Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміна парадигми в державному управлінні інформаційною сферою: комунікативний аспект

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Успішне використання інформаційних та комунікативних технологій в усіх сферах буття суспільства стало реальністю. Інформація поступово перетворюється не лише на товар, але й стає головним засобом суспільного виробництва. Від спроможності держави запропонувати ефективну державну політику в інформаційній сфері, прозорий та відкритий механізм державного управління, залучити громадян до прийняття соціально важливих рішень, сприяти становленню ефективних суспільних комунікацій та демократичних стандартів у наданні інформаційних послуг залежить розвиток країни в майбутньому. Крім того сучасний стан розвитку інформаційних мереж не залишає жодній країні шансу на ізольованість, а це вимагає володіння навиками та стандартами для організації ефективних комунікацій.

державний влада суспільство комунікативний

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів та особистий внесок здобувача. Розкрито суспільну вагу та значущість результатів дослідження в контексті розвитку демократії в Україні.

У першому розділі - «Теоретико-методологічні засади державного управління інформаційною сферою суспільства» - проведено аналіз наукових джерел, законодавчої бази та досліджено особливості процесу обміну інформацією у суспільстві в контексті завдань державної політики в Україні.

Аналізуючи літературу за темою дослідження, а також процеси, що відбуваються в зазначеній сфері, автор констатує недостатній рівень розробки базових принципів, що покладені в основу інформаційної політики, яка нині реалізується в Україні. Водночас автор використовує науковий інструментарій та методологію підходів до аналізу політики, що розроблено в теорії державного управління Г.В. Атаманчуком, В.М. Князєвим, В.І. Луговим, Б.О. Кравченком, Н.Р. Нижник, О.А. Машковим та ін. Дослідивши категоріальний апарат, що використовується українськими та зарубіжними дослідниками, автор виявив потребу у чіткому визначенні таких понять як: комунікація, комунікаційний - комунікативний, інформаційний - інформативний, інформаційний простір та інформаційна сфера та інші в контексті застосування їх до державного управління.

Розглянуто специфічні ознаки інформації, які є суттєвими для державного управління, проте недостатньо розроблені у науковій літературі. Зазначається, що важливою особливістю інформації є її актуальність, яка пов'язана з відображенням та обміном. Головною специфічною ознакою соціальної інформації є її унаочнення. Сам спосіб передачі інформації впливає на неї та модифікує. Особливої ваги ці процеси набувають із технічним розвитком та зростанням можливостей медіа, а також використання її в державному управлінні. Вимоги до операцій з інформацією постійно зростають, розробляються та встановлюються нові стандарти щодо якості та форм передачі.

У розділі виявляється специфіка та етимологічна відмінність у змісті понять, що є ключовими для інформаційної сфери. Так, доведено, що поняття «інформаційний» відображає зв'язок того, що означається з інформацією, її перенесенням, збереженням, обробкою тощо, наприклад - інформаційна мережа, інформаційна агенція, інформаційний потік, причому якість інформації тут не є суттєвою. Інформаційний потік може бути й ентропійним, або низько інформативним, шумовим. Натомість поняття «інформативний» вказує на якість інформації, її структурованість, високу неентропійність. Шумом називається явище, коли інформація не доходить до адресата, інформативність дорівнена нулю чи близька до нього.

Проаналізовано основні підходи до визначення поняття комунікація, розглянуто понад 40 визначень, наданих в різноманітних словниках та дослідженнях та зроблено висновок, що найбільш точним і ґрунтовним є визначення: «комунікація - досягнення соціальної спільності при збереженні індивідуальності кожного її елементу».

Для проведення чіткої різниці між інформаційною та комунікативною моделями інформаційного обміну автором визначається основний критерій - це тип відносин: суб'єктно-об'єктний, монологічний з одностороннім зв'язком характеризує інформаційну модель, а суб'єктно-суб'єктний, діалогічний, із зворотним зв'язком, визначає комунікацію.

