Правовідношення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

1. Поняття правопорушення

2. Види правопорушень

3. Склад правопорушення

3.1 Елементи правопорушення

3.2 Види складів адміністративних правопорушень.

3.3.Склад злочину

Висновки

Список використовуваної літератури

Вступ

Актуальність теми. Можливість порушення права є невід'ємною ознакою цього права. Згідно з теорією природного права природними і невідчужуваними правами людини є такі, як право на свободу, рівність, власність. Українська держава йде шляхом сприйняття кращих традицій світової філософської та правової думки. Ст.3 Конституції України говорить про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Одна з основних функцій забороняючи норм є попередження злочинів. Ми щодня стаємо свідками тих чи інших зловживань, які істотно зачіпають права інших осіб і обурюють усе суспільство. Та журналісти, як правило, оцінюють такі події чи вчинки виходячи з морально-етичних позицій, з міркувань суспільної користі чи, навпаки, шкоди для суспільства і дуже рідко намагаються дати таким подіям правову оцінку. Загалом це правильно -- питання про те, наскільки та чи інша поведінка людини узгоджується з приписами права, мають вирішувати юристи, а не журналісти. Всякий учинок, який порушує встановлені і схвалені суспільством правила, завдає шкоди іншим людям, є викликом суспільству; отож людина, яка знехтувала інтересами суспільства, не має морального права нарікати на те, що й держава у відповідь на таку поведінку вживатиме до неї примусові заходи, які іноді можуть бути досить жорсткими.

Попри те, що це питання вже довгий час досліджувалось вченими, проблема правопорушення й досі залишається актуальною. Як вже згадувалось, ми постійно з цим стикаємось, правопорушення - це частина нашого життя, навряд чи знайдеться людина, яка жодного разу не була свідком хоч одного правопорушення.

Об'єктом дослідження виступає правопорушення, його склад та види. Метою курсової роботи автор вбачає дослідити поняття правопорушення, його основні ознаки, а також навести загальнотеоретичну характеристику структури та правопорушення та його основних видів.

Мета написання полягає в достатньому висвітленню об'єкта курсової роботи, тобто дослідити поняття правопорушення, його структуру, види та проблеми їх розмежування.

Наукова розробка даної теми на досить високому рівні, хоча невирішені питання досі залишились. Даним питанням займались Кельман М.С.,Мурашин О.Г., Рабінович П.М., Забарний Г.Г., Настюк М., Шульга А.М., Павликівський В.І., Вапсва Я.А та інші, чиї роботи були використані при написанні даної роботи.

Структура даної курсової роботи зумовлена метою і складається з трьох розділів, вступу та висновків.

1. Поняття правопорушення

Правопорушення -- це протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, яке тягне за собою юридично визначені негативні наслідки для правопорушника. Загальна теорія держави і права - М.В.Цвік - http://radnuk.info/pidrychnuku/teoriua-prava/38-tsvik/83-s-3-.html

Правопорушення, є порушення права, акт, противний праву, його нормам, закону. Здійснити правопорушення - означає «переступити» право.

Кожне окреме правопорушення конкретне: воно здійснюється конкретною особою, у визначеному місці і часі, суперечить діючому правовому порядку , характеризується точно визначеними ознаками. Разом із тим всі антисоціальні явища, мають загальні риси.

Соціальні явища, що обумовлюють правопорушення, називаються причинами й умовами. Під причиною розуміється явище (чи їхня сукупність), що породжує інше явище, розглянуте, як наслідок. Зв'язок між причиною і наслідком носить закономірний характер, що означає, що дана причина, у відповідних умовах викликає визначений наслідок.

Таким чином, правопорушення - це свідомий, вольовий акт суспільно небезпечної протиправної поведінки.

Суспільна небезпека, шкідливість правопорушень характеризує їх як негативні соціальні явища. Негативної оцінки заслуговує й особа, що зробила правопорушення Малелін М.С. “Правопорушення : поняття, причини, відповідальність.”, - М.: Юридична література, 1985.

До основних ознак правопорушення належать:

суспільна небезпечність (шкідливість), тобто заподіяння шкоди суспільним відносинам, які охороняються законом (шкода може бути моральною, матеріальною чи фізичною);

правопорушенням може бути тільки діяння - дія чи бездіяльність. Думки, переконання, бажання, настрої, світогляд, соціальні або особисті властивості не є правопорушеннями і відповідно не можуть виступати як підстави юридичної відповідальності;

протиправність діяння, тобто це діяння повинно безпосередньо порушувати конкретну норму права. Діяння, не врегульовані законодавством не вважається правопорушенням;

винність діяння, тобто умисного чи необережного ставлення особи до вчиненого діяння і його наслідків. Про винність говорять тоді, коли особа повинна була обрати варіант поведінки, але вчинила всупереч праву;

деліктоздатність суб'єкта, який вчинив правопорушення, тобто він за віком і станом психічного здоров'я усвідомлює характер своїх дій, керує ними та передбачає їх наслідки;

юридичне карне діяння, тобто за його вчинення передбачається певні вид і міра юридичної відповідальності;

причинний зв'язок між діянням і соціально небезпечними наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами.

Відсутність хоча б однієї з названих вище ознак не дозволяє розглядати діяння, як правопорушення. Ознаки правопорушення повинні аналізуватись у сукупності, системно.

Дещо інша позиція щодо властивостей і озннак правопорушень в Цвік М. В.: Загальна теорія держави і права - М.В.Цвік - http://radnuk.info/pidrychnuku/teoriua-prava/38-tsvik/83-s-3-.html

За своєю Соціальною значущістю ця поведінка соціально шкідлива, тобто спричиняє чи може спричинити шкоду нормальним суспільну відносинам, що розвиваються у правовій формі, правам, свободам, законним інтересам суб'єктів. Ця шкода може бути різною, залежно від наслідків протиправного діяння, його соціальної оцінки (матеріальною і моральною, значною і незначною).

