Інститут громадянства в Україні

3) подати заяву про набуття громадянства України (а якщо це дитина -- за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника).

Дитина, яка народилася на території України після 24 серпня 1991 р. і не набула за народженням громадянство України та є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов'язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за клопотанням одного з її законних представників.

Датою набуття громадянства України за територіальним походженням є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Ця вимога не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.

Набуття громадянства України внаслідок прийняття (натуралізації) -- це надання органами державної влади за наявності певних умов громадянства особам, які подали про це клопотання. В Україні особи, які набули громадянство шляхом натуралізації, користуються тими самими правами і несуть ті ж самі обов'язки, що й інші громадяни. Але в деяких державах політичні права таких осіб обмежуються. Так, у США, Болгарії, Естонії президентом цих держав може бути тільки громадянин за народженням. У Мексиці тільки громадянин за народженням може обіймати посаду начальника порту, коменданта аеродрому, лоцмана, служити на торгівельному, морському або повітряному судні.

У світовій практиці існують два підходи до натуралізації іноземних громадян. За першого підходу, навіть якщо кандидат відповідає встановленим вимогам для прийняття до громадянства, компетентний державний орган вправі визначати, чи становить прийняття до громадянства даної особи інтерес для держави. За прийняття до громадянства стягується висока плата. Негативне рішення не обґрунтовується та не підлягає оскарженню (Німеччина, Швейцарія, Японія). За другого підходу натуралізуються всі кандидати, які відповідають установленим вимогам (США, Канада, Швеція). Процедура отримання громадянства у цих державах порівняно проста [24, с.35].

Натуралізація може бути: індивідуальною та внаслідок правонаступництва держави. Індивідуальна натуралізація, у свою чергу, поділяється на: натуралізацію, засновану на особистому виборі; натуралізацію в результаті закону, яка є юридичним наслідком укладення шлюбу іноземця з громадянином даної держави, усиновлення, опіки, визнання батьківства тощо.

Законодавство різних держав закріплює неоднакові натуралізаційні вимоги. Єдиних критеріїв у даному питанні немає. Щодо України, то клопотати про прийняття до громадянства України можуть всі дієздатні особи, які досягли 18 років.

Умовами прийняття до громадянства України є:

1) визнання і дотримання Конституції України та законів України.

У цій вимозі виражається існуюча в усьому світі вимога до інтеграції (а в деяких країнах -- до асиміляції) особи, яка має намір отримати громадянство, у відповідне суспільство. Формулювання даної умови є досить широким, оскільки дрібне правопорушення з боку такої особи не повинно бути перешкодою для прийняття її до громадянства України [8, с.49].

2) подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців).

Іноземці, які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство (підданство) цих держав.

Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.

Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається:

1) від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави;

2) якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України.

Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України.

Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства;

3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про громадянство України» безперервне проживання на території України -- це проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік -- 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України. Ця умова не поширюється на іноземців чи осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України понад два роки, і на іноземців чи осіб без громадянства, які перебували з громадянином України понад два роки у шлюбі, що припинився внаслідок його смерті. Дворічний термін перебування у шлюбі з громадянином України не застосовується до іноземців і осіб без громадянства, яким було надано дозвіл на імміграцію відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», тобто як одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України [22, с.391].

Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, -- на три роки з моменту в'їзду в Україну.

У країнах Європи строк безперервного проживання як умова для натуралізації становить від 5 до 15 років. Європейська конвенція про громадянство передбачає, що тривалість проживання для отримання громадянства не повинна перевищувати 10 років. У більшості східноєвропейських країн встановлено 5-річний термін безпосереднього проживання (зокрема, в Англії, Нідерландах, Франції), у Данії, Норвегії -- 7 років, в Угорщині -- 8, у Молдові, Греції, Литві, Іспанії, Італії, Німеччині -- 10 [29, с.259];

4) отримання дозволу на імміграцію. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні, та на іноземців і осіб без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності Законом України «Про імміграцію» (7 серпня 2001 р.) і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні;

5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі). Довідка про володіння українською мовою видається керівником навчального закладу, місцевим органом виконавчої влади України або виконавчим органом місцевого самоврядування.

