Діяльність виконавчої служби України

Размещено на http://allbest.ru

Зміст

Вступ

1. Поняття і значення інституту примусового виконання

2. Становлення законодавства про виконавче провадження в Україні

3. Завдання державної виконавчої служби України

4. Правова основа діяльності державної виконавчої служби України

5. Функціональні особливості здійснення управлінської діяльності органів державної виконавчої служби

6. Поняття державного виконавця

7. Виконавчі документи за рішеннями, що підлягають виконанню державною виконавчою службою

8. Заходи примусового виконання рішень

9. Учасники виконавчого провадження та особи,які залучаються до проведення виконавчих дій

10. Вимоги до виконавчого документа

11. Перелік видів майна громадян, на яке не може бути зверненя стягнення за виконавчими документами

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Проходячі навчальну практику в Заводському відділі Державної Виконавчої Служби України моїм основним завданням було закріплення під час навчання знань з дисциплін “Виконавче провадження”, “Цивільне право”, та на практичному прикладі ознайомитися з роботою Державного Виконавця.

Моїм керівником практики від установи виступав Ілля Сергійович Биков -- старший державний виконавець, який працював у цій структурі вже майже два роки. Під його чітким керівництвом та з його безпосередньою допомогою я на протязі трьох тижнів виступав у ролі його помічника. За цей термін нами було здійснено понад шести виїздів на виконавчі дії за адресами боржників, серед яких, окрім видачі вимог та постанов, були й процедури опису майна боржника та виселення з жилого приміщення, у яких я виступав у ролі понятого.

За період перебування в Заводському ВДВС мною була здійснена допомога в роботі щодо сортування виконавчих проваджень та заповненні бланкових документів, що дозволило вживу ознайомитися з структурою, складом та іншими аспектами документаційного забезпечення роботи державного виконавця.

До системи органів Міністерства юстиції входить державна виконавча служба, завданням якої є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів відповідно до законів України. Вона утворена і функціонує згідно із Законом України від 24 березня 1998 р. "Про державну виконавчу службу". Органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції; районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Виконання рішень покладається на державних виконавців районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби.

Державними виконавцями є начальник, заступник начальника, старший державний виконавець, державний виконавець районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби. Він здійснює примусове виконання рішень у порядку, передбаченому законом. Компетенція органів юстиції щодо організації діяльності державної виконавчої служби полягає в тому, що Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України здійснює добір кадрів, методичне керівництво діяльністю державних виконавців, підвищення їх професійного рівня, фінансове і матеріально-технічне забезпечення органів державної виконавчої служби, розглядає скарги на дії державних виконавців.

Державним виконавцем може бути громадянин України, який має юридичну освіту, здатний за своїми особистими і діловими якостями виконувати покладені на нього обов'язки. Начальником районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби призначається громадянин України з вищою юридичною освітою і зі стажем юридичної роботи не менше трьох років.

Не можуть бути призначеними на посаду державного виконавця особи, відносно яких існують обмеження, передбачені Законом України "Про державну службу". Державні виконавці призначаються на посаду, звільняються з посади начальниками районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Начальники районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби призначаються на посаду та звільняються з посади начальниками Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за поданням начальників відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Контроль за діяльністю державних виконавців здійснюють Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управління юстиції в областях, .містах Києві та Севастополі -- через відповідні відділи державної виконавчої служби.

Контроль за діяльністю державних виконавців здійснюють й інші державні органи в порядку, передбаченому законом. Державні виконавці несуть дисциплінарну, а у разі вчинення під час виконання службових обов'язків діяння, що має ознаки злочину чи адміністративного правопорушення, -- кримінальну чи адміністративну відповідальність в порядку, встановленому законом.

Чисельність державних виконавців, порядок та норми матеріального забезпечення їх діяльності встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства юстиції України. Центральний апарат Міністерства, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції, підпорядковані установи і організації становлять систему Міністерства юстиції України.

законодавство державний виконавчий служба

1. Поняття і значення інституту примусового виконання

Інститут примусового виконання судових та інших рішень існує стільки, скільки існує інститут держави та державності. Однак лише в новітні історичні часи юридична практика іде шляхом формування в Україні спеціалізованої структури, яка здійснює виключно виконавче провадження.

