Шлюб та сім'я в українському сімейному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Загальні положення про сім'ю

1.1 Поняття сімейного права

1.2 Правове та суспільне поняття сім'ї

1.3 Законодавство про шлюб та сім'ю

2. Загальні положення про шлюб

2.1 Загальний порядок реєстрації шлюбу

2.2 Особисті та майнові права і обов'язки подружжя

2.3 Шлюбний договір

3. Недійсність шлюбу

3.1 Підстави та порядок визнання шлюбу недійсним

3.2 Наслідки недійсності шлюбу

Висновки

Література

Вступ

Конституцією України проголошено право кожної людини на сімейне життя. У сучасний період в Україні проблеми сімґї та шлюбу є одними з найбільш актуальних.

Актуальність теми «Шлюб та сімґя в українському сімейному праві» полягає в тому, що незалежно від соціального, політичного чи економічного розвитку країни цю тему потрібно досліджувати, розвивати. Шлюб та сімґя є найголовнішою темою в житті кожної людини. Із моменту народження (а іноді і раніше) кожна особа, ще несвідомо, стикається із нормами сімейного права, які встановлюють обов'язки батьків щодо дитини, права дітей, які мають забезпечуватися батьками чи державою, тощо. В свою чергу, шлюб поступово вливається в суспільне життя, як одна з умов існування людини і держави в цілому. Тому розумність та відповідність норм чинного сімейного законодавства процесам, що відбуваються в суспільстві, сприяє кращому регулюванню суспільних відносин між подружжям, батьками та дітьми й іншими членами сім'ї.

Обґєктом вивчення є відносини, що виникають із взаємин між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми. Також об'єктами сімейних правовідносин є відносини, що складаються з приводу майнових благ та особистих немайнових благ.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти, які стосуються правового регулювання сімейних відносин, а саме Сімейний Кодекс України, Законі України, нормативно-правові акти та інші джерела.

Теоретичне значення курсової роботи полягає у вивченні основних понять про шлюб та сім'ю, юридичних прав та гарантій у сімейному праві, яке спрямоване на захист прав подружжя.

Практичне значення теми курсової роботи полягає в тому, що воно містить аналіз:

- аналіз норм, чинного законодавства, що надають визначення поняттю сім'ї;

- порядок укладання, а також визнання шлюбу недійсним;

- обсяг майнових та не майнових прав подружжя.

Сімґя відіграє велику роль у сучасному суспільстві. Вона є первинною клітиною груп, соціальних класів, які утворюють соціальну структуру будь-якої країни. Життя більшості людей так чи інакше пов'язане з сімґєю - своєрідним мікросвітом, де сплітаються складні економічні, політичні, психологічні, ідеологічні, фізіологічні та інші соціальні проблеми. Будучи залежним від економічного становища країни, від політики, рівня культури, сімейне життя впливає на стан національної економіки, політичні події тощо. Вивчення таких інститутів як «сімґя» та «шлюб» має глибоке практичне значення, воно є важливою передумовою розуміння багатьох процесів які, відбуваються у суспільстві.

Методом дослідження є:

- аналітичний;

- пізнавальний;

- порівняльний;

- аналізу та синтезу тощо.

Дослідники: вчені, що приділяли увагу вивченню даного питання, до них відносяться З.В.Ромовська, Е.М.Бондарєв, В.В.Бугай, В.В. Васильченко, В.С. Гопанчук, В.Г.Гудименко, Н.І.Телегей, Л.М.Борисова, І.В. Жилінкова та багато інших.

Головною метою дослідження теми курсової роботи є:

- визначити поняття шлюбу як підстави виникнення шлюбно-сімейних правовідносин;

- проаналізувати чинне українське законодавство, яке регулює укладання шлюбу, визнання шлюбу недійсним, а також права та обов'язки подружжя;

- здійснити аналіз державної охорони сімґї.

1. Загальні положення про сім'ю

сім'я подружжя шлюб законодавство

1.1 Поняття сімейного права

Сімейне право складає підгалузь цивільного права, хоча в системі цивільного права воно характеризується певною уособленістю, яка обумовлюється особливостями відносин, які регулюються нормами сімейного права, та своєрідністю засобів їх правового регулювання. У праві предмет правового регулювання розглядається як сфера, на яку поширюється право. В суспільстві існує багато різноманітних відносин. Право впливає на ті з них, які за своєю природою можуть піддаватися нормативно-організаційному впливу і потребують правової регламентації.

Безпосереднім предметом правового регулювання виступає вольова поведінка учасників суспільних відносин, через яку може бути здійснено стимулювання або примус. Відповідно до цього може бути визначено і предмет сімейного права. Сімейне право регулює певну сукупність суспільних відносин -- сімейні відносини. Ці відносини характеризуються спільними ознаками, що дає підстави розглядати їх як цілісне утворення в загальній системі суспільних відносин. Важливо зазначити, що до сімейних належать різні за своєю природою відносини. Це відносини, які складаються між членами сім'ї, а також особами, які хоча і не є членами сім'ї в повному розумінні, але пов'язані між собою певними сімейними правами та обов'язками (наприклад відносини між батьком, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, і самою дитиною).[12;10]

Предмет сімейного права складають: а) відносини, які виникають у зв'язку зі шлюбом; б) особисті та майнові відносини між членами сім'ї; в) особисті та майнові відносини між іншими родичами; г) відносини, які виникають у зв'язку із влаштуванням дітей, які позбавлені батьківського піклування. [9;15]

Норми сімейного права опосердковують відносини, пов'язані із виникненням та припиненням шлюбу, а також визнанням шлюбу недійсним. Ці відносини виникають у процесі створення сім'ї (реєстрація шлюбу) або, навпаки, її припинення (розірвання шлюбу). У зв'язку з тим, що ці відносини спрямовані на встановлення або припинення сімейних прав, вони складають предмет сімейно-правового регулювання. Сімейне законодавство містить норми, які встановлюють порядок та умови укладання шлюбу, порядок його реєстрації, правові наслідки заручин, умови та порядок припинення шлюбу, визнання його недійсним тощо.

