Юридична особа як суб’єкт цивільних правовідносин

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство аграрної політики

Івано - Франківський коледж ЛНАУ

Курсова робота

з цивільного та сімейного права

На тему:

«Юридична особа як суб'єкт цивільних правовідносин»

Виконала студентка відділення

«правознавство» Тороус Б.

Перевірила викладач цивільного та сімейного права

Семенюк О.С.

Івано-Франківськ

2010

Зміст

Вступ

1. Поняття юридичної особи як учасника цивільних правовідносин

2. Види юридичних осіб

3. Створення юридичної особи

4. Державна реєстрація юридичної особи

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Виникнення інституту юридичної особи обумовлюється тими ж причинами, що і виникнення та еволюція права: ускладненням соціальної організації суспільства, розвитком економічних відносин і, як наслідок, суспільної свідомості. Іншими словами, на певному етапі розвитку суспільства правове регулювання відносин тільки лише між фізичними особами як суб'єктами приватного права, виявилося недостатнім для обігу, що розвивався в економіці, і виникла необхідність в існуванні різноманітних організацій.

Конструкція юридичної особи формувалася протягом тривалого часу під впливом різних історичних умов. Її сутність намагалися пояснити різні теорії. Підходи іноземних науковців, розроблені переважно в ХІХ та на початку ХХ століття, були відображенням економічних відносин у відповідних країнах того часу. Вітчизняні концепції щодо сутності юридичних осіб формувалися в умовах командно-адміністративної економіки і стосувалися юридичних осіб державної форми власності.

У зв'язку із зміною економічної формації постає необхідність звернутися до переосмислення теоретичних положень щодо сутності юридичних осіб із метою найбільш ефективного застосування даного правового інституту у нових умовах.

Дана робота є спробою охарактеризувати сутність юридичної особи як суб'єкта цивільних правовідносин у сучасних умовах на ґрунті положень чинного законодавства.

Основу роботи склали норми чинного законодавства, зокрема, положення Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року.

1. Поняття юридичної особи як учасника цивільних правовідносин

Сучасне суспільство неможливо уявити без таких його учасників, як колективні утворення, об'єднання громадян у різноманітні спілки, товариства і т. ін. з метою досягнення того чи іншого суспільно корисного результату. Саме вони забезпечують високу результативність людської діяльності в економічній сфері. Правовою формою такого об'єднання осіб для участі в цивільному (економічному) обороті є юридична особа. Проте будь-яке об'єднання громадян ще не є юридичною особою.

У цивільному праві юридичною особою визнається організація, створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна, яка наділяється правоздатністю і може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем та відповідачем у суді (Цивільний кодекс України, далі -- ЦКУ).

Юридична особа може бути створена однією особою, якщо це не заборонено законом щодо конкретного виду юридичних осіб. Вона має певні додаткові ознаки (юридична адреса, печатка, рахунок у банку тощо), індивідуалізована в цивільному обороті та наділена правоздатністю.

Як суб'єкт цивільного права юридична особа характеризується певними ознаками, відсутність хоча б однієї з яких у характеристиці певної організації ставить під сумнів можливість визнання за нею статусу юридичної особи. До цих ознак належать:

-- організаційна єдність. Юридична особа має свою структуру, яка включає певні елементи. Всі елементи у цій структурі діють як єдине ціле для того, щоб досягти єдиної мети. Структура та організаційна єдність закріплені в документі, на основі якого діє конкретна юридична особа (статуті, установчому договорі, положенні). Наприклад, науково-дослідний інститут включає дирекцію, відділ кадрів, бухгалтерію, економічний відділ, наукові відділи, відділи інформаційно-технічного забезпечення та господарський відділ. Кожен з цих елементів виконує свої, чітко визначені функції, однак усі разом вони діють для досягнення єдиних цілей, визначених у положенні про цей інститут;

-- наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має майно, яке є матеріальною основою її діяльності. Це майно належить юридичній особі на праві власності або на праві повного господарського відання (державні підприємства) чи оперативного управління (державні установи, організації). Це майно виокремлене в суспільному майні, відмежоване від іншого: майна членів трудового колективу цієї юридичної особи, її засновників, майна інших юридичних осіб, держави тощо;

-- самостійність та участь у цивільному обороті від свого імені. Юридична особа виступає в цивільних правовідносинах, укладає різноманітні угоди як окремий суб'єкт від свого імені, а не від імені своїх засновників чи органу, що її створив. Для цього вона наділена певними засобами індивідуалізації: найменування, юридична адреса, рахунок у банку.

Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму, характер її діяльності. Юридична особа, крім повного, може мати скорочене найменування. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, повинна мати фірмове найменування (фірму), яке зазначається в установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб. У разі зміни свого найменування юридична особа, крім виконання інших вимог, встановлених законом, зобов'язана помістити оголошення про це в друкованих органах, в яких публікуються дані про її державну реєстрацію, та сповістити про це всіх осіб, з якими вона перебуває у договірних відносинах. Вона не вправі використовувати найменування іншої юридичної особи;

-- здатність нести самостійну майнову відповідальність. Юридична особа як самостійний суб'єкт несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями всім належним їй майном. Засновники (учасники) не несуть відповідальності за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями засновників (учасників), якщо це не передбачено законодавством або установчими документами юридичної особи;

-- здатність виступати позивачем та відповідачем в суді. Юридична особа є самостійним учасником і всі свої права та обов'язки здійснює як право- і дієздатний суб'єкт, у тому числі захищає порушені права та інтереси і відповідає за виконання своїх зобов'язань, виступає стороною в судовому процесі як позивач або відповідач.

Статусу юридичної особи відведено в ЦКУ окремий підрозділ «Юридична особа», в якому докладно виписано як загальні положення щодо всіх юридичних осіб, так і положення, що стосуються їх конкретних видів, у тому числі різноманітних господарських товариств.

Як будь-який суб'єкт цивільних правовідносин юридична особа наділена правоздатністю та дієздатністю, тобто здатністю мати цивільні права та обов'язки та набувати їх для себе своїми діями. З моменту введення в дію нового ЦКУ юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині. Це означає, що юридичні особи наділені загальною правоздатністю. Однак таке положення юридичних осіб існувало не завжди. Протягом тривалого часу у правовій системі України юридичні особи були наділені так званою спеціальною правоздатністю -- відповідно до встановлених цілей діяльності. Це означало, що юридична особа могла виконувати лише такі дії, укладати лише такі угоди, які не суперечать цілям, визначеним у статуті чи положенні про неї.

Тому на практиці засновники юридичної особи (підприємства) були вимушені штучно закріплювати в установчих документах якомога ширше коло повноважень, якнайповніший перелік видів діяльності, що входять до її цілей. Якщо ж юридична особа порушувала це правило, укладала угоду, яка виходить за межі визначених цілей, то така угода була недійсною і не призводила до тих правових наслідків, яких прагнули сторони, що її укладали.

Слід відмітити, що така спеціальна правоздатність юридичних осіб була притаманна багатьом правовим системам світу, а не лише Україні. Разом з тим, в останні роки спостерігається тенденція до розширення можливостей юридичних осіб, визнання за ними загальної правоздатності, відповідно до якої вони можуть укладати будь-які правомірні угоди. Таке положення і знайшло своє відображення в новому Цивільному кодексі України.

Окремими видами діяльності, перелік яких визначається законом, юридична особа може займатися після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення (затвердження її статуту або положення, видання компетентним органом постанови про її утворення, державної реєстрації) і припиняється з моменту внесення запису до Єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи. Правоздатність і дієздатність юридичної особи збігаються за обсягом та у часі.

Юридична особа набуває для себе цивільних прав та обов'язків через свої органи, які утворюються і діють відповідно до закону та установчого документа. У деяких встановлених законом випадках юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків через своїх учасників.

Орган або особа, яка за законом чи установчими документами юридичної особи виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Розрізняють вищі органи юридичної особи та органи управління. Вищим органом, який може вирішувати будь-які питання, є загальні збори засновників (власників майна). Органи управління є одноособові (директор, генеральний директор, президент, керуючий і т. ін.) та колегіальні (дирекція, рада директорів, правління). На деяких видах підприємств діють спостережні ради.

Утворення юридичної особи може відбуватися з ініціативи як організацій, так і окремих громадян, що є власниками майна, на основі якого утворюється ця юридична особа, або розпоряджаються ним на законних підставах.

Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками, якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження.

Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).

Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації. Всі юридичні особи підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб. До цього реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування (фірмове найменування), місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, якщо цього вимагає закон. Державна реєстрація юридичних осіб проводиться відповідними компетентними державними органами залежно від виду юридичної особи. Так, суб'єкти підприємницької діяльності реєструються виконавчими комітетами районних (міських) рад депутатів або районними державними адміністраціями; громадські організації, політичні партії -- органами юстиції, комерційні банки -- НБУ і т. д.

Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Відмова у державній реєстрації за іншими мотивами (недоцільність тощо), а також зволікання з її проведенням не допускаються і можуть бути оскаржені в суді.

