Сучасні тенденції розвитку юридичної деонтології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Формування у нас правової держави й громадянського суспільства, яке над своєю сутністю мають правової характер, засновуються на праві, зумовило як посилення ролі і значення права в соціальних перетвореннях, і юристів - особливою професійної прошарку у суспільстві, знайшли їх недостатню чисельність, вади на професійну підготовку.

Розширення самостійності суб'єктів підприємницької та інших видів діяльності, поява недержавних нотаріальних державних і правоохоронних об'єднань, здійснення правового взаємодії за принципу «дозволено усе, що чітко заборонено законом», зростання злочинності інші чинники зумовили зміни суспільних потреб в юристах, і це як державні, і неурядових організацій.

Ці зміни зумовили необхідність переглянути відносини до формування корпусу юристів. Вивчення окремих видів юридичної діяльності, зокрема суддівської, прокурорської, слідчої та інших неспроможна замінити загальнотеоретичну модель юридичної діяльності. Юридична деонтологія єдина навчальної дисципліною, яка розкриває загальну «картину» юридичної діяльності як практичної, так наукової.

деонтологія юридична методологічний

Сучасні тенденції розвитку юридичної деонтології

Термін "деонтологія" грецького походження, що в перекладі означає науку про належне. Цим терміном інколи позначають розділ етики, в якому вивчаються проблеми обов'язку людини, сфера належного (того, що повинно бути), усі форми моральних вимог до життєдіяльності людини та відношення між ними'. "Деонтологія" - як науковий термін у системі етичних знань був вжитий англійським філософом і правознавцем Ієремія Бентамом (1748-1832), працю якого "Деонтологія, або Наука про мораль" було опубліковано в 1834 році. Автор відстоював своє бачення моралі та обов'язку. Мораль, на думку Бентама, може бути математично обрахованою ("моральна арифметика"), а задоволення індивідуального інтересу слід розглядати як засіб забезпечення "найбільшого щастя для найбільшої кількості людей " - Це положення має певну актуальність і сьогодні у розумінні питань законності, правопорядку. Тільки шляхом забезпечення суб'єктивних прав кожного громадянина можна втілити загальну ідею справедливості у функціонування громадянського суспільства та правової держави.

Якщо І. Бентам застосував термін "деонтологія" для позначення вчення про мораль в цілому, то надалі Деонтологію почали відрізняти від моральних цінностей взагалі. Деонтологія формувалась як специфічна система знань про належне, виходячи з вимог суспільної моралі. Проблематика належного, повинного (те, що має бути здійснено або зроблено) знаходить різні форми свого прояву, формує основу предмету даної науки та вивчається у відповідності до окремої особи, групи осіб, суспільства в цілому на рівні конкретних норм, принципів поведінки, моральних або суспільних ідеалів. До останнього часу у вузькому розумінні деонтологією називали професійну етику медиків -- як систему етичних норм виконання медичними працівниками своїх службових обов'язків. У складі медицини було сформовано особливе вчення - медичну деонтологію. Більш детальне знайомство з цим аспектом розгалуження деонтологічних знань заслуговує уваги тому, що у ході порівняльного аналізу надається можливість більш повного розуміння юридизації деонтології.

Формування системи деонтологічних знань в межах медицини відбулося не випадково, а тому, що медицина є найгуманнішою галуззю людської діяльності. Процес лікування людини, збереження її як соціальної цінності, як частини живої природи - є проявом високої моралі, доброти, гуманізму. Тому система моральних вимог до професійної діяльності медика формувалася постійно, оскільки існував цей вид соціальної діяльності. За довгий час свого існування медична деонтологія зазнавала впливу з боку релігії, політики тощо. Дивлячись на формалізацію, офіційне закріплення цих вимог, слід відмітити, що на сьогоднішній день збереглася значна кількість історичних пам'яток, які свідчать про розвинутість медичної деонтології. Так, наприклад, в античний період Гіппократом було сформульовано цілий ряд деонтологічних норм, за допомогою яких народжувався ідеал лікаря - мудреця: "...Все, что ищется в мудрости, все это есть и в медицине, а именно: презрение к деньгам, совестливость, скромность, простота в одежде, уважение, суждение, решительность...".