До другої групи відносин, які складають предмет сімейного права, належать майнові та особисті відносини між членами сім'ї -- подружжям, батьками та дітьми. Право регулює відносини, які виникають між подружжям стосовно їх особистих прав (право на зміну прізвища при реєстрації шлюбу, право на спільне вирішення усіх питань життя сім'ї, виховання дітей тощо). Існує чимало різноманітних майнових відносин подружжя, які потребують правового врегулювання -- це відносини стосовно спільного та роздільного майна подружжя, вчинення правочинів щодо нього, користування, розпорядження тощо. Предмет сімейного права складають також різноманітні особисті та майнові відносини батьків і дітей. З урахуванням того, що неповнолітні діти потребують відповідної підтримки та захисту, в першу чергу нормами сімейного права регулюються відносини батьків і дітей щодо надання останнім утримання. Необхідну правову регламентацію отримують також відносини батьків і дітей щодо належного їм майна та управління батьками майном неповнолітніх. [9;16]

Правові норми регулюють особисті та майнові відносини між іншими членами сім'ї та родичами -- відносини баби, діда, прабаби та прадіда з їх онуками та правнуками стосовно спілкування та захисту прав онуків. Предмет правового регулювання складають також відносини між іншими особами -- братами, сестрами, мачухою, вітчимом та дітьми стосовно виховання та захисту дітей. Підлягають правовій регламентації й аліментні відносини певних членів сім'ї та родичів.

Особливої уваги та правового регламентування потребують відносини, які виникають у процесі влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. З урахуванням особливостей різних форм улаштування таких дітей формуються правові механізми, за допомогою яких створюються відповідні умови для забезпечення прав та інтересів неповнолітніх, котрі за тих чи інших обставин не мають можливості проживати в сім'ї (усиновлення, патронат, дитячий будинок сімейного типу).

Сімейні відносини можуть виникати з приводу різних благ -- окремих речей та майна в цілому, грошей, цінних паперів, благ, які належать членам сім'ї особисто тощо. У зв'язку з цим виділяють особисті немайнові та майнові відносини членів сім'ї, які складають предмет правового регулювання.

До немайнових належать ті відносини членів сім'ї, які сприймають правове регулювання, піддаються правовому впливу. Так, правові норми визначають порядок встановлення або зміни прізвища дитини або одного з подружжя при реєстрації шлюбу, закріплюють особисті немайнові права учасників сімейних відносин -- право на виховання, спілкування, захист тощо. Разом із тим, основна кількість особистих відносин, які виникають у сім'ї і ґрунтуються на таких почуттях, як любов, дружба, відданість, не складають сферу правового регулювання і не включаються до предмету сімейного права. Майнові відносини виникають стосовно конкретного майна, його належності тим чи іншим учасникам сімейних відносин, порядку користування та розпорядження таким майном, вчинення правочинів щодо нього тощо.

Відносини, які регулюються нормами сімейного права, виникають між особами, які об'єктивно є рівними між собою. Це також стосується відносин за участю неповнолітніх або непрацездатних членів сім'ї та родичів. Подружжя, батьки та діти, усиновителі та усиновлювачі, інші члени сім'ї та родичі знаходяться між собою у рівному положенні і не підпорядковуються один одному. Кожен учасник сімейних відносин є не тільки рівною, а й автономною у майновому сенсі особою, із своїми власними інтересами. Тому майно кожного з них не змішується з майном іншого і завжди може бути конкретно визначене. Це стосується і ситуацій, коли батьки, усиновлювачі та опікуни управляють майном дитини. Така природа сімейних відносин обумовлює і характер їх правового регулювання. [12;11]

Таким чином, предмет сімейного права складають особисті немайнові та майнові відносини, які випливають із шлюбу, споріднення, усиновлення, опіки та піклування, прийняття дитини в сім'ю для виховання та з інших підстав, які не заборонені законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства і базуються на рівності та майновій самостійності їх учасників.

1.2 Правове та суспільне поняття сім'ї

В Сімейному кодексі України (далі - СК) вперше міститься окрема стаття, яка має назву «Сім'я». Сім'я як соціальне явище має різноманітні прояви свого існування. У зв'язку з цим категорія сім'ї використовується різними науками - соціологією, демографією, психологією тощо. У праві існують свої підходи щодо розуміння сім'ї та сімейних відносин. Це пояснюється тим, що сімейні відносини потребують певного правового опосередкування, відповідної юридичної «оболонки». Саме в цьому сенсі категорія «сім'я» набуває юридичного значення і використовується в праві.

Відомо, що сімейне законодавство ніколи не містило поняття сім'ї. В теоретичному плані питання щодо необхідності та можливості законодавчого визначення сім'ї мало різні вирішення. Одні фахівці підтримували цю ідею, інші, відзначаючи багатогранність уживання в праві категорії «сім'я», не вважали за потрібне закріплювати це поняття безпосередньо в законі. В літературі відзначалося, що законодавець не лише не прагне того, щоб розкрити поняття сім'ї, але і свідомо намагається відійти від надмірної формалізації цього поняття. Його наповнення конкретним змістом залежить від багатьох факторів, які настільки індивідуальні, що кожен формальний підхід до сім'ї неминуче вступив би у суперечність з реальними життєвими ситуаціями. [8;17]

