Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КОВАЛЕНКО ВАЛЕНТИН ВАСИЛЬОВИЧ

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОФІЛАКТИКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Національному університеті внутрішніх справ, МВС України.

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент АПрН України

ЯРМИШ Олександр Назарович,

Національний університет внутрішніх

справ, ректор.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

ТИЩЕНКО Микола Маркович,

Національна юридична академія України

ім. Ярослава Мудрого, професор

кафедри адміністративного права;

доктор юридичних наук, професор

БІЛОУС Віктор Тарасович,

Національна академія державної податкової служби України, професор кафедри оперативно-розшукової діяльності;

доктор юридичних наук, професор

РЯБЧЕНКО Олена Петрівна,

Національний університет внутрішніх справ, професор кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності ОВС.

Провідна установа: Одеська національна юридична академія, кафедра адміністративного права, Міністерство освіти і науки України

(м. Одеса).

Захист відбудеться "23" жовтня 2004 р. о 10 00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий "21" вересня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.В.Каткова

Актуальність теми. Аналіз демократичних за змістом соціально-політичних, економічних, правових та організаційних заходів перебудови суспільства та механізму держави в незалежній Україні, які вживаються останнім часом, свідчить про те, що державна влада прагне протиставити негативним тенденціям суспільного розвитку весь свій інтелектуальний і організаційний потенціал і змінити ситуацію на краще. У цей час особливого значення набувають спроби зміцнення самої державної влади, забезпечення довіри до неї населення, надання діяльності державного апарату більшого динамізму, обґрунтованості і відповідальності за прийняті рішення. Детермінантами зростання злочинності і криміналізації суспільних відносин виступають не тільки самі по собі негативні соціально-економічні фактори суспільного розвитку, а й нездатність протиставити цим факторам зважену державну економічну, соціальну, правову політику і організаційно-правовий механізм її реалізації на всій території країни, забезпечити належний правовий порядок регулювання суспільних відносин, організованість і погодженість функціонування всіх гілок і ланок системи державної влади, відповідальність державного апарату за прийняті рішення, у тому числі в сфері безпосереднього захисту прав і законних інтересів громадян від протиправних посягань, беззаконня і сваволі.

Президент України Л.Д.Кучма в одному зі своїх виступів перед правоохоронцями зазначив, що кожна людина у демократичному суспільстві має право на життя і спокій, і забезпечити це право головне завдання держави. Ідеологічні, релігійні, політичні, міжнаціональні відмінності додають суспільству розмаїття. Але за певних обставин вони можуть стати також і джерелом руйнівної напруги, або перетворитися на небезпечну зброю в руках тих, хто не зацікавлений у підтриманні суспільного миру За матеріалами Укрінформу..

У цих умовах профілактика злочинності як організаційно впорядкований стан протидії злочинності з боку позитивних сил соціального організму, як засіб реалізації режиму законності, виступає провідною умовою самозбереження нашого суспільства, реальним інструментом подолання негативних тенденцій у всіх сферах його життєдіяльності, адже злочинність на сьогоднішній день реально загрожує національній безпеці України.

Теоретичним і практичним проблемам організації і функціонування різних соціальних систем, у тому числі й окремим аспектам управління профілактикою злочинів, у юридичній літературі традиційно приділяється значна увага. На цій ниві плідно працювали і працюють представники різних галузей юридичного знання: В.Б.Авер'янов, Ю.Є.Аврутін, М.І.Ануфрієв, В.Г.Афанасьєв, О.М.Бандурка, Д.М.Бахрах, О.К.Безсмертний, Ю.П.Битяк, В.Т.Білоус, А.С.Васильєв, Б.В.Волженкін, А.Ф.Волобуєв, І.П.Голосніченко, Л.М.Давиденко, В.К.Звірбуль, Р.А.Калюжний, С.В.Ківалов, В.В.Клочков, Ю.М.Козлов, В.К.Колпаков, А.Т.Комзюк, А.П.Корєнєв, Ю.Ф.Кравченко, В.М.Кудрявцев, Н.Ф.Кузнєцова, К.Б.Левченко, О.М.Литвак, О.М.Литвинов, В.В.Лунєєв, Г.А.Матусовський, Н.П.Матюхіна, В.П.Пєтков, В.М.Плішкін, Д.М.Притика, І.П.Рущенко, О.П.Рябченко, В.Ф.Сіренко, М.М.Тищенко, О.Г.Фролова, В.В.Цвєтков, О.Н.Ярмиш та інші.

Але сьогодні сама ідеологія і концепція адміністративно-правового підходу до даної проблеми вимагає серйозних коректив у напрямку застосування комплексної методології дослідження, що призвело б до поєднання у його результатах інноваційних теоретичних конструкцій і практичної спрямованості. Забезпечення цієї якості та усунення виникаючих при цьому диспропорцій, на наше глибоке переконання, головне завдання сучасної теорії управління.

