Право як ціннісна категорія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

УДК 340.0

Право як ціннісна категорія

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права; Історія політичних і правових учень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Патерило Ірина Володимирівна

Київ 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії держави та права Київського університету права НАН України.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук Алєксєєнко Ігор Григорович, Дніпропетровський національний Університет

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, Калюжний Ростислав Андрійович, Університет внутрішніх справ (м. Київ),

начальник кафедри теорії держави і права

кандидат юридичних наук, доцент Дзейко Жанна Олександрівна, докторант кафедри теорії та історії держави і права Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Провідна установа - Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого (м. Харків), кафедра теорії держави і права

Захист відбудеться 27 жовтня 2006 р. о 17 год. на засідання спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано 19 вересня 2006 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Т.І. Тарахонич

право ціннісний соціокультурний громадянський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається значним підвищенням ролі правового регулювання суспільних відносин в Україні на сучасному етапі її розвитку. Складний процес трансформації соціально-економічної сфери, пов'язаний з поступовим формуванням в нашій державі ринкових відносин і становленням правової держави, неминуче викликає потребу теоретичної рефлексії цього процесу з точки зору дослідження ролі в ньому інституту права як одного з головних знарядь соціальних перетворень. Виконуючи функцію засобу організації й упорядкування суспільних відносин, право в Україні набуває особливого значення й у зв'язку з процесами євроінтеграції, входження України у світовий правовий простір.

Виступаючи одним із основних засобів утілення в життя таких загальнолюдських цінностей як свобода, справедливість, демократія, право у нових для України політичних соціально-економічних та соціокультурних умовах актуалізує розвиток теоретичної думки щодо співвідношення людини і права. Те ж саме стосується і співвідношення “держава-суспільство”. Як наголошує академік НАН України Ю.С. Шемшученко, на президентських виборах в Україні 2004 року “фактично вперше за роки незалежності народ показав, що може захистити свої конституційні права і безпосередньо вплинути на владу в вирішенні важливих загальнодержавних питань. Це ключовий висновок має принципове значення для впорядкування відносин у системі “держава - суспільство.”

У цьому зв'язку новим змістом наповнюється одне з фундаментальних положень Конституції України, яке проголошує людину, її здоров'я і життя, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, а тому аксіологічний (ціннісний) та антропологічний (людинознавчий) вимір цього та інших гуманістичних положень потребує подальшого обґрунтування.

Визнання людини найвищою соціальною цінністю в Україні з необхідністю має спричинити оновлення її правової системи. Якщо людина займає центральне місце серед інших соціальних цінностей, то й оновленням права має бути його олюднення як теоретичне, так і практичне - у напрямі його формування як гуманістичного, тобто людиномірного явища. З іншого боку, право само є специфічною соціальною цінністю. Ціннісна природа будь-якого нормативного акту полягає в тому, що він завжди постає початком свого роду соціального експерименту, ставить питання перед соціумом про релевантність його відносинам, що є предметом регламентації, про його регулятивну ефективність, соціальну цінність.

Таким чином, актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена:

а) об'єктивною потребою переосмислення основних засад методології правових досліджень, яка б відповіла сучасному етапу правової реформи і становленню національного права в Україні;

б) необхідністю в умовах формування в Україні нових соціальних цінностей і становлення правової держави використання аксіологічного потенціалу права як основи його соціальної значущості і ефективності;

в) відсутністю у філософсько-правовій літературі ґрунтовних досліджень з проблем аксіології права, його ціннісного потенціалу як однієї з найфундаментальніших властивостей права;

г) необхідністю підвищення теоретичного рівня викладання на юридичних факультетах правової науки як такої, що формує у студентів уявлення про право як систему цінностей, як одну з найважливіших соціальних форм духовно-інтелектуальної діяльності.

Вочевидь, актуальність теми нашого дослідження не викликає сумнівів як з теоретичного так і з практичного боку, оскільки воно сприяє створенню наукового фундаменту для розробки механізму подолання в Україні правового нігілізму, що повинен стати невід'ємним компонентом процесу формування правової держави.

Слід відзначити, що правову аксіологію (аксіологію права) досліджували чимало правознавців, філософів з давніх часів. Зокрема, сюжети, пов'язані з аксіологією права, вивчали такі видатні філософи і правники минулого, що працювали на теренах Російської імперії, у тому числі й України, як Г.С. Сковорода, П.Д. Юркевич, К.Д. Кавелін, М.М. Коркунов, К.О. Неволін, М.К. Михайлівський, М.Ф. Владимирський-Буданов, П.І. Новгородцев, Б.О. Кістяковський, Л.Й. Петражицький, П.О. Сорокін, Ф.В. Тарановський, Б.М. Чичерін та ін. Серед них слід відзначити працю М.О. Гредескула „К учению об осуществлении права.”, в якій вперше була здійснена спроба показати динаміку формування, реалізації та застосування права як загальний пізнавальний процес, що має свої ціннісні критерії й аспекти.

Хоча проблема цінностей цікавила мислителів, передусім філософів, ще з давніх часів, уважається, що аксіологія, як галузь теорії та філософії права, сформувалася лише наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття. Так наприклад, важливі студії, присвячені природі цінностей права у першій третині ХХ століття вийшли з-під пера відомого західноукраїнського правника В. Старосольського. Так, його стаття “Про цінність права”, що побачила світ у 1928 році, була чи не першою на українських теренах спробою узагальнити досвід вітчизняної і західноєвропейської аксіології права.

В радянську добу, насамперед, впродовж 1960 - 1980-х років, з появою праць В.П. Тугаринова, отримала розвиток марксистська аксіологія, яка незабаром набула поширення і в юридичній науці. Найкращим зразком марксистського підходу до аксіології права стала монографія болгарського вченого-юриста Н. Неновскі „Право и ценности”, яка побачила світ у 1983 році, а у російському перекладі - у 1987 році.