Каменем спотикання, через який виникають основні спори при визначенні сім'ї, є питання про її суб'єктний склад. Проблема полягає у тому, що «член сім'ї» - це «наскрізний» суб'єкт декількох галузей права. При цьому в різних галузях права, а нерідко й в окремих нормативних актах у межах однієї галузі коло членів сім'ї визначається по-різному. У свою чергу, залежно від вирішення питання про суб'єктний склад сім'ї визначається коло учасників сімейних відносин, носіїв комплексу сімейних особистих та майнових прав і обов'язків. У зв'язку з конкретними питаннями, які поставали в практиці, Конституційний Суд України 3.06.1999 р. прийняв рішення про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї». В ньому, зокрема, було сказано, що стосовно поняття «член сім'ї» Конституційний Суд України виходить з об'єктивної відмінності його змісту залежно від галузі законодавства (п. 6). Таким чином, на думку Конституційного Суду, визначити єдине поняття «член сім'ї», яке б мало застосовуватися в праві, неможливо, бо кожна галузь права тлумачить це поняття по-своєму, підкреслюючи ті чи інші ознаки сім'ї, які набувають певного значення для тих чи інших відносин. Зрозуміло, що різне тлумачення поняття «член сім'ї» не дає підстав для розробки єдиного поняття сім'ї в праві. [11; 27]

Незважаючи на існуючі проблеми щодо розуміння сім'ї, в ст. 3 СК вперше зроблена спроба надати легальне визначення цього поняття. Нажаль, її важко визнати вдалою. Закріплене в ч. 1 визначення сім'ї як первинного та основного осередку суспільства не є правовим, воно вирішує лише питання щодо місця та значення сім'ї в суспільстві.

Законодавець уникає надати власне юридичне визначення сім'ї і це не випадково. В літературі це питання хоча і дуже широко обговорювалося, але так і не знайшло свого остаточного вирішення. Перш за все для визначення сім'ї в науковій літературі застосовувалися різні терміни - «союз», «об'єднання», «спільність», «мала соціальна група» тощо. Деякі автори наполягали на принциповості цього моменту у визначенні сім'ї. Особливі спори, мабуть, викликало включення в поняття сім'ї терміна «союз». Один із найбільш послідовних прибічників цієї позиції, В.О. Рясенцев, вважав термін «союз» найбільш прийнятним. Така позиція викликала критику з боку інших учених. Зокрема, Е.М. Ворожейкін відзначав, що поняття сім'ї не може визначатися через термін «союз», бо союзом є шлюб. У свою чергу шлюб входить до поняття сім'ї. В результаті шлюб як «союз» визначається через поняття сім'ї, яке також називається «союзом», що приводить до невиправданого повторення термінів. Крім того, «союз» передбачає згоду сторін на його укладення (що, по суті, стосується лише шлюбу як основи сім'ї), а сім'я (окрім шлюбу) може виникати і з інших підстав, коли про згоду осіб мова не йде (народження дитини у жінки, яка не перебуває у шлюбі, усиновлення малолітньої дитини тощо). [11; 31]

Юристи, як правило, не використовують соціологічні визначення сім'ї, зокрема поняття «мала соціальна група». Мабуть, лише Р.П. Мананкова вважає такий підхід виправданим. Найбільш прийнятним серед наведених в літературі можна вважати визначення сім'ї як об'єднання осіб. Це дає змогу підкреслити спільність сімейного життя та майнових інтересів її членів, їх взаємну моральну та матеріальну допомогу і підтримку. Таке визначення пропонувалося багатьма вченими. [10; 24]

Проте у чинному сімейному кодексі законодавець все ж таки закріпив поняття сім'ї, яке відповідає визначенню відображеному у таких міжнародних документах як Загальна декларація прав людини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року (ст. 23), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 року (ст. 10), тощо.

1.3 Законодавство про шлюб та сім'ю

Національне законодавство в галузі сім'ї та шлюбу виходить з основних принципів, зафіксованих в статтях 51, 52 Конституції України.

Найважливіший нормативний акт сімейного законодавства -- Сімейний кодекс України (СК), який в систематизованому вигляді пропонує вирішення принципових питань правового регулювання сімейних відносин і є основою сімейного законодавства в цілому. СК складається з семи розділів. Був прийнятий Верховною Радою України 10.01.2002 р., а набрав чинності з 01.01.2004 року. Положення СК відповідають нормам діючої Конституції України.

Проект сімейного кодексу України був зареєстрований у ВРУ 19 липня 1999 року, але лише 18 травня 2000 року він був розглянутий та прийнятий у першому читанні, тобто за основу.

На Сімейний кодекс України Президентом України було накладено вето. Зауваження Президента України стосувалися двох пропозицій:

1) упущено право прокурора звертатися до суду з позовом про захист сімейних прав та інтересів особи;

2) дата введення в дію сімейного кодексу України - 1 січня 2002 року є нереальною.

Обидва ці зауваження були слушними. [8; 5-6]

Наявність окремого сімейного кодексу України - додатковий доказ того значення, яке сім'я відіграє місце у нашому суспільстві.

Відповідно до ст. 8 СК джерелом сімейного права також є Цивільний кодекс України, норми якого можуть бути застосовані, зокрема при регулюванні відносин власності подружжя.

До джерел сімейного права також належать закони "Про органи реєстрації актів громадянського стану", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", "Про охорону дитинства", "Про попередження насильства в сім'ї" та ін., Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші документи.

Таким чином сімейне право України торкається кожного її громадянина а також усіх фізичних осіб, що перебувають на її території. Ця галузь регулюється за допомогою чинного Сімейного кодексу, Цивільного кодексу, законів та підзаконних нормативно-правових актів, що відповідають Конституції України, згідно з якою кожна особа має право на сім'ю. І хоча на даний час існує багато наукових суперечок щодо необхідності визначення та самого терміну «сім'я», неможна не погодитися, що система сімейних відносини складає основу соціального, економічного, духовного життя будь-якої країни, адже сім'я - це основний осередок суспільства.

