Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ

Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва

УДК 347.91/.95

НОРМА ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА: ПОНЯТТЯ, МЕЖІ ДІЇ, ТА РЕАЛІЗАЦІЯ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Спеціальність: 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступня

кандидата юридичних наук

ПІДЛУБНА Оксана Василівна

Київ - 2007

Дисертація є рукопис.

Робота виконана на кафедрі правосуддя Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Гетманцев Олександр Валентинович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри правосуддя

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, Фурса Світлана Ярославівна, Інститут міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародного права

кандидат юридичних наук, Штефан Олена Олександрівна, НДІ інтелектуальної власності Академії Правових наук України, завідувач відділу Авторських і суміжних прав

Захист відбудеться „20” вересня 2007 року о 10.00 годині за засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.500.01 при НДІ приватного права і підприємництва Академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. Раєвського, 23А.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці НДІ приватного права і підприємництва Академії правових наук України ( 01042, м. Київ, вул. Раєвського, 23А).

Автореферат розісланий „16”серпня 2007 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат юридичних наук О.В. Безух

цивільний процесуальний право становлення

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схвалена Указом Президента України 10 травня 2006 року, відзначає, що справедливе судочинство та належний захист прав і свобод людини можливі лише за наявності досконалого процесуального законодавства (Розд. І ст.3). У зв'язку з цим усе більшої актуальності набуває проблема не просто якісного оновлення категоріально-понятійного апарату науки цивільного процесуального права, але й узагалі концептуально відмінного підходу до текстуального закріплення норм цієї галузі права в нормативно-правових актах.

Зміни законодавства, поява докорінно нових категорій цивільних справ (особливо, в окремому провадженні) та їх складність викликали реальну потребу у дослідженні та вдосконаленні цивільних процесуальних норм, що регулюють відносини, пов'язані зі здійсненням правосуддя. Відбулося розширення дії принципу диспозитивності, з'явилася можливість ухвалення заочного рішення у випадку неявки у судове засідання відповідача, сповіщеного про час та місце розгляду справи по суті, внесені істотні зміни в порядок розгляду справи в касаційній інстанції. Але нові положення співіснують із раніш чинними, і не завжди має місце узгодженість між ними, що викликає певні труднощі в судовій практиці. Поряд з дещо невдалими формулюваннями тексту цивільних процесуальних норм, які потребують уточнення і перефразування, часто навіть очевидні положення не знаходять свого відображення в Цивільному процесуальному кодексі України. Зокрема, йдеться про особливості дії норми цивільного процесуального права в часі, просторі та за колом осіб. Поглиблений аналіз цивільного процесуального законодавства переконує в необхідності його подальшого вдосконалення шляхом проведення науково-практичних досліджень з метою розв'язання найбільш актуальних проблем правового регулювання цивільно-процесуальних відносин.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Ця тема входить до плану науково-дослідної роботи кафедри правосуддя Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича “Проблеми розвитку і вдосконалення процесуального законодавства в Україні та практики його застосування” (номер державної реєстрації 0105 U 002887).

Мета та основні завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексний науковий аналіз понятійного, видового і системного аспектів дослідження проблемних питань закріплення та реалізації норм цивільного процесуального права, формулювання теоретичних висновків та розробка пропозицій, спрямованих на розвиток теорії цивільного процесуального права, усунення колізій законодавства з досліджуваних питань, для подальшого вдосконалення й підвищення якості системи норми цивільного процесуального права та їх застосування.

Тому серед основних завдань даного теоретичного дослідження варто виділити наступні:

дослідити процес становлення, нормативного закріплення і теоретичного розвитку змісту й значення норм цивільного процесуального права України;

здійснити комплексну класифікацію норм цивільного процесуального права України за різними критеріями на основі спільності їх ознак і функціонального призначення;

розглянути структуру внутрішньої будови норми цивільного процесуального права і дослідити специфіку її окремих складових - гіпотези, диспозиції та санкції норм цивільного процесуального права;

проаналізувати особливості та закономірності дії норми цивільного процесуального права в часі, просторі та за колом осіб;

дослідити форми й особливості реалізації норм цивільного процесуального права;

на основі проведеного дослідження виробити способи вдосконалення цивільного процесуального законодавства нашої держави, в тому числі шляхом внесення відповідних змін до Цивільного процесуального кодексу України.

Об'єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що регулюються нормами цивільного процесуального права, і виникають, змінюються та припиняються для справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних, юридичних осіб і держави.

