Проблема істини у кримінальному судочинстві України

Размещено на http://allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Спеціальність 12.00.09 -

Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

“Проблема істини у кримінальному судочинстві України”

Прилуцький Павло Валентинович

Київ -2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі проблем кримінального права,

кримінології та судоустрою Інституту держави і права

ім. В.М.Корецького НАН України (м. Київ)

Науковий керівник: кандидат юридичних наук,

старший науковий співробітник

Сірий Микола Іванович -

Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН

України, старший науковий співробітник відділу

проблем кримінального права, кримінології та судоустрою

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Варфоломеєва Тетяна Вікторівна,

Академія адвокатури України, ректор

кандидат юридичних наук, професор

Шибіко Василь Петрович,

Київський національний університет імені Тараса

Шевченка, професор кафедри правосуддя юридичного факультету

Провідна установа: Національна юридична академія

України імені Ярослава Мудрого Міністерства

освіти і науки України, кафедра

кримінального процесу (м. Харків)

Захист відбудеться 19 червня 2006 року о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.05 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.253).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “10”травня 2006 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.П.Сиза

ЗАГАЛЬНА ХРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлена реформуванням судової та правоохоронної системи в Україні, оновленням кримінально-процесуальної форми, необхідністю здійснення якісного переходу на більш високий рівень ефективності правосуддя, що, безперечно, потребує нових підходів у питанні забезпечення встановлення істини у кримінальному судочинстві. Дана проблема є вкрай важливою. Якщо за результатами розгляду кримінальної справи не буде допущено помилки, всі обставини будуть встановлені вірно, то понесуть покарання дійсно винні у вчиненні злочину особи, і, одночасно, отримають законний захист інтереси потерпілих та не постраждають непричетні до злочину особи.

Проблема встановлення істини наскрізь пронизує напрямок адаптації кримінально-процесуального законодавства України до законодавства Європейського Союзу та забезпечення неухильного дотримання вимог Конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), зокрема, закріпленого у ст.6 права на справедливий суд, а також положень інших міжнародно-правових актів в галузі правосуддя та захисту прав людини в сфері кримінальної юстиції.

Увага до способів, методів, форм забезпечення істини у кримінальному судочинстві суттєво збільшилась у зв'язку з реформуванням системи кримінально-процесуальних функцій і проведенням послідовної диференціації завдань та обов'язків суб'єктів правоохоронної діяльності, у зв'язку з необхідністю удосконалення правової регламентації забезпечення функції правосуддя, наповнення її цілей реалістичним змістом.

Актуалізація проблематики реалізації принципу встановлення істини зумовлена також і необхідністю приведення порядку доказування та системи кримінально-процесуальних доказів до вимог змагальності з метою неухильного виконання конституційної вимоги щодо забезпечення сторонам свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Шлях до істини у кримінальному суді - це шлях від ймовірних знань до достовірних висновків, він пов'язаний зі складними психологічними механізмами формування внутрішнього переконання судді, що потребують невідкладного осмислення з огляду на нові політико-правові та соціально-економічні умови соціального розвитку, на розбудову нової системи цінностей в суспільстві.

Істина у кримінальному судочинстві за останні півстоліття була предметом ряду попередніх досліджень, зокрема, на монографічному рівні у працях А.Д.Соловйова (1969), О.М.Ларіна (1976), Г.І.Чангулі (1981), М.М. Михеєнка (1984), Ю.М.Грошевого (1997), В.Т. Маляренка (1999), С.М. Стахівського (2005) та ін., але з огляду на вищезазначене дана проблематика нині потребує комплексного вивчення для забезпечення подальшого розвитку вітчизняного кримінального процесу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація виконана як складова частина досліджень відділу кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України за тематикою “Кримінально-правові і кримінально-процесуальні аспекти здійснення правосуддя в Україні” (РК0104U007591), “Актуальні проблеми кримінальної юстиції в Україні” (0120U001597).

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є проведення комплексного теоретичного аналізу кримінально-процесуальної форми в частині забезпечення встановлення істини у кримінальних справах, вироблення рекомендацій і пропозицій щодо удосконалення кримінально-процесуального закону.

Для досягнення вказаної мети заплановано вирішити такі завдання:

- дати визначення поняття „істина” у кримінальному процесі;

- охарактеризувати місце категорії „істина” та визначити її співвідношення з іншими ключовими категоріями та положеннями кримінального судочинства;

- провести диференціацію суб'єктів кримінального процесу, що беруть участь у встановленні істини у справі, окреслити їх місце і роль у цьому процесі; істина кримінальний судочинство

- з'ясувати особливості процесу пізнання істини в кримінальній справі;

- встановити специфіку та механізм формування внутрішнього переконання судді при встановленні істини у справі.

Об'єктом дослідження є закономірності побудови кримінально-процесуальної форми в частині реалізації вимог встановлення істини при провадженні у кримінальній справі.

Предмет дослідження - правові норми, що складають механізм встановлення істини у кримінальній справі, та практика їх застосування на різних стадіях процесу.

