Теоретичні проблеми захисту прав учасників цивільних правовідносин в третейському суді
Способи та форми захисту цивільних прав та інтересів. Поняття третейського суду, його місце в правовій системі вирішення спорів. Принципи організації та діяльності третейських судів, підвідомчість справ. Особливості міжнародного комерційного арбітражу.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.08.2014 |
| Размер файла | 68,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Механізм утворення постійно діючого третейського суду характеризується наявністю декількох етапів. Перший етап відзначається утворенням третейського суду як інституційного органу. На цьому етапі вирішуються питання щодо прийняття відповідним компетентним органом засновника рішення про створення третейського суду, розробка і затвердження положення про постійно діючий третейський суд та регламенту третейського суду, вирішення в разі необхідності інших питань організаційного характеру. Другий етап створення третейського суду охоплює порядок визначення персонального складу (так би мовити “суддівського корпусу”) третейського суду, тобто формування та затвердження списку третейських суддів. На останньому, третьому етапі утворення третейського суду, відбувається його державна реєстрація.
На погляд дисертанта не виправданим є положення ст. 8 Закону України „Про третейські суди”, відповідно до якого лише всеукраїнські громадські об'єднання можуть утворювати постійно діючи суди, а тому вноситься пропозиція доповнити перелік організацій при яких можуть діяти постійно діючі третейські суди місцевими об'єднаннями громадян.
За правовою природою положення та регламенти постійно діючого третейського суду, як документи, що містять відповідні правила поведінки, мають власні специфічні ознаки та не є актами корпоративного характеру.
Розглядаючи питання утворення разового третейського суду ad hoc дисертант зазначає, що моменти створення самого суду як органу і формування персонального складу суду збігаються в часі. Процес утворення безпосередньо такого виду третейського суду пов'язаний із волевиявленням сторін. Можна виокремити наступні етапи створення:
1) вибір виду суду (арбітражу) в третейській угоді;
2) обрання (формування) правил провадження;
3) вибір (призначення) суддів.
У підрозділі 2.3 „Підвідомчість справ та компетенція третейських судів” аналізуються проблеми визначення юрисдикції третейських судів, розглядається можливість та визначаються особливості вирішення спорів, пов'язаних з наданням медичних послуг, спорів, що виникають у галузі охорони та використання природних ресурсів, спорів, пов'язаних з банкрутством, спорів про визнання права власності.
Дисертант визначає підвідомчості справ третейському суду як сукупність спорів, які на підставі закону відносяться до юрисдикції третейського суду. При цьому підвідомчість спорів третейським судам є завжди множинною та договірною, оскільки спори із цивільних та господарських правовідносин можуть розглядатися як загальними, так і третейськими судами, а останніми виключно при наявності відповідної угоди про вирішення спору в порядку третейського розгляду.
Аналіз діючого законодавства та спеціальної літератури дозволив виділити наступні віднесення справ до підвідомчості третейським судам, до яких належать:
а) характер спірного правовідношення;
б) суб'єктний склад сторін спору;
в) наявність угоди між сторонами спору, та розкривається їх зміст.
Компетенція третейського суду визначається автором як сукупність повноважень (юридично значимих прав та обов'язків), пов'язаних з вирішенням справи, якими держава, відповідно до закону, його наділяє та встановлюється її співвідношення з категоріями підвідомчості (розмежування компетенції по захисту суб'єктивних прав та інтересів) та юрисдикції (правомочність на вирішення підвідомчих третейському суду справ).
Важливим аспектом компетенції третейських судів є те, що третейський суд вправі самостійно вирішувати питання про наявність або відсутність у нього компетенції розглядати переданий на його розгляд спір, в тому числі і у випадках, коли одна із сторін заперечує проти третейського розгляду з мотивів відсутності або недійсності третейської угоди. Вітчизняне третейське законодавство закріплює принцип „компетенція компетенції”.
Некомпетентність державного суду розглядати спір, стосовно якого передбачений третейський розгляд, може бути відносною - коли необхідна заява про відвід державного суду і абсолютною - якщо для визнання судом своєї некомпетентності досить наявності третейської угоди.
В дисертації обґрунтовується можливість та визначаються межі розгляду третейським судом спорів, які в тій чи іншій ступені обтяжені публічно-правовим елементом (спори із земельних правовідносин, спори про визнання права власності, спори, пов'язані з банкрутством).
У підрозділі 2.4 „Третейська угода як підстава виникнення компетенції третейського суду” досліджуються питання поняття третейської угоди, її правової природи, визначається її зміст, класифікація та умови дійсності, обсягу третейської угоди, правонаступництва сторін третейської угоди, розглядається доктрина автономності третейської угоди та досліджується співвідношення понять ”арбітрабільності” та „встановлення сфери дії третейської угоди”.
Автор звертає увагу на те, що третейська угода виступає парадигмою осмислення усіх інститутів і категорій теорії третейського розгляду і виступає наріжним каменем побудови усієї теорії третейського розгляду. Підходи до розуміння третейської угоди визначають сутність системи третейського суду, третейська угода віддзеркалює правову природу третейського суду, визначає його статус, роль у суспільстві та правовій системі, напрямки діяльності, мету та завдання, особливості формування складу третейського суду, його компетенцію та порядок розгляду справ. Саме у третейській угоді проявляється походження приватного права - права вільних та рівних особистостей, які керуючись доброю волею та взаємоповагою погоджують передати правовий конфлікт на вирішення незалежних арбітрів.
Дисертантом з'ясовано правову природу третейської угоди як правового явища синтетичного характеру, у якому приватноправові елементи поєднуються з процесуальними та детермінують настання публічних - процесуально - правових наслідків.
На підставі аналізу практичного матеріалу третейські угоди поділяються:
а) за формулюванням обсягу компетенції на „широкі” та „ вузькі”;
б) за способом текстуалізації на третейські застереження та третейський запис;
в) за природою створення на типові, нетипові, патологічні. Обґрунтовується принцип рівного законодавчого регулювання різних видів третейських угод.
