р.; Науково-практичній конференції “Митна політика України в контексті Європейського вибору: проблеми та шляхи їх вирішення” - м. Дніпропетровськ, 21 листопада 2003 р. Тези всіх цих доповідей опубліковано.

Публікації. Результати дисертаційної роботи знайшли відображення в

3 наукових статтях у фахових юридичних виданнях.

Структура дисертації визначається її цілями, завданнями, предметом та логікою дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 204 сторінки, в тому числі список використаних джерел (266 найменувань) на 20 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються мета та завдання, об'єкт та предмет дисертаційного дослідження; охарактеризовані методи дослідження, наукова новизна і практичне значення дисертації; наведено відомості про апробацію та публікації результатів дослідження, структуру й обсяг дисертації.

Перший розділ - “Загальна характеристика конституційно-правових норм” присвячений дослідженню поняття норми конституційного права, її основних кваліфікуючих ознак, а також співвідношенню конституційно-правових норм та інших видів норм права.

Спираючись на досвід існуючої в Україні практики реалізації конституційно-правових норм, дисертант приходить до висновку, що аналіз норми конституційного права у вітчизняній науці конституційного права дозволяє констатувати факт збереження позитивістських підходів до категорії “норма конституційного права”, властивих загальній теорії права.

Під нормою права традиційно розуміють загальнообовязкове правило соціальної поведінки, встановлене або санкціоноване державою, виражене публічно у формально-визначених приписах, як правило, у письмовій формі, і таке, що охороняється органами держави шляхом контролю за його дотриманням і застосування передбачених законом заходів примусу за правопорушенням; загальнообовязкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), установлене або санкціоноване державою в якості регулятора суспільних відносин, що офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових і індивідуальних інтересів (воль) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу тощо. До того ж, як і раніше, нормі права, як предмету наукових юридичних досліджень, приділяється більше уваги, в тому числі й на дисертаційному рівні у загальній теорії права, ніж в конституційному праві України.

Узагальнюючи визначення норми конституційного права українськими вченими, можна зробити висновок про їх схожість з визначеннями норми права, що поширені на сьогодні у загальній теорії права.

Дисертант пропонує визначати норму конституційного права, як формально визначене, встановлене або санкціоноване суспільством або державою правило поведінки або діяльності, що регулює суспільні відносини, які є предметом конституційного права, і забезпечується всіма заходами державного впливу, що передбачені чинним законодавством.

Цій категорії властиві як загальні видові ознаки (кваліфікації) норми права, так і спеціальні родові ознаки (кваліфікації) притаманні виключно нормі конституційного права. Сукупність загальних і спеціальних ознак конституційної норми дає уявлення про найбільш рельєфні особливості цієї юридичної категорії.

До загальних видових ознак норми конституційного права слід віднести такі кваліфікації, як: по-перше, загальнообовязковий характер конституційно-правових норм, тобто норма конституційного права є обовязковою для всіх субєктів конституційного права без винятку.

По-друге, норми конституційного права є переважно регулятивними нормами, оскільки ці норми являють собою встановлене або санкціоноване правило поведінки або дії, що регулює суспільні відносини. При цьому, в системі конституційно-правових норм зберігається й значна кількість установлюючих норм, що пов'язано з предметом їх конституційно-правового регулювання.

По-третє, норма конституційно-правова має формально-визначений характер, тобто конституційно-правова норма, будучи встановленим народом, державою, або суб'єктами місцевого самоврядування конкретним приписом має письмову, документальну форму. Така форма надає можливості всім субєктам конституційного права ясно і точно розуміти її зміст і сутність. Формальний характер норми конституційного права також визначається чітко визначеним колом субєктів конституційної нормотворчості та процедурою підготовки, обговорення, прийняття, вступу в силу, зміни і відміни конституційно-правової норми.

По-четверте, конституційно-правова норма має загальний характер і регулює відносини не в окремо взятому випадку конкретних правових відносин, або щодо конкретної особи, а щодо того або іншого виду дій, відносин або осіб. Тобто, конституційно-правова норма поширюється на всіх субєктів, які стають учасниками правовідносин, врегульованих конституційним правом. Конституційно-правова норма не припиняє свого існування в разі її використання в кожному окремо взятому випадку, а подовжує свою дію у часі й просторі до моменту припинення (призупинення) її дії у нормативно встановленому порядку.