2. Загальні положення про шлюб

2.1 Загальний порядок реєстрації шлюбу

Аналіз норм чинного Сімейного кодексу України надає можливість визначити загальний порядок реєстрації шлюбу та правові наслідки, які він породжує. Отже, шлюб є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. (ст.21 СК) [3].

Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку. Шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка - у вісімнадцять років. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. (ст. 22 СК) [3].

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Жінка та чоловік які бажають зареєструвати шлюб, подають письмову заяву про реєстрацію шлюбу за встановленою формою до будь-якого органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором. (ст.24 СК) [3].

Заява про реєстрацію шлюбу подається особисто. Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену, можуть подати їх представники. Повноваження представника мають ґрунтуватися на нотаріально посвідченій довіреності. (ст.28) [3].

При поданні заяви про реєстрацію шлюбу жінка та чоловік пред'являють на посвідчення своєї особи паспорт або паспортний документ.

Особи, які раніше перебували в шлюбі, можуть зареєструвати повторний шлюб тільки при надані документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу ( свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтва про смерть одного з подружжя, судове рішення або висновок відділу реєстрації актів цивільного стану про визнання шлюбу недійсним).

Державний орган реєстрації актів цивільного стану, який прийняв заяву про реєстрацію шлюбу, повинен ознайомити наречених з їх обов'язком повідомити один одного про стан здоров'я, з умовами і порядком реєстрації шлюбу, а також роз'яснити їм права й обов'язки майбутнього подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод реєстрації шлюбу. (ст.29 СК) [3].

Державний орган реєстрації актів цивільного стану під час приймання заяви про реєстрацію шлюбу інформує про можливість здійснення медичного обстеження та за їх бажанням видає направлення за зразком, затвердженим Міністерством охорони здоров'я. (ст.30 СК) [3].

За погодженням з нареченими орган реєстрації актів цивільного стану призначає день і час реєстрації шлюбу.

Шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу. У виняткових випадках цей строк може бути скорочений керівником державного органу відділу реєстрації актів цивільного стану на підставі спільної заяви наречених та документів, які підтверджують наявність поважної причини для його скорочення.

У разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, за наявності документів, що підтверджують викладені факти, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви або у будь-який інший день за бажанням наречених протягом одного місяця. (ст. 32 СК) [3].

Якщо наречені не з'явилися до органу реєстрації актів цивільного стану протягом тримісячного строку від дня подання заяви про реєстрацію шлюбу і не повідомили про причину неявки, то заява втрачає чинність.

Реєстрація шлюбу через представника не допускається. Присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їхнього шлюбу є обов'язковою. (ст. 34 СК) [3].

Реєстрація шлюбу провадиться у приміщенні органу реєстрації актів цивільного стану.

За заявою наречених реєстрація шлюбу може відбутися за місцем їхнього проживання, за місцем надання стаціонарної медичної допомоги або в іншому місці, якщо вони не можуть з поважних причин прибути до державного органу реєстрації актів цивільного стану. У цих випадках наявність поважної причини необхідно підтвердити документально.

Наречені мають право обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбним прізвищем.

Наречена, наречений мають право приєднати до свого прізвища прізвище нареченого, нареченої. Якщо вони обоє бажають мати подвійне прізвище, за їхньою згодою визначається з якого прізвища воно буде починатися. Складання більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належить наречена або наречений. [12;36].

Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої, нареченого вже є подвійним, вона або він мають право змінити одну із частин свого прізвища на прізвище другого. (ст. 35 СК) [3].

Правовими наслідками реєстрації шлюбу є набуття чоловіком та жінкою статусу подружжя. Немає шлюбу - немає подружжя. Жінка та чоловік, які проживають однією сім'єю, можуть визнавати себе подружжям, бути щасливими, але правового статусу подружжя вони не матимуть через відсутність державної реєстрації. Тому лише шлюбна пара має права та обов'язки подружжя.

Нешлюбна пара може мати певні майнові права, що їх має подружжя (право спільної сумісної власності, право на аліменти, право на спадкування), але виникатимуть вони на інших правових підставах. [8;96].

2.2 Особисті та майнові права та обов'язки подружжя

Подружжя, що знаходиться в зареєстрованому шлюбі, набуває особистих і майнових прав та обов'язків.

До особистих прав та обов'язків, тобто таких, що не мають майнового змісту, слід віднести, наприклад, право кожного з подружжя за власним бажанням, вільно обирати як їхнє спільне, так і зберігати своє дошлюбне прізвище, або приєднати до свого прізвища прізвище другого з подружжя. Крім того, до цієї групи прав слід віднести також право кожного з подружжя вільно обирати заняття, професію й місце проживання, спільно вирішувати питання виховання дітей, користуватись у сім'ї рівними правами і нести рівні обов'язки. [9; 91]

Окрім особистих, подружжя має майнові права та обов'язки. Згідно з сімейним законодавством, розрізняються спільна й сумісна власність та роздільне майно подружжя.

Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, тобто кожен із подружжя однаковою мірою має право володіти, користуватись і розпоряджатися цим майном; при цьому не береться до уваги кількість виконаної праці та її форми відносно кожного з подружжя. Майном, що нажите за час шлюбу, подружжя може розпоряджатися за спільною згодою. Це означає, що за укладання угод одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

На відміну від спільного майна, роздільне майно подружжя - це таке, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування. До цієї категорії майна належать і речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), навіть якщо їх придбано під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей і предметів розкоші. Володіє, розпоряджається і користується цим майном кожен із подружжя самостійно.

У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їхні частки визнаються рівними. При цьому судовий поділ майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Згідно зі шлюбно-сімейним законодавством, подружжя повинно матеріально підтримувати один одного. У разі відмови від такої підтримки той з подружжя, який потребує матеріальної допомоги (непрацездатний, вагітна дружина), має право звернутися до суду з позовом про присудження на його користь аліментів.[7;560]

Крім закріплених у Сімейному кодексі України прав та обов'язків, подружжя може заздалегідь спланувати порядок регулювання певних майнових майнових відносин за допомогою укладення шлюбного договору.