Крім того, посилення соціальної значимості та ролі держави обумовлює необхідність розробки єдиного логічно послідовного наукового підходу, спрямованого на активізацію діяльності системи профілактики злочинності, зокрема, економічної. З урахуванням зазначеного в цій роботі зроблено спробу переосмислити і науково пояснити процеси, які відбуваються в економіці України в даний період її розвитку, сформулювати концептуальні засади та організаційно-правові основи новітньої системи профілактики економічної злочинності та вирішити актуальні проблеми управління цією сферою з тим, щоб опрацювати прикладні наукові рекомендації щодо формування нової стратегії і тактики правоохоронної діяльності, зокрема профілактичної, розвитку і удосконалення всієї соціальної внутрішньої інфраструктури держави. Саме цим і визначається актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до вимог п. 2.5. Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр. (затверджені Наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р.), пп. 7.12., 7.28. Програми розвитку системи відомчої освіти і вузівської науки на період 2001-2005 рр. (затверджена наказом МВС України № 356 від 11.05.2001 р.), а також п. 2.1. Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001-2005 рр.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичних засад, правового регулювання і практичної реалізації правоохоронними органами України функцій щодо протидії економічній злочинності в сучасних умовах розробити концептуальні засади організації системи профілактики економічної злочинності та визначити оптимальні шляхи удосконалювання цього напрямку правоохоронної (соціальної) практики.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити наступні основні завдання:

- визначити теоретико-прикладне поняття економічної злочинності, дослідити її масштаби і структуру в сучасних умовах розвитку держави і суспільства в Україні та окреслити перспективні тенденції трансформації окремих її складових елементів;

- проаналізувати правові основи профілактики економічної злочинності за такими дослідницькими напрямками, що відповідають основним сферам нормативно-правової регламентації, а саме: у сфері функціонування правоохоронних органів, у сфері господарського, кримінального, адміністративного та міжнародного права;

- встановити місце, роль, зміст, сутність і рівні профілактики економічної злочинності як соціально значущого процесу, а також систему суб'єктів її організації, координації та управління;

- проаналізувати проблемні питання організації управління впровадженням нових інформаційних технологій, підготовки кадрів, а також участі громадян у профілактиці економічної злочинності;

- визначити та вивчити конкретний рівень організації профілактики економічної злочинності, дослідити об'єкт і предмет управлінського впливу профілактики економічної злочинності на цьому рівні;

- проаналізувати основні методи профілактики економічної злочинності, пріоритетні напрямки й ефективні профілактичні заходи, застосовувані правоохоронними органами, а також проблемні питання організації взаємодії між ними, зокрема, щодо обміну досвідом;

- сформулювати комплекси прикладних рекомендацій, спрямованих на удосконалювання теоретико-прикладних засад і практики організації профілактики економічної злочинності в Україні в сучасних умовах.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які формуються у сфері організації та здійснення профілактики економічної злочинності в Україні.

Предмет дослідження складає сукупність теоретико-методологічних засад, нормативно-правових основ, організаційно-управлінських процесів і процедур профілактики економічної злочинності в Україні в сучасних умовах.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання, що дає змогу розглядати правові засади, процедурні та організаційні аспекти діяльності суб'єктів профілактики та боротьби з економічною злочинністю у їх розвитку, взаємозв'язку та взаємовпливу між собою, органами управління, державою, суспільством в цілому.

На даному методологічному фундаменті у дисертаційній роботі застосовуються окремі спеціально-наукові методи пізнання. За допомогою системно-структурного методу досліджено економічну злочинність та організацію її профілактики, структурну побудову об'єкта і суб'єкта управління профілактикою економічної злочинності (розділ І, ІІІ, підрозділи 4.1.4.3.). Метод спостереження використано для вивчення проблем в організації, роботі суб'єктів профілактики економічної злочинності на сучасному етапі їх функціонування (підрозділи 3.2., 3.5., 4.4., 4.6.). Історико-правовий метод застосовано для ретроспективного аналізу еволюції нормативно-правових засад організації та здійснення профілактики економічної злочинності, функцій, завдань та повноважень відповідних суб'єктів (розділ ІІ). Метод порівняльно-правового аналізу юридичних норм та практики їх застосування використано під час аналізу правових засад управління, координації та взаємодії окремих процедурних елементів організації системи профілактики економічної злочинності, а також для встановлення характерних рис відповідних елементів різнорівневих систем у межах адміністративно-територіального зрізу (підрозділи 3.1.3.4.). Статистичний метод застосовано для узагальнення результатів, для репрезентації даних, отриманих у ході вивчення думки фахівців, стосовно проблем, які розглядалися (розділи ІІІ, ІV). Логіко-нормативний метод використано для аналізу нормативно-правових актів з питань профілактики економічної злочинності (розділи І, ІІ). Соціологічні методи дослідження (анкетування, опитування) застосовано для вивчення думки фахівців відповідних проблемних питань, що розглядаються, та з'ясування соціальної результативності відповідних правових норм та організаційних заходів (розділи ІІ, ІІІ, додатки). Структурно-логічний метод використано для визначення основних напрямків удосконалювання й оптимізації теоретико-прикладних основ і практики організації діяльності правоохоронних органів України щодо профілактики економічної злочинності (висновки).

Науково-теоретичне підґрунтя дисертаційного дослідження склали наукові праці фахівців в галузі філософії, соціології, психології та низки галузевих юридичних наук: загальної теорії держави і права, історії держави і права; теорії управління, адміністративного права, кримінології, криміналістики, теорії оперативно-розшукової діяльності, юридичної психології тощо. Положення і висновки дисертації базуються на приписах Конституції України, чинних нормативно-правових актів, в тому числі відомчих, які регламентують питання організації діяльності системи профілактики економічної злочинності.

Інформаційну і емпіричну основу дисертації склали узагальнення практики діяльності різних підрозділів та служб правоохоронних органів України щодо профілактики та боротьби з економічною злочинністю, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали, дані анкетування працівників правоохоронних відомств і громадян.

Наукова новизна одержаних результатів визначається в першу чергу тим, що дисертація є однією з перших спроб комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень юридичної науки дослідити проблему організації профілактики економічної злочинності в Україні і сформулювати авторське бачення шляхів її вирішення.