В середні віки норми медичної етики зазнали негативного впливу з боку релігійно-церковної філософії, але існують такі відомі пам'ятки деонтологічного характеру, як "Салернський кодекс здоров'я", "Етика", "Канон лікарської науки" Ібн-Сіни та інші. В епоху Відродження відомий лікар та хімік Т. Парацельс писав, що сила лікаря в його серці, що найважливіша основа ліків - любов. Є й інші приклади. Інтенсивного розвитку медична деонтологія здобула в нашій країні завдяки вкладу вчених післявоєнного періоду. З проблеми медичної деонтології написана значна кількість наукових робіт, проводяться науково-практичні конференції, семінари.

З початку 60-х років у медичних навчальних закладах викладається спеціальний курс. Значною подією стало прийняття у 1949 році на Міжнародному конгресі лікарської спілки в Женеві Міжнародного кодексу медичної деонтології.

Система юридичних деонтологічних знань склалася значно пізніше, ніж у медицині, а наука "Юридична деонтологія" виникла зовсім недавно.

У 70-ті роки в юридичних навчальних закладах викладався спеціальний курс "Вступ до юридичної спеціальності", метою якого була підготовка студентів до включення їх у процес навчання та інформація про майбутню професійну діяльність. Пізніше було видано відомий широкому колу спеціалістів підручник Алексеева С.С. (1976 p.). Це був перший крок на шляху до створення нової юридичної науки, хоча у той час термін "юридична деонтологія" ще не використовувався. Автор підручника дослідив та виклав важливі аспекти проблеми, які допомагають осмислити юридичну науку та юридичну практику, наблизитися до розуміння професійної юридичної діяльності. Алексеев С.С. довів необхідність етики юриста:

· Право, законність - це інститути соціального життя, що тісно пов'язані з суспільною мораллю, вони втілюють її ідеали та принципи. Здійснення правових норм багато у чому залежить від моральної озброєності суддів, прокурорів, працівників міліції, від дотримання ними вимог професійної етики.

· Специфіка юридичної роботи містить у собі потенційну небезпеку професійної деградації особи, що виявляється в актах бюрократизму, формалізму, втрати самоконтролю, відповідального ставлення до справи, в прояві грубості, нелюдяності тощо.

· Робота юриста прямо впливає на долі людей, на їх взаємовідносини, що споріднює професію юриста з професією лікаря. Тому питання про етику цих професій виникає з об'єктивною закономірністю. Таким чином, діяльність юриста за своєю специфікою глибоко вторгається у сферу моралі і тому, як підкреслює Алексеев С.С, повинна співвідноситися з моральними вимогами, враховувати особливості юридичної діяльності. Етика юриста, на його думку, охоплює одночасно загальні моральні принципи, особливі вимоги, виходячи з окремих видів юридичної роботи, та включає своєрідний етикет -- правила ввічливості, такту, культуру поведінки.

Слід згадати також ім'я професора Горшенєва В.М., який справедливо вважається засновником науки "Юридична деонтологія". У 1988 році авторським колективом було опубліковано з його участю навчальний посібник, де послідовно викладено предмет, функції нової науки, її принципи та роль у системі юридичних знань. Горшенєв В.М. зробив спробу узагальнити всю інформацію про кваліфікаційну характеристику юриста, розглянути професію юриста за кількома аспектами: а) юрист як особа; б) юрист як політичний діяч; в) юрист як спеціаліст; г) юрист як носій високих моральних якостей; д) естетична культура юриста. Теоретичні положення та висновки Горшенєва В.М. заклали підвалини подальшого розвитку системи філософсько-етичних знань у професійній діяльності юристів. Деякі з них будуть викладатися окремо.

