Право інтелектуальної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Патент -- документ, що засвідчує авторство на винахід та виключне право на використання його протягом певного строку. Патент видається державним патентним відомством винахіднику або його правонаступнику. Дія патенту розповсюджується тільки на територію держави, в якій його видано. Строк дії патенту встановлюється національним законодавством (як правило, 15-20 років). Патент може бути визнано недійсним у судовому порядку на законодавчій основі. З поняттям патенту тісно пов'язаний юридичний термін «патентна чистота», який означає, що машину, прилад, технологічний процес, матеріал, продукт тощо можна використовувати (виготовити, ввезти для продажу) в даній державі без порушення прав патентовласника.

У широкому розумінні «патент» є комплексом виключних прав на використання винаходу, корисної моделі або промислового зразка, які держава гарантує патентовласнику, тобто винахіднику або особі, якій винахідник передав виключні майнові права. Надання виключних прав державою здійснюється на заздалегідь визначений період часу в обмін на контрольоване та публічне розкриття патентовласником суттєвих ознак винаходу.

У вузькому розумінні «патент» є охоронним документом, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід [1].

Винахід (англ. invention, нім. Erfindung f) -- технічне рішення, що є новим, корисним у господарській діяльності і може бути практично застосоване. Визнаний офіційними експертами винахід може отримати правову охорону від держави і стати об'єктом промислової власності, що засвідчується особливим правоохоронним документом, який має назву патент.

Винаходом може бути «продукт», «процес» та «нове застосування відомого продукту чи процесу» (пристрій, спосіб, сполука, композиція, застосування пристроїв за новим раніше невідомим призначенням, штами мікроорганізмів, культура клітини рослин і тварин тощо).

Кормисна модмель -- нове технічне рішення, що не випливає із існуючого рівня техніки і є промислово придатним; результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології[1].

Фактично корисні моделі є підвидом винаходів у праві інтелектуальної власності, однак на відміну від останніх, вони мають коротший термін захисту (10 років в Україні, від 6 до 10 років у інших країнах) та менш жорсткі умови патентоздатності. Корисна модель вважається патентоздатною, якщо вона є новою та придатною до промислового використання.

Промислувий зразук -- результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання[1], характеризується будь-яким новим видом форми, конфігурації, кольору чи сукупності цих елементів у продукті, що створює естетичне враження.

Раціоналізамторською пропозимцією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності, що реєструється у журналі реєстрації раціоналізаторських пропозицій за формою ІВ-4.

Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес.

Раціоналізаторська діяльність -- це найбільш поширений вид технічної творчості, яка за своєю новизною і технічним рівнем є нижчою від винахідництва. Проте цей вид творчості доступний практично кожному працівникові і тому він за своїми масштабами перевищує винахідництво. Наведені та деякі інші чинники роблять раціоналізаторську діяльність чи не найбільш ефективною. Своїм масовим застосуванням раціоналізаторські пропозиції інколи здатні давати більший економічний ефект, ніж винаходи. Економія від використання раціоналізаторських пропозицій у підсумку буває більшою, ніж від використання винаходів. До раціоналізаторської пропозиції за загальним правилом встановлюється три необхідні вимоги:

вона має стосуватися профілю підприємства, якому ця пропозиція подана;

має бути новою;

має бути корисною підприємству, якому вона подана.

6) ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПРОДУКТ [ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНЫЙ ПРОДУКТ] - результат духовної, розумової, інтелектуальної діяльності (винаходи, відкриття, патенти, наукові звіти і доповіді, проекти, описання технологій, літературні, музичні, художні твори тощо), що є інтелектуальною власністю.

Ніхто не заперечує, що найважливішим фактором господарсько-виробничого життя, який діє в економічному процесі поряд із засобами виробництва -- предметами і знаряддями праці, а також енергією, інформацією, організаційними системами, є праця. Значення етосу праці для господарства й економіки неоціненне. Без праці -- управлінської і виробничої -- нічого в соціо-економічному житті немає: ні продуктів, ні засобів виробництва, ні самої праці, ні її носія і звершувача -- людини, а також капіталу, кредиту, доходів, багатства, власності, добробуту, бюджету тощо. Праця скрізь і всюди, у всьому економічному просторі і часі. Ніщо в господарстві й економіці не здійснюється без праці. Вона пронизує всі ланки, всі пори соціального організму. Місце, спосіб і результат застосування праці, цієї активної, творчо-руйнівної здатності людини, її діяльної сили -- все господарство. Людина не може жити без праці. Все життя людини -- праця, тобто діяльність. Але праця завжди різна. Особливо сьогодні, коли є величезна кількість професій. Однак кожна з них визначає основні прагнення людини -- свободу, власність, добробут.

