Основи податкового обліку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Податковий облік



1. Оподаткування юридичних осіб - об'єктів малого підприємництва

Податок на прибуток

Податок на прибуток підприємств є одним із видів прямого оподаткування - прибуткового, і оподатковує доходи юридичних осіб, на відміну від прибуткового податку, який стягується з громадян.

Податок на прибуток підприємств в Україні має дуже значне фіскальне значення, чим відрізняється від аналогічних податків в економічно розвинутих країнах. Це обумовлено перш за все пропорціями в розподілі ВВП, які склалися історично: в централізовано-плановій економіці основну масу доходів бюджету становили надходження від державних підприємств і досить незначну - податки з населення, оскільки штучно стримувався фонд споживання і збільшувався фонд нагромадження. В нинішніх умовах поступово вирівнюється співвідношення між фондом споживання і нагромадження, наслідком чого є поступове зменшення бюджетного значення податку на прибуток підприємств і збільшення - прибуткового податку з громадян.

Податок на прибуток підприємств крім значного фіскального значення має й широкі можливості для регулювання і стимулювання підприємницької діяльності. За допомогою цього податку держава може здійснювати стимулюючий вплив на розвиток окремих галузей або регіонів, на виробництво пріоритетних товарів, робіт, послуг, на пожвавлення інвестиційної та інноваційної діяльності та розвиток конкурентних відносин тощо. Цей вплив може здійснюватись за рахунок диференціації ставок оподаткування і надання пільг, амортизаційної політики, податкового кредиту та податкових знижок.

Податок на прибуток підприємств в Україні був введений у 1991 році. З 1992 по 1994 рік стягувався на податок на дохід підприємств, а з 1995 року знову перейшли до оподаткування прибутку. Зміна традиційного об'єкта оподаткування прибутковим податком у підприємств - з прибутку на дохід (який крім прибутку включав ще і фонд заробітної плати) була спричинена нерозвинутістю ринкових відносин в Україні, а саме - переважанням підприємств державної та колективної форм власності. В цих умовах не існувало чіткого поділу між прибутком та фондом споживання, підприємства намагались максимально збільшити саме фонд оплати праці за рахунок прибутку, в результаті чого база оподаткування для податку на прибуток мінімізувалась, а держава втрачала не лише бюджетні надходження, але й можливість впливати на фонд нагромадження і фонд споживання.

Розвиток податку на прибуток в Україні характеризується не лише частою зміною об'єкта оподаткування, але й зміною складу платників, пільг, ставок, строків сплати, механізму стягнення.

Податок на прибуток підприємств - це прямий податок, сплачуваний підприємствами з прибутку, одержаного від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань.

Валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.



Таблиця 1 - Склад валового доходу платника податку на прибуток

До складу валового доходу включають	До складу валового доходу не включають
1	2
? дохід від продажу товарів (робіт, послуг) і цінних паперів, крім операцій з їхнього первинного випуску й остаточного погашення; ? дохід від здійснення банківських, страхових і фінансових послуг; ? дохід від торгівлі валютними цінностями, борговими зобов'язаннями й вимогами; ? сума безнадійної кредиторської заборгованості; ? сума штрафів і пені, отриманих за рішенням сторін договору; ? доходи, не враховані в складі валового доходу минулих періодів; ? дохід у вигляді отриманої безоплатної фінансової допомоги, вартість безкоштовно наданих платникові товарів (послуг) крім надання неприбутковим організаціям; ? сума приросту балансової вартості товарів (запасів).	? суму ПДВ нарахованого (отриманого); ? підприємством у складі ціни реалізації товарів (робіт, послуг); ? сума зайво сплачених підприємством податків, що відшкодовують підприємству з бюджету; ? емісійний дохід; ? дохід у вигляді отриманої міжнародної технічної допомоги.

Господарська діяльність являє собою будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності е регулярною, постійною та суттєвою.

Таблиця 2 - Склад валового доходу платника податку на прибуток

До складу валових витрат включають До складу валових витрат не включають
? витрати на придбання товарів (робіт, послуг) у зв'язку з підготовкою, організацією виробництва (для забезпечення господарської діяльності підприємства);	? витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності платника податку, у тому числі з питань законодавства, і передплату спеціалізованих періодичних видань;
? заробітна плата працівників підприємства;	? нарахування на фонд оплати праці працівників;
? витрати на відрядження працівників за умови наявності документів, що підтверджують такі витрати;	? витрати, що пов'язані з нарахуванням виплати відсотків за борговими зобов'язаннями;
? сума витрати, не віднесених до складу валових витрат минулих періодів;	? витрати на придбання ліцензій. ? витрати на придбання основних засобів;
? амортизаційні відрахування;	? вартість торговельних патентів;
? сума сплачених штрафів, пені;	сума нарахованих (виплачених) дивідендів.