За класичним визначенням, держава - це особлива організація публічної, політичної влади пануючого класу (соціальної групи, блоку класових сил, народу), що володіє спеціальним апаратом управління і примусу… Саме наявність можливості примусу в інтересах суспільства робить державу виправданим досягненням справжньої демократії. Слід погодитися з авторами, які стверджують, що влада яка не здатна забезпечити виконання своїх рішень, є лише коштовною декорацією Створення Державної виконавчої служби України (далі - ДВС), поза всякими сумнівами, було мірою вкрай необхідною і своєчасною.

Справедливим є твердження про те, що виконавче провадження є однією з правозахисних функцій держави . При порушенні будь-яких конституційних прав чи власних інтересів людина чи юридична особа звертаються до суду, інших державних правозахисних органів, розраховуючи на те, що держава, яку вони утримують на власні кошти, захистить їх від неправомірних дій і допоможе поновити порушені права і законні інтереси. Саме до таких дій закликає законослухняних громадян Конституція України. Так, стаття 8 Конституції України проголошує, що "…звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується”.

Стаття 13 Основного Закону послідовно закріплює наведену гарантію стверджуючи що "…Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом”. Крім суду, існує значна кількість інших, у тому числі і правоохоронних, державних органів, покликаних і повноважних приймати рішення щодо захисту прав людини і громадянина, а також юридичних осіб. Але захист прав, свобод і інтересів не завершується прийняттям рішення.

Після даного юридичного акту наступає процедура виконання прийнятого рішення і саме тут, нерідко, виникають проблеми, які зводять нанівець високі конституційні гарантії та владні рішення, підривають авторитет влади і авторитет вищого Закону, а також в цілому імідж держави.

У практиці цивільних правовідносин виникає безліч ситуацій, коли компетентне рішення приймається несудовим органом (наприклад, визнання претензійних вимог, вчинення виконавчого напису нотаріусом, рішення третейський судів тощо), коли конче потрібна уповноважена державна служба, яка б здійснювала примусове виконання даних рішень. Тому кожна влада, яка опікується авторитетом держави і цінує довіру власних громадян і народу країни, мусить дбати про чітке і своєчасне виконання законів, владних і інших рішень, які визначені законодавством.

2. Становлення законодавства про виконавче провадження в Україні

Виконання як елемент діяльності супроводжує попередню діяльність юрисдикційного органу щодо розгляду та вирішення спору. Виконувати необхідно щось, тобто акт уповноваженого органу чи особи. Тому виконання рішення і є кінцевим етапом юрисдикційної (правозахисної) діяльності. Без реалізації цієї стадії (етапу) втрачається сенс попередньої діяльності суду та інших органів (осіб), які уповноважені на здійснення захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, територіальних громад чи держави.

Виконанням рішення суду та інших юрисдикційних органів завершується процес захисту суб'єктивних майнових та особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб шляхом їх фактичної реалізації у спосіб та порядок, визначений Конституцією та законами України. Наприклад, важливими ознаками рішення суду є загальнообов'язковість та реалізованість. Відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 11 Закону України "Про судоустрій України” рішення суду підлягає виконанню як за колом осіб, так і у просторі (є обов'язковим до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України).

Враховуючи, що захист прав здійснює низка органів та осіб, лише при виконанні такого юрисдикційного рішення, захист прав набуває реального змісту, доконаного вигляду. Адже, щоб поновити порушене право, не завжди достатньо отримати захист з боку суду чи інших юрисдикційних органів у формі владного рішення. Його слід реалізувати, виконати.

В Україні законодавство про виконання рішень суду та інших органів становило інститут цивільного процесуального законодавства. Основними актами був Цивільний процесуальний кодекс України від 18 липня 1963 р. та Інструкція про виконавче провадження, затверджена наказом Міністра юстиції СРСР від 15 листопада 1985 р. № 22 .Виконання рішення було покладено на судових виконавців, які працювали при народних судах. 1998 року було прийнято Закон України "Про державну виконавчу службу”, який скасував інститут судових виконавців, поклавши завдання виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів на спеціально сформовану службу в структурі Міністерства юстиції України (далі - Мін'юст) - Державну виконавчу службу України.