Методологічною основою дисертації є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об'єктивного та всебічного аналізу правового явища, яким є проблема встановлення істини у кримінальному судочинстві. Для досягнення поставленої мети дослідження застосовано методи: діалектичний, формально-логічний, історичний, системно-структурний, порівняльно-правовий, системного аналізу. Підґрунтям дослідження виступає діалектичний метод пізнання, відповідно до якого проблеми, що вирішуються в дисертації, розглядаються в єдності їх соціального змісту та правової форми. Історичний метод застосовується при дослідженні витоків розвитку процесуальної форми в частині встановлення істини у кримінальному судочинстві. Системно-структурний метод і системний аналіз сприяли виробленню поняття “істина” у кримінальному процесі. Це дозволило поєднувати сукупність різноманітних ознак явища - елементів системи, кожен з яких має специфічні властивості, у систему, що характеризується новою системною якістю. Застосування порівняльно-правового методу дозволило проаналізувати здійснення правосуддя України з огляду на його завдання - встановлення істини у кримінальній справі у порівнянні з іноземними правовими аналогами. Вимоги формальної логіки щодо послідовності, визначеності, несуперечності й обґрунтованості суджень були дотримані при формулюванні висновків і пропозицій відповідно до мети дослідження.

Теоретичну основу висновків, сформульованих у дисертаційному дослідженні, складають трактати Арістотеля, Платона, І.Бентама, Августина Аврелія, Рене Декарта, Дж.Локка, Г.В.Гегеля, наукові праці українських і зарубіжних вчених-юристів у галузі теорії держави і права, конституційного права й безпосередньо кримінально - процесуального права дореволюційного, радянського і сучасного періодів. Так, підґрунтям дослідження стали ідеї та погляди Л.Є.Володимирова, Д.Н.Стефановського, В.П.Данєвського, І.В.Михайловського, Д.Г.Тальберга, В.К.Случевського, І.Я.Фойницького, М.М.Розіна, М.С.Строговича, М.М.Полянського, М.О.Чельцова-Бебутова, Я.О.Мотовиловкера, Ю.М.Грошевого, М.М.Михеєнка, Г.І.Чангулі, І.Л.Пєтрухіна, І.І. Мухіна, І.В.Тирічева, М.С.Алексєєва, А.Л.Ривліна, Е.М.Мурадяна, В.С.Бурданової, М.І.Бажанова, С.А.Пашина, В.М.Розіна, В.Д.Бринцева, В.П.Шибіки, М.Є.Шумила, В.Т.Нора, В.Т.Маляренка, В.М.Тертишника, С.А.Альперта, В.В.Гевко, С.М.Стахівського, Є.Г.Коваленка, Т.В.Варфоломеєвої, В.Г.Гончаренка та інших.

У дисертації використовуються також праці зарубіжних вчених: В.Берхнема, Дж.Френка, Г.Абрахема, Е.Моргана, Дж.Уейнстейна, Дж.Уігмора, А.Вандербільта, Д.Фелмена, В.Стентона, Елі й інших.

Нормативною базою дослідження є Конституція України, кримінально-процесуальне законодавство України, міжнародно-правові акти в галузі організації правосуддя та захисту прав і свобод людини. Окрім того, в роботі проаналізовано ряд законопроектів та законодавчі акти зарубіжних держав.

Емпіричну базу дослідження склали статистичні дані, результати вивчення й аналізу практики діяльності слідчих і судових органів. Зокрема, було проаналізовано 194 кримінальних справи, що розглядались місцевими та апеляційними судами Черкаської області в період із 2001 р. по 2004 р., а також рішення та матеріали узагальнення судової практики Верховного Суду України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним теоретичним дослідженням проблеми встановлення істини у кримінальному судочинстві, в якому обґрунтовуються нові в теоретичному та практичному аспекті положення, зокрема:

1. Запропоновано авторське визначення поняття істини у кримінальному судочинстві як встановлену у судовому порядку відповідність висновків суду, зроблених у вироку, фактичним обставинам справи, так як вони мали місце у дійсності, і були встановлені судом на підставі розглянутих та оцінених за внутрішнім переконанням доказів.

2. Обґрунтовано, що при формуванні нового вітчизняного кримінально - процесуального законодавства недоречно відмовлятися від застосування категорії „істини”, яка є фундаментальною віссю процесуальної форми. Істина у кримінальному судочинстві встановлюється шляхом пізнання суддею об'єктивних обставин конкретної кримінальної справи в процесі доказування своїх позицій її учасниками, оцінки зібраних у справі доказів за вільним внутрішнім переконанням і проголошення його результатів у обвинувальному чи виправдувальному вироку суду.

3.Запропоновано принцип встановлення істини в кримінальному процесі розглядати і як конституційний, і як галузевий. З огляду на те, що норми Конституції України (статті 31, 32, 62, 63) опосередковано містять вимоги щодо встановлення істини у кримінальній справі, принцип встановлення істини у кримінальному судочинстві в перспективі розвитку конституційного законодавства може бути безпосередньо закріплений в Основному законі України.

4. Запропоновано запровадити в кримінальному процесі України інститут асистованих свідків, який би дозволив надати можливість особі, відносно якої фактично ведеться досудове слідство, але не пред'явлено обвинувачення, під час допиту її як свідка, давати показання за участю захисника.