Специфіка умов дійсності третейської угоди обумовлюється правовою природою третейського суду як складного явища, правовий режим якого визначається як матеріальним так і процесуальним правом. В дисертації зазначається, що поряд з такими загальними умовами дійсності будь якого цивільного правочину як законність змісту, належний обсяг дієздатності сторін, відповідність волі вільному волевиявленню учасника правочину, дотримання форми, спрямованість на реальне настання правових наслідків, третейська угода повинна бути укладена щодо спорів, які законодавство дозволяє передавати на розгляд до третейського суду (допустимість (арбітрабільність) третейської угоди).
Розглядаючи співвідношення поняття „допустимість” „арбітрабільність” та „ встановлення сфери дії третейської угоди” автор визначає останнє як встановлення відповідності спору, переданого сторонами третейської угоди на вирішення його третейським судом, категорії спорів, що визначена сторонами в їх третейській угоді. Арбітрабельність або допустимість третейської угоди - це відповідність спору, що виник між сторонами, категорії спорів, які можуть бути предметом третейського розгляду на підставі права, яке застосовується при вирішенні спору. Категорія арбітрабельності не повинна розглядатися як статичне правове утворення, що включає в себе вичерпний перелік правовідносин, як зведення абсолютних правил, що гарантують третейському суду правильність визначення вище зазначеної ознаки спору. Навпаки, запропонований критерій встановлює жорстку залежність між визначенням арбітрабельності спору та фактичними обставинами, які стали відомі третейському суду під час третейського розгляду. Ефективність правил арбітрабельності виявляється на стадії скасування рішення третейського суду або визнання та виконання останнього, коли державний суд переглядає прийняте третейським судом рішення.
Автономності третейської угоди теоретично обґрунтовується автором через концепцію, яка її розглядає як позитивну правову норму вітчизняного законодавства. Автономність означає підпорядкування третейської угоди особливому режиму регулювання, який базується на наступних основних елементах: третейський суд наділений компетенцією на розгляд тих спорів, які сторони зобов'язались передати на його вирішення, в тому числі спорів щодо недійсності основного договору, частиною якого є арбітражне застереження; визнання третейським судом основного договору недійсним уявляє собою рішення по суті майнового спору сторін, а не з приводу компетенції; недійсність основного договору (або окремих його положень), в якому мітиться третейське застереження, не тягне за собою (автоматично) недійсність такого третейського застереження. Слід зважати на те, що автономність третейської угоди не повинна абсолютизуватись, а має свої межі, зокрема вона не поширюється на випадки зміни сторін у зобов'язанні, яке виникло на підставі договору, частиною якого третейське застереження.
Розділ 3. „Теоретико-методологічні засади третейського процесу” складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 3.1 „Правовий статус суб'єктів третейського розгляду” визначається склад учасників третейського розгляду, висвітлюється питання статусу третейського судді та кваліфікаційних вимог до нього, питання правового статусу сторін в третейському розгляді, процесуального правонаступництва, представництва в третейському суді, участь адвоката в третейському процесі, статус третіх осіб.
Правовідносини, які виникають з моменту укладення третейської угоди і закінчуються у разі виконання третейського рішення, в залежності від їх змісту дисертант пропонує поділяти на чотири групи: третейські зобов'язальні правовідносини, які мають матеріально-правовий характер та виникають між рівними суб'єктами з приводу укладення угоди про передачу спору на розгляд третейського суду; третейські процесуальні правовідносини, які виникають під час розгляду та вирішення справи третейським судом; третейські організаційні правовідносини, які виникають між рівними суб'єктами та засновані на координації, пов'язані з організацією діяльності третейського суду, формуванням третейського суду, погодженням кандидатур та вибором арбітрів, визначенням їх гонорару і таке інше; цивільно-процесуальні та господарсько-процесуальні та правовідносини, що виникають в зв'язку з примусовим виконанням рішення третейського суду.
Третейські процесуальні правовідносини можуть бути визначені як врегульовані третейським законодавством відносини між третейським судом та учасниками третейського розгляду з приводу вирішення конкретного спору. Особливостями третейських процесуальних відносин є те, що, вони по-перше, складаються між юридично нерівними суб'єктами в процесі здійснення третейським судом юрисдикційної діяльності та мають відносно владний характер; по-друге, виникають між суб'єктами, одним з яких обов'язково повинен бути третейський суд; по-третє, юридично оформлюють діяльність уповноваженого та зобов'язаного суб'єктів третейського розгляду та існують в третейській процесуальній формі; по-четверте, знаходяться у постійній взаємодії та розвитку.
Визначення складу учасників третейського розгляду здійснюється через порівняння суб'єктного складу третейських процесуальних правовідносин з суб'єктним складом третейських зобов'язальних правовідносин та організаційно-функціональних правовідносин. Отже, до складу учасників третейського розгляду входять:
а) третейський суд (третейський склад);
б) особи, що беруть участь у процесі для захисту своїх суб'єктивних прав ( сторони, їх представники, треті особи);
в) особи, що залучаються до розгляду з метою сприяння його здійсненню (свідки, експерти, перекладачі).
Аналіз законодавства, регламентів третейських судів та практики свідчить про наявність двох способів формування складу третейського суду: обрання та призначення третейських суддів. При цьому можуть використовуватися декілька порядків призначення (обрання) суддів. Серед них виділяють такі основні:
а) призначення (обрання) третейських суддів сторонами,
б) іншими суддями,
в) певними компетентними органами,
г) національними державними судами. Критеріями, які використовуються при визначені кількісного складу третейського суду є, зокрема, складність спору та ціна позову, яка визначає можливість оплати гонорарів третейських суддів.
Третейські судді повинні відповідати кваліфікаційним та іншим вимогам, що висуваються особам для обрання їх третейськими суддями, до яких належать досягнення повноліття, відсутність судимості, повна дієздатність та кваліфікаційні вимоги визначені сторонами або регламентами, зокрема, юридична освіта. Крім того, сторони зобов'язані дотримуватись законодавчо визначених вимог до третейських суддів в процесі вирішення спору, головними з яких є їх незалежність та неупередженість.