Розрізняють кілька способів утворення юридичних осіб:

розпорядчий -- юридична особа виникає на підставі прийняття власником майна чи уповноваженим ним органом розпорядчого акта та затвердження статуту (положення) про неї. У такий спосіб утворюються, наприклад, державні підприємства;

дозвільний -- для виникнення юридичної особи необхідно попередньо отримати дозвіл (згоду) відповідного компетентного органу. У такий спосіб утворюються, зокрема, комерційні банки (необхідна згода Національного банку України);

нормативно-явочний -- юридична особа виникає на основі загального дозволу держави, який закріплено в нормативно-правовому акті (законі), якщо певні суб'єкти виявляють ініціативу і реєструють її у відповідних органах. У такий спосіб виникають, наприклад, кооперативи, громадські організації та об'єднання.

У деяких випадках процедура утворення юридичної особи поєднує ознаки кількох з названих способів.

Юридична особа припиняється в результаті передачі всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам -- правонаступникам (злиття, приєднання, поділу) або в результаті ліквідації.

Учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію юридичних осіб, який вносить до Єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення.

Учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію юридичних осіб, комісію щодо припинення юридичної особи (ліквідаційна комісія, ліквідатор тощо) та встановлюють порядок і строки припинення. Виконання функцій такої комісії може бути покладено на орган управління юридичної особи. З моменту призначення відповідної комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Комісія від імені юридичної особи, яка припиняється, виступає у суді. Вона ж поміщає в друкованих органах повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення вимог її кредиторами. Цей строк не може бути меншим двох місяців з моменту публікації повідомлення про припинення юридичної особи.

Комісія вживає всіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово сповіщає їх про припинення юридичної особи.

Реорганізація або ліквідація чи інший спосіб припинення юридичної особи може відбуватися за рішенням органів, що зазначені в її установчих документах або в законодавчих актах.

Ліквідація юридичної особи означає припинення її діяльності без переходу прав і обов'язків до інших осіб (без правонаступництва). Ліквідація відбувається за рішенням власника майна або органу, що утворив її, або за рішенням суду. Підставою для ліквідації є також банкрутство юридичної особи-підприємства, прийняття рішення про заборону її діяльності внаслідок невиконання умов, встановлених законодавством, визнання недійсними установчих актів про її створення та інші підстави, передбачені законом.

Реорганізація юридичної особи означає припинення її діяльності з передачею майна, прав та обов'язків іншій юридичній особі (з правонаступництвом). Реорганізація юридичної особи здійснюється за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а в передбачених законом випадках -- за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Реорганізація може відбуватися шляхом: злиття (кілька юридичних осіб об'єднуються в одну і припиняють своє існування як окремих суб'єктів); приєднання (одна юридична особа вливається в іншу, яка існує вже в ширшому масштабі, а перша припиняє існування); поділу (одна юридична особа припиняється, а на її основі виникає кілька нових юридичних осіб, кожна з яких перейняла певну частку майна, справ, прав та обов'язків першої юридичної особи). Формою реорганізації є перетворення (на основі юридичної особи виникає нова, яка має іншу структуру, інші цілі, інший предмет діяльності, але переймає майнову основу діяльності старої, її права та обов'язки), коли практично має місце зміна організаційно-правової форми юридичної особи. Перетворення юридичної особи не має наслідком її припинення.

Ще однією з форм реорганізації є виокремлення: зі складу юридичної особи, яка продовжує своє існування, виділяється нова організація, що також має статус юридичної особи). У такому разі припинення діяльності юридичної особи також не відбувається.

Юридична особа може відкривати свої філії та представництва. Це сприяє розширенню сфери її діяльності. Філії та представництва не є новими самостійними юридичними особами, а лише структурно відособленими частинами тієї юридичної особи, що їх утворила.

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцем її знаходження та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцем її знаходження та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи [2-cт.167-289].

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій і представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про відкриті філії та представництва мають бути внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

Розподіл юридичних осіб на види здійснюється за різними класифікаційними ознаками. Залежно від порядку їх створення та цілей розрізняють юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів у зазначеному вище порядку. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим способом органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим та органом місцевого самоврядування.

Залежно від форми власності, на якій вони засновані, юридичні особи поділяються на приватні та державні. Окремо виокремлюють іноземні юридичні особи, міжнародні організації та об'єднання.

Відповідно до нового ЦКУ залежно від організаційно-правової форми юридичних осіб поділяють на товариства та установи. Разом з тим, юридичні особи можуть створюватися і в інших формах, встановлених законом.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створене однією особою, якщо інше не встановлено законом. Вони поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Установою є організація без членів, створена однією або кількома особами (засновниками) шляхом об'єднання (виділення) майна, для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються спеціальними законами.

Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути організовані тільки як господарські товариства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, повне товариство та командитне товариство) або виробничі кооперативи.

Непідприємницькими товариствами вважаються товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян, політичні партії, релігійні організації тощо) та установи можуть, поряд з основною діяльністю, займатися підприємницькою діяльністю, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Окремої уваги заслуговують господарські товариства, якими визнаються юридичні особи з поділеним на частки учасників статутним (складеним) капіталом. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Акціонерне (АТ) -- це товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) -- це засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених статутом розмірів, учасники якого не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості внесених ними вкладів.

Повне товариство (ПТ) -- це товариство, учасники якого (повні учасники) відповідно до укладеного між ними договору займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства і відповідають за його зобов'язаннями всім майном, що їм належить.

Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) -- це засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом, учасники якого несуть субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном в однаковому для всіх розмірі, кратному до вартості внесених ними вкладів, який визначається статутом.

Командитне товариство (КТ) -- це товариство, в якому поряд з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і відповідають за зобов'язаннями товариства всім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників, командитистів), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній власній трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Члени виробничого кооперативу несуть за зобов'язаннями кооперативу субсидіарну відповідальність у розмірах та порядку, передбачених законом і статутом кооперативу. Законом та статутом кооперативу може бути передбачена участь у діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших осіб.

2. Види юридичних осіб

За формою власності - наприклад, засновані на власності окремої фізичної особи, на державній, колективній змішаній формі власності;

По характері діяльності - комерційні(одержання прибутку - основна мета їхньої діяльності, діють на свій страх і ризик, покривають видатки за рахунок своїх доходів), некомерційні (їхня діяльність не має такої основної мети як одержання прибутку, фінансується за рахунок коштів засновників або добровільних внесків, пожертвувань, спрямована на задоволення наукових, культурних, духовних і т.д. потреб).

По характері прав засновників на їхнє майно - ті, відносно майна яких їхні засновники: мають тільки зобов'язальні права, або зберігають своє право власності на це майно, або не мають ніяких прав;

По генетичному взаємозв'язку - материнські (підприємства, що є юридичними особами й творцями інших підприємств із правами юридичної особи), дочірні (створені материнськими).

По характері зв'язку засновників з їхнім складом - ті, до складу яких входять їхні засновники (наприклад, засновані на з'єднаному майні декількох фізичних або юридичних осіб), ті до складу яких не входять їхні засновники (наприклад, всі державні підприємства або підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, або дочірні підприємства);

По характері складу - складні (об'єднання юридичних осіб), прості (всі інші, що не є об'єднаннями юридичних осіб).

Компетенція державного органа як вираження його спеціальної правосуб'єктності [3-cт.79-89].

Державні органи мають загальну й спеціальну правосуб'єктність. Наприклад, у частно-правовых відносинах (їхні учасники юридично рівні ) державний орган виступає як юридична особа, може бути суб'єктом договірних правовідносин (договори купівлі-продажу, оренди й т.п.), регулює свої відносини з іншими особами (юридичними, фізичними) на засадах юридичної рівності з ними. У публічно-правових відносинах, тобто відносинах « влади - підпорядкування» (наприклад, відносини: «орган ДАІ - водій»), проявляється спеціальна правосуб'єктність державного органа як власника владних повноважень, що є складовою частиною компетенції державного органа.

Компетенція державного органа визначає його місце в системі державних органів («компетенція прокуратури», «компетенція суду»), складається з юридично встановлених : предмета ведення ( коло питань по яких державний орган приймає рішення ) , повноважень, обов'язків. Особливість повноваження полягає в тому, що це одночасно й право й обов'язок («правообязанность»),тобто це право, реалізація якого державним органом обов'язкова в передбачених законом випадках (наприклад, митний огляд).

ліцензія юридичний цивільний право

3. Створення юридичної особи. Установчі документи

1. Створення юридичної особи здійснюється у визначеному порядку. В голову кута при цьому ставиться воля й ініціатива тієї або іншої особи (осіб), яка приймає рішення про це. Істотними є також інші елементи механізму створення юридичної особи.

