Правове регулювання транспортної системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ

Спеціальність: Господарсько-процесуальне право

Деркач Елла Михайлівна

Донецьк, 2007 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У законодавстві питання здійснення та організації перевезень вантажів залізничним транспортом врегульовані не узгоджено та переважно на підзаконному рівні. Правову основу цієї діяльності надано Законами України “Про транспорт”, “Про залізничний транспорт”, а також низкою підзаконних нормативно-правових актів, перш за все, Статутом залізниць України. Проте, сьогодні цей акт не відповідає сучасним потребам учасників залізничних перевезень вантажів, оскільки запропоновані підходи до взаємодії цих учасників, визначення їх правового статусу є досить застарілими. Певною мірою вирішенню окремих проблем, пов'язаних з перевезенням вантажів, сприяло прийняття Господарського кодексу України (далі - ГК України), у якому здійснено правове регулювання перевезень вантажів в цілому як виду господарської діяльності. Проте залишається чимало питань стосовно залізничних перевезень вантажів, що потребують подальшого доопрацювання на рівні законодавства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідницьких робіт Донецького національного університету МОН України за темою “Зближення і гармонізація законодавства України з міжнародним і європейським правом” (держреєстрація №Г-1/7 0101U005730), у якій авторка брала участь як співвиконавець і в межах якої досліджено правове регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом, визначено шляхи подальшого вдосконалення законодавства та практики його застосування.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка нових теоретичних положень щодо правового регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом і підготовка пропозицій для удосконалення законодавства з цих питань.

Поставлена мета обумовила вирішення наступних основних завдань дослідження:

- виявлення особливостей перевезення вантажів залізничним транспортом як виду господарської діяльності, уточнення визначення поняття перевезення вантажів;

- уточнення правового статусу суб'єктів перевезення вантажів залізничним транспортом та їх класифікація;

- аналіз умов здійснення перевезення вантажів залізничним транспортом;

- дослідження засобів, системи органів державного регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом, підготовка пропозицій щодо їх вдосконалення;

- уточнення визначення понять “тарифи на перевезення вантажів”, “збори” при здійсненні перевезення вантажів залізничним транспортом;

- дослідження договірних відносин і відповідальності при здійсненні перевезення вантажів залізничним транспортом;

- аналіз вимог законодавства Європейського Союзу та узагальнення законодавчого досвіду інших країн з організації та здійснення перевезення вантажів залізничним транспортом, підготовка відповідних змін і доповнень до законодавства України.

Об'єктом дослідження є сукупність суспільних відносин, що виникають при організації і здійсненні перевезення вантажів залізничним транспортом. Предметом дослідження є правове регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом.

Методи дослідження. Дослідження проведено з використанням комплексу загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання, зокрема: методи абстрагування, історико-правовий, аналізу і синтезу, формально-логічний, моделювання, системний, порівняльно-правовий, статистичний тощо.

Історико-правовий метод використано у роботі для дослідження розвитку та становлення законодавства про перевезення вантажів залізничним транспортом. Для уточнення основних визначень щодо перевезення вантажів залізничним транспортом використовувався метод абстрагування. За допомогою системного методу уточнено правовий статус суб'єктів перевезення вантажів залізничним транспортом. Процес перевезення вантажів залізничним транспортом та його складові досліджено з використанням методів аналізу і синтезу.

За допомогою формально-логічного методу проаналізовано законодавство України про залізничні перевезення вантажів з метою виявлення недоліків і розробки пропозицій щодо їх усунення. Метод моделювання застосовувався під час розробки пропозицій щодо удосконалення існуючої моделі системи органів регулювання перевезень вантажів залізничним транспортом. Шляхом застосування порівняльно-правового методу проведено аналіз окремих положень нормативно-правових актів України та деяких інших країн щодо перевезення вантажів залізничним транспортом, практики його застосування. Під час такого аналізу використано законодавство Європейського Союзу, а також Російської Федерації, США, Польщі. Узагальнення практики організації та здійснення перевезення вантажів залізничним транспортом здійснювалося з використанням статистичного методу.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена проведенням комплексного, системного господарсько-правового дослідження найбільш важливих з теоретичної і практичної точок зору питань правового регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом.

