Особливості інституту президентства в Україні та Азербайджанській Республіці: державно-управлінський аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

ОСОБЛИВОСТІ ІНСТИТУТУ ПРЕЗИДЕНТСТВА В УКРАЇНІ та АЗЕРБАЙДЖАНСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

25.00.01 - теорія та історія державного управління

ГУЛІЄВ АРІФ ДЖАМІЛЬ ОГЛУ

КИЇВ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі державного управління і менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, заслужений юрист України НИЖНИК Ніна Романівна, Національна академія державного управління при Президентові України, перший проректор.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, академік АПрН України ПОГОРІЛКО Віктор Федорович, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького, заступник директора;

кандидат наук з державного управління КАЛЬНИШ Юрій Григорович, Інститут проблем державного управління та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України, старший науковий співробітник.

Провідна установа - Національний інститут стратегічних досліджень, відділ стратегічного прогнозування, м.Київ.

Захист відбудеться 7 квітня 2005 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 201.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 5 березня 2005 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради В.К.Майборода

АНОТАЦІЇ

Гулієв А.Д. Особливості інституту президентства в Україні та Азербайджанській Республіці: державно-управлінський аспект. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 теорія та історія державного управління. Національна академія державного управління при Президентові України. Київ, 2005.

У дисертації досліджуються особливості становлення та розвитку інституту президентства в Україні та Азербайджанській Республіці. Вперше обґрунтовано актуальність та перспективні шляхи вивчення цього інституту в формуванні доцільних механізмів державного управління в обох країнах. Здійснено аналіз конституційно-правових норм, що визначають зміст, направленість, особливості статусів президентів та відповідних інститутів згідно з специфікою їх державно-правових повноважень і прерогатив щодо поєднання організаційної компетенції з аналітичною та внесення виваженої раціональності у процеси розробки, реалізації, відслідковування наслідків ключових державно-управлінських рішень.

Вивчення теоретичних розробок та історії питання показало, що в обох країнах інститут президентства осмислюється значною групою різних за фахом учених в основному тільки крізь призму державно-правових і соціально-історичних наук.

Інститут президентства досліджено як цілісну систему, зміст та направленість діяльності якої полягає в забезпеченні прогресивного довгострокового розвитку розглянутих суверенних країн. Розкриваються поняття державного управління, механізмів його реалізації за участю президентів України та Азербайджанської Республіки, вносяться пропозиції щодо вдосконалення конституційних норм досліджуваного інститу.

Висновки, пропозиції, рекомендації, отримані в дисертації, можуть бути використаними в подальшому розвитку правотворчої, науково-дослідної, навчальної діяльності.

Ключові слова: інститут президентства, державне управління, президент - глава держави, конституційні функції і повноваження президента, парламенти (Верховна Рада України, Міллі Меджліс Азербайджанської Республіки) конституційно-правові норми, виконавча влада, суверенна держава.

Гулиев А.Д. Особенности института президентства в Украине и Азербайджанской Республике: государственно-управленческий аспект. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.01 теория и история государственного управления. Национальная академия государственного управления при Президенте Украины. Киев, 2005.

В диссертации исследуется особенности становления и развития института президентства в системах государственного управления Украины и Азербайджанской Республики. Впервые обоснованы актуальность и перспективе пути изучения этого института в процессе формирования целесообразных механизмов государственного управления в двух рассмотренных странах. Осуществлен анализ конституционно-правовых норм, определяющих содержание, направленность, особенности статусов президентов и соответствующих институтов в непосредственной причинно-следственной связи со спецификой их государственно-правовых полномочий и прерогатив относительно соединения организационной компетенции с аналитической и внесения взвешенной рациональности в процессы разработки, реализации, отслеживания последствий государственно-управленческих решений.

В сравнительно систематизированном виде представлены концепции и взгляды многих ученых современности на институт президентства и его становление, а также проведен детальный анализ оснований и условий, приведших к появлению этого института в Украине и Азербайджанской Республике.

Проблемы института президентства исследованы на фоне динамической политической истории последних 14-15 лет. Изучение истории и степени теоретической разработки вопроса показало, что в обеих странах институт президентства осмыслен большой группой ученых разных специальностей, однако в основном только сквозь призму политико-правовых и социально-исторических наук.

Установлено, что как в Украине и в Азербайджанской Республике определение роли и места президентов и соответствующих институтов в механизмах осуществления государственного управления одна из наиболее важных задач для отрасли науки “Государственное управление” и практики функционирования высших властных институтов.

Сделан вывод о том, что для обеспечения эффективного взаимодействия президентов и парламентов чрезвычайно важно обеспечить необходимое и достаточное конституционно-правовое описание правил и процедур такого взаимодействия, которое бы минимизировало неопределенность в достижении целей именно правовым путем. “Президентское влияние” на парламент и на правительство объективно необходимо для выявления ресурсных возможностей исполнительной власти в выполнении принятых парламентами законов.

Пристального научного обеспечения требуют процедуры реализации таких президентских функций, как стратегическое планирование, кадровая, контрольная, учредительная, регулятивная деятельность.

Исследован целый комплекс закрепленных в конституциях Украины и Азербайджанской Республики политико-правовых полномочий и прерогатив президентов в сфере государственного управления, вытекающих из статусов глав государств.

Выявлено, что конституционные полномочия президентов Украины и Азербайджанской Республики реализуются в сфере государственного управления путем осуществления “указной власти”, т.е. президенты издают большое количество нормативно-правовых актов, что дает им право регулировать правоотношения, осуществлять нормотворчество.