Базуючись на досягненнях комунікативної філософії, а саме розробляючи ідеї канадського дослідника Мак-Люєна аналізуючи процеси взаємодії у суспільстві, автор робить висновок, що саме модель інформ - обміну інформаційна або комунікативна та характер суспільних зв'язків визначають тип суспільства: тоталітарне (інформаційна модель, односторонній потік інформації - пропаганда, не потребує зворотнього зв'язку) або демократичне (комунікація, рівні горизонтальні зв`язки, зворотний зв'язок).

Таблиця 1. Типи суспільств відповідно до способу взаємовідносин

Виходячи з цього, автор робить висновок, що стратегічним завданням держави є інституалізація суспільних комунікацій, і доводить необхідність змінити філософську парадигму, що покладена в основу державного управління інформаційною сферою, на комунікативну. Замість інформаційної політики пропонується запровадити комунікативну, яка передбачає заміну суб'єктно-об'єктних відносин на суб'єктно-суб'єктні двосторонні зв'язки. Влада та інститути громадянського суспільства мають стати рівними партнерами в комунікації.

Для ефективного аналізу процесів функціонування інформації у суспільстві, автором окреслено структуру українського інформаційного простору. Визначено суб'єкти інформаційного простору: держава (державна влада, державні інформаційні ресурси), приватний сектор (суб'єкти підприємництва, ЗМІ недержавної форми власності), громадськість (громадяни, що об'єднані за інтересами, соціальні групи, інші інститути громадянського суспільства), зазначається, що в інформаційному просторі України присутні національні та міжнародні суб'єкти.

Інформаційні ресурси автором поділено на оперативні - ті, що виробляють, збирають, розповсюджують інформацію (друкована преса, теле та радіоорганізації, інформаційні та рекламні агентства, інтернет-ресурси, аудіовізуальна продукція, книжкова галузь та ін.) та архівні - ті, що зберігають її на різних носіях (музейні, бібліотечні ресурси, кінотеки, електронні бази даних тощо). Оперативні інформаційні ресурси з часом трансформуються в архівні. Збереження та розвиток державного інформаційного ресурсу є стратегічним завданням держави.

Аналізуючи сучасний стан розвитку інформаційної сфери, автор констатує, що відповідальність за реалізацію державної політики в цій сфері розосереджена серед досить великої кількості державних органів, що заважає ефективному управлінню нею. Дослідивши розподіл компетенції органів влади щодо збереження інформаційного ресурсу та управління ним, автор робить висновок, що система державного управління інформаційною сферою потребує суттєвого реформування.

Автором зазначається, що вербальний спосіб передачі інформації - мова є одним з найважливіших каналів обміну інформацією, в тому числі управлінської. Особливості її функціонування в суспільстві, її значення, роль і завдання для державного управління мають бути визначені у державній мовній політиці, яка потребує особливої уваги держави. Проте незважаючи на суспільну вагу цього питання, засади державної мовної політики в Україні не визначено (мовні питання до сьогодні регулює закон, прийнятий за радянських часів).

У розділі зазначається, що однією з проблем державного управління в інформаційній сфері є відсутність дієздатних механізмів участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики, а також влади у розбудові громадянського суспільства, побудові відповідальних комунікацій між владою і суспільством. На думку автора, саме органи державної влади мають впроваджувати демократичні принципи відповідальної комунікації (через формування відповідних структур діалогічної орієнтації) в масштабі усієї спільноти, що сприятиме розбудові громадянського суспільства в Україні. В розділі доводиться необхідність зміни фундаментальних засад державної політики в інформаційній сфері, переходу до формування та реалізації комунікативної політики в Україні, що має базуватися на комунікативній парадигмі замість інформаційної.

У другому розділі - «Теоретико-праксеологічні засади комунікативної політики» - розглядаються основні проблеми, пов'язані з державним управлінням у сфері організації та інституалізації суспільних комунікацій. Проведено аналіз застосування термінів, що є похідними від комунікації - комунікаційний, комунікативний, визначено їх етимологічні відмінності та доведено, що у застосуванні до державної політики коректним є вживання терміну комунікативна, через визначення в першу чергу якості комунікації, її активності, ефективності, результативності (комунікативна етика, комунікативна культура, комунікативна складова державного управління, а не комунікаційна).