Для успішного виконання завдань нової структури у 1999 році Верховна Рада України (далі - ВРУ) прийняла Закон України "Про виконавче провадження”, а Мін'юст - Інструкцію про проведення виконавчих дій (Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Мін'юсту від 15 грудня 1999 р. № 74/5, зареєстровано в Мін'юсті 15 грудня 1999 р. за № 865/4158 // ОВУ. - 1999. -№ 51. - Ст. 2563). Ці акти стали базовими у діяльності ДВС. Зміни у законодавстві про організацію та здійснення виконання вимагали, своєю чергою, змін до чинного законодавства України, яке тією чи іншою мірою стосувалося виконавчого провадження. Це було зроблено вже у 2000 році (Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям законів України "Про державну виконавчу службу” та "Про виконавче провадження”: Закон України від 19 жовтня 200 р. // ВВР. - 2000. - № 50. - Ст. 436.).

Однак і це не створило достатніх умов для успішної та ефективної роботи державної виконавчої служби України та зацікавленості державних виконавців у реалізації покладених на них завдань. Причинами цього були: недостатня матеріально-технічна база ДВС та грошове забезпечення державних виконавців, перевантаженість їх роботи, часом недостатня кваліфікація працівників ДВС, наявність великої кількості прогалин у законодавстві, що дозволяло маніпулювати законом як з боку учасників виконавчого провадження, так і з боку працівників ДВС, брак координації діяльності ДВС з іншими правоохоронними органами тощо.

Певний вихід із цієї ситуації було знайдено у 2002 році шляхом прийняття низки актів Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) та інших правоохоронних органів щодо координації їх діяльності (Про заходи щодо підвищення ефективності діяльності органів державної виконавчої служби: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 липня 2002 р. // ОВУ. - 2002. - № 31. - Ст. 1479; Інструкція про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб), затверджена наказом МВС, Мін'юсту від 25 червня 2002р. № 607/56/5, зареєстровано в Мін'юсті 27 червня 2002 р. за № 541/6829 // ОВУ. - 2002. - № 27. - Ст. 1298; Про затвердження Порядку передачі митними органами майна, конфіскованого за рішенням судів, органам державної виконавчої служби: Наказ Мін'юсту, Державної митної служби України від 17 серпня 2001 р. № 46/5/571, зареєстровано в Мін'юсті 17 серпня 2001 р. за № 720/5911 // ОВУ. - 2001. - № 34. - Ст. 1619 та ін.). Пошук оптимальних способів організації та забезпечення ефективності у діяльності органів ДВС, практика застосування законодавства про виконавче провадження зумовили внесення змін та доповнень до чинного законодавства, що й було зроблено ВРУ законами від 28 листопада 2002 р. та 30 липня 2003 р. (Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження”: Закон України від 28 листопада 2002 р. // ВВР. - 2003. - № 5. - Ст. 46; Про внесення змін до законів України "Про державну виконавчу службу” та "Про виконавче провадження”: Закон України від 10 липня 2003 р. // ОВУ. - 2003. - № 33. - Ст. 1775.). Цей процес триває і нині, зокрема у ході реформування процесуального законодавства, наприклад у зв'язку з прийняттям 18 березня 2004 р. нового Цивільного процесуального кодексу України (Цивільний процесуальний кодекс України, прийнятий 18 березня 2004 р. // ОВУ. - 2004. - № 16. - Ст. 1088.) (далі - ЦПК України). Хоча й надалі законодавство про виконавче провадження визнають складовою цивільного процесуального, питання про місце виконавчого провадження у системі права завжди перебували у центрі уваги юридичної науки. З часу виокремлення державних виконавців у самостійну структуру ці питання набули нового звучання.

Деякі автори розглядали виконання судових рішень саме як стадію процесу (П.П.Заворотько, В.В.Комаров, В.В.Баранкова). Окремі науковці вважають, що виконання рішень - це окремий вид провадження (В.М.Шерстюк, В.І.Тертишніков); хоча висловлювали і висловлюють думки про існування окремої галузі права - виконавчого права (М.К.Юков). Останнім часом в України є тенденція щодо визнання адміністративно-процесуальної природи виконавчих правовідносин (М.Й.Штефан, С.Я.Фурса, С.В.Щербак), хоча збільшується й кількість прихильників визнання за виконавчим провадженням статусу самостійної галузі права, під назвою "цивільне виконавче право” (Ю.В.Білоусов. Виконавче провадження.)

3. Завдання державної виконавчої служби України

У відповідності до статті 1 Закону України "Про державну виконавчу службу” державна виконавча служба України входить до системи органів Мін'юста і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.

