Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 347.94

СУБ'ЄКТИ ДОКАЗУВАННЯ ТА ОЦІНКИ ДОКАЗІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ЦЮРА ТАЇСА ВАСИЛІВНА

Київ - 2005



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України

Науковий керівник доктор юридичних наук, доцент, ФУРСА Світлана Ярославівна, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, професор

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, КИСІЛЬ Василь Іванович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, професор кафедри міжнародного приватного та митного права

кандидат юридичних наук, доцент, ЗАХАРОВА Олена Семенівна, Академія адвокатури України, проректор з наукової роботи

Провідна установа Інститут приватного права і підприємництва, відділ проблем приватного права, Академія правових наук України, м. Київ.

Захист відбудеться „___” травня 2005 р. о „ ___” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий „___” квітня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор юридичних наук Кучеренко І.М.



Цюра Т.В. Суб'єкти доказування та оцінки доказів у цивільному процесі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю: 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Інститут держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України. - Київ, 2005.

Дисертацію присвячено теоретичному обґрунтуванню понятійного апарату та змісту діяльності суб'єктів у процесі доказування та оцінки доказів. У роботі уточнено концепцію діяльності суду у сучасному цивільному процесі з урахуванням принципу змагальності. Визначено характерні особливості процесів доведення та доказування, збирання доказів та їх забезпечення. Визначені напрямки розвитку засобів доказування в цивільному процесі, а саме: вивчення і узагальнення судової практики на предмет дослідження тих обставин, які зумовлюють необхідність використання спеціальних засобів для їх підтвердження; аналіз і втілення новітніх досягнень науки і техніки в юридичну практику з метою надання рішенням суду більшої юридичної достовірності і, наприклад, як наслідок збільшення джерел підвищеної небезпеки, якими стають випадки застосування засобів генної інженерії, новітніх ліків, добрив тощо; вдосконалення існуючих засобів доказування і процедури їх дослідження з метою надання їм більшої юридичної вірогідності; самостійний розвиток науки і техніки з метою наступного втілення результатів в цивільне судочинство. юридичний суд цивільний доказ

Ключові слова: цивільний процес, суб'єкти доказування, оцінка доказів, доводи, засоби доказування, сторони, фіксування цивільного процессу, принципи доказування.



Цюра Т.В. Субъекты доказывания и оценки доказательств в гражданском процессе. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право.- Институт государства и права имени В.М. Корецкого Национальной академии наук Украины. - Киев, 2005.

Диссертация посвящена теоретическому обоснованию понятийного аппарата и содержанию деятельности субъектов в процессе доказывания и оценки доказательств. В работе уточнено концепцию деятельности суда в современном гражданском процессе с учетом принципа состязательности. Определены характерные особенности процессов доведения и доказывания, сбора доказательств и их обеспечения. В работе предлагается разграничивать понятия "доказывание" и "доведение". Закрепить за понятием "доказывание" лишь содержание относительно таких процессуальных действий как сбор и предоставление суду доказательств лицами, которые принимают участие в деле. Все другие действия, направленные на обеспечения благоприятного для сторон решения суда, необходимо считать процессом доведения. Определены направления развития средств доказывание в гражданском процессе: изучение и обобщение судебной практики на предмет исследования тех обстоятельств, которые предопределяют необходимость использования специальных средств для их подтверждения; анализ и воплощение новейших достижений науки и техники в юридическую практику с целью придания решениям суда большей юридической достоверности; усовершенствование существующих средств доказывания и процедуры их исследования по целью предоставления им большей юридической достоверности; самостоятельное развитие науки и техники с целью последующего внедрения результатов в гражданское судопроизводство; систематизация информации о средствах доказывания, которая может обобщаться как по отдельным областям права, так и путем сравнительного анализа, а также обобщаться в рациональную структуру сведений об определенных средствах доказывания для отдельной области права. Сформулированы специальные принципы доказывания: принцип невмешательства суда в процесс доказывания; принцип отсутствия основных и второстепенных юридических обстоятельств, которые подлежат установлению судом; принцип сопоставления доводов и доказательств сторон, а также предлагается заимствовать из иностранной юридической практики и законодательства принцип концентрации доказательного материала.

Ключевые слова: гражданский процесс; субъекты доказывания; оценка доказательств; доводы; средства доказывания; стороны; фиксирование гражданского процесса; принципы доказывания.



Tsyura T.V. The subjects of the proving and the appraisal of the proofs in the civil proceedings. - Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of Sciences (Law) on the speciality 12.00.03 - Civil Law and Civil Procedure; Family Law; International Private Law. - V.M. Koretsky Institute of State and Law of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2005.