При цьому українське законодавство досить демократично підходить до встановлення цієї вимоги, оскільки вимагає тільки знання або розуміння української мови в обсязі, достатньому для спілкування. Тоді як у деяких країнах (наприклад, в Естонії) особа, яка має намір набути громадянство цієї держави, повинна скласти іспит на володіння естонською мовою, що за рівнем відповідає екзамену для студента-фахівця з вивчення даної мови;

6) наявність законних джерел існування, під якими, відповідно до ст. 1 Закону України «Про громадянство України», розуміють заробітну плату, прибуток від підприємницької діяльності або власності, пенсію, стипендію, аліменти, соціальні виплати та допомогу, власні фінансові заощадження або фінансову допомогу від членів сім'ї, інших фізичних та юридичних осіб, що

мають законні доходи. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

Встановлення зазначеної вимоги є цілком справедливим, оскільки за відсутності в особи джерел до існування держава повинна буде надавати їй матеріальну допомогу.

Закон окреслює коло осіб, щодо яких в Україні застосовується спрощена натуралізація:

1) положення, передбачені пунктами 3--6 умов прийняття до громадянства України, не поширюються на осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, і на осіб, прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України;

2) прийняття до громадянства України дитини, яка проживає в Україні і один із батьків якої або інша особа, яка відповідно до Закону України «Про громадянство України» є її законним представником і має дозвіл на імміграцію в Україну, здійснюється без урахування умов прийняття до громадянства України, передбачених пунктами 1, 3--6. Дозвіл на імміграцію в Україну не вимагається, якщо законним представником дитини є особа, якій надано статус біженця в Україні або притулок в Україні, або іноземець чи особа без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності Законом України «Про імміграцію» (7 серпня 2001 р.) і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні [6, с.29];

3) іноземці чи особи без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України понад два роки, і іноземці чи особи без громадянства, які перебували з громадянином України понад два роки у шлюбі, що припинився внаслідок його смерті;

4) для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, -- на три роки з моменту в'їзду в Україну.

До громадянства України не приймається особа, яка:

1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;

2) засуджена в Україні до позбавлення волі за скоєння тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.

Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Ця вимога не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.

Датою набуття громадянства України у разі прийняття до громадянства України є дата видання відповідного Указу Президента України.

У деяких державах умовою для натуралізації громадян є давання клятви на вірність державі (Молдова). Пропонується запровадити таку умову прийняття до громадянства і в Україні, оскільки «це дало б можливість підвищити значущість і авторитет українського громадянства, а також підняти рівень так званого морального аспекту громадянства» [17, с.90].

Щодо прийняття до громадянства України внаслідок поновлення у громадянстві, то воно застосовується до осіб, які перебували у громадянстві України, але потім з певних причин його припинили. Від натуралізації поновлення у громадянстві відрізняється більш спрощеним порядком. В Україні процедура поновлення є більш складною щодо тих колишніх громадян, які вже набули іноземне громадянство.

У громадянстві України не поновлюються:

1) особи, які втратили громадянство України у зв'язку з набуттям його внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей чи фальшивих документів або стосовно яких рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням або через поновлення скасовані через те, що особа набула громадянство шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України;

2) особи, які вчинили злочин проти людства чи здійснювали геноцид;

3) засуджені в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

4) вчинили на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.

Датою набуття громадянства України у випадку поновлення є дата реєстрації набуття особою громадянства України. Інші підстави набуття громадянства України передбачені Законом України «Про громадянство України» та міжнародними договорами.

Набуття громадянства за міжнародними договорами досить часто має місце в результаті територіальних змін.

Набуття громадянства за територіальних змін може відбуватися у порядку:

- оптації, тобто добровільного вибору особою громадянства шляхом подання індивідуальної заяви, коли оптант буде жити на території держави, якій передається територія його проживання. Якщо оптант бажає зберегти громадянство держави, що передає територію, то він має бути переселений в державу свого громадянства в установлені договором строки зі збереженням своїх майнових прав і компенсацією за залишену нерухомість. Так, оптація проводилася за договором між КНР та Індонезією 1955 р., між СРСР та Чехословаччиною з приводу Закарпатської України, у державах, які утворилися після розпаду СРСР, тощо;

- трансферту, тобто автоматичної зміни громадянства, коли разом із переходом території автоматично змінюється громадянство її населення незалежно від згоди або незгоди останнього. Наприклад, фактично трансферт було здійснено при об'єднанні ФРН та НДР[27, с.39].

3.2 Припинення громадянства України

Сучасне розуміння громадянства як конституційно-правових відносин між державою та особою як рівноправними суб'єктами цих відносин означає, що громадянство може припинятися з підстав, визначених конституцією та законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про громадянство України» підставами припинення громадянства України є:

1) вихід з громадянства України;

2) втрата громадянства України;

3) припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Вихід з громадянства -- це припинення громадянства за ініціативою особи.