Завданням державної виконавчої служби України є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Незважаючи на те, що стаття має назву "Завдання державної виконавчої служби”, вона містить в собі не тільки завдання, але й визначає організаційні моменти правового статусу дежавної виконавчої служби України, а також закріплює основні принципи виконання рішень, що складає основний зміст її діяльності. Державна виконавча служба України входить до системи органів Мін'юста, а її структура визначена у статті 3 зазначеного Закону. Згідно з Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою КМУ від 14 листопада 2006 р. № 1577, Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної правової політики.

З цього випливає, що організація та практичне виконання рішень судів та інших органів є невід'ємною частиною державної правової політики. При цьому з огляду на те, що Мін'юст є органом виконавчої влади, діяльність ДВС представляє собою один із проявів практичної реалізації виконавчої влади. Крім того, у частині 1 вищезазначеної статті закріплено основу функцію ДВС, а саме практичне виконання рішень різноманітних органів, що здійснюють правозастосування (судів, третейських судів та інших органів). Включення ДВС у систему органів виконавчої влади і визначення її основної функції - виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), свідчить про те, що практична реалізація виконавчої влади полягає не тільки в організації виконання та практичному виконанні індивідуальних рішень правового характеру.

Тим самим закладаються основи механізму втілення у життя волі держави, відображеної в рішеннях судів та інших органів. Важливим моментом, відображеним у частині 1 вказаної статті, є вказівка на те, що ДВС здійснює виконання рішень відповідно до законів України. Це означає, що процедура і принципи виконання рішень мають бути визначені виключно на законодавчому рівні.

Це положення також підкріплюється вимогою частини 2 ст. 19 Конституції України про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У частині другій цієї статті сформульоване завдання ДВС і зафіксовані принципи його реалізації. Зокрема, виконання рішень має здійснюватися з дотриманням принципів законності, своєчасності, повноти, неупередженості і примусовості. Принцип законності, в контексті основного завдання ДВС, полягає в тому, що виконанню органами ДВС підлягають тільки рішення, передбачені законом або, іншими словами, тільки ті, виконання яких віднесено законом до компетенції ДВС.

Принцип своєчасності виконання рішень полягає в тому, що рішення має бути виконане строго у термін, передбачений законом, або самим рішенням. Принцип повноти виконання рішення полягає в тому, що рішення має бути виконане в повному обсязі, в точній відповідності з його змістом. Примусовість виконання рішення означає, що його виконання здійснюється ДВС незалежно від бажання особи, відносно якої винесене це рішення, підкоряться йому чи ні. Неупередженість виконання рішень полягає в тому, що державний виконавець у процесі иконання рішення має керуватись виключно вимогами закону та змістом виконуваного рішення буз урахування власного ставлення до особи, відносно якої винесене рішення, а також власної оцінки його доцільності та справедливості.

4. Правова основа діяльності державної виконавчої служби України

У відповідності до статті 2 Закону України "Про державну виконавчу службу” правову основу діяльності державної виконавчої служби становлять Конституція України, Закон України "Про державну виконавчу службу”, інші закони та нормативно-правові акти, що прийняті на їх виконання.

У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до цього ст. 2 встановлено коло нормативно-правових актів, які становлять правову основу діяльності ДВС.

Виходячи із юридичної сили правових норм в ієрархії нормативно-правових актів ключове місце займає Конституція України, яка встановлює загальні засади функціонування органів державної влади та їх взаємовідносин з громадянами та іншими особами і служить основою для інших законів, що становлять правову основу діяльності ДВС. Наступними за юридичною силою нормативно-правовими актами після Конституції України є закони.

Правову основу діяльності ДВС складає також досить велика кількість законів, серед яких головне місце посідають закони "Про державну виконавчу службу” та "Про виконавче провадження”. Закон "Про державну виконавчу службу” визначає основи організації та діяльності ДВС, її завдання, правовий статус працівників органів ДВС та їх соціальний захист. Закон "Про виконавче провадження” визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Якщо зазначені закони повністю присвяченні регулюванню діяльності ДВС, то ціла низка інших законів визначає окремі сторони їх діяльності або регламентує відносини, тим чи іншим чином пов'язані з діяльністю ДВС. Наприклад, Закон України "Про державну службу” визначає правовий статус працівників органів ДВС як державних службовців. У подібному контексті можна розглядати, зокрема, Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб” частина 3 п.п. б) п. 18.5.1. ст. 18, згідно з якою у разі коли уповноважена платником податку особа заповнює декларацію за винагороду або зобов'язана здійснювати таке заповнення згідно з нормами цього пункту, то зобов'язання щодо заповнення та подання декларації від імені платника податку покладаються на державного виконавця, уповноваженого вживати заходів щодо забезпечення майнових претензій кредиторів платника податку, об'явленого в установленому порядку банкрутом.