В результаті проведеного дослідження в основному сформований концептуальний підхід до організації профілактики економічної злочинності, сформульовано ряд нових положень і висновків, окремі з яких відповідають змістовним ознакам наукової новизни роботи. Основні з них такі:

- вперше досліджено економічну злочинність як системну категорію із застосуванням комплексної теоретико-управлінської методології, зокрема: на цій основі розроблено прикладне поняття економічної злочинності, виділені її структурні елементи, окреслені масштаби та охарактеризовані використовувані сучасні злочинні технології;

- одержала подальший розвиток система наукових поглядів на зміст та сутність тіньової економіки як складової частини економічної злочинності, у тому числі: досліджено причини її виникнення, встановлено закономірності функціонування, запропоновано шляхи протидії її негативним наслідкам, окреслено та спрогнозовано найсуттєвіші тенденції розвитку;

- покращено розуміння нормативно-правових засад регулювання діяльності правоохоронних органів у сфері профілактики економічної злочинності завдяки вивченню та оцінці ролі господарського права, кримінально-правової превенції, адміністративно-правових засобів та міжнародних договорів у організації системи профілактики економічної злочинності;

- проблеми причинності економічної злочинності розглянуто у новому аспекті, а саме через аналіз різних рівнів управлінського впливу профілактики економічної злочинності; обґрунтовується, що як системне утворення, економічна злочинність вимагає окремого розгляду причин злочинності, як негативного соціального явища, і причин конкретного економічного злочину, як елементарного компонента відповідної системи, і відповідним чином організованого управлінського впливу з боку системи профілактики;

- на підставі аналізу цілей, завдань, функцій, компетенції та повноважень координаційних органів у сфері профілактики економічної злочинності, а також організаційних форм спільної діяльності суб'єктів координації доводиться необхідність подальшого зміцнення координаційних повноважень управлінських органів системи;

- отримав подальший розвиток підхід до аналізу проблем управління впровадженням нових інформаційних технологій у профілактику економічної злочинності через призму цільового та організаційного призначення відповідних компонентів; в новому аспекті охарактеризовано систему інформаційних ресурсів профілактики економічної злочинності, принципи організації та функціонування інформаційних мереж, схеми доступу до інформаційних масивів, а також пріоритетні напрямки удосконалення відповідних управлінських процесів і процедур;

- на ґрунті аналізу актуальних проблем організації та функціонування системи підготовки кадрів правоохоронних органів через призму завдань профілактики та боротьби з економічною злочинністю, окреслено етапи управління цією діяльністю та форми її забезпечення, перспективні та проблемні аспекти, а також шляхи удосконалення та оптимізації; на цій основі зроблено висновок, що особливістю даного роду управління є те, що зміст цієї підготовки складає сукупність двох рівнозначних сторін професійної діяльності правоохоронця: юридичної (правознавчої) та професійної (правоохоронної);

- на підставі аналізу проблем участі громадськості у профілактиці економічної злочинності через вивчення гласних і негласних, організаційних та ініціативних, традиційних і нових форм участі та співпраці правоохоронних органів та різних форм самоорганізації населення запропоновано шляхи удосконалення цієї діяльності;

- вперше із застосуванням наукових підходів, що репрезентовані різними галузями наукового знання, досліджено рівень конкретних об'єктів управлінського впливу профілактики економічної злочинності та визначено систему цих об'єктів: особа економічного злочинця, механізми формування та розвитку злочинної поведінки; ситуація економічного злочину; процес вчинення економічного злочину; напрямки удосконалення профілактичного впливу;

- вперше застосовано інституціональний підхід до визначення концептуальних засад організації системи профілактики економічної злочинності, а саме: про безперспективність на сучасному етапі індивідуальної профілактичної роботи з бізнесменами-делінквентами через відсутність дієвих засобів впливу на них; про необхідність поширення у суспільстві ефективних економічних інституцій, які знижують рівень економічної злочинності; про необхідність цілеспрямованого формування етосу підприємництва як соціального класу; про важливість підвищення життєвого рівня населення як необхідну передумову досягнення успіхів та стратегічну основу профілактики економічної злочинності;

- вперше сформульовано ряд конкретних пропозицій і рекомендацій, спрямованих на оптимізацію теоретико-прикладних засад, ефективізацію практичної діяльності правоохоронних органів щодо профілактики економічної злочинності, а також запропоноване авторське бачення оптимальних організаційних орієнтирів для всієї системи профілактики економічної злочинності щодо оптимізації та удосконалення.

Практичне значення отриманих результатів полягає в наступному:

- у науково-дослідній сфері результати, які у сукупності формують цілісну новітню наукову управлінську парадигму концепцію організації профілактики економічної злочинності можуть стати основою для подальших розробок організаційно-управлінської проблематики у сфері протидії злочинності;

- у сфері правотворчості висновки, пропозиції і рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для підготовки й внесення змін до ряду законодавчих і підзаконних актів, як загальних і галузевих, так і спеціальних, що, безумовно, буде сприяти удосконалюванню правового регулювання правоохоронної діяльності, зокрема профілактичної;

- у практиці правозастосування використання отриманих результатів дозволить оптимізувати організацію і зробити більш ефективною діяльність суб'єктів боротьби та профілактики економічної злочинності;

- у навчальному процесі матеріали дисертації можуть бути використані і вже активно використовуються при підготовці підручників і навчальних посібників, при проведенні лекцій, практичних і семінарських занять з таких дисциплін як „Управління в органах внутрішніх справ”, „Адміністративне право”, „Адміністративна діяльність ОВС”, „Кримінологія”;

- у сфері правового виховання і формування правової свідомості положення і рекомендації роботи можуть бути використані для підвищення рівня правової культури населення і працівників правоохоронних органів.

Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, що містяться в дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно з використанням останніх досягнень науки, теорії та практики управління. Усі сформульовані в ній положення обґрунтовані й аргументовані на основі особистих досліджень автора. За темою дисертації у співавторстві опубліковано: навчальний посібник „Контрабанда: засоби попередження та протидії” (здобувач розробив §4 „Взаємозв'язок контрабанди з організованою злочинністю” (обсяг 1 д.а.), науково-практичний посібник „Психологічні особливості організованих злочинних об'єднань (використання психологічних знань в протидії організованій злочинності)” (дисертант підготував §3 гл.1 „Поняття транснаціональної організованої злочинності”; §3 „Сфера обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів” і §5 гл.2 „Торгівля людьми, незаконна міграція, експлуатація проституції”; §1 „Бандитські угруповання”, §5 „Етнічні злочинні угруповання” і §6 гл.6 „Спеціалізовані” злочинні групи” (загальний обсяг 1 д.а.), посібник „Тероризм: сучасний стан та міжнародний досвід боротьби” (здобувач розробив §4 „Характерні риси міжнародного сучасного тероризму, причини його поширення” і §6 розділу 1 „Взаємозв'язок тероризму з організованою злочинністю”, а також §3 розділу 4 „Аналіз міжнародно-правових актів боротьби з тероризмом” (загальний обсяг 1,2 д.а.), наукові статті „Стан міграції в Україні та вплив на неї організованих злочинних угруповань” (разом з Кривенком В.І., Азаровим М.Ю.), „Організована злочинність та її вплив на стан наркоманії і наркобізнесу в Україні” (разом з Кривенком В.І., Усенко О.В.) (дисертантом здійснено аналіз стану теоретичної розробки проблем і розроблено пропозиції щодо удосконалення правоохоронної практики). У дисертації ідеї і розробки, які належать співавторам, не використовуються.

Апробація результатів дослідження. Підсумки дослідження проблеми в цілому і окремих її аспектів неодноразово обговорювались на засіданнях кафедр управління в органах внутрішніх справ і адміністративного права та адміністративної діяльності ОВС Національного університету внутрішніх справ. Крім того, отримані узагальнення і висновки було оприлюднено на більш ніж десяти міжнародних, національних і регіональних науково-практичних конференціях, семінарах, „круглих столах” тощо, зокрема: „Політико-правові аспекти захисту прав людини в контексті діяльності правоохоронних органів” (Харків, 2000), „Роль органів внутрішніх справ у сфері запобігання та протидії насильству в суспільстві” (Львів, 2000 р.), „Боротьба з організованою злочинністю та корупцією” (Київ, 2001 р.), „Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (Київ, 2001 р.), „Проблеми впровадження інформаційних технологій в економіці та бізнесі” (Ірпінь, 2001 р.), „Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (Запоріжжя, 2002), „Тероризм і національна безпека України” (Київ, 2003 р.), „Впровадження новітнього законодавства і нових форм роботи у практичну діяльність правоохоронних органів” (Харків, 2003), „Протидія організованій злочинності: теорія і практика, досвід, проблеми сьогодення та шляхи їх вирішення” (Київ, 2004 р.), „Тіньова економіка в інфраструктурі організованої злочинності” (Одеса, 2004 р.), ІІ з'їзді Кримінологічної асоціації України (Харків, 2004) та ін.

Публікації. Основні положення і результати проведеного дисертаційного дослідження відображено в індивідуальній монографії „Профілактика економічної злочинності в Україні: концептуальні засади, організаційно-правові основи, проблеми управління” (Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. 420 с.), двох навчальних посібниках і одному науково-практичному посібнику (у складі колективів авторів), у 27 наукових статтях, 21 з яких опубліковано у виданнях, віднесених ВАК України до категорії фахових з юридичних наук, а також 6 опублікованих тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які нараховують двадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 398 сторінок, з них текст дисертації 354 стор., список використаних джерел (446 назв) 35 стор., у роботі вміщено один додаток на 9 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв'язок з науковими програмами і планами, мета і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна і практичне значення отриманих результатів, особистий внесок здобувача в їх одержання, апробація результатів дисертації і публікації.

Розділ 1 „Методологічні засади дослідження економічної злочинності” присвячено аналізу концептуальних засад сучасного теоретичного дослідження феномену економічної злочинності в Україні, її сутності, змісту, взаємозв'язку із суміжними системами, а також визначенню вихідних положень і принципів розробки та формування наукової парадигми профілактики економічної злочинності.

У підрозділі 1.1. „Поняття економічної злочинності та її ознаки” здійснено аналіз різних концептуальних підходів до визначення суті економічної злочинності та її змісту, віднесення певних видів та категорій злочинів до системи відповідної злочинності (Е.Сазерленд, О.Є.Дементьєва, Г.К.Мішин, В.В.Лунєєв, Б.В.Волженкін). Зокрема, доводиться, що до економічних злочинів варто відносити ті, котрі відповідають хоча б одному з наступних критеріїв: вчиняються в процесі і під прикриттям законної економічної діяльності, у тому числі діяльності професійної; вчиняються в процесі і під прикриттям фінансової діяльності держави і органів місцевого самоврядування з акумуляції, розподілу і перерозподілу бюджетних коштів; вчиняються у сфері комп'ютерної інформації в процесі й під прикриттям професійної економічної діяльності чи фінансової діяльності держави.

