Організаційні та процесуальні проблеми вдосконалення діяльності органів дізнання

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент Богословська Людмила Олексіївна.

Офіційні опоненти:- доктор юридичних наук, професор Коновалова Віолета Омелянівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри криміналістики;

- кандидат юридичних наук, доцент Кожевніков Геннадій Костянтинович, Харківський інститут підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників - філія Академії прокуратури України при Генеральній прокуратурі України.

Актуальність теми дослідження. В умовах формування України як правової держави, одним з найважливіших питань, що потребує невідкладного вирішення при проведенні судово-правової реформи, є забезпечення ефективності та вдосконалення провадження досудового розслідування в кримінальних справах, яке згідно з чинним законодавством здійснюється в двох формах: дізнання та досудового слідства. Однак, якщо досудове слідство традиційно перебуває в центрі уваги вчених, як процесуалістів, так і криміналістів, то цього, на жаль, не можна сказати про дізнання. Деякі проблемні аспекти процесуальної діяльності органів дізнання в різний час були об'єктом дослідження вітчизняних процесуалістів (О. В. Бауліна, В. В. Вапнярчука, Ю. М. Грошевого, О. О. Зархіна, В. С. Зеленецького, Т. В. Каткової, Г. К. Кожевникова, В. О. Коновалової, Л. М. Лобойка, М. М. Михеєнка, Д. П. Письменного, М. А. Погорецького, З. Д. Смітієнко, С. М. Стахівського, В. М. Сущенка, Л. В. Юрченко, Ю. П. Яновича та ін.), так і вчених країн співдружності незалежних держав (О.І.Бастрикіна, С.В.Болотіна, Ю.М.Бєлозєрова, О. М. Донцова, І. М. Гуткіна, В. О. Іванова, А. П. Круглікова, Л. В. Павлухіна, А. П. Рижакова, В. М. Савицького, О. О. Чувільова, В. М. Шпільова та ін.). Але ряд питань залишилось поза спеціальним дослідженням, інші не одержали в теорії та на практиці переконливого вирішення і мають дискусійний характер.

Актуальність і необхідність дослідження процесуальних аспектів дізнання зумовлена тим, що робота органів дізнання характеризується значними порушеннями прав громадян при прийняті процесуальних рішень у стадії порушення кримінальної справи; при провадженні досудової підготовки матеріалів у протокольній формі, при взаємодії слідчого з органом дізнання, а також при провадженні дізнання, зокрема, широким і не завжди виправданим застосуванням заходів процесуального примусу. Порушення прав людини при провадженні кримінально-процесуальної діяльності органами дізнання як негативне соціальне явище зберігається внаслідок обмеженості можливостей, які є в держави і суспільства, для забезпечення цих прав у повному обсязі. Так, недостатньо чітко розроблений механізм правового регулювання правовідносин, які виникають під час цієї діяльності; нормативні акти, які приймаються в рамках правової реформи, не завжди враховують пріоритет прав людини в сфері кримінального судочинства.

Зазначені обставини, на думку дисертанта, свідчать про необхідність ґрунтовного, комплексного дослідження питань реформування кримінально-процесуального законодавства України, що й обумовлює актуальність теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації і діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави” (номер держреєстрації 0186.0.099031).

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є аналіз чинного законодавства, яке регулює процесуальні та організаційні аспекти діяльності органів дізнання, та визначення і наукове обґрунтування комплексу пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України і правозастосувальної практики з цього питання.

Для досягнення цієї мети в процесі дослідження ставилися такі основні задачі:

- на основі історико-правового дослідження розвитку кримінально-процесуального законодавства виявити тенденції і перспективи розвитку інституту дізнання, його місце в системі кримінального процесу України;

уточнити поняття та правову сутність дізнання, розкрити правове положення органу дізнання, його функціональне призначення та компетенцію;

вивчити практику провадження різних видів кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання в аспекті дотримання прав і законних інтересів особи (зокрема, при прийнятті, реєстрації, перевірці та вирішенні заяв і повідомлень про злочини в стадії порушення кримінальної справи; при здійсненні провадження за протокольною формою досудової підготовки матеріалів; при провадженні власне дізнання та при застосуванні заходів процесуального примусу; при взаємодії органу дізнання зі слідчим при провадженні в кримінальних справах);

