Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини: підстави кримінальної відповідальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

УДК 343.6

ПОРУШЕННЯ ВСТАНОВЛЕНОГО ЗАКОНОМ ПОРЯДКУ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ ОРГАНІВ АБО ТКАНИН ЛЮДИНИ: ПІДСТАВИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ГРИНЧАК СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ

Харків - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент Дорош Лідія Варфоломіївна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри кримінального права.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Гуторова Наталія Олександрівна, Кримський юридичний інститут Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, директор, член-кореспондент Академії правових наук України;

кандидат юридичних наук, професор Бантишев Олександр Федорович, Національна академія Служби безпеки України, професор кафедри кримінального права та кримінального процесу.

Провідна установа:

Одеська національна юридична академія, кафедра кримінального права, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса.

Захист відбудеться “ 18 ” квітня 2007 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77. трансплантація орган людина незаконний

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий “ 16 ” березня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Ю. Шепітько

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Медична діяльність є однією з найважливіших складових життєдіяльності суспільства. Враховуючи її соціальні функції та завдання, держава повинна всіляко сприяти розвитку такої діяльності й активно протидіяти злочинним проявам і правопорушенням у цій сфері.

В умовах дестабілізації соціально-політичної та економічної ситуації в Україні значного поширення набули медичні злочини, які останнім часом мають тенденцію до зростання. Так, за даними Державного департаменту інформаційних технологій МВС України стосовно медичних працівників за неналежне виконання ними своїх професійних обов'язків у 2003 році було порушено 69 кримінальних справ, 2004 - 86, а 2005 - 93 кримінальні справи.

Привертає увагу організований характер цих злочинів, що суттєво підвищує ступінь їх суспільної небезпечності, а наслідки негативно впливають на життєдіяльність суспільства і держави в усіх їх сферах.

Проте притягти до кримінальної відповідальності медичних працівників, які вчинили злочини, надзвичайно складно. Кругова порука лікарів дає змогу їм уникнути відповідальності. Це свідчить про високий рівень латентності зазначених злочинів й істотно ускладнює оцінку їх реального стану. А якщо врахувати, що тільки незначна кількість кримінальних справ про злочини у сфері медичної діяльності доходить до судового розгляду, то можна дійти висновку, що в державі недостатньо дійових засобів боротьби з такими злочинами.

Для посилення боротьби зі злочинами у медичній сфері Кримінальний кодекс України 2001 р. (далі - КК України) був доповнений низкою норм, які встановлюють відповідальність за такі посягання. Новелою у вітчизняному законодавстві, зокрема, є ст. 143 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини. Відтак актуальним є аналіз складів злочинів, передбачених ст. 143 КК України.

Слід відзначити, що рівень наукового дослідження об'єктивних і суб'єктивних ознак порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини є недостатнім, що викликає на практиці низку питань під час вирішення конкретних кримінальних справ. Аналіз незаконної трансплантації, запропонований науковцями на рівні монографій, статей, а також науково-практичних коментарів КК України, має фрагментарний характер і багато в чому суперечливий.

Значну увагу цій проблемі приділено в дисертації Г.В. Чеботарьової “Кримінально-правові проблеми трансплантації органів або тканин людини та донорства крові” (2003 р.). Проте в цій роботі, поряд із розглядом питань кримінальної відповідальності за незаконну трансплантацію, досліджується відповідальність за насильницьке донорство - злочин, передбачений ст. 144 КК України. Як наслідок, склади злочинів, передбачені ст. 143 КК України, розглянуті недостатньо повно.

Дослідження підстав кримінальної відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини має не лише наукове, а й практичне значення, адже в умовах застосування нових методів лікування набуває особливо важливого значення охорона та захист інтересів донора і реципієнта.

Зазначені обставини обумовили вибір теми дисертаційного дослідження та визначили її актуальність і значимість з погляду як загальної доктрини кримінального права, так і застосування норм кримінального законодавства на практиці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах цільової комплексної програми “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства та системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 7 від 21 грудня 2001 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо підстав кримінальної відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, а також вироблення рекомендацій для вдосконалення кримінального законодавства України і практики його застосування.

Для досягнення цієї мети поставлені такі завдання: 1) встановити фактори, які обумовлюють існування кримінально-правової охорони суспільних відносин у сфері трансплантації органів або тканин людини; 2) виявити та дослідити законодавство, яке регулює порядок трансплантації органів або тканин людини; 3) розкрити зміст основних правових понять у сфері трансплантації органів або тканин людини; 4) проаналізувати об'єктивні та суб'єктивні ознаки складів злочинів, передбачених ст. 143 КК України; 5) визначити кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки незаконної трансплантації, передбачені частинами 3 та 5 ст. 143 КК України; 6) провести відмежування незаконної трансплантації від суміжних злочинів; 7) розробити пропозиції щодо кваліфікації злочинів, передбачених ст. 143 КК України.