Визначено принципові відмінності економічної злочинності від злочинності традиційної майнової, які полягають у наступному: 1) при вчиненні економічного злочину запідозрена особа відома, але факт вчинення нею злочину сумнівний або важкодоказуваний через те, що для його маскування використовуються ті або інші форми і механізми легальної господарської діяльності і тому він виглядає як невиконання певних зобов'язань, що не завжди є злочином; 2) факт заподіяння збитків державі або суспільству в цілому не конкретизований, не має виходу на певну особу, якій завдані збитки, сам економічний злочинець не відповідає сформованому стереотипу традиційного злочинця; 3) застосування кримінального покарання у вигляді позбавлення волі до економічного злочинця є більш ефективним, оскільки він, насамперед, не бажає втратити свій соціальний статус і респектабельність, без чого він не зможе виступати як діловий партнер у майбутньому.

З урахуванням цього сформульовано прикладну дефініцію економічних злочинів, під якими пропонується розуміти кримінально карні винні й суспільно небезпечні діяння, при вчиненні яких для одержання матеріальної вигоди використовуються легальні економічні інститути (правила, форми, процедури, механізми економічної діяльності). Відповідно економічна злочинність це сукупність економічних злочинів, якій притаманні системні ознаки.

У підрозділі 1.2. „Масштаби і структура економічної злочинності та використовувані злочинні технології” дисертант аналізує й уточнює описані у науковій літературі ознаки економічних злочинів та їх систему (Н.Ф.Кузнєцова, В.В.Лунєєв, Г.А.Матусовський, А.Ф.Волобуєв, О.М.Литвак, Н.О.Гуторова). Він вважає, що одним з головних факторів існування комплексу економічної злочинності як системи є наявність між відповідними злочинами такого зв'язку, що поєднує їх у єдиний ланцюг злочинної поведінки. Цей ланцюг характеризується наявністю основних і підпорядкованих злочинів.

На цій основі проведено структурування економічної злочинності. Зокрема, до основних (предикатних) економічних злочинів віднесено ті, котрі безпосередньо спрямовані на заволодіння чужим майном чи одержання іншої незаконної вигоди: шахрайство (ст. 190 КК України); заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК України); злочини, пов'язані з виготовленням і використанням підроблених грошей і цінних паперів (ст. 199 КК України); контрабанда (ст. 201 КК України); ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК України); ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212 КК України); шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК України). Мета основного злочину полягає в отриманні певної матеріальної вигоди і знаходиться в основі мотивації злочинної поведінки суб'єкта.

До підпорядкованих (вторинних) злочинів віднесено наступні діяння: незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200 КК України); фіктивне підприємництво (ст. 205 КК України); незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ст. 208 КК України); легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст. 209 КК України); порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 210 КК України); фіктивне банкрутство (ст. 218 КК України); доведення до банкрутства (ст. 219 КК України); приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220 КК України); незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221 КК України); порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів (ст. 223 КК України); виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів (ст. 224 КК України); підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358 КК України); зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 України); службове підроблення (ст. 366 КК України); злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів, систем та комп'ютерних мереж (ст. 361-363 КК України). Підпорядковані злочини виступають формою, способом чи створюють сприятливі умови для вчинення основного злочину або його приховування.

Автор також доводить, що з точки зору виконання соціального завдання - профілактики економічної злочинності залежно від об'єкта посягання і особливостей кримінологічної характеристики економічні злочини можуть бути об'єднані в кілька груп. З них найбільш актуальними для правоохоронної практики на даному етапі розвитку ринкових відносин в Україні є наступні основні групи економічних злочинів: фінансові злочини; злочини проти інтересів кредиторів; комп'ютерна економічна злочинність; злочини, які посягають на права споживачів. У наведених групах можуть поєднуватися тотожні злочини з формальної кримінально-правової точки зору, які у той же час відрізняються певною специфікою у механізмі реалізації злочинного задуму і, відповідно, детермінуючими факторами, що має значення для розробки програм з їх профілактики.

Крім того, в цьому підрозділі на основі аналізу сучасної судово-слідчої практики дисертант характеризує використовувані правопорушниками злочинні технології вчинення економічних злочинів, що дозволило довести масштабність зловживань в економічній сфері, їх історичні корні, значну суспільну небезпеку та реальну загрозу національній безпеці України.

У підрозділі 1.3. „Тіньова економіка як основа економічної злочинності” стверджується, що хоча тіньова економіка і найбільш небезпечні її наслідки економічна злочинність, організована злочинність, корупція, неодноразово ставали об'єктом уваги вчених-юристів та економістів (О.М.Бандурки, Л.В.Барінова, А.Ф.Волобуєва, В.Д.Грабовського, Р.М.Марченко, Г.А.Матусовського, В.А.Образцова, О.П.Рябченко), комплексне дослідження проблем тінізації (особливо в період трансформації) економічних відносин відсутнє. Тому проблема вивчення та визначення поняття “тіньова економіка” є актуальною не лише для управлінської науки.