Після здобуття Україною незалежності аксіологічні аспекти права, переважно у контексті загальних проблем теорії держави та права і філософії права досліджували М.М. Антонович, О.О. Бандура, В.Д. Бабкін, О.В. Гарник, О.Г. Данільян, А.П. Заєць, А.А. Козловський, М.І. Козюбра, М.П. Колесніков, В.М. Косович, М.В. Костецький, С.І. Максимов, О.М. Мироненко, О.Г. Мурашин, В.О. Нечипоренко, Л.В. Петрова, Ю.І. Римаренко, В.М. Селиванов, О.Ф. Скакун, В.В. Шкода, Ю.С. Шемшученко та інші українські вчені.

У сучасній Росії юридично-аксіологічним проблемам присвячені праці С.С. Алексєєва, Н.Ю. Козлової, С.В. Корольова, Д.А. Керімова, О.А. Лукашкової, Л.С. Мамута, В.М. Матузова, В.С. Нерсесянц, І.Л. Петрухіна, та інші, в яких розглядалась роль цінностей у праві взагалі та використовувався аксіологічний підхід при дослідженні конкретних юридичних проблем.

Огляд та аналіз наукового доробку вітчизняних і зарубіжних дослідників аксіології права дозволяє зробити висновок, що у сучасній українській науці проблема права як ціннісної категорії залишається ще малодослідженою. Очікує на своє вирішення низка загальнотеоретичних та спеціальних науково-практичних питань, передусім на основі комплексного і міждисциплінарного вивчення, пов'язаних із ціннісною природою права та його функціонуванням як цілісного онтологічно й методологічно обґрунтованого пізнавального процесу, релевантного конкретно-історичному соціокультурному контексту.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з плановою тематикою науково-дослідної роботи кафедри теорії держави та права Київського університету права НАН України, є складовою частиною загальної теми програми “Правове регулювання в умовах трансформації суспільних відносин в Україні” (номер державної реєстрації 01050001907).

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі новітніх досягнень теоретико-правової науки та результатів філософсько-правових досліджень з'ясувати ціннісну природу права як складової соціокультурної системи, що діє як у межах загального соціального організму, так і у формі самодостатньої самогенеруючої правової системи. Досягнення вказаної мети зумовило необхідність вирішення таких основних завдань:

- розкрити філософсько-правову специфіку цінності як основоположної категорії правової аксіології;

- провести історико-правовий аналіз аксіологічної складової права у контексті гносеологічного характеру становлення феномену права як універсально-цивілізаційної та культурно-історичної цінності;

- дослідити особливості механізму реалізації правом свого ціннісного потенціалу;

- визначити природу та сферу практичного використання формальних (ейдетичних) цінностей права;

- проаналізувати соціокультурний аспект аксіології права та розширити коло знань стосовно його значення для гармонізації інтересів різних соціальних груп в сучасному соціумі;

- з'ясувати місце і роль головних загальнолюдських цінностей у праві та своєрідність і структуру його власної цінності;

- розкрити сутність загальносоціальної цінності права в процесах побудови громадянського суспільства;

- виявити специфіку функціонування цінностей права в сучасних умовах та окреслити шляхи їх подальшого вдосконалення.

Об'єктом дисертаційного дослідження є ціннісна природа права як складного і багаторівневого соціокультурного феномену.

Предметом дисертаційного дослідження є процес реалізації правом своїх ціннісних якостей задля оптимального розвитку людини і суспільства в цілому.

Методологічною основою дисертаційного дослідження стали основні принципи філософського рівня методології, такі як єдність логічного та історичного, абстрактного та конкретного, формального та змістовного, одиночного та загального, теоретичного та емпіричного. В роботі широко застосовувались закони і методи логічного аналізу та синтезу, дедукції, індукції та аналогії, порівняння та протиставлення, що допомагало не тільки в систематизації наявного фактичного матеріалу, але й дозволило отримати певні теоретичні результати як умови досягнення поставленої в дисертації мети. Було широко використано принцип методологічного плюралізму, тобто цінності права розглядаються та аналізуються на основі історико-правового, логічного, системно-структурного, структурно-функціонального, соціогенетичного, порівняльно-правового методів та методу моделювання.

Зокрема, історико-правовий метод дав змогу виявити динаміку розвитку категорії “правові цінності” впродовж тривалого періоду розробки науковцями (філософами, правниками, істориками) теоретичних засад правової аксіології як системи теоретичних понять, висновків, концепцій щодо цінності права.

Завдяки логічному методу вдалося дослідити головні закономірності та одержати нові історико-філософські та юридичні знання про найважливіші аспекти та природу аксіології права.

Поєднання системно-структурного та структурно-функціонального методів використовувалося задля обґрунтування різних рівнів правових цінностей, розмежування їх сфер дії, визначення співвідношення ейдетичних і соціокультурних цінностей права, а також таких категорій юридичної науки як “право”, “свобода”, “рівність” та “справедливість”.

Використання соціогенетичного методу сприяло дослідженню проблеми ефективності правової аксіології у процесі правового виховання населення, передусім державних службовців, метою якого є формування шанобливого ставлення до права як високої, життєво необхідної цінності.

Порівняльно-правовий метод надав можливість розкрити сутність інструментальної цінності юридичного права та власну цінність права - здатність оптимізувати соціально прийнятні шляхи і засоби задоволення потреб суб'єктів.