The thesis is devoted to the theoretical grounding of the definitions and the content of subjects' activity in the process of the proving and the appraisal of the proofs. In the work the conception of court activity in modern civil proceedings is supplemented, taking into consideration the principle of the competitiveness. The characteristic features of the processes of the argumentation and the proving, the collection of the proofs and its providing are defined. The directions of the development of the means of the proving in the civil proceedings are formulated: studying and generalization of court practice with the object of the investigation such circumstances, that caused the necessity of using special means for its confirmation; analysis and realization of modern achievements of the science and technology in the legal practice to give court decisions more legal trustworthiness and, as result, the increase of the sources of higher danger such as the cases of the using genetic engineering means, modern drugs, fertilizers etc.; improving extant means of the proving and the procedure of its investigation in order to give them more legal truth; independent development of the science and technology purposely further realization of the results in the civil proceedings.

Key words: civil proceedings, subjects of the proving, appraisal of the proofs, arguments, means of the proving, sides, fixing of the civil proceedings, principles of the proving.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасна правова система України знаходиться в стані перебудови, що не може не вплинути на розвиток науки та законодавство, яке регулює цивільне судочинство. У зв'язку з цим, необхідно на теоретичному рівні обґрунтувати основи процесу доказування, його принципи, стадії та діяльність суб'єктів доказового процесу. Тому виникла потреба приведення процедури доказування у відповідність принципу змагальності, який закріплений у чинному цивільному процесуальному законодавстві.

Віддаючи належне роботам М.А. Гурвича, О.С. Козлова, Т.О. Лілуашвілі, М.К. Треушнікова, М.Й. Штефана, В.В. Комарова вважати цю тему повністю дослідженою неможливо, що зумовлено внесенням істотних змін в Цивільний процесуальний кодекс. В теорії цивільного процесу залишаються не дослідженими принципи доказування, мало уваги приділено засобам доказування, суб'єктам доказового процесу, стадіям доказового процесу та особливостям процесу доказування та оцінки доказів. Останнім часом значну увагу теоретиків цивільного процесу привернуто до особливостей процесу доказування по окремих категоріях справ, а відсутні теоретичні розробки загальних аспектів доказового процесу.

Необхідність запровадження в цивільному судочинстві аудіо- і відеозаписів, що проголошена Конституцією, є підставою для теоретичного обґрунтування цього питання, але в Україні ця діяльність відбувається шляхом практичного застосування і без наукового аналізу основних її аспектів, що може призвести до викривлення отриманих результатів.

Проблемам доказування приділено значну увагу в працях таких вчених як Д.П. Ватмана, М.А. Гурвича, А.А. Добровольского, О.С. Захарової, О.С. Козлова, В.В. Комарова, С.В. Курилева, Т.О. Лілуашвілі, І.В.Решетникової, М.К. Треушнікова, С.Я. Фурси, М.Й. Штефана, Ю.К. Юдельсона та ін.

Однак, не всі питання в працях вчених висвітлені у відповідності до сучасного сприйняття принципу змагальності в цивільному процесі, який має відігравати вирішальну роль. Крім того, слід відмітити, що багато праць відносяться до середини минулого століття і відтворюють принципи радянського законодавства, а тому не відповідають суттєвим змінам в законодавстві України. Багато праць російських і українських теоретиків цивільного процесу мають орієнтацію на вирішення лише окремих питань, що виникають на практиці і не мають метою глибокого теоретичного аналізу процесу доказування. На сучасний момент монографічних досліджень, присвячених процесу доказування у цивільному судочинстві, в Україні не існує.

Отже, обрання теми дисертаційного дослідження зумовлено такими аспектами:

- відсутністю наукових та зокрема дисертаційних досліджень обраної теми, в яких одночасно аналізуються процеси доказування та оцінки доказів;

- наявністю в теорії доказування різних позицій теоретиків щодо окремих положень доказового процесу;

- необхідністю внесення змін у регламентацію процедури доказування на різних стадіях розвитку доказового процесу;

- наявністю в окремих законодавчих нормах, що регламентують реалізацію прав суб'єктів доказування, деяких прогалин та неоднозначностей у їх формулюванні, які на практиці призводять до спірних ситуацій та порушення прав і охоронюваних законом інтересів громадян та юридичних осіб;

- невідповідністю практики діяльності окремих суб'єктів в процесі доказування та при оцінці наданих доказів принципу змагальності цивільного процесу;

- значним обсягом теоретико-практичних досліджень, що були проведені дисертантом в якості прокурора та судді, а також значною кількістю опублікованих ним наукових статей, присвячених цій темі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України „Роль і значення цивільного права в регулюванні майнових і особистих немайнових відносин у сучасній Україні” (номер державної реєстрації RK0101U001005).