До питань співвідношення права і моралі, етики юристів за останні десятиліття так чи інакше зверталося багато вчених (Агєшин Ю.О., Сливка С.С., Суворов Л.К., Бородін В.В., Лукашо-ва О.О., Нєрсєсянц B.C. та інші). Правовій свідомості та правовій культурі служителів Феміди було присвячено значну кількість наукових досліджень, що складає міцну базу для поширення наукових деонтологічних знань. Виходячи з наведеного вище, робимо висновок, що юридична деонтологія виникла не на порожньому місці і розвивається цілком природно та закономірно. У галузі правових знань теж робилися спроби формулювання на офіційному рівні моральних якостей працівників юридичної сфери. В 20-х роках НКЮ УРСР затвердив певний порядок атестування працівників суду, згідно до якого передбачалося робити професійний підбір кадрів на посаду судді лише з урахуванням визначеного переліку їх якостей.1' У 1982 році Мінвузом СРСР було затверджено новий документ - Кваліфікаційну характеристику юриста, де визначалася система вимог до знань та умінь юриста.7 Деонтологічні питання не залишилися поза увагою і міжнародного співтовариства. Так у 1979 році Генеральною Асамблеєю ООН було прийнято Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку (резолюція №34/ 169).8 Існують також інші міжнародні документи, які відображають окремі сторони професійної етики юристів.

Юридична діяльність значною мірою пов'язана з політикою і політичною діяльністю. Цим можна пояснити той інтерес, який періодично виявлявся до юриспруденції з боку політичного керівництва країни. Особливо це було помітно у період керівної ролі КПРС - період зрощення апаратів партії та держави. У партійних документах, які використовувались на рівні законів, йшлося про відданість комуністичній ідеї, про знання основ марксизму, радянського ладу та партійної програми, що становило основу моральних та професійних якостей юриста. Така політи-зація суспільних відносин, політизація юридичної науки негативно впливала на її стан, на хід наукових досліджень, на суспільство в цілому. Зараз ситуація дещо змінилася, але у системі деонтологічних знань ще існують недоліки, які, в основному, мають науково-методологічний характер. Наприклад, досі чітко не визначені межі предмету даної науки, недосконалою являється і структурна композиція навчальних програм з юридичної деонтології, не вистачає комплексних наукових досліджень. Слід згадати про проблеми кадрового, методичного забезпечення, які існують в системі юридичної освіти. У порівнянні з медичною деонтологією просліджуеться відставання у формуванні чіткої, узгодженої системи знань.

Позитивним моментом останнього етапу розвитку правової доктрини в Україні після розпаду СРСР стала департизація правоохоронних органів та деідеологізація сфери наукових досліджень. Зняття ідеологічного контролю досить значно вплинуло не тільки на деонтологічні уявлення щодо особистих та професійних якостей юристів, але й на саму правову практику, яку здійснюють не тільки юристи-професіонали.

На перший план у системі професійних вимог тепер ставляться не ідейно-політичні, а морально-ділові якості. Головним призначенням юристів тепер можна назвати не служіння ідеям партії або державним інтересам, а служіння закону, праву, ідеалам суспільної моралі. Це не означає повну безідейність та безприн-циповість, а мова йдеться лише про те, що в умовах багатопартій-ної системи захисники свободи та справедливості не можуть бути підконтрольні тій чи іншій партії або відчувати ідеологічний тиск. їх головний контроль - закон та совість. При цьому можна вірити, підтримувати ідейно ті чи інші програмні положення, співчувати політичним намаганням окремих лідерів.

Така ідейно-політична переорієнтація суспільства висвітила ряд недоліків у системі деонтологічних знань щодо особи працівника правової сфери. Це можна пояснити таким чином. Деонто-логічний аспект професіограми юриста - це в основному моральний аспект, хоча професійність має також велике значення для характеристики особи. Та, на жаль, мораль - це такий нормативний регулятор, який не змінюється швидко із зміною політичних та економічних відносин. І та глобальна перебудова, що відбулася в нашому суспільстві за короткий час, не призвела до формування нових моральних норм та вимог, в тому числі і у професії юриста. Не відбулося належного переосмислення суспільством цінності права, правової роботи, ролі юридичної професії в системі соціальних зв'язків. І це ставить проблему переосмислення особи юриста, а саме його внутрішнього світу, зовнішніх зв'язків та ефективності функціонування у різних сферах суспільного життя з урахуванням ускладненої структури соціального середовища.

