Правова природа та система рішень апеляційного суду у кримінальному судочинстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза

Правова природа та система рішень апеляційного суду у кримінальному судочинстві

Захаров Денис Олександрович

Харків - 2006

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України. суд апеляція вирок перевірка

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Бринцев Василь Дмитрович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри кримінального процесу.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Шумило Микола Єгорович, Університет економіки і права «Крок», проректор з наукової роботи; кандидат юридичних наук, доцент Стахівський Сергій Миколайович, Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри теорії кримінального процесу та судоустрою.

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра правосуддя, м. Київ.

Захист відбудеться 6 червня 2006 р. о 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 4 травня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Шепітько В.Ю.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Стаття 129 Конституції України встановлює, що забезпечення апеляційного оскарження судових рішень є одним з принципів судочинства. Ця норма є загальною по відношенню до кримінально-процесуального законодавства, в якому повинні бути встановлені процесуальний порядок, підстави та межі її реалізації. Законом України «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України» від 21 червня 2001 р., який входить до низки актів, прийняття яких пов'язують із проведенням в Україні «малої» судової реформи, у кримінальному судочинстві було запроваджено апеляційний порядок перевірки судових рішень, що не набрали законної сили. Певна складність у вирішенні питань застосування вказаного правового інституту, викликана тим, що в Україні ще не завершений пошук моделі процесу, яка б відповідала сучасним соціально-політичним, економічним умовам та рівню правової культури. Традиційно вважається, що апеляційний розгляд властивий змагальному типу кримінального судочинства і є проявом його приватних диспозитивних засад. Але будь-яку форму перевірки судових рішень слід розглядати як гарантію захисту прав учасників процесу та засіб вирішення інших завдань правосуддя. Це можливо за наявності ефективного механізму своєчасного виправлення судових помилок судом вищестоящої інстанції, складовими якого є забезпечення доступності судового захисту, швидкість розгляду справи, дотримання принципів кримінального процесу.

Встановлені законом функції реалізуються у рішеннях апеляційної інстанції, дослідження яких пов'язано із з'ясуванням найбільш актуальних питань апеляційного провадження: повноважень суду другої інстанції та меж судового розгляду.

Більшість наукової літератури, присвяченої вивченню інституту апеляції, вийшло у дореволюційний період (точніше, з 1864 р., коли стадія апеляційного розгляду була запроваджена до кримінального процесу Російської імперії, по 1917 р.). Це роботи С.І. Вікторського, Н.В. Давидова, М.В. Духовського, А.В. Резона, А.К. Ріхтера, В.К. Постовського, В.К. Случевського, Д.Г. Тальберга, І.Я. Фойницького. Щодо сучасного періоду, то слід сказати про відсутність монографій з цього питання, що підтверджує необхідність проведення дисертаційних досліджень саме в цьому напрямку. Також, потребує узагальнення та подальшого наукового аналізу практика застосування норм КПК, що регулюють діяльність апеляційного суду, частина з яких є новими для вітчизняного кримінального процесу.

В теорії кримінально-процесуального права дослідження правової природи та сутності судових рішень, що приймаються у кримінальному судочинстві, були присвячені роботи М.І. Бажанова, О.І. Бережного, Ю.М. Грошевого, В.Я. Дорохова, Ц.М. Каз, П.А. Лупінської, Є.Г. Мартинчика, В.С. Ніколаєва, І.Д. Перлова, Л.Я. Таубера, О.М. Толочка, В.М. Хотенця.

Провадження у стадії перевірки судових рішень, що не набрали законної сили було предметом наукових досліджень Л.О. Богословської, В.Д. Бринцева, Л.О. Воскобітової, В.Н. Глушкова, М.М. Гродзинського, В.Т. Маляренка, М.М. Міхеєнка, І.І.Мухіна, Я.О. Мотовіловкера, О.П. Пьомушкіна, Н.Я. Калашнікової, Е.Ф. Куцової, В.А. Познанського, А.Л. Ривліна, М.С. Строговича, О.Г. Шило, В.І. Шишкіна, В.М. Хотенця та ін. Апеляційне оскарження досліджено у дисертації Костюченко О.Ю. Окремі аспекти апеляційної форми перевірки розглядаються у монографіях таких російських вчених, як О.С. Александров, В.В. Бородінов, О.В. Волколуп, Н.Ф. Лантух, М.М.Ковтун, Г.М. Разинкіна. Але більшість з існуючих наукових робіт можуть бути використані при дослідженні та тлумаченні окремих положень апеляційного розгляду досить обмежено - через суттєві відмінності вітчизняної апеляції від класичної моделі та форм перевірки, що діють у іноземних країнах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми «Проблеми вдосконалення організації діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної правової демократичної держави» (номер державної реєстрації 0186.0.099031). Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 21 грудня 2001 року (протокол № 7).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у з'ясуванні сутності рішень апеляційного суду у кримінальному судочинстві, підстав та передумов їх винесення, а у зв'язку з цим співвідношення імперативних та диспозитивних засад процесу у здійсненні апеляційною інстанцією власних повноважень, а також розробка відповідних змін до кримінально-процесуального законодавства та рекомендацій щодо практики його застосування. У дисертації повинна бути вирішена наукова задача - визначення правової природи, системи та правових властивостей рішень апеляційного суду у кримінальному судочинстві, роль яких у досягненні завдань правосуддя повинна бути переглянута з урахуванням розширення змагальних засад кримінального процесу.