У розділі розглянуто специфічні особливості функціонування інформації в ЗМІ та ЗМК доведено, що поняття засоби масової комунікації є ширшим ніж засоби масової інформації. Відсутність різноманітності, односторонній підхід, що характеризує ЗМІ, пов'язаний зі ставленням до споживача інформації як до об'єкта впливу, звідси випливають такі монологічні інформаційні технології як пропаганда, маніпулювання. В тоталітарних країнах влада будує односторонні вертикальні зв'язки, через які здійснює ідеологічне маніпулювання та пропаганду.

При такому підході інформація позбавляється головної своєї якості - інформативності. Створюється небезпечна ситуація, коли під впливом засобів масової інформації може відбуватися маніпулювання громадською думкою, оскільки не враховуються потреби суспільства, не здійснюється зворотний зв'язок з громадськістю. Принципово інша модель взаємовідносин складається в комунікації, ЗМК відіграють роль посередника, що є дослівним перекладом масмедіа. Саме масмедіа виступають гарантом демократичних процесів в розвинутих країнах.

У розділі обґрунтовується необхідність встановлення двосторонніх зв'язків між владою та суспільством через посередництво ЗМІ та пропонуються конкретні форми такого діалогу. Для підвищення прозорості та ефективності роботи органів влади необхідно забезпечити залучення ЗМІ до процесу громадського моніторингу за їх діяльністю (через запровадження «гарячих ліній для преси», прес-рейдів, днів «відкритих дверей», спеціальних рубрик та ін.), з боку влади пропонується організувати та здійснювати системний моніторинг оцінок, зауважень і пропозицій громадськості в ЗМІ щодо діяльності державних органів, розробити та забезпечити механізм врахування і реагування на думку громадськості.

У розділі констатується, що сучасний стан взаємодії влади, громадськості і ЗМІ в Україні характеризується запровадженням таких нових форм як створенням громадських рад при органах виконавчої влади, проведенням громадських та Президентських слухань, запровадженням громадської експертизи та ін., а також значною соціальною активністю та потребою в становленні безпосередніх комунікацій (про це свідчать події листопада 2004 р.). Зазначене дає підстави стверджувати, що в Україні розпочався процес становлення суспільних комунікацій. Змінюється роль і функції засобів масової інформації у суспільстві, про що свідчить поява нових комунікативних технологій, які використовують сучасні медіа (опитування, прямі включення, дзвінки в прямому ефірі, тощо.), поступове встановлення демократичних стандартів у поданні інформації, утворення громадських об'єднань у медійному середовищі. Доведено, що в процесі розбудови демократії та становлення громадянського суспільства в Україні функції ЗМІ поступово будуть змінюватися, набуваючи ознак ЗМК. У загальних рисах простежено еволюцію, умови та причини таких змін, розглянуто роль засобів масової комунікації як посередника, гаранта демократичних перетворень, а також визначено завдання державної влади щодо сприяння зазначеним процесам, виходячи з суспільного їх значення. Після аналізу основних функцій ЗМІ та ЗМК у суспільстві автор визначає, що одне з стратегічних завдань комунікативної політики в Україні є забезпечення переходу ЗМІ у ЗМК та доводить, що від ефективності цього процесу залежить розвиток демократії у суспільстві, спроможність, життєздатність та становлення громадянського суспільства, ефективність та якість державної політики.

За результатами аналізу сучасних тенденцій у суспільстві встановлено, що під впливом ЗМІ та ЗМК відбувається трансформація культурної та мовної моделей. Інформаційні технології, що використовуються суспільством відіграють вирішальну роль, звідси виходить, що заміна способу інформаційного обміну перетворює й тип культури. Автор аналізує вплив ЗМІ та ЗМК на формування «гуманітарної» та «мозаїкової» культур як двох типів, що не збігаються, принципово не схожих систем опанування знаннями та цінностями.