Метод моделювання використовувався з метою визначення цінності права у громадянському суспільстві та для вироблення рекомендацій щодо шляхів подальшого вдосконалення правових цінностей в умовах сучасного розвитку Української держави.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що у ній вперше в українській юридичній науці здійснено комплексний аналіз права як аксіологічного феномену, а ціннісна природа права розглядається як необхідна умова його ефективного функціонування. Тобто у цьому контексті правове регулювання суспільних відносин постає у вигляді цілісного пізнавального процесу, інтенсивність і ефективність якого значною мірою зумовлює ціннісну реалізацію права.

Наукову новизну дисертаційної роботи та особистий внесок автора у дослідження проблеми складають наступні висновки та положення:

- обґрунтовано сутність філософсько-юридичної категорії “цінність” та визначено, що загальнолюдські цінності є важливими підвалинами права, що, зі свого боку, гарантує їх існування на суспільному й індивідуальному рівнях;

- доведено, що у розмаїтті відношень між цінністю права і правовими цінностями провідну роль відіграє їх єдність, яка має складну структуру, головним елементом якої виступає взаємообумовленість, у якій ці цінності виступають у найбільш виразній формі;

- розкрито положення про те, що правові цінності виявляють себе на усіх етапах пізнання і функціонування права, а юридична практика виступає інтегральним критерієм ціннісних характеристик права у їх єдності;

- подальшого розвитку дістало твердження, що правотворчості притаманний свій ціннісно-правовий аспект, а її продукт - юридична норма - є своєрідним утіленням органічної єдності цінності права як соціального феномену та інструментальної цінності права;

- проаналізовано природу правових цінностей, притаманних громадянському суспільству та доведено, що завдяки їм право реалізує свої основні соціальні функції, забезпечуючи, закріплюючи і стимулюючи цінності громадян, об'єднань, політичних партій тощо;

- охарактеризовано значення актуалізації правової аксіології, тобто збереження й зміцнення основоположних, “вічних” правових цінностей, що сприятиме подальшому інтелектуальному збагаченню вітчизняного права;

- обгрунтовано положення про те, що єдність гносеологічного та аксіологічного підходів до права орієнтує українське суспільство на необхідність удосконалення права як одного з дієвих засобів суспільної самоорганізації шляхом взаємоузгодження правових та загальнолюдських цінностей.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що виведені автором положення та висновки сприятимуть уточненню методології та методики законотворчості й удосконалення організаційної структури і функціональної діяльності відповідних владно-правових органів як необхідної умови підвищення загального правотворчого процесу; забезпечать корегування орієнтирів науково-дослідної діяльності, пов'язаної з обґрунтуванням пріоритетів теоретико-правової науки; допоможуть уточненню суті, змісту, структури та взаємодії загальноаксіологічного рівня правової науки й рівня її методології, що необхідно для адекватної класифікації юридичних наук і відповідного організаційного забезпечення їх розвитку; сприятимуть подальшим науковим дослідженням у галузі теорії та аксіології права, підвищенню їх загального рівня і рівня дослідження окремих проблем аксіології права; стануть навчально-методичним підґрунтям у процесі підготовки фахівців-правознавців.

Апробація результатів дослідження здійснена через їх обговорення на засіданнях кафедри теорії держави та права юридичного факультету Дніпропетровського національного університету, кафедри теорії держави та права Київського університету права НАН України, оприлюднення на п'яти наукових і науково-практичних конференціях та публікацію п'ять наукових статей, чотири з яких вміщено у виданнях, що визнані ВАК як фахові з юридичних наук.

Окремі результати дисертації доповідалися на Міжнародних науково-практичних конференціях “Проблеми права на зламі тисячоліть” (Дніпропетровськ, 13 - 14 лютого 2001 р., матеріали опубліковані); “Проблеми всесвітньої історії” (Дніпропетровськ, 30 - 31 травня 2002 р.); “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України” (Дніпропетровськ, 18 - 19 лютого 2003 р.); “Формування правової системи в Україні на сучасному етапі” (Дніпропетровськ, 21 - 22 квітня 2005 р.); “Сучасні проблеми науки та освіти” (Харків - Алушта, 30 квітня - 9 травня 2005 р., матеріали опубліковані).

Окрім того, основні результати дисертаційного дослідження апробувалися у науково-освітній сфері у процесі викладання курсу “Теорія держави та права” та спецкурсу “Проблеми теорії держави та права” на юридичному факультеті ДНУ для студентів I і V курсів останні три роки.

Особистий внесок здобувача полягає у тому, що дисертаційне дослідження виконане здобувачем самостійно. У разі використання матеріалів інших дослідників зроблено відповідні посилання. Всі праці, опубліковані за темою дисертації, підготовлені здобувачем самостійно. Аргументовані в роботі теоретичні положення та висновки ґрунтуються на особистих дослідженнях автора, системному аналізі наукових та нормативних джерел й узагальненні практики функціонування права.

Структура дисертації визначена предметом, метою і завданнями дослідження. Вона містить вступ, три розділи, до складу яких увіходять 8 підрозділів та висновків до розділів, висновки, список використаних джерел (199 посилань).

Обсяг основного тексту дисертації - 204 сторінки, списку використаних джерел - 15 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, її звязок з науковими програмами, планами і темами, сформульовано мету і основні завдання дослідження, визначено його об'єкт та предмет, охарактеризовано методи і наукову новизну дослідження, розкрито практичне значення результатів, одержаних у процесі наукового дослідження, подано інформацію про апробацію основних положень, структуру та обсяг дисертаційної роботи.

У першому розділ - “Філософська природа ціннісного аспекту права” досліджуються основні ціннісні характеристики права як соціального феномена. Розділ складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. - “Філософсько-правова характеристика категорії “цінність” - автор акцентує увагу на складному і різноманітному світі цінностей (матеріальних і духовних), які безпосередньо пов'язані з людиною і віддзеркалюють зацікавлене ставлення людей до оточуючого їх світу. У підрозділі здобувач підкреслює, що у філософсько-правовому сенсі цінностями є об'єкти, явища, ідеї, суспільні процеси та їх властивості, до яких людина ставиться як до задовольняючих її соціальні потреби, інтереси, бажання і які вона залучає до сфери своєї життєдіяльності. Цінності виступають невід'ємною складовою культури суспільства і віддзеркалюються у свідомості людей.