На основі аналізу наукових досягнень, відповідного законодавства і практики його застосування в нових соціально-економічних умовах у дисертаційній роботі обґрунтовані нові наукові положення та розроблені пропозиції з удосконалення правового регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертаційній роботі положення, висновки та пропозиції можуть бути використані у науково-дослідній роботі, у навчальному процесі та у практичній діяльності суб'єктів залізничного перевезення вантажів. Матеріали дисертаційного дослідження можуть також бути використані при подальшій розробці та удосконаленні законодавства у сфері перевезення вантажів залізничним транспортом.

Особистий внесок здобувачки. У дисертаційній роботі викладені наукові результати, що одержані авторкою самостійно в ході науково-дослідних робіт на основі аналізу законодавства України про перевезення вантажів залізничним транспортом і практики його застосування.

Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано 9 наукових праць загальним обсягом 3,07 д. а., з яких 3 наукові праці опубліковані у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України. Всі надруковані праці належать здобувачці особисто.

Структура та обсяг дисертації обумовлені метою і завданнями дослідження.

Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що поєднують дев'ять підрозділів, висновків. Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінки комп'ютерного тексту, містить список використаних джерел із 228 найменувань та додатки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Розділі 1 “Перевезення вантажів залізничним транспортом як вид господарської діяльності та його правова основа”, що містить три підрозділи, досліджується поняття перевезення вантажів залізничним транспортом та його види, розглядаються питання становлення та розвитку законодавства, що регулює перевезення вантажів залізничним транспортом, надається його загальна характеристика та аналізується правовий статус суб'єктів цього виду господарської діяльності.

У підрозділі 1.1 “Поняття та види перевезення вантажів залізничним транспортом” досліджено перевезення вантажів залізничним транспортом як вид господарської діяльності, розглянуто види залізничних перевезень вантажів та уточнено критерії їх поділу.

У підрозділі 1.2 “Загальна характеристика законодавства про перевезення вантажів залізничним транспортом” проведено системний аналіз законодавства, що регулює перевезення вантажів залізничним транспортом, та підготовлено відповідні пропозиції до законодавства.

На підставі проведеного аналізу у системі законодавства України, що регулює перевезення вантажів залізничним транспортом, виділяється три групи нормативно-правових актів. До першої групи належать нормативно-правові акти, що регулюють транспортну діяльність в цілому (ГК України, Цивільний кодекс (далі - ЦК України), Закони України “Про транспорт”, “Про транзит вантажів”, “Про перевезення небезпечних вантажів”, “Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період” тощо). До другої групи належать ті нормативно-правові акти, до сфери дії яких належить тільки діяльність залізничного транспорту (Закон України “Про залізничний транспорт”, Статут залізниць України, Правила перевезення вантажів, Ліцензійні умови провадження господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом тощо). Третю групу складають міжнародні нормативно-правові акти, що містять норми стосовно міжнародних перевезень вантажів залізничним транспортом (Конвенція про міжнародні залізничні перевезення, Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення тощо).

У підрозділі 1.3 “Правовий статус суб'єктів перевезення вантажів залізничним транспортом” проведено аналіз правового статусу суб'єктів перевезення вантажів залізничним транспортом, запропонована класифікація суб'єктів та підготовлені пропозиції щодо уточнення правового статусу цих суб'єктів у законодавстві.

Відзначається, що суб'єктами перевезення вантажів залізничним транспортом згідно із ст. 306 ГК України виступають вантажовідправник, вантажоодержувач та перевізник, проте коло суб'єктів залізничного перевезення вантажів значно звужено порівняно з фактичною кількістю суб'єктів, що беруть участь у перевезенні. Насправді у перевезенні вантажів безпосередню участь також беруть власники під'їзних колій, що здійснюють маневрові роботи, подання та забирання вагонів, тобто початково-кінцеві операції з перевезення вантажів. Відповідно до законодавства перевізником вантажів можуть виступати лише залізниці, правовий статус яких визначено законодавством, тоді як стосовно так званих власників під'їзних колій він потребує уточнення.

И суб'єктів, що здійснюють перевезення вантажів залізничним транспортом, на дві групи: суб'єкти залізничного транспорту загального користування (6 залізниць) та не загального користування (до складу якого входять промисловий залізничний транспорт, відомчий та технологічний транспорт, що здійснює перевезення на залізничних під'їзних коліях).

У Розділі 2 “Правова характеристика організації перевезення вантажів залізничним транспортом”, що складається з чотирьох підрозділів, досліджуються умови здійснення цього виду господарської діяльності, визначаються основні засоби, система органів державного регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом, аналізуються договірні відносини при здійсненні перевезення вантажів залізничним транспортом, а також господарсько-правова відповідальність за порушення законодавства, що регулює перевезення вантажів залізничним транспортом.