Об'єктом дослідження є кримінальна відповідальність за злочини, які вчиняються у сфері медичної діяльності й передбачені розділом ІІ “Злочини проти життя та здоров'я особи” Особливої частини КК України.

Предметом дослідження є підстави кримінальної відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини.

Теоретичною основою дослідження є праці вітчизняних науковців у галузі кримінального права, присвячені загальнотеоретичним кримінально-правовим проблемам, питанням кримінальної відповідальності за злочини проти життя та здоров'я особи і, зокрема, кримінальній відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини.

Сформульовані в дисертації практичні рекомендації і висновки ґрунтуються на працях учених: М.І. Авдєєва, М.І. Авербаха, П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, Л.С. Бєлогриць-Котляревського, В.І. Борисова, Я.М. Брайніна, Л.Д. Гаухмана, В.К. Глистіна, В.О. Глушкова, І.І. Гореліка, В.К. Грищука, О.П. Громова, Н.О. Гуторової, П.С. Дагеля, А.М. Красікова, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, Р.А. Лєвєртової, М.С. Малеїна, М.М. Малеїної, Н.А. Маргацької, С.Ф. Мілюкова, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, Б.С. Нікіфорова, І.Ф. Огарькова, М.І. Панова, С.В. Познишева, М.Д. Сергієвського, В.Д. Спасовича, В.В. Сташиса, М.С. Таганцева, В.Я. Тація, С.С. Тихонової, А.Н. Трайніна, Є.В. Фесенка, М.Д. Шаргородського та ін.

Окрім цього, були використані праці з філософії, логіки, психології, теорії права, цивільного права, а також інших галузевих юридичних наук.

Методи дослідження. У роботі використані загальнонаукові методи дослідження та спеціальні методи, які характерні для досліджень у галузях правових наук. Зокрема, з використанням філософського (діалектичного) методу пізнання досліджувалися елементи й ознаки складів злочинів, передбачених ст. 143 КК України. Завдяки застосуванню історичного (генетичного) методу встановлено фактори, які зумовили криміналізацію незаконної трансплантації органів або тканин людини, а також проаналізовано об'єкт порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини. Юридичний (догматичний) метод дозволив встановити дійсний зміст законодавчих положень про трансплантацію органів або тканин людини. Системно-структурний і функціональний методи використовувалися під час дослідження об'єктивних і суб'єктивних ознак складів злочинів, передбачених ст. 143 КК України, з погляду з'ясування їх змісту та виявлення можливості вдосконалення чинного законодавства. За допомогою порівняльно-правового методу проаналізовано ст. 143 КК України та відповідні статті КК таких пострадянських республік, як Азербайджан, Білорусія, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Латвія, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Узбекистан. Метод соціологічного опитування (були анкетовані більш як 200 працівників правоохоронних органів, суддів, адвокатів) дозволив з'ясувати ставлення практичних працівників до необхідності вдосконалення кримінальної відповідальності за злочини, передбачені ст. 143 КК України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є комплексним монографічним дослідженням, яке спеціально присвячене аналізу підстав кримінальної відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини. Елементи новизни містять такі положення:

1. На дисертаційному рівні вперше досліджуються соціально-економічні, медичні, нормативні та кримінологічні фактори криміналізації посягань у сфері трансплантації органів або тканин людини.

2. По-новому визначено безпосередній об'єкт незаконної трансплантації як суспільні відносини, що забезпечують життя, здоров'я донора і реципієнта, а також тілесну недоторканність особи у сфері трансплантації органів або тканин людини.

3. Одержало подальший розвиток положення про відмінність порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини від незаконної торгівлі органами або тканинами людини. Відтак пропонується виділити незаконну торгівлю органами або тканинами людини (ч. 4 ст. 143 КК України) в окрему статтю КК України.

4. Сформульовано авторське поняття трансплантації органів або тканин людини як спеціального методу лікування, що являє собою медичну операцію з вилучення органів або тканин у донора й пересадки їх реципієнтові на умовах і в порядку, визначених законодавством України.

5. Розвинуто положення, що порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини слід диференціювати на такі групи: а) порушення, вчинені щодо реципієнта; б) порушення, вчинені щодо тіла померлої особи /ex mortuo/; в) порушення, вчинені щодо живого донора /ex vivo/.