Для проведення дисертаційного дослідження необхідно було вирішити наступні питання:

- прослідити розвиток поглядів на апеляційне провадження у дорадянський, радянський та сучасний періоди, виділити фактори, що вплинули на їх формування;

- визначити критерії, яким повинна відповідати стадія перевірки судових рішень, що не набрали законної сили, для найбільш ефективного виконання завдань, які встановлені для неї кримінально-процесуальним законодавством;

- розкрити поняття «апеляційного розгляду» у кримінальному судочинстві та сформулювати конкретні пропозиції щодо його законодавчого закріплення;

- розглянути рішення апеляційної інстанції у співвідношенні з іншими судовими рішеннями з кримінальних справ та визначити їх роль у досягненні цілей кримінального судочинства;

- виявити істотні риси окремих видів рішень апеляційного суду як актів правосуддя, що мають остаточний характер;

- виробити пропозиції з подальшого вдосконалення практики прийняття рішень апеляційним судом з урахуванням наданих законом процесуальних можливостей щодо встановлення нових фактів безпосередньо у апеляційній інстанції та дослідження доказів по справі в умовах судового слідства;

- проаналізувати судову практику та виявити проблемні питання у застосуванні процесуальних норм, які регламентують апеляційне провадження.

Об'єктом дослідження є діяльність апеляційного суду з перевірки та забезпечення правосудності судових рішень, що не набрали законної сили, її відображення у вироку та ухвалі апеляційної інстанції, а також норми кримінально-процесуального законодавства, що її регулюють та кримінально-процесуальні інститути, які забезпечують постановлення правосудних рішень у кримінальному судочинстві.

Предметом дослідження є визначення правової природи, системи, підстав винесення, змісту та форми рішень апеляційного суду, їхнього функціонального призначення у вирішенні завдань правосуддя, а також проблемні питання практики правозастосування у цій стадії кримінального процесу.

Методи дослідження. Окрім основних положень діалектичного методу пізнання як загального методу пізнання об'єктивної дійсності, в роботі використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи дослідження: історичний, формально-юридичний, метод порівняльного аналізу, системний підхід, статистичний аналіз та деякі інші.

Метод порівняльного аналізу було застосовано при вивченні кримінально-процесуального законодавства іноземних країн та наукових досліджень вчених-процесуалістів цих держав, визначенні можливостей використання їх досвіду для побудови системи перегляду судових рішень. Історичний метод використовувався для аналізу форм перегляду та відповідних їм рішень у дорадянський, радянський та сучасний період. Системний підхід застосовувався при визначенні місця рішень апеляційної інстанції у системі судових рішень, що приймаються у кримінальному судочинстві. Методи моделювання і прогнозування мали місце при розробці пропозицій до діючого законодавства. Формально-юридичний метод використовується при тлумаченні окремих положень досліджуємого правового інституту, які містяться в нормах кримінально-процесуального права, з'ясування їхнього точного змісту.

Емпіричну базу роботи склали узагальнення судової практики Верховного Суду України, апеляційних судів Харківської області та Автономної Республіки Крим, а також матеріали кримінальних справ, що знаходились у провадженні цих судів (досліджено 380 кримінальних справ), судові прецеденти Європейського Суду з прав людини.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першим в українській кримінально-процесуальній науці комплексним дисертаційним дослідженням правової природи судових рішень, що виносяться за результатами перевірки вироків, ухвал та постанов суду першої інстанції, виконаним після введення до кримінального судочинства України стадії апеляційного розгляду. В його основі лежить аналіз відображення загальних правових рис судових рішень, визначених наукою кримінального процесу та законодавством, у вироку та ухвалі апеляційного суду, як другої судової інстанції. До найбільш істотних положень, що містять елементи наукової новизни, слід віднести наступні:

- уперше на основі вивчення викладених у правовій літературі поглядів та аналізу законодавства України визначено поняття рішення апеляційного суду згідно з яким це рішення про наявність або відсутність підстав до скасування або зміни рішень суду першої інстанції та усунення судової помилки, яке замінює первинне судове рішення повністю або частково або служить додатковою гарантією його правосудності;

- виходячи з правової природи рішень апеляційного суду встановлено місце цих процесуальних актів у системі судових рішень в кримінальному процесі, розглянуто питання впливу «остаточності» судових рішень на розвиток провадження по справі;

- наведений системний аналіз положень позовного та обвинувального типу судочинства з позиції їхньої реалізації у вітчизняній моделі апеляційного розгляду, та доведено, що вона є інститутом позовного процесу, але із збереженням окремих ревізійних повноважень;

- обґрунтований зв'язок між загальними умовами судового розгляду та межами повноважень суду другої інстанції по виправленню судової помилки та зазначено, що лише за відповідності судової процедури, апеляційний суд може приймати рішення аналогічні за своїм змістом рішенням суду першої інстанції, особливо у випадках погіршення апеляційною інстанцією становища засудженого або виправданого;

- обґрунтована необхідність того щоб, враховуючи існуючу класифікацію підстав скасування (зміни) судових рішень на апеляційні та касаційні, надати апеляційному суду можливість здійснювати перевірку, діючи в якості касаційної інстанції, з метою досягнення швидкого розгляду кримінальних справ;

- наведені пропозиції щодо закріплення у законі випадків обов'язкового виходу за межі апеляційного розгляду, пов'язаних із захистом інтересів засудженого або виправданого;

- охарактеризований вплив змісту апеляційної скарги на рішення апеляційної інстанції; доведено, що апеляцією визначається лише предмет та межі судового розгляду, а вимоги апелянта щодо методів перевірки та прийняття конкретного варіанту рішення не є для апеляційного суду обов'язковими;

- запропоновані зміни до кримінально-процесуального законодавства стосовно визначення предмету та процедури апеляційного розгляду, а саме: розширення переліку рішень суду першої інстанції, на які можуть бути подані апеляції (постанова про застосування, зміну скасування запобіжного заходу, що приймається на стадії попереднього судового розгляду або розгляду справи по суті); закріплення переліку підстав апеляційної перевірки постанов та ухвал суду першої інстанції.