Автор відзначає, що в історії філософії та теорії права на питання про цінності, їх сутність склалося щонайменше п'ять підходів. По-перше, цінності -- це породження розуму і волі людини (суб'єктивний ідеалізм); по-друге, цінності -- це ідеальна сутність, що існує одвіку (об'єктивний ідеалізм); по-третє, цінності -- природні характеристики оцінки одних предметів і явищ повсякденного життя у порівнянні з іншими предметами (метафізичний підхід); по-четверте, цінності -- це таке соціальне явище, яке є об'єктивним і суб'єктивним одночасно (діалектико-матеріалістичний підхід); по-п'яте, цінності -- об'єктивне явище, породжене реальними відносинами суб'єкта й об'єкта. Основою теорії цінностей вважаються взаємини суб'єкта й об'єкта. З боку предмета (об'єкта) цінність об'єкта і її зміст не залежать від людини.

Ціннісне сприйняття людьми об'єктів суспільного життя зумовлюється конкретно-історичними умовами розвитку людства, місцем особи, соціальних спільнот у системі певних економічних і соціально-політичних відносин, ступенем розвитку потреб та інтересів людей. За своєю природою і сутністю цінності становлять синтез об'єктивних і суб'єктивних, індивідуальних і соціально-класових, національно-етнічних і загальнолюдських засад. Вони належать до системи соціально-нормативних, мобілізаційних та інтегративних регуляторів життя, поведінки індивідів, соціальних спільнот і соціуму в цілому, слугують важливим джерелом соціалізації особи, мірою, якою з рештою, вимірюється людське життя.

Підрозділ 1.2. - “Співвідношення цінності та сутності права як його характеристик” - присвячений аналізу аксіологічного (ціннісного) і деонтологічного осмислення природи права, як суспільного феномену, розглядається і як певна об'єктивна цінність, мотив, і як імператив, веління, правило людської діяльності, державної і юридичної практики. Розгляд співвідношення сутності права і його цінності посвідчує, що якщо, з точки зору філософії права, право розглядається як міра людської свободи, як розрізнення права і закону, що є недостатнім для юриспруденції і значною мірою непридатне для використання у безпосередній практиці для вирішення правових питань, то для юриспруденції право - це система норм, що мають бути забезпечені особливими методами, включаючи й примус. Між ними може виникнути колізія: з одного боку, між абстрактними підходами філософії права до загальних правових цінностей і більш конкретними вимогами різних галузей чинного права; з іншого боку - між всезагальністю, глобальністю проголошених цінностей та їх конкретним правовим втіленням, неоднаковим у різних умовах, різних країнах при єдності визнаних принципів.

Дисертант відзначає, що з юридичної точки зору право у своєму аксіологічному вимірі виступає не як неформалізований носій моральних, етнічних, релігійних чи якихось інших неправових цінностей, що характерно для природно-правового (непозитивістського) підходу, а як чітко визначена форма саме правових цінностей, як специфічна форма застосування належного у суспільних відносинах, яка відрізняється від усіх інших форм духовно-практичного освоєння світу (моральних, релігійних тощо).

У підрозділі 1.3. - “Аксіологія права як сукупність ідей про цінність права” - автор характеризує право як комплекс ціннісних властивостей і орієнтацій, що функціонує у руслі взаємозалежних ціннісних систем: системи цінностей приватного права і системи цінностей права публічного. У розділі наголошується, що аксіологічний вимір права, в якому можна виявити найадекватніші вираження істотності суспільного життя, полягає у тому, що цінності права і його ідея в цілому завжди сприймаються нами як мислимий прообраз належного співіснування людей у соціуму, а те чи інше їх обґрунтування завжди розгортається як усвідомлення існуючого і повинного бути удосконаленням зв'язку людини з іншими людьми, суспільством. Причому, саме у царині аксіології права філософське та правове начала, не змішані довільно чи випадково, а надто міцно поєднуються у ній живим зв'язком теоретико-дослідної спорідненості та підлягають логіці розв'язання кардинальних завдань як права, так і соціальної філософії. Завдяки аксіології суспільний правовий ідеал не просто декретується та вимагається, а по-філософському обґрунтовується та виводиться або із загального філософського світогляду, або ж аналізу соціальної природи людини та суспільних відносин.

Автор дійшов висновку, що головною проблемою та завданням аксіології є обґрунтування системи вищих цінностей та сукупності норм та ідеалів людського життя. По суті, можна говорити про систему цінностей певної особистості, конкретної соціальної групи, класу, суспільства, усього людства. У кожній із цих систем цінностей можна виділити різні групи цінностей у залежності від їх значимості для соціального суб'єкта: вищі цілі, які виступають як ідеали, цілі, критерії, а також цінності, які підпорядковуються першим та виконують роль оперативних регуляторів у повсякденному житті того чи іншого суб'єкта. Загальновизнано, принаймні, в гуманістичній філософській традиції, що першою вищою цінністю є сама людина. При цьому передбачається, що людське життя має абсолютну цінність, так би мовити, самоцінність, незалежно від соціально-політичної, громадської чи будь-якої іншої позиції, від реальної участі індивіда у житті суспільства.