6. Вперше обґрунтовано необхідність доповнення ч. 1 ст. 143 КК України вказівкою на умисне порушення встановленого законом порядку трансплантації.

7. Наведено додаткові аргументи, що суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 143 КК України, є медичний працівник. У зв'язку з цим висловлена пропозиція доповнити зазначену норму вказівкою на спеціального суб'єкта.

8. З метою уніфікації кримінального законодавства України, що встановлює відповідальність за злочини в медичній сфері, уперше запропоновано в ч. 2 ст. 143 КК України замінити поняття “примушування” на “насильство”.

9. Вперше аргументовано необхідність вилучення з кваліфікованого складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 143 КК України, таких ознак, що характеризують потерпілого, як безпорадний стан і матеріальна чи інша залежність від винного та доповнення ними основного складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 143 КК України.

10. Вперше висловлено пропозицію про виключення кримінальної відповідальності за участь в транснаціональних організаціях, які займаються незаконною трансплантацією, що передбачено ч. 5 ст. 143 КК України.

11. Вперше запропоновано доповнити ч. 5 ст. 143 КК України такою особливо кваліфікуючою ознакою, як “дії, вчинені щодо неповнолітньої особи”.

12. Сформульовано нову редакцію диспозицій ст. 143 КК України.

13. Вперше пропонується доповнити ч. 2 ст. 115 і ч. 2 ст. 121 КК України такими кваліфікуючими ознаками, як “вбивство з метою використання органів або тканин потерпілої особи” та “умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою використання органів або тканин потерпілої особи”.

Практичне значення отриманих результатів. Викладені у дисертації положення, узагальнення, висновки і рекомендації можуть бути використані в: 1) науково-дослідницькій сфері - як основа для подальшої розробки теоретичних питань кримінальної відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини; 2) правотворчості - при опрацьовуванні пропозицій щодо змін і доповнень до чинного кримінального законодавства для його подальшого вдосконалення; 3) правозастосовчій діяльності - як рекомендації для кваліфікації злочинів, учинених у сфері трансплантації органів або тканин людини; 4) навчальному процесі - як матеріал під час викладання Особливої частини кримінального права, при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників і методичних вказівок, науково-практичних коментарів до КК України, у науково-дослідницькій роботі студентів.

Апробація результатів дослідження. Дисертаційне дослідження обговорено і прорецензовано на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (м. Харків). Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, які містяться в дисертації, доповідалися на міжнародній науково-практичній конференції “Питання застосування нового Кримінального кодексу України” (м. Харків, 25-26 жовтня 2001р.), науковій конференції молодих учених “Проблеми розвитку юридичної науки в новому столітті” (м. Харків, 25-26 грудня 2002 р.), науково-практичному семінарі “Основні риси сучасної злочинності неповнолітніх: стан та шляхи її попередження” (м. Харків, 27 листопада 2003 р.), науковій конференції молодих учених і здобувачів “Нове законодавство України та питання його застосування” (м. Харків, 26-27 грудня 2003 р.), науково-практичній конференції “Кримінально-правова охорона життя та здоров'я особи” (м. Харків, 22-23 квітня 2004 р.), ХІІ міжвузівській студентській науковій конференції “Наука і вища освіта” (м. Запоріжжя, 20 травня 2004 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені в дев'яти наукових працях, а саме: трьох наукових статтях, опублікованих у виданнях, визнаних Вищою атестаційною комісією України фаховими для юридичних наук, а також шести тезах наукових доповідей і повідомлень.

Структура роботи обумовлена метою, предметом і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які разом містять дев'ять підрозділів, висновків (до кожного розділу і загальних висновків до всієї роботи), списку використаних джерел (304 найменування) та додатків.

Повний обсяг дисертації становить 218 сторінок, із них основного тексту - 182 сторінки, список використаних джерел - 29 сторінок, додатки - 7 сторінок.

Література та законодавство використані станом на 15 листопада 2006 р.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, встановлюється його мета, завдання, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються об'єкт, предмет і методи дослідження, вказується наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи та апробація результатів дослідження.

