Аграрні правовідносини в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМ. ЯРОСЛАВА МУДРОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

АГРАРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ В УКРАЇНІ

Спеціальність: Аграрне право

КОПАЧ ОЛЕГ ВАДИМОВИЧ

Харків, 2007 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми роботи зумовлена недосконалістю норм чинного національного законодавства в царині правового забезпечення перетворення й функціонування сучасних аграрних суспільних відносин, наявністю прогалин у правовому регулюванні й незадовільним правовим забезпеченням аграрної реформи в цілому.

Особливої гостроти ці проблеми набувають у сфері регламентування аграрних відносин - як внутрішніх, так і зовнішніх.

Про актуальність опрацювання теорії названих правовідносин говорить і низка невирішених теоретичних завдань, відсутність системних і комплексних досліджень сучасних аграрних правовідносин, їх різновидів й їх системи, а також приватноправових і публічно-правових засад в таких правовідносинах.

Мета і завдання дослідження.

Мета дисертаційного дослідження - розробити цілісну концепцію аграрних правовідносин і на цьому підґрунті сформулювати доктринальні висновки й надати рекомендації по вдосконаленню правового регулювання аграрних суспільних відносин і використанню результатів дослідження в теорії аграрного, земельного права та інших галузях правової науки, у законотворчості, правозастосуванні, правовій освіті. Завдання дослідження зумовлені його метою, а їх сутність полягає в наступному:

- з'ясувати теоретичні й практичні проблеми аграрних правовідносин;

- прослідкувати генезис розвитку теорії правовідносин, дати характеристику її сучасного стану та визначити поняття “правовідносини”;

- провести аналітичний огляд наукових джерел як необхідної бази для подальшого доктринального аналізу;

- з'ясувати характерні риси, ознаки, особливості категорій “аграрні правовідносини”, “внутрішні аграрні правовідносини”, “зовнішні аграрні правовідносини” й науково обґрунтувати їх визначення;

- розкрити зміст елементів аграрних правовідносин (їх суб'єктів, об'єктів, змісту, підстав виникнення, зміни й припинення);

- удосконалити класифікацію аграрних правовідносин та їх основних видів - внутрішніх і зовнішніх;

- уточнити характеристики системи аграрних правовідносин;

- з'ясувати різновиди внутрішніх аграрних правовідносин (членські, земельні, майнові, трудові, управлінські);

- розробити характеристику основних видів зовнішніх аграрних правовідносин;

- встановити особливості аграрних правовідносин як предмета аграрного права;

- обґрунтувати взаємозв'язок аграрних правовідносин та аграрного законодавства України;

- вивчити зарубіжний досвід функціонування аграрних правовідносин;

- сформулювати теоретичні висновки і практичні рекомендації по вдосконаленню аграрного й земельного законодавства України.

Об'єкт дослідження - врегульовані нормами права суспільні відносини у сфері виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки й реалізації.

Предмет дослідження - теоретичні та практичні проблеми функціонування аграрних правовідносин, норми Конституції України та інших національних нормативно-правових актів, що унормовують суспільні аграрні відносини, практика їх застосування, відповідне аграрне законодавство зарубіжних країн, теоретичні наукові підходи, доктринальні ідеї щодо аграрних правовідносин.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використовувалися загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання: матеріалістичної діалектики, історичний, порівняльний, формально-логічний, системно-структурного аналізу й синтезу, порівняльно-правовий, тлумачення правових норм.