Автор звертає увагу, що у наш час усе більше усвідомлюється той факт, що оцінка людини не може відбуватися в ізоляції від суспільства і природи, а тим більше протистояти їм. Тому статус людини, як вищої цінності, не повинен підміняти природу чи нехтувати нею, а навпаки передбачає нерозривну єдність людини і навколишнього середовища, та, відповідно, їх однакову цінність. Мова, по суті, йде про подолання вульгаризованої, нерідко теологічної, форми антропоцентризму, пов'язаної з тривалим існуванням принципу панування людини над природою. Сучасна екологічна ситуація (особливо у нашій державі) висунула на передній план замість цього принципу новий - принцип співробітництва, згідно з яким природа має розглядатися не лише як передумова існування людського суспільства, а як невід'ємний компонент людського життя взагалі. Звідси - нові акценти в аксіологічній методології. Новий підхід залишає людину в центрі ієрархії життєвих цінностей, але при цьому сама її цінність наповнюється новим, більш багатим змістом, включаючи людські, суспільні аспекти природного середовища. Визнання людини і природи вищими цінностями в статях 16 і 50 Конституції України означає водночас і визнання вищими цінностями таких феноменів як саме життя, свобода, честь, гідність людини. Виступаючи проявами людського існування усі ці явища можуть бути мірилом гуманізації, демократизації суспільства, взаємної відповідальності усіх його членів. Саме ступінь економічної, політичної, юридичної, духовної свободи особистості характеризує рівень суспільної свободи та визначає ціннісний статус честі та гідності особистості. При цьому діалектика життя така, що чим більше людина відчуває й усвідомлює себе вільною, тим більше вона здатна підпорядковувати свої інтереси інтересам суспільства, тим міцнішою стає єдність людини та суспільства. У цьому контексті важливу роль відіграє право, правотворчість. Водночас слід зважати й на те, наголошує здобувач, що процес пізнання й обґрунтування правових цінностей постає як трудомісткий та багатоаспектний процес, що постійно вимагає докладання додаткових зусиль до свого здійснення. Ось чому співвідношення онтологічного, гносеологічного, історичного, логічного та інших моментів при дослідженні й обґрунтуванні аксіології права є однією з ключових проблем сучасного правознавства.

Отже, вирізняючи з усієї сукупності цінностей, саме цінності права, важливо брати до уваги те, що ступінь функціональності цінностей, у тому числі й правових, обумовлений глибиною їх почуттєвого та емоційного сприйняття людини. У системі ціннісних координат чи не найважливішими є цінності, які притаманні громадському життю - матеріальні, соціально-політичні та духовні. Кожна з цих ціннісних груп мають свої, лише для них характерні властивості, сукупність яких визначає у кінцевому підсумку рівень розвитку соціуму, ступінь його людськості, тобто світоглядні ідеали і моральні норми, які відображають досвід усього людства і є спільними для усіх людей незалежно від будь-яких відмінностей.

Виходячи з вище вказаного, можна стверджувати, що в умовах сучасної України аксіологічне вивчення права має важливе наукове, практичне й ідеологічне значення. Воно дозволяє встановити не лише матеріально-економічні і соціально-класові основи й обумовленості права, не лише об'єктивні властивості його нормативності, його інституційні зв'язки, але і його духовні аспекти, ідеали, які у ньому віддзеркалюються. Без ціннісного підходу неможливо виявити роль права в загальнолюдському соціальному й культурному прогресі, зрозуміти прояви спадкоємності в праві, зв'язок між правом й іншими соціальними регуляторами життя суспільства. Без нього у тіні залишаються перетворююча роль людської свідомості у сфері права, власне людські, особистісні аспекти права.

Другий розділ - “Формальні та змістовні аспекти цінності права” - присвячений розгляду сукупності правових цінностей і також налічує три підрозділи.

У підрозділі 2.1. - “Ейдетичні (формальні) цінності права” - аналізуються цінності права як інструмент правового регулювання суспільних відносин. Розглядаючи право з точки зору взаємодії правових засобів з соціальною дійсністю, автор відзначив передусім те, що перспектива наступного використання закладена в самій сутності і призначенні юридичного інструментарію: правові засоби тому і задля того створюються, щоб за умови належного їх використання досягався необхідний соціальний ефект. Іншими словами, хоча правові засоби є явищами субстанційними, у них присутній момент, що виражає перспективу їх використання у визначених цілях. З цієї точки зору питання використання правових засобів є головною складовою юридичної практики і водночас важливим і перспективним напрямком розвитку юридичної науки. Причому правові форми є засобами, інструментами не з огляду на суб'єктів, які ними користуються, а, головним чином, з огляду на соціальні завдання, що вирішуються за їх допомогою.

Отже, право як високоефективний і доцільний соціальний регулятор - це насамперед інструментальна, або, з іншою термінологією, службова цінність, тобто цінність, що виступає як інструмент, засіб, знаряддя, яке забезпечує успішне і ефективне функціонування інших соціальних інститутів - держави, соціального управління, моралі та різноманітних соціальних благ.

Саме з позицій інструментального підходу цілком можливо говорити не лише про правові цінності, але й про цінність права в цілому. Положення про те, що право має власну цінність, має важливе наукове і практичне значення: воно самою поставкою питання попереджає проти недооцінки права, проти звернення його ролі до однієї лише функції “інструменту”. Зокрема, це положення орієнтує соціум на те, щоб в умовах будівництва правової держави й інші соціально-політичні інститути, передусім держава і її органи, у свою чергу виражали правові засади, втілювану правом упорядковану соціальну свободу.

Зміст підрозділу 2.2 - “Соціокультурні (змістовні) цінності права” - розкриває сутність права як соціально організованої форми саморозвитку людини і суспільства в цілому. Завдяки своїм змістовним цінностям право виступає одним із важливих засобів самоорганізації суспільства, які дозволяють, відповідно до соціальних особливостей того чи іншого соціуму, акумулювати найістотніші елементи культури, що завдяки правовому регулюванню, набувають нового імпульсу для свого розвитку.