Значительное внимание в работе уделено освещению особенностей стратегий государственного управления, осуществляемых президентами в соответствии с их конституционными полномочиями. Показана важность реальной реализации ими совокупности государственно-управленческих задач, динамики и направленности событий, приближающих достижение публично объявленных в период предвыборной кампании определенных социальных целей.

Выявлено, что важнейшим условием обеспечения полноты и качества государственного управления является президентский контроль во всех сферах жизнедеятельности страны, результатом которого должно стать рациональное, научно-обоснованное прогнозирование, планирование, мониторинг, анализ использования материальных, трудовых, правовых, информационных и других ресурсов.

Показано, что роль, содержание и значение гарантий деятельности президентов и в Украине и в Азербайджанской Республике тесно связаны с их влиянием на систему государственного управления. Это в первую очередь касается стабильности президентской власти и, соответственно, формирования долгосрочных возможностей стабильного функционирования государственного управления.

Выводы, рекомендации, предложения, сформулированные в диссертации, имеют немаловажное значение для дальнейшей законотворческой, научно-исследовательской, учебной деятельности как в Украине, так и в Азербайджанской Республике.

Ключевые слова: институт президентства, государственное управление, президент - глава государства конституционные функции и полномочия президента, парламенты (Верховная Рада Украины, Милли Меджлис Азербайджанской Республики), конституционно-правовые нормы, исполнительная власть, суверенное государство.

Guliyev A.D. Peculiarities of the Institute of the Presidency in Ukraine and the Azerbaijani Republic: State-Administrative Aspect. - Manuscript.

The dissertation thesis for obtaining a Candidate of Science Degree in Public Administration, Specialization 25.00.01 - Theory and History of Public Administration. - The National Academy of Public Administration, Office of the President of Ukraine. - Kyiv, 2005.

The dissertation paper discusses peculiarities of establishing and developing the institute of the presidency in Ukraine and Azerbaijani Republic. The author is the first scholar who substantiates the relevancy and prospects of studying such institute in order to create appropriate public administration mechanisms in both countries. The author analyses constitutional-legal norms that define the nature, functions and peculiarities of the status of presidents and relevant institutes; their specific state-legal authority and prerogatives; combination of organisational and analytical competency and their role in introducing reasonable rationality into the process of making, implementing and monitoring impact of key state-administrative decisions.

Building on historical and theoretical study of this issue, the author states that in both countries a large group of scholars did sound research of the institute of the presidency only through the prism of state-legal, social and historical science.

The institute of the presidency is analyzed by the author as an integral system, the nature and function of which is to ensure long-term sustainable development of those sovereign countries under review. The author defines the concept of public administration, the role of presidents of Ukraine and Azerbaijan in the mechanism of its realization, puts forward recommendations aimed at improving constitutional norms regulating the institute of the presidency.

The dissertation findings and recommendations can be used by scholars and practitioners in their further research, legislative activity and training process.

Key words: the institute of the presidency; public administration; the president is the head of the state, constitutional functions and authority of the president; parliaments (Verkhovna Rada of Ukraine, Milli Mejlis of Azerbaijani Republic); constitutional-legal norms; executive power, parliament; sovereign state.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена потребою в теоретичному осмисленні пройденого шляху суверенного розвитку, типових рис поточної практики й найближчих перспектив державного будівництва на пострадянському просторі, зокрема істотних змін у суспільно-політичному розвиткові України та Азербайджанської Республіки. Обидві держави пов'язані не лише спільним минулим політико-державним життям у межах колишнього СРСР, а й деякими подібними ознаками, що випливають з необхідності прискорення соціально-економічного й політико-культурного розвитку, а також радикального реформування вже існуючих у них основ суспільно-державного ладу.

Державне управління як цілеспрямована діяльність, що передбачає забезпечення системної логіки кардинальних, гарантовано прогресивних політичних, економічних, соціальних перетворень, здійснюється у країнах, що розглядаються, відповідно до специфіки кожної - главою держави, парламентом та урядом. Інститути влади цих країн навіть за наявності високорозвинутої правової системи не змогли б (особливо в нинішніх умовах) ефективно взаємодіяти без авторитетного арбітра - Президента, який, хоч і не перебуває в прямих відносинах підпорядкування з цими інститутами, покликаний реально забезпечувати узгодженість їх діяльності, оперативно виводити державну систему з можливих кризових ситуацій, готувати суспільство до вибору найвигіднішого шляху подальшого розвитку в інтересах забезпечення загальнонаціональної злагоди, громадянського миру, довгострокового прогресу. Саме завдяки цьому інститут президентства своїм впливом здатний створити умови для взаємодії всіх гілок влади і об'єднання їх дій в ім'я прогресивного майбутнього країни.

Для науки та практики існує потреба в аналізі реальної ролі, функцій, повноважень, пошуку спільних закономірностей та особливостей у змісті й функціонуванні інституту президентства в Україні та в Азербайджанській Республіці виходячи із сучасного світового конституційного досвіду, національних традицій, особливостей і системної логіки довгострокового прогресивного розвитку, необхідного для обох країн. Про це і йде мова у дисертації.