Юридичні особи приватного права створюються по волі приватних осіб. При цьому варто мати на увазі наступне:

- цими особами є як фізичні, так і юридичні особи;

- в законі можуть міститися певні вимоги до осіб, що створюють ту або іншу юридичну особу приватного права, так само як і заборони виступати в якості таких для деяких категорій осіб;

- особами, які приймають рішення про створення юридичної особи, можуть бути поряд з особами приватного права також особи публічного права. Наприклад, коли створюється господарське товариство, учасниками якого, крім приватних осіб, виступає орган державної влади або місцевого самоврядування. У цих випадках такі особи піддаються правовому регулюванню Цивільного кодексу України (ЦК) і діють як учасники цивільних (а не публічних) відносин;

- мають місце і виключення. Наприклад, акціонерні товариства (АТ), створювані в процесі приватизації і корпоратизації. По своїй суті вони не тільки створюються в розпорядчому порядку, характерному для публічних юридичних осіб, але і діють якийсь час (або постійно) на зразок із публічними юридичними особами. Тим не менш такі АТ мають також визнаватися юридичними особами приватного права.

2. До механізму створення юридичної особи можна віднести наступні етапи:

а) ухвалення рішення про створення шляхом вираження волі осіб, які виявили такий намір, у виді визначеного документа встановленої форми;

б) державна реєстрація юридичної особи.

Крім цих двох етапів, характерних для створення будь-якої юридичної особи, для окремих видів юридичних осіб можливі додаткові етапи:

в) відкриття рахунка в банку для формування статутного капіталу шляхом внесення грошових внесків учасниками. Ця вимога ч. 3 ст. 144 ЦК стосується учасників товариства з обмеженою відповідальністю, а з огляду на ст. 151 ЦК - і товариства з додатковою відповідальністю.

У відношенні створення акціонерного товариства аналогічних прямих указівок ЦК не містить, а лише встановлює правило про неприпустимість проведення відкритої підписки на акції до повної оплати статутного капіталу.

Таким чином, побічно ЦК допускає таку ж схему: до реєстрації АТ формується лише частина його статутного капіталу.

Який розмір цієї частини в ЦК не вказується, внаслідок чого необхідно звернутися до Закону України “Про господарські товариства”. При цьому також виникає проблема, оскільки зазначеним Законом висуваються різні вимоги до дореєстраційного формування статутного капіталу відкритих та закритих акціонерних товариств, а ЦК не розділяє їх на такі види.

Очевидно, варто виходити з того, що оскільки всі акції акціонерного товариства по ЦК підлягають розподілу між засновниками, то воно здобуває схожість із закритим акціонерним товариством.

Тому слід виходити з того, що ці акції до моменту реєстрації суспільства повинні бути оплачені не менше, ніж на 50%;

г) одержання дозволу (узгодження) на створення юридичної особи, що характерно, наприклад, для створення банків з іноземним капіталом або придбання діючим банком статусу банку з іноземним капіталом [7-ст. 21];

д) здійснення визначених дій, які вимагаються законом. Наприклад, для створення кредитних союзів вимагається також проведення установчих зборів із складанням протоколу, надання якого потребується для державної реєстрації цих юридичних осіб.

При цьому невід'ємною частиною протоколу є реєстр осіб, що приймали участь в установчих зборах з особистими підписами учасників [5ч. 2.3 ст. 6]. Також потрібне рішення (протокол установчих зборів) про створення банку або постанови Кабінету Міністрів України про створення державного банку [6-п. 4 ч. 2 ст. 17].

Слід також зазначити, що створення акціонерних товариств по Господарському кодексу України (ГК) відрізняється від порядку, передбаченого ЦК. Так, ГК дотримується старого порядку, передбаченого Законом України „Про господарські товариства”, тобто до державної реєстрації відкритого акціонерного товариства необхідно провести підписку на акції й установчі збори [3-ч. 4 ст. 81]. Вирішення цих колізій вимагає узгодження норм ЦК і ГК у цьому питанні.

3. Рішення про створення юридичної особи приймає (ють) його засновник (засновники, учасники). Це рішення облікається у форму установчих документів. (Хоча іноді в законах указується на надання протоколу установчих зборів як рішення про створення юридичної особи).

Установчий документ зв'язаний із представленням про нього як про зосередження правил про правовий статус юридичної особи, зібраним воєдино і таких, що мають зовнішню відособлену форму у вигляді визначеного документа.

Різні організаційно-правові форми юридичних осіб, їхні види, специфіка їхнього створення або наступного перетворення чи зміни складу учасників викликали необхідність установлення різних видів їхніх установчих документів.

4. Установчим документом товариства є статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не передбачено законом.

З цього випливає, що:

- товариство має тільки один установчий документ, яким може бути, за загальним правилом, або статут, або засновницький договір;

- законом може бути передбачене інше. Наприклад, що установчим документом юридичної особи є положення, як це передбачено для об'єднань громадян [7-ст. 13], профспілок, благодійних організацій та ін.