Провівши теоретико-методологічний аналіз та довівши доцільність інституалізації суспільних комунікацій, автор обґрунтовує необхідність формування та реалізації державної комунікативної політики в Україні. А також вважає за необхідне визначитися щодо уповноваженого органу виконавчої влади, що має відповідати за комунікативну політику в державі з основними функціями, які досі не були покладені на жоден з центральних органів виконавчої влади. Надано практичні рекомендації щодо органу державної влади, який має відповідати за інституалізацію комунікацій у суспільстві. На думку автора, Державний комітет телебачення та радіомовлення України, який «є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики в інформаційній та видавничій сферах, державної мовної політики», має забезпечувати формування та реалізацію державної комунікативної політики в Україні.

У розділі подано аналіз технологій обміну інформацією в структурі державного управління, ключових понять, що використовуються для налагодження комунікацій із суспільством. Визначені поняття: PR - public relations - англ., українською означає зв'язки з громадськістю, є сучасною комунікативною технологією, яка стає умовою якісного розвитку як організації, так і суспільства в цілому; громадськість - це суб'єкт суспільної комунікації, що представлений інституалізованими соціальними групами, громадськими інститутами або організаціями; реклама - технологія, що має чітко прагматичну мету - примусити споживача до здійснення запланованих нею дій, тобто витрачання грошей за певний тип товару або послуг; а також і інші поняття, в тому числі соціальна та політична реклама, пропаганда.

Проаналізовано структуру, функції, форми та методи роботи підрозділів органів державної влади, які відповідають за здійснення комунікацій та інформування громадськості, використовують у своїй роботі як комунікативні, так і інформаційні технології.

Надано практичні рекомендації щодо підвищення ефективності та якості роботи підрозділів зв'язків з громадськістю органів виконавчої влади. Визначено, що консультацій з громадськістю є інструментом формування політики, технологією якою мають володіти всі державні службовці. Основні функції управлінь (відділів) зв'язків з громадськістю: методичне забезпечення проведення консультацій із пріоритетних питань політики та здійснення їх координації, вивчення громадської думки, організація реагування органу влади на інформацію від суспільства та її врахування при формуванні та реалізації державної політики, сприяння внутрішнім комунікаціям.

Структурне розмежування прес-служб, які здійснюють оперативне інформування про діяльність установи та управлінь зв'язків з громадськістю, функції яких - здійснювати стратегічні комунікації - підвищить якість роботи органу влади. Для забезпечення ефективності в роботі прес-служб, запропоновано запровадити посаду речника - це сприятиме відкритості та прозорості в роботі установи, полегшить доступ журналістів до особи, яка уповноважена надавати офіційну інформацію, збільшить кількість професійних коментарів до державної політики в цій сфері, поліпшать роз'яснювальну роботу щодо діяльності відповідних органів.

У третьому розділі - «Практико-технологічні аспекти функціонування системи телебачення та радіо в сучасних умовах» - визначено та розроблено комплекс конкретних пропозицій щодо розвитку національного інформаційного ресурсу (на прикладі електронних ЗМІ), державного управління в інформаційній сфері в умовах роздержавлення та переходу до суспільного мовлення. Аналізуючи сучасний стан інформаційної сфери, автор визначає одну з головних проблем - неефективне управління інформаційною сферою (на думку автора, коректніше використовувати поняття регулювання).

Розглянувши в контексті комунікативної політики шляхи та умови переходу державного телебачення і радіо до комунікативної моделі мовлення (суспільного), водночас визнаючи відповідальність держави за збереження та розвиток інформаційного ресурсу та зважаючи на вагу цього кроку для суспільства, автор пропонує зробити перехідний етап і використати адміністративно-функційний підхіду до роботи теле, радіоканалу. Пропонується розглядати функції державного (згодом суспільного) телерадіомовлення виходячи із завдань та функцій, що йому делеговані державою (суспільством). Це можуть бути консолідуюча, виховна, освітня, патріотична, гендерна, соціально-економічна та інші функції, які мають бути визначені відповідними дослідженнями, в тому числі громадської думки. Автор пропонує розробити критерії для оцінки ефективності виконання поставлених завдань, що фіксуються у державному (потім суспільному) замовленні та відтворюються у програмній «сітці мовлення». Доводиться необхідність обов'язкового запровадження моніторингу та експертних опитувань щодо встановлення ефективності виконання державного замовлення на інформаційні послуги (виробництво та розповсюдження теле - та радіопрограм) відповідно до результативності розробленої та реалізованої програмної політики.