Актуальність теми підтверджується також рівнем теоретичної розробки цієї проблеми. Інститут президентства в Україні та Азербайджанській Республіці досліджувався у працях Ф.Г.Абдуллазаде, В.І.Абдуллаєва, М.Н.Алескерова, Ш.М.Алієва, З.А.Аскерова, Ф.Г.Бурчака, І.М.Варзаря, С.Т.Гандилова, А.М.Гасанова, В.М.Литвина, Н.І.Мамедова, Р.Е.Мехтієва, В.І.Мельниченка, А.Б.Мирзазаде, Р.Ф.Мустафаєва, Н.Р.Нижник, Н.Г.Плахотнюк, В.Ф.Погорілка, А.Г.Рагімзаде, В.А.Ребкала, С.Г.Серьогіної, В.А.Скуратівського, Ю.Н.Тодики, В.М.Шаповала, Ю.Д.Яворського та інших переважно крізь призму політико-правових і соціально-історичних наук.

Вихідні теоретичні основи дисертації базуються на цінностях світової політико-правової і соціолого-державознавчої класики (праці Т.Гоббса, Дж. Локка, Ш.-Л.Монтеск'є та ін.), а також на ідеях становлення інституту президента як глави держави, глави виконавчої влади, що містяться в конституційних проектах М.Драгоманова, М.Сперанського та інших учених минулого. Логіка дисертації грунтується на осмисленні теоретичних досягнень великої групи сучасних (українських, азербайджанських, російських) учених щодо закономірностей конституційного статусу глави держави при здійсненні впливу на систему державного управління в країнах пострадянського простору; співвідношення загального - особливого - специфічного у функціонуванні інституту президентства в політичній системі України та Азербайджанської Республіки.

Таким чином, усе більша необхідність дослідження фундаментальних аспектів теми зумовлює доцільність ретельного аналізу специфіки реалізації президентом його повноважень, що випливають із статусу глави держави, у формуванні й здійсненні виконавчої влади; ролі президента в стабілізації економічних, соціальних і політичних процесів в Україні та Азербайджанській Республіці; особливостей взаємодії органів інститутів президентства в обох країнах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася відповідно до планів наукових досліджень кафедри державного управління і менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України, особливо п. 2 Комплексного наукового проекту “Державне управління і місцеве самоврядування” (ОК № 200U004103), Протоколу про наміри між Національною академією державного управління при Президентові України й Академією державного управління при Президентові Азербайджанської Республіки від 15 квітня 2003 р., підписання якого ініційоване дисертантом і в складанні якого він брав безпосередню участь.

Мета й завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у науково-теоретичному обгрунтуванні процесів формування і функціонування інституту президентства в Україні та Азербайджанській Республіці, впливу цих процесів на повноту і якість державного управління в зазначених країнах; визначенні основних напрямів розвитку досліджень і підвищенні результативності цього інституту як органу політичного й державного управління у механізмі здійснення політико-державної влади.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

здійснити системний аналіз наукової літератури, законодавчих і нормативних джерел з теми дисертації та визначити перспективні напрями подальших досліджень у галузі науки “державне управління”;

виокремити особливості реалізації можливостей інституту президентства в Україні та Азербайджанській Республіці у двох концептуальних аспектах конституційно-інституціональному та державно-управлінському;

розкрити взаємозв'язок і специфіку національних традицій, стан теоретичних уявлень і практики становлення цього інституту, виявити особливості його функціонування в обох країнах;

визначити ступінь включеності інституту, що розглядається, в реальні механізми державного управління двох країн до й після прийняття ними основних законів і на цій підставі - відмінності у статусах президентів;

проаналізувати управлінські функції президентів у контексті законодавчих і нормотворчих президентських повноважень;

охарактеризувати конституційні засади інститутів президентства, специфіку їх впливу на здійснення державного управління;

сформулювати опорні теоретичні висновки й практичні рекомендації щодо вдосконалення подальших досліджень і практичного використання інституту глави держави в Україні та Азербайджанській Республіці.

Об'єкт дослідження сукупність суспільних відносин, регульованих нормами конституційного й адміністративного права, що визначають повноваження президентів України та Азербайджанської Республіки.

Предмет дослідження особливості, місце, роль інституту президентства, що визначають діяльність президентів у механізмах державного управління в Україні та Азербайджанській Республіці.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що стабільність та ефективність функціонування державного управління значною мірою визначаються законодавчо закріпленим впливом інституту президентства на його структуру й діяльність.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є як загальнонаукові, так і спеціальні методи: історичний, системний, діалектичний, соціологічний, порівняльно-правовий, структурно-функціональний, прогностичний та ін.

Зокрема, використання історичного методу дало змогу визначити основні етапи розвитку інституту президентства, показати історичні традиції його виникнення і передумови введення в Азербайджанській Республіці та Україні (відповідно 18 травня 1990 р. і 5 липня 1991 р.).

Системний і діалектичний методи дали можливість у загальному механізмі президентського правління виділити загальні завдання здійснення влади президентом, суто управлінські функції президентів як глав держав.

Соціологічний метод забезпечив можливість більш точного вимірювання та оцінки ефективності й результатів управлінського впливу глави держави на соціально значущі функції уряду та всієї системи органів виконавчої влади.

Порівняльно-правовий метод використаний для аналізу конституційно-правових актів, визначення меж впливу президентів України та Азербайджанської Республіки на формування й діяльність систем державного управління.

Структурно-функціональний метод застосований для деталізації опису особливостей, ролі, функцій інститутів президентства у системах державного управління двох країн щодо його окремих суб'єктів, а також функцій виконавчої влади, що реалізуються президентами.

