Реалізація норм права

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут заочного та дистанційного навчання

Кафедра теорії держави та права

Курсова робота

з навчальної дисципліни

Теорія держави та права

на тему: Реалізація норм права



ВСТУП

Сучасне українське суспільство, яке знаходиться у перехідному стані, належить до соціальних систем посттоталітарного типу. Для таких систем перехідний період -- «це просторово-часовий інтервал екстремально-хаотичного розвитку соціуму, у ході якого один тип організації трансформується в інший за допомогою комплексу деструктивно-конструктивних конфліктів». При цьому під соціальним конфліктом розуміється наявність об'єктивних чи суб'єктивних суперечностей, які дістають вияв у протиборстві (зіткненні) їх носіїв (сторін). Наявність же великої кількості різноманітних конфліктів значно актуалізує проблему пошуку механізмів, засобів, за допомогою яких можна якщо й не ліквідувати їх (це неможливо, зважаючи на визнання конфлікту однією з рушійних сил розвитку суспільства), то ввести у цивілізовані межі та надати їм переважно конструктивного характеру.

З урахуванням сказаного одним з найефективніших можна вважати нормативний механізм регулювання соціальних відносин. Причому завдання норм полягає в тому, щоб підтримувати соціальні спільноти у цілісному, життєздатному, активно-функціональному стані, забезпечувати порядок у суспільстві, запобігати небезпечним проявам внутрішньовидової агресії, спрямованим проти собі подібних. Іншими словами, під час крутих історичних поворотів, коли будь-яка система відчуває серйозні перевантаження, саме соціальні норми утримують її від незворотних інволюцій та розпаду.

Усі соціальні норми мають спільну нормативну природу і характеризуються притаманними їм рисами. Так, вони визначають типовий і нормальний для даного часу та середовища певний стандарт поведінки, слугують орієнтирами під час вибору соціальне схвалюваних дій і водночас виступають засобом контролю за ними. Ці норми формуються в процесі життєдіяльності людей і в цьому смислі є невід'ємними від їх носіїв, переслідують досягнення єдиної мети -- забезпечення порядку та організованості у суспільних відносинах.



1. Поняття, форми і реалізація норм права

Людське суспільство, як і будь-яка інша складна система, може нормально функціонувати та розвиватися лише на основі певних правил, з-поміж яких обирається один з багатьох можливих варіантів поведінки того або іншого суб'єкта. Задля регулювання поведінки людей та їх об'єднань у суспільстві формуються певні правила поведінки, котрі орієнтують на досягнення тієї чи іншої мети.

Соціальні норми здійснюють нормативне регулювання поведінки суб'єктів шляхом встановлення діянь дозволених чи не дозволених, здійснюють визначення умов, за яких передбачуване діяння дозволяється або забороняється, визначаються суб'єкти, на яких за певних умов поширюється правило поведінки, що встановлено тією чи іншою нормою.

Розмаїття, складність та інші особливості суспільних відносин обумовлюють функціонування багатьох норм, які їх регулюють. У своїй сукупності існуючі норми являють собою єдину систему соціального регулювання, в якій ефективність кожного виду норм найбільшою мірою виявляється лише у взаємодії з іншими елементами цієї системи. Основними видами соціальних норм є: моральні, звичаєві, правові, корпоративні, політичні. Всі вони мають певні відзнаки, обумовлені особливостями їх формування, методами впливу на поведінку суб'єктів тощо. Але кожному з них притаманні і загальні для всіх соціальних норм ознаки: соціальні норми виступають як правила поведінки людей у суспільстві; вони є правилами поведінки загального характеру; здебільшого соціальні норми виникають у результаті свідомо-вольової діяльності людей, тобто формуються і забезпечуються тими групами людей або їх об'єднаннями, воля та інтереси яких знаходять свій вираз у тих чи інших соціальних нормах; вони багато в чому обумовлені соціально-економічним ладом суспільства, ознаки якого в тій чи іншій формі відображуються у їх змісті.

