Фінансове право: галузь права, навчальна дисципліна і наука

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Фінансове право: галузь права, навчальна дисципліна і наука

1.Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Для виконання завдань і функцій суверенної, демократичної, і соціальної держави Україні потрібні величезні суми фінансових ресурсів. За об'єктивно існуючим законом випереджаючого зростання видатків держави над доходами кожна держава веде своє господарство ретельно, планує правильне співвідношення між дійсною цінністю державних послуг і тим, скільки сплачують за них фізичні і юридичні особи на її території. Відносини, які виникають при мобілізації різних видів доходів для покриття першочергових витрат, пов'язаних із функціонуванням держави і органів місцевого самоврядування, держава регулює за допомогою норм фінансового права.

Перехід до ринкової економіки дав поштовх до бурхливого розвитку всіх правових інститутів цієї галузі права, знання яких необхідно практично всім - державним органам, організаціям, підприємцям, усім громадянам, які є суб'єктами фінансового права і стають, при певних обставинах, суб'єктами фінансових правовідносин. Фінансові відносини можуть існувати тільки у формі правовідносин, а зміна законодавства вимагає як економічного, так і наукового обґрунтування, і тому фінансово-правова наука не повинна відставати від потреб практики.

В останні роки питаннями окремих фінансово-правових інститутів почали займатися науковці, однак переважна більшість їх досліджень присвячена податковому праву. Не дивлячись на недостатню розробленість теоретичних питань фінансового права, ними займаються всього кілька науковців.

Ще в 60-ті роки було видано монографію професора РовінськогоЮ.А. “Основные вопросы советского финансового права”. Рік видання свідчить про те, що в цій монографії вміщено застарілий для сьогодення матеріал. Професор Ю.А.Ровінський започаткував дослідження предмету і методу фінансового права, але за 43 роки, які пройшли з того часу, змінився політичний і економічний устрій країни, тому і фінансово-правові інститути, які досліджував засновник фінансового права на терені Радянського Союзу, змінилися. Роботами, які присвячені дослідженню теорії фінансового права, є монографії наших сучасників: доктора юридичних наук, професора П.С.Пацурківського “Правові засади фінансової діяльності держави: проблеми методології” Пацурківський П.С. Правові засади фінансової діяльності держави: проблеми методології. - Чернівці, 1997. та “Проблеми теорії фінансового права” Пацурківський П.С. Проблеми теорії фінансового права. - Чернівці: вид-во ЧДУ, 1998. , в яких розглядаються загальні питання всієї теорії фінансового права на сучасному етапі розвитку та його статті у науковому віснику Чернівецького університету імені Ю.Федьковича. Його учнем В.М.Вишновецьким проведено дисертаційне дослідження “Система фінансового права України в умовах переходу до ринкової економіки” Вишновецький В.М. Система фінансового права України в умовах переходу до ринкової економіки - Дис...канд. юрид. наук - Київ, 2001., в якому автор розглянув поняття системи фінансового права, розкрив об'єктивну зумовленість та юридичну природу цієї системи, обґрунтував сучасну структуру системи фінансового права, юридичну природу структурних елементів системи фінансового права. Проаналізував співвідношення і взаємодію фінансового законодавства та фінансового права.

Російська вчена, професор Карасьова М.В. захистила докторську дисертацію і опублікувала кілька монографій, присвячених фінансовим правовідносинам. Цей автор включає у фінансове право не тільки цивільно-правову термінологію, але і цивільно-правові відносини, що, на наш погляд, не розширює предмет фінансово-правового регулювання, а утруднює регулювання дійсно фінансових відносин.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження обрана дисертанткою в ініціативному порядку та належить до пріоритетних в галузі фінансового права. Тематика дисертації є складовою науково-дослідної роботи кафедри конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, пов'язаної із проблемами фінансового права як галузі права, його системи та інститутів; фінансового права як навчальної дисципліни; фінансового права як науки.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення сфери фінансово-правового регулювання для безпомилкового віднесення до предмету фінансового права відносин, що мають грошовий характер, та розробка науково обґрунтованих пропозицій щодо визначення структури фінансового права як галузі, що буде слугувати вдосконаленню фінансового законодавства. Для досягнення цієї мети в процесі роботи над дисертацією автор намагалася вирішити такі завдання:

1. Чітко визначити фінансові відносини у нових умовах господарювання, що підлягають фінансово-правовому регулюванню, оскільки у законодавчих актах останніх років до них почали зараховувати усі відносини, які мають грошовий характер;

2. Виявити способи впливу держави на фінансові відносини та їх особливості;

3. Визначити відмінність та спорідненість фінансового права як галузі та фінансового законодавства;

4. Визначити систему фінансового права як галузі права і як навчальної дисципліни;

5. Висловити думку щодо системи фінансового кодексу, складення якого пропонують вчені юристи.