За психологічними ознаками правопорушення як вчинок завжди має свідомо-вольовий, тобто здійснюється під контролем волі і свідомості суб'єкта. Правопорушенням є лише те діяння, яке скоюється як результат прояву усвідомленої волі особи і вчинене з її вини. Дія, що завдає шкоди інтересам, які охороняються законом, є об'єктивно протиправною, але правопорушенням її назвати не можна при відсутності вини.

Юридична ознака правопорушення полягає в його протиправності. Держава в законі фіксує ознаки правопорушення, що вказують на Динаміку, інтенсивність поширення негативних для суспільства вчинків. Тому закон може оперативно змінювати «межу», яка відділяє за формальними ознаками правомірну і протиправну поведінку. Критерієм правомірності дій має бути право як втілення справедливості, тому саме з позиції гарантованих конституцією прав і свобод людини повинні розцінюватися державою ознаки протиправності діянь. Інакше -- в умовах недемократичного режиму державна влада може свавільно, самостійно і за своїми уподобаннями, ігноруючи правовий критерій, визначати формально-юридичні критерії протиправності і міру відповідальності за правопорушення.

З точки зору юридичних наслідків правопорушення як юридичний факт породжує охоронні правовідносини, в межах яких реалізуються заходи відповідальності за скоєне правопорушення. Таким чином, для суб'єкта правопорушення юридичні наслідки завжди будуть негативними. Водночас правопорушення може розцінюватися як юридичний факт, на основі якого: виникають процесуальні правовідносини у зв'язку з притягненням суб'єкта до відповідальності і, відповідно, виникають нові для суб'єкта процесуальні права й обов'язки; змінюються або припиняються ті правовідносини, учасником яких був суб'єкт (наприклад, звільнення працівника у зв'язку з учиненням ним крадіжки; змінення умов договору однією стороною за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань другою стороною та ін.). Отже, правопорушення завжди передбачає можливість настання юридичних наслідків, які виражаються у втратах правопорушником благ матеріального, особистого й організаційного характеру.

Усяке правопорушення - це діяння, тобто дія чи бездіяльність. Дія - акт активного поводження (крадіжка, бійка, хабар, пияцтво в робочий час і т.п.). Воно може складатися в проголошенні визначених слів (наклеп, образа, заклик до насильницьких антигромадських діянь, пропаганда національної ворожнечі і т.п.). Бездіяльність визнається діянням, якщо по службовому обов`язку чи по ситуації потрібно було щось зробити, але зроблено не було (прогул, недбалість посадової особи, безгосподарність керівника держпідприємства, проїзд без квитка в суспільному транспорті, залишення людини в небезпечному стані без допомоги і т.п.).

Законом визначені окремі ситуації, коли діяння формальне підпадає під ознаки протиправного, але власне кажучи не небезпечно і не шкідливо для суспільства і тому вважається правомірним. У карному та в адміністративному праві передбачені обставини, при яких особи, що зробили протиправні дії, не підлягають відповідальності. Це «необхідна оборона», обумовлена як «дії...вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці...» (ст. 36 Кримінального кодексу України, ст. 19 КпАП України) Кримінальний Кодекс України. - К.: Видавничий дім "Скіф", 2010 і «крайня необхідність», тобто «дії...для усунення небезпеки, що загрожує державному або громадському порядку, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими коштами, якщо заподіяна при цьому шкода є менш значною, ніж відвернена шкода» (ст. 18 КпАП України, ст. 39 Кримінального кодексу України) Кодекс України про адміністративні правопорушення. К.: Велес 2009. Обставинами, що виключають протиправність деяких діянь, є їхня малозначність, виконання службових чи професійних обов'язків (обов'язків пожежного, лікаря, працівника органів охорони суспільного порядку і т.п.), обґрунтований ризик і інші обставини, зазначені в законодавстві.

Правопорушення є винним діянням. Провина - це психічне відношення особи до власного поводження і його результатів, у якому виражене негативне чи легковажне відношення до права, до інтересів суспільства і держави, до прав і свобод інших осіб Нечитайленко А.А. “Основи теорії права. Навчальний посібник”, - Харків: Консум, 1998 р. . Оскільки право регулює вольове поводження людей, про правопорушення можна говорити тільки тоді, коли від волі людини залежало - діяти правомірно чи неправомірно, і обраний другий варіант на шкоду першому. Відповідно не є правопорушеннями, хоча б і суперечні праву, діяння малолітніх, а також осіб, визнаних несамовитими (тих, хто під час здійснення діяння не могли усвідомлювати свої дії чи керувати ними внаслідок душевної хвороби чи іншого хворобливого стану). Без свідомості і волі немає діяння ні протиправного, ні правомірного. Не є правопорушенням і так називаний нещасливий випадок - подія, що спричинила шкоду в результаті збігу об'єктивних обставин, що виключають чиюсь провину.

Підставою виникнення обов'язку по відшкодуванню випадково виниклої шкоди служить не правопорушення (його в даному випадку немає), а подія. До подій, тобто юридичних фактів, що виникають мимо волі і свідомості людей, варто відносити не тільки явища природи, нездоланну силу (force major - форс мажор), але також і випадок.

Правопорушення - визначене, не тільки чисто зовнішнє, але і внутрішнє - психічне, а саме негативне відношення порушника до правового припису й охоронюваного ним інтересу і, отже, суб'єктивне винне поводження. Протиправність, об'єктивна в тім змісті, що означає порушення норм об'єктивного права. Категорія протиправності суб'єктивна, оскільки застосовна лише до свідомих, вольових вчинків людини. Вона має об'єктивно-суб'єктивний характер, як і деякі інші соціальні категорії. Отже, якщо протиправність завжди винна, то, отже, відсутність провини свідчить про відсутність протиправності і правопорушення, тобто виключає юридичну відповідальність. Але якщо в нормативному акті встановлена конкретна заборона чи юридична відповідальність, а за порушення цих приписів ні в даному акті, ні в інших нормах не встановлена міра відповідальності, то порушення закону чи невиконання обов'язку втрачає характер правопорушення.