Сторонами в третейському розгляді є особи, що беруть участь у справі, матеріально-правовий спір яких третейський суд повинен розглянути та вирішити. На думку дисертанта до ознак сторін третейського розгляду належать: наявність у сторін матеріально-правових інтересів; наявність у сторін процесуально-правових інтересів; ведення сторонами процесу від свого імені; офіційно спірний характер відносин сторін; поширення сили рішення третейського суду на сторони; покладання на сторони витрат, пов'язаних з вирішенням спору.
Труднощі, які виникають у зв'язку з участю третіх осіб в третейському розгляді уявляють собою істотній недолік третейського способу захисту порушених та оспорюваних прав. Питання щодо участі третіх осіб та їх процесуальні права у третейському розгляді вирішуються третейським судом відповідно з регламентом третейського суду або угоди сторін у третейському суді для вирішення конкретного спору.
У підрозділі 3.2 „Порядок розгляду спорів в третейському суді” головна увага приділяється дослідженню загальних положень третейського процесу, зокрема щодо його стадій, мови та місця третейського розгляду, аналізуються стадія порушення провадження, межах якої окрема увага приділена питанням забезпечення позову та зустрічний позову, стадії розгляду справи, винесення рішення, оспорювання рішення.
Аналіз та співставлення понять „третейський розгляд”, „третейське судочинство”, „третейський процес” дозволяє зробити висновок, що саме останнє найбільш точно і вдало характеризує всі стадії третейського способу вирішення спору з врахуванням специфічної правової природи третейського суду. Третейський процес уявляє собою систему врегульованих третейським законодавством та третейською угодою процесуальних дій, що здійснюються третейським судом та іншими учасниками третейського розгляду та спрямовані на порушення провадження, підготовку справи до розгляду, розгляд та вирішення справи, а також виконання рішень третейських судів. Третейський процес характеризується рядом особливих ознак.
Дисертант пропонує розрізняти наступні стадії третейського процесу: порушення провадження по справі, підготовка справи до розгляду, власне розгляд справи третейським судом і вирішення спору по суті винесенням рішення або припиненням провадження, оспорювання рішення третейського суду, виконання рішення третейського суду.
Системний аналіз третейського законодавства та положень арбітражних регламентів дозволяють зробити висновок про те, що порушення третейського провадження починається надсиланням повідомлення (прохання, заяви) про арбітраж або позовної заяви на адресу постійно діючого третейського суду або відповідача.
Підготовка справи до розгляду забезпечує своєчасний та правильний розгляд та вирішення справи. Значення підготовки полягає в сприянні охороні прав та законних інтересів осіб шляхом створення умов для забезпечення правильного вирішення справи та винесення, за результатом її розгляду законного і обґрунтованого рішення з найменшими витратами коштів та часу.
Доказами в третейському процесі є будь-які фактичні дані, на підставі яких третейський суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Кожен доказ повинен відповідати принципам допустимості, належності, істотності та значущості. Засобами доказування у третейському процесі є: пояснення сторін і третіх осіб; покази свідків; письмові докази; речові докази; висновок експерта.
Ухвалення третейським судом по справі являє собою процес, у ході якого суд повинен визначити свою позицію з цілого комплексу взаємозалежних між собою питань. На цьому етапі третейський суд: а) оцінює представлені сторонами докази, виходячи з того, чи має кожне з них відношення до предмету спору і чи допускається підтвердження обставин справи саме в такий спосіб; б) визначає, які обставини, що мають значення для справи, можна вважати встановленими, які - ні; в) вирішує, які законодавчі і нормативно-правові акти, на які послалися сторони, не повинні застосовуватися в даному випадку, а які з них варто застосувати; г) встановлює права й обов'язки сторін, що беруть участь у справі; д) робить висновок про можливість чи неможливість задоволення позову.
Прийняття в ході процедури оспорювання державним судом рішення про скасування рішення суду третейського, тягне певні юридично значимі наслідки для сторін третейської угоди. Ці наслідки мають як матеріально-правовий характер (неможливість реалізувати суб'єктивне цивільне право, спонукати протилежну сторону до вчинення юридично значимих дій), так і процесуальний характер (неможливість звернутися до процедур примусового виконання рішення за допомогою державного примусу, а також виникнення процесуальних прав - наприклад, розпочати новий процес в третейському суді).
Для третейських рішень не передбачена можливість їх апеляційного або касаційного оскарження та перегляду за ново виявленими обставинами. В цьому аспекті заслуговує на серйозну критику термінологія, яка використовується в ст. 51 Закону України „Про третейські суди”, а саме термін “оскарження рішення третейського суду”. Застосування цього терміну стосовно третейського рішення є вкрай невірним, оскільки існує суттєва різниця між інститутами оскарження і оспорювання. Виходячи з цього, в назві та тексті ст. 51 Закону України “Про третейські суди” варто застосовувати термін „оспорювання”.
Аналіз норм процесуального законодавства України дозволяє зробити висновок про відсутність норм щодо порядку оспорювання рішень третейських судів. Отже, пропонується включити до ГПК України та ЦПК України окрему главу (розділ) „Провадження по справах про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчого документу на примусове виконання рішення третейського суду”, в якій врегулювати наступні питання: загальні положення оспорювання рішень третейських судів; вимоги до заяви про скасування рішення третейського суду; порядок розгляду цієї заяви; підстави для скасування; вимоги до ухвали, яка виноситься за результатами розгляду справи щодо оскарження рішення третейського суду; розгляд заяви з приводу компетенції третейського суду; загальні положення видачі виконавчого документу на примусове виконання рішення третейського суду; вимоги до заяви на видачу виконавчого документу; порядок розгляду заяви; підстави відмови; вимоги до ухвали та наслідки її прийняття для сторін третейської угоди. На період до прийняття відповідних змін до процесуального законодавства України зазначені вище процедурні питання можливо було регламентувати на рівні Постанови Пленуму Верховного Суду “Про деякі питання практики застосування судами Закону України “Про третейські суди”.
У підрозділі 3.3 „Юридична природа рішення третейського суду” дисертант визначає поняття рішення третейського суду, з'ясовує його юридичну природу, виявляє ознаки та функції третейського рішення, здійснює класифікацію рішень.