- визначена система гарантій правосудності судових рішень, як інституту кримінально-процесуального права, до яких слід віднести положення закону про умови провадження, форму та зміст рішення, склад суду та ряд інших;

- запропонована класифікація судових вироків в залежності від обсягу питань що ними вирішуються та процесуальних умов їх постановлення;

- наведена авторська аргументація того, що апеляційний суд є ланкою судової системи, якій властиві риси першої та касаційної інстанцій. В зв'язку із цим він повинен мати повноваження стосовно повернення справи на новий судовий розгляд, лише у випадках коли нижчестоящим судом допущено суттєве порушення кримінально-процесуального закону або суттєва неповнота судового рішення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в актуальності порушених у роботі проблем та пропозицій щодо їх оптимального вирішення, та має декілька аспектів: правотворчий, правозастосовчий, навчальний та науковий.

Висновки і пропозиції дисертанта можуть бути використані при підготовці проекту Кримінально-процесуального кодексу України; у практичній діяльності суддів, прокурорів, адвокатів; у навчальному процесі під час вивчення курсу кримінального процесу та при підготовці підручників і наукових посібників з курсу «Кримінальний процес»; у науково-дослідницькій роботі можуть послужити підґрунтям для подальшого вивчення проблем і вдосконалення процедури апеляційного розгляду.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Основні положення, висновки і рекомендації дисертації доповідалися автором на науково-практичних конференціях «Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи» (Харків, 18-19 червня 2002 р.), «Юридична наука у ХХ столітті» (Харків, 24-26 грудня 2002 р.), «Нове законодавство України та питання його застосування» (Харків, 26-27 грудня 2003 р.).

Публікації. Основні розробки й висновки дисертації знайшли відображення в 3-х наукових статтях, які опубліковано у фахових наукових виданнях, тезах доповідей на 3-х науково-практичних конференціях.

Структура роботи зумовлена метою й характером завдань дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що поєднують 11 підрозділів, висновків до роботи, списку використаної літератури (310 найменувань). Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить 180 сторінок.

Основний зміст роботи

У Вступі дисертації наводиться інформація, викладена вище при загальній характеристиці роботи.

Розділ перший «Правова природа, значення та системна характеристика рішень апеляційного суду» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Загальна характеристика провадження в апеляційній інстанції та основні напрямки реформування стадії перевірки рішень суду першої інстанції, що не набрали законної сили» зазначено, що головну мету перевірки судових рішень можна визначити лише з урахуванням діючої моделі процесу. Для обвинувального процесу це надання повторним судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового вироку як акту однієї з гілок державної влади, для змагального - можливості для зацікавленої особи продовжити захист своїх прав у вищестоящому суді.

Предмет перегляду визначається законодавцем шляхом встановлення системи підстав скасування або зміни судових рішень. До неї при реформуванні змін не вносилося, тому поява у вітчизняному кримінальному судочинстві апеляційної інстанції пов'язана насамперед зі зміною процесуального порядку здійснення перевірки рішення суду першої інстанції при фактичній незмінності її предмету. Але суд касаційної інстанції був зобов'язаний перевірити кожний вирок всебічно: щодо дотримання закону при розгляді даної кримінальної справи та відповідності обставин, визнаних встановленими у вироку, тому, що мало місце в дійсності. Тобто предмет розгляду був єдиним для усіх кримінальних справ. У діючій моделі апеляції він фактично визначається сторонами, які можуть ініціювати перевірку будь-якої з наведених характеристик рішення, або оскаржити його у повному обсязі.

У науковій літературі на сьогодні немає єдності у визначенні поняття апеляційного провадження. Визначення апеляції, як нового розгляду справи по суті є неправильним, бо він може бути лише повторним, який відбувається з урахуванням результатів первинного розгляду справи. Інший підхід призводить до повного нівелювання матеріально-правового та процесуального значення рішення нижчестоящого суду на яке подається апеляційна скарга. Це в свою чергу, може зробити неможливим реалізацію встановленої кримінально-процесуальним законодавством гарантії, згідно з якою будь-який обсяг обвинувачення, як у матеріальному, так і в процесуальному значенні, може бути розглянуто по суті двічі - судом першої та апеляційної інстанції.

У підрозділі 1.2. «Правові властивості та системоутворюючі якості рішень апеляційного суду» аналізуються правові риси, властиві усім рішенням у кримінальному судочинстві, які дозволяють розглядати кожне з них як елемент єдиної системи процесуальних актів, спрямованих на досягнення цілей кримінального процесу, а також місце та роль ухвали та вироку апеляційної інстанції у системі судових рішень кримінального судочинства України. Серед критеріальних якостей даної системи можна назвати суб'єкта правозастосування, функціональне призначення, загальні умови судового розгляду, процесуальну форму винесення та вплив судового рішення на остаточне вирішення справи.

Правові властивості судових рішень можуть бути загальними (тобто такими, що характерні для всіх судових рішень): певний зміст (наявність відповідей на правові питання), функціональне значення (реалізація норм кримінального та кримінально-процесуального закону), спеціальна форма (єдина для усіх рішень певного виду) та спеціальними: підстави прийняття, межі впливу на рішення інших суб'єктів (скасування, зміна). Саме наявність останніх і дозволяє говорити про виділення у системі процесуальних актів підсистеми, яка об'єднує рішення суду апеляційної інстанції.

Основна відмінність розгляду по суті в суді першої інстанції від апеляційного розгляду полягає в тому, що у першому випадку суд зобов'язаний визначити свою позицію з усіх питань, що повинні бути вирішені у певному виді судового рішення. Апеляційний суд, в залежності від змісту апеляційних скарг, зобов'язаний сформувати власне судження з того обсягу питань, який потрібен для вирішення вимог апелянта, в інших питаннях ґрунтуючись на неоскаржених судженнях суду першої інстанції.