Шкода - неодмінна ознака кожного правопорушення, Характер шкоди може розрізнятися по об'єкту, розміру й іншим ознакам, але правопорушення завжди має соціальна шкода. Та чи інша характеристика шкоди залежить від видів порушених інтересів, суб'єктивних прав, об'єкта правопорушення. Шкода може мати матеріальний чи моральний характер, бути вимірним чи невимірним, відновлюваним чи ні, більш-менш значним, що відчувається окремими громадянами, колективами і суспільством у цілому.

Так, якщо об'єктом П. є власність, то шкода буде матеріальною, вимірною, відновлюваним , різного ступеня значимості для потерпілого. При ушкодженні здоров'я може виникнути майнова, вимірна, відновлювана шкода і моральна (невимірна, не відновлювана ). Забруднення навколишнього середовища, що негативно впливає на здоров'я й інші об'єкти, викликає важко вимірювану матеріальну шкоду. Порушення правил вуличного руху, що не спричинило аварії, не викликає матеріальної шкоди, але створює небезпечні ситуації, порушує суспільний порядок, наносить йому шкоду.

Наявність шкоди є необхідною соціальною ознакою всякого правопорушення, що обумовлює всі правопорушення як суспільно небезпечні діяння.

Суспільна небезпека злочинів полягає в тому, що вони наносять шкоду правопорядку, суспільним і особистим інтересам. Нешкідливих чи байдужних для держави, суспільства, громадян правопорушень не існує, а отже, не може бути інших злочинів, крім суспільно небезпечних. Правопорушення різні по ступені шкідливості і ступеню суспільної небезпеки.

Поняття суспільної небезпеки, а виходить, і протиправності, може поширюватися тільки на свідомі, вольові винні дії людей. Заподіяння шкоди в результаті дій сил природи, несамовитих, недієздатних і випадкової (невинної) поведінки можна характеризувати поняттям «небезпеки», а не «суспільної небезпеки».

Правопорушення може скласти тільки акт поводження, зовні виражений правопорушником. Не можна вважати правопорушенням не виявлені через учинки думки, почуття. Розумові процеси не регулюються правом, але їхня поява в поводженні може мати юридичну кваліфікацію. Діяння обумовлене свідомістю й волею людини. Саме внаслідок свідомості дія знаходить характер людського поводження. Без свідомості й волі немає поводження, учинку, діяння, а, виходить, немає і правопорушення.

Правопорушенням є діяння деліктоздатної особи. Деліктоздатністю називається визнана законом здатність особи усвідомлювати значення своїх протиправних дій і нести за них юридичну відповідальність. Деліктоздатні всі осудні особи, що досягли визначеного віку (за здійснення деяких злочинів - з 14 років, за інші злочини і за адміністративні провини - з 16 років) (ст. 12, 13 Кодексу про адміністративні правопорушення України і ст. 22 КК України).

2. Види правопорушень

Актуальною звісно є й проблема класифікації правопорушень. Вона має не лише теоретичне (з'ясування видів правопорушення), а й практичне (відмежування злочинів, адміністративних проступків та інших правопорушень) значення.

Отже, правопорушення класифікуються за: а) ступенем суспільної небезпеки - на злочини і провини; б) належністю норм права, які порушуються, до відповідних галузей права: кримінальні, цивільні, адміністративні, правопорушення у сфері трудового законодавства і інші); в) колом осіб - особові і колективні; г) за характером правових приписів -нормативно-правові і дисциплінарні; д) в залежності від характеру цивільно-правового порушення - договірні і позадоговірні правопорушення; е) правопорушення у сфері суспільного життя (в сфері соціально-економічних відносин, в суспільно-політичній сфері, в сфері побуту і дозвілля) Кельман М.С.,Мурашин О.Г. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, текстами): Підручник. - К.: Кондор, 2002.

Найбільш поширеною класифікацією правопорушень є їх поділ за ступенем суспільної небезпеки, коли правопорушення поділяються на злочини і проступки. Головними критеріями їх поділу являється, по-перше, характер і ступінь суспільної шкідливості, яка , в свою чергу, визначається цінністю об'єкта протиправного посягання, змістом протиправного діяння, обстановкою, часом, способами (насильницькими чи ненасильницькими), розміром і характером завданої шкоди, формою і ступенем вини правопорушника, інтенсивністю протиправних дій, їх мотивацією, особистими характеристиками правопорушника і інш.; по-друге, суб'єктивний фактор, який в значній мірі здійснює вплив на визнання того чи іншого діяння в якості протиправного.

Злочинами визначаються правопорушення, з якими пов'язана найбільша небезпека для суспільства і особи, вони посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні і особисті права людини. Юридичним виразом особливої суспільної небезпеки злочинів є їх заборона кримінальним законом і застосування за їх скоєння кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів.

Правова система повинна володіти такими механізмами, при яких визнання того чи іншого діяння злочинним не знаходилось би виключно в залежності від законодавця. В зв'язку з цим поділом постає проблема розмежування кримінальних злочинів і адміністративних проступків, оскільки провести межу між ними досить не просто.

Традиційно злочином визначається суспільно небезпечне винне діяння, що посягає на охоронювані кримінальним законом цінності і є забороненим під загрозою покарання.

Офіційне поняття злочину дається у ст. 7 ККУ, згідно з якою “злочином визначається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки.” Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. - 6-те вид., переробл. Та доповн. / За ред.. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. - К.: Юридична думка, 2009

Для того, щоб правопорушення вважалося злочином, воно повинно містити в собі такі ознаки: кримінальна протиправність; суспільна небезпечність; винність; караність.