Мета і задачі дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є визначення суб'єктів, які мають вплив на процес доказування та окремо характеризувати тих суб'єктів, які мають повноваження здійснювати оцінку доказів, а також надати більшої визначеності процесу доказування, усунути прогалини в законодавстві та оптимізувати його. Виходячи з поставленої мети, у дисертації зосереджено увагу на вирішенні наступних основних завдань:

Надати процесу доказування чіткості і послідовності, а процедурі прийняття, дослідження і оцінки доказів однозначності та раціональності в регламентації і при застосуванні в юридичній практиці;

Проаналізувати всі наявні сучасні теорії та концептуальні підходи до тлумачення процесу доказування з метою об'єктивного його врегулювання і вдосконалення;

На підставі проведеного аналізу виробити власні позиції стосовно теоретичних основ процесу доказування;

На підставі узагальнення та аналізу судової практики встановити недоліки процедури дослідження доказів, що найчастіше призводять до порушення прав громадян і юридичних осіб;

Розробити загальну концепцію та конкретні шляхи вдосконалення доказового процесу з метою охорони прав його суб'єктів;

Виявити причини, що призводять до порушення прав громадян і юридичних осіб в процесі доказування;

На підставі узагальнення теорії та практики реалізації цивільних процесуальних правовідносин виробити рекомендації по вдосконаленню відповідних інститутів цивільного процесу.

Об'єктом дисертаційного дослідження є цивільні процесуальні відносини, в яких основну увагу приділено суб'єктам процесу доказування та оцінки доказів, а також охороні і захисту їх прав у досліджуваній сфері.

Предметом дисертаційного дослідження є проблеми реалізації права на захист прав та охоронюваних законом інтересів шляхом доказування правомірності заявлених вимог і удосконалення процедури надання і оцінки доказів в цивільних справах.

Методи дослідження, що використані у процесі роботи над дисертацією: історико-правовий - використовувався в обмеженому обсязі для аналізу розвитку процесу доказування;

порівняльно-правовий - для порівняння процесу доказування та його суб'єктів властивого різним правовим системам.

діалектичний метод з системно-структурним підходом - до вивчення матеріалу та одержаних внаслідок цього висновків.

теоретико-прогностичний - дозволив виробити пропозиції щодо розвитку теорії процесу доказування;

формально-логічний - для виявлення суперечностей чинного законодавства у досліджуваній сфері та вироблення пропозицій щодо його вдосконалення, формування нових дефініцій та правових норм.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на дисертаційному рівні проводиться наукове дослідження проблем теорії та реалізації прав суб'єктів доказування в цивільному процесі в умовах широкого запровадження принципу змагальності і реформування законодавства в досліджуваній сфері.

У рамках проведеного дослідження досягнуті наступні результати, які мають наукову новизну, запропоновані автором і виносяться на захист вперше:

Пропонується розмежовувати поняття “доказування” та “доведення”. Визначити поняття “доказування” лише як зміст таких процесуальних дій як збирання (в тому числі витребування доказів адвокатами і прокурорами) і надання суду доказів особами, що беруть участь в справі. Всі інші дії, що спрямовані на забезпечення сприятливого для сторони рішення суду, необхідно вважати процесом доведення, а не доказування. Поняття “доведення” є більш ширшим і таким, що включає поняття “доказування”.

Визначені напрямки розвитку засобів доказування в цивільному процесі, а саме: вивчення і узагальнення судової практики на предмет дослідження тих обставин, які зумовлюють необхідність використання спеціальних засобів для їх підтвердження; аналіз і втілення новітніх досягнень науки і техніки в юридичну практику з метою надання рішенням суду більшої юридичної достовірності і, наприклад, як наслідок збільшення джерел підвищеної небезпеки, якими стають випадки застосування засобів генної інженерії, новітніх ліків, добрив тощо; вдосконалення існуючих засобів доказування і процедури їх дослідження з метою надання їм більшої юридичної вірогідності; самостійний розвиток науки і техніки з метою наступного втілення результатів в цивільне судочинство; систематизація інформації про засоби доказування, яка має узагальнюватись як по окремих галузях права, так і шляхом порівняльного аналізу, а також узагальнюватись в раціональну структуру відомостей про певні засоби доказування для окремої галузі права.

Уточнено поняття “доказ” як окремий елемент засобу доказування, що несе в собі інформацію про обставину справи, з існуванням якої особа пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, а “засіб доказування” - це сукупність окремих доказів (елементів), які за цивільним процесуальним законодавством допустимі для доказування в конкретній справі.

Сформульовані спеціальні принципи доказування: принцип не втручання судді або суду в процес доказування; принцип відсутності основних і другорядних юридичних обставин, що підлягають встановленню судом; принцип співставлення доводів і доказів сторін, а також принцип концентрації доказового матеріалу.

Обґрунтовано висновок, що способами забезпечення доказів є наступні дії суду, що розглядає справу, а саме: виклик свідків в судове засідання за клопотанням сторін, в тому числі для негайного допиту; призначення огляду доказів (в тому числі й огляд на місці); витребування судом доказів у тих осіб, які не надали відповідних документів особам, що беруть участь у справі (сторони, заявник, треті особи та ін.); призначення експертизи по справі; судове доручення суду, в провадженні якого знаходиться справа, іншому суду по збиранню речових і письмових доказів, допиту свідків, а дії іншого суду також мають вважатись способом забезпечення доказів.