5. Наведено додаткові аргументи на користь запровадження інституту слідчого судді (судді з дотримання прав особи), який в умовах змагальної процедури на досудових стадіях кримінального процесу буде здійснювати контроль за законністю закріплення доказів, забезпечення їх достовірності, мінімізацію відомчого впливу на процес розслідування.

6. Запропоновано сучасну модель розподілу процесуальних функцій серед основних суб'єктів кримінального судочинства. Відповідно до якої, сторона обвинувачення та захисту повинні прагнути до встановлення істини, а основна функція щодо її встановлення й проголошення у кримінальній справі покладається на суд.

7. Доводиться, що за своїм змістом функція правосуддя передбачає пізнання істини судом в процесі доказування. При цьому, роль суду у кримінальному процесі не може бути зведена до пасивного споглядання боротьби між сторонами. Він зобов'язаний проявляти активність у з'ясуванні обставин, що мають значення для розгляду кримінальної справи, але не були надані учасниками процесу. Однак суддя в жодному випадку не може перебирати на себе обов'язок доказування обставин справи, які мають доводити її учасники.

8. Запропоновано в перспективі розвитку змагального вітчизняного кримінального процесу відмовитись від протоколів слідчих і судових дій як виду доказів. Прагнучи до становлення в Україні змагального кримінального процесу, необхідно повернутися до класичного переліку видів доказів у кримінальному судочинстві, а саме до їх кола включити: показання свідка, показання потерпілого, показання обвинуваченого (в тому числі підозрюваного, підсудного), висновок та роз'яснення експерта, речові докази, документи.

9. Визначено що, внутрішнє суддівське переконання - це свідома суб'єктивна впевненість індивідууму (судді) в існуванні чи не існуванні відповідних об'єктивних фактів, на підставі яких ним приймається процесуальне рішення, робиться висновок про винуватість чи невинуватість підсудного у вчинені інкримінованого йому злочину, призначається підсудному вид і міра покарання або здійснюється його звільнення від кримінальної відповідальності.

Внутрішнє суддівське переконання в залежності від стадії кримінального судочинства може характеризувати або ймовірне знання, або остаточні висновки, отримані під час підсумкової оцінки доказів у справі, що кладуться в основу винесення, та проголошення вироку.

10. Запропоновано статтю 22 КПК України викласти у наступній редакції:

„Стаття 22. Встановлення істини

1. Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи.

Під час розслідування кримінальної справи прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання зобов'язані виявляти обставини, що викривають обвинуваченого, а також сприяти встановленню обставин, що пом'якшують покарання або звільняють його від відповідальності.

2. При розгляді справи суд зобов'язаний зберігати об'єктивність та неупередженість.

3. Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.

Забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів”.

11. Для упорядкування системи кримінально-процесуальних доказів з метою удосконалення порядку встановлення істини у частині 2 статті 65 КПК України слова: „протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів” - слід виключити. Окрім того, необхідно внести відповідні зміни до ч.2 ст. 8 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність” узгодивши її зміст із ч.2 ст. 65 КПК України.

12. Запропоновано диференційний підхід до розуміння внутрішнього переконання особи, у відповідності з яким не можна ототожнювати внутрішнє переконання, яке досягається різними суб'єктами кримінального процесу на різних його стадіях та при проведенні різних процесуальних дій.

У зв'язку з цим статтю 67 КПК України пропонується викласти в новій редакції:

„1. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор для прийняття процесуальних рішень оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

2. Суд оцінює докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

3. Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили”.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції, які містяться в роботі, можуть бути використані при підготовці, розробці й удосконаленні актів законодавства України, що регулюють питання кримінального судочинства, зокрема Кримінально-процесуального кодексу України, Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”.

Положення дисертації можуть бути використані при підготовці підручників, курсів лекцій, навчальних посібників і методичних рекомендацій для студентів юридичних вищих навчальних закладів.

Окремі результати можуть стати підґрунтям для подальших досліджень проблем судочинства.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана й неодноразово обговорена у відділі кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України. За результатами дослідження автором протягом 2003 - 2004 навчальних років викладено курс лекцій по предмету „Кримінальний процес України” студентам денного відділення Смілянської філії Східноєвропейського університету економіки і менеджменту, що навчаються за спеціальністю „Правознавство” (довідка №12 від 6.02.2006 р.).

Основні положення та висновки дисертації доповідались автором на міжнародних наукових конференціях: „Другі осінні юридичні читання” (14-15 листопада 2003 р.), „Запорізькі правові читання” (30 червня - 2 липня 2004 року). Окремі положення і висновки дисертації викладені в наукових публікаціях.

Публікації. Основні теоретичні і практичні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені в 7 статтях у провідних наукових фахових виданнях відповідно до вимог, які висуває ВАК України, і тезах доповідей і наукових повідомлень на 2 науково-практичних конференціях.

Усього з теми дисертації опубліковано 8 робіт.

Структура дисертації. Відповідно до наукових цілей, завдань і логіки дослідження дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації - 232 сторінки, з них основний текст - 203 сторінки. Список використаних джерел на 24 сторінках містить 278 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, охарактеризовано стан її наукової розробленості, визначено мету і задачі, об'єкт, предмет та методологічну основу наукового пошуку, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, їх новизну та апробованість, наведено структуру роботи.