Висновки

Спираючись на системний аналіз наукової літератури з державного управління та комунікативної філософії, законодавчу та нормативно-правову базу, тенденції змін в державному управлінні та структурі органів державної влади, вивчаючи та адаптуючи іноземний досвід до українських реалій з метою організації ефективних суспільних комунікацій, в тому числі між владою і громадськістю, та забезпечення умов для реалізації конституційного права громадян на інформацію та участь в управлінні державними справами, автор в дисертаційному дослідженні «Зміна парадигми в державному управлінні інформаційною сферою: комунікативний аспект» - вирішив важливе наукове завдання, дійшовши висновку щодо підтвердження достовірності покладеної в його основу гіпотези стосовно необхідності зміни парадигми в управлінні інформаційної сферою з інформаційної на комунікативну.

Автор також обґрунтовує та робить наступні висновки:

1. Огляд наукової літератури за темою дослідження засвідчив, що тема досліджена епізодично та потребує ґрунтовного вивчення особливо в сфері державного управління інформаційною сферою та організації комунікацій між владою та суспільством.

Аналіз літератури за темою та вивчений досвід розвинених країн довів - з розвитком демократичних процесів, побудовою громадянського та інформаційного суспільства система обміну інформації набуває принципово нових ознак і перетворюється в комунікацію як єдність двох рівних суб`єктів. Така тенденція спостерігатиметься на всіх рівнях відносин держави та інститутів громадянського суспільства.

2. Здійснюючи порівняльний аналіз та простежуючи еволюцію підходів до управління в інформаційній сфері, досліджуючи характерні тенденції щодо встановлення комунікативних процесів у країнах «з досвідом демократії», автор визначив нову базову парадигму - інституалізація суспільних комунікацій є умовою розвитку демократичних процесів та становлення інформаційного та громадянського суспільства. Інформаційна парадигма, що нині є основою державної інформаційної політики в Україні, має бути замінена на комунікативну як неминучий результат розвитку демократичних перетворень в Україні. Державна комунікативна політика має стати одним із напрямків розв'язання проблем ефективності та оптимізації державного управління в інформаційній сфері, знаряддям розбудови громадянського та інформаційного суспільства в Україні.

3. Для запровадження наукових системних підходів до налагодження суспільних комунікацій в дослідженні виявлено основний критерій - тип відносин, який визначає інформаційну або комунікативну моделі інформаційного обміну - суб'єктно-об'єктний тип, з одностороннім монологічним зв'язком, характеризує інформаційну модель, а суб'єктно-суб'єктний, з діалогічним зворотним зв'язком, визначає комунікацію.

4. На основі нової базової парадигми, проведення всебічного аналізу процесів, що відбуваються в інформаційній сфері та технологій державного управління нею, виявлено сучасні тенденції: триває інституалізація суспільних комунікацій та поступове перетворення ЗМІ в ЗМК. Водночас виявлено протиріччя між тенденцією до інституалізації суспільних комунікацій та системою управління інформаційною сферою на основі старих підходів. Доведено необхідність змін у механізмі управління інформаційною сферою. Автор доводить, що становлення комунікативних підходів у вітчизняній науці та практиці державного управління має стати інструментом сприяння та гарантом розвитку демократичних процесів та розбудови інформаційного та громадянського суспільства в нашій країні.

5. Спираючись на нову базову комунікативну парадигму, проведено аналіз ключових специфічних понять. Насамперед виявлено специфіку, структуру та функції інформації та комунікації, безпосередньо застосував їх до державного управління в Україні.

Визнавши необхідність комплексного системного підходу до розробки термінології в означеній сфері, дослідник вперше дослідив етимологічні відмінності між поняттями інформаційний - інформативний, комунікаційний - комунікативний, засоби масової інформації - засоби масової комунікації - масмедіа, інформаційний простір, інформаційна сфера, що вживаються у державному управлінні та в сфері зв'язків з громадськістю.

Уточнено специфічні поняття та категоріальний апарат, яким користуються фахівці, спеціалісти у сфері комунікативних відносин між органами державної влади, громадськістю та засобами масової інформації.