Розшарування суспільства вимагає урахування специфічних особливостей спілкування з його представниками. Крім того, у середовище юридичної еліти також прибувають представники різних соціальних станів. Однак їхній інтерес, рівень забезпеченості, звички, традиції не повинні впливати на розуміння права, правової роботи, суспільної моралі, справедливості. Перед нормами права у формальному розумінні рівні всі, навіть ті, хто його застосовує. З цього приводу можна вказати ще на одну причину, що розкриває роль юридичних деонтологічних знань у формуванні юриста-професіонала та вказує на досить широку перспективу їх подальшого розвитку.

Серед всіх існуючих інших підходів до визначення даної науки, привертають увагу три основних, які з одного боку доповнюють один одного, а з другого вказують на відмінності у розумінні авторами меж та структури предмету даної науки.

Справа в тому, що досить поширеною є думка про те, що юридична деонтологія не являється самостійною наукою, а лише представляє собою комплексну навчальну дисципліну. Крім того, сама назва даної науки також не відображає в повній мірі структуру та зміст її предмету, який безумовно є специфічним. Деякі автори намагаються розкрити поняття даної науки, виходячи з однієї назви. Можна сказати, що термін "деонтологія" в даному випадку ми продовжуємо використовувати лише традиційно, хоча вкладаємо набагато більше змісту, аніж його можна отримати шляхом філологічного дослідження. При цьому, мабуть, буде досить складно знайти такі приклади, щоб назва галузі наукових знань відбивала їх системність, структуру або зміст.

Тому, формулюючи поняття даної науки, ми перш за все в загальному вигляді формулюємо її предмет, а потім вже на цій підставі визначаємо особливості методології, стан сучасних досліджень та перспективи розвитку. І навпаки, аналіз того чи іншого визначення науки дає змогу охарактеризувати предмет дослідження.

Розглянемо основні визначення науки юридична деонтологія.

Сливка С.С. визначає юридичну деонтологію як науку про внутрішній імператив службового обов'язку, який створює передумови та мотиви вибору юристом норм поведінки у практичній діяльності, про формування власних норм для кожної ситуації зокрема.

Горшенєв В.М. стверджує, що юридична деонтологія - це галузь юридичної науки, що узагальнює систему знань про мудрість спілкування та мистецтво прийняття вірного рішення у юридичній практиці, тобто наука про пошук атмосфери досягнення необхідного, істинного результату у спілкуванні юриста як з колегами, так і з тими, кому він надає свої професійні послуги та кого повинен обслуговувати правовими засобами в процесі реалізації ними свого правового статусу.

Шмоткін О.В. під юридичною деонтологією розуміє систему загальних знань про юридичну науку та юридичну практику, вимоги до професійних на особистих якостей юриста, про систему формування цих якостей."

Візьмемо за основу пропозицію Шмоткіна О.В. і спробуємо її аргументувати. Деонтологічна галузь наукових юридичних знань ще не завершила своєї структуризації та не сформувала традицій, стереотипів наукового мислення. Все більше дослідників звертають свою увагу до особливостей та соціального значення правової діяльності юристів професіоналів, привносять елементи новини. І якщо на перших етапах розвитку деонтологічних знань головним чинником вважався культурологічний, моральний фактор, то на сучасному етапі в результаті додаткових колективних досліджень, акцент робиться на факторі діяльності, використовується функціонально - діяльностний підхід. Це значною мірою вплинуло на розширення предмету. Звідси до кола питань, що досліджуються входять питання не тільки особисто суб'єктивного та психологічного порядку, а й ті, що пов'язані з об'єктивною дійсністю. Так, наприклад, крім структури моральної та правової культури юриста (суб'єктивний фактор) необхідним є вивчення шляхів їх формування (юридична освіта як зовнішній фактор) та особливостей використання в залежності від сфери юридичної діяльності (виробництво, правоохорона, підприємництво, політика тощо) та професійної належності (судця, прокурор, слідчій, адвокат...). Цікавими вважаються проблеми здійснення юридичної діяльності в інших країнах, а також шляхом створення міжнародних юридичних співтовариств.