У підрозділі 2.1 “Умови здійснення перевезення вантажів залізничним транспортом” проведено системний аналіз умов (вимог), передбачених законодавством для здійснення перевезення вантажів залізничним транспортом.

Досліджено порядок одержання ліцензії для здійснення цього виду господарської діяльності, підготовлені пропозиції щодо удосконалення цього порядку. У роботі сертифікація та стандартизація розглядається як один з обов'язкових етапів отримання ліцензії.

У підрозділі 2.2 “Державне регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом” досліджуються основні засоби регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів перевезення вантажів залізничним транспортом та розроблені відповідні пропозиції до законодавства.

У роботі аналізується система органів регулювання у сфері залізничних перевезень, особлива увага приділяється питанням оптимізації моделі регулювання цієї господарської діяльності.

Аргументується, що державне регулювання транспортної діяльності у ринкових умовах є об'єктивною необхідністю, питання полягає лише в оптимізації такого регулювання. Відзначається, що існуюча система органів регулювання залізничних перевезень є неефективною насамперед тому, що не створюються умови для розвитку змагальності для окремих напрямків діяльності у цій сфері, поєднуються функції управління та функції господарюючого суб'єкта одним органом. Оскільки Державна адміністрація залізничного транспорту (“Укрзалізниця”) є водночас органом управління залізничним транспортом і господарюючим суб'єктом, що закріплено у ст. 4 Закону України “Про залізничний транспорт”, у роботі пропонується відмежувати функції державного регулювання від здійснення господарських функцій, що дозволить підвищити ефективність державного регулювання у сфері залізничного транспорту, спрямувавши його на створення умов для підвищення якості послуг, забезпечення безпеки, розвитку змагальності та обмеження монопольного положення “Укрзалізниці”.

Важливим напрямком державного регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом є оподаткування. У роботі обґрунтовується необхідність удосконалення правового регулювання окремих питань щодо оподаткування та надання податкових преференцій окремим суб'єктам залізничного перевезення вантажів.

У підрозділі 2.3 “Договірні відносини при здійсненні перевезення вантажів залізничним транспортом” аналізується система договорів, що забезпечують залізничне перевезення вантажів, розглядаються істотні умови цих договорів, порядок їх укладення. Особливу увагу у роботі приділено аналізу договорів, що забезпечують процес перевезення, а саме: договорам транспортної експедиції, про подачу і забирання вагонів, про експлуатацію залізничної під'їзної колії, про організацію перевезень та ін., наведено погляди вчених щодо місця та ролі цих договорів у системі транспортних договорів. У роботі відзначається відсутність єдиного підходу до питань класифікації договорів, що забезпечують процес перевезення, та їх правової природи. З'ясовується, що незважаючи на закріплення ГК України свободи договору і підприємницької діяльності, спеціальне законодавство у сфері залізничного транспорту, як і раніше, має переважно імперативний характер. Робиться висновок про те, що договір перевезення вантажу залізничним транспортом відповідає більшою мірою конструкції договору на користь третьої особи, хоча не за всіма ознаками з нею співпадає. Таке розходження багато в чому пояснюється специфікою відносин з перевезення вантажів саме цим видом транспорту. Обґрунтовується, що договір перевезення вантажу залізничним транспортом є договором особливого виду, в якому поєднуються елементи різних договірних конструкцій, а саме: договору підряду, найму, зберігання тощо, проте цей договір є самостійним господарським зобов'язанням.

Підкреслюється, що у чинній редакції ст. 315 ГК України відсутні посилання на транспортні кодекси та статути, за винятком спорів, що виникають з перевезень вантажів у міжнародному сполученні. Проте посилання у зазначеній статті на спеціальне законодавство, що регламентує діяльність різних видів транспорту, є доцільним, бо ГК України та Статут залізниць України встановлюють різний порядок обчислення строків для пред'явлення позовів до перевізника.

Ще одним недоліком у законодавстві про перевезення вантажів, зокрема залізничним транспортом, є обмеження кола осіб, до яких перевізник може пред'явити позов, лише відправником вантажу або його одержувачем (ч. 5 ст. 315 ГК України, ч. 2 ст. 925 ЦК України, п. 137 Статуту залізниць України). Зазначається, що при здійсненні перевезення вантажу спори можуть виникнути не лише між перевізником та вантажоодержувачем/вантажовідправником, а також між власником під'їзної колії, який надає послуги з подання та забирання вагонів, експедитором, та іншими суб'єктами, які беруть участь у перевезенні вантажу.