2.3 Шлюбний договір

Шлюбний договір може розглядатися як згода наречених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обов'язків подружжя, пов'язаних з укладенням шлюбу, його існуванням та припиненням. Хоча шлюбний договір має значну специфіку, він відповідає загальним ознакам, що властиві цивільно-правовим правочинам у цілому. Форма даного договору, умови його дійсності, підстави визнання недійсним, процедура укладення та примусового виконання, чимало інших моментів наочно показують, що у даному випадку використовуються загальні цивільно-правові конструкції договірного права.

Законодавство визначає форму шлюбного договору. Згідно зі ст. 94 СК шлюбний договір укладається у письмовій формі й нотаріально посвідчується. [3]

Відповідно до ч. 1 ст. 92 СК суб'єктами шлюбного договору можуть бути дві категорії осіб: які подали до державного органу РАЦС заяву про реєстрацію шлюбу (наречені) та які зареєстрували шлюб (подружжя).

За бажанням сторін шлюбний договір, укладений до реєстрації шлюбу, може поширюватися на відносини, які виникнуть не з моменту реєстрації шлюбу, а пізніше, наприклад, через п'ять років після реєстрації шлюбу. Немає перешкод для того, щоб шлюбний договір, укладений в період шлюбу, за бажанням сторін поширював свою дію на відносини, що виникли раніше -- з моменту реєстрації шлюбу. Такий договір не буде суперечити закону. [8;202]

Сімейне законодавство встановлює певні межі договірної ініціативи подружжя і визначає, які положення не можуть включатися до шлюбного договору. [14;154-155]

1. Новий СК України залишає незмінною існуючу концепцію щодо предмету шлюбного договору. Відповідно до частин 2, 3 ст. 93 СК шлюбним договором регулюються лише майнові відносини подружжя, встановлюються їхні майнові права й обов'язки. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини між ними, а також особисті відносини між батьками та дітьми. Тому не будуть відповідати закону умови шлюбного договору щодо встановлення права кожного з подружжя на віросповідання, виховання в дітях прихильності до певної релігії, визначення культурних та мовних пріоритетів тощо.

2. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені СК (ч. 4 ст. 93). Вказана норма є відповідної гарантією майнових прав дитини. Тому батьки не вправі укласти шлюбний договір, за яким дитина буде позбавлена права на аліменти, права на отримання майна у власність, права на проживання в певному житловому приміщенні тощо. Разом із тим, не викликає сумніву, що шлюбний договір не може зменшувати будь-яких майнових прав дитини, беззастережно до місця їх нормативного закріплення -- в Сімейному кодексі або інших нормативних актах. Тому точнішим буде вказівка на те, що шлюбний договір не може зменшувати прав дитини, встановлених законодавством.

3. Шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (ч. 4 ст. 93 СК). Сутність такої оціночної категорії як “надзвичайно невигідне становище” може мати різні конкретні вияви. Наприклад, таке становище може виникнути, якщо за умовами договору у разі поділу майна подружжя вся нерухомість буде передаватися одному з них, натомість, другий отримає рухоме майно незначної вартості або, наприклад, коли один із подружжя зобов'язується у разі розірвання шлюбу утримувати свого колишнього чоловіка/жінку, його дітей та близьких родичів тощо. Крім того, умови шлюбного договору, які можуть стати вкрай обтяжливими для однієї сім'ї, можуть мати цілком реальний характер для іншої.

У новому СК України окреслено три основних види майнових відносин, які можуть регулюватися шлюбним договором. Сторони у шлюбному договорі можуть визначити: а) правовий режим майна (ст. 97 СК); б) порядок користування житлом (ст. 98 СК); в) право на утримання (ст. 99 СК).

Характерною рисою шлюбного договору є тривалість його дії. Це може викликати необхідність зміни його умов. У СК закріплено загальне правило щодо цього. Згідно з ч. 1 ст. 100 СК одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Це можливо тільки у тому разі, якщо на таку зміну дають згоду обидві сторони. В ч. 2 ст. 100 СК сказано, що шлюбний договір може бути змінено подружжям. У зв'язку з тим, що шлюбний договір підлягає нотаріальному посвідченню, усі внесені в нього зміни також мають бути посвідчені нотаріально. Новий СК передбачає також можливість зміни умов договору за рішенням суду (ч. 3 ст. 100 СК). Треба вважати, що це можливо у виключних випадках, якщо цього вимагають інтереси одного з подружжя, інтереси неповнолітніх або непрацездатних повнолітніх дітей, які мають особливе значення. [11;408]

Як і будь-який договір шлюбний договір можна визнати недійсним з наступних підстав: 1) порушення нотаріальної форми договору, а також укладення шлюбного договору неповнолітніми особами, які беруть шлюб без згоди їх батьків або піклувальника; 2) неналежний суб'єктний склад (укладення договору недієздатними особами, або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності); 3) зменшення обсягу прав дитини, які встановлені СК України; 4) включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище; 5) укладення договору під впливом обману, насильства; 6) помилка однієї зі сторін договору; 7) порушення шлюбним договором норм закону (наприклад, включення в договір положень, що стосуються особистих прав і обов'язків подружжя або їх неповнолітніх дітей) тощо.

Треба зазначити, що визнання шлюбного договору недійсним не впливає на долю шлюбу: він продовжує своє існування незалежно від цього. І навпаки, визнання шлюбу недійсним тягне за собою недійсність шлюбного договору. Це свідчить про залежність шлюбного договору від шлюбу та певну підпорядкованість першого другому. [14; 159].