Загальнонауковий діалектичний метод становить методологічну основу всього дисертаційного дослідження. Застосування історичного методу дозволило прослідкувати еволюцію теорії правовідносин, вивчити уявлення щодо правовідносин представників науки колгоспного й сільськогосподарського права, обґрунтувати певну наступність сучасних аграрних правовідносин - від колгоспних і сільськогосподарських. За допомогою формально-логічного методу сформульована низка понять (“правовідносини”, “аграрні правовідносини”, “внутрішні аграрні правовідносини”, “зовнішні аграрні правовідносини” та ін.). Порівняльно-правовий метод використано для співставлення окремих положень законодавства України із законодавством інших країн, зокрема, Російської Федерації, в сфері регулювання аграрних правовідносин за участю сільськогосподарських підприємств, у виявленні закономірностей в їх правовому впорядкуванні. Застосування системно-структурного методу дозволило систематизувати аграрні правовідносини й уточнити їх характеристики. Метод тлумачення правових норм використано при встановленні змісту окремих приписів аграрного й земельного законодавства, зокрема, щодо нормування внутрішніх аграрних земельних правовідносин.

У дисертації вперше обґрунтовані такі наукові положення та висновки, що виносяться на захист:

1. Аграрні правовідносини становлять собою комплекс приватноправових та публічно-правових правовідносин, які можна охарактеризувати як приватно-публічні;

2. Суб'єктами внутрішніх аграрних правовідносин виступають приватні особи (сільськогосподарські підприємства та їх члени, наймані працівники тощо), що дозволяє віднести зазначений різновид правовідносин до приватноправових;

3. Зовнішні аграрні правовідносини виникають між формально не пов'язаними між собою суб'єктами, рівними й автономними учасниками. Критерієм виокремлення цих правовідносин може також виступати підстава їх виникнення: вони можуть складатися й існувати у зв'язку з укладенням сільськогосподарським підприємством зі своїм контрагентом договору, через спричинення шкоди, внаслідок видання відповідним уповноваженим органом нормативно-правового акта тощо;

4. Зовнішні аграрні правовідносини не є однотиповими, а містять у собі як приватноправові, так і публічно-правові складники і за своєю сутністю є приватно-публічними;

5. Правосуб'єктність структурних підрозділів сільськогосподарських підприємств є аграрною, комплексною й охоплює майнові (цивільно-правові, господарсько-правові), земельно-правові елементи, а також права й обов'язки у сфері управління справами підприємства. Здатність таких утворень брати участь в аграрних правовідносинах пропонується називати “правоспроможністю”;

6. Специфічними учасниками внутрішніх аграрних правовідносин виступають структурні підрозділи й органи управління сільськогосподарських підприємств, оскільки вони наділяються певними правами й несуть певні обов'язки в царині внутрішньогосподарської діяльності таких підприємств;

7. Система внутрішніх аграрних правовідносин становить собою інтеграцію однотипових за своєю сутністю правових інституцій (внутрішніх аграрних членських, земельних, майнових, трудових, управлінських правовідносин) у структурно впорядковану цілісну єдність, що має відносну самостійність, стабільність, автономність функціонування і взаємодіє із зовнішнім середовищем з метою регулювання відповідних аграрних суспільних відносин;

8. Приписи Закону України “Про особисте селянське господарство”, присвячені врегулюванню статусу фізичних осіб, які ведуть особисте селянське господарство, не повною мірою співвідносяться з теорією інституту членства, так званий інститут членства в таких господарствах не містить у собі його необхідних конституюючих складників;

9. Державна реєстрація фермерського господарства, а також змін до його статуту (щодо вступу нових членів) є юридичним фактом, який служить підставою для виникнення членських правовідносин у господарстві.

Апробація результатів дисертації. Положення дисертації обговорювалися й були схвалені на засіданнях кафедри аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Результати дослідження використовувалися дисертантом у навчальному процесі в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого при викладанні курсу “Аграрне право”.

Публікації. Основні положення й результати дисертації викладені в науковій монографії “Проблеми теорії аграрних правовідносин” (Харків: Харків юридичний, 2007. - 496 с.), у 23 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, включених до переліків, затверджених Вищою атестаційною комісією України, а також у матеріалах і тезах виступів на 23 наукових конференціях.

Структура роботи зумовлена метою, завданням, об'єктом і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, 4-х розділів, що містять 13 підрозділів, висновків і списку використаних джерел.