Негативними наслідками існування в сучасній Україні тіньової економіки є наступні: для суспільства, громадян, організацій невизначеним стає уявлення про дійсний характер та розмір злочинності, про завдані збитки; ускладнюється виявлення обставин, які сприяють вчиненню злочинів та відповідне вчасне їх усунення; ставиться під сумнів реалізація принципу невідворотності відповідальності за протиправні дії, формується думка про безкарність; у громадській свідомості формується сумнів щодо спроможності державних інституцій, насамперед правоохоронних органів, забезпечити правопорядок, громадську безпеку, захистити особистість та майно громадян, економічні інтереси держави і суспільства в цілому; обмежуються можливості прогнозування злочинності та розробки превентивних програм.

Автором переконливо доводиться, що тіньова економіка є своєрідною дисфункцією держави щодо державного регулювання суспільних відносин у сфері економіки, державного управління економікою тощо. Вона існує у будь-якій державі (наприклад, в СРСР з його адміністративно-командною системою управління економікою з початку 1960-х і до кінця 1980-х років тіньовий сектор економіки виріс у 30 разів і, навіть за заниженими оцінками, сягав 20% національного продукту), головне, щоб її обсяги не перевищували граничних норм відносної суспільної небезпеки.

Дисертантом проаналізовано сучасні методики оцінки обсягу тіньового сектору економіки, які умовно розділені на чотири групи: опитування фахівців; використання системи національних розрахунків; порівняння офіційних темпів росту ВВП із темпами росту показника, пов'язаного із фактичним ВВП; монетарний підхід. Із застосуванням цих підходів оцінено розміри тіньової економіки сучасної України, які за різними системами підрахунків складають від 30 до 65 % національного продукту.

Розгляд та аналіз сучасних розмірів тіньової економіки України дозволив автору логічно перейти до вивчення проблем протидії цьому економічному утворенню на основі комплексного поєднання політичних, правових, зокрема, регуляторних та організаційних заходів, що відповідають реаліям сучасної ринкової економіки.

Стверджується, що ефективність розробки державних заходів протидії тінізації економіки залежить від того, наскільки в них врахована сукупність причин виникнення злочинів - загальних та специфічних. Для забезпечення цього, на думку здобувача, необхідним є впровадження таких організаційних заходів як проведення кримінологічної експертизи чинного законодавства; оцінка ефективності існуючих правових приписів, що регулюють економічні відносини, дослідження тенденцій макроекономічного розвитку України як чиннику впливу на тінізацію економіки; розробка методологічних засад виявлення, викриття, попередження економічних злочинів; розробка інформаційних систем прогнозування економічних злочинів.

До регуляторних заходів запобігання та протидії тіньовій економіці дисертантом віднесені наступні економічні методи або методи непрямого впливу, які застосовуються органами державного управління економікою і мають відповідне правове забезпечення: 1) податкове та фінансово-кредитне регулювання (встановлення ставок податків та відсотків по державним кредитам, податкових пільг, валютного курсу), цін та правил ціноутворення, цільових дотацій, розміру економічних санкцій; 2) система державних резервів, ліцензування, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми та нормативи; 3) державне замовлення, цільові науково-технічні, економічні, соціальні державні та регіональні програми.

У підрозділі 1.4. „Трансформація економічної злочинності” автором виявлено найсуттєвіші тенденції розвитку кримінальної ситуації, встановлено закономірності злочинної діяльності, здійснено прогнозування розвитку окремих негативних тенденцій, пов'язаних з економічною злочинністю.

Зокрема стверджується, що в Україні у сучасному бізнесі форма холдингової корпорації закріпила органічний синтез кримінальним чином сформованого капіталу і підприємницької діяльності з метою обопільної максимізації монопольного прибутку і збільшення можливостей контролю над великими господарськими активами. Основними тенденціями, які формують умови діяльності криміналізованих фінансово-промислових груп та інтегрованих бізнес груп в економічній сфері України на даному етапі, є: 1) зниження можливостей використання для кримінального бізнесу бюджетних фінансових ресурсів, що є природним наслідком жорсткої грошової політики Кабінету Міністрів України; 2) поступове упорядкування міжнародних товарних і фінансових операцій українських компаній під впливом посилення контролю вітчизняних правоохоронних органів; 3) більш детальна структуризація національного і регіональних ринків, що ставить криминалізовані ФПГ й ІБГ у привілейоване положення відносно інших господарюючих суб'єктів; 4) зниження спекулятивних можливостей криминалізованих фінансово-промислових груп й інтегрованих бізнес-груп при використанні цінних паперів і валютних махінацій; 5) істотне зниження потоку грошей, що відмиваються, з метою наступної їх демонстрації в якості закордонних інвестицій; 6) стабілізація обсягів виробництва в контрольованих криміналізованими ФПГ й ІБГ організаціях, їх перетворення у своєрідні замкнуті анклави, які орієнтуються здебільше на експорт; 7) активне бажання найбільш значущих криміналізованих фінансово-промислових груп й інтегрованих бізнес-груп брати участь у проектах інвестиційно-виробничого характеру, ініційованих і контрольованих провладними структурами.

На основі аналізу сучасної політичної та криміногенної ситуації в Україні здобувачем резюмується, що у зв'язку з тим, що в структурах політичної влади в багатьох регіонах України опинилися представники інтересів певних фінансово-політичних перерозподільних угруповань, а часто одних і тих самих, тісно пов'язаних із криміналізованими фінансово-промисловими групами або інтегрованими бізнес-групами, боротьба за законні й незаконні перерозподільні привілеї (повноваження) лежить в основі процесів боротьби за владу, перерозподілу власності, визначення загальних напрямків розвитку фінансової і виробничої сфери в Україні.