Як признак системи автором розглядаються загальні умови судового розгляду, які тісно пов'язані з реалізацією гарантій правосудності судових рішень. Рішення апеляційного суду, як і вирок суду першої інстанції, є підсумковими актами правосуддя, але які набувають такої риси як остаточність з моменту проголошення. Отже, при визначенні форми реалізації права на оскарження слід виходити з того, що, особа в "судово-контролюючих стадіях" не може бути обмежена в гарантіях винесення щодо неї законного та обґрунтованого рішення порівняно з судом першої інстанції. Так, наприклад, виникає питання якості отриманих судом другої інстанції знань щодо фактичних обставин справи. Встановлення їх на підставі лише письмових матеріалів суттєво обмежує гарантії правосудності вироку апеляційного суду, у порівнянні з вироком суду першої інстанції.

У підрозділі 1.3. «Апеляційні підстави та передумови, що визначають повноваження апеляційного суду щодо винесення рішень» зазначається, що повноваження апеляційного суду щодо постановлення власних вироків або ухвал, в першу чергу пов'язані із встановленням відповідності характеру та суттєвості судових помилок, що підлягають виправленню, передбаченим у ст. 367 КПК України апеляційним підставам. Виходячи з того, що апеляційний розгляд - це повторний розгляд справи по суті, перелік апеляційних підстав повинен повністю відповідати питанням наведеним у ст. 324 КПК. Після скасування ревізійного порядку саме підстави, наведені апелянтами, остаточно окреслюють межі апеляційного розгляду.

Апеляційна підстава є фактом, встановлення якого визначає предмет апеляційного розгляду. Передумовами постановлення за цим фактом рішення являються наявність в апеляційного суду відповідних повноважень та дотримання ним процесуальних гарантій учасників процесу.

Діючий інститут апеляції можна охарактеризувати як властивий змагальному процесу але із збереженням певних публічних гарантій. В той же час, практика із застосування ч.1 ст. 395 КПК України, яка встановлює межі касаційного розгляду, показує, що за значною частиною справ суд касаційної інстанції виходить за межі касаційної скарги, діючи в інтересах засудженого і виправляючи судові помилки, не вказані в скарзі. Це може служити підтвердженням необхідності внесення аналогічного правила в гл. 30 КПК України, що дозволить апеляційному суду у випадках, коли цього потребує захист інтересів засудженого, виходити за межі апеляційної скарги. Недотримання вимог законності й обґрунтованості судового рішення є не що інше, як невідповідність результату процесуальної діяльності цільовим засадам судочинства, закріпленим у нормах кримінально - процесуального права. Враховуючи це, остаточне формування системи апеляційних підстав можливе лише після завершення остаточного визначення законодавцем типу процесу, найбільш оптимального для сучасного стану правопорядку.

Розділ другий «Правова характеристика вироку суду апеляційної інстанції, як акту правосуддя» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. «Правові вимоги до вироку суду апеляційної інстанції та порівняльна характеристика із первинним вироком по справі» визначено, що діюча диференціація форм судових рішень формується в залежності від того переліку питань, що вирішуються відповідним актом. Винятковою особливістю вироку як процесуального акту є його спрямованість на реалізацію норм матеріального (кримінального) права, у той час як в інших судових рішеннях - постановах, ухвалах - насамперед реалізуються норми кримінально-процесуального права. Хоча усі вони у сукупності спрямовані на постановлення правосудного вироку, кожна з ухвал або постанов має властиве саме їй процесуальне завдання, тобто рішення одного з питань забезпечення належного вирішення питання про винність або невинність особи.

Попередні наукові дослідження поняття вироку у кримінальному судочинстві ґрунтуються на законодавстві, що було прийнято у 60-80 роки минулого століття та будь-якої диференціації вироків за змістом не передбачало. Діючий КПК дозволяє говорити про класифікацію вироків в залежності від обсягу питань, які ними вирішуються.

Диференціацію можна провести також в залежності від порядку постановлення вироку. Так, слід погодитися , що вирок, постановлений у відповідності із ст. 299 КПК та вирок постановлений у загальному порядку суттєво відрізняються за умовами встановлення фактичних обставин справи. У першому випадку суд вирішує фактично лише питання кваліфікації та визначає вид та розмір покарання. Це підтверджується закріпленою у законі презумпцією, що висновки суду у даному випадку є обґрунтованими, яка встановлюється через заборону оскарження вироку з цієї підстави. Теж саме можна у певних випадках сказати і про вирок апеляційного суду, але вже у зв'язку з дотриманням апеляційним судом меж судового розгляду.

