Норми, що стосуються набуття громадянства України, об'єднані в розділі II Закону України "Про громадянство України" і утворюють окремий субінститут громадянства.

Процедурні питання щодо набуття та припинення громадянства України визначені Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27.03.2001 р. № 215 (у редакції Указу Президента України від 27.06.2006 р. № 588/2006) [16, с.62].

Кількісні показники набуття громадянства України значно перевищують кількісні показники його припинення. Так, за період з 1992 по 2005 рр. громадянство України набули 590 765 осіб, припинили - 18 561 особа.

Відповідно до ст.6 Закону України "Про громадянство України" громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) унаслідок прийняття до громадянства;

4) унаслідок поновлення у громадянстві;

5) унаслідок усиновлення;

6) унаслідок установлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; унаслідок встановлення над особою, визнаною судом не дієздатною, опіки;

7) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

8) унаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Розглянемо детально основні підстави набуття громадянства України.

Набуття громадянства за народженням (філіація) - це основна і найбільш розповсюджена форма набуття громадянства. Вона являє собою надання державою свого громадянства індивіду при його народженні незалежно від його волевиявлення та не потребує вчинення будь-яких дій, що свідчать про його бажання набути громадянство даної держави.

Філіація ґрунтується на двох принципах: принципу "права крові" (jus sanguinis), який означає, що особа, народжена від громадян певної держави, набуває її громадянство незалежно від місця народження та принципу "права ґрунту" (jus soli), який означає, що особа, яка народилася на території відповідної держави, набуває її громадянство незалежно від громадянства своїх батьків.

Перевагу принципу "права крові" віддають держави, які намагаються зберегти етнічну та культурну єдність народу (Німеччина, Швейцарія), в державах імміграції (США, Канада) схиляються до принципу "права ґрунту". У законодавстві більшості держав закріплюються змішані підходи, тобто поєднання обох принципів. Вибір або переважання одного з принципів обумовлюється також демографічною політикою держави. Якщо держава зацікавлена у швидкому зростанні кількості громадян, вона може запровадити ці обидва принципи одночасно [29, с.121].

Законодавство України про громадянство виходить із поєднання обох принципів набуття громадянства за народженням. У ст.7 Закону України "Про громадянство України" встановлено, що громадянином України є:

1) особа, батьки або один із батьків якої на момент її народження були громадянами України;

2) особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України;

3) особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави;

4) особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків;

5) особа, яка народилася на території України, і одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, котра не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні;

6) особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем;

7) новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда).

Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Українське законодавство виходить із принципу рівності батька і матері при передачі свого громадянства дитині. Цей принцип випливає зі ст.24 Конституції України. Хоча в деяких країнах (Таїланд, Індія, Бангладеш) громадянство дитини визначається за громадянством батька, за винятком, коли він є особою без громадянства або невідомий [15, с.56].

Для набуття особою громадянства України за територіальним походженням вона повинна відповідати таким вимогам:

1) сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 р. на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР);

2) бути особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство.

Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається:

* від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави;

* якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України;

* від осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні (при цьому іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про від мову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства);

* від осіб без громадянства.

Іноземці повинні подати документ про припинення іноземного громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства [3, с.74];

3) подати заяву про набуття громадянства України (а якщо це дитина - за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника).

Дитина, яка народилася на території України після 24 серпня 1991 р. і не набула за народженням громадянство України та є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов'язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за клопотанням одного з її законних представників.

Датою набуття громадянства України за територіальним походженням є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Ця вимога не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.

Набуття громадянства України внаслідок прийняття (натуралізації) - це надання органами державної влади за наявності певних умов громадянства особам, які подали про це клопотання. В Україні особи, які набули громадянство шляхом натуралізації, користуються тими самими правами і несуть ті ж самі обов'язки, що й інші громадяни. Але в деяких державах політичні права таких осіб обмежуються. Так, у США, Болгарії, Естонії президентом цих держав може бути тільки громадянин за народженням. У Мексиці тільки громадянин за народженням може обіймати посаду начальника порту, коменданта аеродрому, лоцмана, служити на торгівельному, морському або повітряному судні.