Праця сьогодні повинна розумітися не в її традиційному розумінні -- як засіб виробництва матеріальних благ. Постіндустріальне суспільство -- соціально-економічна система, в якій переважає виробництво нематеріальних, віртуальних благ, на відміну від попередньої системи, в якій домінували утилітарні матеріальні блага. З цим, до речі, пов'язана марксистська концепція гегемонії пролетаріату і його всесвітньо-історичної місії. Однак сучасний стан заперечує такий погляд на працю, що по-новому структурує економіку.

Початкова систематизація емпіричного матеріалу дає змогу виділити три сфери відтворення, котрі здійснюються на сучасному етапі. При цьому критерієм структурування є природа благ, які відтворюються в тій чи іншій сфері соціально-економічної системи. Перша з них -- це відтворення матеріальних благ -- репродуктивна сфера, яка ґрунтується на нетворчій, не інтелектуальній праці. Саме вона була ядром індустріальної соціально-економічної системи і лежала в основі відтворювальних процесів, які в ній відбувалися. Друга -- паростки креатосфери (інтелектуально-творчої діяльності, в якій відтворюються культурні цінності ("матеріальні блага")9. Найбільш цікавими з погляду сучасного аналізу є механізми, які опосередковують функціонування цих сфер. Йдеться про низку компонентів таких сфер діяльності, як фінанси, маркетинг, менеджмент і т. ін., котрі стали визначальними щодо основних смислів економічного буття. Зокрема такої важливої, як власність. Сфера фінансів у цьому аспекті є одним із найбільш яскравих прикладів. Статистичні дані свідчать, що в останні десятиліття спостерігається все більший відрив фінансового сектору від реального, що дає змогу висунути гіпотезу не лише про самодостатність першого, а й про перевагу інтелектуальної праці стосовно матеріально-виробничої. Це закономірний висновок, який є результатом сучасної економіки в її переході в нові, інтелектуальні виміри.

Діяльність у неправильному секторі передбачає певні затрати праці у фізіологічному розумінні. Отже, це конкретний вид праці. Цей аспект вимагає двох істотних зауважень. Серйозною теоретичною проблемою є питання про те, чи є різні (особливі) види діяльності в неправильному секторі (наприклад, праця менеджера і фінансового аналітика) конкретним видом або видами праці. З одного боку, можна говорити про різні форми затрат праці у фізіологічному розумінні (очевидно, що кожний з розглянутих робітників виконує різні функції, застосовуючи різні методи), і в цьому розумінні мова повинна йти про різні конкретні види праці. Але при цьому неможливо забувати про те, що ці різні конкретні види праці (безпосередньо чи опосередковано) виробляють один і той самий продукт -- гроші.

І.Г. Левіна

У всіх цих сферах не створюються ні матеріальні блага, ні культурні цінності, у зв'язку з чим цю сферу відтворення, яка особливо чітко й рельєфно виявилась під час міжсистемного стану, можна охарактеризувати як "неправдивий сектор", тобто сектор, у якому відтворюються перетворені блага. Таким він стає, оскільки втрачає свою первісну основну функцію -- вже не опосередковує діяльність реального сектору, і перетворюється на свого роду "магнітне поле", в котре втягується низка інших сфер і видів економічної активності. Серед них -- інтелектуальна діяльність із переосмислення реального й віртуального. Це зумовлено тим, що для аналізу соціально-економічної системи замало дослідження емпірично фіксованих сфер відтворення, оскільки за ними приховані певного роду глибинні процеси. Виявити їх можна завдяки переосмисленню сенсу праці (діяльності). Причини існуючих трансформацій необхідно шукати в зміні природи праці. Традиційний аналіз змісту праці передбачає виокремлення репродуктивної (нетворчої) і продуктивної (творчої, інтелектуальної) діяльності. Саме вони знаходяться в основі реального (репродуктивного) сектору і креатосфери -- інтелектуальної, творчої.

Однак в умовах існування сектору, де відтворюються фіктивні, віртуальні блага, інтелектуально-творча діяльність задовольняє утилітарні потреби особливого роду, продиктовані пануванням ринку і капіталу. У зв'язку з чим інтелектуальна діяльність піддається деформаціям, що ставить умову захисту результатів інтелектуально-творчої діяльності, тобто виникає проблема правового забезпечення інтелектуальної власності -- продукту інтелектуально-творчої діяльності. Адже механізм приватної власності, найбільш адекватний і можливий інститут розвитку "фіктивного сектору", сприяє відчуженню продуктів інтелектуальної праці, що актуалізує проблему творчої діяльності в цілому. Іншими словами, творча діяльність в умовах неправового, фіктивного ставлення до продуктів своєї діяльності, втрачає свій продуктивний зміст, набуваючи рис репродуктивної діяльності. Тим самим її результат -- власність, не може бути інтелектуальною, оскільки були порушені механізми її утворення. В цьому сутність деформуючого впливу репродуктивної форми діяльності на процес утворення економічної реальності. Приклад -- усуспільнена власність, у результаті якої виникли невідповідні законам ринкового існування форми інтелектуальної власності, що не відповідали процесу розвитку10.