У підрозділі 2.2. «Функціональне призначення вироку апеляційної інстанції та питання, що вирішуються при його постановленні» доводиться, що відмінність апеляційного розгляду від розгляду справи по суті в суді першої інстанції, де вирішується питання про доведеність обвинувачення, полягає в тому, що апеляційний суд вирішує по суті вимоги апелянта щодо виправлення рішення суду першої інстанції. При цьому вимоги варто розділити на дві групи у тій послідовності як вони вирішуються апеляційним судом: 1) до рішення суду першої інстанції (перелічені у скарзі порушення законності та обґрунтованості ) і 2) до вирішення справи по суті судом другої інстанції (пов'язані з винесенням за підсумками перевірки рішення, що задовольняє інтересам апелянта, тобто запропонований ним варіант рішення). Слід зазначити, що якщо апеляція подається засудженим, він може обмежитися наведенням доводів лише щодо першої групи фактів, залишивши вибір шляху виправлення судової помилки на розсуд суду, але для постановлення вироку необхідно чітке визначення вимог апелянта відносно обох груп питань. Перелік процесуальних засобів дослідження обставин справи дозволяє апеляційному суду прагнути тієї ж мети, що й суду першої інстанції - встановлення істини в справі. Тобто, апеляційна інстанція дає відповідь, як по суті заявлених вимог, так і вирішує обвинувачення в залежності від змісту та спрямованості поданих апеляцій. Отже, питання, що вирішуються апеляційним судом при постановленні вироку, відносяться до питань кримінального позову. Специфіка підтримання обвинувачення в стадії апеляційного розгляду полягає в тому, що вимоги обвинувача спрямовані на виправлення рішення суду першої інстанції, але при цьому він продовжує підтримувати обвинувачення у відношенні засудженого або виправданого лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У підрозділі 2.3. «Зміст та форма вироку апеляційного суду» визначається, що апеляційна ухвала є спеціальним видом кримінально-процесуального рішення, у якому судом робиться висновок про необґрунтованість вимог апелянта й підтверджується правосудність оскарженого рішення або встановлюється наявність допущеної судом першої інстанції судової помилки чи порушення й застосовуються заходи, необхідні для їхнього виправлення. Рішення суду апеляційної інстанції, що виноситься у формі вироку, за змістом, з одного боку, повинно відповідати вимогам до рішень, що приймаються судом першої інстанції, а з іншого - відображати специфіку повноважень, прав й обов'язків вищестоящого суду. Зміст та форма судового рішення повинні відповідати його функціональному призначенню, та відображати подвійну природу актів апеляційного суду. Вирок суду апеляційної інстанції за правовою природою та процесуальним призначенням практично не відрізняється від інших рішень, перерахованих у ст. 366 КПК. Істотною відмінністю являється те, що його постановлення завжди пов'язано з погіршенням положення засудженого або виправданого. Слід також вказати й відсутність самостійності при визначенні підстав його постановлення, бо згідно з ч.2 ст. 378 КПК, апеляційна інстанція постановляє власний вирок лише з підстав, що вказані у поданні прокурора або апеляції потерпілого.

Виходячи із змагальної природи інституту апеляції в описово-мотивувальній частині вироку повинно бути відображена позиція засудженого або виправданого стосовно підстав постановлення вироку, наведених у апеляціях. Визначаючи вимоги до мотивування вироку слід зазначити, що при складанні апеляційних ухвал та вироків апеляційного суду можуть бути по аналогії застосовані вимоги до спрощеного порядку судового розгляду, передбаченого ч.3 ст.299 КПК. Така позиція відповідає принципу змагальності, проявом якого є забезпечення права підсудного приймати участь у дослідженні доказів по справі в умовах судового слідства за участю сторін (можливість поставити запитання свідку, експерту, висловити свою точку зору щодо оцінки речових доказів).

Розділ третій «Правова характеристика окремих видів ухвал апеляційного суду» складається з п'яти підрозділів. У підрозділі 3.1. «Правові риси та процесуальні завдання, що вирішуються прийняттям ухвали про залишення вироку суду першої інстанції без змін, а апеляції - без задоволення» підкреслюється, що значення ухвали апеляційного суду про залишення вироку нижчестоящого суду без змін, полягає у підтвердженні законності й обґрунтованості судового рішення, що оскаржується. При цьому у ній повинні бути наведені вичерпні доводи, які переконають зацікавлену особу у правосудності вироку або постанови суду першої інстанції й повноцінності перевірки, проведеної по її скарзі. Таким чином, суд другої інстанції, наводячи додаткове обґрунтування правосудності, викладає мотиви ухваленого рішення про згоду з рішенням суду першої інстанції, спростовує доводи апеляційної скарги (подання), тобто виконує функцію «легітимізації» судового рішення. Виходячи з закріплених у законі презумпцій, пов`язаних із принципом змагальності, доцільним буде розширити перелік підстав для залишення апеляційної скарги без розгляду. Це по-перше, стосується випадків оскарження правильності встановлення фактичних обставин справи, у разі застосування порядку передбаченого ч.3 ст. 299 КПК, по-друге - часткової або повної відмови від підтримання обвинувачення.

У підрозділі 3.2. «Специфіка виправлення судових помилок шляхом прийняття ухвали апеляційного суду про скасування вироку і повернення справи на додаткове розслідування або новий судовий розгляд» пропонується визнати, що в залежності від наявності у суду апеляційної інстанції можливості направити справу на новий судовий розгляд, апеляція може бути охарактеризована як повна або неповна. Забезпечення розгляду справи по суті в двох інстанціях з дотриманням процесуальної форми не дозволяє назвати вітчизняний апеляційний суд органом "самодостатнім" для виправлення будь-якого типу судових помилок. З урахуванням цього, апеляцію в Україні слід вважати неповною.

Правосудним може бути тільки вирок, ухвалений при строгому дотриманні закону протягом всього попереднього кримінального судочинства. Це вказує на необхідність збереження інститутів направлення справи на додаткове розслідування та новий судовий розгляд. Але їх застосування повинно бути обмежено лише підставами суттєвого порушення кримінально-процесуального закону та неповноти судового рішення, через надання можливостей для виправлення інших недоліків безпосередньо у суді другої інстанції. Діяльність апеляційного суду у цьому напрямку пов'язують з проведенням повторного судового слідства, тобто безпосереднього дослідження доказів щодо встановлення обставин справи. Наведення учасниками вперше у апеляційному суді істотних нових фактів або подання нових доказів, може призвести до того, що фактична сутність спірної справи може представлятися в іншому виді, ніж вона була пояснена сторонами та досліджена судом першої інстанції. Отже, апеляційний суд замість перевірки правильності рішення й виправлення допущених у ньому помилок, вирішить справу заново, внаслідок виявлення нових фактичних даних. Тобто у таких випадках справа повинна бути направлена на новий судовий розгляд.