По-пяте, конституційно-правова норма, на відміну від інших соціальних норм, охороняється державою від порушень, а в разі факту правопорушення приписів конституційно-правової норми, держава має виключну компетенцію застосовувати передбачені чинним законодавством заходи заохочення та примусу з метою охорони конституційного ладу.

До спеціальних ознак конституційно-правової норми дослідник відносить, по-перше, таку їх кваліфікуючу особливість, як публічний характер, конституційно-правових норм. Норми конституційного права в силу того, що конституційне право, як галузь, традиційно відноситься до публічного права, є нормами публічного права.

По-друге, пріоритетне значення конституційно-правових норм у національній системі права в силу того, що ці норми регулюють найважливіші суспільні відносини, повязані, насамперед, зі здійсненням державно-владних повноважень політичного характеру. Саме політичні та інші найважливіші суспільні відносини, як предмет конституційного права, зумовлюють їх визначальне місце в системі національного права.

По-третє, конституційно-правові норми здійснюють юридичне регламентування суспільних відносин політичного характеру, що виникають, здійснюються і припиняються у сфері функціонування держави і є основою предмету конституційно-правового регулювання, в силу чого нормам конституційного права властивий політичний характер.

По-четверте, імперативний характер конституційно-правових норм, який пояснюється впливом імперативного методу правового регулювання, що властивий конституційному праву, як галузі національного права, з огляду на характер приписів, що містяться в нормах конституційного права. Норми конституційного права містять чітко визначене правило поведінки. Диспозитивний характер, як правило, не властивий для конституційно-правових норм.

По-пяте, спеціальною ознакою є інтегративний характер конституційно-правових норм. Конституційно-правові норми є визначальними і системоутворюючими для інших галузевих норм права. Вони є своєрідним стрижнем національної системи права. Приписи, що містяться в нормах конституційного права, отримують своє логічне продовження в нормах цивільного, кримінального, адміністративного, сімейного, трудового, фінансового та інших галузевих нормах права. Особливе значення для системи норм національного права мають конституційні норми-принципи, норми-дефініції, норми-завдання, які, насамперед, містяться в Розділі I Конституції України. Зазначені конституційні норми визначають зміст і сутність права України.

По-шосте, норми конституційного права вирізняються багатоманітністю. Галузь конституційного права містить у своєму складі багато різновидів правових норм. Фактично, конституційно-правові норми представлені всіма можливими для правових норм конструкціями або ж моделями.

По-сьоме, норми конституційного права мають прямий характер дії. Будучи обєктивізованими, в першу чергу, в Конституції України, конституційні норми мають особливий порядок дії. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Основного Закону норми Конституції України є нормами прямої дії. У законодавчому значенні така пряма дія означає, що на виконання норм Конституції України видаються інші закони, прямо передбачені конституційними положеннями, а у правозастосовчому значенні пряма дія норм Конституції України означає, що всі субєкти конституційного права керуються в своїй діяльності, насамперед, нормами чинної Конституції.

По-восьме, конституційно-правові норми є нормами вищої юридичної сили. Будучи обєктивізованими в системі джерел конституційного права (Конституція України, Акт проголошення незалежності України, Декларація про державний суверенітет, конституційні закони), мають вищу юридичну силу по відношенню до іншого національного галузевого законодавства. Всі інші нормативні акти мають відповідати їм за змістом.

По-дев`яте, конституційно-правовим нормам притаманна особлива система гарантій. На норми конституційного права поширюється все коло загальних і спеціальних гарантій, що існує в державі для забезпечення дії національного права. До того ж, існує особливий механізм гарантій захисту конституційно-правових норм, реалізація якого покладається на Конституційний Суд України.

По-десяте, конституційно-правові норми мають особливий характер структури та властивостей структурних елементів.. Структура конституційно-правової норми - це її внутрішній склад, взаємозвязок трьох її основних елементів: конституційної гіпотези, конституційної диспозиції та конституційної санкції в їх інваріативній модифікації.