Право як елемент цивілізаційної культури, підкреслюється у підрозділі, входить у систему переконань, цінностей та засобів, які впорядковують досвід і регулюють поведінку людей. Водночас воно втілює у собі ціннісні орієнтації хронічного (кінцевого) й трансцендентального (постійного впродовж кількох історичних епох) призначення. Причому правова культура включає в себе переплетіння та взаємодію соціальних інтересів, норм, інститутів, а також правосвідомість окремих особистостей і формалізованих груп з властивими їй змінами надій і розчарувань, успіхів, невдач тощо. Завдяки своїм формальним цінностям право краще розкриває свою глибинну сутність, свою “анатомію”, без розуміння якої не можливо юридично кваліфікувати ту чи іншу справу та вжити відповідних їй необхідних заходів юридичного характеру, тобто у відповідності з правовими нормами вирішити юридично значиму життєву колізію чи соціальний конфлікт. Такий підхід дозволяє глибше усвідомити, що право - це багато в чому явище техніко-юридичного, строго логічного, математичного порядку, яке, на відміну від інших соціальних регуляторів, покликане вносити в суспільне життя в поведінку людей чітку визначеність, давати прямі відповіді на зразок: винен - не винен, та визначати на основі скрупульозного аналізу тієї чи іншої життєвої ситуації юридично обов'язкові примусові наслідки.

У підрозділі 2.3 - “Право, свобода, рівність та справедливість як ціннісні орієнтири права” - зроблено аналіз найголовніших соціальних і правових цінностей, завдяки чому обґрунтовано положення, що право передусім виступає як форма свободи, як загальна міра свободи індивідів. Причому, для людей, вихованих у лоні європейської культури, свобода є сутністю свідомості, самодостатньою цінністю, що не вимагає обґрунтувань. Її зміст і цінність залежать від структури свідомості особистості, сформованої у процесі тривалого саморозвитку. Свобода виступає засобом реалізації інших цінностей і благ. Тим самим вона виконує інструментальну функцію. Завдяки їй люди створюють матеріальні і духовні цінності, а правова рівність передбачає рівність у свободі, коли свобода одного сумісна зі свободою іншого.

Найбільш значущим вираженням права є визнання автономії кожного члена суспільства, його незалежності. Вільні індивіди - суть і зміст права, основна цінність якого - справедливість, що розуміється як прагнення діяти відповідно до прав і обов'язків, віддаючи кожному своє і забезпечуючи умови для реалізації здібностей кожного.

Отже, завдяки основоположним соціокультурним цінностям права у житті суспільства забезпечуються правові ідеали, їх високий статус у суспільному бутті. Саме ці цінності дозволяють усвідомити й зрозуміти головне наукове значення поняття “правова держава”, яке є не однією лише реалізацією у сфері держави вимог законності, а втіленням у політичній царині, в організації і діяльності усіх політичних інститутів правових начал. Відтак суспільство починає орієнтуватися на утвердження у ньому прав людини, високо правового статусу й захищеності особистості, реального здійснення справжнього гуманізму, справедливості та високої моральності.

Третій розділ - “Загальносоціальна цінність права” - розкриває сутність цінності права в контексті його загальносоціальної значущості. Він має два підрозділи.

У підрозділі 3.1. - “Право і його цінність у громадянському суспільстві” - зазначається, що втілюючи в собі загальну, групову й індивідуальну волю (інтерес) учасників суспільних відносин, право сприяє розвитку тих відносин, в яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство в цілому. У цьому полягає головна соціальна цінність права, яке вносить стабільність і порядок в усі без винятку суспільні відносини.

В умовах поступового створення в Україні громадянського суспільства право має сприяти формуванню високої правової культури громадянина, виступати головним критерієм свободи людини. Разом з ним свобода, правова свобода, яка передбачає обмеження не правової свободи, і означає такі умови життя суспільства, коли примус одних щодо інших зведений до мінімуму. Мета права в правовій державі - не утилітарна, а гуманітарна. Вона полягає у захисті свободи як такої - це, по-перше; по-друге, право встановлює певне обмеження на реалізацію свободи, водночас не ущемляє, а розширює її можливості та прояви. Тому можна констатувати, що головна цінність права у громадянському суспільстві полягає в упорядкуванні свободи. У такому контексті за його допомогою свобода перетворюється у конкретні юридичні права. Право виступає умовою і основою свободи, а свобода - метою права.

Таке розуміння природи і сутності права, природно, передбачає розуміння особливостей формування громадянського суспільства, природи й сутності правової держави та правопорядку. Їх особливості, природа і сутність полягають у тому, що вони є специфічними соціальними формами підтримання та забезпечення більш високого рівня гуманізації відносин даного суспільства. Звідси стає зрозумілою і провідна гуманна мета права та його основна цінність - сприяти подальшій гуманізації життя людини і людства взагалі.

Зміст підрозділу 3.2 - “Цінність сучасного права: стан та шляхи підвищення” - обґрунтовує положення про те, що право як серцевина ціннісних установок у його взаємозв'язку і взаємодії з іншими соціальними цінностями (моральними, політичними, економічними, світоглядними, цивілізаційними тощо) найбільш повно виявляє себе в тому випадку, коли його сприймають комплексно, як ціннісну систему, що впливає на поведінку учасників соціального спілкування, яке, внаслідок цього, стало одночасно й правовим спілкуванням.