У підрозділі 3.3. «Правові та процесуальні особливості вирішення апеляційним судом справи по суті при постановленні ухвали про скасування вироку і закриття справи» пропонується з урахуванням єдності загальних умов і завдань судового розгляду в суді першої й апеляційної інстанцій, внести зміни до кримінально-процесуального законодавства, а саме ст. 376 КПК викласти в наступній редакції:

«За результатами перевірки апеляційних скарг або апеляційного подання прокурора, апеляційний суд у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину, постановляє виправдувальний вирок.

Встановивши обставини, передбачені статтями 6 (окрім пунктів 1 та 2), 7, 7-1, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 цього Кодексу, апеляційний суд скасовує вирок чи постанову суду першої інстанції в частині вирішення питання про кримінальну відповідальність і закриває справу. Скасування виправдувального вироку суду першої інстанції та закриття справи з підстав, вказаних у частині 2 цієї статті, допускається лише за умови, що в апеляції прокурора, потерпілого чи його представника, ставилось питання про скасування вироку саме з цих підстав». Обґрунтовуються зміни до ст. 376 КПК, згідно з якими пропонується закріпити, що апеляційна інстанція має повноваження щодо закриття справи після скасування, як обвинувального, так виправдувального вироків.

У підрозділі 3.4. «Правові риси ухвали суду про зміну вироку та її можливі межі» було досліджено питання співвідношення вироку першої інстанції та ухвали апеляційного суду, що його змінює. Ухвала апеляційної інстанції про зміну вироку за своєю юридичною природою відповідає частковому скасуванню вироку суду першої інстанції та постановленню власного вироку апеляційним судом. Диференціація цих процесуальних актів проводиться перш за все в залежності від того, чи погіршується ним положення засудженого чи виправданого у порівнянні із первинним вироком.

Слід визначитися з межами можливих змін рішення нижчестоящого суду та питаннями, яких вони можуть стосуватися. Напрямки судової перевірки та питання, які в ході її вирішуються у судово-контролюючих стадіях визначаються апеляційними або касаційними підставами, котрі відповідають природі певного виду перевірки судових рішень. Виходячи з загальних умов судового розгляду, до ситуацій коли вищестоящий суд не міг би змінювати обвинувачення, на таке, що суттєво відрізняється за фактичними обставинами від обвинувачення за яким засуджено особу, повинні бути застосовані положення КПК, які встановлюють межі зміни обвинувачення у суді першої інстанції, і порушення яких обмежує права особи на захист, тобто є безумовною підставою для скасування судового рішення.

Редакцію пункту першого статті 373 КПК слід змінити, та вказати, що покарання може також знижуватися у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм Загальної частини КК, які встановлюють правила призначення покарання, бо рішення про відповідність призначеного покарання ступені тяжкості злочину та особі засудженого, може бути прийнято лише за умови належного застосування судом першої інстанції норм кримінального та кримінально-процесуального законодавства.

У підрозділі 3.5. «Загальна характеристика рішень апеляційного суду, що приймаються за результатами здійснення функції судового контролю («термінова апеляція») зазначається, що виходячи зі змісту судових рішень, перелічених у ч.2 ст. 347 КПК, ст. 382 КПК слід доповнити наступним переліком підстав для зміни та скасування: а) суттєве порушення кримінально-процесуального закону (прийняття рішення неправомочним суб'єктом, або з порушенням передбаченої у законі процедури, або за відсутності встановлених законом підстав); б) невідповідність прийнятого рішення доцільності провадження по конкретній справі (застосування запобіжного заходу до особи, яка за станом здоров`я не може продовжувати злочинну діяльність).

Враховуючи характер провадження, (яке є близьким дореволюційному приватному оскарженню) слід зазначити наступне. Об`єктом провадження є судові рішення, що виносяться в ході провадження у суді першої інстанції та спрямовані забезпечувати вирішення завдань правосуддя. Особливістю їх перевірки є те, що предмет рішення за межами фактично збігається із предметом оскарження..

Висновки

У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання - визначення правової природи, системи та правових властивостей рішень апеляційного суду у кримінальному судочинстві, роль яких у досягненні завдань правосуддя повинна бути переглянута з урахуванням розширення змагальних засад кримінального процесу. Серед висновків за темою дослідження в якості основних можна виділити наступні:

1. Запропоновано визначення апеляційного розгляду як виду перевірки судових рішень, що не набрали законної сили, процесуальна форма якого передбачає, що вищестоящий суд, діючи з метою виявлення та виправлення судової помилки або порушення, вправі використовувати ті ж процесуальні засоби та повноваження, що й суд першої інстанції.

2. В залежності від обсягу та процесуальних засобів перевірки, що здійснюється апеляційною інстанцією запропонована наступна класифікація апеляційного розгляду: (а) «повний», при якому вирок скасовується повністю і дослідження обставин, що підлягають встановленню по кримінальній справі, здійснюється апеляційним судом у повному обсязі (наприклад, у випадку скасування необґрунтованого виправдувального вироку); (б) «додатковий», у якому апеляційний суд визнає, що для найбільш повного вирішення скарги потрібна безпосередня перевірка окремих доказів, яка здійснюється в умовах судового слідства; (в) «обмежений», при якому судового слідства не проводиться, тобто перевірка рішень здійснюється фактично в тому ж порядку, що існував до 2001 р., а саме - виключно за матеріалами справи.