Порівнюючи норми конституційного права й інших галузей права, дисертант доходить до висновку, що саме згадані особливі ознаки цих норм різнять їх від інших галузевих норм національного права. Водночас, конституційно-правові норми мають спільні загальні ознаки властиві всім галузям права і, в силу свого інтегративного характеру, взаємодіють з іншими видами норм права в межах національної системи права. При цьому, найвищий ступінь інтеграції норм конституційного права з іншими галузевими нормами рельєфно проявляється на прикладі міжгалузевих інститутів (інститут фінансування виборів та референдумів, інститут інформаційного забезпечення виборчої компанії, інститут позасудового контролю за дотриманням виборчого законодавства тощо).

Другий розділ - “Система й структура конституційно-правових норм” присвячується визначенню критеріїв класифікації конституційно-правових норм та здійсненню їх класифікації відповідно до цих критеріїв; загальній характеристиці основних видів конституційно-правових норм і дослідженню структури (внутрішньої побудови) норм конституційного права.

Дисертант пропонує визначити критерій (із грецької - “засіб судження”) класифікації конституційно-правових норм як об'єктивне мірило визначення основних юридичних властивостей (кваліфікацій) конституційно-правових норм, що дозволяє їх умовно виокремлювати у самостійні групи й макрогрупи.

Пропонується наступна класифікація норм конституційного права згідно із основними критеріями:

за предметом правового регулювання (розподіл конституційно-правових норм за основними інститутами конституційного права);

за методом правового регулювання (імперативні та диспозитивні конституційно-правові норми);

за призначенням у механізмі правового регулювання (матеріальні та процесуальні конституційно-правові норми);

за юридичною силою (норми Конституції України та актів всеукраїнського референдуму конституційного характеру; законів України; нормативних актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади, Конституційного Суду України, органів судової влади; суб'єктів місцевого самоврядування);

за ступенем конкретизації правового припису (конституційно-правові норми загального та конкретного змісту);

за характером диспозиції (уповноважуючі, установчі, зобов'язуючі та установчі конституційно-правові норми);

за характером санкції (конституційно-правові норми, що містять прямі, бланкетні та солідарні санкції);

за суб'єктами нормотворення (конституційно-правові норми, що прийняті Українським народом; державою в особі Верховної Ради України, Президента України, Конституційного Суду України; суб'єктами місцевого самоврядування);

за походженням (джерелом) (конституційно-правові норми прийняті Українським народом, державою та суб'єктами місцевого самоврядування);

за дією за колом суб'єктів конституційно-правових відносин (загальні, спеціальні та виключні норми конституційного права);

за часом дії (постійні, тимчасові, виключні конституційно-правові норми);

за територією дії (загальнодержавні та місцеві конституційно-правові норми);

за гарантованістю (конституційно-правові норми, забезпечені загальними гарантіями і конституційно-правові норми, забезпечені спеціальними гарантіями).

В цілому, перераховані групи конституційно-правових норм і репрезентують їх складну і багаторівневу систему, що перебуває у процесі постійного розвитку і вдосконалення. Одні групи конституційно-правових норм втрачають своє значення для системи норм конституційного права, інші - навпаки, якісно змінюються та набувають нового змісту.

У дисертації проводиться думка про те, що конституційно-правова норма має і свою “мікросистему” - структуру конституційно-правової норми, тобто логічно з'ясовану внутрішню побудову, що зумовлена об'єктивними чинниками конституційно-правового буття і представлена взаємопов'язаними й взаємозумовленими елементами (гіпотеза, диспозиція, санкція) у їх інваріативній модифікації.

Гіпотеза норми конституційного права - це елемент структури норми, що визначає умови, при яких дана норма вступає в силу, і яка виражається в мірі дозволеної й належної поведінки субєктів конституційного права. Диспозиція норми конституційного права - це елемент її структури, що визначає саму модель правила поведінки і містить правовий припис про дії субєктів конституційного права в умовах, що передбачені гіпотезою. Санкція норми конституційного права - це елемент її структури, що містить правовий припис про міру конституційно-правової відповідальності субєктів конституційного права.

Під структурою конституційно-правової норми пропонується розуміти її внутрішній склад, взаємозвязок трьох її елементів: гіпотези, диспозиції та санкції в їх трьох модифікаціях: “гіпотеза - диспозиція - санкція”, “гіпотеза - диспозиція”, “диспозиція ”. Конституційно-правова норма не в усіх випадках об'єктивно може мати тричленну структуру. Наприклад, установчі конституційно-правові норми, як правило, не мають санкції, а іноді й гіпотези.