У світовій практиці існують два підходи до натуралізації іноземних громадян. За першого підходу, навіть якщо кандидат відповідає встановленим вимогам для прийняття до громадянства, компетентний державний орган вправі визначати, чи становить прийняття до громадянства даної особи інтерес для держави. За прийняття до громадянства стягується висока плата. Негативне рішення не обґрунтовується та не підлягає оскарженню (Німеччина, Швейцарія, Японія). За другого підходу натуралізуються всі кандидати, які відповідають установленим вимогам (США, Канада, Швеція). Процедура отримання громадянства у цих державах порівняно проста [24, с.35].

Натуралізація може бути: індивідуальною та внаслідок правонаступництва держави. Індивідуальна натуралізація, у свою чергу, поділяється на: натуралізацію, засновану на особистому виборі; натуралізацію в результаті закону, яка є юридичним наслідком укладення шлюбу іноземця з громадянином даної держави, усиновлення, опіки, визнання батьківства тощо.

Законодавство різних держав закріплює неоднакові натуралізаційні вимоги. Єдиних критеріїв у даному питанні немає.

Щодо України, то клопотати про прийняття до громадянства України можуть всі дієздатні особи, які досягли 18 років.

Умовами прийняття до громадянства України є:

1) визнання і дотримання Конституції України та законів України.

У цій вимозі виражається існуюча в усьому світі вимога до інтеграції (а в деяких країнах - до асиміляції) особи, яка має намір отримати громадянство, у відповідне суспільство. Формулювання даної умови є досить широким, оскільки дрібне правопорушення з боку такої особи не повинно бути перешкодою для прийняття її до громадянства України [8, с.49].

2) подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців).

Іноземці, які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство (підданство) цих держав.

Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.

Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається:

1) від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави;

2) якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України.

Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України.

Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства;

3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років. Відповідно до ст.1 Закону України "Про громадянство України" безперервне проживання на території України - це проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України.

Ця умова не поширюється на іноземців чи осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України понад два роки, і на іноземців чи осіб без громадянства, які перебували з громадянином України понад два роки у шлюбі, що припинився внаслідок його смерті. Дворічний термін перебування у шлюбі з громадянином України не застосовується до іноземців і осіб без громадянства, яким було надано дозвіл на імміграцію відповідно до п.1 ч.3 ст.4 Закону України "Про імміграцію", тобто як одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України [22, с.391].

Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, - на три роки з моменту в'їзду в Україну У країнах Європи строк безперервного проживання як умова для натуралізації становить від 5 до 15 років. Європейська конвенція про громадянство передбачає, що тривалість проживання для отримання громадянства не повинна перевищувати 10 років. У більшості східноєвропейських країн встановлено 5-річний термін безпосереднього проживання (зокрема, в Англії, Нідерландах, Франції), у Данії, Норвегії - 7 років, в Угорщині - 8, у Молдові, Греції, Литві, Іспанії, Італії, Німеччині - 10 [29, с.259].

4) отримання дозволу на імміграцію. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні, та на іноземців і осіб без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності Законом України "Про імміграцію" (7 серпня 2001 р.) і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні;

5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі). Довідка про володіння українською мовою видається керівником навчального закладу, місцевим органом виконавчої влади України або виконавчим органом місцевого самоврядування.

При цьому українське законодавство досить демократично підходить до встановлення цієї вимоги, оскільки вимагає тільки знання або розуміння української мови в обсязі, достатньому для спілкування. Тоді як у деяких країнах (наприклад, в Естонії) особа, яка має намір набути громадянство цієї держави, повинна скласти іспит на володіння естонською мовою, що за рівнем відповідає екзамену для студента-фахівця з вивчення даної мови;

6) наявність законних джерел існування, під якими, відповідно до ст.1 Закону України "Про громадянство України", розуміють заробітну плату, прибуток від підприємницької діяльності або власності, пенсію, стипендію, аліменти, соціальні виплати та допомогу, власні фінансові заощадження або фінансову допомогу від членів сім'ї, інших фізичних та юридичних осіб, що мають законні доходи. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

Встановлення зазначеної вимоги є цілком справедливим, оскільки за відсутності в особи джерел до існування держава повинна буде надавати їй матеріальну допомогу.