Особливим видом соціальних норм с норми права, які є "елементарною часткою" права. У зв'язку з цим для норм права як частини цілого (права в цілому) притаманні свої основні ознаки і властивості. Водночас нормі права як окремому явищу властиві свої особливі риси:

а) норма права -- це загальновизнане правило поведінки, яке формулюється державою і має загальнообов'язковий характер. Положення, що містять у собі норми права, повинні сприйматися як безумовна провідна вказівка до дії, що виходить з державних структур, і не підлягають обговоренню або оцінці з погляду їх доцільності чи раціональності;

б) норма права -- це формально визначене правило поведінки. У нормі права закріплюються права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також санкції, що застосовуються у випадках порушень настанов норми. Ці приписи повинні виконуватися саме в тому обсязі та у випадках, у яких вони знайшли своє формальне закріплення у тексті правової норми; норма права -- це правило поведінки загального характеру. Правило поведінки, що міститься у правовій нормі, адресоване не конкретному суб'єктові, а поширюється на всіх, хто стає учасником відносин, які регламентуються даною нормою права. Коло суб'єктів, на яких поширюється дія тієї або іншої норми права, може бути різним -- від населення держави загалом до невеликих його груп, наприклад, професійних, вікових. Це залежить як від обсягу компетенції органа, що видає норму права, так і від тієї конкретної мети, що ставиться перед нормою права;

в) норма права -- це правило поведінки, що набуває якостей нормативності і загальнообов'язковості у чітко встановленому порядку. Норма права стає такою лише тоді, коли вона видається уповноваженим на те органом в межах його компетенції і в рамках встановленої процедури, тобто з дотриманням порядку розробки, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміни та відміни дії і змісту норм права;

г) норма права -- це правило, здійснення якого забезпечується державою.

Реалізація норм права забезпечується, з одного боку, створенням державою реальних умов і засобів, що сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб'єктами сформульованих у правовій нормі зразків поведінки, а з другого -- засобами заохочення, переконання і примусу до бажаної поведінки, а також можливістю застосування санкцій у разі невиконання вимог правової норми. Норму права можна визначити як обов'язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що у встановленому порядку приймається, змінюється, відміняється та забезпечується відповідними державними органами у межах їх компетенції.

Втілення у життя правил поведінки, що становлять зміст права, здійснюється у процесі реалізації норм права, тобто поведінки суб'єктів права відповідно до вимог (заборони, дозволу, зобов'язання) норм права. Отже, реалізація норм права -- це втілення положень правових норм у фактичній поведінці (діяльності) суб'єктів права. Інакше кажучи, реалізація норм права -- це втілення виключно правомірної поведінки, різноманітний процес практичного здійснення правових вимог у діяльності тих або інших суб'єктів. Саме через реалізацію норм права досягається результат, зміст якого був закладений законодавцем при виданні норми права. Тому своєчасна і точна реалізація правових норм -- це найважливіша передумова додержання та зміцнення правопорядку.

Реалізацію норм права як особливий процес можна розглядати з об'єктивного і суб'єктивного боку. Об'єктивний бік реалізації норм права являє собою виконання правомірних діянь у місцях і в терміни, передбачені нормами права. Суб'єктивний -- виявляє ставлення суб'єкта до правових вимог і стан його волі у момент здійснення дій, що вимагаються правом. Адже при зникненні бажання щодо забезпечення відповідності своєї поведінки до правових вимог припиняється процес реалізації права.

Норми права можуть бути реалізовані у різних формах: у правовідносинах і поза ними, з участю державних органів та без останніх. Форма реалізації права залежить від особливостей гіпотез і диспозицій правових норм, специфіки суспільних відносин, які ними регулюються, характеру поведінки суб'єктів, які реалізують правові норми. Відповідно до цього розрізняють такі форми реалізації норм права: додержання, виконання, використання та застосування правових норм.

Додержання норм права -- це форма реалізації норм права, яка знаходить свій вираз в узгодженні суб'єктами своєї поведінки з нормами-заборонами. Інакше кажучи, сутність додержання норм права полягає у тому, що суб'єкт утримується від порушення заборон, які містяться у тих чи інших правових нормах. Характерна риса даної форми -- пасивна поведінка суб'єктів: вони не чинять дій, що заборонені нормами права, і таким чином виконують правові заборони. Як приклад додержання норм права -- утримання громадянина від спроб вивезти за межі країни предмети, заборонені для вивозу. Саме в цьому виявляється соціальна користь даної форми реалізації права.