Розділ 2 „Правові основи профілактики економічної злочинності” складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Нормативно-правове регулювання діяльності правоохоронних органів з профілактики економічної злочинності” стверджується, що правова основа організації і функціонування системи профілактики економічної злочинності нерозривно пов'язана з усіма процесами суспільного розвитку країни. Структура цієї системи й ефективність її функціонування знаходяться під прямим або опосередкованим впливом усіх соціальних і політичних явищ і процесів, зовнішніх і внутрішніх факторів тощо. Ефективне нормативно-правове регулювання закладає основу надійного і компетентного функціонування елементів державного апарату, зокрема діяльності правоохоронних органів у сфері профілактики економічної злочинності.

Під правовими основами діяльності правоохоронних органів щодо профілактики економічної злочинності пропонується розуміти сукупність взаємозалежних, внутрішньо погоджених юридичних принципів і норм, спрямованих на правове регулювання суспільних відносин у відповідній сфері з метою їх упорядкування, охорони і розвитку відповідно до суспільних потреб. Основне призначення цієї системи нормативно регламентувати (нормувати) організацію (структурування) та зміст діяльності правоохоронних органів у сфері профілактики економічної злочинності і забезпечувати їх ефективне функціонування.

Здобувач вважає, що правове регулювання діяльності правоохоронних органів у сфері профілактики економічної злочинності має своєю метою закріпити організацію системи профілактики і направити у визначене русло міжсуб'єктні відносини її агентів. Воно складається з двох взаємозалежних елементів: нормативно-правової регламентації і індивідуально-правового регулювання. Перший включає розробку і закріплення загальних, формально визначених правил поведінки і покликаний забезпечувати єдиний порядок і стабільність у регулюванні суспільних відносин, що складають зміст діяльності правоохоронних органів у сфері профілактики економічної злочинності, шляхом створення, зміни або скасування правових норм, визначення сфери їх дії і кола учасників. Другий елемент полягає у прийнятті владних індивідуально-правових рішень на основі загальних правил для вирішення конкретних юридичних ситуацій.

В рамках процесу розвитку правових засад діяльності правоохоронних органів в даний час автор відзначає наявність певних позитивних тенденцій, а саме: активізацію останнім часом роботи з усунення прогалин у законодавстві, забезпечення його відповідності Конституції України та європейським стандартам; оптимізацію ролі всіх елементів системи профілактики економічної злочинності в боротьбі з відповідними злочинними посяганнями; більш чітке розмежування компетенції суб'єктів цієї боротьбі правоохоронних органів; розробку і реалізацію організаційних і правових механізмів захисту найбільш уразливих сфер економіки держави: кредитно-фінансової сфери, АПК, нафтопереробної промисловості в рамках спеціальних програмних документів; розвиток правової основи співпраці різних суб'єктів профілактики економічної злочинності, розвиток міжнародного співробітництва. Ці тенденції у формуванні правової основи профілактики економічної злочинності, на думку дисертанта, дають певну надію на успішну реалізацію заявлених цілей.

Крім того, в цьому підрозділі автор на основі аналізу норм конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального, кримінально-процесуального права, які безпосередньо регламентують найбільш важливі суспільні відносини у сфері діяльності правоохоронних органів з профілактики економічної злочинності (організаційні, управлінські, майнові й правоохоронні відносини), акцентує увагу на необхідності забезпечення відповідності поставлених перед правоохоронними органами завдань здійснюваним ними управлінським функціям, визначеній компетенції.

У підрозділі 2.2. „Роль господарського права у профілактиці економічної злочинності” на основі аналізу чинних нормативно-правових актів, які регламентують різні сфери господарської діяльності, дисертант обґрунтовує висновок, що господарське законодавство значною мірою сприяє профілактиці економічної злочинності та вчиненню правопорушень у різних сферах (банківська та кредитно-фінансова сфера, страхування, надання фінансових послуг, торгівля тощо). Відзначається, що очікуваний в найближчі роки інтенсивний розвиток ринкових відносин неодмінно буде супроводжуватися зростанням кількості правопорушень і економічних злочинів. Саме тому розробка та законодавче закріплення превентивних механізмів в цій сфері є надзвичайно актуальними.

Особливу увагу автор приділяє аналізу сфери надання фінансових послуг, яка в даний час переживає період становлення, через що є однією з найбільш незахищених від протиправних посягань. Здобувач вказує, що система профілактичних положень законодавчих актів, якими врегульовано діяльність фінансових установ в різних сегментах ринку фінансових послуг, містить: по-перше передумови, що визначають розподіл цілей, функцій і зобов'язань кожного учасника фінансового ринку; по-друге, ліцензійні умови та вимоги до діяльності, які чітко окреслюють коло фінансових установ, охоплених наглядом, види їх діяльності, що потребують ліцензування, а також передбачають оцінки власності фінансової установи, ділових якостей її керівників, реальності операційних планів, системи внутрішнього контролю та прогноз фінансового стану установи на майбутнє; по-третє, вимоги щодо обов'язкової наявності мінімального капіталу, який би відповідав рівневі ризиків фінансової установи, ведення нею ефективної політики та оволодіння процедурами оцінки якості активів і забезпечення, а також резервів для відшкодування можливих втрат за кредитами та акціями, лімітів для обмеження ризику, наявності адекватної системи внутрішнього контролю та аудиту; по-четверте, методику поточного регулювання, яка органічно поєднує дистанційний та інспекційний нагляд, і передбачає постійні контакти з керівництвом фінансової установи, створення ефективної системи збору, розгляду й аналізу звітів та статистичних даних; по-п'яте, вимоги щодо надання необхідної інформації, завдяки чому органи державного регулювання та нагляду отримують правдиву звітність про фінансовий стан фінансової установи; по-шосте, повноваження, які дозволяють органам державного регулювання та нагляду вживати адекватні виправні заходи щодо фінансової установи в разі порушення нею вимог чинного законодавства або створення ситуації, яка загрожує інтересам інвесторів та вкладників; по-сьоме, систему нагляду за діяльністю вітчизняних фінансових установ за межами України та обмін інформацією із іноземними та міжнародними організаціями з регулювання та нагляду за діяльністю фінансових установ.