У законодавстві зарубіжних країн застосовуються терміни «вихід з громадянства» та «відмова від громадянства». Відмінність між ними полягає у тому, що вихід з громадянства відбувається за згодою держави, а відмова -- це припинення громадянства за ініціативою особи без необхідності надання державою відповідного дозволу.

Вихід з громадянства України -- це головна підстава його припинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про громадянство України» громадянин України, який відповідно до чинного законодавства України є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням. Закон також визначає порядок припинення громадянства дітей.

Обмеженнями виходу з громадянства України є такі:

1) вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України[4, с.13].

2) вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід з громадянства України, в Україні притягнуто як обвинувачену в кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню.

У законодавстві деяких країн (Болгарія, Грузія, Росія, Румунія, Словенія, Хорватія) встановлено обмеження для виходу з громадянства у зв'язку з невиконанням особою фінансових зобов'язань перед фізичними та юридичними особами, перед державою. Така норма існувала і в Законі України «Про громадянство України» в редакції 1997 р., однак у зв'язку із зловживаннями цією нормою з боку третіх осіб дане обмеження не включене до чинної редакції Закону [12, с.49].

Вихід дітей віком від 14 до 18 років з громадянства України може відбуватися лише за їхньою згодою.

Датою припинення громадянства України у випадку виходу із громадянства є дата видання відповідного Указу Президента України.

Підставами для втрати громадянства України є:

1) добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.

Не вважаються добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки:

а) одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав;

б) набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновителів унаслідок усиновлення її іноземцями;

в) автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства внаслідок одруження з іноземцем;

г) автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави;

2) набуття особою громадянства України через прийняття внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів.

3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є загальним військовим обов'язком чи альтернативною (невійськового) службою.

Положення пунктів 1, 3 не застосовуються, якщо внаслідок цього громадянин України стане особою без громадянства.

Органами, які виступають з ініціативою припинення громадянства України через втрату, є: органи внутрішніх справ, дипломатичні представництва чи консульські установи України (п. 87 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 р. № 215 (у редакції Указу Президента України від 27.06.2006 р. № 588/2006).

Датою припинення громадянства України у випадку його втрати є дата видання відповідного указу Президента України.

Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов'язки громадянина України.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про громадянство України» рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України за територіальним походженням або через поновлення шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.



Висновки

Дослідивши інститут громадянства в Україні можна зробити наступні висновки:

Історично, Україна, як молода, демократична та незалежна держава на підставі позитивного міжнародного досвіду утворила свої конституційно-правові засади, принципи та інститути, серед яких інститут громадянства посідає одне із ключових місць.

Конституційні норми, які проголошують та гарантують громадянство в Україні, закріплено у ст.ст. 4, 25 Конституції України та у багатьох інших статтях Основного Закону, де мова йдеться про громадян, тобто прямо вказується наявність ознаки громадянства України. Закон України «Про громадянство України» за період існування нашої держави витримав три редакції: в редакції 1991 р., а потім -- у редакції 1997 р., а тепер він діє в редакції від 18.01.2001 р., зі змінами і доповненнями. Це свідчить з одного боку про наявність проблем у цій сфері правового регулювання, а з іншого про її розвиток та удосконалення, що ретельно було проаналізовано у цьому дослідженні.

Нормами вищезгаданих законів встановлено, що в Україні діє єдине громадянство. Ця вимога (а інше не скажеш) дійсно відповідає міжнародним стандартам. У 60-х роках західноєвропейські держави - члени Ради Європи прийшли до висновку, що подвійне громадянство є небажаним і його необхідно всіма способами уникати. Однак у цей час ряд держав Європи вважають подвійне громадянство цілком прийнятним у зв'язку з ростом мобільності населення та розвитком міграційних процесів.

Норми, що регламентують громадянство, залежать від історичних, культурних і правових традицій конкретної держави, її особистого досвіду, а точніше від розвитку нації та етносу.

Критерії, встановлені для визначення реальних або потенційних громадян, досить чітко показують, які ідеї лежать в основі консолідації держави, яка імміграційна політика, якого поводження чекають від іноземців або осіб без громадянства, що постійно проживають у країні.

На мою думку історичне минуле України (без якого, як відомо немає майбутнього) суперечить встановленню принципу єдиного громадянства в Україні за наступних причин:

По-перше, як відомо, Україна є однією з поліетнічних держав (Індія, Китай, Росія, США та інші), в якої основну чисельність громадян складають українці та росіяни, а також багато інших національностей.