Розділ 1 “Загальні положення” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини” розглянуто проблему доцільності та обґрунтованості встановлення кримінально-правової охорони суспільних відносин у сфері трансплантації органів або тканин людини. У цьому дослідженні автор вважає за можливе обмежитися характеристикою тих факторів, сукупність яких є необхідною й достатньою для констатації соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за незаконну трансплантацію. На думку дисертанта, такими факторами є: 1) соціально-економічні, які вказують, що за допомогою трансплантації можна врятувати життя або здоров'я багатьох людей, що призводить до надзвичайної нестачі донорських органів або тканин людини, а отже, створює сприятливу атмосферу для вчинення злочинів у цій сфері; 2) медичні, котрі свідчать, що трансплантація реципієнту органів або тканин, отриманих від людини, на цей час є єдиним найефективнішим способом замінної терапії. Проте науковий прогрес у медицині має не тільки величезну користь для суспільства, але й містить у собі значну небезпеку, що полягає в злочинній діяльності медичних працівників, які займаються трансплантацією органів або тканин людини. Негативні наслідки науково-технічної революції повинні бути нейтралізовані різноманітними засобами, серед них і шляхом охорони нових суспільних відносин у кримінальному законі; 3) нормативні фактори як система правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері трансплантації органів або тканин людини. Аналіз нормативних приписів дав змогу дійти висновку, що через відсутність кримінальної відповідальності за незаконну трансплантацію чинне законодавство не повною мірою гарантувало б людині захист її життя, здоров'я та тілесної недоторканності під час застосування такого методу лікування, як замінна терапія. Це спонукало законодавця розширити арсенал засобів охорони суспільних відносин у сфері трансплантації шляхом криміналізації посягань у цій сфері; 4) кримінологічні, які визначають, що головною причиною встановлення та подальшого збереження кримінальної відповідальності за незаконну трансплантацію є суспільна небезпечність діянь, передбачених ст. 143 КК України, на ступінь якої впливає насамперед соціальна цінність суспільних відносин у сфері трансплантації органів або тканин людини.

Підрозділ 1.2. “Юридична регламентація трансплантації органів і тканин людини: історичний аналіз” присвячений історичному огляду правового регулювання трансплантації органів або тканин людини, яке розпочалося у 20-х рр. минулого століття. Це зумовлено тим, що до цього часу пересадка анатомічних матеріалів людини існувала лише на експериментальному рівні. Історію розвитку правового регулювання трансплантології автор поділяє на три етапи, залежно від особливостей регулювання трансплантації органів або тканин людини на кожному з цих етапів.

Найважливішим для першого етапу (1924-1937 рр.) було нормативне закріплення положення про обов'язковість отримання згоди пацієнта на проведення операції. На другому етапі (1937- 1992 рр.) було прийнято декілька підзаконних актів, які регулювали питання вилучення анатомічних матеріалів у донора-трупа та пересадки їх хворому. Основна увага приділялася вилученню в померлих роговиці ока, бо ця операція була досить поширена. Для першого та другого етапів правового регулювання трансплантації органів і тканин людини характерними рисами були декларативний, абстрактний характер нормативних актів, їх суперечливість, внутрішня неузгодженість, безсистемність і відсутність чіткого механізму їх реалізації. Такі недоліки правового регулювання порядку трансплантації анатомічних матеріалів призвели до ситуації, внаслідок якої законодавча база, замість того, щоб забезпечити дотримання режиму законності у сфері медичної діяльності, стала одним із чинників дестабілізації цього процесу. Головною подією третього етапу (1992 р. і дотепер) стало прийняття Закону України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині”, за допомогою якого врегульовано значну частину проблемних питань, пов'язаних з порядком трансплантації органів або тканин людини. Після прийняття Кримінального кодексу України 2001 р., який передбачив кримінальну відповідальність за незаконну трансплантацію, система нормативної охорони життя, здоров'я та тілесної недоторканності донора і реципієнта у сфері трансплантації органів або тканин людини набула певної цілісності.

Розділ 2 “Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (аналіз складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 143 КК України)” містить чотири підрозділи, в яких досліджено елементи складу злочину, передбаченого зазначеною нормою.

У підрозділі 2.1. “Об'єкт порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини” проаналізовано проблему визначення об'єкта злочину в теорії кримінального права. Автор вважає, що найбільш переконливим й універсальним є визнання об'єктом злочину суспільних відносин, які охороняються законом про кримінальну відповідальність. Обґрунтовується, що безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 143 КК України, є суспільні відносини, які забезпечують життя, здоров'я донора і реципієнта, а також тілесну недоторканність особи у сфері трансплантації органів або тканин людини, шкода яким заподіюється шляхом порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини.

Досліджуючи структуру суспільних відносин, які охороняються ч. 1 ст. 143 КК України, розкривається механізм спричинення шкоди безпосередньому об'єкту незаконної трансплантації.

Предметом незаконної трансплантації є органи або тканини людини, а потерпілими від цього злочину можуть бути як донор, так і реципієнт.

Підрозділ 2.2. “Об'єктивна сторона порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини” присвячений кримінально-правовій характеристиці зовнішньої сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 143 КК України. Враховуючи законодавчу конструкцію ч. 1 ст. 143 КК України, автор зазначає, що незаконна трансплантація є злочином з формальним складом, а тому єдиною обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього складу злочину є діяння.