Виконання норм права -- це форма їх реалізації, що знаходить свій вираз у діях суб'єктів щодо здійснення зобов'язуючого припису права. Якщо норма права містить обов'язок, то простого утримання суб'єкта від вчинення певних дій вже недостатньо. Більше того, в деяких випадках воно може кваліфікуватись як протиправна поведінка. Особливою рисою виконання норм права є активна поведінка суб'єктів: вони чинять дії, відповідні до юридичних норм, тобто виконують покладені на них активні обов'язки. Як приклад може бути норма, що зобов'язує батьків утримувати неповнолітніх дітей і забезпечити їм певний рівень освіти.

Використання норм права -- ця форма реалізації норм права полягає у здійсненні тими або іншими суб'єктами повноважень, наданих їм нормами права. Для використання норм права характерна поведінка суб'єктів, яка стосується використання юридичних можливостей, втілених у суб'єктивних правах. Здійснюючи, наприклад, продаж чи дарування якої-небудь речі, власник здійснює своє право володіння, користування і розпорядження майном шляхом використання прав, наданих йому відповідною нормою права. Особливістю використання норм права є те, що суб'єкт сам вирішує, використовувати чи утриматися від використання суб'єктивного права, що йому належить. На відміну від додержання і виконання норм права, які можуть бути як добровільними, так і примусовими, його використання може бути лише добровільним.

правозастосовний акт орган казуальний

2. Характеристика основних форм реалізації норм права

Поняття реалізації права охоплює декілька способів і форм впливу на поведінку суб'єктів права. За рівнем (глибиною) реалізації розпоряджень, що містяться в нормативних актах, можливі:

Реалізація загальних установлень. Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами: активна, пассивна. Реалізація правових норм у конкретних правовідносинах.

Реалізація загальних установлень -- це втілення в життя загальних установлень, які містяться в преамбулах законів, статтях, що фіксують загальні завдання і принципи права та правової діяльності. Вплив права на суспільні відносини в результаті реалізації його загальних установлень, завдань і принципів може бути чималим, але вона позбавлена юридичної специфіки і скоріше має ідейний, моральний характер, виражає «дух» права, а не його «літеру».

Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами - це втілення в життя загальних норм, які встановлюють правовий статус і компетенцію суб'єктів права, тобто безперешкодне використання суб'єктивних юридичних прав і свідоме виконання суб'єктивних юридичних обов'язків -- без конкретних зв'язків або відносин між суб'єктами права.

Є дві форми такої реалізації:

* активна -- припускає реалізацію загальних правових норм, якими користуються суб'єкти права щодо всіх інших суб'єктів. Цим правам відповідають обов'язки всіх інших суб'єктів не робити дій, які б могли перешкодити їх здійсненню;

* пасивна -- припускає реалізацію норм, що містять заборони, через утримання суб'єкта віддій, за які встановлюється юридична відповідальність. Вона полягає в додержанні обов'язків, не порушенні заборонних норм, узгодженні своєї поведінки зі змістом норм права, які встановлюють юридичну відповідальність.

Реалізація конкретних правових норм у конкретних правовідносинах -- це втілення в реальні відносини конкретних норм права.

Правозастосовча діяльність, тобто застосування юридичних норм є найважливішою формою реалізації права.

Реалізація норм права -- це втілення встановлених правових норм у діяльність суб'єктів права через виконання юридичних обов'язків,використання суб'єктивних прав, дотримання заборон. Коротко розглянемо окремі форми реалізації норм права.

Виконання -- форма реалізації зобов'язальних юридичних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними незалежно від їхнього власного бажання. Наприклад, відповідно до ст. 19 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" на Державну прикордонну службу покладається контроль за дотриманням прикордонного режиму; здійснення прикордонного контролю і пропуску в установленому порядку осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна в разі наявності належно оформлених документів після проходження ними митного та за потреби інших видів контролю, а також реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в установленному порядку прибувають в Україну, та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон.

Використання -- форма реалізації повноважних правових норм, яка полягає в активній чи пасивній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними за їхнім власним бажанням. Приміром, відповідно до п. 44 ст. 20 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" органам, підрозділам, військовослужбовцям, а також працівникам Державної прикордонної служби України надається право: під час безпосереднього виконання завдань з охорони державного кордону, несення служби у складі прикордонних нарядів або здійснення оперативно-розшукової діяльності безоплатно користуватися всіма видами міського пасажирського транспорту загального користування (крім таксі), засобами залізничного, водного транспорту приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів, а також попутним транспортом тощо.