Структурі конституційно-правової норми властиві такі ознаки: структура конституційно-правової норми не в усіх випадках включає гіпотезу, диспозицію та санкцію в конкретно взятій нормі конституційного права; елементи конституційно-правової норми складно вичленити в конкретній нормі конституційного права, оскільки гіпотеза та диспозиція часто зливаються в єдине ціле; санкціям конституційно-правової норми властиве профілактичне, організуюче та виховне призначення, вони застосовуються у прямій, бланкетній та солідарній формах; конституційно-правові норми не в усіх випадках тотожні статті конституційно-правового акта - одна конституційно-правова норма може бути об'єктивованою в декількох статтях конституційного акта, водночас, одна стаття може об'єктивно відображувати зміст кількох конституційно-правових норм.

Третій розділ присвячений дослідженню такої нової та актуальної для вітчизняної науки конституційного права проблеми, як розвиток і вдосконалення конституційно-правових норм на сучасному етапі. Висвітлюються основні чинники, що зумовлюють розвиток і вдосконалення конституційно-правових норм на сучасному етапі.

Дисертант вказує на те, що на розвиток конституційно-правових норм впливають: політична, економічна, соціальна, культурна (духовна), а також інформаційна та екологічна сфери суспільного і державного ладу; система конституційного права України та система національного права в цілому; міжнародні та регіональні нормативно-правові фактори; практика реалізації конституційно-правових норм; стан науки й освіти у сфері конституційного права України та інші чинники.

Вплив об'єктивних і суб'єктивних факторів на розвиток і, передусім, вдосконалення конституційно-правових норм, знаходить свій вияв у багатьох відносинах, зокрема:

у кількості та системі суспільних відносин, що регулюються конституційно-правовими нормами;

у їх сутності (волевиявлення Українського народу і територіальних громад);

у зміні їх форми вираження (зокрема, статути правових громад);

у вдосконаленні структури норм конституційного законодавства та співвідношенні структурних елементів конституційно-правової норми;

у змісті конституційно-правової норми та його значенні у ролі конституційно-правових норм у національній системі законодавства (норми конституційного законодавства все частіше характеризують їх самостійний, статутний зміст);

у вдосконаленні процедури реалізації конституційно-правових норм, що змінюється в силу прямої дії норм Конституції України;

у зростанні рівня системності - інкорпорації та кодифікації конституційно-правових норм (перспективи формування Виборчого кодексу України, Парламентського кодексу України тощо).

Названі чинники об'єктивно впливають на основні тенденції (від лат. tendentia - “прагну, прямую”) розвитку й вдосконалення конституційно-правових норм, тобто основні напрямки і види розвитку та вдосконалення норм конституційного права.

Серед основних тенденцій розвитку і вдосконалення конституційно-правових норм слід відзначити такі, як: утвердження ідей українського конституціоналізму і національної традиції нормотворчості; адаптаційна тенденція розвитку й вдосконалення конституційно-правових норм; глобалізація та інтернаціоналізація норм конституційного права; розширення об'єкта конституційно-правового регулювання; соціологізація, політизація та ідеологізація (в органічному поєднанні з ідеологізацією) конституційно-правових норм; універсалізація конституційно-правових норм; диверсифікація конституційно-правових норм; гуманізація конституційно-правових норм; муніципалізація конституційного життя та конституційно-правових норм; процесуалізація та кодифікація норм конституційного права; новелізація конституційно-правових норм.

ВИСНОВКИ

У дисертації автором викладені найважливіші наукові та практичні результати з формулюванням розв`язаної наукової проблеми та значення її для науки і практики. Основні положення дисертації можуть бути застосовані при удосконаленні процесу конституційного нормотворення та в навчальному процесі.

В роботі здійснено теоретичне дослідження, спрямоване на з`ясування сутності і змісту конституційно-правових норм, їх ролі в національній системі права. Підсумовуючи дослідження проблем визначення поняття конституційно-правової норми, класифікації конституційно-правових норм і перспектив їх подальшого розвитку і вдосконалення, дисертант дійшов до наступних висновків:

1. Конституційно-правова норма - це формально визначене загальнообов'язкове, встановлене чи санкціоноване суспільством або державою правило поведінки або діяльності. Відповідно, конституційне право можна визначити як систему встановлених або санкціонованих суспільством або державою правил поведінки або діяльності, що регулюють політичні та інші тісно зв`язані з ними найважливіші суспільні відносини.