Виходячи з природи сучасної економічної системи, яка ґрунтується на самозростанні вартості, тобто на максимізації прибутку, можна зробити висновок щодо творчого змісту інтелектуальної діяльності. Зокрема тією мірою, якою основним продуктом творчої за змістом діяльності є не культурні цінності, а прибуток, тобто творчість підкорена завданням самозростання і зміни форм капіталу, цією мірою дома діяльність вироджується в репродуктивну (нетворчу) працю -- діяльність із відтворення грошей, втрачаючи зміст творчості.

Такою самою мірою саморозвиток суб'єкта творчої діяльності не відповідає критеріям ефективності та прогресивності. Іншими словами, "творець" відчужується від своєї родової сутності. Так не просто "підривається" сутність творчої діяльності, а і її результативність. Зокрема та, яка може набути втілення в економічних термінах: багатство, гроші, власність, капітал. Там, де творча діяльність, культурні цінності і людина-творець перетворюються на репродуктивну працю, гроші і Homo Economicus. Таким чином з'являються нові форми результатів творчої діяльності -- інтелектуальна власність. Але її формування і ствердження залежать від характеру праці і способу її організації, що опосередковує побудови системи економічних відносин. Однак постає питання: а що таке характер праці?

Вже не одну тисячу років людство, неухильно розвиваючи виробничі сили, дедалі більше витісняє живу працю з процесу безпосереднього виробництва матеріальних благ, звільняючи суспільний час і виштовхуючи тим самим усе більшу кількість людей у сферу "самореалізації" -- творчої інтелектуальної праці. Виникає враження, що в міру розвитку індустріального суспільства людству нічого не залишається, як ставати Рафаелями, Платонами, Толстими, Шевченками. Головне, щоб виробництво було ефективним, тобто давало прибуток. Гарантом його "правильності" або "природності" повинен бути ринок, ринкова економіка, як найбільш ефективний "регулятор" і "розпорядник" продуктів суспільного обміну. Все це було б добре, якби не насторожував один момент.

Те, що прибуток є універсальним показником ефективності, корисності засобів і праці в рамках індустріальної цивілізаційної парадигми, -- це факт. Те, що за певних умов прибуток може давати лише діяльність, корисну для суспільства, також не викликає сумніву. Питання в тому, наскільки може бути корисною інтелектуальна діяльність, яка в умовах "економічної цивілізації" (Ю.М. Осипов) повинна давати прибуток. А що, коли не все те, що дає прибуток, -- корисне для суспільства, і не все те, що корисне для суспільства, здатне давати прибуток? Тоді сфери діяльності, корисні для суспільства, але корисність яких не можна виміряти в координатах прибутку, потребують вироблення інших принципів і критеріїв ефективності11. Це можливе за допомогою інтелектуальної діяльності, завдяки якій і може існувати інтелектуальна власність. Завдяки цій діяльності стає зрозуміло, що універсалізація прибутку як критерію ефективності й пов'язана з нею система координат веде до відторгнення, зруйнування як непотрібних саме тих сегментів суспільства, від яких дедалі більше починає залежати не тільки суспільний прогрес, а й сам прибуток, а з ним -- власність. Що це за сегменти суспільної діяльності, чому вони не оцінюються в критеріях прибутку і який стосунок мають до інтелектуальної власності?

В економічній теорії з часів А. Сміта існувала думка, згідно з якою тип суспільного влаштування тією чи іншою мірою пов'язаний з рівнем розвитку суспільного виробництва. Власне і марксизм був однією з версій, етапів розвитку такої теоретичної тенденції. При цьому він залишав немовби за дужками саме питання про характер праці, який у зв'язку з цим не мав прямого стосунку до типу суспільного влаштування, тобто, по суті, до способу організації праці. А від цього залежав не лише тип власності, а й система відносин в суспільстві.

Важливо зазначити взаємозв'язок праці (діяльності) з проблемами соціоекономічного розвитку людського буття. Зазвичай ідеї суспільно-економічного розвитку набувають відображення у двох способах: розширення можливостей людської особистості або розширення можливостей вибору. Можливості повинні бути співвіднесені зі здатністю людей здійснювати по-справжньому потрібну й доцільну діяльність. А. Сен розділяє людську діяльність так: активність -- стан -- здібності (потенційні можливості). Діяльність -- це вже результат, тоді як здібності -- це лише можливість отримати той чи інший результат, а це в свою чергу означає, що діяльність (праця) здатна набувати різних конкретних форм.