Відповідно до частини 1. ст. 43 Закону України "Про іпотеку” прилюдні торги проводяться в двомісячний строк з дня одержання спеціалізованою організацією заявки державного виконавця на їх проведення. Відповідно до ст. 308 Кодексу про адміністративні правопорушення України (далі - КУпАП) у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною 1 ст. 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу ДВС за місцем проживання правопорушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

Окремо слід згадати ЦПК України та Господарський процесуальний кодекс України (Господарський процесуальний кодекс України, прийнятий 6 листопада 1991 р., введений в дію постановою ВР N 1799-XII. від 06.11.91. // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1992. - N 6. - Ст.56.) (далі - ГПК України). Зокрема, нормами глави 31-Г ЦПК України "Скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадової особи державної виконавчої служби” визначено порядок провадження по скаргах на дії або бездіяльність державного виконавця.

У свою чергу, відповідно до ст. 121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів ДВС щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарський судів можуть бути подані стягувачем, боржникам або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

5. Функціональні особливості здійснення управлінської діяльності органів державної виконавчої служби України

У відповідності до статті 5 Закону України "Про державну виконавчу службу” Мін'юст через Департамент ДВС Мін'юста здійснює керівництво органами ДВС та контроль за їх діяльністю, добір кадрів, методичне керівництво діяльністю державних виконавців, підвищення їх професійного рівня, фінансове і матеріально-технічне забезпечення органів ДВС, розглядає скарги на дії державних виконавців, організовує виконання рішень відповідно до закону, надає роз'яснення та рекомендації щодо виконання державними виконавцями рішень у порядку, встановленому законом.

Головне управління юстиції Мін'юста в Автономній Республіці Крим (далі - АРК), головні управління юстиції в областях, м.м. Києві та Севастополі організовують виконання законів і здійснюють керівництво відділами ДВС Головного управління юстиції Мін'юста в АРК, головних управлінь юстиції в областях, м.м. Києві та Севастополі, районними, міськими (міст обласного значення), районними в містах відділами ДВС, координують і контролюють їх діяльність; організують професійну підготовку і атестацію державних виконавців; розглядають скарги на дії державних виконавців; заохочують за успіхи в роботі і накладають стягнення за порушення трудової дисципліни; здійснюють матеріально-технічне забезпечення ДВС; організовують виконання рішень відповідно до закону, надають рекомендації щодо виконання державними виконавцями рішень у порядку, встановленому законом.

Структура, склад та функціональні обов'язки Департаменту ДВС Мін'юста, відділів ДВС Головного управління юстиції Мін'юста в АРК, головних управлінь юстиції в областях, м.м. Києві та Севастополі, районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів ДВС відповідних управлінь юстиції затверджуються Мін'юстом.

Дана стаття встановлює компетенцію органів юстиції з організації діяльності ДВС, а також встановлює організаційні зв'язки між органами ДВС на центральному і місцевому рівнях. На центральному рівні керівництво органами ДВС здійснює Мін'юст через свій спеціально створений структурний підрозділ - Департамент ДВС. Компетенція Департаменту ДВС Мін'юста визначена через відповідні функції, на здійснення яких він уповноважений.

Серед них можна виділити функцію безпосереднього керівництва діяльністю ДВС, функцію кадрового забезпечення ДВС, функцію фінансового і матеріально-технічного забезпечення, функцію методичного забезпечення діяльності ДВС. Функція безпосереднього керівництва включає практичне керівництво органами ДВС, контроль за їх діяльністю, організацію виконання рішень відповідно до закону та розгляд скарг на дії державних виконавців. Функція кадрового забезпечення ДВС включає добір, розстановку кадрів та підвищення професійного рівня державних виконавців. Добір кадрів має здійснюватись з урахуванням вимог ст. 8 Закону України "Про державну виконавчу службу”.

Підвищення професійного рівня, у свою чергу, включає професійне навчання та підвищення кваліфікації державних виконавців. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення передбачає розподіл коштів державного бюджету та коштів виконавчого провадження, виділених для забезпечення діяльності органів ДВС, а також забезпечення цих органів приміщеннями, комп'ютерною та оргтехнікою, транспортними засобами, засобами зв'язку тощо. Фінансування Мін'юста та його структурних підрозділів, як і інших органів виконавчої влади, здійснюється в порядку кошторисно-бюджетного фінансування.

Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Правове регулювання порядку та обсягів фінансування органів ДВС визначається Бюджетним кодексом України, законами про Державний бюджет на відповідний рік та спеціальним законодавством. Матеріально-технічне забезпечення здійснюється як шляхом придбання відповідних засобів за рахунок виділених коштів, так й іншими шляхами. Так, відповідно до розпорядження КМУ від 11 липня 2002 р. № 387-р "Про передачу транспортних засобів, конфіскованих за рішенням судів, органам ДВС” з метою зміцнення матеріально-технічної бази ДВС прийнято пропозицію Мін'юста щодо передачі органам ДВС конфіскованих за рішеннями судів транспортних засобів у кількості 719 одиниць у задовільному технічному стані на безоплатній основі.

Функція методичного забезпечення діяльності ДВС здійснюється через методичне керівництво діяльністю державних виконавців, а також надання роз'яснень та рекомендацій щодо виконання державними виконавцями рішень у порядку, встановленому законом.

На місцевому рівні всі зазначені функції покладені відповідно на Головне управління юстиції Мін'юста в АРК, головні управління юстиції в областях, м.м. Києві та Севастополі, які організують виконання законів і здійснюють керівництво відділами ДВС Головного управління юстиції Мін'юста в АРК, головних управлінь юстиції в областях, м.м. Києві та Севастополі, районних, міських (міст обласного значення), районних у містах управлінь юстиції, координують і контролюють їх діяльність.

Для забезпечення ефективності управління органами ДВС начальники відділів ДВС одночасно є заступниками начальників відповідних управлінь юстиції. Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України "Про державну виконавчу службу” структура, склад та функціональні обов'язки органів ДВС затверджуються в межах своїх повноважень Мін'юстом. На виконання цієї норми наказом Мін'юста від 3 березня 2007 р. № 83/5 затверджене Положення про районний, районний у місті, міський (міста обласного значення), міськрайонний відділ ДВС.

Згідно з цим положенням структура та склад відділу ДВС затверджуються Мін'юстом. Відділ очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади начальником Головного управління юстиції Мін'юста в АРК, начальниками головних управлінь юстиції в областях, м.м. Києві та Севастополі за поданням начальника регіонального органу ДВС. Начальник відділу є одночасно заступником начальника районного, міського (міст обласного значення), районних у містах управлінь юстиції. Начальник відділу здійснює керівництво діяльністю відділу, організовує його роботу, несе персональну відповідальність за виконання покладених на відділ завдань.

6. Поняття державного виконавця

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження". Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. Особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, повинні бути роз'яснені державним виконавцем їх права відповідно до вимог цього Закону.

Дії державного виконавця, його відмова від вчинення певної виконавчої дії, зволікання з вчиненням виконавчих дій, а також відмова у задоволенні заяви про відвід державного виконавця можуть бути оскаржені особами, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до виконання виконавчих дій, у встановленому цим Законом порядку. З метою захисту своїх прав та законних інтересів сторони та інші учасники виконавчого провадження (учасниками виконавчого провадження згідно зі ст. 10 цього Закону є державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі) мають право знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі при проведенні експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими цим Законом.

У ході виконавчого провадження державний виконавець відповідно до ст. 5 вказаного Закону зобов'язаний розглядати заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання. Крім того, згідно зі ст. 85 Закону у виконавчому провадженні на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або у зв'язку з відмовою у здійсненні передбачених Законом України "Про виконавче провадження" дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до суду. Скарга у виконавчому провадженні подається у письмовій формі та повинна містити:

1) назву відділу державної виконавчої служби, до якого подається скарга;

2) точну назву стягувача та боржника, їх місце проживання (для фізичних осіб) або знаходження (для юридичних осіб), а також назву представника сторони виконавчого провадження, коли скарга подається представником;

3) реквізити виконавчого документа (назву виконавчого документа, органу, який його видав, дату видачі виконавчого документа та його номер, резолютивну частину виконавчого документа);

4) зміст оскаржуваних дій (бездіяльності) та норму Закону, яка порушена;

5) виклад обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати подання скарги. Потрібно звернути увагу на те, що скарга, подана у виконавчому провадженні до начальника відділу державної виконавчої служби, розглядається у 10-денний строк.