З метою повної адаптації законодавства України, як демократичної правової держави, до міжнародних вимог, стандартів і нормативів у сфері прав людини, її основоположних цінностей, створення оптимальних правових практикозастосовчих механізмів реалізації та захисту прав та свобод людини в Україні, необхідно розробити та прийняти універсальний нормативно-правовий акт у галузі здійснення та захисту прав людини - Кодекс законів з питань захисту прав людини. Він реалізуватиме державну правову політику захисту прав людини, сприятиме зміцненню законодавчої бази захисту прав людини, приведенню її у відповідність до міжнародних норм і стандартів, що, безумовно, викличе суттєве реформування в Україні системи правоохоронних органів та пенітенціарної системи, стане запорукою становлення нових демократичних інститутів, створення сприятливого підґрунтя для формування в українському соціумі належного рівня правосвідомості і правової культури, зміцнення основ громадянського суспільства. В ньому мають бути врегульовані питання захисту прав і цінностей національних меншин, їх культурно-мовного середовища, зв'язків з відповідними діаспорами і культурними центрами в інших країнах.

Важливим є прийняття Закону України “Про виконання рішень Європейського суду з прав людини”. Прийняття й низки інших спеціальних нормативно-правових актів у сфері прав людини та забезпечення їх належними практикозастосовчими механізмами дозволило б максимально реалізувати захист усіх гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами України прав людини, в тому числі політичних та громадянських, соціальних та економічних. У підсумку все це забезпечило б більш ефективне правове виховання населення, формування у нього шанобливого ставлення до права як високої, життєво необхідної соціальної цінності, надбання загальнолюдської культури та цивілізації, а також до закону як однієї з форм права.

Здобувач зазначає, що події кінця 2004 початку 2005 років в Україні дали потужний імпульс перетворення етнічної нації на політичну, тобто таку, яка має свій соціальний ресурс і політичний авангард (передусім середній клас), прихильна до загальнолюдських цінностей, демократичних, цивілізованих норм, правил та стандартів життя і наполегливо шукає оптимальну формулу своєї національної ідеї. В таких умовах зростає роль наукового, теоретичного осмислення сутності держави та права, у тому числі і його цінностей.

Аналіз правових цінностей відноситься до того розділу теорії, який безпосередньо межує з філософськими і соціологічними науками і який нерідко називають філософією права. Цінності мають не лише світоглядне значення, вони напряму пов'язані з діючим правом, без них не обійтися у випадках тлумачення й застосування права, зокрема у випадках прогалин чи колізій правових норм.

Оскільки право є одним з основних засобів регламентації процесу самоорганізації та саморегуляції суспільства, його цінність має насамперед інструментальний характер. Водночас право є необхідним елементом культурного розвитку людства. Вбираючи в себе загальнолюдські цінності, воно стає їхнім виразником і перетворюється на самостійну цінність, що посідає гідне місце серед інших цінностей культури.

ВИСНОВКИ

У дисертації вирішено актуальне наукове завдання щодо з'ясування ціннісної природи права як складової соціокультурної системи, що діє як у межах загального соціального організму, так і у формі самодостатньої самогенеруючої правової системи.

Проведене у дисертації дослідження аксіологічної складової права дозволяє зробити низку наступних висновків і узагальнень:

1. Пізнавальна природа права передбачає відокремлення категорії цінності права, тобто його позитивної значущості у задоволенні потреб учасників суспільного життя, яка формується як стосовно кожної окремої людини чи означених соціальних спільнот, так і суспільства в цілому. Головна цінність права у громадянському суспільстві полягає в упорядкуванні свободи. Завдяки праву свобода перетворюється на конкретні юридичні права. Право при цьому виступає умовою і основою свободи, а свобода - метою права.

2. У структурі пізнавально-правового процесу (гносеології права) фундаментальне значення мають правові цінності, ідеали, оцінки, які слугують загальним орієнтиром юридичної практики та юриспруденції як науки загалом. Цінностями права виступає увесь арсенал, увесь спектр правових феноменів різних рівнів, що відокремлюються і розглядаються не лише з позицій одних лише потреб юридичної практики, а з позицій їх функціонального призначення, тобто тих рис, які характеризують їх як інструменти правового регулювання, вирішення за їх допомогою економічних, політичних чи соціальних завдань.

3. Праву як різновиду нормативно-оціночного відображення світу, властиве визначення належних форм (норм) поведінки, виходячи з прийнятих у суспільстві цінностей, а відтак і оцінка конкретної поведінки як правомірного чи неправомірного вже з огляду на ці прийняті норми, які можуть породжуватися не тільки безпосередньо цінностями, а й опосередковано - наслідками негативної оцінки реальної ситуації та способом її виправлення.

4. Серед найпоширеніших у сучасній аксіології права цінностей головними є свобода, справедливість, рівність, людська гідність, невід'ємні права людини, практична доцільність тощо. Причому, цінності свободи, рівності та справедливості є функціональними для права й, задекларовані як основні постулати кожної правової системи, набувають специфічного змістовного навантаження у різні історичні епохи та у різних культурних ареалах.

5. Завдяки своїй формальній, інструментальній цінності, право має можливість і здатність вирішити ту чи іншу життєву колізію або соціальний конфлікт, що сприяє усвідомленню права, як явища математично-логічного характеру, яке не схоже на інші регулятори суспільного життя, оскільки воно (право) вносить у нього чітку визначеність та, у відповідності до даної життєвої ситуації, визначає обов'язкові примусові наслідки, які забезпечують цілісність і єдність суспільних відносин.

6. Дослідження основоположних правових цінностей дозволяє стверджувати, що право, виступаючи у суспільстві формою і загальною мірою його свободи, обумовлює її самодостатню цінність, зміст і значущість якої становлять сутність і зміст самого права, основна цінність якого - справедливість - означає для індивідів діяти у відповідності з правами й обов'язками, що забезпечують умови для реалізації потенцій, здібностей і талантів кожного члена суспільства.

7. У процесі побудови громадянського суспільства повною мірою розкривається власна цінність спеціально-соціального, тобто юридичного права, яка полягає у його здатності оптимізувати соціально найбільш прийнятні шляхи і засоби задоволення потреб суб'єктів суспільного розвитку. Головна цінність права у громадянському суспільстві полягає в упорядкуванні свободи. Завдяки праву свобода перетворюється на конкретні юридичні права. Право при цьому виступає умовою і основою свободи, а свобода - метою права.