На цій основі резюмується, що одним з головних напрямків посилення профілактичного впливу господарського законодавства у сфері фінансових послуг є розробка нормативного підґрунтя взаємодії представників ринку фінансових послуг та інших ділових кіл, правоохоронних і контролюючих органів, а також створення законодавчо визначених механізмів притягнення до юридичної відповідальності (господарсько-правової, фінансової, адміністративної та кримінальної) за вчинення порушень існуючого порядку надання фінансових послуг.

У підрозділі 2.3. „Зміни кримінального права і кримінально-правова превенція” стверджується, що високий рівень злочинності у сфері економіки є фактором системного порядку, який може вплинути і реально впливає на стан злочинності взагалі. Він не лише зумовлює негативні зміни в інших видах злочинності, відповідно до її структури, але й опосередковано впливаючи на економіку держави, послаблює можливості останньої та інших суспільних інституцій забезпечувати належне функціонування та розвиток системи протидії злочинності.

Мінімізація економічної злочинності потребує не тільки і навіть не стільки застосування кримінальної репресії, а ефективних профілактичних заходів, які повинні мати відповідне наукове забезпечення. На підтримку цієї позиції наведено наступні аргументи:

Ш по-перше, завдання кримінального закону передусім полягає в загальній превенції, коли попередження розраховане на невизначене коло осіб. Кримінальний закон в такому випадку забезпечує законослухняну поведінку громадян, утримує їх від вчинення протиправних дій, тобто здійснює функцію кримінально-правового попередження злочинів;

Ш по-друге, кримінальний закон також не тільки встановлює протиправність певних дій, а й визначає покарання, яке повинне бути призначене за його вчинення. У такому плані ідея попередження злочинів пронизує всю систему кримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих інститутів;

Ш по-третє, кримінально-правова превенція не зупиняється на визначенні протиправності діянь та покарання за них. Кримінальне право постійно знаходиться у динамічному стані, розвивається, удосконалюється. Виходячи з вимог практики, відбувається криміналізація одних діянь і декриміналізація інших, корегування видів та розмірів покарань за такі діяння, надається тлумачення окремих норм, їх роз'яснення.

Таким чином, на думку автора, у кримінально-правовому попередженні економічних злочинів можна виділити три напрямки впливу на суспільні відносини: 1) встановлення кримінальної відповідальності за економічні злочини (криміналізація), що призване утримувати громадян від вчинення протиправних дій (загальна превенція); 2) встановлення виду та розміру покарання за відповідні діяння; 3) удосконалення кримінально-правових норм, що визначають відповідальність за економічні злочини. Специфіка змістовного функціонального наповнення кожного з цих напрямків управлінського впливу визначена та охарактеризована в роботі.

У підрозділі 2.4. „Адміністративно-правові засоби профілактики економічної злочинності” доводиться, що адміністративно-правовий напрямок становить окремий блок у загальній системі запобіжного впливу на злочинність. Здобувач переконаний, що профілактику адміністративних проступків варто розглядати як ранню профілактику злочинності, в тому числі економічної. Причому, профілактичну роль виконують всі види адміністративно-правових засобів. Як юридичний інструментарій правові засоби означають закріплені Конституцією, нормами законів або інших правових актів прийоми, способи впливу на суспільні відносини з метою досягнення певного результату. До правових засобів відносять юридичні норми, правовідносини, індивідуальні правовстановлюючі веління і приписи, акти правозастосовчих органів тощо.

Визначено, що адміністративно-правовим засобам притаманна низка специфічних властивостей, які, в свою чергу, характерні і для адміністративно-правових засобів охорони економічної безпеки. Сутність і цільова спрямованість адміністративно-правової охорони складається з вирішення двох взаємопов'язаних завдань: упорядкування і розвитку суспільних відносин у відповідних сферах і галузях; їх захисту від небажаного впливу різноманітних факторів, негативних проявів. Економіка, коло суспільних відносин, яке складається в цій сфері, є одним з найважливіших об'єктів адміністративно-правової охорони.

Аналіз чинного адміністративного законодавства, практики його застосування та висловлених в літературі точок зору (О.М.Бандурка, А.С.Васильєв, І.П.Голосніченко, Є.В.Додін, А.Т.Комзюк) дозволив дисертанту зробити висновок, що до адміністративно-правових засобів, які слугують профілактиці економічної злочинності, належать:

1. Засоби визначення системи суб'єктів виконавчої влади, на які покладається боротьба з адміністративними проступками у сфері економіки, закріплення їх правового статусу, зокрема, контрольних та юрисдикційних повноважень.

2. Засоби переконання (позитивного стимулювання чи заохочувальні засоби), які сприяють підвищенню творчої активності учасників правовідносин, засновані на їх прагненні до позитивних результатів своєї праці, до реалізації суспільних і особистих інтересів.

3. Заходи адміністративного примусу, що застосовуються з метою попередження, припинення правопорушень, забезпечення провадження у справах про адміністративні проступки і притягнення порушників до адміністративної відповідальності.