Фінансове право - є сукупністю правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають при формуванні, розподілу і використанні централізованих і децентралізованих фондів коштів держави і органів місцевого самоврядування, необхідних їм для безперебійного виконання конституційних завдань і функцій.

Під фінансовим правом у дисертації автор розуміє: галузь права; фінансове законодавство як систему нормативно-правових актів; науку як систему знань і уявлень про фінансово-правові явища і опосередкування їх правовою формою; навчальну дисципліну як систему вивчення фінансового права як галузі права, чинного фінансового законодавства та вироблених фінансово-правовою наукою явищ у галузі фінансів, та їх правову форму.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів державних і муніципальних органів, тобто відносини, що складають предмет фінансового права.

Предметом дослідження стали фінансово-правові норми, які регулюють вищевказані відносини та правовідносини, що об'єднуються у фінансово-правові інститути, які входять у систему фінансового права як галузі законодавства та навчальної дисципліни.

Методологічні основи дослідження. При написанні дисертаційного дослідження автор використовувала загальнонаукові методи пізнання, а саме:

1. метод системно-структурного аналізу, тобто виділення елементів науки фінансового права, фінансового права як галузі права і встановлення специфіки їх змісту. У зв'язку з цим фінансова система в даному дисертаційному дослідженні досліджувалася як елемент системи більш високого рівня держави і економіки, а складові фінансової системи, тобто її ланки (або як їх називають інститути) вже складають системи більш низького рівня;

2. функціональний метод полягає у виявленні зв'язків між елементами фінансової системи, які надають структурно організованому об'єкту (фінансовій системі вцілому) єдність. Головна увага приділяється функціональній характеристиці фінансово-правових інститутів, розмежуванню і взаємозв'язку їх функцій;

3. соціологічний метод дає змогу розкривати суспільні умови, які покликані сприяти розкриттю фінансово-правових інститутів та норм, що їх створюють;

4. метод звернення до інших юридичних (зокрема конституційного, адміністративного і цивільного права) і не тільки юридичних наук для того, щоб використати їх досягнення при аналізі різних фінансово-правових явищ.

Крім загальних методів пізнання автор дисертаційного дослідження використовує приватно-наукові методи пізнання:

1. формально-юридичний метод, який зводиться до того, що значення фінансово-правових норм таке, що обґрунтовувати їх немає потреби, вони є вихідними для дослідження;

2. історико-правовий - за допомогою якого розкриваються умови побудови фінансово-правових інститутів, що ця історія і слугує інститутам для системного вивчення чинного права і повинна попереджувати помилки, які були допущені за радянських часів, коли нехтуючи об'єктивними економічними законами намагалися скасувати гроші і переробити фінансову систему країни;

3. порівняльно-правовий метод використано для співставлення фінансово-правових інститутів в Україні і зарубіжних державах з метою відшукання схожості і різниці між ними для внесення пропозицій щодо покращення правозастосовної практики в галузі фінансової діяльності;

4. критичний метод застосовується для того, щоб з'ясувати наскільки фінансове право як галузь права, галузь законодавства і навчальна дисципліна відповідає сьогоденним потребам України як суверенної держави, яка має на меті стати правовою, і які зміни потрібно внести в чинне фінансове законодавство.

Науково-теоретичну основу дослідження складають праці вчених-юристів із теорії держави і права, фінансового права, конституційного права та інших галузевих правових наук. Структуру і направлення дисертаційного дослідження визначили праці провідних теоретиків загальної теорії права, таких як С.С.Алексєєв, В.К.Бабаєв, С.Н.Братусь, А.І.Денисов, М.П.Карєва, Д.А.Керімов, В.О.Котюк, М.Н.Марченко, Н.І.Матузов, І.С.Самощенко, А.Ф.Шебанов, Г.Ф.Шершеневич, Л.С.Явич, тощо.

Дослідженнями фінансово-правових питань успішно займаються відомі фахівці тому, теоретичною основою дослідження для автора були праці вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі фінансового права: К.С.Бельського, В.В.Безчеревних, Л.К.Воронової, В.М.Вишновецького, О.М.Горбунової, О.Ю.Грачової, А.В.Гурвича, Т.С.Єрмакової, Б.М.Іванова, М.Ф.Івлєвої, М.В.Карасьової, О.М.Козиріна, Ю.О.Крохіної, М.П.Кучерявенка, В.О.Лебедєва, П.С.Пацурківського, М.І.Піскотіна, Н.Ю.Пришви, Ю.А.Ровінського, Л.А.Савченко, Г.А.Тосуняна, Н.І.Хімічевої, Р.О.Халфіної, О.І.Худякова, С.Д.Ципкіна, А.А.Ялбулганова. Автор у своєму дослідженні спиралася і на пропозиції, які висловлювалися в публікаціях часописів з фінансово-правової тематики.