Діяльність є більш безпосереднім відображенням умов життя, тоді як можливості передбачають такі поняття, як свобода вибору одного з множини можливих видів діяльності, конкретизованих у професіях і спеціальностях. Діяльність, спрямована на забезпечення добробуту, економічної доцільності, може набувати найрізноманітніших форм і охоплювати різні сфери: від зниження якості життя до більш складних понять, таких як самоповага особистості або участь у соціальному самоуправлінні.

Умови життя -- це і є умови існування, а діяльність відображає різні аспекти цього існування, тоді як зміст діяльності є відображенням можливостей особистості. Важливо, що оцінка спектра можливостей при виборі не може бути надана від природи з погляду сприяння підвищенню добробуту людини.

Перспектива людського розвитку в контексті діяльності відрізняється від інших підходів до питань розвитку, які переважають у конкретних економічних дисциплінах. Вона орієнтована на кінцевий результат, а не на засоби досягнення, на добробут, власність і свободу, а не реальний дохід, прибуток, реальний добробут і пакет товарів споживання. В кінцевому підсумку в центрі уваги повинне бути те життя, яке ми ведемо, і те, що ми можемо або не можемо зробити, те, ким ми можемо або не можемо бути.

Водночас мета суспільного прогресу -- розвиток можливостей людини, що включає доцільну діяльність і свободу вибору серед різних форм діяльності -- відрізняється від загальноприйнятого розуміння особистої вигоди (користі), хоча утилітаризм є одним із наріжних компонентів у теоретичних обґрунтуваннях сучасної класичної економіки. Діяльність (праця) розглядається як щось самоцінне, а не лише як засіб виробництва певних "товарів і послуг", що підкреслює концепт інтелектуально-творчої діяльності, котра в сучасних умовах диференціює розуміння власності, багатства, добробуту, сенсу існування тощо.

Діяльність у неправильному секторі передбачає певні затрати праці у фізіологічному розумінні. Отже, це конкретний вид праці. Цей аспект вимагає двох істотних зауважень. Серйозною теоретичною проблемою є питання про те, чи є різні (особливі) види діяльності в неправильному секторі (наприклад, праця менеджера і фінансового аналітика) конкретним видом або видами праці. З одного боку, можна говорити про різні форми затрат праці у фізіологічному розумінні (очевидно, що кожний з розглянутих робітників виконує різні функції, застосовуючи різні методи), і в цьому розумінні мова повинна йти про різні конкретні види праці. Але при цьому неможливо забувати про те, що ці різні конкретні види праці (безпосередньо чи опосередковано) виробляють один і той самий продукт -- гроші.

І.Г. Левіна

Важливі зміни, які відбулися під впливом НТР наприкінці XX ст., змушують по-новому оцінювати залежність між характером, типом праці та принципами її суспільної організації, критеріями ефективності. XX століття поставило проблему соціально-економічної специфіки інтелектуально-творчої праці та зумовило пошуки адекватних соціальних критеріїв оцінки її ефективності. Саме необхідність розширення принципу корисності до масштабів, здатних охопити імперативи збереження та відтворення культури і природного середовища, наполегливо вимагають виходу за рамки індустріальної системи координат і прибутку як універсального показника корисності та ефективності суспільних затрат. У цьому випадку тип соціального устрою і економічних відносин буде відповідати природі, характеру суспільної праці, яка організується цими відносинами12. Саме в цій ситуації стає можливим говорити про можливість функціонування інтелектуальної діяльності й існування інтелектуальної власності.

Внаслідок яких причин це відбувається? Суспільну працю за характером прийнято поділяти на фізичну й розумову. Варто було б виходити з іншого поділу: на працю творчу, інтелектуальну, метою якої є винахід, відкриття нового, якісна зміна наявного буття, і нетворчу, репродуктивну, метою і завданням якої є функціонування на вже досягнутому рівні, із заданими наперед результатами і шляхами їх досягнення, працю, котра передбачає скоріше кількісну зміну наявного буття. Йдеться не про характеристики конкретних видів праці (інженера, робітника), оскільки в них так чи інакше в різних пропорціях завжди містяться обидва елементи, а про виокремлення і принциповий поділ двох найважливіших компонентів суспільної праці, які, звичайно, в окремому чистому вигляді ніде не зустрічаються, але переважають у тому чи іншому конкретному типі праці. Ці два види суспільної праці об'єктивно мають зовсім різні закони функціонування, які визначаються не рівнем розвитку виробничих сил, а самою природою того чи іншого виду праці.

Праця репродуктивна, яка має нетворчий характер, найбільш адекватно організується, обмінюється і відтворюється в рамках товарно-грошових відносин через механізм ринку. Найбільш універсальним критерієм корисності такого виду праці є прибуток. Праця творча, інтелектуальна, якого б вигляду не набувало її залучення до іншого виду праці, за самою своєю природою не розвивається, не обмінюється і не відтворюється за законами товарно-грошових відносин і, якщо й регулюється ринком, то "дуже специфічно"13. Звідси й починається шлях відмінності інтелектуальної власності від власності взагалі. Чому це так?