Автор пропонує визначати рішення третейського суду як процесуальний правозастосовчий акт, прийнятий недержавним юрисдикційним органом, що є обов'язковим виключно для сторін спору, який може бути забезпечений примусовою силою держави і в якому визнається наявність чи відсутність між сторонами певних правовідносин.
Приватноправовий характер діяльності третейського суду приводить до неможливості йому давати обов'язкові вказівки особам, які не були учасниками третейського розгляду. Оскільки рішення третейського суду є рішенням компетентного юрисдикційного органу, то воно призводить до зміни цивільних правовідносин, визнанню їх наявності, дійсності. Рішення третейського суду є правопідтверджуючим, а іноді і правоперетворюючим актом, що повинен враховуватися всіма суб'єктами права, але є обов'язковим лише для сторін третейської угоди - учасників третейського розгляду.
Аналізуючи доктринальні підходи щодо юридичної природи рішення третейського суду, на наш погляд, слід зробити висновок про те, що юридична природа рішення третейського суду має, все ж таки, змішаний характер, оскільки йому притаманні як договірний, так і юрисдикційний характер.
В дисертації визначені наступні ознаки рішення третейського суду та розкрито їх зміст: імперативність, формалізованість, законність та обґрунтованість, підконтрольність, пов'язаність з третейською угодою, остаточність, обов'язковість, виключність, відносна преюдиційність.
Особливості імперативності рішення третейського суду полягають у тому, що: третейське рішення стосується конкретних правовідносин та містить приписи, що адресовані певним особам; рішення чітко визначає межу можливої та необхідної поведінки учасників спірних правовідносин; третейське рішення втілює в собі волю третейського суду як особливого соціального утворення, яке функціонує на підставі закону та угоди сторін; рішення спрямовано на владну реалізацію правових норм та під нормативне, індивідуальне регулювання правовідносин; рішення третейського суду є способом примусу, який характеризується поєднанням публічних та приватно-правових елементів. Рішення третейського суду з конкретного спору має на меті шляхом вирішення спору забезпечити здійснення суб'єктивних прав учасників цивільного обігу.
Метою рішення третейського суду є, по-перше, реалізація загальних функцій третейського розгляду, по-друге, вирішення конкретного приватноправового спору. Виходячи з критерію досягнення мети, рішення третейського суду необхідно відрізняти від наказів або розпоряджень - документів, які стосуються окремих процесуальних питань, таких як: організація третейського провадження, порядок і строки надання доказів тощо.
У підрозділі 3.4 „Виконання рішень третейського суду” автор вказує на те, що реального захисту суб'єктивного права у третейському суді може бути досягнуто лише тоді, коли постановлене в межах компетенції рішення третейського суду належним чином виконано. Виконання рішення третейського суду є важливою і заключною стадією третейського процесу, адже помилки та недоліки у даній стадії можуть повністю знівелювати усю попередню діяльність третейського суду, що спрямована на встановлення справедливості і досягнення компромісного та законного рішення по спірному предмету розгляду.
Виконання рішень третейського суду як правове явище пропонується розглядати в трьох аспектах:
а) як гарантію реального захисту порушених, оспорених чи невизнаних суб'єктивних прав, оскільки лише за умови повного, своєчасного та ефективного їх виконання ми можемо стверджувати про реальне ствердження і забезпечення прав і свобод людини;
б) як окрему стадію третейського процесу, яка знаходиться в нерозривному поєднанні з процедурою самого вирішення спорів в третейському суді, а також логічно завершує цю процедуру;
в) як, з одного боку, окремий підінститут законодавства про третейські суди, який в контексті загальної законодавчої спільності врегульовує специфічний вид суспільних правовідносин, а, з іншого, - інститут виконавчого законодавства.
В дисертації зазначається, що виконання рішень третейського суду здійснюється на принципах добровільності, своєчасності та адекватності способу виконання та розкривається їх зміст.
Порівняльний аналіз законодавства різних країн, яке регулює процедуру виконання третейського рішення, дає можливість зробити висновок про те, що правова природа рішень третейського суду передбачає, насамперед, добровільний порядок виконання, оскільки відповідає сутності самого третейського розгляду.
Підставою примусового виконання рішень третейського суду є лише відмова від добровільного виконання. На нашу думку, уповноважена особа все ж таки може ставити вимогу про примусове виконання рішення третейського суду перед органами державної виконавчої служби також і у випадку несвоєчасного чи такого, що суперечить встановленому в рішенні порядку його виконання.
Дослідження іноземного законодавства про третейські суди свідчить про те, що існує чотири основні моделі виконання:
а) депонування чи реєстрація рішення в суді або іншому державному органі, після чого воно може бути виконане, так, як би воно було рішенням місцевого суду;
б) виконання рішення третейського суду безпосередньо без його депонування чи реєстрації (однак в цьому випадку може бути витребуваний дозвіл суду на його виконання);
в) звернення до суду з проханням про визнання та виконання рішення, так звана екзекватура;
г) пред'явлення до суду позову на підставі рішення третейського суду, як свідчення наявності боргового зобов'язання, яке належить судовому захисту.
Найбільш оптимальною моделлю примусового виконання третейського рішення для України є процедура ексекватурування, яка закріплена вітчизняним законодавством.
Певна суперечливість положень ст. 55 та 57 Закону „ Про третейські суди” вимагає внесення наступних змін:
1) виключити частину 3 ст. 55 Закону „ Про третейські суди”;
2) поміняти місцями ст. 56 та 57 закону та викласти статтю 57 в наступній редакції „Стаття 57. Примусове виконання рішення третейського суду.
Рішення третейського суду, яке не виконано добровільно, підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України „Про виконавче провадження” на підставі виданого компетентним судом виконавчого документа.
Виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа.
Виконавчий документ, виданий на підставі рішення третейського суду, може бути пред'явлений до примусового виконання в строки, встановлені Законом України „Про виконавче провадження”;
3) визначити компетентний суд за місцем знаходження боржника.
Розділ 4. „Особливості захисту прав учасників цивільних правовідносин в міжнародному комерційному арбітражі” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 4.1 „Співвідношення інститутів міжнародного комерційного арбітражу і третейського суду” визначаються критерії розмежування цих інститутів, аналізується поняття „міжнародний”, досліджуються особливості колізійного регулювання арбітражної угоди, особливості застосування забезпечувальних заходів та виконання арбітражних рішень.