Предметом дослідження є аналіз правових норм цивільного процесуального права, що розміщені в чинному цивільному процесуальному законодавстві України та в нормативно-правових актах матеріальних галузей права нашої держави, а також доктрина науки цивільного процесуального права.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає система наукових методів, що в комплексі застосовуються дисертантом для виконання завдань дослідження та досягнення його мети. Дисертаційне дослідження базується на методах і прийомах наукового пізнання, основу яких складають діалектичний метод як загальнонауковий метод, та системно-функціональний - в якості конкретно-прикладного методу дослідження. У роботі також застосовані формально-логічний, порівняльно-правовий та історичний методи дослідження, що дало можливість дослідити зміст і виділити найважливіші особливості норм цивільного процесуального права України та специфіку їх реалізації

Науково-теоретичною основою даного дисертаційного дослідження стали основні положення загальної теорії права, викладені у працях С.С.Алєксєєва, В.В.Лазарева, В.Н.Хропанюка, В.В.Копєйчикова, А.М.Колодія та інших. Основи дослідження цивільного процесуального права заклали вчені-процесуалісти кінця ХІХ - початку ХХ століття, теоретичні напрацювання яких також використані в даній дисертаційні роботі, зокрема це праці О.Бюлова, Є.В.Васьковського, Г.Вербловського, А.Г.Гойхбарга, М.І.Малініна, Є.О.Нєфєдьєва, А.Х.Гольмстена тощо. Окремі аспекти осмислення, вдосконалення та реалізації норм цивільного процесуального права в різні роки досліджували О.Т.Боннер, М.А.Вікут, В.М.Горшенев, М.А.Гурвіч, А.О.Добровольский, О.ГДріжчана, П.П.Заворотько, П.Ф.Єлісейкін, В.В.Комаров, С.В.Курильов, О.Г.Лук'янова, А.О.Мельніков, Ю.І.Мельніков, В.М.Протасов, В.І.Тертишніков, М.К.Треушніков, Д.М.Чечот, М.С.Шакарян, М.Й.Штефан, С.Я.Фурса, К.С.Юдельсон та інші правознавці. Поряд з цим, норма цивільного процесуального права декілька разів ставала предметом дисертаційних досліджень: Н.О.Чечіної (1965 р.), Л.С.Самсонової (1982 р.), Є.А.Крашеннікова (1983 р.), Д.В.Малихіна (2005 р.). Нормативну основу дослідження складають норми чинного ЦПК та інших кодексів України, окремі міжнародні договори та угоди з питань взаємної правової допомоги. Емпіричною основою дослідження стали опубліковані постанови Європейського суду з прав людини, а також розміщена в офіційних джерелах та інтернет-сайтах практика Верховного Суду України, практика місцевих судів та результати соціалогічних досліджень.

Наукова новизна даного дисертаційного дослідження полягає в тому, що в національній цивільній процесуальній науці ця робота є одним із комплексних, системних наукових досліджень маловивчених проблем визначення змісту й особливостей норм цивільного процесуального права при їх застосуванні в процесі здійснення правосуддя в цивільних справах в Україні та реформування законодавства в проаналізованій сфері. Дана робота являє собою перше дисертаційне дослідження з цих питань, виконане на основі нового вітчизняного процесуального законодавства. Загальна спрямованість дослідження дала змогу обґрунтувати наступні теоретичні положення, висновки та практичні пропозиції, що виносяться на захист:

1. Уперше обгрунтовано і сформульовано критерії співвідношення норм цивільного процесуального права та норм матеріальних галузей права, які містять норми, що стосуються особливостей здійснення правосуддя. З огляду на це доводиться необхідність законодавчого закріплення принципу верховенства процесуальних норм, розміщених у ЦПК України, над нормами матеріального права, які стосуються окремих питань цивільного процесу.

2. Обгрунтовується наявність, окрім загальних ознак, властивих всім нормам права (загальнообов'язковість, формальна визначеність, установленість або санкціонованість державою, гарантованість заходами державного примусу), специфічних особливостей, притаманних виключно нормам цивільного процесуального права, а саме: 1) спрямованість на виконання завдань цивільного судочинства - забезпечення справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ; 2)реалізуються з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних, юридичних осіб, держави; 3)системний характер норм цивільного процесуального права полягає в тому, що при розгляді і вирішенні цивільних справ застосовується не окреме правило поведінки, а певна сукупність норм цивільного процесуального права; 4) організаційно-процедурний характер, що розрахований на неодноразове використання в типових, повторюваних ситуаціях; 5) особливим адресатом норм цивільного процесуального права виступає суд.