Загальний обсяг роботи - 411 сторінок, з яких основного тексту 341 сторінка. Список використаних джерел налічує 738 найменувань і займає 70 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, визначаються мета й завдання дослідження, стан наукового опрацювання проблеми, характеризуються об'єкт, предмет і методи дослідження, розкриваються отримані внаслідок наукових пошуків основні результати дослідження, їх наукова новизна, теоретичне і практичне значення, наводиться інформація про форми їх апробації.

У розділі 1 “Основні теоретичні засади аграрних правовідносин” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Генезис і сучасний стан загальнотеоретичних положень щодо правовідносин. Визначення поняття “правовідносини” аналізуються наукові підходи, що склалися в теорії права щодо структури, елементів правовідносин, а також наводиться визначення поняття “правовідносини”. Стверджується, що категорії “суб'єкт права” і “суб'єкт правовідносин” співвідносяться як ціле й частка. Звідси суб'єктом правовідносин є особа, яка володіє всіма ознаками суб'єкта права, певними правами й обов'язками, що виникають як наслідок появи цих правовідносин. Таких осіб пропонується йменувати “учасники правовідносин”. Під об'єктом правовідносин слід розуміти явища й предмети навколишнього світу, на які спрямовані суб'єктивні юридичні права й обов'язки. Відмічається, що юридичний зміст правовідносин - це поєднання суб'єктивного права і юридичного обов'язку, де перше - міра дозволеної поведінки, що належить суб'єктові й забезпечується державою, а другий - міра належної, необхідної поведінки, приписана суб'єктові. Юридичними фактами визнаються конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правових наслідків (правовідносин). Переважно такі наслідки викликає група юридичних фактів, яку називають “фактичним (або юридичним) складом”.

У підрозділі 1.2 “Сучасні наукові теорії щодо аграрних правовідносин” досліджується еволюція теорії аграрних правовідносин й характеризується її сучасний стан. Оскільки підґрунтя сучасних аграрно-правових учень щодо аграрних правовідносин становлять творчі доробки й висновки представників науки колгоспного й сільськогосподарського права, то відмічається, що в теорії колгоспного права питання колгоспних правовідносин були одними з центральних. Їх вивченням займалися І.В. Павлов, М.Д. Казанцев, В.З. Янчук, М.І. Козир, Ю.О. Вовк, А.І. Іванов, О.Д. Дубинська та ін. У цей час було вперше проведено поділ колгоспних правовідносин на внутрішні й зовнішні. Творчі доробки їх послідовників характеризувалися наслідуванням основних положень колгоспно-правових досліджень. Про аграрні відносини як органічний комплекс взаємопов'язаних земельних, майнових, трудових, управлінських відносин, що становлять предмет правового регулювання сільськогосподарського права, писали свого часу Г.Ю. Бистров, М.І. Козир, Н.І. Титова та ін.

У підрозділі 1.3 “Поняття “аграрні правовідносини” та їх специфіка” вивчаються питання сутності аграрних правовідносин, їх характерні риси й ознаки. Послідовно досліджуються ознаки цих правовідносин, що зустрічаються в аграрно-правових джерелах. Зокрема, зауважується, що характеристика аграрних правовідносин як комплексу правовідносин є найбільш усталеною й уживаною. Їм притаманні всі ознаки комплексних правовідносин: вони мають продовжувану, стабільну природу, їх характеризує різноманітний суб'єктний склад і складний зміст, переплетіння прав та обов'язків їх учасників.

Сферою виникнення й існування аграрних правовідносин є сільськогосподарська й пов'язана з нею інша діяльність. Під першою розуміється діяльність по виробництву сільськогосподарської продукції, її переробці й реалізації. Слід погодитися з необхідністю розширення сфери аграрних правовідносин за рахунок включення до них відносин з матеріально-технічного постачання, виробничо-технічного й соціального забезпечення селян. Усі названі правовідносини залежно від статусу їх учасників можуть бути поділені на приватноправові й публічно-правові.