Ставки податку на прибуток:

? 30% до об'єкта оподаткування - базова ставка для платників податку;

? 15% від суми прибутку від продажу інноваційного продукту, заявленого при реєстрації в інноваційних центрах;

? від суми доходу нерезидента з джерелом його походження з України, отриманого від проведення господарської діяльності при виплаті цього доходу резидентом або постійним представництвом нерезидента, крім доходів від здійснення портфельних інвестицій у процентні облігації чи процентні казначейські зобов'язання, випущені за рішенням резидента, доходів на безпроцентні (дисконтні) облігації чи казначейські зобов'язання;

? 6% від суми доходів нерезидентів, що виплачуються резидентами як оплата вартості фрахту транспортних засобів.

Фрахт - винагорода (компенсація), що сплачується за перевезення вантажів та пасажирів морськими та повітряними суднами, перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом, найм судна чи транспортного засобу (їх частин) для таких цілей. Під терміном "базова ставка фрахту" розуміється сума фрахту, включаючи витрати з навантаження, розвантаження, перевантаження та складування (схову) товарів, збільшена на суму витрат за рейс судна або іншого транспортного засобу, сплачуваних (відшкодованих) фрахтувальником згідно з укладеним договором фрахтування.

? від суми валового доходу, отриманого від страхової діяльності (крім доходів від операцій, здійснених за договорами довгострокового страхування життя, які оподатковуються за ставкою 0%).

Податок, що підлягає сплаті до бюджету, визначається за формулою:



? ПП = ОО • СПП - ПП, (1)

де ? ПП - сума податку на прибуток, яка підлягає сплаті до бюджету;

ОО - об'єкт оподаткування;

СПП - ставка податку на прибуток;

ПП - плата за патент (якщо підприємство викупило патент для здійснення своєї діяльності.

Таким чином, до переваг податку на прибуток підприємств можна віднести значні можливості для регулюючого впливу на виробничу сферу. Крім того, пряма залежність суми податку від отриманого прибутку забезпечує соціальну справедливість цієї форми оподаткування.

До недоліків цього податку слід віднести досить складний порядок його визначення, що створює проблеми як для платників, так і для контролюючих органів, значні можливості щодо ухилення від сплати. Крім того, прибуток у ринковій економіці - це величина нестабільна, його розмір постійно коливається на різних фазах економічного циклу, а тому, оподаткування прибутку, з однієї сторони, є "вбудованим стабілізатором" економічного розвитку, тобто автоматично пом'якшує циклічні коливання економіки, а з іншої - створює проблеми для формування бюджетних надходжень у періоди економічного спаду.

Податок з власників транспортних засобів

Податок з власників транспортних засобів є загальнодержавним прямим податком, що стягується з юридичних та фізичних осіб. Правові засади його справляння регулюються Законом України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів".

Об'єктами оподаткування є:

? трактори (колісні);

? автомобілі, призначені для перевезення не менше 10 осіб;

? автомобілі легкові; автомобілі вантажні; автомобілі спеціального призначення, крім тих, що використовуються для перевезення пасажирів і вантажів (крім автомобілів спеціального призначення швидкої допомоги та пожежних);

? мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з двигуном (крім тих, що мають об'єм циліндра двигуна до 50 см3);

? яхти та судна парусні з допоміжним двигуном або без нього (крім спортивних);

? човни моторні і катери (крім човнів з підвісним двигуном, крім спортивних);

? інші човни (крім спортивних).

Ставки за податком встановлено у твердій фіксованій сумі залежно від об'єму циліндрів двигуна (зі 100см3), потужності двигуна (з 1 кВт) або довжини (100 см). Зокрема, встановлюються такі ставки для автомобілів легкових (крім автомобілів з електродвигуном) з об'ємом циліндрів двигуна:

? до 1000 см3 3 грн. з 100 см3;

? від 1001 см3 до 1500 см3 4 грн. з 100 см3;

? від 1501 см3 до 1800 см3 5 грн. з 100 см3;

? від 1801 см3 до 2500 см3 10 грн. з 100 см3;

? від 2501 см3 до 3500 см3 20 грн. з 100 см3;

? від 3501 см3 і більше 30 грн. з 100 см3.

Для автомобілів з електродвигуном - 0,5 грн. з 1 кВт.

Податок з власників наземних транспортних засобів сплачується за місцезнаходженням юридичних осіб на спеціальні рахунки територіальних дорожніх фондів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів та бюджету міста Севастополя.

Стаття 4 Закону "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" передбачає пільги щодо сплати податку, відповідно до яких від сплати податку звільняються підприємства автомобільного транспорту загального користування незалежно від форм власності, що мають транспортні засоби, зайняті на перевезенні пасажирів, на які у визначеному Законом порядку встановлено тарифи оплати проїзду, а також навчальні заклади, які повністю фінансуються з бюджетів і використовують учбові транспортні засоби за призначенням. Крім того, на 50% менше сплачують сільськогосподарські підприємства-товаровиробники за трактори колісні, автобуси та спеціальні автомобілі для перевезення людей з кількістю місць не менше десяти. Окремих пільг для бюджетних організацій Закон не передбачає.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується юридичними особами - щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом.