Установчим документом повного і командитного товариства є засновницький договір [2-ст.ст. 120,134]. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, установчим документом є його одноособова заява (меморандум) [3-ч. 3 ст. 134].

Установчим документом товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю, а також акціонерного товариства і виробничого кооперативу є статут [2-ст. 143,154,164].

Варто розрізняти засновницький договір, що є установчим документом товариства, і договір про створення товариства з обмеженою відповідальністю [2-ст. 142], а також договір про створення акціонерного товариства [2-ч. 2 ст. 153].

Останні не є установчими документами, а являють собою договори, що визначають порядок здійснення засновниками спільної діяльності по створенню цих товариств. Такі договори по створенню товариства з обмеженою відповідальністю можуть укладатися в разі потреби в ньому для осіб, які створюють це товариство. Договір про створення акціонерного товариства укладається в будь-якому випадку, якщо це товариство створюється кількома особами.

Оскільки засновницький договір є установчим документом, він обов'язково надається для державної реєстрації товариства. Договір про створення товариства з обмеженою відповідальністю не обов'язково надавати для реєстрації цього товариства [2-ч. 2 ст. 142].

У відношенні договору про створення акціонерного товариства подібної норми ЦК не містить. Однак оскільки ці договори мають однакову правову природу, очевидно, і договір про створення акціонерного товариства також не обов'язковий для реєстрації АТ.

ЦК містить неоднозначні вимоги до форми договору про створення товариства з обмеженою відповідальністю й акціонерного товариства. Так, відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦК нотаріального посвідчення договору про створення товариства з обмеженою, а отже і додатковою [2-ст. 151] відповідальністю не потрібно. А згідно ч. 2 ст. 153 ЦК і ч. 6 ст. 81 ГК договір про створення АТ у випадку його заснування фізичними особами засвідчується нотаріально.

При цьому незрозумілий підхід законодавця в цьому питанні як сам по собі, так і зокрема, у випадку, якщо засновниками АТ будуть поряд з фізичними й юридичні особи. Крім того, вирішення цього питання повинне бути ув'язане з іншими діями засновників зазначених товариств по формуванню статутного капіталу у вигляді коштів, тобто для відкриття рахунка в банку.

По цьому питанню слід також зазначити непогодженість банківського законодавства з ЦК. Це викликано тим, що п. 4.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах вимагає надання банкові нотаріально завіреної копії засновницького договору. При цьому, по-перше, не враховується те, що засновницький договір є установчим документом лише для повних і командитних товариств, учасники яких не повинні до державної реєстрації товариств формувати частину статутного капіталу.

До того ж, у них відсутній і статутний капітал, бо в статтях 120, 123, 134 та ін. ЦК вказується на складений капітал цих товариств. По-друге, якщо в Інструкції все-таки мається на увазі договір про створення товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю або акціонерного товариства, то вимога про їхнє нотаріальне посвідчення повинна відповідати вимозі закону (тобто ЦК), оскільки у відповідності з ч.1 ст.209 ЦК правочин підлягає нотаріальному посвідченню тільки у випадках, установлених законом, а не підзаконними нормативно-правовими актами.

Згідно ж ч. 1 ст. 142 ЦК нотаріального посвідчення договору про створення товариства з обмеженою, а отже і додатковою (ст. 151 ЦК) відповідальністю не потрібно.

Очевидно, вирішення цієї проблеми вимагає внесення зміни як у ЦК із установленням нотаріального посвідчення договору про створення товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю, а також акціонерного товариства у випадку, якщо хоча б один з його учасників є фізичною особою.

Форма засновницького договору про створення повних і командитних товариств - проста письмова [2-ст. 120].

5. Установчим документом установи є установчий акт. Однак це питання в ЦК урегульоване недостатньо ясно. Так, у ч. 3 ст. 88 ЦК указується, що установчий акт може міститися в заповіті. У такому випадку:

по-перше, в установи буде відсутній окремий установчий документ, оскільки він буде сполучений із заповітом. Тоді установа буде змушена діяти на підставі заповіту як установчого документа;

по-друге, у випадку відсутності в заповіті положень про мету установи, майно, що передається установі для досягнення цієї мети, структури управління установою, їх встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію. Однак викликає складність відповідь на питання про те, у якому документі буде втілене вирішення цих питань і наскільки такий орган вправі їх вирішувати у випадку нечіткості побажань заповідача. При цьому може йти мова і про тлумачення заповіту [2-ст. 1256], право на що мають спадкоємці і суд, і про виконання заповіту [2-ст. 1290] виконавцем, який може інакше, ніж орган державної реєстрації, розуміти волю заповідача тощо;

по-третє, як будуть співвідноситися і діяти заповіт і документ, видаваний органом державної реєстрації;

по-четверте, у цілому сумнівно те, наскільки юридична природа заповіту як одностороннього правочину відповідає трансформації цього заповіту по суті в юридичний акт зовсім іншого призначення - установчий документ установи.