Пропонується закріпити таке положення в нормах ЦПК: оцінка доказів здійснюється лише судом, а суб'єкти доказування можуть аналізувати докази, але не оцінювати їх.

Доведено, що особи, які надають суду висновки, не повинні брати участь в процесі доведення, оскільки таке процесуальне сумісництво негативно впливатиме на їх участь в процесі. Суд в разі необхідності може звертатись до відповідних органів за висновком з окремого питання, але особи, що готуватимуть висновок, мають відмежовуватись від участі в процесі доказування і доведення.

Зроблено висновок: якщо сторони в судових дебатах будуть посилатись на нові обставини, які не підтверджувались доказами і які не розглядались судом, або на нові докази, то суд не повинен їх враховувати при постановленні рішення. Крім того, право сторін на зміну позовних вимог, що регламентовані ст. 103 ЦПК, не повинно поширюватись на стадію судових дебатів.

Запропоновано висновок, що несанкціонований суддею запис однією із сторін судового процесу може суперечити інтересам збереження моралі, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, тобто тим аспектам, які зумовлюють закритий судовий розгляд за ст. 10 ЦПК, а тому його не можна розцінювати як доказ.

Розшифровувати аудіо і відеозапис можуть: суди апеляційної і касаційної інстанцій, коли оскаржуються постанови суду відповідно першої і апеляційної інстанцій; уповноважені державні органи, коли проти судді або складу суду порушується кримінальне або дисциплінарне переслідування; судом першої інстанції у випадках порушення кримінальної справи проти свідків, експертів, перекладачів за дачу неправдивих показань та в інших, передбачених законом випадках.

Особам, які беруть участь в справі, може бути надане право на платній основі лише знімати копії зі звуко- і відеозаписів, що має здійснюватися тільки спеціалістами суду і в тих випадках, коли справа розглядалась у відкритому судовому засіданні.

Практичне значення одержаних результатів цієї роботи полягає у тому, що у ній сформульовані концептуальні положення, висновки та практичні рекомендації, які визначають напрями вирішення окремих теоретичних і практичних проблем доказового процесу, суб'єктів доказування та оцінки доказів, які мають позитивний вплив на подальший розвиток окремих положень науки цивільного процесу.

Основні результати цього дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні курсу “Цивільне процесуальне право України" та спецкурсу “Докази та доказування в цивільному процесі”.

Отримані висновки щодо удосконалення вітчизняного законодавства були направлені до Робочої групи Кабінету Міністрів України з розробки проекту Цивільного процесуального кодексу, в якій дали позитивну оцінку внесених автором пропозицій та повідомили, що вони будуть враховані при підготовці проекту змін і доповнень до Цивільного процесуального кодексу України (лист голови Робочої групи по розробці проекту Цивільного процесуального кодексу від 4.12.2002 р.).

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданні відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім.. В.М. Корецького Національної академії наук України. Результати роботи оприлюднені на науково-практичних конференціях, зокрема, на науково-практичній конференції в м. Твері “Развитие гражданского процессуального права России и государств ближнего зарубежья” (26-28 вересня 2003 р.) та на Інтернет конференції „Проблеми нового Цивільного процесуального кодексу України” (Академія адвокатури м. Київ, грудень 2003 р.). За результатами роботи проведено ряд семінарів для суддів Замостянського суду м. Вінниці на тему „Суб'єкти доказування та оцінки доказів”.

Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано 5 статей у наукових журналах, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тези двох доповідей на конференціях.

Структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (214 найменувань), одного додатку. Загальний обсяг дисертації становить 213 сторінок друкованого тексту, обсяг використаних джерел 17 сторінок, обсяг додатків - 1 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв'язок з науковою тематикою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, сформульовано мету і задачі дослідження, визначено об'єкт, предмет і використані методи дослідження, викладено наукову новизну і основні положення, які виносяться на захист, висвітлено теоретичне і практичне значення отриманих результатів, їхня апробація, вказано публікації за темою дисертації та її структуру і обсяг.

Перший розділ “Теоретичні основи процесу доказування” складається з п'яти підрозділів і присвячений аналізу загальних положень процесу доказування, а саме дослідженню понятійного апарату, теоретичних основ доказування, засобів доказування в цивільному процесі, принципів доказування та його стадій.

В роботі сформульовано поняття “доказування” та “доведення” і критерії їх розмежування, а також відокремлені такі процесуальні дії як: подача доводів, міркувань та заперечень, які вважається доцільним визначити як процес доведення, а не доказування.