Закон окреслює коло осіб, щодо яких в Україні застосовується спрощена натуралізація:

1) положення, передбачені пунктами 3-6 умов прийняття до громадянства України, не поширюються на осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, і на осіб, прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України;

2) прийняття до громадянства України дитини, яка проживає в Україні і один із батьків якої або інша особа, яка відповідно до Закону України "Про громадянство України" є її законним представником і має дозвіл на імміграцію в Україну, здійснюється без урахування умов прийняття до громадянства України, передбачених пунктами 1, 3-6. Дозвіл на імміграцію в Україну не вимагається, якщо законним представником дитини є особа, якій надано статус біженця в Україні або притулок в Україні, або іноземець чи особа без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності Законом України "Про імміграцію" (7 серпня 2001 р.) і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні [6, с.29];

3) іноземці чи особи без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України понад два роки, і іноземці чи особи без громадянства, які перебували з громадянином України понад два роки у шлюбі, що припинився внаслідок його смерті.

4) для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, - на три роки з моменту в'їзду в Україну До громадянства України не приймається особа, яка:

1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;

2) засуджена в Україні до позбавлення волі за скоєння тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.

Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Ця вимога не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.

Датою набуття громадянства України у разі прийняття до громадянства України є дата видання відповідного Указу Президента України.

У деяких державах умовою для натуралізації громадян є давання клятви на вірність державі (Молдова). Пропонується запровадити таку умову прийняття до громадянства і в Україні, оскільки "це дало б можливість підвищити значущість і авторитет українського громадянства, а також підняти рівень так званого морального аспекту громадянства" [17, с.90].

Щодо прийняття до громадянства України внаслідок поновлення у громадянстві, то воно застосовується до осіб, які перебували у громадянстві України, але потім з певних причин його припинили. Від натуралізації поновлення у громадянстві відрізняється більш спрощеним порядком. В Україні процедура поновлення є більш складною щодо тих колишніх громадян, які вже набули іноземне громадянство.

У громадянстві України не поновлюються:

1) особи, які втратили громадянство України у зв'язку з набуттям його внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей чи фальшивих документів або стосовно яких рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням або через поновлення скасовані через те, що особа набула громадянство шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України;

2) особи, які вчинили злочин проти людства чи здійснювали геноцид;

3) засуджені в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

4) вчинили на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.

Датою набуття громадянства України у випадку поновлення є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Інші підстави набуття громадянства України передбачені Законом України "Про громадянство України" та міжнародними договорами.

Набуття громадянства за міжнародними договорами досить часто має місце в результаті територіальних змін.

Набуття громадянства за територіальних змін може відбуватися у порядку:

- оптації, тобто добровільного вибору особою громадянства шляхом подання індивідуальної заяви, коли оптант буде жити на території держави, якій передається територія його проживання. Якщо оптант бажає зберегти громадянство держави, що передає територію, то він має бути переселений в державу свого громадянства в установлені договором строки зі збереженням своїх майнових прав і компенсацією за залишену нерухомість. Так, оптація проводилася за договором між КНР та Індонезією 1955 р., між СРСР та Чехословаччиною з приводу Закарпатської України, у державах, які утворилися після розпаду СРСР, тощо;

- трансферту, тобто автоматичної зміни громадянства, коли разом із переходом території автоматично змінюється громадянство її населення незалежно від згоди або незгоди останнього. Наприклад, фактично трансферт було здійснено при об'єднанні ФРН та НДР [27, с.39].

3.2 Припинення громадянства України