В роботі зазначається, що у юридичній теорії поняття міжнародного комерційного арбітражу вживається в двох значеннях:
1) як процедура вирішення спору;
2) як орган по розв'язанню відповідного спору.
ля внутрішніх третейських судів, але специфікою міжнародного комерційного арбітражу, як інституту на відміну від внутрішніх арбітражів є те, що більшість джерел його правового регулювання є рецепцією міжнародних актів.
Міжнародний комерційний арбітраж має таку ж юридичну природу, що і внутрішні третейські суди і з онтологічної точки зору виступає одним з видів третейського суду (арбітражу), який виділяється за критеріями національної належності сторін, місця проведення арбітражу, міжнародного характеру спору, особливою правосуб'єктністю сторін, які приймають участь у розгляді.
Запропонований підхід, відповідно до якого Закон України “Про третейські суди” не поширюється на міжнародний комерційний арбітраж, є не можна визнати виправданим, оскільки такий підхід вносить штучний розрив між національною третейською процедурою та міжнародним комерційним арбітражем. Адже при усій специфіці та відмінностях, які існують між національною третейською процедурою та міжнародним комерційним арбітражем дані інституції генетично пов'язані, мають спільну основу правового регулювання і будуються на спільних принципах. Більш правильним було б поширення дії Закону України “Про третейські суди” на міжнародний комерційний арбітраж із встановленням правила, за яким до третейських судів в разі здійснення ними розгляду спорів з іноземним елементом застосовувалися б спеціальні положення законодавства про міжнародний комерційний арбітраж, на сам перед, Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж".
Колізійне регулювання арбітражної угоди виникає майже на всіх стадіях арбітражного вирішення спору та є тим особливим, що відрізняє її від „внутрішньої” третейської угоди. Колізійне регулювання виникає у зв'язку з двома групами відносин. По-перше, це відносини щодо встановлення дійсності арбітражної угоди, куди входять питання форми арбітражної угоди, її змісту, право-дієздатності сторін угоди. До другої групи відносини належать ті правовідносини, що виникають безпосередньо на підставі відповідної арбітражної угоди - арбітражний розгляд, прийняття і виконання рішень та інше.
Забезпечувальні заходи в міжнародному комерційному арбітражі уявляють собою тимчасові специфічні способи юридичного захисту, якого потребують сторони арбітражного провадження і які обмежені сферою предмета спору. В міжнародному комерційному арбітражі використовуються наступні спеціальні забезпечувальні заходи: судова заборона (Injunction), мораторій майна (Freezing injunction; призначення утримувача (appointment of a Receiver); збереження, арешт, затримання майна (Preservation, custody or detention of the property); арешт корабля (Arrest of ship); обшук (Search orders).
В зв'язку з прийняттям нового Цивільного процесуального кодексу України з 06.09.2005 року втратив чинність Закон України „ Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів”, який передбачав також порядок виконання іноземних арбітражних рішень. Нажаль норми розділу VIII „ Про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні” не містять прямої вказівки на те, що його положення застосовуються до визнання та виконання рішень іноземних арбітражів, а тому можуть застосовуватись лише в порядку аналогії. Виходячи з цього автор пропонує поширити дію ЦПК Україна на іноземні арбітражні рішення та внести відповідні зміни до ст. 82 Закону України „ Про міжнародне приватне право”.
У підрозділі 4.2 „Особливості застосування норм міжнародним комерційним арбітражем” визначаються основні методи подолання арбітрами проблеми обрання права, яке буде застосовуватись:
а) встановлення застосовної матеріально-правової норми шляхом застосування колізійних норм місця знаходження арбітражу;
б) застосування колізійної норми, яку арбітр визнає такою, що підлягає застосуванню;
в) кумулятивне застосування колізійних норм пов'язаних з правовідносинами правових систем;
г) застосування арбітром загальних принципів права (своєрідна автономна кваліфікація);
д) безпосереднє застосування матеріально-правових норм без використання колізійного методу.
Правова природа публічного порядку залежить тільки від його функціонального призначення, але й від змісту даної категорії. Оскільки зміст публічного порядку становить сукупність вихідних засад та принципів, на яких ґрунтується певна правова система (lex fori) та суспільно-економічна організація, то і рішення третейських судів мають враховувати не тільки інтереси сторін, але й існуючі традиції і принципи правозастосування у державі, де має виконуватись арбітражне рішення. Питання про співвідношення публічного порядку та приватно-правової автономії арбітражу може розглядатись крізь призму співвідношення публічного та приватного права у нормах про арбітраж, а точніше - у контексті впливу публічного права на арбітражний розгляд. Наявність можливостей третейського суду впливати на сферу публічно-правових відносин і обумовлює закріплення у законодавстві про арбітраж положень відповідно до яких держава (уособлена компетентним судом) може втручатись у діяльність арбітражу шляхом застосування механізмів “публічного порядку”.
В дисертації автор виявив тенденцію до обмеження арбітрами автономії волі на користь застосування іноземного імперативного законодавства та основних критеріїв визначення застосовності іноземних імперативних норм.
У підрозділі 4.3 „Особливості примусового виконання іноземних арбітражних рішень за Нью-Йоркською конвенцією 1958 року” проаналізовано підстави відмови у визнанні та виконанні іноземного арбітражного рішення, передбачені ст. V згаданої Конвенції.
Характеризуючи ст. V Конвенції автор зазначає, що підстави відмови у визнанні та виконанні відповідних арбітражних рішень, які закріплені п. 1 ст. V, сформульовані достатньо вузько. Це пояснюється реалізацією одного з механізмів Конвенції, який спрямований на максимальне обмеження можливості перешкоджати виконанню арбітражного рішення, що прийняте компетентними арбітрами за результатами провадження, яке було проведене відповідно до процедури, обраної сторонами в процесі фіксації арбітражної угоди. Саме за допомогою такого механізму обмежується можливість державного суду, що приводить арбітражне рішення до виконання, втручатись у спір, який вже був розглянутий арбітрами, і переглядати арбітражні рішення по суті. Проарбітражний характер Конвенції знаходить свій прояв також і у тому, що тягар доведення наявності підстав для відмови у визнанні та виконанні арбітражних рішень покладено на сторону, яка заперечує виконання такого рішення. Перелік підстав відмови характеризується також вичерпністю, при цьому також виключається перегляд арбітражного рішення по суті.