За транспортні засоби, придбані протягом року юридичними особами, податок сплачується перед їх реєстрацією за строками сплати (кварталами), які не настали, починаючи з кварталу, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу. Податок з визначених Законом "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" власників водних транспортних засобів спрямовується до бюджетів місцевого самоврядування (місцевих бюджетів).

Юридичні особи - платники податку зобов'язані пред'являти органам, що здійснюють реєстрацію, перереєстрацію або технічний огляд транспортних засобів, платіжні доручення про сплату податку з написом (поміткою) установи банку про зарахування податку по наземним транспортним засобам до територіальних дорожніх фондів, а по водним транспортним засобам - до відповідних бюджетів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських).

У разі відсутності документів про сплату податку або документів, що дають право на користування пільгами, реєстрація, перереєстрація і технічний огляд транспортних засобів не провадяться.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів обчислюється юридичними особами на підставі звітних даних про кількість транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за станом на 1 січня поточного року.

Обчислення податку з власників наземних транспортних засобів провадиться виходячи з об'єму циліндрів або потужності двигуна кожного виду і марки транспортних засобів, а податок з власників водних транспортних засобів - виходячи з довжини транспортного засобу за ставками, зазначеними у статті 3 Закону "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів".

У порядку, визначеному податковими органами, юридичні особи подають за місцем свого знаходження та за місцем постійного базування транспортних засобів до податкових органів у строки, визначені законом для річного звітного періоду, на основі бухгалтерського звіту (балансу) розрахунки суми податку за формою, затвердженою центральним податковим органом України.

Якщо право користування транспортним засобом передано фізичною особою за дорученням іншій особі, податок з власників транспортних засобів сплачується його власником або від його імені особою, якій це право передано, якщо це передбачено в дорученні на право користування транспортним засобом, за місцем реєстрації цього транспортного засобу.

Якщо транспортні засоби придбано у другому півріччі, то податок сплачується в половинному розмірі встановленої суми. У разі виявлення юридичних чи фізичних осіб, які не сплачували податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вони зобов'язані сплатити податок не більш як за три попередніх роки.

Перерахування неправильно сплаченого податку допускається не більш як за три попередніх роки. [11]

Податок на землю

Земельний податок - це законодавчо урегульований обов'язковий платіж, що справляється з юридичних та фізичних осіб за використання земельних ділянок.

Виходячи з кадастрової оцінки земель тобто оцінки їх якості та місця розташування, встановлюють плату за використання землі. Плата за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, розраховують в порядку визначеному Законом "Про плату за землю".

Власники землі та землекористувачі крім орендарів сплачують земельний податок.

За земельні ділянки, надані з оренду, справляється орендна плата.

Плата за землю запроваджується з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власникам землі і землекористувачам, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи й розвитку інфраструктури населених пунктів.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

За своїм призначенням землі поділені Законом № 2535 на три основні групи:

землі сільськогосподарського призначення - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, проведення сільськогосподарської науково-дослідної і навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей;

землі населених пунктів - земельні ділянки в межах населених пунктів, що використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування;

землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони й іншого призначення, а також землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення і землі лісового і водного фондів, розташовані за межами населених пунктів.

Для сільськогосподарських угідь установлені ставки земельного податку від їхньої грошової оцінки в розмірах:

? для ріллі, косовиць і пасовищ - 0,1% з 1 гектара;

? для багаторічних насаджень - 0,03% з 1 гектара.

За сільськогосподарські угіддя, використовувані за цільовим призначенням, зазначені ставки застосовуються незалежно від того, де вони розташовані - у границях чи за межами населених пунктів. Для земель населених пунктів ставки земельного податку встановлюються в розмірі 1% від їхньої грошової оцінки. Якщо ж грошова оцінка не проводилася, податок обчислюється виходячи з площі земельної ділянки і ставки податку, обчислювальної виходячи із середніх ставок податку. Середні ставки земельного податку встановлені в розмірах, наведених у таблиці 2.3.

Таблиця 3 - Середні ставки земельного податку

Групи населених пунктів з чисельністю населення (тис. чол.)	Середня ставка податку (коп. за 1 кв. м)	Коефіцієнт, застосовуваний у м. Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного підпорядкування
До 0,2	0,075	-
Від 0,2 до 1	0,105	-
Від 1 до 3	0,135	-
Від 3 до 10	0,15	-
Від 10 до 20	0,24	-
Від 20 до 50	0,375	1,2
Від 50 до 100	0,45	1,4
Від 100 до 250	0,525	1,6
Від 250 до 500	0,6	2,0
Від 500 до 1000	0,75	2,5
Від 1000 і більше	1,05	3,0

Ставки земельного податку з земель населених пунктів, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі 1% від їх грошової оцінки.

Якщо грошову оцінку земельних ділянок не встановлено, середні ставки земельного податку встановлюються у певних визначених законом розмірах.