2. Співвідношення норм конституційного права України з нормами інших галузей права характеризується наявністю в них як тих ознак (кваліфікацій), що різнять їх з нормами інших галузей права, так і тих ознак, що є спільними для всіх норм права, в тому числі й для норм конституційного права України, адже система права України є органічним поєднанням галузей, інститутів і норм права.

3. Конституційно-правові норми, на відміну від інших видів норм права, мають такі кваліфікуючі ознаки: 1) є пріоритетними в системі національного права за характером вираженої (об'єктивованої) в них волі; 2) за своїм змістом наділені вищою юридичною силою, а деякі з них (норми Конституції України) і найвищою юридичною силою; 3) за способом регулювання суспільних відносин у своїй переважній більшості мають імперативний, категоричний характер; 4) за формою вираження представлені розгалуженою системою джерел конституційного права як на загальнодержавному, так і на місцевому (локальному) рівнях; 5) мають нетипову структуру за якої санкції, за незначним виключенням, відсутні; 6) мають інтегративний і системотворчий характер, оскільки їх зміст сприяє формуванню інших галузевих норм права; 7) мають складне подвійне функціональне навантаження; 8) є найбільш стабільними, що обумовлюється найбільш загальним і фундаментальним характером суспільних відносин, котрі є предметом конституційно-правового регулювання; 9) наділені спеціальним механізмом правореалізації; 10) забезпечені спеціальними юридичними механізмами захисту.

4. Водночас, конституційно-правові норми мають спільні загальні ознаки, властиві всім галузям права, особливо публічним і, в силу свого інтегративного характеру, взаємодіють з іншими видами норм права в межах національної системи права. При цьому, найвищий ступінь інтеграції норм конституційного права з іншими галузевими нормами, найбільш рельєфно проявляється на прикладі міжгалузевих інститутів (інститут фінансування виборів та референдумів, інститут інформаційного забезпечення виборчої компанії, інститут позасудового контролю за дотриманням виборчого законодавства тощо).

5. Система конституційного права і, відповідно система норм, також може бути репрезентована такими рівнями (зрізами) норми, як публічне й приватне право, об'єктивне і суб'єктивне право, матеріальне і процесуальне право, національне і міжнародне право, загальнонаціональне і локальне (місцеве) право, природне і позитивне право тощо.

6. Критерій класифікації конституційно-правових норм - це об'єктивне мірило визначення основних юридичних властивостей (кваліфікацій) конституційно-правових норм, що дозволяє їх умовно виокремлювати у самостійні групи й макрогрупи.

7. Основними критеріями класифікації конституційно-правових норм є предмет правового регулювання; метод правового регулювання; призначення у механізмі правового регулювання; юридична сила; ступінь конкретизації правового припису; характер диспозиції; характер санкції; суб'єкти нормотворення; походження (джерело) норми; дія за колом суб'єктів; територія дії; час дії; гарантованість дії.

8. Структура конституційно-правової норми - це логічно з'ясована її внутрішня побудова, що зумовлена об'єктивними чинниками конституційно-правового буття і представлена взаємопов'язаними й взаємозумовленими елементами (гіпотеза, диспозиція, санкція) у їх інваріативній модифікації. Під структурою конституційно-правової норми слід розуміти її внутрішній склад, взаємозвязок трьох її елементів: гіпотези, диспозиції та санкції в їх трьох модифікаціях: “гіпотеза - диспозиція - санкція”, “гіпотеза - диспозиція”, “диспозиція”.

9. Гіпотеза норми конституційного права - це елемент структури норми, що визначає умови, при яких дана норма вступає в силу, і яка виражається в мірі дозволеної й належної поведінки субєктів конституційного права. Диспозиція норми конституційного права - це елемент її структури, що визначає саму модель правила поведінки і містить правовий припис про дії субєктів конституційного права в умовах, що передбачені гіпотезою. Санкція норми конституційного права - це елемент її структури, що містить правовий припис про міру конституційно-правової відповідальності субєктів конституційного права. Санкція норми конституційного права - це елемент її структури, що містить правовий припис про міру конституційно-правової відповідальності субєктів конституційного права.