Дотримання -- форма реалізації заборонних юридичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, утриманні від заборонених діянь.

Згідно із ст. 3 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" одним із принципів діяльності Державної прикордонної служби є повага і дотримання прав та свобод людини та громадянина під час здійснення оперативно-службової діяльності.

Відповідно до цих трьох форм реалізації норм права суб'єкти реалізують самі свої суб'єктивні права, свободи і обов'язки. Четвертою формою реалізації права є застосування правових норм.

Застосування ж права являє собою державно-владну, організаційну діяльність компетентних органів держави й посадових осіб, що здійснюється в спеціальних установлених законом формах та складається з низки стадій, що мають певну логічну послідовність.

У певних ситуаціях функцію застосування права здійснюють громадські організації згідно з повноваженнями, делегованими їм державними органами. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права. У разі, якщо державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, у процесі застосування права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу. Наприклад, громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону, правовий статус яких урегульовано Законом України "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону".

Правозастосовча діяльність полягає в розробленні і фактичному здійсненні організаційних заходів, спрямованих на забезпечення втілення правових норм у життя. Правозастосовчий орган, поширюючи юридичні норми на той чи інший конкретний життєвий випадок, вирішує юридичну справу, вживає необхідних організаційних заходів для практичної реалізації норм права. Для повнішого розуміння процесу правозастосовчої діяльності розглянемо випадки реалізації права у формі застосування:

-- коли правовідносини не можуть виникнути у суб'єктів права без державно-владної діяльності компетентних органів держави або їхніх посадових осіб (призов на дійсну військову службу, зарахування до навчального закладу, призначення на нову посаду);

-- у випадку, коли є спір або які-небудь перепони на шляху до здійснення суб'єктивного права: прикордонно-представницька робота та участь прикордонних представників у роботі спільних міжнародних комісій з розгляду прикордонних спорів, інцидентів, конфліктів (п. 21 ст. 19 Закону України " Про Державну прикордонну службу України");

-- коли особа притягається до юридичної відповідальності за скоєне правопорушення: наприклад, застосування заходів адміністративного впливу за скоєння адміністративних правопорушень, протидія яким належить до компетенції Державної прикордонної служби.

Правозастосування -- складний вид діяльності і складається з низки стадій, що мають певну логічну послідовність. До основних стадій процессу застосування права можна зарахувати: вивчення фактичних обставин справи; вибір відповідної норми права; перевірка відповідності змісту норми офіційному тексту, встановлення меж юридичної дії норми та з'ясування, яка саме редакція норми (у разі її зміни) має застосовуватись -- нова чи попередня;

-- аналіз змісту норми права, тобто її тлумачення;

-- прийняття (винесення) рішення компетентним органом чи посадовою особою;

-- виконання рішення та доведення його змісту до відома зацікавлених осіб та організацій.

Форми реалізації права за суб'єктами такі:

-- індивідуальна;

-- колективна.

Форми реалізації права за складністю і характером дій суб'єкта (за участю чи без участі держави) такі: проста, безпосередня(без участі держави), складна, опосередкована(за участю держави)

- додержання

- виконання

- використання

- застосування

Схематично представимо три форми безпосередньої реалізації права:

Додержання

- полягає в утриманні від дій, заборонених юридичними нормами, суворому додержанні встановлених заборон (наприклад, дотримання швидкості руху автомобіля у місті 60 км на годину). Припускає пасивну поведінку суб'єкта -- незалежно від його власного бажання.

Виконання

- полягає в обов'язковому вчиненні активних дій, що наказуються нормами права в інтересах правомочної сторони, у виконанні обов'язків (наприклад, своєчасне заповнення та подання до податкової інспекції декларації про доходи). Припускає активну поведінку суб'єкта -- незалежно від його власного бажання.

Використання

- полягає у використанні можливостей, наданих правовими нормами, у здійсненні суб'єктивних прав для задоволення власного інтересу (наприклад, реалізація права на вищу освіту). Припускає як активну, так і пасивну поведінку.