У зв'язку з цим, запропоновано внесення відповідних змін до ст. 315 ГК України, що дозволить усунути існуючі недоліки у порядку вирішення спорів щодо перевезень вантажів.

У підрозділі 2.4 “Господарсько-правова відповідальність за порушення законодавства про перевезення вантажів залізничним транспортом” розглянуті особливості, умови та порядок реалізації відповідальності учасників перевезення вантажів залізничним транспортом.

У роботі відзначаються істотні неузгодженості у нормативно-правових актах, що містять норми про відповідальність суб'єктів перевезення вантажів залізничним транспортом.

Ця неузгодженість значно ускладнює порядок притягнення до відповідальності зазначених суб'єктів, тому пропонуються відповідні зміни у законодавство про залізничні перевезення вантажів.

Обґрунтовується необхідність покладення відповідальності у формі штрафних санкцій за користування вагонами контрагентами перед залізницею на вантажовласника, а не на власника залізничної під'їзної колії. Додатково аргументовано, що плату за користування вагонами залізниць слід нараховувати після закінчення технологічного часу, встановленого сторонами договору на навантажувально-розвантажувальні роботи, а не з моменту пред'явлення транспортних засобів. На підставі аналізу розроблені відповідні зміни до законодавства.

У Розділі 3 “Удосконалення правового регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом”, що складається з двох підрозділів, визначаються напрямки удосконалення правового регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом, а також пропонуються шляхи зближення законодавства України у зазначеній сфері з законодавством Європейського Союзу.

У підрозділі 3.1 “Напрямки удосконалення правового регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом” на основі комплексного аналізу вітчизняного та іноземного законодавства, практики його застосування розроблені основні напрямки удосконалення законодавства щодо перевезення вантажів залізничним транспортом.

Відзначається, що удосконалення правового регулювання у цій сфері доцільно здійснювати за такими напрямками, як правовий статус суб'єктів перевезення вантажів залізничним транспортом, зокрема суб'єктів не загального користування, умови здійснення цього виду господарської діяльності у частині уточнення видів послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом, для надання яких необхідно отримати ліцензію, суб'єктів залізничного транспорту, на яких ці вимоги розповсюджуються, засоби державного регулювання залізничного перевезення вантажів стосовно сприяння розвиткові конкурентних відносин у сфері залізничних перевезень вантажів, обмеженню монопольних зловживань з боку “Укрзалізниці”, правового регулювання тарифів на послуги суб'єктів залізничного транспорту не загального користування, договірні відносини учасників перевезення вантажів стосовно забезпечення законодавством можливості диспозитивного врегулювання сторонами умов договорів щодо перевезення, порядок притягнення до господарсько-правової відповідальності суб'єктів цієї діяльності, порядок врегулювання спорів щодо перевезення. У зв'язку з цим, запропоновано внесення відповідних змін до ГК України, Законів України “Про транспорт”, “Про залізничний транспорт”, “Про плату за землю”, “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” тощо.

Задля підвищення ефективності державного регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом, створення рівних умов діяльності для всіх суб'єктів у цій сфері та обмеження монопольного положення “Укрзалізниці” у дисертації формулюються пропозиції щодо розмежування функцій державного регулювання від виконання господарських функцій, що здійснюються Державною адміністрацією залізничного транспорту (“Укрзалізниця”). З цією метою обґрунтовується доцільність утворення відповідного суб'єкта господарювання, яким може бути відкрите акціонерне товариство “Українські залізниці”, 100% акцій якого належить державі, та надати йому повноваження щодо здійснення залізничних перевезень вантажів. Між тим, функції державного регулювання залізничними перевезеннями надати двом урядовим органам у складі Міністерства транспорту та зв'язку України. Ними можуть бути Агентство залізничного транспорту України та Інспекція з питань контролю та надзору у сфері залізничного транспорту. Компетенцію першого могли б складати участь у технічному регулюванні, реалізації тарифної політики, надання відповідних послуг, зокрема, з видачі ліцензій на здійснення перевезення залізничним транспортом, здійснення централізованого управління залізничним транспортом загального користування. До повноважень другого органу управління пропонується віднести здійснення державного контролю та надзору за дотриманням суб'єктами господарювання у сфері залізничного транспорту вимог законодавства, обов'язкових стандартів, вимог безпеки, ліцензійних вимог провадження перевезення вантажів залізничним транспортом. Реалізація запропонованих заходів забезпечить функціонування “Укрзалізниці” лише як суб'єкта господарювання та створить рівні можливості для розвитку всіх суб'єктів залізничних перевезень вантажів.