У підрозділі 1.4 “Внутрішні й зовнішні аграрні правовідносини як різновиди аграрних правовідносин” наводяться ознаки й тлумачення таких різновидів аграрних правовідносин, як внутрішні й зовнішні, показуються їх взаємозв'язок й взаємовплив.

Внутрішні аграрні правовідносини визначаються як урегульований нормами аграрного права комплекс суспільних відносин, які виникають між сільськогосподарськими підприємствами і їх членами, сільськогосподарськими підприємствами і їх найманими працівниками, сільськогосподарськими підприємствами і їх структурними підрозділами й органами управління з приводу земель, майна, праці та інших об'єктів на підставі членства (участі) в сільськогосподарському підприємстві, трудового договору (контракту) із сільськогосподарським підприємством і які надають їх учасникам взаємозумовлені суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Доведено, що суб'єктами розглядуваних правовідносин є не публічні органи, а приватні особи (сільськогосподарські підприємства та їх члени, наймані працівники, такі утворення, як структурні підрозділи підприємств, їх органи управління), що дозволяє віднести цей різновид правовідносин до приватного типу, тобто до відносин приватноправових. Властивість “приватності” притаманна всім внутрішнім аграрним правовідносинам - земельним, майновим, управлінським та іншим.

Зовнішні аграрні правовідносини визначено як урегульований нормами права (аграрного та інших галузей) комплекс суспільних відносин, які виникають між сільськогосподарськими товаровиробниками (суб'єктами аграрного господарювання), з одного боку, та іншими видами господарюючих суб'єктів, фізичними особами, органами державної влади й органами місцевого самоврядування, з другого, з приводу конкретних об'єктів (майна, земель, праці тощо) на підставі договору, через спричинення шкоди, внаслідок видання уповноваженим органом нормативно-правового акта тощо і які надають їх учасникам взаємозумовлені права й обов'язки у сфері сільськогосподарської й пов'язаної з нею діяльності. Різновидами цих правовідносин виступають відносини:

а) при здійсненні права власності на рухоме і нерухоме майно, належне учасникам сільськогосподарського виробництва;

б) в царині державного регулювання сільського господарства;

в) договірні;

г) податкові;

д) деліктні.

Зовнішні аграрні правовідносини за своєю сутністю є публічно-приватними. У розділі 2 “Структура аграрних правовідносин та особливості їх елементів” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 “Суб'єкти аграрних правовідносин” досліджені питання правосуб'єктності й наведено характеристику суб'єктів аграрних правовідносин. Підкреслюється, що правосуб'єктність сільськогосподарського підприємства є комплексною, аграрною, її зміст становить спроможність до володіння й реалізації сукупністю прав та обов'язків, які виникають при веденні сільськогосподарської діяльності. Мають аграрну правосуб'єктність і структурні підрозділи сільськогосподарських підприємств, яка є комплексною, проте цю їх здатність брати участь у правовідносинах пропонується іменувати “правоспроможністю”.

Як відмічається, важливим видом суб'єктів внутрішніх аграрних правовідносин є особи фізичні, які поділяються на членів сільськогосподарських підприємств і найманих працівників.

У підрозділі 2.2 “Об'єкти аграрних правовідносин” наведено характеристику певних благ, з приводу яких можуть виникати аграрні правовідносини. Передусім підкреслено, що сільськогосподарська діяльність суб'єктів правовідносин, майнові, земельні, управлінські, трудові відносини, як вважають окремі дослідники, не є безпосереднім об'єктом правовідносин аграрних. Конкретний правовий зв'язок виникає з приводу використання земель сільськогосподарського призначення, сільськогосподарської техніки, реманенту, праці членів такого підприємства на землі. Сільськогосподарська ж діяльність виступає предметом аграрного права в цілому.