При розробці окремих теоретичних проблем автор використовувала праці відомих вчених із галузі конституційного права: О.О.Кутафіна, Ю.М.Тодики та Б.М.Топорніна, адміністративного права: І.Л.Бачило, І.П.Голосніченка, Ю.М.Козлова, В.Д.Сорокіна, Ю.М.Старилова, Ю.О.Тихомирова.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація э одним із перших комплексних теоретичних досліджень особливостей фінансового права як галузі права і як навчальної дисципліни. Новизна цього дослідження полягає у цілісності розробки предмету фінансового права і особливостей методу фінансово-правового регулювання. Дослідженням історії питання про поділ права на публічне і приватне та викладом поглядів таких провідних вчених, як Б.М.Топорнін, Ю.О.Тихомиров, О.Ф.Скакун, стверджується приналежність фінансового права до публічних галузей права. Невизначеність всіма дослідниками фінансового права як публічної галузі права призводить до того, що його інститути починають наповнюватися цивільно-правовою термінологією і в нормативно-правових актах, а при їх реалізації губиться імперативний метод фінансово-правового регулювання, який призводить до висновку, що основою фінансових (бюджетних і податкових) відносин є договори.

Дослідження розширює існуючі засоби систематизації фінансово-правових норм, що, на думку дисертантки, зможе забезпечити новий підхід до їх якісної характеристики.

На захист виносяться наступні основні положення і висновки, які мають елементи новизни для фінансово-правової науки:

1. Положення про те, що загальна частина властива фінансовому праву не як галузі права, а фінансовому праву як навчальній дисципліні, оскільки будь-яка правова дисципліна, що базується на певній галузі права, має загальну частину, в яку входить предмет і метод правового регулювання, вчення про правові норми, правовідносини, органи, що здійснюють фінансову діяльність.

2. Теоретичні положення про те, що фінансово-правові норми утворюють фінансове право як галузь не безпосередньо, а через фінансово-правові інститути. В загальній частині фінансового права можна чітко визначити фінансово-правовий інститут фінансового контролю (як пропонують деякі вчені) включити до особливої частини. Інших правових інститутів у загальній частині фінансового права виявити неможливо. Головна функція фінансово-правового інституту полягає в тому, щоб у межах свого виду фінансових відносин, або всього роду (фінансових) відносин забезпечувати цілісне, відносно закінчене регулювання. Правовий статус органів держави і місцевого самоврядування, що керують фінансовою діяльністю, визначаються не тільки фінансово-правовими нормами, а Конституцією України та адміністративно-правовими актами.

3. Висновки про те, що фінансово-правові норми, які містяться у фінансових нормативно-правових актах, у конкретних суб'єктів фінансового права суб'єктивних прав і обов'язків не викликають, оскільки вони пов'язані із юридичними фактами.

4. Система фінансового права спирається на об'єктивно існуючу фінансову систему, що являє собою сукупність ланок або інститутів, об'єднаних за ознакою спільності форм і методів формування і розподілу фондів коштів і за ознакою їх правового регулювання. Тому вважаємо, що за чинним фінансовим законодавством до фінансової системи не можна включати окремою ланкою податки і обов'язкові платежі, оскільки кожна ланка фінансової системи являє собою фонд коштів, а всі податки і інші обов'язкові платежі і збори надходять в централізовані фонди - державний і місцеві бюджети, або у позабюджетні централізовані фонди (Пенсійний фонд та Фонд соціального страхування) і окремих фондів не утворюють.

5. Обґрунтована помилковість твердження про поділ інституту податкового права на складові елементи (частини) і особливо на загальну і особливу частини, в яку включаються інститут правового регулювання встановлення податків і зборів, податкове зобов'язальне право, податкове процесуальне право та податкове деліктне право. Автор поділяє думку про те, що податкове право - це не окрема галузь права, а невід'ємна частина - інститут фінансового права. Як у будь-якій галузі, так і у фінансовому праві як галузі права загальної частини немає, вона є у фінансовому (і податковому як частині фінансового) праві як навчальній дисципліні. Але загальна частина - одна для всіх інститутів фінансового права, а тому податкове право є невід'ємною частиною фінансового права, його інститутом, а не окремою галуззю права.