Прогностичний метод дав змогу визначити більш віддалені перспективи, що відкриваються започаткованою в Україні політичною реформою та виборами Президента України, які відбулися у два тури 31 жовтня і 21 листопада 2004 р., з переголосуванням другого туру 26 грудня 2004 р, а в Азербайджанській Республіці зміною 15 жовтня 2003 р. постаті глави держави, продовженням його реформаторської діяльності.

Фактологічною та інформаційною базою дисертації є: норми Конституції та законів України, Азербайджанської Республіки; постанови Верховної Ради України та Міллі Меджлісу Азербайджанської Республіки; укази і розпорядження президентів; численні урядові акти, рішення конституційних судів, наукові праці та розробки провідних учених різних країн.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційної роботи полягає в тому, що вперше:

систематизовано концепції і погляди учених сучасності щодо інституту президентства і на цій основі проаналізовано підстави й умови, що привели до появи цього інституту в історії України та Азербайджанської Республіки;

охарактеризовано інститути президентства в Україні та Азербайджанській Республіці як цілісні системи, змістом яких є державно-управлінська діяльність;

визначені й адаптовані до сучасних умов державного будівництва в Україні та Азербайджанській Республіці методи державного управління, які реально використовуються президентами для вирішення конкретних управлінських завдань;

проаналізовано та спрогнозовано можливі шляхи створення механізму втілення в життя управлінських повноважень президентів у країнах, що розглядаються.

Удосконалено:

підходи щодо наукового аналізу функцій і повноважень президентів України та Азербайджанської Республіки у здійсненні виконавчої влади, в представництві держави у внутрішніх і зовнішніх відносинах, вирішенні питань помилування і громадянства, статусу головнокомандувача тощо;

сукупність уявлень щодо контрольних функцій (їх меж, принципів, об'єктів здійснення) президентів України та Азербайджанської Республіки як передумови ефективної діяльності системи державного управління;

категоріальний апарат галузі науки “Державне управління”, зокрема уточнено поняття “інститут президента” та “інститут президентства”.

Дістали подальшого розвитку:

теоретико-методологічне визначення регулятивної, контрольної, кадрової й установчої функцій президентів України та Азербайджанської Республіки щодо органів державного управління;

розроблення механізмів впливу президентів на законотворчий процес.

На підставі цього в дисертації зроблено висновок про необхідність встановлення конституційних норм, які визначали б інститут президента в Україні та Азербайджанській Республіці як владно-управлінський орган і дотримання яких дало б імпульси подальшому розвитку в обох країнах на шляху політичної демократії, політичного плюралізму й соціального прогресу.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що основні його положення, висновки розширюють наукові уявлення про спільне та особливе інституту президентства в країнах, що розглядаються, сприяють упорядкуванню термінології порівняльного дослідження, можуть використовуватись у подальшому вивченні конституційних і законодавчих норм, регулюванні діяльності президентів України й Азербайджанської Республіки. Висновки дисертації можуть бути взяті до уваги в подальшому для вдосконалення навчальних курсів системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників державного управління обох країн.

Виявлені в дисертації проблеми, сформульовані висновки та рекомендації враховані й частково використані в процесі підписання:

Протоколу про наміри між Національною академією державного управління при Президентові України й Академією державного управління при Президентові Азербайджанської Республіки (акт від 17 травня 2004 р.);

Угоди про співпрацю між Державною телерадіомовною компанією Азербайджанської Республіки та Національною телекомпанією України (довідка від 15 червня 2004 р. № 8-01-09/1429);

Угоди між Кабінетом Міністрів України та урядом Азербайджанської Республіки про трудову діяльність і соціальний захист громадян України, що тимчасово працюють на території Азербайджанської Республіки, та громадян Азербайджанської Республіки, які тимчасово працюють на території України (довідка від 16 червня 2004 р. № 03-3/6024-028-14).

Апробація результатів дисертації. Одержані результати апробовані у виступах на науково-практичних конференціях в Національній академії державного управління при Президентові України: “Концептуальні засади реформування політичної системи в Україні. Стан і перспективи розвитку політичних наук. Матеріали “круглого столу” (Київ, 2001); “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003). Етапні результати досліджень регулярно доповідалися автором на засіданнях кафедри державного управління і менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України.

Публікації. Основні положення, висновки, рекомендації дисертації викладені в чотирьох наукових працях, що вийшли друком у профільних фахових виданнях (в тому числі у трьох - в Україні, одній - в Азербайджанській Республіці) і тезах доповідей на зазначених вище науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків. Загальний обсяг дисертації - 236 сторінок, із них основного тексту - 180 сторінок, у тому числі 37 сторінок додатків у вигляді схем і таблиць; список використаних джерел включає всього 213 назв українською, азербайджанською, російською та англійською мовами (з них 34 - нормативні акти).

державний управління президент країна

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються його об'єкт, предмет, мета і методи, наукова новизна положень, що виносяться на захист, указується практичне й теоретичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Теоретичні підходи до вивчення державно-управлінського аспекту інституту президентства в Україні й Азербайджанській Республіці” розкриваються теоретичні підходи до осмислення владно-управлінського аспекту проблеми інституту президентства українськими, азербайджанськими, російськими та іншими вченими, розглядається переважно державно-управлінський аспект цього інституту з урахуванням порівняльних характеристик специфіки України та Азербайджанської Республіки. Основними теоретичними підходами до розгляду інституту глави держави є політологічний, порівняльно-правовий, конституціоналістський і державно-управлінський.