Такий широкий підхід до проблем юридичної діяльності в різних аспектах її розуміння передбачає і відповідно широке визначення поняття даної юридичної науки.

До характерних ознак науки "юридична деонтологія" слід віднести:

Ё це одна із юридичних наук, яка разом з іншими входить до системи гуманітарних знань;

Ё юридична деонтологія розкриває зміст та взаємозв'язок таких соціальних явищ як юридична наука та юридична практика, визначає їх функції;

Ё наука "юридична деонтологія", виходячи з норм та принципів суспільної моралі, формує систему вимог професійного та особистого порядку, висвітлює етичну сторону діяльності юриста, враховуючи спеціалізацію юридичної професії;

Ё юридичною деонтологією вивчаються система, форми, методи та засоби підготовки висококваліфікованих юристів-професіоналів;

Ё характерною ознакою можна назвати також те, що це молода за своїм віком юридична наука, яка знаходиться на стадії свого становлення та поступово набуває заслуженого авторитету в системі юридичних знань.

Визначення предмету даної юридичної науки є дуже важливим та принциповим питанням, вирішення якого допоможе більш глибоко ознайомитися із самою наукою та одночасно окреслити сферу наукового дослідження, визначити більш менш закінчений перелік соціальних явищ, які підлягають вивченню. Зазначимо, що у центрі деонтологічного дослідження знаходиться людина зі своєю особистою системою знань, навичок, умінь, а також діяльність людини, що здійснюється у правовій сфері життя суспільства. Людина, її якості та її існування вивчаються також іншими науками, але в межах юридичної деонтології відбувається спеціалізація об'єкту дослідження. Даною наукою вивчається існуюча система юридичних знань, завдання та функції правознавства, роль юридичних знань у вирішенні питань суспільного буття. У предмет юридичної деонтології включаються також і питання юридичної практики: формулюються поняття та зміст юридичної діяльності, види та форми її здійснення, вивчаються окремі юридичні спеціальності та відповідні професійні якості працівників юридичної сфери. При цьому особлива увага звертається на особисті людські якості, на етикет юриста, який передбачає цілу систему правил: як треба поводитися з співробітниками та різними учасниками юридичного процесу, якими нормами керуватися при здійсненні професійного обов'язку, на яких моральних принципах та правових ідеалах будувати свою роботу тощо.

Окремим блоком питань до предмету юридичної деонтології входять питання юридичної освіти -- підготовки та перепідготовки кадрів, підвищення кваліфікації, розповсюдження позитивного досвіду. Головною тут. є проблема підготовки не просто спеціаліста-юриста, а працівника високого рівня кваліфікації, тобто професіонала своєї справи. Зрозуміло, що професіоналом не можна бути взагалі. Професіонал -- це добре підготовлений спеціаліст конкретної справи, тому система підготовки таких спеціалістів повинна відбивати специфіку практичних завдань, які треба вирішувати працівнику у повсякденній роботі. Юридична деонтологія повинна вивчати не просто систему виховання юриста взагалі, суспільству потрібні професіонали конкретної справи - прокурори, законодавці, слідчі тощо. Таким чином, у загальному вигляді предметом юридичної деонтології можна визначити юридичну теорію, юридичну практику та систему моральних вимог, що складають етикет професійної діяльності юристів. Слід додати, що юридична деонтологія як наука знаходиться у тісному контакті та взаємодії з іншими юридичними науками, використовує їх досягнення для дослідження власного предмету. Використовуються також знання неюридичних наук - педагогіки, психології,

соціології, без чого практично не можливо отримати і узагальнити об'єктивні результати дослідження. Наприклад, розроблюючи практичні рекомендації для системи кадрової підготовки спеціалістів, реорганізації юридичної освіти або системи правового виховання, слід користуватися положеннями не тільки педагогіки та психології, а також досягненнями конституційного права, філософії права, теорії права тощо.