6. Знайшло подальшого розвитку положення про те, що фінансово-правова доктрина у сучасних умовах повинна пройти наукову і економічну апробацію, а потім втілюватися у практику фінансової діяльності. Підтвердженням цього слугує інститут оборотної касової готівки, який спочатку був скасований, а менш ніж через рік поновлений Бюджетному кодексі України.

7. Висновки про недоцільність включення до фінансового права (як галузі так і навчальної дисципліни) інституту правового регулювання цін і ціноутворення. Оскільки, державно-правове регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих цін, тарифів, межі коефіцієнтів зміни цін, межі рівня рентабельності, але всі ці відносини регулюються адміністративним та іншими галузями права.

Практичне значення одержаних результатів виявляється у тому, що зміст дисертації, висновки і пропозиції, зроблені в результаті дослідження, зорієнтовані на вдосконалення відносин у галузі фінансів, які є предметом фінансового права і відповідно на вдосконалення чинного і розробку нового фінансового законодавства.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що положення, які виносяться на захист розвивають і поглиблюють фінансово-правову концепцію регулювання відносин у галузі централізованих і децентралізованих фондів коштів, що є необхідним в умовах розгорнутої дискусії щодо предмету фінансового права.

Практичне значення дисертаційного дослідження визначається його направленістю на вирішення актуальних проблем фінансово-правового регулювання. Розробка і дослідження теоретичних питань фінансового права може бути цікавою для студентів, аспірантів, науковців, працівників фінансово-контрольних органів, для депутатів, які беруть участь у розробці фінансових законопроектів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою. Сформовані в дисертації теоретичні положення, висновки, пропозиції базуються на особистих дослідженнях, аналізі та критичному осмисленні наукових та нормативно-правових джерел. Публікації, в яких викладені результати дослідження, підготовлені здобувачем особисто, без участі співавторів.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та їх аргументація, а також практичні рекомендації та пропозиції обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного і адміністративного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка за розділами і вцілому. Автор протягом двох років проводила семінарські і практичні заняття зі студентами другого курсу денної форми навчання з курсу “Фінансового права”. Приймала активну участь у науково-практичних конференціях на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 2001, 2002 та 2003 роках, а саме: у Науково-практичній конференції аспірантів та студентів “Проблеми держави і права очима молодих дослідників” (5-6 квітня 2001 року); Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (29-30 листопада 2001 року); Науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (11-12 квітня 2002 року). Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (16 квітня 2003 року).

Публікації. Основні положення автор дисертаційного дослідження виклала в чотирьох статтях, опублікованих у фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційне дослідження складається із вступу, чотирьох розділів, які містять десять підрозділів, висновків і списку використаних джерел.

Повний обсяг дисертації складає 206 сторінок, із них 25 сторінок займає список використаних джерел.

2.Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, ступінь її розробки, визначаються об'єкт та предмет дослідження, мета та завдання, які необхідно вирішити для досягнення мети дослідження, доводиться його наукова новизна, формулюються методологічні та науково-теоретичні основи роботи, висвітлюється теоретичне та практичне значення роботи та положень, що виносяться на захист. Наводяться відомості про їх апробацію.

Перший розділ дисертації “Фінансове право як галузь права” присвячений розробці основних правових засад фінансового права як галузі права і складається із двох підрозділів. Його відкриває підрозділ 1 розділу 1 “Фінансове право як публічна галузь права”, в якому, враховуючи існуючі дослідження, автор ставить перед собою мету дослідити три точки зору при поділі права на публічне і приватне, виявити предмет та метод фінансового права.

Предметом фінансового права є відносини, що виникають в процесі фінансової діяльності держави і органів місцевого самоврядування. Передусім відносини у сфері фінансової діяльності держави, що складають предмет фінансового права поділяються в залежності від функцій фінансової діяльності на наступні групи: а) мобілізації грошових коштів в державні фонди; б) розподілу фінансових ресурсів держави; в) використання фінансових ресурсів держави; г) контролю за рухом фінансових ресурсів держави; д) емісії грошових знаків Карасева М.В. Финансовое право. Общая часть. - М.: Юристъ, 2000 - 256 с. - С. 26..

На наш погляд, необхідно враховувати фундаментальне положення Ю.А.Ровінського про зміст фінансових правовідносин як владномайнових, що використовуються в роботах практично всіх фахівців в даній галузі і в переважній більшості, через загальну відомість використовуються у роботах навіть без посилань. При цьому необхідно звернути увагу саме на нерозривність відносин влади і специфічних майнових відносин, регулювання яких здійснюється як єдине ціле. Розглядаючи державно-владну і майнову сторони фінансових відносин Ю.А.Ровінський зважував на різноманітний ступінь прояву владного характеру способу правового регулювання, що відокремлює фінансове право від інших галузей Ровинский Е.А. Основные вопросы теории советского финансового пра-ва. - М.: Госюриздат, 1960. - С. 137-138..