Диспозиція ч. 1 ст. 143 КК України передбачає порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини. Це дозволяє стверджувати, що за способом визначення кримінальної протиправності вказана норма є бланкетною, тобто такою, яка безпосередньо не визначає ознаки злочинного діяння, а відсилає до нормативних актів інших галузей права. Порушення порядку трансплантації розуміється як недотримання чи неналежне дотримання встановленого порядку проведення трансплантації або вчинення в процесі пересадки анатомічних матеріалів людини дій, які заборонені законодавством. У свою чергу, порядок трансплантації - це сукупність спеціальних вимог і правил, з дотриманням яких повинна виконуватися пересадка органів або тканин людини, тобто процедура пересадки фрагментів організму людини. Порушуючи порядок трансплантації, особа насамперед порушує нормативні приписи, закріплені в законах і підзаконних актах.

Проаналізувавши наявні визначення поняття трансплантації, можна дійти висновку, що воно повинно містити в собі як медичний, так і юридичний аспекти цього явища. Для цього пропонується визначення трансплантації як спеціального методу лікування, який являє собою медичну операцію з вилучення органів або тканин у донора і пересадці їх реципієнтові на умовах і в порядку, визначених законодавством України. У роботі відмежовані терміни “трансплантація”, “медичний експеримент” і “донорство”. Зважаючи на те, що трансплантація - це двоєдина операція, під час якої життя чи здоров'я хворого (реципієнта) можна врятувати шляхом заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини (донору ex vivo) або шляхом пересадки анатомічних матеріалів від мертвої людини (донора ex mortuo), складовими такої операції є вилучення трансплантата в донора і його пересаджування реципієнту.

Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини слід диференціювати на такі групи:

1) порушення порядку трансплантації, вчинені щодо реципієнта (здійснення трансплантації без наявності медичних показань консиліуму лікарів; здійснення трансплантації без попереднього надання реципієнту повної та об'єктивної інформації про майбутнє оперативне втручання; здійснення трансплантації без попереднього отримання від реципієнта згоди на таке оперативне втручання; здійснення трансплантації анатомічних матеріалів людини в закладах охорони здоров'я, наукових установах чи інших організаціях, які не мають права на такі оперативні втручання; проведення трансплантації за участю медичного працівника, який не має права брати участі в такому оперативному втручанні; трансплантація реципієнту органів або тканин, які заборонено пересаджувати; інші порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, вчинені щодо реципієнта);

2) порушення порядку трансплантації, вчинені щодо тіла померлої особи /ex mortuo/, яке використовується як донор анатомічних матеріалів (вилучення органів або тканин в донора-трупа без отримання згоди на такі дії; вилучення в донора-трупа органів або тканин, які заборонено вилучати; інші порушення порядку трансплантації органів або тканин людини, вчинені щодо донора-трупа);

3) порушення порядку трансплантації, вчинені щодо живого донора /ex vivo/ (вилучення органів або тканин у живого донора без попереднього надання йому об'єктивної інформації, яка стосується вилучення фрагментів людського організму; вилучення органів або тканин у живого донора без попередньої згоди на таке вилучення; вилучення гомотрансплантатів без висновку консиліуму лікарів; вилучення в донора органів або тканин, які заборонено вилучати; вилучення органів або тканин в осіб, у яких заборонено їх вилучати; порушення принципу оптимального захисту донора; порушення порядку констатації факту смерті людини; інші порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, вчинені щодо живого донора).

Наведені порушення порядку трансплантації можуть бути вчинені як шляхом дії, так і бездіяльності.

Підрозділ 2.3. “Суб'єктивна сторона порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини” містить аналіз внутрішньої сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 143 КК України. Цей злочин може бути вчинений як умисно, так і через необережність. Мета і мотив не є обов'язковими ознаками суб'єктивної сторони незаконної трансплантації. При цьому необхідно зазначити, що кінцевою метою будь-якої трансплантації органів або тканин людини завжди є збереження життя або покращення здоров'я реципієнта, але прагнення до такого результату притаманне правомірній діяльності лікарів у сфері трансплантології і в жодному випадку не може розглядатися як обов'язкова ознака суб'єктивної сторони незаконної трансплантації. Дисертант аргументує недоцільність існування кримінальної відповідальності за необережне порушення порядку трансплантації і пропонує декриміналізувати такі діяння. У зв'язку з цим диспозицію ч. 1 ст. 143 КК України необхідно доповнити вказівкою на умисне порушення порядку трансплантації.