У роботі обґрунтовується необхідність створення територіальних органів (підрозділів) урядового органу з питань контролю та надзору у сфері залізничного транспорту для забезпечення балансу між центральним та регіональним рівнем влади. До повноважень цих органів пропонується віднести повноваження з організації ліцензування перевезення залізничним транспортом на рівні регіону.

З метою забезпечення єдиного порядку розрахунку цін (тарифів) на послуги суб'єктів залізничного транспорту не загального користування у роботі пропонується розробити та затвердити Методику розрахунку цін (тарифів) на послуги суб'єктів залізничного транспорту не загального користування та надати відповідні повноваження центральному органу виконавчої влади, до відання якого належить організація залізничного транспорту не загального користування.

У підрозділі 3.2 “Зближення законодавства України про залізничне перевезення вантажів з законодавством Європейського Союзу” аналізується система законодавства Європейського Союзу, що регулює порядок надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом, обов'язкові для країн-членів ЄС вимоги до суб'єктів, які надають ці послуги, та стан правового регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом в окремих країнах-членах ЄС, у тому числі - у контексті його використання для подальшого удосконалення законодавства України.

У дисертації зазначається, що в даний час зберігається специфіка національного законодавства країн-учасниць ЄС про перевезення вантажів залізничним транспортом, і питання його уніфікації в цілому не ставиться. У той же час низка положень має транснаціональний характер і може бути корисною з метою удосконалення вітчизняного законодавства.

Обґрунтовується, що при здійсненні регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом доцільно враховувати тенденції розвитку правового регулювання цієї діяльності в законодавстві ЄС.

У роботі зазначається, що законодавство ЄС спрямоване на поетапну лібералізацію залізничного сектору, максимальне прискорення відкриття всієї залізничної мережі країн-членів ЄС для вантажних перевезень, що здійснюються ліцензованими перевізниками країн-членів ЄС, а також посилення конкуренції.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі, що полягає в обґрунтуванні напрямків удосконалення правового регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом. Для цього в роботі обґрунтовані нові наукові положення та пропозиції з удосконалення законодавства про перевезення вантажів залізничним транспортом з метою підвищення ефективності здійснення цієї господарської діяльності. правовий законодавство господарський

Системне запровадження обґрунтованих пропозицій у законодавство буде сприяти підвищенню ефективності здійснення перевезення вантажів залізничним транспортом, створенню умов для розвитку змагальності суб'єктів господарювання у цій сфері.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Деркач Э.М. Особенности правового регулирования лицензирования железнодорожных перевозок // Хозяйственное законодательство Украины. - Донецк: ИЭПИ НАН Украины. - 2005. - С. 515-519.

2. Деркач Э.М. Правовые основы регулирования перевозки грузов в международном железнодорожном сообщении // Гармонизация законодательства Украины и международная интеграция: внешнеэкономический аспект. - Донецк: ИЭПИ НАН Украины. - 2006. - С. 225-233.

3. Деркач Э. Промышленный железнодорожный транспорт: пробелы в правовом регулировании // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - №9. - С. 47-50.

4. Деркач Э.М. Договорные отношения при перевозке грузов железнодорожным транспортом // Вісник Запорізького національного університету. - Запоріжжя: Запорізький нац. ун-т. - 2006. - №3. - С. 76-81.

5. Деркач Э.М. Понятие и признаки лицензирования железнодорожных перевозок // Проблеми кодифікації цивільного та господарського права. - К.: КиМУ. - 2005. - С. 99-116.

6. Деркач Э.М. К вопросу о соотношении института лицензирования железнодорожных перевозок со смежными правовыми институтами // Материалы итоговой науч. конф. Донецкого национального университета за период 2003-2004 гг.: Правоведение (март 2005 г.). - Донецк: ДонНУ, 2005. - С. 68-70.

7. Деркач Э.М. О реформировании законодательства Украины о железнодорожном транспорте с учетом транспортной политики ЕС // Реалізація чинних Цивільного та Господарського кодексів України: проблеми та перспективи. - К.: НДІ приватного права і підприємництва АПрН України. - 2006. - С. 296-298.

Размещено на Allbest.ru