10. Особливістю структури конституційно-правової норми є те, що: норма конституційного права має три модифікації: “гіпотеза - диспозиція - санкція”, “гіпотеза - диспозиція”, “диспозиція”, не кожна конституційно-правова норма може бути об'єктивно тричленною, а, насамперед, регулятивні й охоронні норми, тоді як більшість норм конституційного права мають установчий характер і не мають санкції або гіпотези; елементи конституційно-правової норми дуже важко вичленити в конкретно обєктивізованій нормі права, оскільки гіпотеза та диспозиція переплітаються і “зливаються” в єдине ціле; санкціям конституційного права притаманне профілактичне, організуюче та виховне призначення, вони застосовуються як прямі, бланкетні та солідарні санкції; нормам конституційного права не завжди тотожні статті конституційного нормативно-правового акта: одна конституційна норма може бути обєктивізованою в кількох статтях, тоді як одна стаття може вміщувати кілька конституційно-правових норм.

11. Зміст і сутність конституційно-правових норм, а так само і їх розвиток визначають такі об'єктивні й суб'єктивні чинники, як: вплив основних сфер суспільного та державного ладу України; вплив системи конституційного права та національної правової системи; вплив міжнародних і регіональних нормативно-правових актів; вплив механізму реалізації конституційно-правових норм; вплив науки і освіти у сфері конституційного права тощо.

12. На розвиток конституційно-правових норм впливають: політична, економічна, соціальна, культурна (духовна), а також інформаційна та екологічна сфери суспільного і державного ладу; система конституційного права України та система національного права в цілому; міжнародні та регіональні нормативно-правові фактори; практика реалізації конституційно-правових норм; стан науки і освіти у сфері конституційного права України та інші чинники.

13. Основні тенденції розвитку і вдосконалення конституційно-правових норм - це основні напрями і види розвитку та вдосконалення норм конституційного права. Серед них слід виділити такі, як: збереження національної традиції нормотворчості; демократизація процесу нормотворчості; адаптаційна тенденція розвитку і вдосконалення конституційно-правових норм; глобалізація та інтернаціоналізація норм конституційного права; розширення об'єкта конституційно-правового регулювання; соціологізація, політизація та ідеологізація (в органічному поєднанні з ідеологізацією) конституційно-правових норм; тенденція щодо раціональної асиміляції конституційно-правових норм у межах правових систем сучасності в рамках національної правової системи; універсалізація конституційно-правових норм; диверсифікація конституційно-правових норм; гуманізація та біологізація конституційно-правових норм; муніципалізація конституційного життя та конституційно-правових норм; процесуалізація та кодифікація норм конституційного права; новелізація конституційно-правових норм.

Запропоновані висновки й положення складають основи концепції норм конституційного права в Україні, яка включає авторське визначення поняття конституційно-правової норми та її основних ознак, її співвідношення з іншими галузевими нормами права, класифікацію конституційно-правових норм, концепцію системи і структури норм конституційного права та концепцію розвитку і вдосконалення конституційно-правових норм в Україні. Поряд із теоретичними висновками, положеннями та пропозиціями дисертантом сформульовані пропозиції щодо вдосконалення нормотворчої та нормозастосовчої діяльності в сфері конституційно-правових відносин.

СПИСОК опублікованих ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Щодо співвідношення конституційно-правових норм та інших видів правових норм // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політологічні науки. Випуск 21. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - С. 194-201.;

2. Основні тенденції розвитку і вдосконалення конституційно-правових норм у конституційному праві України // Часопис Київського університету права. - 2004. - № 2. - С. 36-42.;

3. Про деякі чинники, що зумовлюють розвиток конституційно-правових норм України на сучасному етапі // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - № 9. - С. 105-114;

4. Щодо співвідношення конституційно-правових норм та інших видів правових норм // Економіка. Фінанси. Право. - 2004. - № 4. - С. 19-24;

5. Регулювання міжнародних договорів нормами конституційного права України // Світова цивілізація і міжнародні відносини. - 2002. - № 2. - С. 94-101.

6. Демократичні інститути місцевого самоврядування // Вісник Дніпропетровського національного університету. Правознавство. - Дніпропетровськ: Видавничий відділ ДНУ, 1999. - Випуск № 5. - С. 40-45.

Размещено на Allbest.ru

...