У підрозділі 2.4. “Суб'єкт порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини” зазначено, що чинна редакція ч. 1 ст. 143 КК України не містить вказівки на суб'єкт цього злочину. Проте в диспозиції йдеться про порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини. Закріплений нормами права порядок має конкретного адресата, тобто особу, яка здатна зрозуміти такий порядок і зобов'язана його дотримуватися. А втім, коли мовиться про порядок трансплантації анатомічних матеріалів людини, така процедура зрозуміла лише фахівцям медичної сфери, бо трансплантація органів або тканин людини - це особлива, специфічна діяльність, для здійснення якої, як правило, необхідно об'єднати зусилля багатьох осіб (хірургів, ендокринологів, офтальмологів, анестезіологів, реаніматологів, імунологів, патологоанатомів та ін.), які мають належну фахову підготовку, необхідну кваліфікацію, досвід роботи, забезпечені сучасним обладнанням та лікарськими препаратами. Це дозволяє стверджувати, що суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 143 КК України, є медичний працівник. Крім того, з усього кола медичних працівників суб'єктом незаконної трансплантації є тільки лікар, який здобув відповідну освіту, має атестацію на визначення знань і практичних навичок з конкретної лікарської спеціальності або допущений до лікарської діяльності в порядку, передбаченому законодавством України, який під час трансплантації органів або тканин людини порушує порядок її проведення.

Розділ 3 “Незаконне вилучення у людини її органів або тканин з метою їх трансплантації (аналіз складів злочинів, передбачених частинами 2, 3, 5 ст. 143 КК України)” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації” досліджено елементи складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 143 КК України. Обґрунтовано, що частини 1 та 2 ст. 143 КК України передбачають кримінальну відповідальність за окремі склади злочинів, які співвідносяться між собою як загальний і спеціальний. На цій підставі розглянуті спільні та відмінні ознаки цих складів злочинів. Зазначено, що безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 143 КК України, є суспільні відносини, що забезпечують життя та здоров'я донора у сфері трансплантації органів або тканин людини. Предметом цього злочину є тільки органи або тканини живого донора. Потерпілим від злочину, передбаченого ч. 2 ст. 143 КК України, є тільки донор. Вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації є злочином з формальним складом, обов'язковими ознаками об'єктивної сторони якого є суспільно небезпечна дія (вилучення) та спосіб (примушування або обман) вчинення злочину. Аналіз понять “вилучення органів або тканин людини”, “примушування” та “обман” вказує на необхідність заміни в диспозиції ч. 2 ст. 143 КК України поняття “примушування” на поняття “насильство” й доповнення диспозиції новим способом вчинення цього злочину, а саме: “зловживання довірою”. Незаконне вилучення органів або тканин людини може бути вчинене лише з прямим умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 143 КК України, є мета - подальша трансплантація анатомічних матеріалів реципієнту. Суб'єктом незаконного вилучення органів або тканин людини є лікар.

Підрозділ 3.2. “Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації” присвячено аналізу незаконного вилучення анатомічних матеріалів людини шляхом примушування або обману, вчиненого стосовно особи, яка перебувала в безпорадному стані або в матеріальній чи іншій залежності від винного, або вчинення таких дій за попередньою змовою групою осіб. Обґрунтовано необхідність вилучення з кваліфікованого складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 143 КК України, таких ознак, що характеризують потерпілого, як безпорадний стан і матеріальна чи інша залежність від винного та доповнення ними основного складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 143 КК України.

У підрозділі 3.3. “Участь у транснаціональних організаціях, які займаються незаконним вилученням у людини її органів або тканин з метою їх трансплантації” з позицій національного законодавства та міжнародного права розглядається поняття транснаціональної організації, котру необхідно розуміти як злочинну організацію, що створена для вчинення злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини й поширює свою діяльність на територію декількох держав. Дисертант дійшов висновку, що участь у транснаціональних організаціях, які займаються незаконною трансплантацією, є самостійним, окремим складом злочину, а не особливо кваліфікуючою ознакою. Ця позиція підтримана багатьма науковцями й ґрунтується на системному аналізі КК України. Автором наведено аргументи про необхідність виключення з ч. 5 ст. 143 КК України кримінальної відповідальності за участь в транснаціональних організаціях, які займаються незаконною трансплантацією.

ВИСНОВКИ

У дисертації теоретично узагальнено та подано нове вирішення наукового завдання, що полягає в дослідженні підстав кримінальної відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143 КК України). Основні теоретичні й прикладні результати роботи містять такі положення:

1. Криміналізація порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини обумовлена системою факторів, головними з яких є соціально-економічні, медичні, нормативні та кримінологічні.