Фінансова діяльність держави і органів місцевого самоврядування здійснюється не тільки з допомогою певних способів, але і з допомогою певних методів. Метод - це конкретний шлях, спосіб досягнення мети фінансової діяльності держави.

Всі методи здійснення фінансової діяльності держави поділяються на загальні і спеціальні. Загальні методи використовуються при здійсненні практично всіх функцій фінансової діяльності держави і органів місцевого самоврядування. До них відносяться: командно-вольовий (імперативний), рекомендаційний, метод погодження Карасева М.В. Финансовое право. Общая часть. - М.: Юристъ, 2000 - 256 с. - С. 20.. Держава в односторонньому порядку, без згоди адресата, дає йому команди, які є обов'язковими для виконання. У праві цей спосіб отримав назву імперативного методу або методу владних приписів.

У підрозділі 2 розділу 1 “Структура фінансового права” мова йде про те, що питання про внутрішню структуру фінансового права досліджене поки що явно недостатньо. У цьому коріниться одна із причин, які гальмують розвиток структурних перетворень, що базуються на фінансово-правових нормах, системі права і системі законодавства.

Викладені положення свідчать про багатоплановість вивчення структури об'єктів (явищ), що цілком реалізована в дослідженні структури фінансового права. Тут, однак, як і раніше, існують визначені труднощі, пов'язані із тим, що саме поняття структури системи фінансового права в науці розроблялося переважно на базі природознавства і менше торкалося в цьому плані закономірності соціальної дійсності, що охоплює, як відомо, усілякі за складністю явища. Тому, розглядаючи право в якості єдиної цілісної системи, мова йде не стільки про використання повного апарата системного підходу, особливо в його “математизованих” частинах, а і про застосування його понять і категорій для опису, з їхньою допомогою структури права, з огляду на його соціально-політичний характер і призначення в суспільстві.

Стосовно системи фінансового права, то вона спирається на об`єктивно існуючу систему фінансів, яка являє собою сукупність ланок або інститутів, об`єднаних за ознакою спільності форм і методів формування, розподілу і використання фондів коштів і за ознакою їх правового регулювання. Тому вважаємо неможливим включення у фінансову систему окремою ланкою податків і обов`язкових платежів, які входять складовою частиною до централізованих фондів (бюджетів і централізованих цільових позабюджетних фондів).

Фінансове право, як і будь-яка галузь права, поділяється на інститути, норми яких, регулюють певні види фінансових відносин. Первинним елементом фінансового права є фінансово-правова норма, тобто встановлене державою загальнообов'язкове правило поведінки. Норми фінансового права, взаємозалежні за предметно-функціональною ознакою. Вони регулюють конкретні видові фінансові відносини, і створюють фінансовий правовий інститут. Фінансове право як галузь публічного права це рід суспільних, економічних відносин, а інститут є їх певним видом.

Фінансово-правовий інститут відрізняється від усієї галузі фінансового права головним чином об'ємом предмета правового регулювання. Він регулює лише об'єктивно діючу відносно відособлену частину взаємопов'язаних фінансових відносин, тобто відносин в галузі створення, розподілу й використання грошових фондів коштів. Звідси і група норм, що створюють фінансово-правовий інститут всередині галузі права, наділена певною специфікою і складає стійку єдність Советское финансовое право: Учебник / под ред. В.В. Бесчеревных и С.Д. Цыпкина - М., 1982..

Перший розділ закінчують висновки до нього.

Розділ 2 дисертаційного дослідження “Фінансове право як навчальна дисципліна” складається з двох підрозділів в якому міститься детальна характеристика фінансового права як навчальної дисципліни та інститутів, які входять до фінансового права як навчальної дисципліни. Розкривається положення про те, що загальна частина властива фінансовому праву не як галузі права, а фінансовому праву як навчальній дисципліні, саме тому будь-яка правова навчальна дисципліна, що базується на певній галузі права має загальну частину, в яку входить предмет і метод правового регулювання, вчення про правові норми, правовідносини, органи, що здійснюють фінансову діяльність.

У підрозділі 1 розділу 2 “Завдання фінансового права як навчальної дисципліни” зазначається, що на сучасному етапі суттєво підвищується роль якісного викладання фінансового права України як навчальної дисципліни з точки зору таких позицій:

- необхідність оволодіння студентами юридичних вузів розуміння фінансово-правових процесів для ефективного застосування здобутих знань на практиці;

- формування у студентів-юристів демократичного світогляду.