Розділ починається з аналізу історії питання. Зазначається, що в українській та азербайджанській науковій літературі з питань інституту президентства справжній науково-дослідний “прорив” зроблено у другій половині 90-х рр. XX ст. Цьому сприяло прийняття в обох країнах конституцій незалежних держав (в Азербайджанській Республіці у 1995 р., в Україні у 1996 р.). Протягом 1996-1999 рр. відбувся захист кількох дисертацій, опубліковано монографії і велика кількість наукових статей. У них розкриваються основні сутнісні аспекти проблеми інституту президентства конституційно-правовий статус глав двох держав; політичний авторитет глави держави як об'єктивного лідера народу, що його обрав; іміджовий потенціал президентів в історико-порівняльному зіставленні їх зі своїми попередниками й опонентами, а також на фоні виконання ними своїх конституційно-правових повноважень тощо.

Із загальносоціологічних позицій при розкритті змісту поняття “президент” на перший план виходять питання про умови і фактори, які привели до виникнення цієї посади, про виявлення впливу президента на соціальні процеси в Україні та Азербайджанській Республіці. Аналітичний підхід спрямований на розкриття понять “президент” і “президентство” (як час діяльності президента) переважно в аспекті сформованого співвідношення політичних сил у суспільстві та державі, виявлення їхньої реальної політичної ваги у підтримці керованості держави та впливі на окремі державні структури.

Формулюється висновок про те, що реальна постать президента держави визначається саме “посадою президента” та відповідними повноваженнями, встановленими Конституцією та законом “за цією посадою”.

Зміст поняття “президентство” звичайно визначається через поняття “інститут президентства”. Інститут президентства, як зазначає Н.Р.Нижник, забезпечує стійкість і динамізм механізму державної влади.

Стосовно дисертаційної теми ми поділяємо також думку Мехрібан Алієвої про те, що “президент це учасник і творець доленосних сторінок нашої історії”.

Підкреслюється, що в державно-управлінському аспекті “президент” це не тільки глава держави, “провідний господарник країни”, а перший громадянин, лідер, політичний діяч, що обіймає вищу керівну посаду, “зразковий службовець країни”.

У розділі виявлені владно-правлячі й державно-управлінські ролі й завдання глав обох держав. Докладно аналізується виникнення в Україні й Азербайджанській Республіці інституту президентства, що було зумовлено низкою об'єктивних історико-політичних факторів, серед яких різке послаблення виконавчої влади, серйозні недоліки в механізмі реалізації законів, недостатня увага до питань виконавчої дисципліни, законності, правопорядку. Тому закріпленням інституту президента в конституціях обох країн було започатковано подолання політичної та економічної кризи й кристалізацію основних ознак і принципів європейської демократичної політичної системи.

Далі в розділі аналізується специфічне питання про співвідношення президентської й виконавчої (урядової) влади. За Конституцією Азербайджанської Республіки, Президент глава держави, але йому відповідно до ст. 99 “належить” ще й виконавча влада. На нашу думку, це відповідає одному з центральних положень римського державного права: хто реально володіє владою, тому вона фактично належить (лат. possesione володіти на засадах належності). У Конституції України 1996 р. і в новій її редакції від 8 грудня 2004 р. Президент - глава держави таких повноважень не має. Однак глава держави - України - Президент має реальні відповідні важелі впливу на забезпечення взаємодії уряду як з парламентом, так і з іншими органами державної влади.

Таким чином, введення інституту президентства в Україні та Азербайджанській Республіці зумовлене прагненням наших народів до демократичних перетворень і має свої історичні та політичні корені. Це безпосередньо пов'язано з розвитком цілого комплексу політико-правових ідей, особливо з кратологічною ідеєю визначення ролі та місця глави держави в механізмі державної влади та в системі державного управління в демократичному суспільстві.

У розділі розкривається теоретико-методологічний план дослідження, основна гіпотеза спрямована на пошук наукового забезпечення щодо вдосконалення діяльності глав держав виходячи з історичної логіки формування аналізованого інституту в країнах, що розглядаються.

Другий розділ “Повноваження президентів України й Азербайджанської Республіки у формуванні нормативно-правової основи державного управління” - присвячується одній із найважливіших характеристик політичного режиму будь-якого типу співвідношенню повноважень виконавчої й законодавчої влади та кореляції цього співвідношення зі статусом глави держави в загальному контексті президентської чи змішаної (як в Україні після реформи від 8 грудня 2004 р. парламентсько-президенської) державної форми правління. Зокрема, обґрунтовуються сфери безпосереднього впливу інститутів президентства на гілки й механізми влади з метою раціоналізації президентського впливу на парламенти обох країн щодо формування виважених політичних рішень й перспективних законів.

Необхідний, але недостатній правовий опис такого президентського впливу ускладнює діяльність урядів щодо соціально-економічного розвитку країн, своєчасного реагування на різні форс-мажорні обставини і виклики часу. Автором встановлено також, що президентський вплив на парламент і уряд об'єктивно необхідний для своєчасного виявлення ресурсних можливостей виконавчої влади стосовно реалізації прийнятих парламентом законів.

Доводиться, що для досягнення необхідної й достатньої взаємодії між президентами й парламентами надзвичайно важливо забезпечити підготовку відповідних законопроектів, узгоджено вкладаючи в них адекватні концепції та процедурні дії.