Юридична діяльність має свою специфіку, що обумовлено її організаційним, управлінсько-розпорядчим та владним характером. Роботу юристів можна спостерігати в різних сферах суспільного життя, на різних рівнях організації соціального організму. Це прийняття законів, організація їх виконання, здійснення правосуддя, захист інтересів громадян, а також участь у вирішенні інших важливих питань. Поступово сфера використання юридичних знань поширюється, що надає відповідного авторитету професії юриста. Це об'єктивний процес, який не треба пов'язувати зі штучною тенденцією юридизації знань (юридична логіка, юридична соціологія, юридична етика). Авторитет юриста зростає одночасно з підвищенням авторитету права. Слід відзначити, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства цей процес так і відбувається. Право все більше проникає в систему соціальних зв'язків, втягуючи все більшу кількість людей у багатогранні правові відносини, завдяки чому підвищується роль захисників права.

У зв'язку з цим чекають свого юридичного вирішення проблеми морального порядку, яких раніше не існувало. Саме юристам у першу чергу доведеться проектувати правовий шлях вирішення цих проблем, як це має бути у правовій державі (за умов, що вони знаходяться у сфері правового регулювання). Наприклад, це проблема офіційного визнання, легалізації сексуальних меншин, проблема визнання особистого права на смерть, проблема застосування смертної кари, питання участі у військових місіях на території іноземних держав тощо. Перш за все -- це моральні питання, а потім вже правові. Тому їх вирішення значною мірою залежить від суспільної моралі, від морального вигляду тих, кому доведеться встановлювати відповідні правові заборони, надавати права, наділяти обов'язками.

Багато з перелічених питань необхідно попередньо вирішувати теоретично у межах юридичної деонтології, а точніше -- знаходити своє попереднє моральне обґрунтування. Це свідчить про необхідність та важливість деонтологічних знань, їх вирішальне значення у діяльності юристів, а також у діяльності тих, хто має відношення до вирішення юридичних справ. І дійсно, останнім часом майже в усіх навчальних закладах правознавчого профілю викладається навчальна дисципліна "юридична деонтологія", яка готує майбутніх юристів до сприйняття спеціальних юридичних знань, належного виконання своїх професійних обов'язків, виховує їх у дусі шанобливого ставлення до права, до особи.

Як і будь-яка інша наука, юридична деонтологія має виконувати цілий ряд завдань, що формулюються безпосередньо у сфері практичної діяльності, вирішення яких сприятиме подоланню значної кількості проблем, в тому числі й тих, що знаходяться поза межами юридичної практики. До основних завдань науки відносимо:

ь Виходячи з вимог соціального прогресу, особливостей та умов функціонування українського суспільства, треба визначити роль та призначення юридичної діяльності в структурі соціальної діяльності.

ь Висвітлити соціальне призначення юристів як особливої професійної групи, підкреслюючи їх роль для сучасного етапу державного будівництва, стабілізації політичного життя, запобігання соціальних катаклізмів тощо.

ь Разом із підвищенням ролі правників та юридичної професії, підвищити авторитет права, виховуючи шанобливе ставлення всіх членів суспільства до права, що є необхідною умовою ефективного здійснення правової роботи.

ь На підставі існуючих результатів наукових досліджень прогнозувати тенденції розвитку юридичної науки, визначати необхідні зміни щодо системи кваліфікаційних вимог в межах конкретних юридичних спеціальностей.