У підрозділі 2.3 “Зміст аграрних правовідносин” проведено дослідження сутності суб'єктивних аграрних прав та юридичних аграрних обов'язків. За своєю сутністю суб'єктивні аграрні права та юридичні обов'язки співпадають з тими, що регламентуються приписами інших галузей права. “Аграрного” відтінку надає якраз їх фактичний зміст, тобто сукупність фактичних дій суб'єктів (учасників) аграрних правовідносин, що вчиняються ними у процесі виконання сільськогосподарської діяльності.

Окремо розрізняють речові (майнові) й зобов'язальні суб'єктивні аграрні права та юридичні обов'язки, сутність яких висвітлюється в цьому підрозділі. Для внутрішніх аграрних зобов'язальних правовідносин є властивим їх поява на підставі членства особи в сільськогосподарському підприємстві.

У підрозділі 2.4 “Підстави виникнення, зміни і припинення аграрних правовідносин” проаналізовано конкретні життєві обставини, з якими норми аграрного права пов'язують виникнення, зміну й припинення аграрних правовідносин. Стверджується, що виникнення членства в сільськогосподарському підприємстві викликає до життя низку правовідносин - земельних, майнових, трудових та ін.

Однак для появи внутрішніх аграрних майнових і земельних правовідносин необхідно не одиничний юридичний факт (виникнення членських правовідносин), а наявність фактичного (юридичного) складу. Окрім членства до останнього входить передача членом підприємству пайових (майнового, земельного) внесків.

Дещо інша ситуація спостерігається з появою членських трудових правовідносин. Між виникненням членства й початком виконання членом підприємства своїх трудових обов'язків існує необхідність окреслення трудової функції останнього, яке слід розглядати як самостійний юридичний факт. Членство в сільськогосподарському підприємстві служить юридичним фактом для виникнення управлінських правовідносин.

Виникнення зовнішніх аграрних правовідносин пов'язують з укладенням аграрно-правових договорів, правочинів, набуттям господарюючими суб'єктами майна у власність, спричиненням шкоди та іншими юридичними фактами.

У розділ 3 “Система аграрних правовідносин та їх характеристика” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 “Поняття й основні елементи системи аграрних правовідносин” показано системні властивості аграрних правовідносин. Дисертант переконує, що аграрні правовідносини становлять собою відповідну цілісність.

Об'єднання їх різновидів (членських, земельних, майнових, трудових, управлінських, договірних, деліктних, правовідносин у сфері державного регулювання сільського господарства тощо) в певну систему здійснюється не лише за формальними, а й за сутнісно-змістовними ознаками.

Системі аграрних правовідносин повною мірою притаманна інтегративність. Її елементи - членські, земельні, майнові, трудові, управлінські, договірні та інші правовідносини - об'єднані в цілісність за сутнісно-змістовними ознаками. Формально всі ці різновиди складаються з однакових структурних елементів: суб'єктів, об'єктів, змісту та юридичних фактів (підстав виникнення, зміни й припинення), що й дозволяє досягти їх інтеграції. Система цих правовідносин існує, функціонує, виконує певну роль, яка полягає у впорядкуванні сукупності суспільних аграрних відносин, що виникають при виробництві сільськогосподарської продукції. Для характеристики цієї системи справедливим є також і те, що діє не лише вона в цілому, а й кожний її елемент. Елементи систем різновидів аграрних правовідносин поєднані в цілісність за сутнісно-змістовними ознаками з урахуванням об'єкта (для внутрішніх аграрних) кожного їх виду (членських, земельних, майнових, трудових, управлінських) або ж їх змісту (для зовнішніх аграрних).

У підрозділі 3.2 “Характеристика основних видів внутрішніх аграрних правовідносин” наведено детальну характеристику різновидів внутрішніх аграрних правовідносин.

Зокрема, у пункті 3.2.1 “Внутрішні аграрні членські правовідносини” наголошено насамперед на їх самостійності й автономності, оскільки вони служать підвалинами, первинною субстанцією виникнення й існування всіх інших внутрішніх аграрних правовідносин.