Перший розділ “Загальна характеристика проблеми істини у кримінальному судочинстві”, що складається з чотирьох підрозділів, присвячено розгляду проблеми істини в контексті історичного розвитку кримінального процесу, визначенню поняття, характеристиці принципу встановлення істини, змісту та значенню категорії „істина” у вітчизняному кримінальному процесі та у кримінальному процесі зарубіжних демократичних країн.

У першому підрозділі “Проблема істини в контексті історичного розвитку кримінального процесу” досліджується еволюція виникнення розвитку правової думки щодо істини у кримінальному процесі. Насамперед, розглянуто первинні витоки античних часів. Детально проаналізовано теоретичні напрямки цієї проблеми періоду судово-правової реформи 60-х років ХІХ століття, епохи 40-70 років радянської доби, 90-х років розбудови нової кримінально - процесуальної форми незалежної української державності. На підсумок, різні підходи систематизовано в контексті історичного розвитку цієї проблеми.

У другому підрозділі „Поняття, зміст та значення категорії „істина” у вітчизняному кримінальному процесі” розглядається диференційований підхід до визначення поняття „істина” в кримінальному судочинстві, досліджено етимологію, шлях впровадження даного терміну у вітчизняне кримінально-процесуальне законодавство. На підставі системного аналізу робіт Л.Є.Володимирова, І.В.Михайловського, Д.Г.Тальберга, І.Я.Фойницького, М.С.Строговича, Е.М.Мурадяна та ін., запропоновано авторське визначення цього поняття. За змістом, категорія „істина” в кримінальному судочинстві - це встановлена у судовому порядку відповідність висновків суду, зроблених у вироку, фактичним обставинам справи, так як вони мали місце у дійсності і були встановлені судом на підставі розглянутих і оцінених за внутрішнім переконанням доказів.

Категорія „істина” є ключовою для кримінального процесу, вона пронизує всі його стадії й інститути. На її основі визначається самостійний принцип кримінального процесу. Вона має суттєвий вплив на формування інших принципів кримінального судочинства, зокрема: принципу законності; принципу змагальності; принципу повноти, об'єктивності та всебічності розгляду кримінальної справи; принципу безпосередності дослідження доказів; принципу вільної оцінки доказів за внутрішнім переконанням тощо. Важливий вплив ця категорія має й на формування окремих процесуальних функцій, зокрема, функцій захисту, обвинувачення та розгляду і вирішення справи. Ці функції будуються виходячи із змісту вимог встановлення істини.

Третій підрозділ має назву „Встановлення істини як принцип кримінального судочинства України”. В ньому наведено обґрунтування на користь саме цієї назви, підкреслено, що, важливе значення для даного принципу, має, в першу чергу, його мета. Метою цього принципу виступає встановлення істини, при цьому її конкретизація залежить від типу, характеру, специфіки кримінального процесу у правовій системі. За принцип об'єктивної істини у кримінальному процесі виступали М.С.Строгович, В.Є.Чугунок, О.Д.Соловйов, А.Л.Ривлін, С.А.Альперт, Т.М.Добровольська, Я.О.Мотовиловкер.

М.Л.Шифман, І.В.Тирічев, М.О.Чельцов, Н.І.Ніколайчик, Є.О.Матвієнко та деякі інші автори вважали, що встановлення об'єктивної істини є лише метою доказування у кримінальній справі. Ю.М.Грошевий, Т.М.Мірошниченко, Ю.В.Хоматов ототожнюють цей принцип з вимогою повноти, всебічності та об'єктивності розгляду справи. Системно проаналізувавши погляди науковців з цього питання, автор обґрунтовує необхідність застосування в кримінальному процесі принципу встановлення істини. Виходячи зі змісту статей 31, 32, 62, 63 Конституції України принцип встановлення істини можна повноправно вважати конституційним. Враховуючи специфіку кримінального процесу запропоновано даний принцип розглядати одночасно і як конституційний, і як галузевий.

У четвертому підрозділі „Категорія „істина” у кримінальному процесі зарубіжних демократичних країн” розглядаються доктринальні підходи країн англосаксонської і континентальної правових систем до проблеми істини в кримінальному процесі. Зроблено висновок, що в англосаксонському та континентальному кримінальному процесі проблема істини розглядається з позиції, яка докорінним чином відрізняється від тієї, яка мала місце у вітчизняній правовій думці. Загальним для західних правових систем є начало суб'єктивного пізнання істини у кримінальному судочинстві. Істиною для них є те, що пізнав і встановив суддя через своє внутрішнє суб'єктивне переконання в результаті розгляду кримінальної справи. Західна правова доктрина відкидає концепцію можливості об'єктивного пізнання дійсності та встановлення об'єктивної істини. Критично оцінені висновки, які сформовані західними вченими і практиками щодо проблеми істини у кримінальному судочинстві, можуть бути позитивно використані при розробці цього питання у вітчизняному кримінальному процесі.