Звичайно, якщо продукт інтелектуально-творчої праці нічим принципово не відрізняється від продукту праці нетворчої, тоді й проблеми не існує. Однак, якщо продукти інтелектуальної праці як такі, не можуть бути товаром за самою своєю суттю, то вони не можуть ефективно включатися в товарно-грошові відносини нарівні з іншими товарами й водночас відкидаються, відокремлюються цими відносинами. Адже те, що не може бути товаром, не може ефективно обмінюватися, оцінюватися і відтворюватися за законами товарно-грошових відносин. Однак створена завдяки інтелектуальній діяльності власність включається в систему ринкових відносин, і, у свою чергу, перетворюється на частину інтелектуальної власності.

Потрібно врахувати, що просте перенесення цих відносин за межі нетворчої праці на сферу інтелектуально-творчої праці, яка все більше поширюється, веде до зруйнування останньої. Але в такому випадку сфера інтелектуально-творчого виробництва вимагає інших форм організації і принципів оцінки його ефективності, відповідних особливій природі інтелектуального продукту, який і е інтелектуальною власністю. І проблема тут у тому, щоб виявити принципи розвитку для кожної з цих сфер, адекватні їх природі, і знайти ефективні шляхи їх взаємодії.

Однак чому ж продукт інтелектуальної праці та її діяльна сила не можуть бути товаром? Що, зокрема, ставить під сумнів можливість існування інтелектуальної власності. Потрібно, таким чином, враховувати, що будь-який продукт може бути товаром за певних обставин. Адже все, що створене інтелектуальною працею -- картини, книги, ідеї, теорії, принципи, вчені, вчителі тощо, купується і е предметом продажу, тільки в різних формах.

7) Відповідальність за порушення ІП опіювання, плагіат - ці поняття у всі часи визначали дії, що з одного боку спонукали розвиток і прогрес, оскільки відтворення і поширення сприяло творчим переробкам, видозмінам та вдосконаленням, а з іншого - цей же прогрес уповільнювали, оскільки ущемляли права, а часто й ініціативу авторів.

Ознаки такої єдності і боротьби протилежностей можна виявити майже у всіх сферах людської діяльності.

У всі історичні періоди, громадська думка плагіат завжди засуджувала, і прирівнювала його до звичайної крадіжки - як це власне є і зараз.

Витоки існуючої нині системи охорони інтелектуальної власності сягають у далеку древність, і намагання знайти конкретні передумови її виникнення, зважаючи на постійний розвиток історичної науки, - є лише способами осмислення проблеми.

У древності існували часто дуже суворі методи запобігання копіюванню творів мистецтва і архітектури. Відомі жорстокі осліплювання і навіть вбивства творців, аби вони ніде і ніколи більше не змогли повторити свої творіння.

Звичайне право і правові відносини, у своїх основах, є практично такими, якими вони були ще у глибокій древності.

Серед писаних канонів, що у різні часи складали системи охорони інтелектуальної власності до сьогодні, практично без змін залишилися релігійні настанови.

Прикладом древньої і нині значущої християнської настанови є біблейська заповідь „Не вкради”, яка поширюється як на матеріальні речі, так і на речі нематеріального світу, до яких відноситься інтелектуальна власність.

Писані норми, за якими прямо, чи опосередковано вирішувалися питання урегулювання відносин у сфері інтелектуальної власності, почали з'являтися в Україні разом із дією на її території законодавств тих держав, до складу яких, у різні часи входили українські землі: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської держави, Австро-Угорщини.

Слід зазначити, що такі визначні пам'ятки та джерела українського писаного права, як «Руська правда» (ХІ ст.), Судебник Великого князя Казимира ІV (1468 р.), Литовські статути (редакцій 1529, 1566, 1588 рр.), «Права, за якими судиться малоросійський народ» (1743 р.), «Зібрання малоросійських прав» (1807 р.) не містили норм про кримінальну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності.

Виникнення власне законодавства про кримінальну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності пов'язано переважно з перебуванням України у складі Російської імперії, і вперше було закріплено у 15-томному Зводі законів Російської імперії, підготовленому впродовж 1826-1830 рр. спеціальною комісією під керівництвом М.М. Сперанського.

Таким чином писані норми почали діяти на території України ще до прийняття першого в світі міжнародно-правового акта у сфері охорони авторського права -- Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів (1886 р.).

Слід відзначити що розвиток законодавства у сфері інтелектуальної практично був перерваний більшовицькою революцією 1917р..