Діяльність суду по розгляду заяви про забезпечення доказів не може відноситись до доказування, оскільки вона відноситься до провадження по справі і в цій правовій ситуації судом буде оцінюватись відповідність вимоги заявника закону та її обґрунтованість. Суд же у цьому випадку лише сприятиме особі в забезпеченні доказів і реалізації її права, а не здійснюватиме доказування. Пропонується всі докази, що надавались стороною офіційно відображати в матеріалах справи, шляхом винесення ухвали про приєднання до справи відповідних доказів, що надасть можливість в наступному довести факт подачі цих доказів.

Дисертантом встановлено такі ознаки засобів доказування: перелік засобів доказування є вичерпним; засоби доказування необхідно одночасно розглядати в двох аспектах як точно визначений в законодавстві їх перелік та їх допустимість для доказування в конкретній справі; докази є елементами засобів доказування, які можуть мати інформаційний, речовий або змішаний характер і мають відповідати вимогам допустимості, що висуваються до засобів доказування в конкретній справі, та належності до цієї справи, а також отримуватись у відповідності до вимог ЦПК та інших нормативних актів.

Докази, отримані за допомогою технічних засобів, пропонується виділити в самостійний вид через необхідність особливого ставлення до їх доказового значення. До них можна віднести: звуко- і відеозаписи, фотографії, інформацію отриману через Інтернет та шляхом застосування комп'ютерних програм, наприклад, бухгалтерські розрахунки, висновки експерта, що ґрунтуються в першу чергу не на його досвіді або знаннях, а на комп'ютерній обробці наданого матеріалу тощо. Це положення зумовлено тим аргументом, що в багатьох випадках такі висновки будуть залежати не тільки і не стільки від досвіду експерта або особи, яка застосовувала техніку, скільки від досконалості програми, що застосовувалась та надійності роботи самої комп'ютерної техніки. До змішаних автором пропонується відносити ті докази, які неможливо без певного наближення віднести до певного виду і яким характерні одночасно і особистий вплив на отримані результати (наприклад, складання первісних даних для наступної комп'ютерної обробки) та вплив технічних приладів.

Вперше пропонується висновок про необхідність стабілізувати визнання стороною факту (позову частково або повністю) в якості доказу, для чого пропонується фіксувати його в протоколі судового засідання і позбавити особу права його змінювати. В разі ж впливу на волевиявлення особи помилки, погрози, збігу тяжких обставин, необхідно в наступному або під час судового засідання надати такій особі можливість змінити своє ставлення до встановлюваного факту, але така зміна має бути обґрунтованою відповідними доказами. Крім того, доцільно доповнити ч. 3. ст. 40 ЦПК положенням такого змісту: “Суд з'ясовує у співпозивачів та співвідповідачів, а також третіх осіб їх позицію стосовно встановлюваного факту і в разі існування в них заперечень, пропонує обґрунтувати її доказами”.

Дисертант дійшов висновку про те, що недоцільно відносити висновок прокурора, органів державної влади та органів місцевого самоврядування до особливих засобів доказування через те, що вони регламентуються спеціальною нормою закону і підкріплюють вплив держави на вирішення цивільно-правових відносин, а тому пропонується привести у відповідність ч. 2 ст. 27 ЦПК та ч. 2 ст. 121 ЦПК.

Принцип змагальності дисертантом тлумачиться одночасно як загальне правило побудови рівних умов для суб'єктів цивільного процесу та, зокрема, стосовно процесу доказування, а також способом спонукання сторін до активної доказової діяльності, що сприятиме досягненню об'єктивності судового рішення. Межі ж повноважень судді в сучасному цивільному процесі мають бути окреслені загальним принципом не втручання суду в процес доказування до тих пір, доки сторони не клопотатимуть про це або законом не буде встановлена однозначна вимога щодо необхідності проведення певних дій судом для з'ясування окремих юридичних обставин.

Принципом процесу доказування має бути відсутність основних і другорядних юридичних обставин, а кожна юридична обставина, що розглядається судом, має бути пов'язаною із змістом позовних вимог та зумовлювати процесуальне право позивача або відповідача на задоволення їх позовних вимог або заперечень проти позову. Принципом доказового процесу має бути співставлення доводів і доказів сторін, що розкривається в обов'язку позивача довести існування юридичної обставини, на яку він посилається на обґрунтування своїх вимог, а правом і, одночасно, обов'язком відповідача - висловити своє ставлення до розглядуваної юридичної обставини.

Дисертант дійшов висновку про необхідність виокремлення у процесі доказування наступних стадій: формування предмету доказування; збирання доказів; процедура їх надання; аналіз доказів на предмет їх: належності до справи; допустимості в якості доказу по конкретній справі; достатності доказів в сукупності для доведення певної обставини; значимості в якості доказу по конкретній справі і переваги над доказами іншої сторони.

Загалом процес доказування при розгляді справи в суді першої інстанції закінчується після надання сторонами додаткових пояснень, якщо суд не вважатиме за доцільне повернутись до перегляду даних свідками показань або не запропонує сторонам надати додаткові докази. Процес же доведення триває довше, ніж процес доказування, оскільки стадія судових дебатів - це по суті саме доведення перед судом переконливості позиції кожною стороною, а не доказування.