Навчальна дисципліна це не галузь права. Вона базується на галузі права.

Побудова фінансового права як навчальної дисципліни, дозволяє науці, що його вивчає, здійснювати дослідження загальних питань теорії фінансового права, і розробку питань, пов'язаних із подальшим розвитком і удосконаленням окремих фінансово-правових інститутів з урахуванням вимог практики, сприяє поліпшенню вивчення цієї галузі права студентами, полегшує користування відповідним законодавством, сприяє вирішенню актуальних завдань систематизації фінансового законодавства.

Система фінансового права України, як навчальної дисципліни складається із двох частин: загальної і особливої. Загальна частина - це послідовний виклад основних питань і понять фінансів, фінансової діяльності, її принципів і методів, поняття і сутність фінансово-правової норми і фінансово-правових відносин, предмет і метод фінансово-правового регулювання, поняття про науку фінансового права та фінансовий контроль. Ці поняття стосуються всіх видів фінансових відносин і мають для фінансової діяльності держави особливе значення. Особлива частина - включає розташовані в науково-обґрунтованому порядку, логічній послідовності інститути фінансового права і об'єктивно зумовлений зв'язок між ними.

Підрозділ 2 розділу 2 “Правові інститути та розділи фінансового права” висвітлює питання про те, що предметом фінансового права як навчальної дисципліни є суспільні відносини, що виникають в процесі фінансової діяльності держави. Ця діяльність є об'єктивною за своєю сутністю, являє собою процес планомірного збирання, розподілу, перерозподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують виконання державою і органами місцевого самоврядування своїх завдань і функцій.

У фінансовому праві як навчальній дисципліні його інститути вміщують у єдності як матеріальні, так і процесуальні норми. І тільки в бюджетному праві, як розділі фінансового, матеріальні правові норми об'єднуються в інституті бюджетного устрою, а процесуальні -- у бюджетному процесі. Бюджетний процес -- регламентована нормами права діяльність, пов'язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Досліджується перелік інститутів, що входять до фінансового права як навчальної дисципліни із зазначенням ролі та повної їх характеристики.

У розділі 3 “Фінансове законодавство України та його система”, який містить три підрозділи, основна увага приділяється галузі законодавства, де розвиток і становлення галузі фінансового законодавства -- процес тривалий, багатоплановий. Його ознаками є націленість групи фінансово-правових норм на регулювання визначених фінансових відносин (предмет), використання своєрідного сполучення відомих процесів і засобів правового регулювання (метод).

У підрозділі 1 розділу 3 “Галузь фінансового законодавства. Роль закону у фінансовому законодавстві” доводиться, що якість фінансово-правового закону багато в чому залежить від того, наскільки повно і всебічно точно він відображає правовий зміст, чи не вступає він у протиріччя із даним змістом. Саме право додає закону якісну визначеність як “правового” явища і робить його стійким стосовно інших суспільних явищ.

Розрізнення права і закону виступає необхідним теоретичним посиланням для вивчення таких явищ, як система права і система законодавства. Оскільки право і закон, незважаючи на їх зв'язок у реальному житті, не є тотожними явищами, було б несправедливо систему права зводити до системи юридичних норм.

Тим часом у вітчизняній юридичній науці ми бачимо зворотне майже беззастережне визнання тотожності даних явищ. У цьому випадку система права зводиться до юридичних норм, до їхньої внутрішньої єдності і диференціації, а виходить, в основному, розглядається як концептуальна система, що включає в себе логічні моделі загального характеру Тиунова Л.Б. Системные связи правовой действительности. - С.-П., 1991 - С.54 -55.. Таке розуміння системи права не враховує її зв'язку із дійсністю і не дозволяє побачити джерела її формування і розвитку.

Система законодавства, на наш погляд, є найвищим досягненням культури, до неї необхідно прагнути. Не можна думати, що формування повноцінної цілісної системи законодавства можливе тільки шляхом установлення міцних зв'язків законів, їхнього узгодження.

У підрозділі 2 розділу 3 “Співвідношення галузі фінансового права та галузі фінансового законодавства” висвітлюється проблема співвідношення системи права і системи законодавства, які розглядаються давно. Відносно цього питання вже склалися деякі відносно стійкі уявлення. Зокрема, майже безперечно визнається об'єктивний характер цих систем, наявність у них подібностей і розходжень, установлюється визначальна роль системи права для системи законодавства.