Суспільна небезпека - оцінна категорія, що характеризується певними діями чи бездіяльністю, завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об'єктам, що охороняються кримінальним законом.

Ступінь суспільної небезпеки визначається всією сукупністю ознак злочину: цінністю того блага, на яке посягає злочин; шкідливістю наслідків, що настають через учинення злочину; способи діяння; мотивами діяння, формою та ступенем вини.

Друга ознака злочину - кримінальна протиправність - указує, що лише діяння, прямо передбачене кримінальним законом як злочин, може вважатися злочином.

Третя ознака - винність - указує, що діяння вважається злочинним, якщо воно здійснене умисно чи з необережності. Там, де нема вини, нема злочину. Діяння може бути суспільно небезпечним, але якщо нема вини - це не злочин.

Караність, як ознака злочину, вказує, що за будь-які злочини в законі існують певний вид , міра і термін покарання.

Кримінальним законодавством передбачено кілька видів злочинів:

1) Особливо тяжкі злочини (умисне вбивство, бандитизм, державна зрада та ін.);

2) Тяжкі злочини (умисне тяжке тілесне пошкодження, контрабанда, розголошення державної таємниці та ін.);

3) Злочини середньої тяжкості (втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, зловживання владою або посадовим становищем тощо);

4) Злочини невеликої тяжкості (глум над державною символікою, незаконне полювання тощо).

Злочин -- не єдиний вид правопорушення. Тому виникає питання про місце злочину в системі правопорушень, відмежування його від інших правопорушень: адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових Кримінальне право України. Загальна частина - За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. Видавництво «Юридична думка», 2004.

Питання це не лише теоретичне: той або інший вид правопорушень тягне за собою різну за суворістю відповідальність, різні обмеження для особи, яка його вчинила. Тому правильне визначення виду правопорушення має велике практичне значення не лише для охорони суспільних відносин, але й для захисту прав осіб, що їх вчинили.

Аналіз поняття злочину показує, що саме його суспільна небезпечність, її ступінь розкривають сутність злочину як виду правопорушення. Тому в кримінальному праві обґрунтовано визнається, що саме суспільна небезпечність є тим критерієм, що має бути покладений в основу відмежування злочину від інших правопорушень. Однак щодо питання, яким чином вона виконує цю розмежувальну функцію, серед науковців немає єдності.

Проступки Малелін М.С. “Правопорушення : поняття, причини, відповідальність.”, - М.: Юридична література, 1985р. - менш небезпечні для суспільства діяння. Вони посягають на цінності, що охороняються всіма іншими (крім кримінально-правових) нормами права - цивільного, адміністративного, трудового, екологічного, фінансового тощо. Тому серед проступків розрізняють адміністративні, дисциплінарні, цивільно-правові, конституційні, матеріальні та ін.

Проступки-делікти (лат. delictum - проступок) - правопорушення, які завдають шкоду особі, суспільству, державі, і являються основою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності.

Існують два різних підходи до вирішення цього питання. Одні юристи, відмежовуючи злочин від інших правопорушень, вважають, що лише злочин має суспільну небезпечність, що це специфічна соціальна властивість лише злочину. Інші правопорушення не є суспільно небезпечними: їм притаманна лише така властивість, як суспільна шкідливість. Тобто відповідно до такої точки зору має місце якісна різниця в соціальній природі злочину й інших правопорушень: злочин за своєю природою -- це суспільно небезпечне діяння, а іншим правопорушенням така соціальна властивість не притаманна, вони є лише суспільно шкідливими, тобто здатні заподіювати шкоду окремим державним, суспільним, особистим інтересам. Таким чином, відповідно до цієї точки зору, злочин та інші правопорушення -- якісно самостійні види правопорушень не лише за правовою природою, ознакою протиправності, але й за їх соціальним змістом -- матеріальною ознакою.

Інша точка зору виходить з єдності соціальної природи всіх правопорушень -- їх суспільної небезпечності. Тому відмінність між злочином та іншими правопорушеннями визначають за ступенем суспільної небезпечності. Специфіка злочину виявляється саме в підвищеному ступені суспільної небезпечності: він завжди є більш небезпечним, ніж будь-яке інше правопорушення. А тому відмінність злочину від інших правопорушень відрізняється кількісною, а не якісною характеристикою.

Така точка зору є більш обґрунтованою, оскільки будь-яке правопорушення заподіює шкоду (чи містить у собі загрозу заподіяння шкоди) певним суспільним відносинам, що й визначає його соціальну і правову природу як правопорушення. Але ступінь суспільної небезпечності різних видів правопорушень різна, а злочини в системі правопорушень -- найбільш небезпечні. Це обумовлено і важливістю об'єкта, посягання на який визнається злочином, і характером і тяжкістю шкоди, способом вчинення діяння, формою і ступенем вини, мотивами і метою, а також всіма іншими об'єктивними і суб'єктивними його ознаками. Такий висновок підтверджується порівняльним аналізом злочинів та інших правопорушень, зокрема найбільш близьких до злочинів адміністративних деліктів.

Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення «адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена адміністративна відповідальність». Частина 2 ст. 9 КпАП передбачає, що «адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці правопорушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності». Виходячи з цього, можна виділити такі ознаки адміністративного правопорушення:

1) протиправність -- правопорушення прямо передбачено в Кодексі України про адміністративні правопорушення;

2) винність -- воно повинно бути вчинене умисно або з необережності;

3) правопорушення посягає на охоронювані законом об'єкти;

4) адміністративна караність -- адміністративними правопорушеннями можуть бути визнані тільки такі діяння, за які передбачені заходи адміністративного стягнення. Заходами адміністративного стягнення є; попередження, штраф, сплатне вилучення предмета, що є знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, грошей, отриманих внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, позбавлення спеціального права, наданого даному громадянину (права керувати транспортними засобами, права полювання), виправні роботи, адміністративний арешт.