3. Сформульовано положення, відповідно до якого поняття “заходи процесуального примусу” ширше від поняття “санкції цивільного процесуального права”. Якщо перше спрямоване, насамперед, на уникнення чи припинення правопорушення, то санкція норми цивільного процесуального права є кінцевою оцінкою, реакцією держави на здійснене порушення правових приписів, що може і не виражатися в примусовості.

4. Визначаючи межі дії норм цивільного процесуального права, вперше виділяється необхідність розмежування об'єктивного (дія в часі і просторі) і суб'єктивного (дія норми за колом осіб) критеріїв, головна відмінність між якими виражається ступенем та формою можливого впливу учасника цивільного процесу на реалізацію норми цивільного процесуального права. Виділено особливості меж такої дії.

5. Аргументується необхідність виділення поряд із формами реалізації норм цивільного процесуального права (застосування, виконання, використання, дотримання) і способи такої діяльності (активний і пасивний). Доводиться, що форми, які залежать від мети правозастосування, та способи реалізації норм цивільного процесуального права, зумовлені конкретними діями суду чи учасників цивільного процесу, співвідносяться між собою як загальне і окреме. Дано авторське визначення обох правових категорій.

6. На основі аналізу існуючих у науці цивільного процесуального права поглядів на стадії застосування цивільних процесуальних норм (встановлення фактичних обставин справи; вибір і аналіз норм цивільного процесуального права; постановлення акта застосування норми цивільного процесуального права) автор обгрунтовує наявність кінцевої стадії - контролю за виконанням правозастосовчого акта.

7. Доведено, що судове рішення, окрім вимог законності та обгрунтованості, повинні також відповідати ознакам однозначності та своєчасності. Однозначною є постанова суду, зміст якої чітко і зрозуміло викладено у вигляді, доступному для сприйняття та виконання. Своєчасною є постанова суду, ухвалення, проголошення та набрання законної сили котрою здійснюється в порядку та в строки, визначені цивільним процесуальним законодавством.

8. На основі застосування системного, видового, функціонального та структурного аналізу норм цивільного процесуального права уточнено визначення поняття “норма цивільного процесуального права”, як встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових, формально-визначених правил поведінки організаційно-процедурного характеру, які з метою регламентації порядку здійснення правосуддя в цивільних справах закріплюють права й обов'язки учасників процесу та процедуру вчинення ними процесуальних дій, а також захищені від можливих порушень заходами державного примусу чи іншими процесуальними засобами.

9. На підставі аналізу необхідної кількості структурних елементів норми цивільного процесуального права (класичний, дуалістичний, комплексний та факультативний підходи) знайшло подальший розвиток положення про те, що норма цивільного процесуального права обов'язково складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції, які можуть бути текстуально закріплені в одній або декількох статтях цивільного процесуального законодавства.

10. Обгрунтовується необхідність доповнення чинного ЦПК України главою І “Основні поняття цивільного процесуального права”, в якій розміщуватимуться основоположні терміни та категорії цієї галузі права.

Практичне значення висновків і пропозицій, що містяться в дисертаційному дослідженні, полягає у тому, що вони можуть бути використані: 1) у законодавчій діяльності - з метою подальшого вдосконалення цивільного процесуального законодавства та узгодження його положень зі змістом нормативно-правових актів матеріальних галузей права, а також істотного оновлення структури цивільного процесуального кодексу України; 2) у правозастосовчій діяльності - для уникнення розрізненого тлумачення норм цивільного процесуального права в процесі їх реалізації при здійсненні правосуддя в цивільних справах; 3) у науково-дослідницькій діяльності - для наступного поглибленого наукового аналізу проблем, пов'язаних із реалізацією норм цивільного процесуального права України в процесі здійснення правосуддя в цивільних справах; 4) у навчальному процесі - шляхом розробки та читання лекцій зі спецкурсів із цивільного процесуального права для студентів вищих юридичних закладів освіти, а також при підготовці підручників, навчальних посібників із зазначених дисциплін цивільного процесуального права України.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оьговорювались на засіданнях відділу проблем приватного права Науково-долідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України. Основні положення дисертації були оприлюднені на міжнародній науковій конференції, присвяченій 175-річчю з дня народження Георгія Андрузького (м.Київ, 2002 р.), на науково-практичній коференції “Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України” (м.Івано-Франківськ, 2002 р.), на науково-практичній конференції “Нові Цивільний і Кримінальний кодекси - важливий етап кодифікації законодавства України” (м.Івано-Франківськ, 2002 р.), на всеукраїнській науково-практичній коференції “Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування у сучасний період” (м.Хмельницький, 2002 р.), на міжнародній науково-практичній конференції “Тактика, методика, етика захисту та представництва” (м. Київ, 2003 р.), на науково-теоретичній конференції “Методологія приватного права” (м. Київ, 2003 р.), на науково-практичній конференції “Проблеми кодифікації законодавства України” (м.Київ, 2003 р.), на міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів та молодих учених “Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” (м. Тернопіль, 2003 р.), на міжнародній науково-практичній конференції “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (м. Київ, 2004 р.), на І міжнародній науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу' 2004”. (м. Дніпропетровськ: 2004 р.), на VІІІ міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта' 2005” (м. Дніпропетровськ, 2005 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення в шести статтях, які входять до переліку фахових наукових видань ВАК України, а також у тезах 10 доповідей на конференціях різного рівня.