За панування радянської влади суперетносом держави вважався російський етнос, існувало його домінуюче положення в структурі влади, а політичні, соціально-економічні та культурні потреби українського етносу вважалися незначущими, та необов'язковими взагалі. Після проголошення незалежності України та права українського народу на самовизначення це спричинило категоричне заперечення всього російського, у тому числі у культурній сфері.

На сьогодні продовжують існувати міжетнічні протиріччя, поділ України на українську та російську, на Схід на Захід. Однак не треба відкидати усі позитивні російські досягнення в сфері науки та культури, політики та економіки, також як не треба постійно доказувати, що українська нація володіє великим культурним та науковим спадком. Яскравими представниками гармонійного поєднання україно-російських етносів є Т.Г. Шевченко, М.В. Гоголь та багато інших видатних постатей, які є символами обох націй.

По-друге, до об'єктивної причини можна також віднести територіальну - характер історичного розселення народів, а також неспівпадання етнічних кордонів з кордонами держав колишнього СРСР, що були заново створені; державно-правові -- фактично нерівний політичний статус народів або їх частин через те, що вони існували у складі СРСР. Крім того, необхідно згадати принцип жорсткого прив'язування етносів до територій.

Розпад СРСР, здавалося б, повинен був розв'язати глибокі протиріччя між етносами і відкрити можливість для гармонійного вирішення культурних, мовних та інших проблем на території держав, що з'явилися на посткомуністичному просторі. Однак цього не сталося, перш за все тому, що відокремлення колишніх республік відбулося не цивілізованим шляхом, на підставі вільного, демократичного самовизначення, а в результаті рішення групи політичних лідерів, які, здається, створювали нові держави не для народів, а для себе. Це призвело до збільшення осіб без громадянства, випадків, колі громадяни вимушені у судовому порядку доказувати свою приналежність до громадянства тієї чи іншої держави на території колишнього СРСР (Додаток Б), ускладнень, пов'язаних з відвідуваннями своїх родичів в інших колишніх республіках, перетворення багатьох міжетнічних протиріч у збройні конфлікти (Таджикистан, Карабах, Осетія, Абхазія тощо).

По-третє, об'єктивною причиною можна назвати міграційну. Україна належить до країн з низьким рівнем життя та слабкою економікою, що вимушує населення їхати на заробіток до розвинених країн, виходити заміж та одружуватися з іноземцями, набувати у різний спосіб громадянство інших країн. Іншими словами статус громадянина України не є високим, що призводить до зменшення української нації, відтоку працездатного населення, осіб з високим інтелектуальним рівнем, розриву родинних зв'язків та врешті решт до припинення громадянства України українцями.

Тому, вважаю, з урахуванням історичного, культурного, економічного та політичного стану та з метою збереження українського народу, в України громадянство повинно бути подвійним, а підведення національного законодавства під міжнародні стандарти завжди повинно відбуватися виважено, свідомо, з урахуванням особливостей індивідуального розвитку країни, нації та етносу.

Перелік використаних джерел

1. Альбертіні Л. Правове регулювання громадянства в європейських державах (порівняльний аналіз): Автореф. дис. канд. юрид. наук / КНУ імені Тараса Шевченка. - К, 2009.

2. Бедрій Р. Б. Громадянство України: конституційно-правові основи: Автореф. дис. канд. юрид. наук / Національна академія внутрішніх справ України. -- К., 2005.

3. Віденська конвенція про дипломатичні відносини 1961 р. // Проф. правовая комп.система «Инфодиск: Законодательство Украины»;

4. Віденська конвенція про консульські відносини 1963 р. // Проф. правовая комп.система «Инфодиск: Законодательство Украины»;

5. Волинка К. Г. Правовий статус особи та гарантії реалізації прав і свобод за Конституцією України. - К.: РННЦ «ДІНІТ», 1998.

6. Гаазька конвенція з деяких питань, що стосуються колізій законодавства про громадянство 1930 р.// Проф. правовая комп.система «Инфодиск: Законодательство Украины»;

7. Декларація про права людини по відношенню до осіб, що не є громадянами країни, в якій вони проживають, 1985 р. // Проф. правовая комп.система «Инфодиск: Законодательство Украины»;

8. Добрянський С. ТІ. Актуальні проблеми загальної теорії прав людини: Автореф. дис. канд. юрид. наук / Одеська національна юридична академія. -- Одеса, 2005.