Для земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони й іншого призначення, а також земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення і земель лісового і водного фондів, розташованих за межами населених пунктів, податок встановлений у розмірі 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. У цьому випадку розмір податку на землю не залежить від того, чи проводилася грошова оцінка конкретної земельної ділянки.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку в порядку, визначеному Законом "Про плату за землю", за формою, встановленою Головною державною податковою адміністрацією України, щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій інспекції.

По нововідведених земельних ділянках розрахунки розмірів податку подаються юридичними особами протягом місяця з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних осіб, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних осіб, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно їх частці у власності на будівлю.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Податок на додану вартість

Податок на додану вартість - це непрямий податок, який є часткою новоствореної вартості, входить до ціни реалізації товарів і сплачується споживачем до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів.

Платник податку - це особа, яка зобов'язана здійснити утримання і внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить товари на митну територію України.

Головна особливість платника ПДВ - це розрив між реальним і формальним платником.

Реальний платник ПДВ - це покупець. Кошти для ПДВ входять до ціни товару. Формальний платник ПДВ - це продавець. Після продажу товару він зобов'язаний перерахувати ПДВ до бюджету. и сума ПДВ, сплачена реальним платником, проходить через реального платника, яким вона і перераховується до бюджету.

Об'єкт оподаткування охоплює такі складові, які визначають:

оборот від реалізації товарів;

оборот від передачі товарів в обмін на інші товари, без оплати їх вартості;

оборот з передачі товарів безкоштовно;

Об'єктом оподаткування ПДВ є:

? операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю);

? операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту;

? операції платників податку з вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту.

Підставою для нарахування ПДВ виступає сукупність митної вартості, акцизного збору та ввізного мита.

Особливості:

? поєднання митного і податкового регулювання;

? бюджетне відшкодування.

До об'єктів обкладання податком на добавлену вартість застосовуються дві базові ставки: нульова ставка і ставка 20%, за винятком операцій звільнених від оподаткування.

Податок за нульовою ставкою нараховується відносно операцій по:

? продажу товарів, які були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України;

? продаж робіт (послуг), призначених для використання ті споживання за межами митної території України;

? продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України в зонах митного контролю, згідно порядку встановленого Кабінетом Міністрів України;

? наданню транспортних послуг по перевезенню пасажирів та вантажів за межами митного кордону України;

? продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою сільськогосподарськими виробниками всіх форм власності і господарювання;

? продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, за винятком підакцизних товарів, посередницької та рекламної діяльності, грального бізнесу підприємствами, що засновані Українськими товариством глухих та майно яких є їх повною власністю, і якщо кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менш ніж 50% загальної чисельності працюючих, а фонд оплати праці таких інвалідів - не менш ніж 40% загальних виплат на оплату праці, що включається до складу валових витрат виробництва (обігу).

Не дозволяється застосування нульової ставки податку до операцій по вивозу (експорту)товарів (робіт, послуг) а у випадку, коли такі операції звільнені від оподаткування на митній території України.

В інших випадках до бази оподаткування застосовується ставка 20% і вирахувана за даною ставкою сума податку додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Для знаходження суми ПДВ, перш за все, необхідно визначити базу оподаткування. В залежності від того, які операції здійснюють господарюючі суб'єкти, розглянемо особливості вирахування бази оподаткування .

Відмінною особливістю визначення бази оподаткування (порівняно з раніше діючим порядком) є її визначення прямим методом, а не зворотнім.

Суть прямого методу полягає в тому, що підприємство, яке здійснює продаж товарів (робіт, послуг), визначає вільну ціну без ПДВ, виходячи із собівартості, прибутку, мита, акцизу, інших податків, які згідно з законодавством України включаються у вільну ціну, тобто база оподаткування визначається за формулою:

БО = (С + П) + М + АЗ +ІП, (2)

де С - собівартість; П - прибуток; М - мито; АЗ - акцизний збір; ІП - інші податки, які включаються у вартість.

Таким чином, нарахована сума ПДВ складає загальну суму податкових зобов'язань суб'єктів підприємницької діяльності по даному податку.

Податкове зобов'язання - це загальна сума податку на добавлену вартість, отримана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Суми податку, які належать сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, які виникали з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) в термін звітного періоду, і сумою податкового кредиту звітного періоду.

Податковий кредит - сума на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді в зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів або нематеріальних активів, які підлягають амортизації.

Мито

Мито є непрямим податком, що стягується з товарів, транспортних засобів, інших предметів, які переміщуються через митний кордон країни. Цей податок виконує фіскальну та регулюючу функції. Регулююча функція спрямована на формування раціональної структури імпорту та експорту, захист національного виробника, заохочення або обмеження експорту.

Сплата податку здійснюється за перетинання митного кордону. У кінцевому підсумку реальними платниками мита на імпорт є споживачі товарів, що імпортуються. На період від сплати ввізного мита до реалізації споживачам товарів, що імпортуються, відбувається відволікання (іммобілізація) оборотних коштів імпортерів.