Розрізняючи питання “системи фінансового права” -- “системи фінансового законодавства” дослідники виходили з таких факторів. По-перше, системи права і законодавства спираються на різні підстави: система права на правову норму, а система законодавства - на нормативний акт. По-друге, галузь права охоплює точно визначену групу суспільних відносин, що належить цій галузі і не поділяються нею з іншими галузями права; для галузі законодавства подібне співіснування неможливо. По-третє, у побудові системи галузі права переважає об'єктивний науковий елемент, а система законодавства - рішення законодавця. Проти усіх цих доводів можна заперечувати Ковлер А.И. Исторические формы демократии: проблемы политико-правовой теории. - М.: Наука, 1990..

Підрозділ 3 розділу 3 “Види систематизації у фінансовому праві” присвячений дослідженню систематизації фінансового законодавства, що являє собою упорядкування фінансово-правових нормативних актів з метою зручності користування ними на практиці, створення внутрішньо єдиної системи фінансового законодавства, ліквідації пробілів, застарілих моментів і протиріч у чинному фінансово-правовому законодавстві. Вона являє собою цілеспрямовану діяльність по приведенню в єдину систему діючих нормативно-правових актів на основі знань про фінансове право та його систему і потреби зробити ці розпорядження більш доступними для всіх громадян.

Розділ 4 “Наука фінансового права в Україні” містить три підрозділи, в яких основна увага приділяється проблемам розвитку науки фінансового права, де істотно підвищується роль науки фінансового права України для рішення принципово нових процесів в галузі фінансів на основі загальнолюдських цінностей демократичного спрямування розвитку суспільних відносин. Необхідність формування в Україні суверенної, правової і демократичної, соціальної держави і дієздатних структур громадянського суспільства вимагає значного підвищення ролі і потенціалу цієї науки, що в радянський час не була самостійною, а була частиною науки адміністративного та державного права.

У підрозділ 1 розділу 4 “Складові елементи науки фінансового права” зазначається, що наука фінансового права визначається, передусім, фінансовим правом України як галузі права, яка відбиває закономірності розвитку самої галузі, носить немов би обслуговуючий характер, і тому кожному елементу фінансового права відповідає самостійний розділ фінансово-правової теорії. Однак це не означає, що фінансове право України як галузі права повинно ототожнюватися із наукою, перед якою стоять більш складні завдання, ніж роз'яснення призначення відповідних фінансово-правових норм і інститутів фінансового права.

Можна назвати три функції, що виконуються наукою фінансового права по відношенню до діючого фінансового закону: аналітичну, критичну, конструктивну. В юридично-правовій літературі в галузі фінансів виділяються ще такі функції науки фінансового права, як політична, ідеологічна, евристико-прогностична, комунікативна, інтегративна (системотворча), практико-прикладна Тодыка Ю.Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина: Учебное пособие. - Харьков: “Фолио”: “Райдер”, 1998. - С. 165-166. .

Основна мета дослідження полягає в тому, щоб на основі врахування досягнень науки, узагальнення і правозастосовчої практики, вітчизняного і зарубіжного досвіду суттєво оновити наукову концепцію правових засад фінансової діяльності держави, піднести її до рівня сучасного стану науки фінансового права.

У підрозділі 2 розділу 4 “Етапи розвитку науки фінансового права України” досліджується питання про те, що наука фінансового права в Україні минула декілька етапів розвитку, які визначалися етапами історичного розвитку країни, політичними режимами, іншими факторами. Вважаємо, що є підстава для виділення трьох етапів: дореволюційний (до 1917 р.), радянський період, період становлення України в якості незалежної, суверенної держави.

Для сучасного етапу розвитку науки фінансового права України характерними є наступні тенденції:

а) розширення діапазону наукових досліджень;

б) їхній проблемний характер;

в) більша ніж раніше орієнтація на рішення практичних проблем у галузі фінансів;

г) врахування світового досвіду науки фінансового права.

І, відповідно, даний науковий процес слід вивчати на основі історизму, діалектики загального і особливо в фінансово-правовому будівництві. Це нагальне завдання.

Підрозділ 3 розділу 4 “Стан науки фінансового права на сучасному етапі”зазначає чинники, що зумовлюють необхідність підвищення ролі науки фінансового права України на сучасному етапі, які пов'язані з тими завданнями, що стоять перед суспільством і державою в умовах становлення правової системи України на демократичних засадах.

- Росте попит з боку вищих органів державної влади на якісні фінансово-правові дослідження, на висновки науки фінансового права.