За наслідками розгляду скарги начальник відділу державної виконавчої служби виносить постанову про задоволення чи відмову в задоволенні скарги, яка у 10-денний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду. Статтею 85 Закону встановлено, що скарги, подані без додержання вимог, викладених у частині другій, розглядаються начальником відділу державної виконавчої служби у порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян". Усні звернення громадян безпосередньо розглядаються уповноваженими посадовими особами Міністерства юстиції України та керівниками або уповноваженими особами підпорядкованих йому органів під час особистого прийому громадян.

Якщо розв'язати порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, то вони розглядаються в тому самому порядку, що й при письмовому зверненні. Про результати розгляду громадянинові повідомляється письмово або усно, за його бажанням. Письмові звернення громадян підлягають обов'язковому первинному розгляду з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу чи установи, підрозділу Міністерства юстиції України та призначення за ними конкретного виконавця.

Посадові особи органів та установ юстиції при розгляді звернень громадян зобов'язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об'єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з'ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.

Рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах чинного законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов'язана забезпечити своєчасне й правильне виконання прийнятого рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів до поновлення порушених прав громадян. Необхідно зазначити, що при судовому оскарженні скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника відділу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ. Скарги по виконанню інших рішень подаються до суду за місцем знаходження відповідного відділу державної виконавчої служби, крім скарг на дії (бездіяльність) державних виконавців та посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, які подаються до апеляційного суду за місцем знаходження відповідного органу державної виконавчої служби.

Особи, винні у порушенні норм Законів України "Про звернення громадян" та "Про виконавче провадження", несуть дисциплінарну, цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.

7. Виконавчі документи за рішеннями, що підлягають виконанню державною виконавчою службою

Примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи:

1) виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України;

2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських,адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом;

3) судові накази;

4) виконавчі написи нотаріусів;

5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень цих комісій;

6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) рішення органів державної влади, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;

8) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу;

9) рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу;

10) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.

8. Заходи примусового виконання рішень

Заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на майно боржника;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

9. Учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій

Учасниками виконавчого провадження є державний виконавець,сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання

Для проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхідних випадках залучаються поняті, а також працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ у порядку, встановленому цим Законом.

При виконанні судових рішень, ухвал про зміну органів управління та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності можуть залучатися виключно працівники органів внутрішніх справ. Залучення інших осіб у процесі виконання таких рішень не допускається.

10. Вимоги до виконавчого документа

У виконавчому документі повинні бути зазначені:

1) назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ;

2) дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

3) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності(для юридичних осіб),індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи(для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо.

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання чинності рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженоюпосадовою особою і скріплений печаткою.

11. Перелік видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами

Стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на такі види майна та предмети, що належать боржникові на праві власності чи є його часткою у спільній власності, необхідні для боржника, членів його сім'ї та осіб, які перебувають на його утриманні: 1. Носильні речі та предмети домашнього вжитку, необхідніборжникові і особам, які перебувають на його утриманні:

а) одяг - на кожну особу: одне літнє або осіннє пальто, одне зимове пальто або кожух, один зимовий костюм (для жінок - два зимових плаття), один літній костюм (для жінок - два літніх плаття), головні убори по одному на кожний сезон. Для жінок, крім того, дві літні хустки, одна тепла хустка (або шаль) та інший одяг, зношений більш, як на 50 відсотків;

б) взуття у кількості по одній парі літнього, осіннього, зимового та інше взуття, зношене більш, як на 50 відсотків;

в) білизна у кількості двох змін на кожну особу;

г) постіль (матрац, подушка, два простирадла, дві наволочки, ковдра) і два особистих рушника на кожну особу;

д) необхідний кухонний посуд;

е) один холодильник на сім'ю;

ж) меблі - по одному ліжку та стільцю на кожну особу, одинстіл, одна шафа на сім'ю (крім меблевих гарнітурів, на які може бути звернене стягнення);

з) всі дитячі речі.

2. Продукти харчування, потрібні для особистого споживання боржнику, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, - на три місяці.

3. Паливо, потрібне боржникові, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, для готування їжі та обігрівання приміщення протягом шести місяців.

4. Одна корова, а у разі відсутності корови - одна телиця; коли немає ні корови, ні телиці - одна коза, вівця чи свиня - у осіб, які займаються сільським господарством.

5. Корм для худоби, який не підлягає вилученню в кількості, потрібній до початку вигону худоби на пасовище або до збору нових кормів. 6. Насіння, потрібне для чергових посівів (осіннього і весняного), та незнятий урожай - у осіб, які займаються сільським господарством (за винятком земельних ділянок, на які накладено стягнення).