На фінансову діяльність імпортерів - суб'єктів господарювання будуть справляти вплив: визначення об'єкта оподаткування, розмір ставок податку, податкові пільги, терміни сплати ввізного мита до бюджету.

Об'єктом оподаткування є митна вартість товару що переміщується через митний кордон. Для визначення митної вартості товару, що імпортується, вартість товару у валюті, яку визначено укладеним контрактом, перераховується в національну валюту України за курсом Національного банку на день подання митної декларації.

Користуються двома видами ставок для обчислення суми мита:

? у відсотках до митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон;

? у грошовому розмірі на одиницю товару.

На підакцизні товари встановлено ставки специфічного ввізного мита. Для більшості видів підакцизних товарів ставку ввізного мита встановлено в ЄВРО з одиниці товарів, що імпортуються. Перелік товарів, що підлягають митному оподаткуванню, значно ширший, ніж перелік підакцизних товарів.

Однак за умов інтенсивної економічної глобалізації, що відбувається протягом останніх десятиріч, стало зрозумілим, що зловживання регулюючою функцією мита перетворює цей податок зі зручного інструмента контролю за внутрішнім ринком на істотну перешкоду на шляху інтеграції національної економіки в єдиний світовий економічний простір. Надмірний протекціонізм стимулює неефективне вітчизняне виробництво, скорочує обсяги споживання на внутрішньому ринку, і, як наслідок, депресивно впливає на розвиток національної економіки з цілому.

Ставки мита диференціюються за видами товарів. Систематизований звід ставок мита називається митним тарифом.

У межах однієї податкової системи можливе застосування різних видів мит, класифікація яких наведена на рисунку 2.1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1 - Класифікація видів мита

У податковій системі України застосовуються як ввізне (імпортне), так і вивізне (експортне) мита.

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при ввезенні їх на митну територію України. Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при вивезенні їх за межі митної території України. Оподаткуванню вивізним митом підлягають лише операції з вивезення за межі митної території України товарів, визначених відповідними законами. Такими товарами є:

? насіння льону, соняшнику та рижію;

? велика рогата худоба та вівці (живі);

? шкури великої рогатої худоби, овець, ягнят та свиней;

? відходи та брухт чорних металів.

Мито є загальним (знеособленим) податком. Податковим законодавством не встановлено певного цільового призначення коштів, що надходять до бюджетів різних рівнів у вигляді мита.

Мито є податком, що включається до собівартості. Суми мита, сплачені до державного бюджету України, зменшують дохід платника податку.

Мито є податком на споживання. Сума мита, сплаченого під час ввезення товарів на митну територію України, включається імпортером у ціну, за якою відбувається продаж імпортованих товарів на митній території України.

Акцизний збір

Акцизний збір - це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції) і оплачується покупцем.

Держава акумулює кошти, одержані від сплати АЗ, і використовує їх на фінансування соціальних та інших програм.

Об'єктом оподаткування є:

? обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатної передачі товарів - (продукції) або з частковою їх оплатою;

? обороти з реалізації (передачі) товарів (продукції) для власного споживання, промислової переробки, а також для своїх працівників;

? вартість товарів (продукції), які імпортуються (ввозяться, пересилаються) на митну територію України; залежить від митної вартості товарів.

Акцизний збір обчислюється:

а) за ставками у процентах до обороту з продажу:

? товарів, що вироблені на митній території України, - виходячи з їх вартості, за встановленими виробником максимальними роздрібними цінами на товари, які він виробляє, без податку на додану вартість та акцизного збору;

? товарів, що імпортуються на митну територію України, - виходячи з їх вартості, за встановленими імпортером максимальними роздрібними цінами на товари, які він імпортує, без податку на додану вартість та акцизного збору (але не менше митної вартості таких товарів з урахуванням сум ввізного мита без податку на додану вартість та акцизного збору);

б) у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції);

в) одночасно за ставками у процентах до обороту з продажу та у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції).

Суми акцизного збору, що підлягають сплаті, визначаються платниками самостійно виходячи з обсягів реалізованих підакцизних товарів (продукції) за встановленими ставками.

Платники акцизного збору, а також податкові агенти несуть відповідальність за правильність обчислення і своєчасність стягнення та сплати акцизного збору до бюджету відповідно до чинного законодавства України.

Обмежена сфера застосування акцизних податків має свої переваги при вирішенні специфічних завдань податкової системи, які полягають як в узгодженні чинної системи оподаткування з основними нормативними принципами оподаткування, так і в задоволенні певних економічних та соціальних інтересів.