Центральне положення розділу співвідношення інституту президентства з усіма гілками й органами політичної влади. З'ясовано, що одномодельно побудовані, однопалатні Верховна Рада України і Міллі Меджліс Азербайджанської Республіки з огляду на склад і спеціалізацію їх діяльності наповнюють різним змістом низку загальних повноважень президентів у відносинах їх із вищим законодавчим органом. Встановлено, що система відносин Президента України з Верховною Радою України відрізняється від відносин Президента Азербайджанської Республіки з Міллі Меджлісом.

У конституціях обох держав детально обумовлені право вето президентів на ухвалені парламентами закони, а також умови промульгації (підписання і оприлюднення) законів, прийнятих парламентом. Спільним для України та Азербайджанської Республіки є і те, що причини застосування президентами права вето та випадків відкладання дати промульгації, як показує аналіз, часто криються не в характерних рисах політичного обличчя кожного з президентів, а в теоретико-практичному аспекті розробки парламентами законодавчих актів. Інакше кажучи, це не процедурне, а тонке політико-управлінське питання. Вето право глави держави не погодитися з ухваленим парламентом законом, що не набув чинності. Вето президента не ставить крапку в долі закону. Одержавши закон для промульгації, глава держави може не підписувати його і повернути (з умотивованими запереченнями) на доопрацювання. Право вето глави держави буває абсолютним (резолютивним), відносним (відкладальним, суспензивним) і вибірковим. Абсолютне вето означає, що відмова глави держави схвалити прийнятий парламентом законопроект є остаточною і воно не може бути подолане. Відносне вето наділяє главу держави правом повернути переданий йому законопроект для повторного обговорення в парламент.

Автор вважає, що право президентського вето має скоріше стратегічний, а не тактичний зміст. Проте, підкреслюється в розділі, цим зловживати не можна. На думку автора, проблему президентського вето доцільно врегулювати в окремому законі зважаючи на те, що питання процедури в цій сфері відносин набувають особливої значущості ще й тому, що стосуються вищих структур державної влади, проблеми їх взаємодії, врегулювання конфліктних ситуацій у законодавчому полі обох держав.

Порівнюючи конституційні норми і практику України й Азербайджанської Республіки, автор виділяє особливості прямого та непрямого права щодо законодавчої ініціативи президентів. Пряме право законодавчої ініціативи означає розширення повноважень президентів самостійним внесенням ними у парламент проектів законів, що встановлено конституціями, а непряме можливість президентів впливати на законотворчий процес через інші державні органи або через окремих депутатів парламенту.

Досить докладно в розділі аналізується феномен промульгації законів, що має ключове значення в державно-управлінській практиці обох країн. В Україні Президент підписує закони, що приймаються Верховною Радою (ст. 106 Конституції України), а Президент Азербайджанської Республіки підписує та видає закони (ст. 109 Конституції Азербайджанської Республіки). Особливості вжитку термінів “видає” й “підписує” відповідає змісту зазначених положень конституцій двох країн.

Конституційні повноваження президентів розглянутих країн у галузі державного управління реалізуються шляхом “указної влади”, тобто виданням нормативно-правових актів, які мають нормативний і ненормативний (індивідуальний) характер. В ієрархії таких актів основне місце посідають укази глав держав. Ними вони оформлюють рішення нормативного характеру, які розраховані на постійне чи багаторазове застосування та стосуються невизначеного кола фізичних і юридичних осіб, органів державної влади та управління. У вигляді указів видаються також рішення про призначення й звільнення з посади керівників центральних органів і структур системи виконавчої влади, про громадянство, про надання політичного притулку, нагородження державними нагородами, присвоєння спеціальних звань, класних чинів, почесних звань, вищих військових і вищих спеціальних звань, про помилування та ін.

У третьому розділі - “Стан та особливості розвитку інституту президентства в Україні та Азербайджанській Республіці” характеризуються роль і повноваження глав держав у здійсненні державного управління як підзаконної діяльності органів виконавчої влади, спрямованої на практичну організацію нормального життя суспільства й забезпечення особистої безпеки громадян, створення умов для їхнього матеріального, культурного й духовного розвитку. Державне управління здійснюється спеціальним апаратом управління.

Зазначається, що великий вплив на апарат державного управління президенти справляють шляхом розробки стратегій розвитку держави й суспільства. Стратегії державного управління, ініційовані президентами, вимагають від них мудрості у формулюванні державно-управлінських завдань відповідно до їхніх конституційних повноважень, розуміння динаміки й спрямованості подій, реальних перспектив еволюції ситуації, наявних ресурсів, наступності; послідовності в дотриманні заявленої стратегії, що породжує довіру до влади, прагнення досягти оприлюдненої певної соціальної мети; консолідації суспільства, політичних та управлінських сил у межах державно-управлінського процесу; підстав, що відповідають закону, для аналізу і критики; наявності орієнтирів та пріоритетів поточної діяльності; визначення етапів досягнення мети.

Відповідно до Конституції Азербайджанської Республіки виконавча влада “належить” главі держави Президентові (ст. 99). Кабінет Міністрів як вищестоящий виконавчий орган підпорядковується Президентові і несе перед ним відповідальність, порядок його діяльності визначає Президент Азербайджанської Республіки. Що ж до України, то центральним теоретичним питанням розділу є дослідження того, чи очолює глава держави уряд, чи тільки спрямовує його діяльність. Донедавна (до початку політичної реформи в Україні) альтернатива перебувала на межі двох концепцій: обмежувальної, коли Президент не дублює діяльність уряду, а лише контролює її, і розширювальної, коли Президент стає, по суті, і главою виконавчої влади, не покладаючи при цьому на себе відповідальності за недоліки урядової політики. У розділі зазначається, що в цьому разі виникає двовладдя, або навпаки, діяльність уряду стає однією з функцій президентської влади.