Аналіз сучасного розуміння принципу відкритості й доступності членства в сільськогосподарських кооперативах дав можливість зробити висновок, що органи управління такого підприємства можуть установлювати у відповідному порядку додаткові умови щодо набуття членства в кооперативі (максимальне число його членів, освіта, рівень кваліфікації, місце проживання, стан здоров'я тощо).

Виконано ґрунтовний аналіз правових підстав і порядку припинення членських правовідносин із сільськогосподарським підприємством у разі добровільного виходу особи з його складу: необхідність подання заяви про це, її розгляд правлінням з наступним затвердженням його рішення загальними зборами (для сільськогосподарських кооперативів і колективних сільськогосподарських підприємств), фіксування моменту припинення членських правовідносин. Також досліджено підстави і порядок припинення членства (членських правовідносин), що відбувається у разі виключення із сільськогосподарського підприємства, несхвалення загальними зборами рішення правління (голови) про прийняття до підприємства, припинення трудової участі фізичних осіб у діяльності останнього, смерті його члена, а також припинення цього підприємства.

У пункті 3.2.2 “Внутрішні аграрні земельні правовідносини” охарактеризовано особливості правовідносин, що виникають у діяльності сільськогосподарських підприємств щодо використання земельних ділянок, права користування ними, земельних часток (паїв). Обов'язковими учасниками досліджуваних правовідносин виступають сільськогосподарські підприємства та їх члени. Структурні підрозділи зазначених підприємств також можуть брати участь у внутрішніх аграрних земельних правовідносинах. У таких правовідносинах об'єктами є землі, земельні ділянки (передусім сільськогосподарського призначення), а також право користування ними і право на земельні частки (паї). Підставою виникнення внутрішніх аграрних земельних правовідносин виступає юридичний (фактичний) склад, що охоплює:

а) членство (участь) у сільськогосподарському підприємстві, виникнення й існування членських правовідносин (правовідносин з участі в господарському товаристві) між цим підприємством та особою (його членом, учасником);

б) передачу (внесення) особою такому підприємству свого земельного пайового внеску.

Припиняються зазначені правовідносини з припиненням членських правовідносин (правовідносин з участі в господарському товаристві).

Характеризуючи внутрішні аграрні майнові правовідносини з повернення вартості майнових паїв стверджується, що пай повинен повертатися переважно в грошовій формі і тільки як виняток - у натуральній.

Можливим є відшкодування їх вартості шляхом надання сільськогосподарським підприємством відповідних послуг.

Щодо внутрішніх майнових правовідносин у фермерському господарстві доводиться, що його члени вправі робити внески у створення майна господарства. Природа таких внесків аналогічна сутності внесків пайових, вони можуть передаватися і як майно, і як майнові права. Обґрунтовано, що поняття “майно фермерського господарства” і “складений капітал” є синонімами. Стверджується, що в разі припинення членських правовідносин члени такого господарства вправі отримати частку майна останнього, пропорційну розміру їх внеску до його складеного капіталу (пайового фонду).

У підпункті 3. “Внутрішні аграрні трудові правовідносини” розглядається сутність та особливості названих правовідносин. Їх суб'єктами можуть бути сільськогосподарські підприємства, їх члени й наймані працівники. Органи управління й структурні підрозділи такого підприємства також наділені певними правами й обов'язками з організації спільної праці його членів і найманих працівників. Трудова активність (фізична й інтелектуальна) фізичних осіб, їх здатність до праці, робоча сила - об'єкти внутрішніх аграрних трудових правовідносин, які за участю членів сільськогосподарського підприємства виникають на підставі фактичного (юридичного) складу, що містить у собі 2 елементи:

а) членство в такому підприємстві, виникнення й існування членських правовідносин між ним та особою (його членом);

б) визначення трудової функції цієї особи.

Зникають внутрішні аграрні трудові правовідносини з припиненням правовідносин членських. Трудові ж правовідносини з найманими працівниками виникають унаслідок укладення трудового договору (контракту). У такому разі й припинення дії останнього (його розірвання) є правоприпиняючим юридичним фактом.