6. На підставі аналізу особливостей функціонування інформації та комунікації у суспільстві, процесів взаємодії держави і громадськості, визначено основні теоретичні принципи щодо запровадження механізмів для розвитку комунікацій між державою та інститутами громадянського суспільства. Проведено дослідження функційної та структурної спроможності структур органів виконавчої влади, що відповідають за виконання завдань у цій сфері. Розглянуто існуючі форми, методи роботи, принципи, механізми та тенденції щодо організації комунікацій між владою, громадськістю та ЗМІ в сучасних умовах в Україні та накреслено шляхи, інституалізації діалогу влади і суспільства. Запропоновано залучати ЗМІ до процесу громадського моніторингу за діяльністю влади, а з боку влади проводити системний моніторинг ЗМІ, опрацьовувати та враховувати думку громадськості в своїй діяльності.

Визначено, що стратегічним завданням державного управління є пошук нових форм та методів організації взаємодії органів державної влади, громадськості та ЗМІ, а також всебічна підтримки цих процесів задля забезпечення конституційного права громадян на участь в управлінні державними справами.

7. Надано практичні рекомендації щодо інноваційних підходів до державної політики в інформаційній сфері, зокрема теоретико-методичної бази для забезпечення та запровадження комунікативної політики, яка має прийти на заміну інформаційної, що включає розробку базової комунікативної парадигми та категоріального апарату цієї сфери, основних засад комунікативної політики, визначення органу державної влади, який має нести відповідальність за розробку та проведення державної комунікативної політики в Україні; технологій, організаційних структур, форм та методів роботи, що мають сприяти здійсненню комунікацій з громадськістю органам державної влади; шляхів створення комунікативної моделі функціонування телебачення та радіо (суспільного, громадського мовлення) через запровадження функційно-адміністративного підходу до роботи державного телебачення та радіо на перехідному етапі - це має надати конструктивний поштовх в його управлінні та зменшити ризик при переході до комунікативної моделі мовлення.

Теоретико-праксеологічні результати даного дослідження можуть бути покладені в основу розробки комунікативної політики в Україні, формування та реалізація якої надасть можливість запровадити ефективне регулювання сферою обміну інформацією у суспільстві на принципово нових засадах відповідно до демократичних світових стандартів.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Дніпренко Н.К. Комунікаційна й комунікативна визначеність: тотожність та відмінність. Теоретико-етимологічний аналіз // Вісн. УАДУ. - 2001. - №4. - С. 405 - 409.

2. Дніпренко Н.К. Комунікативна політика в органах місцевого самоврядування та державного управління в Україні: реалії, нові підходи, вихідні тенденції. // Зб. наук. пр. УАДУ. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - Вип. 2. - В 4 ч. - Ч.ІІІ. - С. 217 - 223.

3. Дніпренко Н.К. Інформаційна політика в контексті сучасного державотворення в Україні. // Зб. наук. пр. УАДУ. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - Вип. 1. - С. 421 - 430.

4. Дніпренко Н.К. Українське телебачення в умовах побудови громадянського суспільства та європейської інтеграції // Суспільні реформи та стандарти становлення громадянського суспільства в Україні: М-ли наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - С. 136 - 139.

5. Дніпренко Н.К. Координація як комунікативна складова управління: визначення та механізми // Вісник державної служби України, - 2005. - №2. - С. 12 - 14.

6. Консультації з громадськістю. Напрями, технології, досвід: Метод. посіб. Секретаріат Кабінету Міністрів України / Н.К. Дніпренко, М.Г. Таранченко, Н.В. Окша; Заг. ред. А.В. Толстоухова. - Х.: Нове слово, Секретаріат Кабінету Міністрів. - 2004. - 32 с.

7. Посібник щодо проведення публічних консультацій / МЦПД. - 2004. - C. 7 - 14.

8. Дніпренко Н.К. Імідж державного службовця - імідж держави // Командор. - 2000. - №2-3. - С. 42.

9. Дніпренко Н.К. Імідж-практикум // Командор. - 1997. - №2. - С. 47 - 48.

Размещено на Allbest.ru