3. Визначені критеріальні якості системи рішень апеляційного суду такі як: суб`єкт правозастосування, функціональне призначення, загальні умови судового розгляду, процесуальна форма винесення рішення, вплив судового рішення на остаточне вирішення справи

4. Як правова властивість рішення апеляційного суду досліджений його зв'язок із змістом апеляційної скарги або подання, що характеризує апеляцію, як інститут, призначенням якого є захист інтересів учасників процесу через розгляд заявлених ними претензій до законності й обґрунтованості рішень. Диспозитивність даної стадії забезпечується зв'язаністю суду вимогами сторін, яка поширюється на сутність апеляційних вимог, мотиви наведені апелянтом, підстави скасування або зміни рішення, що оскаржується.

5. Запропоновано визначення апеляційної підстави, як юридичного факту, наявність якого вказує на невідповідність рішення нижчестоящого суду вимогам законності та обґрунтованості, зміст якого визначає межі апеляційного розгляду, застосування відповідних засобів перевірки та характер підсумкового рішення.

6. Визначені передумови постановлення рішення апеляційного суду, які проявляються у відповідних повноваженнях та дотриманні ним процесуальних гарантій учасників процесу. Виходячи з цього, як передумову винесення ухвали та вироку апеляційної інстанції можна кваліфікувати: подання апеляції учасником кримінального судочинства з питань, встановлених для нього ст.348 КПК; дотримання апеляційною інстанцією меж судового розгляду, встановлених ст.365 КПК, та розширення їх лише у випадках встановлених законом; вирішення питань, що можуть призвести до погіршення положення засудженого та виправданого лише за його участю; відповідність процесуальної форми при встановленні фактичних обставин справи, вимогам передбаченим для суду першої інстанції; можливість зміни обвинувачення лише в межах розглянутого нижчестоящим судом; зв'язаність при постановленні обвинувального вироку підставами наведеними стороною обвинувачення.

7. Пропонується наступна класифікація вироків суду першої та апеляційної інстанції: вирок, яким кримінальна справа вирішується в повному обсязі, тобто з викладенням усіх питань, передбачених ст. 324 КПК; вирок, в якому вирішується питання про правову кваліфікацію діяння, визнаного злочинним, та призначення покарання (цей вид вироку може виноситися судом першої інстанції, тому що порядок передбачений ст. 299 КПК практично виключає можливість внесення судом будь-яких змін до фактичної сторони справи, та апеляційним судом у випадку оскарження у відповідних межах); вирок яким призначається більш суворе у порівнянні із нижчестоящим судом покарання (виключна прерогатива апеляційного суду); вирок, яким особа визнається винною у вчиненні злочину, але звільняється від покарання.

8. Діюче законодавство України передбачає лише дотримання вимог щодо форми вироку, яка повинна відповідати ст.ст. 332 - 335 КПК. Але у цьому випадку більш послідовним було б передбачити відповідність гл. 28 КПК, яка врегульовує усі питання, пов'язані з постановленням вироку, з урахуванням положень ст. 367 та ч. 2 ст. 365 КПК, яка встановлює межі апеляційного розгляду. З урахуванням того, що питання кваліфікації та збільшення обсягу обвинувачення повинні вирішуватися у різних процесуальних умовах, доцільно викласти їх у двох різних пунктах частини 1 ст. 378 КПК.

9. Виходячи з закріплених у законі презумпцій, пов`язаних із принципом змагальності, доцільним буде розширити перелік підстав для залишення апеляційної скарги без розгляду. Це по-перше, стосується випадків оскарження правильності встановлення фактичних обставин справи, у разі застосування порядку передбаченого ч.3 ст.299 КПК, по-друге - часткової або повної відмови від підтримання обвинувачення.

10. Застосування інститутів додаткового розслідування та нового судового розгляду повинно бути обмежено лише підставами суттєвого порушення кримінально-процесуального закону та неповноти судового рішення, через надання можливостей для виправлення інших недоліків безпосередньо у суді другої інстанції. Наприклад, у випадку, якщо суд першої інстанції не вказав термін або розмір основного чи додаткового покарання суд апеляційної інстанції не вправі його встановлювати навіть у мінімальному розмірі.

11. «Притримування» доказів сторонами може призвести до обмеження права особи на захист через обмеження можливостей подальшого оскарження у порівнянні з апеляційним. Слід обмежити надання сторонами нових доказів до апеляційної інстанції вимогами повноти дослідження обставин справи, недодержання яких призводить до порушення кримінально-процесуального законодавства та доповнити ст. 370 КПК відповідною підставою. Тобто у таких випадках справа повинна бути направлена на новий судовий розгляд.

12. Виходячи з єдності загальних умов і завдань судового розгляду в суді першої й апеляційної інстанцій, варто передбачити, що за наявності відповідних підстав судом апеляційної інстанції постановлюється виправдувальний вирок.

13. Стаття 324 КПК не містить питання «чи підлягає підсудний кримінальній відповідальності». Саме так доцільно викласти п.4 ч.1 ст. 324 КПК, тому що питання про призначення покарання й порядок його відбуття, повною мірою містяться у п. 6 даної статті. І кримінальне, і кримінально-процесуальне законодавство розрізняють звільнення від кримінальної відповідальності (ст.ст. 44-49 КК) і звільнення від покарання і його відбуття (ст.ст. 74-87 КК), але у ст. 324 КПК це не враховано. У випадках, коли судом першої інстанції особа правильно визнана винною у вчиненні злочину, але невірно вирішено питання щодо реалізації кримінальної відповідальності, апеляційний суд повинен скасувати вирок у даній частині й винести ухвалу про закриття справи із наведенням обставин, які виключають провадження по справі або надають суду право закрити справу.