ь Виробляти практичні рекомендації для вирішення проблем правової діяльності, що безпосередньо залежать від рівня професійної підготовки, правової культури працівника, його морального обліку в цілому.

Особливості методології викладання курсу юридичної деонтології багато в чому залежать від ряду факторів, серед яких знаходяться такі: кількість годин, виділених на вивчення дисципліни; особливості авторського бачення окремих проблем деонтологічного походження; співвідношення кількості лекційних та семінарських занять; визначення меж та структури предмету курсу; логіка подання матеріалу; використання тих чи інших аспектів висвітлення проблеми.

1) Один із найбільш розповсюджених підходів щодо бачення методики викладання курсу - це висвітлення питань моралі, моральної культури юристів у співвідношенні до інших можливих компонентів загальної культури, а також характеристика окремих видів юридичних спеціальностей. Такий підхід вважається відносно спрощеним, тому що на досить загальному рівні дає можливість ознайомитися студентам з колом питань відносно майбутньої професії та учбової діяльності.

2) Більш ґрунтовним підходом до формування навчального курсу слід назвати підхід, в якому професія юриста розглядається крізь призму її ролі та соціального призначення на сучасному етапі, юридичні спеціальності висвітлюються не тільки через основні завдання та функції, а з урахуванням якостей особистого та професійного порядку. Цей підхід також передбачає вступ студентської аудиторії не тільки до майбутньої професійної діяльності, а і до навчальної діяльності. Що має для них першочергове значення на початковому етапі опанування права.

3) Авторами запропонованого посібника було взято за основу широкий підхід у викладенні предмету навчальної дисципліни, що знайшло відображення у структурі курсу. Методика викладення матеріалу заснована на діяльностному підході до розуміння основних складових предмета. Головним вважається практична націленість матеріалу в тому розумінні, що основою всіх теоретичних міркувань залишається практична юридична діяльність юристів-професіоналів.

Однак, її висвітлення було б неповним, якщо не вдатися до осмислення інших сфер юридичної діяльності -- сфери наукового дослідження та сфери юридичної освіти.

Таким чином, складаються три основні сфери здійснення юридичної діяльності - наука, освіта, практика, що і було взято за основу у формуванні програми курсу.

Діяльностний підхід дає змогу розкрити звичні для нас явища не тільки в статиці, айв динаміці, що передбачає вивчення особливостей юридичної процедури, поетапності процесу, визначення гарантій, принципів, зовнішніх та внутрішніх факторів впливу тощо. Він дозволяє побачити юриста, юридичну установу в дії, уявити себе в якості учасника тих чи інших відносин здійснення права.

Методологічно виправданим є звернення до практичного досвіду юристів зарубіжних країн. Шляхом порівняльного аналізу можна оцінити якість правової роботи в нашій країні та за її межами, побачити існуючі недоліки, можливості вдосконалення, пристосування до умов життя в Україні та націлити себе на відповідну роботу.

Висновок

З вищенаведеного, бачимо, що юридична деонтологія виникла не так на порожньому місці й розвивається цілком і закономірно. Сьогодні розвиток юридичної деонтології дозріло від того рівня, у якому для неї виявляється характерним процесом, який притаманний розвитку юриспруденції загалом.

Список використаної літератури

1. Філософський словник. Київ, 1973, - С. 96.

2. Большая медицинския энциклопедия. Главн. ред. Б. В. Петровский. Изд-е 3-е [В 30-ти т.|. - М.: Советская энциклопедия, 1977, - Т. 7.

3. Алексеев С.С.Введение в юридическую специальность. - М.: Юрид. лит., 1976.

4. Горшенев В.М.. Бенедик И.В. Юридическая деонтология. Учеб. пособие. К., 1988.

5. Гусарєв С.Д. Юридична деонтологія. Навч. посібник. Вид-во 2002р.

6. Сливка С.С. Юридична деонтологія. Львів, 1996.

7. Шмоткін О.В. Юридична деонтологія. К.: МИТУ, 1995.

Размещено на Allbest.ru