9. Європейська конвенція про громадянство 1997 р.// Проф. правовая комп.система «Инфодиск: Законодательство Украины»;

10. Єрмоленко Д. О. Правовий статус людини і громадянина в Україні як соціальній державі: Автореф. дис. канд. юрид. наук / Національний університет внутрішніх справ. -- X., 2002.

11. Загальна декларація прав людини 1948 р. // Проф. правовая комп.система «Инфодиск: Законодательство Украины»;

12. Закон України «Про біженців» від 21.06.2001 р., зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. -- 2001. -- № 47.

13. Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001 р., зі змінами і доповненнями // Урядовий кур'єр. -- 2001. -- 1 березня.

14. Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2001 р., зі змінами і доповненнями// Відомості Верховної Ради України. -- 2001. -- № 41.

15. Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 р., зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. -- 1994. -- № 18.

16. Закон України «Про правовий статус закордонних українців» від 04.03.2004 р. // Урядовий кур'єр. -- 2004. -- 3 квітня.

17. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994 р., зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. -- 1994. -- № 23.

18. Закон України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 р. // Голос України. -- 1991. -- 24 вересня.

19. Карпачова Н. І. Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном: Спеціальна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. -- К.: Омбудсман України, 2007.

20. Конвенція про громадянство заміжньої жінки 1957 р.// Проф. правовая комп.система «Инфодиск: Законодательство Украины»;

21. Конвенція про скорочення безгромадянства 1961 р. // Проф. правовая комп.система «Инфодиск: Законодательство Украины»;

22. Конвенція про скорочення випадків множинності громадянства 1963 р. // Проф. правовая комп.система «Инфодиск: Законодательство Украины»;

23. Конвенція про статус апатридів 1954 р.// Проф. правовая комп.система «Инфодиск: Законодательство Украины»;

24. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т.; Тома 1--2. Часть общая /Отв. ред. Б. А. Страшун. -- М.: БЕК, 2000.

25. Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. -- К.: Наукова думка, 2006.

26. Конституція України від 28 червня 1996 р., зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 р. № 2222-1V // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 2.

27. Корнієнко О. Л. З історії законодавства про громадянство України. -- К.: Новий парламентський ін-т, Парламентське вид-во, 2001.

28. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р.// Проф. правовая комп.система «Инфодиск: Законодательство Украины»;

29. Совгиря О.В., Шукліна Н.Г. Конституційне право України: Навч. посібник.- К.: Хрінком Інтер, 2008. - 632 с.

30. Тодыка Ю. Н. Гражданство Украины: конституционно-правовой аспект. - X.: Факт, 2008.

31. Наливайко Л. Р. Тлумачний термінологічний словник з конституційного права (Explanatory Terminological Dictionary on Constitutional law) / Л. Р. Наливайко, М. В. Беляєва. -- Запоріжжя : Дніпровський металург, 2008. -- 256 с.

32. ВікіпедіЯ - вільна енциклопедія http://uk.wikipedia.org

33. Мелещенко В.Ф. Принципи громадянства//Право України. - 2007. - №7 - с. 34

34. Чалий П.Ф. Громадянство України: етапи становлення// Урядовий кур'єр. -2010. - 25 листопада. - с. 5

35. Лазарєв В.В. Основні етапи становлення і розвитку інституту громадянства - http://www.nbuv.gov.ua

36. Тодика Ю.М. Громадянство України: конституційно-правовий аспект: навч. посіб. - X.: Факт, 2002. - с. 28

37. Лотюк О. Принципи громадянства України відповідно до Конституції України //Право України. - 2008. - №7. - с. 9

38. Тодика Ю.М. Цит. праця. - с. 145

39. Курбатов Г.Л., Фролова Є.Д., Фроянова И.Я. Становление и развитие раннекласовых обществ (город и государство): моногр. Ленінград: Изд-во Ленинград. ун-та, - 1986. - с. 8

40.Смородин Н.М., Калинин В.Н. История развития гражданства // Весник Московского университета МВД России. - 2004. - №4. - с. 145

41. Кудряшов И.В. Римское право: консп. лекций. - М., 2009. - с.22

42. Мещеряков А.В. Институт гражданства: возникновение, содержание, типы - http:www.law.edu.ru

43. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн. Академічний курс: підруч. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - с. 184

44. Земцов В. Громадянство України // Урядовий кур'єр - 2000. - №11. - с. 12

45. Майданник О. Про інститут громадянства України // Право України. - 1999. - №2. - с. 70-75.

Размещено на Allbest.ru

...