14. Встановлення оптимального зв'язку між повноваженнями апеляційного суду щодо винесення підсумкових рішень по справі та процесуальними умовами їх здійснення є важливим напрямком удосконалення кримінально-процесуального законодавства, і проведені дослідження дозволяють зробити щодо цього ряд пропозицій. Так, необхідно вказати в законі випадки обов'язкового проведення судового слідства в суді апеляційної інстанції. З урахуванням диспозитивності апеляційного провадження, достатньою гарантією правосудності рішення, що погіршує положення засудженого або виправданого, буде обов'язкове проведення судового слідства в тих випадках, коли на цьому наполягає сторона захисту. Питання щодо необхідності проведення судового слідства та його обсяг вирішується апеляційним судом при попередньому розгляді справи. Слід надати апеляційному суду за певних обставин приймати рішення щодо проведення судового слідства безпосередньо у судовому засіданні. Таке рішення повинно прийматися шляхом винесення відповідної ухвали після з'ясування позиції сторін з цього питання. Отже, якщо сторони не заперечують проти прийняття вказаного рішення без повернення до попереднього розгляду, слід визнати, що це дозволить запобігти зайвих затримок у розгляді справи. Доцільно так діяти у випадках, коли докази по справі, що повинні бути оцінені судом апеляційної інстанції в умовах судового слідства можуть бути досліджені без переносу судового засідання для їх отримання (наприклад, свідок на допиті якого наполягає одна зі сторін з`явився до суду апеляційної інстанції).

Список опублікованих робіт за темою дисертації:

1. Захаров Д.О. Специфіка реалізації окремих принципів кримінального процесу в стадії апеляційного розгляду // Проблеми законності. Респ. міжвідом. наук. зб./Відп. ред. В.Я.Тацій - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. - Вип. 59. - С. 183-188.

2. Захаров Д.О. Сутність апеляційного провадження і проблема визначення меж судового розгляду в апеляційному суді // Проблеми законності. Респ. міжвідом. наук. зб./Відп. ред. В.Я.Тацій - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. - Вип. 64. - С. 169-175.

3. Захаров Д.О. Гарантії правосудності рішень апеляційного суду // Проблеми законності. Респ. міжвідом. наук. зб./Відп. ред. В.Я.Тацій - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. - Вип. 68. - С.200-208.

4. Захаров Д.О. Рішення апеляційного суду та їх правові властивості // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.-практ. конф., 18-19 квітня 2002 р., м.Харків./ Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред..) та ін. - К.;Х.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 273-276.

5. Захаров Д.О. Правова природа рішень апеляційного суду // Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті: Тези наук. доп. та повідомлень учасників наук. конф. молодих учених ( м.Харків, 25-26 грудня 2002 р.)/За ред. М.І.Панова - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. - С. 167 - 169.

6. Захаров Д.О. Напрямки реформування системи перегляду судових постанов у кримінальному процесі // Нове законодавство України та питання його застосування: Тези доп. та наук. повідом. Учасників наук. конф. Молодих учених та здобувачів - (м. Харків, 26-27 грудня 2003 р.) / За ред. М.І. Панова. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. - С.145 - 146.

Анотації

Захаров Д.О. Правова природа та система рішень апеляційного суду у кримінальному судочинстві. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2006.

Дисертація присвячена визначенню поняття, системи та функціонального призначення вироків та ухвал апеляційного суду у кримінальному судочинстві. Апеляційний розгляд досліджується як форма перевірки судових рішень, що не набрали законної сили, в якій вимога щодо можливої швидкості остаточного вирішення кримінальної справи повинна поєднуватися із належною реалізацією принципів кримінального судочинства. Розглядаються шляхи щодо вдосконалення даної стадії кримінального процесу за обома наведеними критеріями.

Ключові слова: апеляційний розгляд, ухвала апеляційного суду, вирок апеляційного суду, остаточне вирішення кримінальної справи, перевірка судових рішень.

Захаров Д.А. Правовая природа и система решений апелляционного суда в уголовном судопроизводстве. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. - Харьков, 2006.

Диссертация посвящена теоретическим и практическим проблемам постановления решений, выносимых по результатам проверки законности и обоснованности судебных решений судом апелляционной инстанции. В первом разделе исследуются общие положения апелляционного рассмотрения и дается авторское определение данной стадии; функциональное назначение и классификация решений суда второй инстанции, анализируются основания и условия постановления определений и приговоров. В качестве одной из основных характеристик апелляционного рассмотрения называется его повторность.

Решение апелляционного суда - решение о наличии либо отсутствии оснований к отмене либо изменению решений суда первой инстанции и устранении судебной ошибки, заменяющее первичное судебное решение полностью или частично, либо служащее дополнительной гарантией его правосудности. В качестве одного из системообразующих критериев системы судебных решений предлагается процессуальный порядок постановления решений суда определенного вида.

Во втором разделе исследуются правовые характеристики приговора апелляционного суда как акта правосудия. Предлагается классификация приговоров суда в зависимости от объема разрешаемых ими вопросов, процессуального порядка вынесения. Характерными чертами присущими приговорам апелляционной инстанции, являются их окончательный характер, разрешение вопросов, связанных только с ухудшением положения осужденного или оправданного; возможность постановления на основе выводов, сделанных судом первой инстанции.

В третьем разделе рассматриваются особенности выполнения задач установленных уголовно-процессуальным законом для стадии апелляционного рассмотрения при вынесении апелляционной инстанций определений, предусмотренных ст.366 УПК. При вынесении любого из решений, перечисленных в ст.366 УПК, в нем должны быть реализованы функции исправления судебной ошибки и окончательного разрешения дела (в случае установления неправосудности решения суда первой инстанции) либо обеспечения права участников процесса на обжалование и предоставления дополнительной гарантии законности и обоснованности актов правосудия (при отсутствии оснований к отмене либо изменению проверяемого решения).