- Зростає потреба в експертній ролі науки фінансового права. Причому це характерно, не тільки для України але і інших держав СНД. Крім того, самі міністерства прагнуть привернути вчених в якості розробників відповідних фінансових нормативно-правових актів, в тому числі на договірних засадах. Це характерно, передусім, для стиля роботи Міністерства юстиції України в останній час.

- На сучасному етапі посилюється значення узагальнення світового досвіду науки фінансового права, використання позитивного зарубіжного досвіду з відповідних проблем, функціонування фінансово-правових відносин, розподілу влади і взаємодії владних структур і ролі в цьому Президента, Верховної Ради, аналізу фінансової діяльності країн з розвинутою ринковою економікою, організації і діяльності органів місцевого самоврядування і т.д.

Для розвитку науки фінансового права важливе значення має система певних методів дослідження науки фінансового права. Ці прийоми цінні тим, що забезпечують отримання необхідної інформації і фактів безпосередньо із самого життя. Такими є системно-структурний, функціональний, метод звернення до юридичних і неюридичних наук, формально-юридичний, історико-правовий, порівняльно-правовий, критичний методи.

Висновки

У висновках та пропозиціях за результатами дослідження викладені найбільш важливі наукові та практичні результати, одержані в дисертації, сформульовані конкретні пропозиції по вдосконаленню правового регулювання та внесенню змін до законодавства України. При виборі питань дослідження автор керувалася значущістю. Їх для розробки теорії фінансового права, зосереджуючись на тих, які найменше розроблені юристами-фінансистами або які викликають найбільше дебатів у останній час.

- Оскільки система фінансового права спирається на об'єктивно існуючу фінансову систему, а її основу складають норми права і фінансово-правові інститути, фінансове право охоплює точно визначену групу суспільних (економічних) відносин, які "включаються" виключно у фінансове право, тому ніяких зобов'язальних відносин, що входять у цивільне право, в фінансове право як галузь включати не можна. Різні відносини можуть регулюватися нормами фінансового законодавства, система якого будується на нормативно-правових актах, норми яких можуть належати до різних галузей права.

- Поділ фінансового права на окремі фінансово-правові інститути підтверджується зовнішнім відокремленням їх у різних законах і нормативно-правових актах: Закон про Державний бюджет України та рішення органів місцевого самоврядування про місцеві бюджети; Бюджетний кодекс України та нормативно-правові акти Уряду при формуванні, виконанні бюджету і здійсненню контролю за ним; розгалужене законодавство про податки, обов'язкові платежі тощо; масив нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України про нормативи витрат, тощо. Основні інститути фінансового права, як галузі права, загалом відповідають основним ланкам фінансової системи України, базою їх виділення слугують особливості тих чи інших груп фінансових відносин, що в свою чергу визначають специфіку конкретних методів і форм створення, розподілу й використання фондів коштів.

- Доведена помилковість твердження про поділ інституту податкового права на складові елементи (частини) і особливо на загальну і особливу, в яку включають інститут правового регулювання встановлення податків і зборів, податкове зобов'язальне право, податкове процедурне та податкове деліктне право. Автор приєднується до пануючої в юридичній літературі думки про те, що податкове право - це не окрема галузь права, а невід'ємна частина - інститут фінансового права. Як у будь-якій галузі, так і у фінансовому праві, як галузі права, загальної частини немає, вона є у фінансовому (і податковому як частині фінансового) праві як навчальній дисципліні. Але загальна частина одна для всіх інститутів фінансового права.

- Вважаю своєчасною пропозицію багатьох вчених сучасності і давню мрію професорів Ровінського Ю.А. та Горбунової О.М. про необхідність підготовки та прийняття Кодексу законів з фінансових питань. Безумовно, як і будь-який законодавчий акт він не може бути чисто фінансово-правовим, а повинен включати не тільки норми однієї галузі права, а і носити комплексний характер.

- Підтримую вчених у тому, що фінансово-правова доктрина у сучасних умовах повинна пройти наукову апробацію, а потім втілюватися у практику фінансової діяльності.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

фінансовий правовий законодавство

1. Ямненко Т.М. “Співвідношення системи фінансового права і фінансового законодавства” // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. - випуск 12. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України - 2001 - 568 с. - С. 239-243.

2. Ямненко Т.М. “Система фінансового права як галузі права” // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. - випуск 15. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України - 2002 - 608 с. - С. 322-328.

3. Ямненко Т.М. “Кодифікація та інкорпорація фінансового законодавства” // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. - випуск 17. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України - 2002 - 548 с. - С. 286-291.

4. Ямненко Т.М. “Сучасний стан системи науки фінансового права України” // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 39 ( у двох частинах). Частина 1. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2003 - 304 с. - С. 208 - 213.

Размещено на Allbest.ru