У другому розділі „Встановлення істини в процесі кримінально-процесуального доказування”, який складається з трьох підрозділів, досліджуються питання доказування та реалізації кримінально-процесуальних функцій в процесі його здійснення, застосування засобів доказування при встановленні істини у кримінальному судочинстві.

У першому підрозділі „Доказування як спосіб встановлення істини у кримінальному процесі” розглядаються теоретичні проблеми процесуально-судового пізнання дійсності. Дослідивши погляди на це питання І.Я.Фойницького, Л.Є.Володимирова, М.С.Строговича, І.І.Мухіна, Ф.Н.Фаткулліна, Ц.М.Каза, П.А.Лупинської, Л.М.Карнєєвої, Л.Д.Кокорєва, А.Р.Ратинова, Н.Я.Якубовича, М.М.Михеєнка та інших, дисертантом запропоновано визначення процесуально-судового пізнання, як здійснюваної у визначеному законом порядку пізнавально-практичної діяльності уповноваженими суб'єктами кримінального процесу, що полягає у формуванні, перевірці та оцінці доказів і їх процесуальних джерел з метою встановлення істини у кримінальній справі. Запропоновано не ототожнювати доказування яке здійснюють органи досудового слідства, та пізнавальну діяльність яку здійснює суд у ході судового слідства. Специфіка процесу доказування полягає в тому, що його учасник має зайняти одну з позицій - обвинувачення чи захисту. За процесуальною функцією, суд є неупередженим учасником кримінального процесу на якого державою покладається обов'язок встановити істину у кримінальній справі. Тому, не можна говорити, що суд займається доказуванням у загальноприйнятому розумінні цього слова. Доцільно вести мову про те, що суд пізнає істину в результаті доказування обставин справи учасниками кримінального судочинства в змагальному процесі. Однак, не можна вимагати від суду повної пасивності під час розгляду справи. Суддя - „господар” справи. Він має бути активним дослідником істини в контексті спрямування процесу дослідження всіх обставин справи у руслі необхідному для проголошення законного, обґрунтованого, об'єктивного (істинного) вироку.

У другому підрозділі „Реалізація кримінально-процесуальних функцій в процесі доказування і їх значення для встановлення істини у кримінальній справі” вказується на необхідність чіткого розмежування процесуальних функцій між учасниками кримінального судочинства та недопустимість покладання на окремих його учасників (зокрема, на суд) виконання непритаманних їм функцій. Дослідивши погляди І.Я.Фойницького, В.П.Данєвського, Д.Г.Тальберга, Г.І.Чангулі, А.А.Піонтковського, М.М.Полянського, А.І.Трусова, А.Л.Ривліна, С.А.Альперта та ін., зроблено висновок, що основними учасниками пошуку істини в процесі кримінально-процесуального доказування є носії основних процесуальних функцій (обвинувачення, захист, здійснення правосуддя). Класичну тріаду функцій кримінального судочинства гармонійно доповнюють й інші учасники процесу: свідок, експерт, спеціаліст; потерпілий, цивільний позивач та відповідач; представник потерпілого, цивільного позивача та відповідача; представники підозрюваного, обвинуваченого, підсудного; поняті; перекладач; секретар судового засідання. Кожен з них здійснює визначену йому законом процесуальну функцію спрямовану на встановлення істини у кримінальній справі. Запропоновано для поглиблення функції захисту у пошуку істини в кримінальній справі допускати захисника до активної участі в допиті особи як свідка (інститут асистованих свідків). Підтримано позицію запровадження інституту суду присяжних засідателів.

У третьому підрозділі „Застосування засобів доказування при встановленні істини у кримінальному судочинстві” розглядаються проблеми використання в кримінальному процесі України окремих засобів доказування. Автор детально аналізує джерела доказів: показання учасників кримінального судочинства, висновок експерта, речові докази, документи, протоколи слідчих і судових дій. Запропоновано в ході запровадження змагального процесу відмовитись, як від доказу, від протоколів з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів. Пропонується повернутися до класичної системи доказів у кримінальному судочинстві, а саме: показання свідка, показання потерпілого, показання обвинуваченого (в тому числі підозрюваного, підсудного), висновок експерта, речові докази, документи.

Особлива увага звертається на проблему визнання вини обвинуваченим у зв'язку з запровадженням скороченої процедури розгляду кримінальних справ. На підставі порівняльного аналізу вітчизняного й зарубіжного законодавства запропоновано використовувати систему скороченого розгляду в Україні при умові, що суддя буде мати об'єктивну можливість перевірки істинності визнання підсудного, а останній, в обов'язковому порядку повинен бути забезпечений кваліфікованим захисником.

У третьому розділі „Формування внутрішнього переконання судді при встановленні істини у кримінальній справі”, який складається з двох підрозділів, досліджується питання внутрішнього переконання судді в процесі встановлення істини у кримінальному судочинстві та з'ясовуються фактори негативного впливу на його формування та напрямки їх подолання.

У першому підрозділі „Місце і роль внутрішнього переконання судді в процесі встановлення істини” розглядаються відмінності між системою оцінки за формальними ознаками та системою оцінки за вільним внутрішнім переконанням. З'ясовуються умови формування вільного внутрішнього переконання судді при провадженні у кримінальній справі. Визначається роль сумніву та припущення в цьому процесі. Запропоновано диференційовано підходити до оцінки внутрішнього переконання, яке досягається на різних стадіях кримінального процесу різними його суб'єктами.