дослідити основні напрямки раціоналізації процесуальної діяльності органів дізнання в світлі вирішення проблем диференціації форм досудового провадження в новому Кримінально-процесуальному кодексі; визначити шляхи вдосконалення організаційної побудови органів дізнання, принципи формування кадрів, матеріально-технічного і наукового забезпечення діяльності підрозділів дізнання;

- на базі проведеного дослідження сформулювати основні положення і пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавства та правозастосувальної діяльності органів дізнання.

Об'єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, які виникають під час провадження різних видів кримінально-процесуальної діяльності органами дізнання.

Предметом дисертаційного дослідження є вивчення процесуальних та організаційних проблем діяльності органів дізнання, результати теоретичних розробок з цього питання, а також норми чинного законодавства, які її регулюють.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також окремі наукові методи: системно-структурний (визначено місце дізнання в системі кримінального процесу; функціональне призначення органів дізнання, їх процесуальне положення, види кримінально-процесуальної діяльності, яку вони здійснюють); історичний (проаналізовано становлення і розвиток інституту дізнання в Україні); порівняльно-правовий (розглянуто окремі особливості провадження дізнання в країнах близького та далекого зарубіжжя); статистичний (використовувались статистичні показники діяльності органів дізнання); соціологічний (проводилось опитування співробітників органів дізнання, слідчих) та ін.

Теоретичною основою дисертації є наукові праці вітчизняних і закордонних учених у галузі загальної теорії права, історії держави і права, кримінального та кримінально-процесуального права, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, а також в інших галузях наукових знань, що стосуються питань боротьби зі злочинністю та діяльності органів та посадових осіб, які її ведуть. В аспекті проблеми, що розглядається в роботі, досліджені: законодавство Російської імперії, колишнього Союзу РСР і союзних республік, проекти Кримінально-процесуального кодексу України.

Нормативно-правова основа дисертації - Конституція України, кримінально-процесуальне законодавство та законодавство інших галузей права, зарубіжне законодавство (зокрема, нові КПК Російської Федерації, Республіки Білорусь та Республіки Казахстан, КПК ФРН), відомчі акти правоохоронних органів, в яких розглядається природа та сутність правозастосувальної діяльності органів дізнання, повноваження посадових осіб і органів на початкових стадіях кримінального процесу тощо.

Емпірична база дослідження. В дисертації узагальнений досвід роботи міськрайорганів внутрішніх справ по організації і провадженню дізнання в Дніпропетровській області в 2000-2005 рр. Вибірково проаналізована також практика діяльності інших органів дізнання, оперативно-розшукова, слідча, прокурорська і судова практика. Вивчено 256 кримінальних справ, у яких провадилось дізнання, більше 100 матеріалів досудової підготовки в протокольній формі і 160 матеріалів, по яких приймались рішення міліцією в порядку статей 94-100 КПК України. Проведено анкетування по спеціально розробленій дисертантом анкеті 44 штатних дізнавачів і начальників спеціалізованих підрозділів дізнання, 80 оперативних співробітників, а також опитування 132 співробітників міліції, окремих інших органів дізнання, слідчих, співробітників прокуратури та суду. Результати анкетування і опитувань проаналізовані та зведені в аналітичні таблиці. Проаналізовані статистичні дані та інші показники практичної діяльності міськрайорганів внутрішніх справ по лінії дізнання.

У дисертаційній роботі відбився також 19-річний досвід служби автора в органах внутрішніх справ.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є самостійним монографічним дослідженням організаційних і процесуальних проблем досудового розслідування кримінальних справ органами дізнання, а також провадження інших видів кримінально-процесуальної діяльності. На відміну від досліджень, присвячених проблемам діяльності органів дізнання, дисертантом вперше розглянуті актуальні питання забезпечення прав і законних інтересів особи при провадженні різних видів кримінально-процесуальної діяльності органами дізнання.