2. Безпосереднім об'єктом незаконної трансплантації є суспільні відносини, які забезпечують життя, здоров'я донора і реципієнта, а також тілесну недоторканність особи у сфері трансплантації органів або тканин людини. Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 143 КК України, є органи або тканини людини. Потерпілим від цього злочину може бути як донор, так і реципієнт.

3. Трансплантація - це спеціальний метод лікування, який являє собою медичну операцію з вилучення органів або тканин у донора й пересадки їх реципієнтові на умовах і в порядку, визначених законодавством України.

4. Порушення порядку трансплантації анатомічних матеріалів може бути вчинено як шляхом дії, так і бездіяльності. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини доцільно диференціювати на такі групи: а) порушення порядку трансплантації, вчинені щодо реципієнта; б) порушення порядку трансплантації, вчинені щодо тіла померлої особи /ex mortuo/; в) порушення порядку трансплантації, вчинені щодо живого донора /ex vivo/. Незаконна трансплантація вважається закінченою з моменту вчинення суспільно небезпечного діяння, тобто є злочином з формальним складом.

5. Незаконна трансплантація може бути вчинена як умисно, так і через необережність. Мета і мотив не є обов'язковими ознаками суб'єктивної сторони цього злочину.

6. Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 1 ст. 143 КК України, - спеціальний. З усього кола медичних працівників ним може бути тільки лікар, який здобув відповідну освіту, має атестацію на визначення знань і практичних навичок з конкретної лікарської спеціальності або допущений до лікарської діяльності в порядку, передбаченому законодавством України, і безпосередньо здійснюючи діяльність, пов'язану з трансплантацією органів або тканин людини, порушує порядок її проведення.

7. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ч. 1 ст. 143 КК України) та вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації (ч. 2 ст. 143 КК України) є окремими складами злочинів, які співвідносяться між собою як загальний і спеціальний.

8. Безпосереднім об'єктом незаконного вилучення органів або тканин людини є суспільні відносини, які забезпечують життя та здоров'я донора у сфері трансплантації органів або тканин людини. Предметом цього злочину є органи або тканини живого донора. Потерпілим від злочину, передбаченого ч. 2 ст. 143 КК України, може бути тільки донор.

9. Вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації є злочином з формальним складом, обов'язковими ознаками об'єктивної сторони якого є суспільно небезпечна дія (вилучення) та спосіб (примушування або обман) вчинення злочину.

10. Незаконне вилучення органів або тканин людини може бути вчинене лише з прямим умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 143 КК України, є мета - подальша трансплантація анатомічних матеріалів реципієнту.

11. Суб'єктом незаконного вилучення органів або тканин людини є лікар.

Для вдосконалення чинного кримінального закону та практики його застосування запропоновано нову редакцію диспозицій статті 143 КК України: Стаття 143. Порушення порядку проведення трансплантації

1. Умисне порушення встановленого законом порядку чи умов трансплантації органів або тканин людини, вчинене медичним працівником, - карається…

2. Вилучення у людини її органів або тканин для трансплантації, поєднане із застосуванням насильства, обману чи зловживання довірою або вчинене щодо особи, яка перебувала в безпорадному стані, матеріальній чи іншій залежності від винного, - карається…

3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб, а також вчинені щодо неповнолітньої особи, - караються…

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Гринчак С.В. Деякі питання правового регулювання трансплантації органів і тканин людини // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003. - Вип. 61. - С. 185-190.

2. Гринчак С.В. Порівняльно-правовий аналіз кримінальної відповідальності за незаконну трансплантацію // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2004. - Вип. 67. - С. 105-112.

3. Гринчак С.В. Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини // Право і безпека. - 2004. - № 2. - Т. 3. - С. 40-45.

4. Гринчак С.В. Кримінально-правова відповідальність за порушення встановленого порядку трансплантації органів або тканин людини // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Мат. міжн. наук.-практ. конф. (м. Харків, 25-26 жовтня 2001р.). - К. - Х.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 123-126.

5. Гринчак С.В. Вбивство з метою використання органів або тканин потерпілого: проблеми кримінальної відповідальності // Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті (До Міжнародного дня науки за мир і розвиток): Тези наук. доп. та повідомлень учасників наук. конф. молодих учених (м. Харків, 25-26 грудня 2002 р.) / За ред. М.І. Панова. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003. - С. 142-144.

6. Гринчак С.В. Кримінально-правовий аспект незаконної трансплантації органів або тканин неповнолітніх // Питання боротьби зі злочинністю. Зб. наук. праць / Редкол.: Борисов В.І. (голов. ред.) та ін. - Харків: Право, 2004. - Вип. 8. - С. 64-67.