Визначається, що істина у кримінальному судочинстві встановлюється шляхом пізнання суддею об'єктивних обставин конкретної кримінальної справи в процесі доказування, що ґрунтується на свободі сторін щодо надання суду своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості, передбачає формування вільного внутрішнього переконання судді та закріплюється в акті судової влади - обвинувальному чи виправдувальному вироку суду.

Внутрішнє суддівське переконання в залежності від стадії кримінального судочинства здобуває різний рівень завершеності. Для того, щоб жодна невинна особа не була піддана незаконному засудженню, і щоб жоден злочинець не уник справедливого покарання, найвищі вимоги до формування внутрішнього переконання судді, пов'язані з підсумковою оцінкою доказів у справі, що знаходить своє відображення у проголошенні вироку.

У другому підрозділі „Девіантні фактори впливу на формування внутрішнього переконання судді” розглядаються негативні чинники, які можуть впливати на свободу формування внутрішнього переконання судді. До таких чинників дисертант відносить такі, що пов'язані з особистістю судді (суб'єктивні чинники), та ті, які зумовлені зовнішніми причинами (об'єктивні чинники). Запропоновані напрямки подолання цих негативних явищ шляхом підвищення вимог до особистих якостей суддів, підвищення стандартів відповідальності за прийняті рішення, утримання від покладання на суддів виконання непритаманних їм функцій, підвищення рівня використання засобів доказування у конкретних кримінальних справах.

У висновках автором формулюються найсуттєвіші результати дисертаційного дослідження. Зокрема, відзначається що:

1. Витоки проблеми пошуку істини у кримінальному судочинстві беруть свій початок ще з античної правової думки, і з тих часів на формування уявлення про істину в суді наклали свій відбиток зміни типу процесу, світобачення, ідеології в суспільстві. В роботі сконцентровано увагу на тому, що палітра нинішньої проблеми щодо істини у вітчизняному кримінальному процесі значною мірою відбиває спрямованість підходів судово-правової реформи 60-х років XIX століття у Російській імперії та радянського періоду 40-70 років XX століття трансформованих у сучасний формат розбудови змагального кримінального процесу на демократичних засадах.

2. У слов'янських народів історично досягнення справедливості при розгляді справи у суді позначається терміном „правда”. При цьому, в працях з кримінального процесу вживались категорії „матеріальна правда”, „формальна правда” та ін. Термін „істина” потрапив у вітчизняний кримінальний процес через російську доктрину з європейської. На початку ХХ століття в юридичній літературі починає використовуватись категорія „істина”: безумовна, матеріальна, юридична і т.д.

3. З метою поглиблення знань процесуальної форми, прагнучи більш повно відобразити юридичну природу та внутрішній зміст категорії „істина”, в роботі запропоновано її авторське визначення.

4. Автор вважає, що категорія істини визначає загальні вимоги до кримінально-процесуальної форми. Принцип істини - є основним принципом кримінального процесу, який пронизує всі його стадії й інститути. Сутність цього принципу полягає у прагненні до встановлення істини учасниками кримінального судочинства та її обов'язкового встановлення у результаті розгляду кримінальної справи судом. Конституція України, на жаль, прямо не закріпила цей принцип. Однак, зі змісту норм Основного закону (статті 31, 32, 62, 63 ) можна зробити висновок, що цей принцип міститься в цілому ряді інститутів щодо забезпечення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; недоторканності приватного життя; захисту від обвинувачення та ін., а тому може повноправно вважатися конституційним. Запропоновано принцип встановлення істини в кримінальному процесі розглядати одночасно і як конституційний, і як галузевий.

5. В англосаксонському кримінальному процесі та кримінальному судочинстві континентальної Європи проблема істини розглядається з позиції, яка докорінним чином відрізняється від тієї, що мала місце у вітчизняній правовій думці. Загальним для обох західних правових систем є те, що вони стоять на началах суб'єктивного пізнання істини, відкидаючи по суті концепцію можливості об'єктивного пізнання дійсності та встановлення об'єктивної істини. Враховуючи європейський напрямок розвитку України, пропонується як на законодавчому, так і на доктринальному рівні забезпечити послідовне проведення ідеї щодо посилення суб'єктивного начала в механізмі пізнання істини зі збереженням процесуальних гарантій щодо об'єктивності розгляду кримінальної справи.

6. На думку автора, необхідно чітко розрізняти ролі, які здійснюють учасники кримінального судочинства в процесі доказування в кримінальній справі. Критично оцінюючи позиції про те, що суд зобов'язаний здійснювати доказування у справі, автор вважає, що більш правильно було б вести мову не про доказування судом обставин справи, цим повинні займатися у змагальному кримінальному процесі її сторони, а про їх судове пізнання. Суд пізнає істину в результаті доказування обставин справи її учасниками.