Сформульовані в роботі й відмітні особливості процесу доказування в наказному провадженні, який пропонується ввести за новим ЦПК, а саме: докази мають підтверджувати не тільки факт настання права вимоги стягувача, а й розмір обов'язків боржника; відсутність їх публічного дослідження і аналізу; докази, що подаються заявником повинні бути безспірними, оскільки тільки такі докази можуть свідчити про безспірність стягнення та відсутність потреби в їх дослідженні; докази мають бути лише письмові; процес доказування для стягувача закінчується з прийняттям заяви про видачу судового наказу. Процес доказування і доведення боржником своїх заперечень проти вимог стягувача в наказному провадженні необхідно стабілізувати в реальних межах і пов'язувати з моментом отримання ним копії судового наказу, а також доцільно встановити строк, як мінімум, в десять днів з моменту отримання відповідної копії наказу.

В роботі обґрунтовано, що необхідно боржнику надавати не тільки копію судового наказу, а й копії документів, за якими даний наказ постановлено, що узгоджуватиметься із ст. 138 ЦПК і надасть можливість боржнику обґрунтовано відповідати на вимоги заявника.

У роботі пропонується до збирання доказів включити процесуальні заходи, що можуть вчинятися суб'єктами доказування, та поділяти їх на види, залежно від суб'єкта доказування, а саме: загальні - заходи, які можуть вчинятися особисто сторонами, третіми особами, заявниками, спеціальні - заходи, які вчиняються лише посадовими особами, що наділені владними повноваженнями у витребуванні і забезпеченні доказів. Наведена концепція зумовила перелік процесуальних заходів процесу збирання доказів: визначення конкретних доказів по справі, які має дослідити суд, може здійснюватись як заявником, так і його процесуальним представником і передбачатиме вибір із засобів доказування тих доказів, які можуть бути застосовані в конкретній справі, залежно, від предмету доказування. Тобто визначення конкретних доказів по справі це загальний захід. Виявлення доказів можна і необхідно конкретизувати в порядок і певну послідовність дій (наприклад, встановлення наявності письмових або речових доказів у конкретних осіб або у державних чи інших установах, особисте клопотання про їх надання позивачу, при відмові, звернення з відповідним клопотання до суду тощо). Отже, цей захід також відноситься до загальних заходів.

Фіксація доказів, на погляд автора, - це шлях законного закріплення тих чи інших обставин, що можуть мати юридичне значення. Це положення автором сприймається в двох напрямках: перший передбачає загальні способи фіксації доказів, які не потребують спеціальних дозволів, і у кожному випадку є специфічними для конкретної категорії справ та можуть вчинятись широким колом осіб (особа фотографує об'єкт, що був пошкоджений внаслідок правопорушення). Що ж стосується другого способу фіксування, то лише певні посадові особи мають право здійснювати фіксування: телефонних розмов, судового процесу тощо, оскільки в противному разі ці докази не будуть прийняті судом через порушення правил щодо їх отримання. Таким чином, фіксація доказів може також поділятись на загальну і спеціальну.

Витребування доказів уповноваженими особами (адвокатами, прокурорами), цілком можна віднести до спеціального заходу, оскільки цей захід визначається не за нормами ЦПК, а регламентується ст. 6 Закону “Про адвокатуру” та ст. 8 Закону “Про прокуратуру”, яка визначає загальнообов'язковість вимог прокурора.

Під забезпеченням доказів пропонується розуміти наступні дії суду, що розглядає справу: виклик свідків в судове засідання за клопотанням сторін; призначення огляду доказів (в тому числі й огляд на місці); витребування судом доказів у тих осіб, які не надали відповідних документів особам, що беруть участь у справі (сторони, заявник, треті особи та ін.); призначення експертизи по справі; судове доручення суду, в провадженні якого знаходиться справа, іншому суду по збиранню речових і письмових доказів, допиту свідків, а дії іншого суду також мають вважатись способом забезпечення доказів. Тобто автор вважає, що будь-які дії, які провадяться судом за ініціативою сторін і спрямовані на встановлення обставин справи шляхом надання суду для оцінки доказів, мають розцінюватися як способи забезпечення доказів.

Розкриваючи концепцію, що тільки судом здійснюється оцінка доказів, а суб'єкти доказування можуть лише аналізувати докази, а не оцінювати їх, автором робиться посилання судові дебати, в яких суб'єкти доказування висловлюють лише свої доводи, міркування та заперечення стосовно наданих іншою стороною доказів, тобто аналізують позицію останньої.