На захист висуваються такі положення:

з'ясовується сутність дізнання, яка є однією з форм досудового розслідування, уточнюється його поняття, обґрунтовується думка, що в зміст дізнання не входить оперативно-розшукова діяльність, досудова підготовка матеріалів у протокольній формі, перевірка заяв і повідомлень про вчинений злочин, виконання доручень і вказівок слідчого;

пропонується під “органом дізнання” розуміти передбачені кримінально-процесуальним законом державні органи (установи) і посадові особи, управомочені здійснювати в межах своєї компетенції досудове розслідування та проводити іншу діяльність (зокрема, інші види кримінально-процесуальної діяльності, а також оперативно-розшукову діяльність), що виникають у зв'язку з їх безпосередніми функціональними обов'язками;

дістало подальшого розвитку положення, що провадження оперативно-розшукових заходів покладається тільки на відповідні підрозділи тих органів дізнання, яким це право надано ст.5 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, виходячи з чого обґрунтовується доцільність внесення відповідних змін до ст.103 чинного КПК України, згідно з якою правом провадження цієї діяльності наділені всі органи дізнання;

пропонується врегулювати порядок подання результатів, отриманих органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органу дізнання, слідчому, прокурору чи в суд; надати дізнавачу, який виконує доручення слідчого в порядку ч.3 ст.114 КПК України, право у випадках, що не терплять зволікання, самостійно виходити за межі доручення і виконувати необхідні слідчі дії з невідкладним повідомленням ініціатора доручення; доповнити ч.3 ст.114 КПК України положенням, що доручення і вказівки слідчого для органів дізнання є обов'язковими та підлягають виконанню в десятиденний строк; нормативно регламентувати в рамках кримінально-процесуального права процес формування та функціонування слідчо-оперативних груп;

наведено додаткову аргументацію щодо необхідності відновлення дізнання як форми досудового розслідування кримінальних справ, по яких провадження досудового слідства є не обов'язковим, і матеріали якого є підставою для розгляду справи в суді. Воно повинно провадитись за правилами досудового слідства, а особа, яка провадить дізнання, за своїм процесуальним положенням повинна бути прирівняна до слідчого, за винятком підслідності та строків дії повноважень;

робиться висновок про необхідність детальної регламентації відповідних процесуальних дій, що здійснюються органом дізнання при перевірці заяв і повідомлень про злочини, та надання їх результатам статусу повноцінних доказів. Крім того, обґрунтовується пропозиція про необхідність передбачити в законі можливість продовження прокурором, у виняткових випадках, строку розгляду заяв і повідомень про злочини;

дістала подальшого розвитку точка зору, що строк кримінально-процесуального затримання особи в порядку ст.106 КПК України повинен обчислюватися з моменту фактичного обмеження особистої свободи, а в зв'язку з цим необхідно в кримінально-процесуальному законодавстві закріпити правила “фізичного затримання” особи у зв'язку з розслідуванням злочину;

обґрунтовується погляд про створення в складі органів дізнання, де це можливо і доцільно, підрозділів, які будуть спеціалізуватися на провадженні дізнання та інших видів кримінально-процесуальної діяльності, в інших же органах дізнання пропонується поширити практику попереднього призначення на посади дізнавачів з числа найбільш підготовлених співробітників;

висловлюється думка, що вдосконалення (оптимізацію) діяльності підрозділів дізнаня в ОВС (а також і в інших відомствах) необхідно розглядати, в першу чергу, з точки зору вдосконалення та підготовки кадрів, на підставі відповідної нормативної бази й згідно з розробленою системою професійної підготовки, а також підвищення їх матеріально-фінансового забезпечення, зокрема, техніко-криміналістичного забезпечення розслідування злочинів: автоматизації методик розслідування окремих видів злочинів; організації автоматизованого обміну нормативно-правовою інформацією; введення автоматизованих інформаційних систем для розслідування; створення автоматизованих робочих місць для дізнавача і керівника підрозділу дізнання.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідження має теоретичне та прикладне значення. Теоретичне значення його результатів полягає у тому, що окремі положення роботи, підходи та висновки можуть бути використані як інформаційний або відправний матеріал для подальших досліджень організаційних та процесуальних проблеми вдосконалення діяльності органів дізнання. Прикладне значення можуть мати ті результати дослідження, що стосуються подальшого вдосконалення КПК України та організаційної будови органів дізнання, принципів формування кадрів, матеріально-технічного і наукового забезпечення діяльності підрозділів дізнання. Окремі положення роботи можуть бути використані під час підготовки наукових посібників, методичних вказівок, у навчальному процесі при вивченні відповідних розділів кримінально-процесуального права та спецкурсів.

Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, представлена й обговорена на засіданні кафедри, схвалена нею і рекомендована до захисту.

Результати наукових досліджень, висновки та пропозиції доповідалися автором на спільних координаційно-практичних нарадах співробітників органів внутрішніх справ, прокуратури, суду, виконавчих органів влади, які проводились у Дніпропетровській області, на науковому міжнародному семінарі-тренінгу “Професійна підготовка та організація роботи дільничних інспекторів міліції (поліції) в Україні та Франції: сучасний стан і напрями вдосконалення” (м. Дніпропетровськ, лютий 2004 р.), на засіданнях кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Результати дослідження використовуються автором у навчальному процесі Дніпропетровського інституту МВС України, де здобувач працює заступником начальника філії кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності на громадських засадах.

Публікації. За темою дисертації автором опубліковано чотири статті у фахових наукових виданнях ВАК України та тези наукової доповіді. Особистий внесок дисертанта в публікації “Взаємодія органу дізнання зі слідчим при провадженні в кримінальних справах”, яка виконана у співавторстві з Л. О. Богословською, полягає у висвітленні особливостей окремих конкретних форм взаємодії, зокрема організаційних та процесуальних проблем, які виникають при виконанні доручень і вказівок слідчого, при наданні допомоги органами дізнання слідчому під час провадження окремих слідчих дій, при взаємодії в складі слідчо-оперативної групи.

У підрозділі 1.1. “Поняття і сутність дізнання в науці кримінального процесу та законодавстві” аналізуються позиції окремих дореволюційних учених-процесуалістів, положенння Статуту кримінального судочинства 1864 р., законодавство часів Гетьманщини та Директорії. На підставі цього зазначається, що дізнання в Україні пройшло еволюцію від діяльності непроцесуального, в основному розшукового характеру, результати якої не мали доказового значення в суді, до однієї із самостійних форм досудового розслідування кримінальних справ.

При розгляді питання щодо кримінально-процесуального змісту дізнання, автор підтримує і наводить додаткові аргументи щодо правомірності позиції тих учених (М. М. Михеєнко, В. В. Вапнярчук, О. В. Баулін та ін.), які вважають, що оперативно-розшукові заходи лежать за рамками дізнання. Вказана діяльність є не дізнанням, а лише одним із напрямків компетенції окремих органів, яким це право надано Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність”. У роботі обґрунтовується думка, що в зміст дізнання також не входить і перевірка заяв та повідомлень про злочини, і виконання органом дізнання доручень та вказівок слідчого, і досудова підготовка матеріалів у протокольній формі, які є різновидами не дізнання, а кримінально-процесуальної діяльності органу дізнання.

Чинне законодавства не передбачає таку форму дізнання, як розслідування в повному обсязі, матеріали котрого достатні для направлення справи з обвинувальним висновком до суду. Тому, під дізнанням слід розуміти початкову форму досудового розслідування, яка представляє собою врегульовану кримінально-процесуальним законодавством діяльність уповноважених законом державних органів і посадових осіб, що зв'язана з їх функціональним призначенням і виражається в провадженні слідчих дій до встановлення особи, яка вчинила злочин, що не є тяжким чи особливо тяжким, та по провадженню невідкладних слідчих дій при розслідуванні тяжких чи особливо тяжких злочинів з метою досягнення загальних завдань кримінального судочинства, зокрема забезпечення всебічності, повноти, об'єктивності досудового слідства, з наступним направленням матеріалів справи слідчому в строк, встановлений законом, або її закриттям.