7.Інструменти, необхідні для особистих професійних занять (швейні, музичні та інші).

Висновок

Отже, як висновок слід сказати, що було теоретично розглянуто сферу діяльності відділу ДВС, а під час проходження практики у відділі державної виконавчої служби Крижопільського РУЮ було закріплено всі досягнуті теоретичні знання, досягнуті всі цілі, які ставилися за мету при відправленні на практику. Правову основу діяльності державної виконавчої служби становлять: Конституція України; Закон України «Про державну виконавчу службу»; Закон України «Про виконавче провадження» та інші закони й нормативно-правові акти, що прийняті на їх виконання.

Закон України «Про державну виконавчу службу» визначає правову основу діяльності державної виконавчої служби, регламентує організацію структури державної виконавчої служби, правовий статус працівників органів державної виконавчої служби, встановлює вимоги, що ставляться до державних виконавців, порядок призначення і звільнення працівників органів державної виконавчої служби, контроль за діяльністю державних виконавців, їх правовий і соціальний захист, порядок фінансування і матеріального забезпечення.

Закон України «Про виконавче провадження» є основним нормативним актом, що детально регламентує відносини, які виникають при примусовому виконанні рішень судів та інших юрисдикційних органів. Законом визначені органи і посадові особи, які здійснюють примусове виконання рішень, обов`язки та права державних виконавців, учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до виконавчих дій, виконавчі документи та вимоги, що до них ставляться, порядок відкриття, зупинення та закінчення виконавчого провадження, звернення стягнення на майно боржника - юридичної особи та інше.

Головним завданням Державної виконавчої служби э примусове виконання рішень в Україні. Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом, та на вимогу чи за дорученням державного виконавця. За своїм соціальним призначенням системи органів державної виконавчої служби покликана забезпечити реальну дію правових норм із застосуванням примусового виконання, санкціонованих державою.

Основною функцією державної виконавчої служби є задоволення вимог виконавчого документа, забезпечення дотримання при цьому прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб, сприяння у реалізації своїх процесуальних прав. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» контроль за законністю виконавчого провадження здійснюють Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби та Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції через відповідні відділи державної виконавчої служби, що діють на підставі Положення.

Органами державної виконавчої служби є : -департамент державної виконавчої служба Мю України; Департамент державної виконавчої служби є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства юстиції України, на яке покладається реалізація єдиної державної політики у сфері примусового виконання рішень. До складу Департаменту державної виконавчої служби входять: державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя; державна виконавча служба у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах. Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців. Департамент державної виконавчої служби, державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя, державна виконавча служба у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах є юридичні особи, мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, відповідні бланки, самостійний баланс, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в органах Державного казначейства України, а також реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства України для зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам. -відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції міністерства юстиції України АРК, - державні виконавчі служби обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції. Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців районних, міських (міст обласного значення), районні у містах відділів державної виконавчої служби. Державними виконавцями є начальник, заступник начальника, старший державний виконавець, державний виконавець районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділів державної виконавчої служби. Державний виконавець здійснює примусове виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

Державні виконавці призначаються на посаду, звільняються з посади начальниками районних, міських, районних у містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Начальники районних, міських, районних у містах відділів державної виконавчої служби призначаються на посаду та звільняються з неї начальниками Головного управління юстиції міністерства юстиції України в АРК, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за поданням начальників відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Список використаних джерел

1. Закон України "Про державну виконавчу службу” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, N 36-37, ст.243

2. Конституція України, К.,1996 р.

3. Адміністративне право України. Посібник. - К., 2001.

4. Проблеми становлення Державної виконавчої служби // Адвокат. - К., 1999. - № 3. - С. 27-29.

5. Виконавче провадження як одна з правозахисних функцій держави // Право України. - 2001. - № 11. - С. 108.

6. Цивільний процесуальний кодекс України: Затверджений Законом від 18.07.63 р.// ВВР, - 1963 - N 30 - Ст. 464.

7. Інструкція про виконавче провадження,-2003.

8. Закон України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради . - 1999. - N 24. - Ст.207.

9. Навч. посіб. - К.: Прецедент.- 2004. - 192 с

10. Закон України Про іпотеку від 5 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради.- 2003. - N 38. - Ст.313.

Размещено на Allbest.ru

...