Порівняння понять адміністративного правопорушення і злочину дозволяє визначити їхні спільні ознаки. Кримінальне право України. Загальна частина - За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. Видавництво «Юридична думка», 2004 Багато спільного й в характері заходів впливу (штраф, позбавлення спеціального права, виправні роботи -- передбачені в ст. 24 КпАП як заходи адміністративного стягнення, а в ст. 51 КК -- як види кримінального покарання). Однак порівняння близьких за характером діянь адміністративних правопорушень і злочинів чітко показує їх відмінність у ступені суспільної небезпечності, а відповідно, і різний ступінь суворості однойменних заходів впливу.

Насамперед наголосимо на тій обставині, що особлива важливість ряду об'єктів, наприклад, основ національної безпеки України, життя, здоров'я людини, виключає визнання посягань на них адміністративними правопорушеннями. Тому державна зрада, вбивство, тяжке тілесне ушкодження можуть вважатися лише злочинами. Посягання ж на інші об'єкти, наприклад, власність, громадський порядок, господарську діяльність, можуть бути як злочинами, так і адміністративними правопорушеннями. Однак у цих випадках їх правову природу визначають тяжкість шкоди, небезпечність способів, форма і ступінь вини, мотиви, мета, повторність та інші ознаки. Так, наприклад, ст. 164 КпАП передбачає відповідальність за «заняття господарською діяльністю без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), якщо його отримання передбачене законом», а стаття 202 КК визнає це діяння злочином, якщо воно було пов'язане з отриманням особою доходу у великих розмірах. Порушення вимог законодавства про працю передбачене в ч. 1 ст. 41 КпАП як адміністративне правопорушення. Якщо ж таке правопорушення було грубим, то воно є злочином і тягне за собою кримінальну відповідальність на підставі ст. 172 КК.

Цивільно-правові проступки - це суспільно небезпечні порушення майнових і пов'язаних з ними особистих відносин, які регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів, цивільні проступки не мають вичерпного переліку у законодавстві, а їх юридичні наслідки тягнуть за собою правовідновлюючі заходи (невиконання обов'язків за цивільно-правовим договором). Цивільно-правова відповідальність носить в значній мірі компенсаційний характер.

Головна мета цивільно-правової відповідальності, на відміну від кримінальної і адміністративної - не покарання чи перевиховання, а відшкодування завданих збитків, оскільки цивільне порушення завдає шкоди насамперед конкретній фізичній чи юридичній особі.

Конституційні проступки - завдають шкоди державному ладу; його об'єктом є закріплені Основним Законом порядок організації та діяльності органів державної влади і глави держави, порядок утворення інших органів держави, форма правління та устрій держави, отже, об'єктом такого проступку можуть ставати форма або апарат держави; ним можуть бути також конституційні права людини.

Новим видом правопорушення являються податкові проступки - суспільно небезпечні протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин. За їх здійснення встановлена юридична відповідальність.

Матеріальні проступки - суспільно небезпечні протиправні вчинки, які складаються в винному нанесенні збитків майну підприємства його робітником. Матеріальну відповідальність покладено за шкоду, заподіяну підприємству чи організації внаслідок порушення трудових обов'язків.

Трудове правопорушення (порушення трудового законодавства) - це винне протиправне діяння суб'єкта трудового права, яке складається з невиконання, порушення трудових обов'язків і заборонене санкціями, які містяться в нормах законодавства про працю.

Процесуальне правопорушення зв'язане з порушенням громадянами чи державними органами інтересів правосуддя чи процесуальних прав сторони, з якою правопорушник перебуває в правовідносинах. Не являються процесуальними правопорушеннями незначні витрати процедурного характеру, які допускаються громадянами.

Отже, проступки - звичайні, ординарні правопорушення. Вони відрізняються один від одного не ступенем своєї шкідливості для суспільства, а іншими матеріальними рисами і ознаками, обумовленими особливостями тієї сторони правопорядку, на яку вони посягають.

В залежності від характеру цивільно-правового порушення розрізняють: договірні правопорушення і позадоговірні правопорушення. Перші зв'язані з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового договору, другі - з невиконанням чи з недотриманням умов цивільно-правових норм.

Від цивільного правопорушення слід розрізняти невинне нанесення шкоди (ст.454 ЦК Укр.), порушення майнових прав внаслідок правомірних дій - рятування майна (ст.472 ЦК).

Крім приведеного вище поділу існують і інші основи класифікації правопорушень. Базуючись на наявності економічних, соціальних, політичних відносин суспільства, розрізняють три види правопорушень: а) в сфері соціально-економічних відносин (власність, праця, розподіл і інш.); б) в сфері побуту і дозвілля (сім'я, суспільний порядок); в) в суспільно-політичній сфері (діяльність державного апарату). Можлива класифікація правопорушень і за іншими критеріями (наприклад, в наукових цілях). Так, можна розрізняти правопорушення, які посягають на духовні чи матеріальні блага, суспільні чи особисті інтереси, правопорушення в сфері нормотворчої діяльності.

Правопорушення по колу осіб: особисті і групові (колективні). Груповими називаються правопорушення, скоєні об'єднанням дій членів групи, які характеризуються визначеним ступенем загальності інтересів, цілей і єдністю дій.

Поряд із національним правом держав існує і міжнародне право. Порушення міжнародно-правової норми є міжнародним правопорушенням, яке породжує міжнародно-правову відповідальність.

Міжнародні правопорушення - дії чи бездіяння суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права чи особистим

зобов'язанням і завдають шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права чи всій міжнародній спільноті.

Розрізняють міжнародні злочини і міжнародні делікти (проступки). До злочинів відносять работоргівлю, піратство, міжнародний тероризм), а до міжнародних деліктів - порушення торгових зобов'язань).

3. Склад правопорушення

3.1 Елементи правопорушення

Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою залучення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності Юридичні послуги Online - http://yurist-online.com/ukr/uslugi/yuristam/literatura/stati/tgp/130.php.