Основними цілями податкової політики, досягнення яких можливе шляхом застосування акцизних податків, є:

? обмеження споживання шкідливих товарів і послуг - акцизи стягуються з товарів і послуг, що розглядаються як шкідливі або небажані для здоров'я (наприклад, тютюнові вироби, алкогольні напої) з метою обмежити їх споживання;

? спрощення механізму податкового адміністрування - іноді акцизи запроваджуються з огляду на. простоту адміністрування. В минулому (та й нині у менш розвинутих країнах) акцизні податки стягувалися лише з продуктів, які вироблялися секторами економіки з добро розвинутим ринком збуту, оскільки податки з ширшою базою оподаткування, такі як податок на прибуток і ПДВ, складні а адмініструванні на нерозвинутих ринках,

? встановлення бар'єрів для імпортних товарів і послуг - податки на дорогі автомобілі свідчать про використання акцизних податків із метою збільшення вартості імпортних автомобілів порівняно з автомобілями внутрішнього виробника;

? реалізація принципу платоспроможності при оподаткуванні - акцизні податки іноді використовуються як засіб впровадження в систему оподаткування принципу платоспроможності. Прикладом застосування такого підходу є оподаткування акцизним збором предметів розкоші. Оподатковуючи товари і послуги, що споживаються переважно особами з високим рівнем доходів, за допомогою акцизного збору можна також досягти прогресивності в оподаткуванні.

? реалізація принципу отриманої вигоди при оподаткуванні - прикладом такого підходу є податки на бензин. Використання бензину безпосередньо пов'язане з користуванням автомобільними дорогами. Якщо акцизи, зібрані з виробництва та імпорту бензину, спрямовуються на підтримання автомобільних шляхів у належному стані, то можна простежити прямий зв'язок між сумою сплаченого податку й обсягом отриманих вигод від користування автомобільними дорогами.

2. Порядок регулювання безнадійної заборгованості

Статтею 159 ПКУ визначається порядок врегулювання безнадійної та сумнівної заборгованості та пов'язані із цим відносини.

Поняття безнадійної заборгованості дає пп. 14.1.11: це заборгованість, що відповідає одній з таких ознак:

а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;

б) прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості;

в) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією;

г) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості;

ґ) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

д) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Поняття "сумнівна заборгованість" Податковим кодексом не визначається, але для його розуміння може бути використане Узагальнююче податкове роз'яснення щодо застосування пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", затверджене наказом Державної податкової адміністрації України від 11 липня 2003 р. N 346: "під терміном "сумнівна заборгованість" слід розуміти заборгованість за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) або заборгованість по сплаті процентів (комісійних), по якій існує невпевненість щодо її погашення боржником і яка відрізняється від безнадійної заборгованості".

Зміст обох із цих термінів знайшов відображення у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість", затвердженому наказом Міністерства фінансів України 08.10.99 N 237:

безнадійна дебіторська заборгованість - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позивної давності;

дебіторська заборгованість - сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату;

довгострокова дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу;

поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу;

сумнівний борг - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником.

Таким чином, безнадійною є заборгованість із найвищим ступенем ймовірності щодо неповернення. Свідченнями такої ймовірності можуть бути сплив строку позовної давності (3 роки згідно ЦКУ або ж не пізніше закінчення 1095 дня), неможливість стягнення заборгованості навіть у примусовому порядку, припинення юридичної особи та ін. Сумнівна заборгованість відрізняється тим, що можливості її стягнення ще не втрачено, хоча ймовірно, що вона може перетворитись у безнадійну.

Мова в усіх випадках іде про дебіторську заборгованість, яка, між тим, може виникнути як для продавця, так і для покупця. Для продавця дебіторська заборгованість виникає у тому випадку, коли з ним не розрахувались за поставлені товари, роботи, послуги; покупець може стати особою, яка має дебіторську заборгованість у випадку, коли він провів попередню оплату, а продавцем товари, роботи, послуги не поставлено.

На суму дебіторської заборгованості платник податку (продавець товарів, робіт, послуг) має право зменшити суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг у поточному або попередніх звітних податкових періодах у разі, якщо покупець таких товарів, робіт, послуг затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (чи надання інших видів компенсації їх вартості). Разом з цим він повинен на протязі звітного періоду вчинити дії, які свідчать для податкових органів про реальність заборгованості і намагання платника податку - продавця отримати кошти такої заборгованості і звернутися до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна. Про це ж свідчить і звернення до нотаріуса і вчинення останнім виконавчого напису про стягнення заборгованості з покупця або стягнення заставленого майна (крім податкового боргу). При цьому платник податку - продавець, який зменшив суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг, зобов'язаний одночасно зменшити суму витрат цього звітного періоду на собівартість таких товарів, робіт, послуг. Ці норми не розповсюджуються на відносини із сплати процентів та комісії, щодо яких було сформовано страховий резерв за рахунок збільшення витрат (ці відносини регулюються пунктом 159.2 Кодексу).

У випадку негативного (повністю або частково) для платника податку рішення суду або повного чи часткового погашення заборгованості (суд не задовольняє позов (заяву) такого продавця або задовольняє його частково чи не приймає позов (заяву) до провадження (розгляду) або задовольняє позов (заяву) покупця про визнання недійсними вимог щодо погашення заборгованості або її частини (крім припинення судом провадження у справі повністю або частково, у зв'язку з погашенням покупцем заборгованості або її частини після подання продавцем позову (заяви)), він зобов'язаний збільшити: дохід відповідного податкового періоду на суму заборгованості (її частини), яка була раніше віднесена ним до зменшення доходу; витрати відповідного податкового періоду на собівартість (її частину, визначену пропорційно сумі заборгованості, включеної до доходу) товарів, робіт, послуг, за якими виникла така заборгованість, яка раніше була віднесена ним до зменшення витрат.