Таким чином можна зробити висновок, що з моменту подачі до органу РАЦСу заяви про реєстрацію шлюбу особи набувають взаємних прав та обов'язків спочатку як наречені, а після реєстрації шлюбу - як подружжя. Правовими наслідками укладення шлюбу є виникнення особистих немайнових та майнових прав та обов'язків у чоловіка та жінки. При цьому, якщо перші визначені і закріплені в законодавстві і не можуть бути змінені за бажанням подружжя, то порядок реалізації других може бути змінений шляхом укладення шлюбного договору.

3. Недійсність шлюбу

3.1 Підстави та порядок визнання шлюбу недійсним

Підстави для недійсності шлюбу сформульовані у двох статтях - 30 та 38 Сімейного кодексу України.

Недійсність шлюбу є наслідком порушення «законів шлюбу», тобто тих обов'язкових правил поведінки, дотримання яких є необхідним для забезпечення дійсності шлюбу, а саме вимог щодо:

а) досягнення шлюбного віку;

б) добровільності шлюбу;

в) одношлюбності (моногамії)

г) відсутності близького кровного споріднення або споріднення, заснованого на усиновленні;

д) взаємної обізнаності про стан здоров'я. [8;98]

Відповідно до ч. 5 ст.30 СК підставою для визнання шлюбу недійсним може бути приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків. Є підстави стверджувати, що тяжкою хворобою, стосовно відносин подружжя, слід вважати насамперед фізичну нездатність до статевих відносин, а також нездатність до зачаття дитини.

Жодна інша обставина, окрім тих що визначена у законі не може бути підставою для недійсності шлюбу.

Не може викликати недійсність шлюбу приховання віку, судимості, наявності дітей, важкого матеріального стану тощо. Навіть за умови, що знаючи про наявність таких обставин, жінка або чоловік відмовилися б від шлюбу.

Свого часу в ч. 1 ст. 45 КпШС України 1969 р. при визначенні підстав недійсності шлюбу закріплювався принцип «від зворотного». Зокрема було вказано, що шлюб може бути визнаний недійсним у випадку порушення умов, встановлених ст. ст. 15-17 цього Кодексу, а також у випадку реєстрації шлюбу без наміру створення сім'ї (фіктивний шлюб). Таким чином, порушення умов дійсності шлюбу означало появу підстави для визнання шлюбу недійсним. Цього було достатньо. Новий СК України поділяє недійсні шлюби на три категорії. Виокремлення першої з них (недійсний шлюб) взагалі не викликає підтримки (див. коментар до ст. 39 СК України). Дві останні категорії (ст. ст. 40, 41 СК України) утворюють складну систему шлюбів, які можуть або не можуть бути визнані судом недійсним. Такі класифікації більш доречні в наукових дослідженнях, ніж в законі. [11;284]

В СК України закріплено новий підхід до визначення умов недійсності шлюбу та видів недійсних шлюбів. Зокрема вперше встановлюється три види недійсних шлюбів:

* шлюб, який є недійсним (ст. 39 СК України);

* шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду (ст. 40 ЦК України);

* шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду (ст. 41 СК України).

Абсолютно недійсними (нікчемними) є шлюби, які порушують три засади шлюбу: одношлюбність, відсутність близького кровного споріднення, дієздатність особи.

Реєстрація шлюбу з особою, яка вже перебуває у шлюбі, є найпоширенішим випадком порушення законів шлюбу.

Реєстрація шлюбу між родичамі прямої лінії споріднення, братом та сестрою практикою не зафіксовано.

Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана судом недієздатною зустрічається дуже рідко, і як правило є складовою шахрайства.

Такі шлюби є недійсними з моменту їх реєстрації, без рішення суду, на підставі самого факту документального підтвердження зазначених порушень. Для повного завершення абсолютної недійсності шлюбу потрібне анулювання актового запису про нього. Пропонувалось віднести це до компетенції суду, але остаточно було вирішено віднести це до компетенції органів РАЦСу. [8;99]

Не треба відкидати і суб'єктивний фактор. Існування протягом десятиліть виключно судового порядку визнання шлюбу недійсним, очевидно, остаточно сформувало юридичну свідомість у цьому питанні. Тому новий позасудовий порядок не сприймається науковцями та практиками. Можливо, тому погодитися з можливістю існування абсолютно недійсного шлюбу (без рішення суду), як це має місце відносно нікчемних правочинів, важко. Так, Ю.С. Червоний, а слідом за ним і О.І. Сафончик вказують, що існують два порядки визнання шлюбу недійсним--реєстраційний та судовий. Автори вважають, що як в першому, так і у другому випадку шлюб визнається недійсним. Різниця полягає лише у тому, який орган здійснює таке «визнання» - орган РАЦС чи суд. Ідея про недійсність шлюбу як такого з моменту його укладення без будь-якого формального закріплення цього факту не сприймається в цілому. [11;290]

Отже, згідно з СК шлюб може бути визнано недійсним за рішенням суду або за заявою заінтересованої особи до органу РАЦС.

При розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов'язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним.

За рішенням суду шлюб обов'язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (ст. 40 СК). Шлюб не може бути визнано недійсним, якщо на момент розгляду справи відпали обставини, які засвідчують відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю.

У випадках, передбачених ст. 41 СК, шлюб за рішенням суду може бути визнаний недійсним. У даному разі вирішення цього питання залежить від встановлених судом обставин. СК вказує на підстави, за яких шлюб може бути визнано недійсним, зокрема коли шлюб було укладено між усиновлювачем і усиновленою дитиною; двоюрідними братом і сестрою чи іншими родичами; з особою, яка не досягла шлюбного віку, тощо. Разом з тим, наявності одного із вказаних фактів недостатньо для визнання шлюбу недійсним. Таким чином, вирішуючи справу, судам слід брати до уваги те, наскільки цим шлюбом порушено права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення. Наявність рішення суду про розірвання шлюбу є перешкодою для визнання цього шлюбу недійсним. [6]

3.2 Наслідки недійсності шлюбу

Правові наслідки визнання шлюбу недійсним визначені в ст. 45 СК України і полягають у тому, що визнання шлюбу недійсним анулює всі правові наслідки шлюбу, тобто ніяких прав та обов'язків між особами, що уклали недійсний шлюб, не виникає. При цьому права і обов'язки анулюються не на майбутнє, а з дня укладання такого шлюбу.