4. Державна реєстрація юридичних осіб

1. Державна реєстрація юридичних осіб здійснюється відповідно до Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців”, яким установлюється порядок її проведення і документи, що при цьому надаються.

2. Документи, що надаються для державної реєстрації, та вимоги до них у відповідності зі ст. 24 зазначеного Закону, наступні:

а) надання документів для проведення державної реєстрації юридичної особи здійснюється особисто засновниками, або уповноваженою ними особою (з дотриманням правил про представництво), або шляхом їхнього надіслання поштою рекомендованою кореспонденцією;

б) для проведення державної реєстрації юридичної особи надаються такі документи:

- заповнена реєстраційна картка;

- копія рішення засновників або уповноваженого ними органа про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом. Рішення засновників, як правило, у вигляді протоколу зборів, потрібно для створення громадських організацій, кредитних спілок. Рішення уповноваженого засновниками органа може мати місце у випадку, якщо, наприклад, відповідно до установчих документів господарського товариства рішення про створення ним іншого господарського товариства може приймати правління або наглядова рада. Тоді потрібен протокол засідання відповідного органа. Найбільш розповсюдженим випадком надання рішення уповноваженого засновником органа є створення публічних юридичних осіб - державних і комунальних підприємств;

- два екземпляри установчих документів (звертає на себе увагу, що при цьому вживається словосполучення „установчі документи”, тобто у множинному числі, хоча варто мати на увазі сказане вище про те, що установчий документ у юридичної особи може бути тільки один - або статут або засновницький договір);

- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи;

- у випадку проведення резервування найменування юридичної особи надається також довідка з Єдиного державного реєстру про резервування найменування;

- у передбачених законом випадках надається також копія рішення органів Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії або на концентрацію суб'єктів господарювання.

Рішення про надання дозволу на узгоджені дії або концентрацію може бути надане на невизначений або конкретно встановлений строк, що, як правило, не повинний перевищувати п'яти років;

- при державній реєстрації юридичної особи, для якої законом установлені вимоги щодо формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу), наприклад, для товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю, акціонерних товариств, надається документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) внеску (внесків) у статутний фонд (статутний або складений капітал) юридичної особи в розмірі, передбаченому законом;

- у ч. 5 ст. 24 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб _ підприємців” вказується на необхідність надання звіту об проведення підписки на акції, засвідченого Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку України у випадку державної реєстрації відкритих акціонерних товариств.

Ця вимога не узгоджується з порядком створення акціонерних товариств, передбаченим ЦК, оскільки підписка на акції проводиться після державної реєстрації АТ;

- у випадку державної реєстрації селянського (фермерського) господарства надається також копія Державного акта на право приватної власності засновника на землю або копія Державного акта на право постійного користування землею засновником, або нотаріально засвідчена копія договору про право користування землею засновником, зокрема, на умовах оренди;

- у випадку державної реєстрації юридичної особи, засновником (засновниками) якого є іноземна юридична особа додатково надається документ про підтвердження реєстрації цієї особи в країні її місцезнаходження, зокрема, виписка з торговельного, банківського або судового реєстру;

- при особистій подачі документів для державної реєстрації засновником або уповноваженою ним особою пред'являються паспорт і документ, що засвідчує їх повноваження.

Вимоги до документів, наданих для державної реєстрації:

1. проста письмова форма установчих документів, якщо інше не встановлено законом. При цьому вони повинні бути прошиті, пронумеровані і підписані засновниками (учасниками), підписи яких повинні бути нотаріально засвідчені. При цьому варто розрізняти нотаріальне посвідчення договору і нотаріальне посвідчення підписів на засновницькому договорі або статуті. Оскільки статті 120 і 134 ЦК не вимагають нотаріального посвідчення засновницького договору, то засвідчуються лише підписи засновників (учасників) цих товариств [10-cт.13 п. 2].

Нотаріус засвідчує дійсність підпису на документах, що не мають характеру правочинів.

А на договорі може бути засвідчена дійсність підпису особи лише у випадку, якщо вона підписалася за іншу особу, яка не могла це зробити власноручно внаслідок фізичного недоліку, хвороби або з інших поважних причин.