Маючи установчу функцію, своїми указами Президент України за поданням Прем'єр-міністра України створює, реорганізує й ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Президент Азербайджанської Республіки здійснює таку функцію самостійно. Загалом же структура органів державного управління (міністерств і відомств) в Україні та Азербайджанській Республіці постійно змінюється, що відображає потреби адаптувати її до соціально-економічних і політичних умов кожної суверенної держави.

Одна з основних теоретичних ідей вплив президентів на державне управління висвітлює відносини центральної і місцевої (регіональної) влади. Така особливість, як зазначається в розділі, полягає в доцільній ієрархізації вертикалей органів державного управління. У процесі формування державної політики на регіональному рівні особлива роль Президента Азербайджанської Республіки полягає в тому, що він очолює уряд та має відповідні конституційні повноваження щодо прямого впливу на діяльність вищестоящих органів виконавчої влади. Згідно з цим від Президента й Кабінету Міністрів безпосередньо залежить, чи буде прийнята парламентом державна програма розвитку або допомоги тому чи іншому регіону, місцевості.

У розділі встановлено, що в Україні та Азербайджанській Республіці як на центральному рівні, так і на місцях діє європейська модель організації публічної влади, за якою місцеве управління поєднується з місцевим самоврядуванням. Голови виконавчої влади областей, районів України і міст, районів Азербайджанської Республіки призначаються президентами (особливості України за поданням Кабінету Міністрів) й особисто здійснюють виконавчу владу на місцях.

Державно-управлінська компетенція президентів у питаннях забезпечення державної незалежності, національної безпеки й оборони дає змогу сконцентрувати увагу саме на цих, надзвичайно важливих для держави, проблемах. Державно-управлінські функції президентів України та Азербайджанської Республіки з цих питань безпосередньо пов'язані з підтриманням стабільності конституційного ладу. Відповідно, президентський контроль у державному управлінні та переосмислення його призначення на всіх рівнях зумовлює потреби щодо вдосконалення шляхом підвищення його дієвості, результативності.

Для ефективного виконання своїх конституційних обов'язків президенти повинні мати власні, незалежні від інших державних органів, управлінські структури, основна мета яких забезпечення ефективної державно-управлінської діяльності глави держави. Такі структури правомірно визначити як допоміжний апарат у системах державного управління розглянутих країн. Це дає змогу главам держав одержувати альтернативну інформацію за офіційними каналами, здійснювати необхідну, іноді неформальну, взаємодію з конституційними органами влади, силовими структурами тощо. Однак головне завдання таких апаратів полягає в правовому, консультативному, інформаційно-аналітичному, організаційно-технічному й матеріально-фінансовому забезпеченні діяльності глави держави, створенні оптимальних умов для реалізації президентами своїх повноважень.

У розділі аргументовано розкривається і питання про підвищення ефективності діяльності адміністрацій президентів України та Азербайджанської Республіки. Підкреслюється, що їх діяльність є ефективною, якщо апарати виконують такі завдання: 1) стратегічне планування президентської внутрішньої і зовнішньої політики; 2) розробка тактичних рішень у межах президентського курсу; 3) контроль за реалізацією президентської політики; 4) забезпечення виконання президентом його “рутинних” конституційних повноважень. На цьому теоретичному тлі висвітлюються питання щодо гарантій президентської діяльності виходячи з того, що роль змісту й значення гарантій функціонування інститутів президентства як в Україні, так і в Азербайджанській Республіці найтісніше пов'язана з довгостроковим прогресивним впливом цих інститутів на системи державного управління. Насамперед йдеться про стабільність президентської влади і, відповідно, про можливість стабільного функціонування системи державного управління. Гарантії ефективного впливу інститутів президентства на системи державного управління досить різноманітні і можуть бути, на думку автора, об'єднаними в такі умовні групи: 1) правові; 2) організаційні; 3) матеріально-технічні; 4) символічно-церемоніальні. Відповідно, ні інститут президентства, ні посаду президента не можна ототожнювати з якоюсь однією гілкою влади. Оскільки політична особистість президента як глави держави має незрівнянно більше значення, ніж будь-яка з гілок влади вона характеризується суворо визначеними інтегруючими, об'єднуючими ознаками.

ВИСНОВКИ

Отримані наукові результати в цілому підтвердили висунуту гіпотезу та дали змогу сформулювати наступні висновки, які свідчать про те, що використана методологія правильна, поставлені завдання реалізовані, мета досягнута.

1. Дослідження джерелознавчої бази державно-управлінського аспекту інституту президентства в Україні та Азербайджанській Республіці показали, що за останні 14-15 років опубліковано багато праць, які присвячені лише окремим аспектам досліджуваної теми і висвітлюють тільки окремі фундаментальні й прикладні питання. Серед них немає жодної розробки, в якій здійснюється комплексний аналіз теорії і практики функціонування інституту президентства в країнах, що розглядаються.

2. Особливості реалізації інституту президентства в обох країнах полягають у численних позитивних змінах за умов, коли суспільні витрати на процес державного управління і безпосередньо на інститут президентства зростають, а якість управління відстає. Причина такої суперечності пояснюється необхідним, але недостатнім висвітленням специфіки функціонування інституту президентства в обох країнах, зокрема недостатнім конституційно-інституціональним і державно-управлінським описом методологічних, процедурних та впровадницьких аспектів діяльності президентів.