Порівнюючи законодавчі акти дорадянського і радянського періодів, неозброєним оком можна помітити, що перші охороняли авторське право від порушення значно більшою мірою та дієвіше. Дорадянськими нормами гарантувалося відшкодування автору завданої шкоди у повному обсязі, чого не можна сказати про акти, присвячені охороні авторського права у всіх радянських кодексах.

Докорінно змінилася ситуація після прийняття незалежності України, коли на зміну Кримінальному кодексу УРСР (1961 р.) 5 квітня 2001 р. Верховна Рада прийняла Кримінальний кодекс України, який набув чинності з 1 січня 2001 р. У Кодексі трьома окремими статтями встановлена кримінальна відповідальність не лише за порушення авторського права, але і суміжних прав (ст. 176), прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію (ст. 177), незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару (ст. 229).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності» від 22 травня 2003 р. №850-IV з метою приведення чинного законодавства України у сфері інтелектуальної власності у відповідність із вимогами міжнародно-правових актів у цій сфері зазначені ст.ст. 176, 177, 229 КК України викладені у новій редакції.

Норми, які визначають відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності містяться також в інших законодавчих актах України.

Загалом можна виділити такі основні норми відповідальності:

Закон України "Про авторське право і суміжні права"

(Закон України N3792-XII від 23.12.93, в редакції Закону N2627-III від 11.07.2001, із змінами, внесеними згідно Законами N850-IV від 22.05.2003, N1294-V від 20.11.2003)

Стаття 52.

2. Суд має право постановити рішення чи ухвалу про:

а) відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування;

б) відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав;

в) стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;

г) виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу;

д) заборону опублікування творів, їх виконань чи постановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і (або) суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав;

е) вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів та об'єктів суміжних прав, засобів обходу технічних засобів та про канали розповсюдження.

При визначенні розмірів збитків, які мають бути відшкодовані особі, права якої порушено, а також для відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд зобов'язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і (або) суміжні права, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. У розмір збитків, завданих особі, права якої порушено, додатково можуть бути включені судові витрати, понесені цією особою, а також витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката.

При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом "г" цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

3. Суд може постановити рішення про накладення на порушника штрафу у розмірі 10 відсотків суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафів передається у встановленому порядку до Державного бюджету України.

4. Суд може постановити рішення про вилучення чи конфіскацію всіх контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення, щодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту. Це стосується також усіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворюються примірники творів, фонограм, відеограм, програм мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх відтворення і для виготовлення засобів обходу технічних засобів захисту.

За рішенням суду вилучені контрафактні примірники творів (у тому числі комп'ютерні програми і бази даних), фонограм, відеограм, програм мовлення на вимогу особи, яка є суб'єктом авторського права і (або) суміжних прав і права якої порушено, можуть бути передані цій особі. Якщо ця особа не вимагає такої передачі, то контрафактні примірники підлягають знищенню, а матеріали і обладнання, що використовувалися для відтворення контрафактних примірників, підлягають відчуженню із перерахуванням виручених коштів до Державного бюджету України.

Стаття 53. Способи забезпечення позову у справах про порушення авторського права і суміжних прав

1. До завершення розгляду справи по суті суддя одноособово має право винести ухвалу про заборону відповідачеві, щодо якого є достатні підстави вважати, що він є порушником авторського права і (або) суміжних прав, вчиняти до винесення рішення чи ухвали суду певні дії, а саме: виготовлення, відтворення, продаж, здавання в майновий найм, прокат, ввезення на митну територію України та інше передбачене цим Законом використання, а також транспортування, зберігання або володіння з метою введення в цивільний обіг примірників творів, у тому числі комп'ютерних програм і баз даних, а також записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, і засобів обходу технічних засобів захисту.

2. За наявності достатніх даних про вчинення такого порушення авторського права і (або) суміжних прав, за яке відповідно до закону передбачена кримінальна відповідальність, орган дізнання, слідства або суд зобов'язані вжити заходів для забезпечення розшуку і накладення арешту на:

а) примірники творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, а також засоби обходження технічних засобів захисту;

б) матеріали й обладнання, призначені для їх виготовлення і відтворення;

в) документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути доказом вчинення протиправних дій.