Підстави для відмови у визнанні та виконанні іноземного арбітражного рішення ніякою мірою не передбачають і не тягнуть за собою перегляд арбітражного рішення по суті і покладають тягар доведення їх наявності на відповідача.
На підставі аналізу та узагальнення практики застосування та тлумачення положень Конвенції автор виділяє випадки розширеного тлумачення компетентними судами її положень. Це, зокрема, тлумачення поняття „остаточного арбітражного рішення”, поняття „сторін” арбітражного розгляду. Крім того, компетентні суди можливість за власним розсудом визнати та звернути до виконання арбітражне рішення навіть при наявності підстав для відмови, передбачених Нью-Йоркською Конвенцією 1958 року. Така можливість обґрунтовується теорією „розсуду суду” та теорією „відмови від права”.
ВИСНОВКИ
У висновках за результатами дослідження викладені найбільш важливі наукові і практичні результати, отримані в дисертації, сформульовані конкретні пропозиції з вдосконалення регулювання третейського суду та внесення змін до законодавства України. Зокрема, такими теоретичними узагальненнями та новими підходами у вирішенні наукової проблеми є положення щодо:
- необхідності спрощення та прискорення процесуальних способів захисту, зокрема запровадження та розвитку системи альтернативних способів вирішення спорів;
- удосконалення поняття третейського суду та з'ясування правової природи цього складного комбінованого явища;
- визначення місця та природи інституту третейського суду у вітчизняній правовій системі;
- формулювання критеріїв підвідомчості справ третейському суду;
- обумовленості умов дійсності третейської угоди правовою природою її як синтетичного явища;
- здійснення за змістом поділу правовідносин, які виникають з моменту укладення третейської угоди і припиняються у разі виконання третейського рішення на певні групи;
- встановлення ознак та стадій третейського процесу;
- рішення третейського суду як особливого процесуального правозастосовчого акту із специфічними ознаками;
- критеріїв розмежування міжнародного комерційного арбітражу та третейського суду;
- наявності тенденції до врахування положень іноземного імперативного законодавства при вирішенні спорів в міжнародному комерційному арбітражі.
СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Монографії, підручники, коментарі:
1. Міжнародний комерційний арбітраж: Питання теорії та практики: Монографія. - К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2005. - 516 с. (24,2 д.а.).
2. Проблеми захисту цивільних прав та інтересів у третейському суді: Монографія. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2006. - 636 с. (34,16 д.а.).
3. Закон України “Про третейські суди”: Науково-практичний коментар. - К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2005. - 200 с. (12,3 д.а.).
4. Глава 17 Правові засади формування і функціонування міжнародного комерційного арбітражу // Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми / за ред. проф. А. Довгерта - К.: Український центр правничих студій. - 2001.- С. 261-289.
Статті у наукових фахових виданнях:
1. Притика Ю.Д. Третейський розгляд господарських спорів: сучасність та перспективи розвитку // Вісник Вищого Арбітражного суду України. - 2000. - №2 (10). - С. 167-176 ( 0,3 д.а.).
2. Притика Ю.Д. Правові засади формування і функціонування третейських судів в Україні // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2002. - №2. - С. 232-236 (0,42 д.а.).
3. Притика Ю.Д. Арбітражна угода: теоретичні та практичні аспекти // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2002. - №3. - С. 67-72 (у співавторстві з Куфтирєвим П.В) - (0,6 д.а.) (особистий внесок полягає у визначенні поняття та основних ознак арбітражної угоди - обсяг 0,3 д.а.).
4. Притика Ю.Д. Зміст арбітражної угоди // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2002. - №4. - С. 76-81 (у співавторстві з Куфтирєвим П.В) - (0,7 д.а.) (особистий внесок полягає у визначенні кваліфікаційних вимог до арбітрів, права, що буде застосовуватись до арбітражної угоди та інших умов змісту - обсяг 0,4 д.а.).
5. Притика Ю.Д. Види та класифікація третейських судів // Вісник господарського судочинства. - 2003. - №4. - С. 175-180.
6. Притика Ю.Д. Арбітраж у Франції: історія та сучасність // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - №9. - С. 47-50 ( 0,45 д.а.).
7. Притика Ю.Д. Генеза становлення та розвитку третейських судів у західній правовій традиції // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2003. - №2(6). - С. 161-170 (0,65 д.а.).
8. Притика Ю.Д. Законодавчі перспективи регламентації відправлення третейського судочинства в Україні // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2003. - №3-4 (7 - 8). - С. 316-322 (0,54 д.а.).
9. Притика Ю.Д. Принципи третейського розгляду: поняття, генеза, формування, значення // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Д 36. - Випуск 22. - С. 240-252 ( 1 д.а.).
10. Притика Ю.Д. Система принципів третейського розгляду // Право України. - №1. - 2004. - С. 11-17 ( 0,63 д.а.).
11. Притика Ю.Д. Принцип диспозитивності третейського розгляду // Вісник господарського судочинства. - 2004. - №1. - С. 326-331( 0,5 д.а.).
12. Притика Ю.Д. Правова природа забезпечувальних заходів в міжнародному комерційному арбітражу // Бюлетень Міністерства Юстиції України. - 2004. - №2 - 3 (28 - 29). - С. 71 - 80 (0,53 д.а.).
13. Притика Ю.Д. Становлення та розвиток третейських інституцій на теренах вітчизняної правової системи // Вісник Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка. -2004. - Випуск 56-59 - С. 73 - 77(0,74 д.а.).
14. Притика Ю.Д. Поняття і диференціація способів захисту цивільних прав та інтересів // Вісник Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка. - 2004. - Випуск 60 - 62 - С. 16-19( 0,62 д.а.).
15. Притика Ю.Д. Сучасні тенденції розвитку третейських судів у зарубіжних країнах // Вісник Вищого господарського суду України.- 2004. - №2 - С. 192 - 199( 0,73 д.а.).