7. Гринчак С.В. Незаконна трансплантація: законодавчий досвід пострадянських держав // Нове законодавство України та питання його застосування: Тези доп. та наук. повідом. учасників наук. конф. молодих учених та здобувачів / За ред. М.І. Панова. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2004. - C. 122-124.

8. Гринчак С.В. Незаконна торгівля органами або тканинами людини: проблеми об'єкта злочину // Кримінально-правова охорона життя та здоров'я особи: Матер. наук.-практ. конф. (м. Харків, 25-26 квітня 2004 р.) / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. - К. - Х.: Юрінком Інтер, 2004. - С. 103-105.

9. Гринчак С.В. Фактори криміналізації порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини // Наука і вища освіта. Тези доповідей учасників ХІІ міжвуз. студ. наук. конф. (м. Запоріжжя, 20 травня 2004 р.). У 2 ч. - Ч. 2. - Запоріжжя: Гуманітарний університет “ЗІДМУ”, 2004. - С. 74.

АНОТАЦІЯ

Гринчак С.В. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини: підстави кримінальної відповідальності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2007.

Дисертація присвячена проблемам кримінальної відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини. Досліджуються соціально-економічні, медичні, нормативні та кримінологічні фактори криміналізації незаконної трансплантації. Проведено історичний огляд правового регулювання трансплантації органів або тканин людини. Аналізуються об'єктивні та суб'єктивні ознаки складів злочинів, передбачених ст. 143 КК України. Запропонована нова редакція диспозицій цієї статті.

Ключові слова: трансплантація, трасплантологія, донор, реципієнт, органи або тканини людини, транснаціональна організація.

АННОТАЦИЯ

Гринчак С.В. Нарушение установленного законом порядка трансплантации органов или тканей человека: основания уголовной ответственности. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. - Харьков, 2007.

Диссертация посвящена проблемам уголовной ответственности за нарушение установленного законом порядка трансплантации органов или тканей человека. В ней исследуются социально-экономические, медицинские, нормативные факторы, которые обусловили установление и дальнейшее существование уголовной ответственности за незаконную трансплантацию. Проведен исторический обзор правового регулирования трансплантации органов или тканей человека. Анализируются признаки отдельных составов преступлений, предусмотренных ст. 143 УК Украины. На этом основании приведены аргументы в пользу того, что части 1 и 2 ст. 143 КК Украины соотносятся между собой как общая и специальная нормы. Принимая во внимание, что незаконная торговля органами или тканями человека (ч. 4 ст. 143 УК Украины) не является нарушением установленного законом порядка трансплантации органов или тканей человека, предложено эту норму выделить в отдельную статью УК Украины.

Рассмотрены квалифицирующие и особо квалифицирующие признаки незаконной трансплантации. Анализируя уголовную ответственность за участие в транснациональных организациях, занимающихся незаконной трансплантацией, автор обосновывает необходимость декриминализации такого деяния. Выработан ряд предложений по усовершенствованию диспозиций ст. 143 УК Украины.

Ключевые слова: трансплантация, трансплантология, донор, реципиент, органы или ткани человека, транснациональная организация.

ANNOTATION

Grinchak S. V. Breach of the Statue - established Order of Human Organs or Tissues Transplantation: Foundations of Criminal responsibility. - Manuscript.

Thesis for PhD in law degree in the field 12.00.08 - Criminal Law and Criminology; Penitentiary Law. - Yaroslav Mudry National Law Academy of Ukraine. - Kharkiv. - 2007.

The dissertation is devoted to the problems of the criminal responsibility for breach of the statue - established order of human organs or tissues transplantation. The following factors are researched: social and economic, medical, normative and criminological factors of illegal transplantation criminalization. It was suggested a historical viewing of legal control for human organs or tissues transplantation. Objective and subjective features of the corpus delicti, described in art. 143 of Penal Code of Ukraine are analyzed in the dissertation. It was suggested the new dispositions addition of this article.

Key words: transplantation, transplantalogy, donor, recipient, human organs and tissues, transnational organization.

Відповідальний за випуск

доктор юрид. наук, професор Баулін Ю.В.

Підписано до друку 06.03.2007 р. Формат 60x90/16

Папір офсетний. Віддруковано на ризографі.

Ум. друк. арк. 0,7. Обл.-вид. арк. 0,9.

Тираж 100 прим. Зам. № 2868

Друкарня

Національної юридичної академії України

імені Ярослава Мудрого.

61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

Размещено на Allbest.ru

...