7. Функції обвинувачення, захисту та здійснення правосуддя, відіграють важливе значення у процесі встановлення істини у кримінальній справі та обумовлюють місце і роль окремих учасників кримінального судочинства. Останні мають низку прав і обов'язків, а їх процесуальна діяльність у різний спосіб спрямована на встановлення істини.

8. Автор не погоджується з викладеною у статті 22 Кримінально-процесуального кодексу України позицією, яка вимагає від прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.

З метою усунення очевидного протиріччя, обумовленого зазначеними вимогами даної норми, запропоновано змінити категоричність цієї вимоги. Органи досудового слідства мають сприяти виявленню обставин, що виправдовують обвинуваченого та пом'якшують його вину. Для реального забезпечення цієї вимоги пропонується забезпечити змагальні начала досудового слідства.

9. В роботі обґрунтовується, що існуюча система доказів (стаття 65 КПК України) не відповідає вимогам демократичного, змагального, спрямованого на встановлення істини у справі кримінального процесу. Пропонується повернутися до класичної системи кримінально-процесуальних доказів.

10. В дисертації запропоновано визначення внутрішнього суддівського переконання.

Внутрішнє суддівське переконання - це свідома суб'єктивна впевненість індивідууму (судді) в існуванні чи не існуванні певних об'єктивних фактів, на підставі яких ним робиться висновок про винність чи не винуватість підсудного у скоєнні інкримінованого йому злочину та виникає рішучість у призначенні підсудному конкретного виду і міри покарання чи звільнення його від кримінальної відповідальності.

На думку автора, внутрішнє суддівське переконання в залежності від стадії кримінального судочинства може диференціюватися.

11. Істина у кримінальному судочинстві встановлюється шляхом пізнання суддею об'єктивних обставин конкретної кримінальної справи в процесі доказування своїх позицій її учасниками, оцінки зібраних у справі доказів за вільним внутрішнім переконанням і проголошення його результатів у обвинувальному чи виправдувальному вироку суду. Процес формування внутрішнього суддівського переконання об'єктивно супроводжують сумніви.

На думку автора, суддя може досягти внутрішнього переконання у справі при наявності „розумних” сумнівів, якщо ці „розумні” сумніви не торкаються головного питання про винність підсудного. Факт вчинення злочину конкретним обвинуваченим має бути встановлений з абсолютною безсумнівністю.

12. Мета встановлення істини у кримінальній справі повинна знайти своє відображення і в завданні кримінального судочинства, зокрема, завданням має бути охорона прав та законних інтересів його учасників, а також швидке і повне розкриття злочинів у відповідності з дійсними обставинами справи, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Прилуцький П.В. Поняття і види істини в кримінальному судочинстві// Право України. - №6. - 2003. - С.12-15.

2. Прилуцький П.В. Роль і місце учасників кримінального судочинства при встановленні істини у справі// Право України. - №10. - 2003. - С.36-40.

3. Прилуцький П.В. Проблема істини в теорії кримінального судочинства// Право України. - №4. - 2004. - С.41-45.

4. Прилуцький П.В. Філософсько-правовий погляд на проблему істини у кримінальному судочинстві// Право України. - 2005. - №5. - С.17-20.

5. Прилуцький П.В. Визнання вини: сучасний погляд на стару проблему// Вісник Верховного Суду України. - №8 (60). - 2005. - С.43 - 47.

6. Прилуцький П.В. Проблема (поняття) істини в теорії кримінального судочинства//Вісник Запорізького державного університету: Збірник наукових статей. Юридичні науки. - Запоріжжя: Запорізький державний університет. - №2. - 2004. - С.192-194.

7. Прилуцький П.В. Внутрішнє переконання судді в процесі встановлення істини у кримінальному судочинстві// Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових статей. Юридичні науки. - Запоріжжя: Запорізький національний університет. - №1. - 2005. - С.199 - 204.

8. Прилуцький П.В. Формальний доказ// Юридична енциклопедія: В 6 т./ Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: Укр.енцикл., 2004. - Т.6. - С.298.

АНОТАЦІЇ

Прилуцький П.В. Проблема істини у кримінальному судочинстві України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2006.

Дисертація присвячена проблемі встановлення істини у кримінальному судочинстві України. Аналізується виникнення і розвиток цієї проблеми в історичному контексті. Досліджується етимологія поняття „істина” та його співвідношення з категоріями „повноти”, „всебічності” та „об'єктивності” в кримінальному процесі. Здійснюється диференціація учасників кримінального судочинства за їх функціональною роллю щодо встановлення істини у кримінальній справі. Аналізуються теоретичні аспекти доказування як способу встановлення істини у кримінальному процесі та вказується на його відмінні ознаки з судово-процесуальним пізнанням. Розглядаються проблеми засобів доказування у кримінальному процесі України. Аналізується порядок формування внутрішнього переконання судді у кримінальній справі. Піддаються дослідженню негативні фактори, які можуть впливати на формування внутрішнього переконання судді та напрямки їх подолання. В дисертації зроблено висновок щодо недоцільності відмови під категорії „істина” у кримінальному процесі, сформульовано пропозиції щодо вдосконалення системи засобів доказування.

Ключові слова: істина в кримінальному процесі, доказування, пізнання, внутрішнє переконання судді, принцип встановлення істини.