8. Сучасний розвиток незалежної України підтверджує зростання значення аксіології права, що стає основою такого правового виховання населення, передусім державних службовців, метою якого є формування шанобливого ставлення до права як високої, життєво необхідної цінності, надбання загальнолюдської культури і цивілізації.

9. Аксіологічне осмислення сучасного етапу розвитку українського права є важливим з огляду зростання у суспільному житті ціннісного виміру реальних соціальних явищ і процесів, важливе місце серед яких займає співвідношення та поєднання права і державного управління. Завдяки праву, його цінностям у центрі нової парадигми сучасного державного управління в Україні повинна знаходитись людина, а не ринкові відносини, що мають розглядатися лише як один із засобів досягнення економічної ефективності суспільства. Справедливе задоволення зростаючих потреб кожної людини у процесі забезпечення цілісності суспільства є головною причиною соціальної обумовленості сучасного державного управління. Відтак однією з умов формування сучасної стратегії трансформації і розвитку українського суспільства, управлінської реформи має бути передусім розробка на досконалій правовій базі ідеології і концепції вітчизняного державного управління, які у повній мірі враховували б як суспільні інтереси, так і були довершеними з точки зору правових цінностей.

В цілому, проведений у дисертації аналіз права як цінності свідчить про те, що дефініція категорії цінності увібрала в себе багатоаспектну характеристику права як явища світової культури. Більш ретельне дослідження природи цінностей, наприклад, виділення загальнолюдських цінностей, як фундаментальних цінностей права, приводить до висновку, що цінність права слід розглядати як його значущість у плані перетворення людиною дійсності, яка залежить від її відповідності справжній, істинній природі людини і суспільства.

Щоб цінності права беззаперечно сприймалися громадянами України, юридичні норми повинні правильно застосовуватися, тобто для громадян важливими є не лише прийняті закони, але й адекватна їх реалізація у повсякденному житті.

Знання і максимальне використання ідей і категорій аксіології права сприятимуть гармонізації усього комплексу сутнісних характеристик правової діяльності, прогресивному розвитку системи права, приведенню її до рівноваги більш високого рівня порівняно з попереднім, тобто до більш повної відповідності юридичної теорії правовій реальності, до вищої ефективності законодавства та його реалізації з міркувань прогресивного розвитку людства. Звичайно, даний принцип не повинен залишатися умоглядною конструкцією, а мусить орієнтувати правову державу, якою, згідно її Конституції, є Україна і громадянське суспільство на системне удосконалення права як одного з основних засобів його самоорганізації шляхом розбудови нових нормативних регулятивів. Причому, ці регулятиви повинні мати на меті гармонізацію суспільних цінностей, утвердження загальнолюдських цінностей. Тією мірою, якою зазначена мета досягається, саме правове суспільство може виявити себе як справжня цінність.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Патерило (Репринцева) І.В. Социальная сущность договора// Вісник ДГУ. Правознавство. Вип 5. - Дніпропетровськ - 1999. - С. 241 - 243.

2. Патерило (Репринцева) І.В Некоторые проблемы имплементации международных норм по защите социально-экономических прав и свобод во внутренне государственном законодательстве.// Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Спецвипуск. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - С. 183 - 185.

3. Патерило (Репринцева) І.В Соціальна цінність права, як одна із засад державного і суспільного життя (загально теоретичні аспекти).// Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 20. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - С. 116 - 120.

4. Патерило І.В. Загально-теоретичний аналіз функціонування та впливу соціокультурної цінності права на процес становлення держави// Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Спецвипуск. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - С. 188 - 192.

5. Патерило І.В Загальнотеоретичні засади застосування аксіологічного підходу до проблем правотворчості// Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ:Збірник наукових праць. - 2005. - № 4 (24). - С. 88 - 94.

6. Патерило (Репринцева) І.В Деякі проблеми соціальної цінності юридичних законів (загально теоретичні аспекти)// Проблеми права на зламі тисячоліть. Матеріали міжнародної наукової конференції. 13-14 лютого 2001 року. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2001. - С. 19 - 20.

7. Патерило И.В. Аксиологическое измерение права: современные подходы//Сучасні проблеми науки та освіти. Матеріали 6-ої міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції. 30-квітня - 9 травня 2005 року. - Харків, 2005. - С. 96.

АНОТАЦІЇ

Патерило І.В. Право як ціннісна категорія. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія і історія держави і права; історія правових і політичних вчень. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Київ, 2006.

Дисертація є комплексною роботою, в якій досліджено ціннісну природу права як складової соціокультурної системи, що діє як у межах соціального організму в цілому, так і у формі самодостатньої, самогенеруючої правової системи.

Зокрема, у дослідженні вивчені особливості гносеологічної природи цінностей права, специфічні риси ейдетичних (формальних) та соціокультурних (змістовних) цінностей права, ціннісні співвідношення між правом та основоположними цінностями - свободою, рівністю та справедливістю. В дисертиції охарактеризовано також загальносоціальну цінність права, визначено його ціннісне значення у громадянському суспільстві та у сучасному українському соціумі, розвиток якого підтверджує необхідність вдосконалення права як життєво необхідної цінності.

Ключові слова: аксіологія, право, цінність, соціокультурна система, правотворчість, соціум, ціннісні орієнтири, формальні цінності права, змістовні цінності права.

Патерило И.В. Право как ценностная категория. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история правовых и политических учений. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины. - Киев, 2006.

В диссертации впервые в украинской юридической науке проведен комплексный анализ права как аксиологического феномена, рассмотрена ценностная природа права как необходимое условие его эффективного функционирования.