16. Притика Ю.Д. Актуальні проблеми застосування забезпечувальних заходів в Міжнародному Комерційному Арбітражу //Підприємництво, господарство і право. - 2004. - №8 - С. 16 - 20 ( 0,55 д.а.).
17. Притика Ю.Д. Питання компетенції третейського суду та підвідомчості справ //Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - №8 (34) - С. 21-33 (0,68 д.а.).
18. Притика Ю.Д. Підвідомчість справ третейському суду // Право України. - 2004. - №7 - С. 51-54( 0,42 д.а.).
19. Притика Ю.Д. Юридична природа рішення третейського суду // Право України. - 2005. - №4. - С. 47-50( 0,38 д.а.).
20. Притика Ю.Д. Посередництво як нова форма вирішення приватно-правових спорів // Вісник Вищого господарського суду України. 2005. - №1 - С. 231-237(0,55 д.а.).
21. Притика Ю.Д. Рішення третейського суду (ознаки, функції, види) // Вісник Вищого господарського суду України. 2005. - №2. - С. 180-186 (0,69 д.а.).
22. Притика Ю.Д. Виконання рішень третейського суду // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2005. - №2 (40).- С. 53-64( 0,61 д.а.).
23. Притика Ю.Д. Проблеми визначення місця інституту третейського розгляду в системі українського права // Право України. - №3. - 2006. - С. 16-34 (0,43 д.а.).
Тези наукових доповідей і повідомлень:
1. Поняття та правова природа третейського суду // Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції „Наука і освіта 2005”. Том 48. Право - Дніпропетровськ: Наука і освіта 2005”. - С. 65-68 (0,3 д.а.).
2. Альтернативні способи вирішення цивільних спорів // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Спецвипуск. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2005. - Т.1. - С. 510-515 (0,5 д.а.).
3. Третейський суд як спосіб вирішення цивільно-правових спорів // Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки: Збірн. матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції до Дня науки, Чернігів: Чернігівські обереги, 2005. - С. 56-58 (0,19 д.а.).
4. Проблеми оскарження рішень третейських судів // Вдосконалення судочинства при здійсненні касаційної перевірки ухвал, рішень та постанов місцевих та апеляційних господарських судів щодо застосування податкового законодавства та державного регулювання господарських правовідносин. Матеріали науково-практичної конференції 20-21 квітня 2005 р. - Хмельницький, 2005.- С. 55-58 (0,3 д.а.)
АНОТАЦІЇ
Притика Ю.Д. Теоретичні проблеми захисту прав учасників цивільних правовідносин у третейському суді. - Рукопис
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2006.
Дисертація присвячена дослідженню третейського суду як одного із альтернативних процесуальних способів захисту прав учасників цивільних правовідносин. В роботі здійснено аналіз загальнотеоретичних і практичних проблем третейського розгляду, досліджено поняття способів та форм захисту цивільних прав та інтересів, поняття третейського суду, визначено місце третейського суду в системі альтернативних способів вирішення спорів та місце інституту третейського розгляду в правовій системі.
Досліджено принципи організації та діяльності третейських судів, окреслено підвідомчість справ третейським судам, третейську угоду як підставу виникнення компетенції третейського суду, визначені та проаналізовані теоретико-методологічні засади третейського процесу, з'ясовані деякі особливості міжнародного комерційного арбітражу як підвиду третейського суду. Розроблені конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства, що регулює третейський розгляд спорів.
Ключові слова: захист прав, альтернативні способи вирішення спорів, третейський суд, третейська угода, третейський процес, міжнародний комерційний арбітраж.
Притыка Ю.Д. Теоретические проблемы защиты прав участников гражданских правоотношений в третейском суде. - Рукопись
Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.03 - Гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2006.
Диссертация содержит комплексный анализ общетеоретических практических проблем защиты гражданских прав и интересов в третейском суде, анализ эффективности правового регулирования отношений, связанных с рассмотрением споров в третейском суде.
В работе исследовано понятие и способы защиты гражданских прав и интересов, степень регламентации и направления развития альтернативных способов разрешения споров. Определено понятие третейского суда, раскрыто его правовую природу, проведено классификацию третейских судов и установлено место института третейского производства в правовой системе.
В диссертации определено содержание принципов организации и деятельности третейских судов, рассмотрен порядок создания третейских судов, исследовано содержание и установлено соотношение компетенции третейского суда и подведомственности ему дел.
Уделено внимание понятию, правовой природе содержанию и видам третейского соглашения, рассмотрены вопросы автономии и арбитрабильности третейского соглашения.
Исследованы стадии третейского процесса, определен статус участников третейского разбирательства (третейских судей, сторон, третьих лиц, представителей), определена юридическая природа третейского решения и рассмотрены вопросы исполнения решений третейского суда.
Установлены критерии соотношения международного коммерческого арбитража и третейского суда, проанализированы некоторые особенности международного коммерческого арбитража, связанные с коллизионным регулированием арбитражного соглашения, применением обеспечительных мер.
Определены особенности применения норм международным коммерческим арбитражем и специфика принудительного исполнения иностранных арбитражных решений. Предложены направления усовершенствования третейского законодательства и конкретные практические рекомендации по применению его норм.
Ключевые слова: защита прав, альтернативные способы разрешения споров, третейский суд, третейское соглашение, третейский процесс, международный коммерческий арбитраж.
Prytyka Yuriy D. Theoretical problems of protecting rights of participants in civil legal relations at the court of arbitration. - Manuscript.
A dissertation for the scientific degree of Doctor of Law in specialty 12.00.03 Civil Law and Civil process; Family Law; International Private Law. - Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2006.
This dissertation is devoted to a study of the court of arbitration as one of the alternative procedural means of protecting rights of participants in civil legal relations. The work analyses general theoretical and practical problems of arbitration, researches into a notion of means and forms of protecting civil rights and interests, a notion of the court of arbitration, and determines the place of the court of arbitration in the system of alternative means of dispute settlement as well as the place of the institution of the court of arbitration in the legal system.