До зовнішніх аграрних договірних правовідносини належать правові зв'язки, що виникають між суб'єктами аграрних відносин унаслідок укладення аграрно-правових договорів. Специфічність таких правовідносин полягає в участі в них спеціальних обов'язкових суб'єктів - сільськогосподарських підприємств і наявності специфічних об'єктів, з приводу яких вони складаються, сільськогосподарської продукції, сільськогосподарських робіт, послуг тощо.

Вказані правовідносини можуть бути як приватноправовими, так і публічно-правовими.

Певну специфіку мають і зовнішні аграрні податкові правовідносини, які мають владно-організаційну природу і завжди є публічно-правовими. Так, Законом України “Про фіксований сільськогосподарський податок” від 17 грудня 1998 р., №320-XIV ураховано сезонність сільськогосподарського виробництва при визначенні строків виникнення податкових зобов'язань щодо сплати такого податку. Певна особливість притаманна зовнішнім аграрним правовідносинам із нарахування та сплати сільськогосподарськими підприємствами податку на додану вартість.

У розділі 4 “Аграрні правовідносини та деякі проблеми теорії аграрного права” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1 “Аграрні правовідносини й предмет аграрного права” показано взаємозв'язок аграрних правовідносин з предметом правового регулювання аграрного права. Підкреслюється, що сьогодні можна констатувати, що аграрне право - це самостійна галузь. Вивчивши наукові теорії з цього питання, дисертант робить висновок, що аграрним відносинам, які становлять предмет аграрного права, притаманні специфічні суб'єкти, до яких окрім осіб, які ведуть особисті селянські господарства, і сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів також належать структурні підрозділи сільськогосподарських підприємств. Виокремлюють аграрні правовідносини серед інших також їх особливі об'єкти щодо яких вони складаються (землі сільськогосподарського призначення, сільськогосподарська продукція, засоби виробництва, сільськогосподарські тварини, земельні й майнові частки (паї)).

У підрозділі 4.2 “Аграрні правовідносини й аграрне законодавство України” проаналізовано взаємодію і взаємозв'язок аграрних правовідносин з аграрним законодавством України. На думку автора, аграрне законодавство є комплексною галуззю, яке вміщує нормативно-правові акти, норми яких спрямовані на врегулювання аграрних внутрішніх і зовнішніх, приватноправових і публічно-правових відносин.