3. Особливості реалізації норм права в правозастосовній діяльності органів МВС

Застосування норм права в правозастосовній діяльності органів МВС є особливою формою його реалізації. Це державно-владна й організаційна діяльність компетентних органів держави та посадових осіб з реалізації правових норм стосовно конкретних життєвих випадків через винесення індивідуально-конкретних правових наказів (приписів).

Для цієї форми реалізації характерними є такі специфічні ознаки:

а) цей вид діяльності здійснюється компетентними органами, що наділені державно-владними повноваженнями;

б) застосування права здійснюється в чітко визначених законом процесуальних формах;

в) ця форма має державно-владний характер -- рішення ухвалюється на підставі одностороннього волевиявлення компетентного органу; правові приписи обов'язкові до виконання, а в разі необхідності забезпечуються примусовою силою держави;

г) це організуюча діяльність, оскільки створює відповідні умови для повнішої реалізації правових норм;

ґ) вона відображає елементи творчості, що означає неформальність рішення у кожному конкретному випадку;

д) зміст діяльності полягає у винесенні індивідуально-конкретних, зазвичай обов'язкових до виконання, рішень, які за сутністю відрізняються від правових приписів загального характеру (тобто нормативно-правових актів);

е) у цій діяльності органи правозастосування виступають суб'єктами управління; особи, щодо яких застосовується право, - об'єктами управління; винесені рішення (правозастосовні акти) - засобами управління.

Випадки реалізації права правозастосовній діяльності органів МВС у формі застосування:

- коли правовідносини не можуть виникнути у суб'єктів права без державно-владної діяльності компетентних органів держави або їхніх посадових осіб (призов на дійсну військову службу, зарахування до навчального закладу, зайняття нової посади);

- за наявності спору чи якихось перепон на шляху до здійснення суб'єктивного права (розділ майна подружжя в судовому порядку, спір з приводу права на спадщину);

- коли особа притягується до юридичної відповідальності за скоєне правопорушення.

До правозастосовної діяльності правозастосовній діяльності органів МВС ставляться такі вимоги:

- законність (здійснення в суворо встановленому законодавством порядку);

- обґрунтованість (винесення рішення лише на підставі повного та всебічного вивчення обставин справи);

- доцільність (урахування особливостей конкретної ситуації, за якої відбувається правозастосування, а також особливостей особи, стосовно якої виноситься рішення);

- справедливість (рішення ухвалюється на підставі норм права, але до уваги беруться й існуючі в суспільстві норми моралі). Правозастосовна діяльність здійснюється у кілька стадій:

а) аналіз фактичних обставин юридичної справи або встановлення юридично значущих фактів (визначення часу, способу, місця дії, розміру збитків, психологічне ставлення суб'єктів до скоєного тощо);

б) вибір, аналіз і тлумачення правової норми (на цій стадії відбувається вибір правової норми або юридична кваліфікація оцінювання конкретної життєвої ситуації з боку права. Потім робиться аналіз щодо справжності правової норми, вивчається та роз'яснюється її зміст);

в) ухвалення рішення (ця стадія передбачає винесення суб'єктом правозастосування індивідуально-конкретного рішення про взаємні права та обов'язки тих осіб, які можуть або мусять реалізувати норму права. Таке рішення повинно мати свій зовнішній вираз в усній чи письмовій формі, яка є найпоширенішою. Письмова форма передбачає видання правозастосовного акта, де знаходить своє закріплення рішення компетентного органу.

Правозастосовний акт - це індивідуально-конкретний, державно-владний припис, винесений відповідним органом унаслідок вирішення юридичної справи.

Елементи правозастосовного акта; вступна частина, констатуюча частина, мотивувальна частина, резолютивна частина. Деякі акти органів державного управління можуть складатися лише з однієї резолютивної частини (наприклад, резолюція директора заводу на заяві робітника про надання матеріальної допомоги).

Види правозастосовних актів;

а) за суб'єктами видання - акти органів державної влади (законодавчих, виконавчих, судових), акти контрольно-наглядових державних і недержавних органів, органів місцевого самоврядування і їх посадових осіб та акти політичних партій і громадських організацій;

б) за способом організації суспільних відносин, які підлягають регулюванню, - регулятивні та правоохоронні;

в) за формою зовнішнього виразу - усні, конклюдентні та письмові.