Суть інституту визнання шлюбу недійсним полягає в тому, що він не лише припиняє правовідносини, які можуть виникнути в майбутньому (це має місце і при розірванні шлюбу), а й поновлює те становище, яке існувало до укладання шлюбу. [14;71]

По-перше, до майна, набутого такими особами в шлюбі, застосовуються не норми сімейного права щодо спільної власності подружжя, а норми цивільного законодавства щодо спільної часткової власності, тобто розмір часток на майно визначається відповідно до участі таких осіб своєю працею і коштами у придбанні майна. Частка кожного з подружжя щодо такого майна може бути визначена угодою або рішенням суду. Користування та розпорядження майном, яке належить особам на праві спільної часткової власності, здійснюється на підставі домовленості, а якщо її не досягнуто - у порядку, визначеному судом.

Залежно від характеру речі кожний із співвласників може володіти і користуватися або частиною речі в натурі, або річчю в цілому в порядку встановленої черги. Колишній з подружжя як учасник спільної частки власності може самостійно без згоди співвласника розпоряджатися своєю часткою в праві власності - продавати, дарувати, заставляти, заповідати. Передача іншій особі у власність частки майна в натурі можлива лише після виділу цього майна в натурі або поділу всього спільного майна, тобто у разі часткового чи повного припинення права спільної власності. При продажу частки в спільній власності сторонній особі колишній з подружжя користується правом привілеєвої купівлі частки (за винятком продажу з публічних торгів).

Якщо ж виділ майна в натурі неможливий, то колишній з подружжя має право на виплату йому вартості його частки. З отриманням грошової компенсації він втрачає своє право на частку в спільному майні.

Якщо хтось з подружжя в період такого шлюбу набув будь-яке майно на своє ім'я (автомобіль, квартиру, будинок, земельну ділянку, човен, рушницю, іменні акції тощо), воно вважається таким, що належить особисто йому. Інший з подружжя має право вимагати поділу такого майна лише за умови, якщо доведе, що він брав участь у набутті такого майна своєю працею чи коштами.

По-друге, той з подружжя, який обрав прізвище іншого з подружжя або спільне прізвище, вважається таким, що іменується цим прізвищем без достатньої правової підстави і зобов'язаний повернутися до свого дошлюбного прізвища.

По-третє, непрацездатний подружжя позбавляється права на отримання аліментів від іншого з подружжя. Якщо ж особа одержувала аліменти від того, з ким перебувала у недійсному шлюбі, сума одержаних аліментів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави, і підлягає поверненню відповідно до Цивільного кодексу, але не більш ніж за останні три роки.

По-четверте, особа, яка вселилася у житлове приміщення іншої особи у зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набуває права на проживання у ньому і може бути виселена. [14;73-74]

Визнання шлюбу недійсним також зумовлює інші правові наслідки.

Так, після визнання шлюбу недійсним колишній з подружжя позбавляється права на спадщину по закону після смерті іншого з подружжя. Спадкове законодавство відносить подружжя до спадкоємців першої черги за законом, тому за відсутності підстав спадкування за заповітом (заповіт визнано недійсним, спадкоємці за заповітом померли раніше спадкодавця, виявилися негідними тощо) один з подружжя набуває право на спадщину другого з подружжя. Коли ж у судовому порядку шлюб визнано недійсним, сімейні відносини між подружжям вважаються неіснуючими, і колишній з подружжя права на спадщину за законом не набуває. В тому разі, коли спадщина за законом вже була отримана, а потім шлюб був визнаний недійсним, зацікавлені особи можуть звернутися до такого спадкоємця з позовом про повернення безпідставно набутого, оскільки спочатку підстава збагачення мала місце (сімейні стосунки, які дозволили особі отримати спадщину за законом), а потім ця підстава відпала. [10;191]

У недійсному шлюбі у разі втрати годувальника другий з подружжя не має права на пенсію, на отримання страхової суми як член сім'ї застрахованого тощо.

Недійсність шлюбу обумовлює і недійсність укладеного шлюбного договору з моменту його укладання. Це спричинено специфічним характером цього договору. Шлюбний договір укладається особами, які перебувають у шлюбі або мають намір укласти шлюб. В останньому випадку він вступає в силу з моменту реєстрації шлюбу, тобто на нього поширюються правила щодо угоди, яка укладається з «відкладальною» умовою. Тобто якщо така умова не настала (сторони не уклали шлюб взагалі або чинне законодавство не визнає такі відносини шлюбом), то немає підстав вести мову і про наявність шлюбного договору. Його не існує, оскільки відсутній головний елемент його дійсності - шлюб. [12;46]

Визнання шлюбу недійсним не впливає на права дітей, які народилися в такому шлюбі. Щодо таких дітей зберігається презумпція батьківства чоловіка, якщо дитина народиться під час шлюбу чи протягом десяти місяців після визнання такого шлюбу недійсним. Водночас якщо сторони уклали фіктивний шлюб, діяли без наміру створити сім'ю і у фактичні шлюбні стосунки не вступали, то особа, яка записана батьком дитини, має право оспорювати своє батьківство на загальних підставах.

Таким чином, від розірвання шлюбу визнання шлюбу недійсним відрізняється: а) правовими підставами; б) колом суб'єктів, які мають право ініціювати розірвання шлюбу чи вимагати визнання його недійсним; в) процедурою; г) правовими наслідками, які настають при розірванні шлюбу та визнанні його недійсним д) моментом розірвання шлюбу та визнанням його недійсним. Якщо ж шлюб було розірвано за рішенням суду, то два рішення «шлюб розірвати» та «шлюб визнати недійсним» існувати не можуть.