3. У разі, якщо відповідач по справі порушення авторського права і (або) суміжних прав відмовляє у доступі до необхідної інформації чи не забезпечує її надання у прийнятний строк, робить перешкоди у здійсненні судових процедур, або з метою збереження відповідних доказів щодо інкримінованого порушення, особливо у випадку, коли будь-яке відстрочення може завдати непоправної шкоди особі, яка має авторське право і (або) суміжні права, або коли є очевидний ризик того, що доказ буде знищено, суд або суддя одноособово мають право за заявою заявника застосувати тимчасові заходи до пред'явлення позову або до початку розгляду справи за участю іншої сторони (відповідача) шляхом:

а) винесення ухвали про огляд приміщень, в яких, як припускається, відбуваються дії, пов'язані з порушенням авторського права і (або) суміжних прав;

б) накладення арешту і вилучення всіх примірників творів (утому числі комп'ютерних програм і баз даних), записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, засобів обходження технічних засобів захисту, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх виготовлення і відтворення;

в) накладення арешту і вилучення рахунків та інших документів, які можуть бути доказом вчинення дій, що порушують або створюють загрозу порушення (чи підтверджують наміри вчинення порушення) авторського права і (або) суміжних прав.

Заява про застосування тимчасових заходів розглядається тільки за участю заявника у дводенний строк з дня її подання.

Ухвала суду про застосування тимчасового заходу підлягає негайному виконанню органом державної виконавчої служби за участю заявника.

До прийняття ухвали про застосування тимчасових заходів, зазначених в абзаці першому цієї частини, суд має право вимагати від заявника обґрунтування того, що він є суб'єктом авторського права і (або) суміжних прав і що ці права порушені або невідворотно будуть порушені, а також видати заявнику судову ухвалу щодо внесення застави або еквівалентної гарантії, достатньої для того, щоб запобігти зловживанню тимчасовим заходом. Застава полягає у внесенні на депозит суду заявником чи іншими особами грошей чи передачі інших матеріальних цінностей. Розмір застави (гарантії) визначається судом з урахуванням обставин справи, але не повинен бути меншим від 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більшим від розміру заявленої шкоди.

У разі застосування визначених в абзаці першому цієї частини тимчасових заходів відповідач має право вимагати їх зміни чи скасування, а заявник зобов'язаний подати позов до суду про захист порушених авторських чи суміжних прав не пізніше 15 календарних днів від дня застосування тимчасового заходу.

Застава повертається повністю заявникові при відмові суду у прийнятті позову до розгляду чи задоволенні позову повністю або частково. У противному разі застава звертається на виконання рішення про компенсацію шкоди відповідачеві, завданої застосуванням тимчасових заходів.

При скасуванні визначених в абзаці першому цієї частини тимчасових заходів або якщо при розгляді справи з'ясується відсутність факту порушення чи загрози порушення авторського права і (або) суміжних прав, суд має право на клопотання відповідача прийняти судове рішення щодо надання відповідачу належної компенсації позивачем за будь-яку шкоду, завдану цими заходами.

Цивільний кодекс України (набув чинності з 01.01.2004 р.)

Стаття 431. Наслідки порушення права інтелектуальної власності

1. Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Стаття 432. Захист права інтелектуальної власності судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.

2. Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Кримінальний кодекс України (набув чинності з 01.01.2001 р. )

Стаття 177. Порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності.

1. Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, - караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, - караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, - караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого та з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувалися для їх виготовлення.

Примітка. У статтях 176 та 177 цього Кодексу матеріальна шкода вважається завданою в значному розмірі, якщо її розмір у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі - якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі - якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(Стаття 176 в редакції Закону N850-IV від22.05.2003, із змінами, внесеними згідно із Законом N3423-IV від 09.02.2006)

Стаття 177. Порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію

1. Незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, сорту рослин, раціоналізаторської пропозиції, привласнення авторства на них, або інше умисне порушення права на ці об'єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, - караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, - караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, - караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого та з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувалися для її виготовлення.

1) Авторські і суміжні права - визначення понять

Стаття 2. Законодавство України про авторське право і суміжні права

Законодавство України про авторське право і суміжні права базується на Конституції України ( 254к/96-ВР ) і складається з відповідних норм Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), цього Закону, законів України, "Про кінематографію" ( 9/98-ВР ), "Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ), "Про видавничу справу" ( 318/97-ВР ), "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм" ( 1587-14 ) та інших законів України, що охороняють особисті немайнові права та майнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав.

{ Стаття 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }

Стаття 3. Сфера дії Закону

1. Дія цього Закону поширюється на:

а) твори, зазначені у частині першій статті 8 цього Закону, і об'єкти суміжних прав, зазначені у статті 35 цього Закону, незалежно від місця їх першого оприлюднення (або не оприлюднені, але знаходяться в об'єктивній формі на території України), авторами яких або особами, яким належить авторське право і (або) суміжні права на них, є фізичні особи, які є громадянами України або не є її громадянами, але мають постійне місце проживання на території України, або юридичні особи, які мають місцезнаходження на території України;

б) твори, зазначені у частині першій статті 8 цього Закону, і об'єкти суміжних прав, зазначені у статті 35 цього Закону, вперше оприлюднені на території України або вперше оприлюднені за межами України, але після цього протягом 30 днів оприлюднені на території України;

в) передачі організацій мовлення, що мають місцезнаходження на території України і здійснюють передачі за допомогою передавачів, розташованих на території України;

г) твори архітектури і скульптури, які об'єктивно знаходяться на території України;

д) твори та об'єкти суміжних прав, які охороняються відповідно до міжнародних договорів України.