Важливим елементом правозастосування діяльності органів МВС на стадії кваліфікації (коли вибирається і з'ясовується легітимність правової норми) є тлумачення правової норми.

Тлумачення права є однією з традиційних проблем юридичних наук. Ця проблема пов'язана з інтересами держави та суспільства, їх обумовленням і захистом. На сучасному етапі тлумачення норм права є важливим політико-юридичним інструментом виявлення точного змісту права.Ось чому під тлумаченням правових норм, і насамперед, усього закону, слід розуміти не що інше, як роз'яснення змісту правової норми. Іншими словами, це таке роз'яснення, яке має юридичне значення і яким можуть керуватись усі органи та особи, які застосовують законну норму.

Під тлумаченням, по-перше, слід розуміти процес мислення, що відбувається у свідомості особи, яка застосовує правову норму, з'ясування змісту правової норми та її пояснення. По-друге, тлумачення - це виражений поза роз'ясненням зміст правової норми. Отже, тлумачення норм права - це інтелектуально-вольова діяльність суб'єктів права щодо з'ясування і роз'яснення змісту норм права з метою їх правильної реалізації, яка може виражатися в особливому акті.

Існують різні види і способи тлумачення. Залежно від суб'єктів розрізняють офіційне та неофіційне тлумачення, що може бути загальним і казуальним.

Загальне тлумачення розраховане на всякий прояв регулювання правовою нормою суспільних відносин незалежно від його одиничних конкретних особливостей і поширюється на поведінку всіх можливих учасників цих відносин. Його часто називають "нормативним" тлумаченням.

Нормативне (загальне) офіційне тлумачення не веде до створення правових норм, воно тільки з'ясовує зміст існуючих правил поведінки. Не вважається тлумаченням видання положень, наказів чи інструкцій про застосування якого-небудь закону чи указу, позаяк останні є нормативними актами і самі зумовлюють правові правила поведінки.

Казуальне (індивідуальне) тлумачення стосується конкретного, одиничного прояву упорядкованих правовою нормою суспільних відносин, конкретного "казусу", що визначається конкретними обставинами справи. Воно не має загального значення, не поширюється на інші прояви суспільних відносин і на інших його учасників. Казуальне тлумачення може бути також офіційним, але не має загального значення, а зводиться лише до тлумачення правової норми з урахуванням її застосування в конкретному випадку; приміром, коли суддя тлумачить правову норму під час вирішення конкретної справи.

Офіційне тлумачення може бути автентичним, легальним і відомчим. Воно дається компетентним органом чи посадовою особою на підставі службового обов'язку і має юридично значимі наслідки.

Автентичне тлумачення проводиться тим органом, який створив певну норму права. Воно є найбільш компетентним і авторитетним, оскільки орган, який створив правову норму, може найточніше розкрити її зміст.

Легальне тлумачення правових норм дається спеціально уповноваженим на те органом.

Відомче тлумачення здійснюється керівництвом центральної установи відомства, коли воно дає офіційну відповідь на запити підвідомчих організацій і підприємств із приводу трактування й застосування окремих повноважень і урядових нормативних актів. Його сила обмежується сферою діяльності відомства.

За всіх цих різновидів загального офіційного тлумачення оформлюються відповідні юридичні документи, що називаються актами тлумачення. Ці акти нових норм не створюють: вони слугують своєрідним додатком до нормативного акта, норми якого тлумачаться. У межах компетенції інтерпретатора вони мають загальноосвітню силу в тих сферах, на які поширюються.

У межах офіційного казуального тлумачення слід розрізняти:

а) тлумачення правозастосовувача, відображене в правозастосовному акті, що підпадає під його юридичну силу та є обов'язковим для учасників тих конкретних суспільних відносин, з приводу яких виноситься правозастосовне рішення (вирок, постанова тощо);

б) тлумачення осіб, які є офіційними учасниками правозастосовного процесу. Вони фіксуються в матеріалах такого процесу, мають визначене юридичне значення, оскільки правопорушник зобов'язаний його сприйняти і в разі незгоди навести мотиви відхилення тлумачення вищому за ієрархією органу, який перевіряє законність і правомірність правозастосовного акта з конкретної юридичної справи. Перебуваючи в межах компетенції цього органу, воно вважається обов'язковим для всіх учасників справи.