Структура складу правопорушення:

Об'єкт правопорушення;

Об'єктивна сторона правопорушення;

Суб'єкт правопорушення;

Суб'єктивна сторона правопорушення.

Об'єкт правопорушення - коло суспільних відноси, регульованих і охоронюваних правом, у якому відбулося діяння, що спричинило цим відносинам шкоду. Будь-яке правопорушення, навіть якщо воно і не набуло зримих шкідливих наслідків, наносить шкоду правопорядку, заподіюючи втрату суспільної правосвідомості, вносячи безладдя в урегульовані правом відношення. Особливо шкідливі правопорушення, що залишилися безкарними.

Об'єктивна сторона - характеристика діяння, способу його здійснення (групою, систематично, повторно, із застосуванням зброї, спеціальних технічних засобів), обставин (під час епідемії, у воєнний час, під час стихійних лих). Для ряду складів правопорушень досить тільки здійснення діяння, хоча б воно і не спричинило наслідків (перевищення водієм установленої швидкості руху, порушення правил охорони праці, збереження вогнепальної зброї без відповідного дозволу і т.п.). Якщо це діяння спричинило шкідливі наслідки, то відповідальність за нього або підсилюється, або здійснюється по іншому складу, що передбачає більш сувору відповідальність.

Інші склади правопорушення включають визначення наслідку діяння і, відповідно, припускають установлення причинного зв'язку діяння і наслідків, що наступили, (заподіяння тілесних ушкоджень, доведення до самогубства, порушення правил дорожнього руху пішоходом, що потягло ушкодження транспортних засобів, порушення правил охорони праці, що стало причиною виробничих травм і т.п.)

Суб'єкт правопорушення - той, хто зробив правопорушення, характеристика правопорушника. При здійсненні штрафної, каральної відповідальності якості особи, що здійснила правопорушення, враховуються як обставини, що впливають на ступінь строгості покарання - зм'якшуючі (неповнолітній, вагітна жінка й ін.) чи обтяжуючі (наявність чи судимості не знятого стягнення, стан сп'яніння й ін.). Поруч складів правопорушень передбачений спеціальний суб'єкт - посадова особа, військовослужбовець, працівник транспорту, медичний працівник.

Суб'єктами деяких правопорушень можуть бути організації. Підприємства, організації, установи можуть бути притягнуті до відповідальності за порушення правил будівельних робіт, правил охорони природи й ін. За майнові правопорушення відповідають фізичні і юридичні особи. Суб'єктами правопорушень можуть бути органи друку й інші засоби масової інформації, що поширили про кого-небудь неправильні чи такі, що порочать відомості.

Суб'єктивна сторона - форми провини. У відношенні складів, де діяння кваліфікується без зв'язку з його наслідками, діє загальний принцип: «Незнання офіційно опублікованого закону не звільняє від відповідальності за його недотримання».

У складних складах, що містять опис діяння і його наслідків, поверх того важлива диференціація форм провини. Розрізняються умисел і необережність. Правопорушення визнається зробленим навмисне, якщо особа, що його зробила, передбачала його шкідливі чи небезпечні наслідки і бажала їхнього настання (прямий умисел) чи свідомо припускала настання цих наслідків (непрямий умисел) (ст. 24 КК України). Правопорушення визнається зробленим по необережності, якщо особа передбачала можливість настання шкідливих чи небезпечних наслідків свого діяння, але без достатніх до того причин самовпевнено розраховувала на їхнє запобігання (самовпевненість) або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачати (недбалість) (ст. 25 КК України).

У законодавстві склади правопорушень викладаються по-різному. У карному праві детально описані умови застосування кримінальної відповідальності і покарання, ознаки кожного злочину, вид і розміри покарання, якому підлягають ті, хто зробить цей злочин. Наприклад стаття 153 КК РФ говорить: «Підміна дитини, вчинена з корисливих або інших особистих мотивів, - карається позбавленням волі на строк до п'яти років». Аналогічним образом проступки і стягнення визначені в кодексі про адміністративні правопорушення. На відміну від них Кодекс законів про працю детального визначення складів дисциплінарних правопорушень не містить (визначений один склад: прогул без поважних причин, у тому числі поява на роботі в нетверезому стані), але перелічує дисциплінарні стягнення, застосовувані за порушення трудової дисципліни.

3.2 Види складів адміністративних правопорушень

Вивчення складів адміністративних правопорушень неможливе без класифікації, без виділення однопорядкових груп, які прийнято називати видами. Можна виділити наступні види адміністративних правопорушень:

Основні і кваліфікаційні склади. Поділяються в залежності від ступеня суспільної небезпеки. Визнаючи те або інше діяння адміністративним правопорушенням і встановлюючи за його вчинення санкцію, законодавець враховує, що ступінь суспільної небезпеки однотипних проступків може бути різний. Так, порушення водіями транспортних засобів правил переїзду залізничних переїздів характеризується більшою громадською небезпекою, якщо при цьому виникла аварійна обстановка (ст. 123).

Виходячи з цієї обставини законодавець у цілому ряді випадків конструює кілька складів адміністративних проступків стосовно до одного типу діянь. Такі склади відрізняються ступенем громадської небезпеки. На більш високий ступінь небезпеки вказують додаткові ознаки, які прийнято називати кваліфікуючими.

Таким чином, ознаки можуть бути основними, тобто такими, що мають місце в кожному випадку вчинення проступку, і кваліфікуючими - що доповнюють основні.

Особисті і службові склади. Склади адміністративних правопорушень поділяються на особисті і службові (посадові) залежно від того, хто є суб'єктом проступку - просто громадянин чи посадова особа Забарний Г.Г. “ Адміністративне право України ”, К.:2001. Для посадового проступку характерно, що протиправне діяння повинно бути скоєне через дію по службі. Посадові особи, зазначені в ст.14 КпАП, підлягають адміністративній відповідальності за адміністративне правопорушення, зв'язані з недодержанням установлених правил, забезпечення виконання яких входить до їхніх службових обов'язків.