Оскільки природа аграрних правовідносин є змішаною (у деяких з них превалюють засади диспозитивності, в інших - імперативності), значить, і сутність аграрного законодавства України є змішаною, комплексною: воно містить і приватноправові, і публічно-правові приписи й режими. Отже, дисертант робить висновок, що аграрне законодавство України є приватно-публічним. Майбутньому Аграрному кодексу України якраз і належить поєднати в собі приватно-публічні приписи, відбивши при цьому сутність внутрішніх і зовнішніх приватно-публічних аграрних правовідносин.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у розробці цілісної концепції аграрних правовідносин як правовідносин приватно-публічних, завдяки чому визначаються місце аграрного права України в національній правовій системі, напрями та перспективи вдосконалення аграрного законодавства України. Головними науковими і практичними результатами роботи, досягнутими в процесі дисертаційного дослідження, є наступні: виокремлено ознаки аграрних правовідносин і наведено їх поняття, аграрні правовідносини поділено на приватні й публічні, причому перші виникають за участю приватних осіб (фізичних, юридичних), другі - публічних органів (органів державної влади, органів місцевого самоврядування) і юридичних осіб публічного права, пропонується визначення внутрішніх і зовнішніх аграрних правовідносин, показано їх двосторонній взаємозв'язок, запропоновано називати здатність структурних підрозділів сільськогосподарських підприємств брати участь у правовідносинах “правоспроможністю”, рекомендується поділ суб'єктів аграрних правовідносин на приватних осіб і публічні органи та юридичних осіб публічного права, дається авторське визначення поняття “сільськогосподарська продукція”, встановлено характерні риси земельних часток (паїв), охарактеризовано сутність права на пай (земельний, майновий), наведено юридичні властивості членських правовідносин як юридичного факту, визначено умови й порядок набуття членства в сільськогосподарських підприємствах, припинення членських правовідносин з ними, окреслено умови передачі сільськогосподарському підприємству земельних пайових внесків (земельних ділянок, права на них, права на земельну частку (пай)) і запропоновано вирішення неврегульованих питань, що виникають при поверненні таких земельних паїв, розроблено характеристику внутрішніх аграрних майнових правовідносин, які складаються при передачі пайових внесків сільськогосподарським підприємствам, при здійсненні права власності останніх щодо таких внесків і при поверненні майнових паїв з припиненням членства, встановлено особливості внутрішніх аграрних майнових правовідносин у фермерських господарствах, додатково обґрунтовано концепцію регулювання праці членів сільськогосподарських підприємств нормами аграрного законодавства, визначено характеристики внутрішніх аграрних трудових правовідносин, зокрема, правовідносин з організації й оплати праці членів сільськогосподарських підприємств, висвітлено внутрішні аграрні управлінські правовідносини, зазначено характеристику особливостей основних видів зовнішніх аграрних правовідносин, зроблено висновок щодо входження до предмета аграрного права правовідносин приватного типу (внутрішніх аграрних, окремих видів зовнішніх аграрних) і публічно-правових (аграрних за участю публічних органів, юридичних осіб публічного права), обґрунтовано, що аграрне право є самостійною приватно-публічною галуззю права, яке має комплексну природу, наведено додаткові аргументи щодо необхідності розробки і прийняття Аграрного кодексу України, який повинен поєднувати в собі приватно-публічні приписи. аграрний законодавство юридичний

Запропоновано низку змін і доповнень до Земельного кодексу України, Законів України “Про сільськогосподарську кооперацію”, “Про фермерське господарство”, “Про особисте селянське господарство” та ін. Положення й висновки дисертації також можуть бути використані у науково-дослідницькій та правотворчій сферах, навчальному процесі вищих юридичних закладів освіти.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Копач О.В. Про деякі правові аспекти виникнення права членства у сільськогосподарських кооперативах // Підпр-во, госп-во і право. - 2003. - №2. - С. 40-41.

2. Копач О.В. Про класифікацію аграрних правовідносин // Часоп. Київ. ун-ту права. - 2004. - №4. - С. 81-84.

3. Копач О.В. Фізичні особи як суб'єкти права сільськогосподарського землевикористання // Держ. будівництво та місц. самоврядування: Зб. наук. пр. / Редкол.: Ю.П. Битяк (голов. ред.) та ін. - Х.: Право, 2004. - Вип. 8. - С. 109-116.

4. Копач О.В. Досвід законодавчого регулювання кооперації в Російській Федерації // Юрид. Україна. - 2004. - №10. - С. 43-45.

5. Копач О.В. Правові аспекти членства в особистому селянському господарстві // Право України. - 2005. - №1. - С. 80-82.

6. Копач О.В. Реалізація принципу відкритості і доступності членства у сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу: сучасний зміст та правове регулювання // Підпр-во, госп-во і право. - 2005. - №1. - С. 52-54.

7. Копач О.В. Окремі правові питання припинення членства в сільськогосподарських підприємствах // Вісн. Акад. прав. наук України. - 2005. - №1 (40). - С. 125-132.

8. Копач О.В. Про трудову функцію членів сільськогосподарських підприємств // Правн. часоп. Донецьк. ун-ту. - 2005. - №2 (14). - С. 86-90.

9. Копач О.В. Про правові підстави та порядок добровільного припинення членства у сільськогосподарських підприємствах // Підпр-во, госп-во і право. - 2005. - №4. - С. 57-59.

Размещено на Allbest.ru