Неофіційне тлумачення - це роз'яснення норм права, що дається неуповноваженим суб'єктом, а тому позбавлене юридичної сили і не тягне за собою юридичних наслідків. Його поділяють на доктринальне, компетентне та буденне. За формою воно може бути як усним, так і письмовим.

Неофіційне доктринальне тлумачення -- це наукове роз'яснення правових актів, змісту і цілей правових норм, що міститься в теоретичних планах, науковому аналізі права в монографіях учених, науково-практичних коментарях. Коли йдеться про доктринальне тлумачення, то мається на увазі науковий характер і ступінь систематизації правової ідеології. Воно може бути систематизованим і несистематизованим.

Систематизоване тлумачення являє собою вищий ступінь наукового розроблення питань права.

Несистематизоване тлумачення виражається в наукових гіпотезах, ідеях, які потребують перевірки, доповняльної аргументації, зведення до системи, наприклад через організацію дискусій, конференцій тощо.

Компетентне (професійне) тлумачення дається юристами (наприклад адвокатами). Професійне тлумачення здійснюється також членами самокерованих недержавних організацій, для яких роз'яснення змісту закону є професійним обов'язком.

Буденне тлумачення дається особами, які виражають цим правові почуття, емоції, уявлення, хвилювання і думки в їх повсякденному спілкуванні під дією права. Таке тлумачення має велике значення в практиці дотримання громадянських прав, під час виконання ними громадянських обов'язків, а також у здійсненні ними їхніх суб'єктивних прав.

За обсягом розрізняють адекватне (буквальне), обмежувальне (звужене) та поширене (розширене) тлумачення.

Адекватне (буквальне ) тлумачення має місце тоді, коли зміст і письмовий виклад норми права збігаються.

Обмежувальне (звужене) тлумачення - це зміст норми права вужчий за її буквальне значення.

Поширене (розширене) тлумачення-- це зміст норми права ширший за його буквальне значення.

Розрізняють також способи тлумачення, а саме:

а) мовне (граматичне) з'ясування змісту правової норми через досвід ЇЇ словесного формулювання на підставі лексичних, морфологічних, синтаксичних норм мовознавства;

б) логічне з'ясування змісту правової норми завдяки безпосередньому використанню законів і правил формальної логіки;

в) систематичне з'ясування змісту правової норми залежно від місця, що його посідає правова норма в системі інших норм права, а також залежно від її зв'язків з іншими нормами інститутів і галузей права;

г) історико-політичне з'ясування сутності правової норми на основі дослідження процесу її прийняття за певних історичних умов;

ґ) телеологічне (цільове) -- аналіз сутності правової норми через з'ясування її мети;

д) спеціальне юридичне - аналіз норми, яка містить юридичну термінологію, розуміння її конструкції з позиції юридичної науки, техніки і практики.



Висновки

Отже, можна зробити наступні висновки:

Поняття реалізації права охоплює декілька способів і форм впливу на поведінку суб'єктів права. За рівнем (глибиною) реалізації розпоряджень, що містяться в нормативних актах, можливі:

Реалізація загальних установлень-- це втілення в життя загальних установлень, які містяться в преамбулах законів, статтях, що фіксують загальні завдання і принципи права та правової діяльності. Вплив права на суспільні відносини в результаті реалізації його загальних установлень, завдань і принципів може бути чималим, але вона позбавлена юридичної специфіки і скоріше має ідейний, моральний характер, виражає «дух» права, а не його «літеру».

Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами- це втілення в життя загальних норм, які встановлюють правовий статус і компетенцію суб'єктів права, тобто безперешкодне використання суб'єктивних юридичних прав і свідоме виконання суб'єктивних юридичних обов'язків -- без конкретних зв'язків або відносин між суб'єктами права.

Є дві форми такої реалізації:

* активна -- припускає реалізацію загальних правових норм, якими користуються суб'єкти права щодо всіх інших суб'єктів. Цим правам відповідають обов'язки всіх інших суб'єктів не робити дій, які б могли перешкодити їх здійсненню;

* пасивна -- припускає реалізацію норм, що містять заборони, через утримання суб'єкта віддій, за які встановлюється юридична відповідальність. Вона полягає в додержанні обов'язків, непорушеннізаборонних норм, узгодженні своєї поведінки зі змістом норм права, які встановлюють юридичну відповідальність.