У випадках, передбачених законом, установчі документи повинні бути погоджені з відповідними органами державної влади;

2. зміст установчих документів юридичної особи повинний відповідати вимогам, передбачені законом;

3. у випадку, якщо законом установлені вимоги щодо державної реєстрації документів, які додаються, такі документи мають містити відмітку про реєстрацію в органі, зазначеному в законі;

4. документ про підтвердження реєстрації іноземної юридичної особи в країні її місцезнаходження повинний бути легалізований у встановленому порядку;

5. документи, представлені для проведення державної реєстрації юридичної особи, приймаються по опису, копія якого в день їхнього надходження видається (висилається рекомендованим листом) засновникові або уповноваженій ним особі з відміткою про дату надходження документів;

6. дата надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи вноситься в журнал обліку реєстраційних дій.

Державному реєстраторові забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації юридичної особи.

Порядок проведення державної реєстрації юридичної особи:

1. перевірка державним реєстратором документів, представлених для проведення державної реєстрації юридичної особи, на відсутність підстав для відмови в проведенні державної реєстрації;

2. внесення державним реєстратором у реєстраційну картку ідентифікаційного коду заявника при відсутності підстав для відмови в проведенні державної реєстрації юридичної особи і внесення в Єдиний державний реєстр запису про проведення державної реєстрації юридичної особи.

При цьому строк державної реєстрації юридичної особи не повинний перевищувати три робочі дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи;

3. оформлення і видача свідчення про державну реєстрацію юридичної особи, що разом з одним екземпляром оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи повинне бути видано (надіслане рекомендованим листом) засновникові або уповноваженій ним особі не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи;

4. передача державним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації юридичної особи з указівкою номера і дати внесення відповідного запису в Єдиний державний реєстр і відомостей з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи;

5. взяття юридичної особи на облік у зазначених органах і фондах.

Відмова в проведенні державної реєстрації юридичної особи здійснюється на наступних підставах:

1. невідповідність відомостей, зазначених у реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, що зазначені в документах, представлених для проведення державної реєстрації юридичної особи;

2. невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону;

3. порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи, зокрема,:

наявність обмежень на заняття відповідних посад, установлених законом щодо осіб, зазначених як посадові особи органа управління юридичної особи;

невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичної особи відомостям щодо них, що містяться в Єдиному державному реєстрі;

наявність обмежень щодо здійснення засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними особами юридичних дій;

наявність у Єдиному державному реєстрі найменування, тотожного найменуванню юридичної особи, що має намір зареєструватися;

використання в найменуванні юридичної особи повного або скороченого найменування органа державної влади або органа місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України.

Висновки

Як суб'єкт цивільного права юридична особа характеризується певними ознаками, відсутність хоча б однієї з яких у характеристиці певної організації ставить під сумнів можливість визнання за нею статусу юридичної особи. Як будь-який суб'єкт цивільних правовідносин юридична особа наділена правоздатністю та дієздатністю, тобто здатністю мати цивільні права та обов'язки та набувати їх для себе своїми діями.

Відповідно до нового ЦКУ залежно від організаційно-правової форми юридичних осіб поділяють на товариства та установи. Разом з тим, юридичні особи можуть створюватися і в інших формах, встановлених законом.

За формою власності - наприклад, засновані на власності окремої фізичної особи, на державній, колективній змішаній формі власності;

По характері діяльності - комерційні(одержання прибутку - основна мета їхньої діяльності, діють на свій страх і ризик, покривають видатки за рахунок своїх доходів), некомерційні (їхня діяльність не має такої основної мети як одержання прибутку, фінансується за рахунок коштів засновників або добровільних внесків, пожертвувань, спрямована на задоволення наукових, культурних, духовних і т.д. потреб).

Створення юридичної особи здійснюється у визначеному порядку. В голову кута при цьому ставиться воля й ініціатива тієї або іншої особи (осіб), яка приймає рішення про це. Істотними є також інші елементи механізму створення юридичної особи.

Юридичні особи приватного права створюються по волі приватних осіб

Державна реєстрація юридичних осіб здійснюється відповідно до Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців”, яким установлюється порядок її проведення і документи, що при цьому надаються.

Список використаної літератури:

1.Конституція України

2.Цивільний кодекс України

3.Господарський Кодекс України

4.Закон України «Про кредитні спілки»

5.Закон України «Про об'єднання громадян»

6.Закон України «Про професійні спілки»

7. Закону України „Про банки і банківську діяльність”

8. Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців”

9. Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах.

10. Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України.

Размещено на Allbest.ru

...