Пп. 159.1.2 встановлено, що платник податку - покупець зобов'язаний зменшити витрати на вартість заборгованості, визнану судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає день набрання законної сили рішення суду про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису. Повідомлення про зменшення доходу або витрат з посиланням на положення підпунктів 159.1.1 та/або 159.1.2 ПКУ платник податку - продавець або покупець надає органу державної податкової служби разом з декларацією за звітний податковий період та копіями документів, які підтверджують наявність заборгованості (договорами купівлі-продажу, рішеннями суду тощо). податок митний кордон заборгованість

Дії платника щодо зменшення доходу продавця та зменшення витрат покупця не здійснюється стосовно заборгованості (її частини), яка погашається покупцем до настання строків, визначених підпунктами 159.1.1 та 159.1.2. Якщо в наступних податкових періодах покупець погашає суму визнаної заборгованості або її частину (самостійно або за процедурою примусового стягнення), то покупець збільшує (відновлює) витрати на суму такої заборгованості (її частини) за наслідками податкового періоду, на який припадає таке погашення.

Водночас продавець, який зменшив суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг, збільшує доходи на суму заборгованості (її частини) за такі товари, роботи, послуги, погашену покупцем, та збільшує витрати на собівартість (її частину, визначену пропорційно сумі погашеної заборгованості) цих товарів, робіт, послуг за наслідками податкового періоду, на який припадає таке погашення.

Заборгованість, попередньо віднесена на зменшення доходу або відшкодована за рахунок страхового резерву, яка визнається безнадійною внаслідок недостатності активів покупця, визнаного банкрутом у встановленому порядку, або внаслідок її списання згідно з умовами мирової угоди, укладеної відповідно до законодавства з питань банкрутства, не змінює податкові зобов'язання як покупця, так і продавця у зв'язку з таким визнанням.

На суму додаткового податкового зобов'язання, розрахованого внаслідок збільшення доходів та витрат, нараховується пеня, визначена з розрахунку 120 відсотків річної облікової ставки Національного банку України, що діяла на день виникнення додаткового податкового зобов'язання. Зазначена пеня розраховується за строк із першого дня податкового періоду, що настає за періодом, протягом якого відбулося зменшення доходу та витрат, до останнього дня податкового періоду, на який припадає збільшення доходу та витрат, та сплачується незалежно від значення податкового зобов'язання платника податку за відповідний звітний період. Пеня не нараховується на заборгованість (її частину), списану або розстрочену внаслідок укладення мирової угоди відповідно до законодавства з питань банкрутства, починаючи з дати укладення такої мирової угоди.

П. 159.2 встановлює особливості формування резервів банками та небанківськими фінансовими установами, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів. Ці установи формують резерви для відшкодування можливих втрат за всіма видами кредитних операцій (за винятком позабалансових, крім гарантій) коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках, придбаними цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю), іншими активними банківськими операціями згідно із законодавством, включаючи нараховані за всіма цими операціями проценти та комісії (страховий резерв). В даному випадку під комісією розуміються платежі, що сплачені фінансовій установі за здійснення операцій з кредитами, цінними паперами та іншими активними банківськими операціями.

Страховий резерв формується та списується банком самостійно в розмірі та порядку, передбаченими методикою, яка визначається для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та цінних паперів відповідно до повноважень та включається до складу витрат.

ПКУ встановив розміри страхових резервів, що створюються за рахунок збільшення витрат фінансової установи: він не може перевищувати: для банків - 20 відсотків (на період з 1 квітня 2011 року до 1 січня 2013 року - 30 відсотків) суми заборгованості за сумами непогашеної основної суми боргу та нарахованих процентів і комісій, а також сумами наданих гарантій на останній робочий день звітного податкового періоду; для небанківських фінансових установ - розміру, що встановлюється відповідними законами про відповідну небанківську фінансову установу, але не більше 10 відсотків суми боргових вимог, а саме: сукупних зобов'язань дебіторів такої небанківської фінансової установи на останній робочий день звітного податкового періоду. До суми зазначеної заборгованості не включаються зобов'язання дебіторів, які виникають під час здійснення операцій, що не включаються до основної діяльності фінансових установ (зміст терміну "основна діяльність" визначається законами про небанківські фінансові установи).

У разі зменшення страхового резерву надлишкова сума, яка включена до витрат, спрямовується на збільшення доходу банку за результатами такого звітного періоду. Це положення не розповсюджується на зменшення страхового резерву внаслідок відшкодування банком безнадійної заборгованості позичальника в установленому законодавством порядку за рахунок страхового резерву кредитора та зменшення нормативу формування резерву згідно із законодавством.