Висновки

Проаналізувавши питання, що входять до теми «Шлюб та сім'я в українському сімейному праві» можна зробити ряд висновків.

Сімґя є складнішим поняттям, ніж шлюб, адже включає в себе риси соціального інституту і малої соціальної групи. Як соціальний інститут, сімґя характеризується сукупністю соціальних норм, санкцій і зразків поведінки, що регламентують взаємини між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми тощо. Кожну конкретну сімґю можна розглядати як засновану на шлюбі або кровній спорідненості малу соціальну групу, члени якої поєднані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю,взаємодопомогою тощо. В сімейному кодексі, який набрав чинності у 2004 році, вперше закріплено законодавче визначення поняття «сім'ї», і хоча щодо його доречності в науці досі зустрічаються суперечливі думки, потрібно відзначити, що воно повністю співпадає з тим визначенням, що відображено в міжнародно-правових документах.

На сьогоднішній день шлюб має велике значення для нашої держави.

Адже сьогодні на Україні склалася складна ситуація - катастрофічно зменшується населення нашої Батьківщини. Отже, необхідно негайно почати реалізовувати розроблену та запроваджену програму по збереженню та підтримці українських сімей та молоді, і розпочати необхідно з найголовнішого - зі надання кожній українській сімґї економічної, соціальної, моральної підтримки для самозбереження.

За допомогою аналізу нормативної бази, досліджені процеси укладення шлюбів, визнання їх недійсними та правові наслідки цих процесів. Отже, законодавством чітко встановлені вимоги, які необхідно дотримуватися для того, щоб між чоловіком та жінкою фактично, а головне, юридично виникли права та обов'язки подружжя. За інших обставин шлюб визнається недійсним, і правових наслідків породжувати не може.

Правовими наслідками є саме виникнення у подружжя взаємних прав та обов'язків стосовно майна, а також прав та обов'язків немайнового характеру, визначених Сімейним кодексом України. Проте, подружжя може передбачити для себе і інші права, що виходять за рамки закону, але не суперечать йому, шляхом укладення між ними шлюбного договору. Однак необхідно зауважити, що в шлюбному договорі можуть бути відображені відмінності від законодавчо закріплених прав та обов'язків лише майнового характеру.

Незважаючи на те, що в сімейному праві України існує ряд прогалин та колізій, які необхідно усунути, в цілому національне законодавство є досить адаптованим до сучасних умов життя, відповідає ряду міжнародних документів, що ратифіковані Верховною Радою України, і за своєю суттю воно відображає основні конституційні принципи держави.

Література

1. Конституція України. - 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30.

2. Цивільний кодекс України. від 16 січня 2003 року // Офіційний вісник України. 2003. №11.

3. Сімейний кодекс України від 10.01.2002. № 2947-III // Відомості Верховної Ради, 2002, № 21-22.

4. Цивільний процесуальний кодекс України № 1618-IV від 18.03.2004р. // Відомості Верховної Ради, 2004, N 40-41, 42.

5. Закону України від 23 червня 2005 р. N 2709-IV "Про міжнародне приватне право".

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р.

7. В.В. Копейчиков /Правознавство: підручник. К, 2002. 674 с.

8. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. К.: «Ін Юре», 2003. 532 с.

9. Сімейне законодавство України: Посіб. / З.В. Ромовська, Ю.В. Черняк; Акад. адвокатури України, Шк. адвокат. підготов. К.: Прецедент, 2006. 96 с.

10. Сімейне право. Нотаріат. Адвокатура. Суд: Наук.-практ. посіб.: у 2 кн. з інформ. дод. на лазер. носії. Кн. 1 / С.Я. Фурса, Л.Ю. Драгнєвіч, О.С. Пульнєва, Є.І. Фурса; Центр прав. дослідж. Фурси. К.: Вид. Фурса С.Я., 2005. 894 с.

11. Сімейний кодекс України: науково-практичний коментар Жилінкова І.В., Антошкіна В.К., Д'ячкова Н.А., Москалюк В.Ю. та ін. / За ред. Жилінкової І.В., 2008. 1072 с.

12. Сімейне право України: Навч. посіб. для дистанц. навч. / О.С. Мазур; Відкритий міжнар. ун-т розв. людини "Україна". К.: Ун-т "Україна", 2005. 116 с.

13. Сімейне право України у схемах: Навч. посіб. / В.І. Бобрик, В.П. Мироненко, Н.В. Павловська, С.А. Пилипенко. К.: Атіка, 2005. 160 с.

14. Сімейне право України: Підручник / За ред.. Гопанчук В.С. К.: Істина. 2002 304с.

15. Сімейне право України: Підруч. для студ. юрид. вузів і ф-тів / Т.О. Ариванюк, І.А. Бірюков, В.С. Гопанчук, О.В. Дзера, І.О. Дзера, Ю.О. Заіка, В.М. Співак. К.: Істина, 2008. 299 с.

16. Сімейне право України: Підручник / Л. М. Баранова, С37 В. І. Борисова, І. В. Жилінкова та ін.; За заг. ред. В. І. Бо-рисової та І. В. Жилінкової. - К.: Юрінком Інтер, 2006. 264 с.

17. Сімейне право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю.С. Червоний, О.В. Калітенко, Г.С. Волосатий, В.І. Труба. К.: Істина, 2004. 400 с.

18. Цивільне та сімейне право України: Навч. посіб. для підготов. до іспитів / Е.М. Бондарєв, В.В. Бугай, В.В. Васильченко, В.Г. Гудименко, Н.І. Телегей; Ред.: В.В. Васильченко; МВС України; Юрид. акад. Д., 2003. 300 с.

Размещено на Allbest.ru

...