АННОТАЦИИ

Прилуцкий П.В. Проблема истины в уголовном судопроизводстве Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2006.

В диссертации исследуется проблема поиска истины в уголовном судопроизводстве Украины. Автор делает анализ этимологии понятия “истина” в уголовном процессе, прослеживает историческое развитие и применение этого термина в отечественной и зарубежной доктрине и законодательстве. Сделан вывод о том, что отказ от применения этой категории в уголовном процессе необоснован. Дано авторское определение понятия истины в уголовном процессе. Также в диссертации рассматривается соотношение принципа установления истины с категориями полноты, всесторонности и объективности рассмотрения обстоятельств уголовного дела. На основании анализа норм Конституции Украины предложено считать принцип установления истины не только отраслевым, но и конституционным. Проведен анализ проблемы истины в зарубежном законодательстве и доктрине стран англо-американской и континентальной правовых систем. Указаны общие и отличительные черты по этому вопросу в отечественной и зарубежной доктрине.

Рассмотрен вопрос о значении доказывания в уголовном процессе для установления истины по делу. Автор делает разграничение между доказыванием, которое осуществляется участниками уголовного судопроизводства и познавательной деятельностью суда. Дано определение судебно-познавательной деятельности. Указаны отличительные черты между процессуальным доказыванием, осуществляемым участниками процесса, и судебно-познавательной деятельностью, которую выполняет суд в ходе рассмотрения уголовного дела.

Произведена дифференциация участников уголовного процесса по функциональному признаку. Критерием дифференциации есть значение и роль такого участника в процессе установления истины в деле. Сделан вывод о том, что обязанность по установлению истины в уголовном процессе должна возлагаться на суд. Все другие участники должны либо стремиться к установлению истины в деле, либо не препятствовать своими действиями в этом. Сделаны предложения о необходимости внесения изменений в уголовно-процессуальное законодательство Украины с целью создания условий для состязательного и симметричного уголовного судопроизводства. В частности, это касается введения института ассистированых свидетелей, усиление начал состязательности на досудебных стадиях расследования.

Автором рассматриваются теоретические аспекты отдельных видов доказательств в их значении, как средств установления истины по делу. Особое внимание уделено показаниям обвиняемого о признании вины. Проводится сравнительная характеристика отечественного и зарубежного законодательства по этому вопросу в связи с концепцией о внедрении сокращенной процедуры рассмотрения уголовных дел в уголовно-процессуальное законодательство Украины.

Предлагается внести изменения в ч.2 ст. 65 УПК Украины и исключить как доказательство протоколы и соответствующие приложения к ним, составленные по результатам оперативно-розыскных мероприятий. По мнению автора, такая практика противоречит началам доказательственного права. Указывается на необходимость вернуться к классической системе доказательств в уголовном процессе Украины.

В диссертации рассматривается вопрос внутреннего судейского убеждения в связи с отысканием истины по уголовному делу. Рассматриваются отличительные черты между системой оценки по внутреннему убеждению и системой оценки по формальным признакам. Дано авторское определение внутреннего убеждения судьи. Предложен дифференцированный подход к пониманию внутреннего убеждения. Указывается, что необходимо различать силу и глубину внутреннего убеждения судьи на различных стадиях уголовного судопроизводства. Так же, дифференциация внутреннего убеждения судьи необходима и при совершении различных процессуальных действий, как-то: дача санкции на арест, проведения обыска, снятие информации с каналов связи и др. В работе рассматривается вопрос сомнения как критерия внутреннего убеждения судьи. Также рассматривается влияние негативных факторов на процесс формирование внутреннего убеждения судьи, даны практические рекомендации для их преодоления.

Ключевые слова: истина в уголовном процессе, доказывание, познание, внутреннее убеждение судьи, принцип установления истины.

ANNOTATION

Prylutskyi P.V. The problem of the truth in the criminal procedure of Ukraine. - Manuscript.

A Dissertation on the reception of scientific degree of the Candidate of juridical sciences in the speciality 12.00.09 - Criminal Procedure and Criminalistics, Forensic Expertise. - The National University named after Taras Shevchenko, Kiev, 2006.

The dissertation is dedicated to the problem establishment of truth in the criminal procedure of Ukraine. In this work is analyzing beginnings and development it issue in historical context. The etymology of the term “truth” is investigated in the dissertation and it's correlation with terms “entirety”, “comprehensive” and “unbiased” in the criminal procedure. The differentiation members of criminal justice are coming to life for their functional role towards ascertainment truth in criminal case. In this work is analyzing theoretical aspects evidence as modus establishment truth in criminal procedure and are effected it separation from judicial knowledge. It is considering problems of sources of evidence in criminal procedure of Ukraine. In the dissertation is analyzing method formation of the moral certainty of the judge in criminal case. This is examined negative factors that can to influence for formation of the moral certainty of the judge and courses them negotiation. In this work the author are came to a decision about necessity maintenance the term “truth” in criminal procedure of Ukraine and propound courses perfection method of sources of evidence and method administration of justice for moral certainty.

Key words: the truth in the criminal procedure, proof, knowledge, moral certainty of the judger, the principle of finding the truth.

Размещено на Allbest.ru

...