Однозначні й альтернативні склади. У альтернативних складах називаються кілька (два або більше) варіантів ознак. Закон досить часто передбачає кілька варіантів дій, учинення яких визнається проступком. При цьому проступком вважається вчинення як однієї з описаних дій, так і кількох (або навіть усіх). Наприклад, ст. 189 КпАП установлює відповідальність за порушення правил відкриття поліграфічних і штемпельних підприємств, придбання, збут, використання, облік, зберігання розмножувальної техніки, шрифтів та матриць особами, відповідальними за дотриманням цих правил.

Таким чином, якщо однозначний склад називає ті єдині ознаки, сукупність яких його утворює, то в альтернативному перелічується кілька варіантів ознак.

Описові та бланкетні (відсильні). Описові склади цілком розкривають зміст і суть діяння, що визнається адміністративним правопорушенням. Наприклад, дрібне хуліганство (ст. 173), розпиття спиртних напоїв на виробництві (ст. 179) та ін..

Бланкетні склади вказують на те, що ознаки проступку містяться в окремо встановлених нормах і правилах. Наприклад, порушення правил адміністративного нагляду (ст. 187).

По особливостях конструкції складу адміністративного правопорушення розрізняються матеріальні і формальні склади. Матеріальними називаються склади в який міститься така ознака, як настання шкідливих матеріальних наслідків - діяння, чи описується дія саме по собі обов'язково манливий шкідливий наслідок.

Формальними складами називаються ті в який немає обов'язкової ознаки настання шкідливих матеріальних наслідків ( порушення паспортного режиму). Ознаки складу правопорушення охоплюють його правління як в об'єктивної, так і в суб'єктивної сферах і підрозділяються на 4 елементи:

Об'єкт;

Об'єктивна сторона;

Суб'єкт;

Суб'єктивна сторона.

3.3 Склад злочину

Якщо проаналізувати злочини, то побудова складів злочинів підпорядкована певним закономірностям, які залежать від розташування елементів і ознак складу злочину між собою. Виходячи з цих закономірностей, прийнято виділяти види складів злочинів:

1. За ступенем суспільної небезпеки розрізняють:

- основний;

- кваліфікований;

- особливо кваліфікований;

- склади злочинів із пом'якшуючими обставинами;

2. Залежно від способу описання злочину в законі розрізняють :

- Простий;

- Складний;

3. Залежно від конструкції об'єктивної сторони розрізняють:

- матеріальний;

- формальний;

- усічений;

- формально-матеріальний.

Зараз я спробую дати характеристику кожному з видів складів злочину.

Основний (простий)- це склад злочину певного виду без обтяжуючих (кваліфікуючих) та пом'якшуючих обставин. Такими є, наприклад, склади злочинів, що описані у ч. 1 ст. 115 КК (умисне вбивство), ч. 1 ст. 185 КК (крадіжка).

Кваліфікований - це склад злочину з обтяжуючими обставинами (кваліфікуючими ознаками), тобто такими, що обтяжують покарання і впливають на кваліфікацію. Це, наприклад, склад злочину, що описаний у ч. 2 ст. 115 КК (умисне вбивство при обтяжуючих обставинах), ч.2 ст. 186 КК (грабіж, вчинений повторно).

Особливо кваліфікованим - склад злочину з особливо кваліфікуючими обставинами (ознаками). У такому складі міститься вказівка на обставини, що додають злочинові особливої суспільної небезпеки. Такими є, наприклад, склади злочинів, що описані у ч.ч. З, 4, 5 ст. 185 КК (крадіжка, поєднана з проникненням у житло, вчинена у великих розмірах, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою) Кримінальний Кодекс України. - К.: Видавничий дім "Скіф", 2010.

Склад злочину з пом'якшуючими обставинами (інколи його ще називають привілейованим)- це склад злочину з обставинами (ознаками), що значною мірою знижують суспільну небезпеку даного виду злочину. До таких складів злочинів належать, зокрема, склади злочинів, описані у ст.ст. 116-118 КК (умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини, умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця).

Простий склад злочину містить опис ознак одного діяння, що посягає на один об'єкт, вчиняється однією дією і характеризується однією формою вини (наприклад, склад крадіжки, передбачений ч. 1 ст. 185 КК).

Складний склад злочину характеризується наявністю:

а) двох і більше безпосередніх об'єктів (наприклад, склад розбійного нападу - ст. 187 КК);

б) двох форм вини - складної (змішаної) (наприклад, склад умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке потягло за собою смерть потерпілого - ч. 2 ст. 121 КК);

в) двох або більше дій, що утворюють об'єктивну сторону складу злочину (наприклад, ст. 357 КК - викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем ).

До числа складних відносяться також склади злочинів, об'єктивна сторона яких характеризується різними способами вчинення злочину або настанням різних наслідків.

Злочини з матеріальним складом - це злочини, в яких суспільно небезпечні наслідки є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони. У таких складах об'єктивна сторона одержує свій повний розвиток тільки за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим. До злочинів з матеріальним складом відноситься вбивство (статті 115-119 КК), крадіжка (ст. 185 КК) та інші.

Злочини з формальним складом - це злочини, в яких суспільно небезпечні наслідки не є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони. Такі злочини вважаються закінченими з моменту вчинення зазначених у законі дій.

Безумовно, що і в злочинах з формальним складом має місце настання певних наслідків, але вони не віднесені законом до числа ознак злочину і знаходяться немовби за межами складу злочину. Настання таких наслідків не впливає на кваліфікацію злочину і може враховуватись лише при призначенні покарання. До злочинів із формальним складом відносяться одержання хабара (ст. 368 КК), дезертирство (ст. 408 КК), хуліганство (ст. 296 КК) та інші.