2. Положення цього Закону спрямовані на захист особистих немайнових прав і майнових прав:

а) суб'єктів авторського права, зазначених у статті 7 цього Закону, і суб'єктів суміжних прав, зазначених у частині першій статті 36 цього Закону, які є громадянами України або не є громадянами України, але мають постійне місце проживання на території України (для юридичних осіб - місцезнаходження на території України), незалежно від того, на якій території вперше були оприлюднені їх твори чи об'єкти суміжних прав;

б) суб'єктів авторського права, зазначених у статті 7 цього Закону, і суб'єктів суміжних прав, зазначених у частині першій статті 36 цього Закону, незалежно від їх громадянства і постійного місця проживання (для юридичних осіб - їх місцезнаходження), твори чи об'єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені на території України або не оприлюднені, але які знаходяться в об'єктивній формі на території України;

в) суб'єктів авторського права, зазначених у статті 7 цього Закону, і суб'єктів суміжних прав, зазначених у частині першій статті 36 цього Закону, незалежно від їх громадянства і постійного місця проживання, твори чи об'єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені в іншій країні та протягом 30 днів після цього оприлюднені на території України;

г) інших осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права.

3. Суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, незалежно від їх громадянства, твори чи об'єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені на території іншої держави або не оприлюднені, але знаходяться в об'єктивній формі на території іншої держави, правова охорона надається відповідно до міжнародних договорів України.

Стаття 4. Повноваження Установи у сфері охорони авторського права і суміжних прав

1. Установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони авторського права і суміжних прав, здійснює свої повноваження у межах, що передбачені законом, і виконує такі функції:

аналізує стан застосування і дотримання національного законодавства і міжнародних договорів у сфері авторського права і суміжних прав; { Абзац другий частини першої статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }

забезпечує облік організацій колективного управління після їх реєстрації, здійснює нагляд за діяльністю цих організацій і надає їм методичну допомогу; { Абзац третій частини першої статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }

здійснює контроль за виконанням цього Закону у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

здійснює посередництво у переговорах і при вирішенні конфліктів між організаціями колективного управління, а також між цими організаціями і суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав;

організує розробку нормативів і таблиць щодо розміру мінімальної винагороди і її розподілу між авторами і іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав і подає їх для затвердження в установленому порядку; { Абзац шостий частини першої статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }

забезпечує відтворювачів, імпортерів і експортерів примірників аудіовізуальних творів, фонограм (відеограм) контрольними марками відповідно до Закону України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм" ( 1587-14 ), веде Єдиний реєстр одержувачів контрольних марок;

організує приймання і розгляд заявок на державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва, а також на реєстрацію договорів, які стосуються прав авторів на твори, і здійснення їх реєстрації;

забезпечує складання і періодичне видання каталогів усіх державних реєстрацій авторського права;

організує публікацію офіційного бюлетеня з питань охорони авторського права і суміжних прав;

забезпечує розробку і реалізацію освітніх програм у сфері охорони авторського права і суміжних прав;

представляє інтереси України з питань охорони авторського права і суміжних прав у міжнародних організаціях відповідно до чинного законодавства;

доручає закладам, які входять до державної системи правової охорони інтелектуальної власності, відповідно до їх спеціалізації, виконувати окремі завдання, що визначені цим Законом, Положенням про Установу, іншими нормативно-правовими актами у сфері правової охорони інтелектуальної власності;

сприяє діяльності організацій колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, пов'язаної з виконанням функцій, які визначені статтею 49 цього Закону; ( Частину першу статті 4 доповнено абзацом чотирнадцятим згідно із Законом N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003 )

здійснює інші повноваження відповідно до законів. { Абзац п'ятнадцятий частини першої статті 4 в редакції Закону N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }

2. Установа має право вимагати від організацій колективного управління передбачену частиною сьомою статті 48 цього Закону інформацію.

3. Фінансування діяльності Установи провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.

АВТОРСЬКЕ ПРАВО

Стаття 7. Суб'єкти авторського права

Суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Стаття 8. Об'єкти авторського права

1. Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:

1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);

2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

3) комп'ютерні програми;

4) бази даних;

5) музичні твори з текстом і без тексту;

6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;

7) аудіовізуальні твори;

8) твори образотворчого мистецтва;

9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;

11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо; ( Пункт 11 частини першої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003 )

12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;

13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;

14) похідні твори;

15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;

16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;

17) інші твори.

2. Охороні за цим Законом підлягають всі твори, зазначені у частині першій цієї статті, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).

...