У другому розділі „Суб'єкти процесу доказування і доведення” дається загальний аналіз суб'єктного складу процесу доказування та особливостей участі у справі окремих учасників цивільного процесу, які можуть впливати на доведення або доказування певних обставин. Зокрема, обґрунтовано положення: оскільки свідок не є суб'єктом доказування, а відноситься до осіб, які відіграють допоміжну роль в процесі доказування, то із ч. 8 ст. 182 ЦПК необхідно виключити положення про наявність у свідка ініціативи щодо повторного його допиту на тому ж або на наступному засіданні за його власною заявою.

Встановлено, що для встановлення сутності участі конкретного суб'єкта в цивільному процесі доцільно застосовувати метод функціонального аналізу, який полягає у встановленні мети, яку переслідує свідок при наданні суду певних відомостей або інший суб'єкт, який бере участь в цивільному процесі.

Дисертантом пропонується положення, що особи, які надають суду висновки, не повинні брати участь в процесі доведення, оскільки таке процесуальне сумісництво негативно впливатиме на їх участь в процесі. Суд у разі необхідності може звертатись до відповідних органів за висновком з окремого питання, але особи, що готуватимуть висновок, мають відмежовуватись від участі в процесі доказування і доведення. Їх висновок має бути спрямований на відповідь стосовно конкретних питань, що поставлені в запиті судді.

Статтю 128 нового ЦПК пропонується доповнити положенням, що наведений в ній перелік підстав заперечення проти позову не є вичерпним і зазначити, що відповідач може також заперечувати правильність визначення його в якості відповідача, тобто правопорушником у відповідних правовідносинах тощо.

Оскільки послідовність надання пояснень по справі має зумовлюватися наданими у попередньому судовому засіданні матеріалами вперше пропонується доповнити ст. 131 нового ЦПК положенням про те, що процесуальним наслідком неявки в попереднє судове засідання відповідача і відсутність його письмових заперечень проти позову є зміна порядку дачі пояснень сторонами у судовому засіданні. В цьому випадку відповідач має виступати першим.

З метою забезпечення принципу рівності сторін, у випадку, коли зміна підстав або предмету позову буде мати місце у судових дебатах, пропонується встановити, що суд за клопотанням відповідача зобов'язаний відкласти розгляд справи по суті і тим самим надати можливість відповідачеві зібрати докази та підготувати заперечення проти змінених позовних вимог.

Вперше пропонується висновок про те, що процес доказування в справах про визнання особи недієздатною складається з таких етапів: заявник збирає докази про наявність психічного захворювання у громадянина і надає їх суду; особи, що беруть участь в справі, висловлюють свої міркування і доводи про призначення експертизи і аналізують достатність наданих доказів, а суд оцінює надані відомості і за достатності наданих даних призначає судово-психіатричну експертизу; особи, що беруть участь в справі, висловлюють свої міркування і доводи стосовно правильності і однозначності висновку експерта. В разі позитивного висновку експерта та у сукупності всіх матеріалів справи - суд визнає особу недієздатною.

Вперше пропонується для уніфікації норм ЦПК назви статей 242, 243-4, 243-9, 243-14, 243-19, 243-24 ЦПК змінити на таку редакцію: “Особи, що беруть участь в справі”, а також ввести такі норми у всі справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, зокрема, в главу 32 ЦПК про участь недоїмника та представників податкової адміністрації.

У третьому розділі „Особливості процесу доказування і оцінки доказів” автором аналізуються лише характерні особливості процесу доказування і оцінки доказів.

Дисертантом запропоновано три альтернативні сучасній процедурі дослідження доказів варіанти доведення прав та обов'язків сторін, які розраховані на спрощення оцінки судом наданих доказів. Перший варіант пов'язується з тими випадками, коли є процесуальна можливість розкласти судовий розгляд на встановлення спочатку прав певних осіб - позивачів, відповідачів, коли заявлений зустрічний позов, або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору. В цій ситуації пропонується на першій стадії сконцентрувати дослідження доказів на доказуванні відповідними особами тих обставин, з якими вони пов'язують випадки правопорушення або оспорювання прав. Друга ж стадія складатиметься з аналізу доказів, що пред'являтимуться на обґрунтування винної поведінки відповідача або стосовно виникнення обов'язків відповідача з деліктів. Третя стадія має бути присвячена встановленню розмірів завданої шкоди і обов'язків відповідача по її відшкодуванню.

Другий варіант, хоча й випливає із принципу змагальності, але надає певні переваги відповідачу, а тому може запроваджуватись в справах, коли відповідач вибрав пасивну форму поведінки. Тобто відповідач просить розглянути справу без його участі і не надає жодного доказу, в тому числі, коли по справі буде виноситись заочне рішення, а тому суд буде досліджувати докази, надані лише однією стороною, розкладання розгляду справи по суті може вважатись недоцільним.

Третій варіант пропонується дисертантом виходячи суто з принципу змагальності і передбачає варіант подання доказів послідовно по одному доказу від кожної сторони.