П. 159.3 встановлює порядок відшкодування небанківськими фінансовими установами сум безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву у окремих випадках:

- заборгованість, за якою кредитор не звертається до суду або не вживає інших законодавчо встановлених заходів щодо її стягнення до закінчення строків позовної давності, не зменшує доходи кредитора та не може бути відшкодованою за рахунок його страхових резервів. Також не зменшуються доходи кредитора на розміри основної суми боргу, яка не може бути примусово стягнутою з дебітора внаслідок укладення мирової угоди в межах процедури відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, однак вона може бути відшкодованою за рахунок його страхових резервів;

- заборгованість кредитора, що виникла внаслідок невиконання зобов'язань по векселю, відшкодовується за рахунок страхового резерву після визнання платника по векселю у встановленому законодавством порядку банкрутом;

- заборгованість кредитора по боргових цінних паперах (крім векселів), що виникла внаслідок невиконання емітентами своїх зобов'язань, відшкодовується за рахунок страхового резерву після визнання емітента банкрутом у порядку, встановленому чинним законодавством;

- заборгованість фінансової установи від володіння акціями та іншими пайовими цінними паперами, емітенти яких визнані банкрутами та за якими скасована державна реєстрація випуску (емісії) таких цінних паперів, відшкодовується за рахунок страхового резерву після оприлюднення рішення про скасування випуску (емісії) цінних паперів відповідними органами за умови, що договори на придбання таких цінних паперів або внески до статутного капіталу було здійснено фінансовою установою до моменту оголошення інформації про скасування реєстрації випуску (емісії). У разі якщо кредитор у наступних податкових періодах здійснює продаж або відчужує іншим способом за відповідну компенсацію цінні папери, заборгованість за якими була попередньо відшкодована за рахунок страхового резерву, або отримує будь-які суми коштів як компенсацію їх вартості, сума отриманих (нарахованих) доходів включається до складу доходів кредитора за наслідками відповідного податкового періоду, в якому відбувся такий продаж (відчуження);

- безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом у встановленому законом порядку, відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора після ухвалення судом рішення про визнання дебітора банкрутом. Кошти, отримані кредитором внаслідок завершення ліквідаційної процедури та продажу майна позичальника, включаються до складу доходів кредитора в податковий період їх надходження. У разі якщо кредитор надає кредит дебітору, проти якого порушено справу про банкрутство, до моменту укладення кредитного договору, та інформація про порушення такої справи була оприлюднена (за винятком випадків надання фінансових кредитів у межах процедури санації дебітора під заставу його корпоративних прав), безнадійна заборгованість за кредитом погашається за рахунок власних коштів кредитора. При цьому дохід дебітора, оголошеного банкрутом у встановленому законом порядку, не збільшується на суму зазначеної безнадійної заборгованості. У разі якщо кредитор не може звернутися до суду із заявою про порушення справи про банкрутство у зв'язку з тим, що безсуперечні вимоги такого кредитора до боржника сукупно становлять суму, меншу ніж 300 мінімальних розмірів заробітної плати, така сума вимог включається до складу витрат кредитора;

- заборгованість, забезпечена заставою, погашається в порядку, передбаченому нормами відповідних законів. Заставодержатель має право відшкодувати за рахунок страхового резерву частину заборгованості, що залишилася непогашеною після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до умов закону та договору (у судовому або позасудовому порядку). У разі якщо відповідно до законодавства після проведення позасудового звернення стягнення на предмет застави наступні вимоги кредитора до боржника вважаються недійсними або зобов'язання, забезпечене заставою, вважається повністю виконаним, за рахунок страхового резерву відшкодовується частина заборгованості, що перевищує суму коштів (оціночну вартість майна), фактично отриманих кредитором в результаті звернення стягнення на предмет застави;

- безнадійна заборгованість, яка виникла внаслідок неспроможності дебітора погасити заборгованість у зв'язку з дією обставин непереборної сили або стихійного лиха (форс-мажору), відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора за наявності будь-якого з таких документів: підтвердження Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території України; підтвердження уповноважених органів іншої держави, легалізованих консульськими установами України, у разі настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території такої держави; рішення Президента України про запровадження надзвичайної екологічної ситуації в окремих місцевостях України, затвердженого Верховною Радою України, або рішення Кабінету Міністрів України про визнання окремих місцевостей України потерпілими від повені, посухи, пожежі та інших видів стихійного лиха, у тому числі рішення щодо визнання окремих місцевостей потерпілими від несприятливих погодних умов, які потягли за собою втрату врожаю сільськогосподарських культур в обсягах, що перевищують 30 відсотків середнього врожаю за попередні п'ять календарних років. При цьому дохід дебітора не збільшується на суму заборгованості, що виникла внаслідок його неспроможності погасити таку заборгованість у зв'язку з дією обставин непереборної сили або стихійного лиха (форс-мажору), протягом усього строку дії таких форс-мажорних обставин;

...