Різновидом злочинів із формальним складом визнаються так звані усічені склади злочинів, які у зв'язку з їх підвищеною суспільною небезпекою визнаються закінченими на більш ранніх стадіях вчинення злочину: готуванні або замаху. Момент закінчення злочину у таких складах переноситься на стадію попередньої злочинної діяльності. Так, розбій (ст. 187 КК) вважається закінченим із моменту нападу, а не з моменту заволодіння майном, а бандитизм (ст. 257 КК) - з моменту організації банди. Іншими словами, закон конструює ці злочини таким чином, що вони вважаються закінченими з моменту вчинення діяння, яке за своїм змістом є попередньою злочинною діяльністю.

У кримінально-правовій літературі згадується ще й про формально-матеріальні склади злочинів. До цих складів відносяться злочини, момент закінчення яких пов'язаний як з часом вчинення діяння, так і з часом настання передбачених у відповідній нормі наслідків. Типовим прикладом є особливо кваліфікований склад зґвалтування (ч. 4 ст. 152 КК). Зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього є одним юридичним складом злочину- це і є формально-матеріальний склад злочину: якщо в специфічну конструкцію особливо кваліфікованого складу зґвалтування входять особливо тяжкі наслідки, він розглядається як матеріальний; якщо ж ця конструкція особливо тяжких наслідків не містить - зґвалтування малолітньої чи малолітнього - цей склад розглядається як формальний.

До цього ж виду складів злочину віднесено і такі злочини, що вважаються закінченими як з моменту настання злочинного наслідку, так і з моменту вчинення замаху на його досягнення (наприклад, посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя - ст. 379 КК).

Елементи складу злочину

Як уже зазначалось, склад злочину утворює лише певна кількість ознак, що встановлюється тільки кримінальним законом.

Сам термін "склад" передбачає наявність якоїсь єдності, чогось цілого, що утворюється з певних складових частин.

Наука в багатьох випадках при дослідженні якогось складного явища вдається спочатку до його розподілу на складові, які дослідити простіше, а згодом, складаючи вже досліджені складові до одного цілого, формує уяву стосовно явища в цілому.

Кримінально-правова наука, досліджуючи інститут складу злочину, вдалася саме до такого прийому, що дало можливість отримати позитивні результати.

Склад злочину - це юридичне поняття і юридичне визначення окремого злочину, єдність та сукупність всіх його ознак.

Треба підкреслити, всі ознаки складу злочину за їх особливостями поділяються на чотири групи, які характеризують злочин з чотирьох його боків: Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. -- Харків: Консум, 2001. - 656с

1. Ознаки, які характеризують об'єкт злочину, його суспільну спрямованість на заподіяння певної суспільно небезпечної шкоди;

2. Ознаки, які характеризують зовнішній прояв злочину - дію чи бездіяльність, а також обставини їх вчинення (місце, час, знаряддя, і т.ін.);

3. Ознаки, які характеризують діяча - його вік, осудність, громадянство, посадовий стан тощо;

4. Ознаки, які характеризують злочин з внутрішнього боку - психічне ставлення злочинця до своїх дій та їх наслідків, спонукання до вчинення цих дій, а також його емоційний стан тощо.

Ознаки, які характеризують злочин з якогось одного боку, називаються елементом складу злочину.

Такими є:

1. Об'єкт

2. Об'єктивна сторона

3. Суб'єкт злочину

4. Суб'єктивна сторона

Висновки

правопорушення адміністративний злочин небезпека

Отже, підводячи підсумки, можна навести наступні тези:

Правопорушення -- це протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, яке тягне за собою юридично визначені негативні наслідки для правопорушника. Загальна теорія держави і права - М.В.Цвік - http://radnuk.info/pidrychnuku/teoriua-prava/38-tsvik/83-s-3-.html

До основних ознак правопорушення належать:

суспільна небезпечність (шкідливість), тобто заподіяння шкоди суспільним відносинам, які охороняються законом (шкода може бути моральною, матеріальною чи фізичною);

правопорушенням може бути тільки діяння - дія чи бездіяльність. Думки, переконання, бажання, настрої, світогляд, соціальні або особисті властивості не є правопорушеннями і відповідно не можуть виступати як підстави юридичної відповідальності;

протиправність діяння, тобто це діяння повинно безпосередньо порушувати конкретну норму права. Діяння, не врегульовані законодавством не вважається правопорушенням;

винність діяння, тобто умисного чи необережного ставлення особи до вчиненого діяння і його наслідків. Про винність говорять тоді, коли особа повинна була обрати варіант поведінки, але вчинила всупереч праву;

деліктоздатність суб'єкта, який вчинив правопорушення, тобто він за віком і станом психічного здоров'я усвідомлює характер своїх дій, керує ними та передбачає їх наслідки;

юридичне карне діяння, тобто за його вчинення передбачається певні вид і міра юридичної відповідальності;

причинний зв'язок між діянням і соціально небезпечними наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами.

Відсутність хоча б однієї з названих вище ознак не дозволяє розглядати діяння, як правопорушення. Ознаки правопорушення повинні аналізуватись у сукупності, системно.

Правопорушення класифікуються за: а) ступенем суспільної небезпеки - на злочини і провини; б) належністю норм права, які порушуються, до відповідних галузей права: кримінальні, цивільні, адміністративні, правопорушення у сфері трудового законодавства і інші); в) колом осіб - особові і колективні; г) за характером правових приписів -нормативно-правові і дисциплінарні; д) в залежності від характеру цивільно-правового порушення - договірні і позадоговірні правопорушення; е) правопорушення у сфері суспільного життя (в сфері соціально-економічних відносин, в суспільно-політичній сфері, в сфері побуту і дозвілля) Кельман М.С.,Мурашин О.Г. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, текстами): Підручник. - К.: Кондор, 2002.

...