The work researches into the principles of organization and activities of arbitrators, outlines the jurisdiction of courts of arbitration, an arbitration agreement as grounds for competence of the court of arbitration. The work provides a definition and an analysis of theoretical and methodological bases of the arbitration process and reveals some peculiarities of the international commercial arbitration as a type of arbitration. The work contains specific suggestions concerning the improvement of the legislation governing the arbitral examination of disputes.
Key words: protection of rights, alternative dispute resolution, court of arbitration, arbitration agreement, arbitration process, international commercial arbitration. Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Дослідження принципів та форм захисту цивільних прав за римським правом. Аналіз співвідношення способів захисту цивільних прав та інтересів. Особливості юрисдикційного захисту прав. Інститут самозахисту, як неюрисдикційна форма захисту цивільних прав.
курсовая работа [57,3 K], добавлен 18.02.2011Правова природа та характерні особливості і проблемні питання щодо розгляду майнових спорів системою третейських судів України. Порівняльний аналіз стадій третейського розгляду та стадій розгляду цивільних та господарських справ державними судами.
статья [30,4 K], добавлен 11.09.2017Засоби правового захисту прав і інтересів суб'єктів ЗЕД. Компетенції господарських судів у справах за участю іноземних організацій. Вимоги до арбітражної угоди. Діяльність Міжнародного комерційного арбітражного суду. Виконання іноземних судових рішень.
реферат [26,2 K], добавлен 07.06.2010Аналіз категорій "способи" та "засоби". Забезпечення захисту цивільних прав і свобод громадянина в Україні. Відповідальність за порушення умов договору про надання медичних послуг. Відновлення порушеного права пацієнта. Альтернативне вирішення спорів.
статья [28,5 K], добавлен 11.09.2017Система судів як механізм захисту законних прав суб’єктів господарювання та їх повноваження. Стадії діяльності господарського суду з розгляду господарських справ і вирішення спорів. Оскарження та перевірка рішень, ухвал та постанов у порядку нагляду.
реферат [16,6 K], добавлен 19.07.2011Теоретичні аспекти захисту прав споживачів в Україні. Критерії якості товарів та послуг. Права, обов’язки споживачів. Аналіз законодавства з питань захисту прав споживачів, відповідальність за його порушення. Практика розгляду цивільних справ за позовами.
курсовая работа [36,5 K], добавлен 01.10.2009Форми захисту прав суб’єктів господарювання. Претензійний порядок врегулювання спорів. Зміст адміністративного та нотаріального захисту прав суб’єктів господарювання. Підстави звернення до господарського суду за захистом порушених прав та інтересів.
курсовая работа [45,3 K], добавлен 29.11.2014Місце правовідносин в системі суспільних відносин. Поняття та ознаки цивільного правовідношення. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин, специфіка їх правового регулювання. Зміст, види та елементи цивільних правовідносин.
курсовая работа [66,8 K], добавлен 12.03.2011Поняття, способи, форми й методи захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання. Національний банк України в банківській системі держави. Кредитний договір та банківський кредит. Регулювання сфер економіки незалежно від форми власності.
контрольная работа [23,0 K], добавлен 21.02.2010Історія впровадження, поняття та форми шикани як способу нейтралізації всіх можливих проявів соціально-негідних засобів реалізації цивільних прав. Зміст статті про захист цивільних прав та інтересів судом. Розгляд правової природи самозахисту прав.
доклад [30,2 K], добавлен 09.12.2010Поняття цивільних процесуальних правовідносин. Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин. Елементи цивільних процесуальних правовідносин. Суб'єкти, які здійснюють правосуддя в його різних формах.
курсовая работа [36,1 K], добавлен 08.02.2005Характеристика іноземних юридичних осіб, які є учасниками цивільних правовідносин. Відмінності створення підприємств, представництв іноземними юридичними особами. Основні ознаки договору про спільну діяльність. Види міжнародного комерційного арбітражу.
курсовая работа [61,7 K], добавлен 11.04.2012Цивільно-правові способи захисту авторських і суміжних прав. Державна підтримка творчої діяльності авторів і виконавців. Об’єкти засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів і послуг. Правові проблеми захисту інформації в мережі Інтернет.
дипломная работа [128,3 K], добавлен 10.08.2014Історичні умови та засади розвитку і становлення прав людини в Європейській системі законодавства (судочинства). Виникнення і закріплення Європейського суду з прав людини в системі судочинства. Принципи діяльності Європейського суду з прав людини.
курсовая работа [77,8 K], добавлен 04.01.2014Правовий режим об’єктів цивільних прав. Майно та підприємство як об'єкти цивільних прав. Речі як об'єкти цивільних прав, їх види. Майнові права та дії як об'єкти цивільних прав. Презумпція вільної оборотоздатності. Основні статті немайнового права.
курсовая работа [106,1 K], добавлен 11.09.2014Поняття, суб'єкти та об'єкти авторського права. Функції та принципи володіння авторськими правами. Цивільно-правові способи захисту авторських і суміжних прав. Авторський договір і його значення. Правові проблеми захисту інформації в мережі Інтернет.
дипломная работа [104,6 K], добавлен 28.10.2014Розвиток теорії цивільного права. Ознаки цивільних правовідносин. Класифікація цивільних правовідносин за загальнотеоретичним критерієм. Суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок. Основна класифікація цивільних правовідносин. Порушення правових норм.
курсовая работа [94,5 K], добавлен 28.05.2019Підвідомчість справ господарським судам. Підсудність справ. Судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах. Судові виклики і повідомлення у цивільному процесі. Розшук відповідача. Вирішення претензійно-позовної справи з трудового права.
контрольная работа [26,8 K], добавлен 09.02.2012Загальна характеристика системи господарських судів України, яка встановлена Законом "Про судоустрій і статус суддів". Поняття та види підвідомчості справ господарським та арбітражним судам, порядок передачі справ з одного господарського суду до іншого.
реферат [27,1 K], добавлен 20.01.2012Учасники цивільних немайнових та майнових відносин: фізичні та юридичні особи, права та обов'язки. Класифікація цивільних правовідносин за їх ознаками. Умови і підстави цивільно-правової відповідальності. Речові позови та судовий захист права власності.
контрольная работа [30,8 K], добавлен 01.05.2009