Реалізація конкретних правових норм у конкретних правовідносинах -- це втілення в реальні відносини конкретних норм права.

Застосування норм права має місце там, де адресати правових норм не можуть реалізувати свої, передбачені законом права і обов'язки без посередництва компетентних органів. Можна сказати, що на певному етапі правозастосування підключається до способів безпосередньої реалізації -- додержання, виконання, використання.

За загальним правилом (особливо в країнах, що належать до романо-германського типу правових систем) основною формою реалізації права суддями та іншими посадовими особами держави вважається застосування правових норм, що містяться в законах і підзаконних нормативних актах.

Необхідність у застосуванні норм права виникає у наступних випадках:

1. Коли передбачені юридичними нормами права і обов'язки виникають лише після ухвалення владного рішення державного органу про наділення одних учасників правовідносин суб'єктивними юридичними правами і покладення на інших суб'єктивних юридичних обов'язків (наказ про зачислення абітурієнта до вузу).

2. Коли є спір про право (у майнових відносинах, при оподатковуванні) і сторони самі не можуть виробити узгоджене рішення про наявність або міру суб'єктивних прав і юридичних обов'язків (поділ майна між подружжям, вирішення спорів між учасниками цивільного договору).

3. У разі правопорушень, тобто коли не виконуються обов'язки, існують перешкоди для здійснення права і необхідно вдатися до примусових заходів (наприклад, стягнення штрафу, конфіскація майна).

4. У разі необхідності офіційного встановлення наявності чи відсутності юридичних фактів або конкретних документів (установлення факту батьківства, смерті, розірвання шлюбу).

5. У разі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави і органів місцевого самоврядування -- вирішення кадрових питань (зачислення до штату, підвищення в посаді), організація або ліквідація структурних ланок органу держави, виділення фінансів, приміщень тощо).

6. При здійсненні державним органом, організацією, установою яких-небудь дій на користь конкретного громадянина або іншої особи (нагородження, присвоєння звань, почесних посад, виплата пенсії, здавання внайми жилого приміщення).

7. При вирішенні питань про статуси об'єднань (реєстрація уповноваженим органом громадських, некомерційних і комерційних корпорацій);

8. При вирішенні організаційних питань (наприклад, постанова Верховної Ради України про порядок висвітлення роботи сесії та ін.) тощо.

Порядок застосування норм права може бути простим і складним. Прикладом простого порядку (процесу) застосування норм права є застосування санкції за безквитковий проїзд у міському транспорті (пропозиція контролера сплатити штраф, одержання суми і виписка квитанції). Інша річ складний процес застосування норм права (наприклад, застосування Особливої частини Кримінального кодексу).



Список використаної літератури

1. Конституція України. - К., 1996.

2. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. - К., 2000.

3. Коментар до Конституції України. - К., 1996.

4. Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для поступаючих у вузи. - М.: Юрист, 2001.

5. Лившиц Р.З. Сучасна теоріяовременная теория права: Краткий очерк - М., 1992.

6. Нерсесянц В.С. Наш шлях до права. Від социализму до цивілізму - М.1992

6. Загальна теорія держави і права: Підручник/ Під ред. В.В.Лазарева - М. Юрист, 1996.

7. Основи держави і права: Учбовий посібник/Під загальною ред. С.А.Камарова- М. Манускрипт, Русь-90, 1996.

8. Охримович Ю. Теорія права. - К., 2000.

9. Проблеми теорії держава і права / За ред. Яцури С.І. - К., 2001.

10. Протасов В.Н. Що і як регулює право. - М., 2001.

11. Скакун О.Ф.Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. -- Харків: Консум, 2001. - 656с.

12. Сорокін В.Д. Метод правового регулювання. - М., 1996.

13. Теорія держави і права: Курс лекцій в 2-х томах / Під ред. Профессора М.Н. Марченко - М. Юридичний колледж МГУ, 1995.

14. Теорія права і держави: Підручник для вузів /Під ред. Професора Г.Н.Манова - М. БЕК, 1996.

15. Юридичний словник-довідник. - Харків, 2002.

16. Скакун О.Ф.Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. -- Харків: Консум, 2001. - С.291.

Размещено на Allbest.ur

...