3. Аналіз історичних тенденцій, практики становлення інституту президентства в Україні та Азербайджанській Республіці свідчать про те, що саме глобальні зміни в розумінні державної влади й управління на всьому пострадянському просторі за останні 14-15 років зумовили необхідність впровадження цього інституту з метою поєднання управлінської компетенції з організаційною та внесення від імені і під егідою президента доцільної раціональності в процеси розробки, реалізації та відслідковування наслідків ключових рішень. При цьому генеза формування інституту президентства у країнах, що вивчаються, переконує в необхідності копіткої аналітичної роботи з вивчення зарубіжного досвіду президентства і виваженого перенесення його на ґрунти обох держав, де практика значно випереджає теоретичні розробки, а час на поступовий, еволюційний розвиток, вельми обмежений.

Відповідно спільними особливостями, що зумовили запровадження інституту президентства в двох країнах, є:

розпад СРСР;

утвердження принципу поділу влади в конституціях держав, що виникли;

конфлікт інтересів різних політичних сил, які на початку 90-х років дістали реальну можливість впливати на конкретну людину президента.

Специфічними ж особливостями є:

в Україні

наявність історичних традицій республіканських форм правління;

розвиток цих традицій у теоретичних розробках учених і закріплення їх у конституційно-правових актах або в їх проектах;

в Азербайджанській Республіці:

критична ситуація, що склалася в країні, яка неодмінно вимагала створення ефективного, такого, що відповідав би зміненій суспільно-політичній ситуації, інституту влади, яким і є інститут президентства;

невизначеність перспектив розвитку країни, коли ні ті, хто очолював її до середини 1993 р., ні ті, хто, виступаючи за незалежність Азербайджанської Республіки, перебував в опозиції, не висунули конструктивної програми майбутньої її перебудови.

4. В обох країнах інститут президентства пов'язують із виконавчою владою: в Україні до 28 червня 1996 р. Президент України визначався як глава держави і глава виконавчої влади, в Азербайджанській Республіці Президент як глава держави і нині має статус глави виконавчої влади. Цей статус і зумовлює вплив глави держави на державне управління шляхом закріплення на конституційному рівні певних повноважень і правових норм їх реалізації, а на практиці організаційних форм забезпечення взаємодії президента з органами державного управління.

Загальні ж владні функції президентів України та Азербайджанської Республіки щодо органів державного управління можуть бути зведені до регулятивної, контрольної, кадрової та установчої. Межі їхніх повноважень в обох державах визначаються чинними конституціями і законами.

5. У взаємовідносинах глав держав (президентів) із системою виконавчої влади в Україні та Азербайджанській Республіці правомірно виділити спільні ознаки:

легальну можливість глави держави активно впливати на державне управління за допомогою кадрової, контрольної, регулятивної й установчої функцій;

формування уряду (посадового і персонального складу), що є прерогативою президентів (за винятком призначення Прем'єр-міністра це право глава держави поділяє з парламентом);

право президентів вирішувати питання щодо відповідальності уряду й керівників центральних і місцевих органів державного управління, можливість президента самостійно скасовувати акти уряду і керівників місцевих адміністрацій;

обов'язковість актів президентів для виконання органами державного управління.

Особливості проявляються у відмінностях:

конституційних статусів президентів, чим пояснюється різний ступінь їх впливу на системи державного управління. Цей вплив менш істотний в Україні, де Президент наділений конституційним статусом глави держави, і більш істотний в Азербайджанській Республіці, де відповідно до Конституції (ст. 99) “виконавча влада належить главі держави - Президентові”;

конституційних норм, які визначають роль президентів у формуванні органів виконавчої влади, їх участь у вирішенні питань щодо відповідальності цих органів. Зокрема, Президент Азербайджанської Республіки визначає порядок діяльності Кабінету Міністрів і має право головувати на його засіданнях;

у порядку призначення керівників центральних органів виконавчої влади (в Азербайджанській Республіці це виняткова прерогатива Президента, як і формування системи таких органів; в Україні аналогічні повноваження Президент поділяє з Прем'єр-міністром);

у порядку призначення керівників місцевих органів виконавчої влади (в Азербайджанській Республіці Президент призначає їх одноосібно, що дає змогу цим керівникам здійснювати виконавчу владу безпосередньо від імені Президента; в Україні керівники місцевих державних адміністрацій виступають як представники уряду на місцях, хоча і призначаються Президентом - за поданням Кабінету Міністрів - та підзвітні і підконтрольні не тільки уряду, а й Президентові;

у можливостях стримування Президента з боку уряду через інститут контрасигнування актів глави держави, оскільки цього не виключає Конституція України. Однак уряд Азербайджанської Республіки таким правом не наділяється, адже офіційна позиція глави держави відома вже на засіданні Кабінету Міністрів, де головує Президент.

6. Участь президентів у законодавчому процесі в Україні та Азербайджанській Республіці характеризується суттєвими відмінностями в законодавстві, які згідно з результатами здійсненого наукового дослідження полягають ось у чому:

у Конституції Азербайджанської Республіки (ч. V ст. 96) чітко визначений строк розгляду проекту закону, оголошеного терміновим (20 днів); аналогічна ж норма в Конституції України відсутня, що не дає змоги главі держави досить оперативно реагувати на потреби виконавчої влади щодо своєчасного прийняття законів;

...