Дисертантом зроблено висновок: якщо сторони в судових дебатах будуть посилатись на нові обставини, які не розглядались судом, або на нові докази, то суд не повинен їх враховувати при постановленні рішення. Крім того, право сторін на зміну позовних вимог, що регламентоване ст. 103 ЦПК, не повинно поширюватись на стадію судових дебатів.

Судова оцінка доказів, на погляд автора, відповідним чином має залежати також від запропонованого сторонами аналізу доказового матеріалу, оскільки це випливає із принципу змагальності сторін. Якщо цього аспекту не враховувати, то судові дебати - абсолютно зайва стадія розгляду справи по суті.

Позивач або його представник можуть звертатись до суду з клопотанням про забезпечення доказів, але вони мають посилатись не тільки на вже порушену справу, а й на своє абсолютне право - захищати свої права від правопорушень або оспорювань, тобто таке клопотання може викладатись лише в позовній заяві. Клопотання про забезпечення доказів може викладатись в змісті позовної заяви і не може прийматись заява від “потенційного” відповідача, позов до якого ще не пред'явлено.

Не зважаючи на обов'язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд має визначати предмет доказування по конкретній справі з урахуванням не тільки її матеріальних, а й процесуальних аспектів.

Висновки дисертації спрямовані на поглиблення і вдосконалення процесу доказування в світлі запровадження в цивільний процес принципу змагальності, що суттєво впливає на процедуру цивільного судочинства, але до останнього часу він не повною мірою відтворений в теоретичних доктринах та ЦПК. Так, у теоретичних джерелах і ЦПК до останнього часу не відтворена нова роль суду як суб'єкта, який має здійснювати оцінку наданих в справі доказів і доводів, а тому для забезпечення об'єктивності такої оцінки він має бути „відсторонений” від процесу доказування. Поряд із запровадженням цієї концепції в роботі запропоновано шляхи удосконалення процедури розгляду цивільних справ з урахуванням тієї ролі, яку мають відігравати у процесі доказування різні його суб'єкти, зокрема, позивач і відповідач, їх представники та треті особи, а також заявники і заінтересовані особи у справах окремого провадження.

Межі повноважень судді в сучасному цивільному процесі мають бути окреслені загальним принципом не втручання суду в процес доказування до тих пір, доки сторони, треті особи або заявники не клопотатимуть про це або законом не буде встановлена однозначна вимога щодо необхідності проведення певних дій судом для з'ясування юридичних обставин.

Вперше в роботі пропонується висновок про необхідність стабілізувати визнання стороною факту (позову частково або повністю) в якості доказу, для чого пропонується фіксувати його в протоколі судового засідання і позбавити особу права його змінювати. В разі ж впливу на волевиявлення особи помилки, погрози, збігу тяжких обставин, необхідно в наступному або під час судового засідання надати такій особі можливість змінити своє ставлення до встановлюваного факту, але така зміна має бути обґрунтованою відповідними доказами.

Встановлено, що в справах окремого провадження по деяких категоріях справ передбачені певні особливості в процесі доказування, а саме: суд має надавати переваги одним засобам доказування перед іншими і по суті ці докази мають вирішальний вплив на судове рішення; суд через пряму вказівку в законі і не зважаючи на позицію заінтересованих осіб зобов'язаний вчиняти дії, які спрямовані на забезпечення доказів по справі.

Загалом отримані результати мають не тільки наукове, а й практичне значення для процесу доказування по цивільних справах. Практичні ж висновки у першу чергу розраховані на вдосконалення положень чинного ЦПК і на конкретизацію та розвиток положень нового ЦПК, зокрема, сформульовано відмітні особливості процесу доказування в наказному провадженні, попередньому судовому засіданні тощо.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Цюра Т. Загальні правила діяльності суду при дослідженні і оцінці доказів // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 11. - С.49-52.

2. Цюра Т. Новий погляд на класифікацію доказів в цивільному процесі // Підприємництво, господарство і право. - 2002.- №8. - С.55-58.

3. Цюра Т. Принципи і сучасні проблеми процесу доказування // Підприємництво, господарство і право. - 2002.- №6. - С. 34-37.

4. Цюра Т. Проблеми фіксування цивільного процесу технічними засобами // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - №7. - С. 53-56.

5. Цюра Т. Сторони як основні “процесуальні противники” в процесі доказування по цивільних справах // Право України. - №3. - 2002. - С. 102-105.

6. Цюра Т.В. Доказування в наказному провадженні // Інтернет конференція Академії адвокатури України “Проблеми нового Цивільного процесуального кодексу України” (грудень 2003 р.) // www.aau.edu.ua

7. Цюра Т.В. О правовом регулировании процесса доказывания в Украине // Заметки о современном гражданском и арбитражном процессуальном праве. / Под ред. М.К. Треушникова. - М.: Городець, 2004. -С.221-226.

Размещено на Allbest.ru

...