Структура дисертації. У відповідності до мети, завдань і предмета дослідження структура дисертації наступна: вступ, три розділи, які мають загалом 10 підрозділів, висновки, список використаних джерел і літератури. Повний обсяг дисертації 235 сторінок, в тому числі список використаних джерел, який охоплює 310 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, характеризується стан її наукової розробки, визначається мета, основні завдання, сформульовано об'єкт і предмет, методологічні засади дисертаційного дослідження, особистий внесок автора в одержанні наукових результатів, викладених в дисертації, зазначається наукова новизна роботи, отримані теоретичні та практичні результати, а також вказується їх апробація та опублікування.

Розділ І “Правова природа норм цивільного процесуального права” скаладається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 1.1 “Поняття та ознаки норми цивільного процесуального права” формулюється визначення норми цивільного процесуального права як встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових, формальновизначених правил поведінки організаційно-процедурного характеру, які з метою регламентації порядку здійснення правосуддя в цивільних справах, закріплюють права й обов'язки учасників процесу та процедуру вчинення ними процесуальних дій, а також захищені від можливих порушень заходами державного примусу чи іншими процесуальними засобами.

Обгрунтовується наявність окрім загальних ознак, які властиві всім нормам права (загальнообов'язковість, формальна визначеність, установленість або санкціонованість державою, гарантованість заходами державного примусу), специфічних особливостей, притаманних виключно нормам цивільного процесуального права, а саме: 1) встановлюються або санкціонуються компетентними органами держави Україна у вигляді правил поведінки самостійної галузі права; 2.) спрямовані на виконання завдань цивільного судочинства - таких як охорона прав чи законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави або вчинення окремих процесуальних дій; покликані забезпечувати своєчасність, неупередженість і повноту розгляду та вирішення цивільних справ; 3) перебуваючи у тісному взаємозв'язку з іншими галузями права, цивільно-процесуальні норми виступають засобами реалізації на практиці та захисту порушених чи оспорюваних прав суб'єктів матеріально-правових відносин; 4) цивільний процес, що виникає по конкретній справі, обслуговується не окремими нормами - щоразу залучається практично вся галузь цивільно-процесуального права, тобто повністю задіюється складна, внутрішньо узгоджена і цілісно структурована нормативна система; 5) характеризуються організаційно-процедурним характером, викладених у них приписів, які закріплюють детальну регламентацію (спосіб та послідовність вчинення, а також форму вираження результатів) усіх процесуальних дій учасниками судочинства, що розрахована на неодноразове використання в типових, повторюваних ситуаціях; 6) є загальнообов'язковими для всіх осіб (громадян Україні, іноземних громадян та осіб без громадянства, юридичних осіб тощо), які вступають чи залучаються до цивільного процесу на засадах юридичної рівності; 7) особливим адресатом норм цивільного процесуального права виступає судовий орган, який наділений владними (судовими) повноваженнями в процесі розгляду та вирішення цивільних справ; 8) дотримання норм цивільного процесуального права забезпечується різними правовими заходами (гарантіями), в тому числі цивільними процесуальними засобами захисту і відповідальності.

Пропонується окремий (перший) розділ ЦПК України назвати “Основні поняття цивільного процесуального права” і розмістити в ньому визначення тих правових категорій, якими законодавець оперує в усьому ЦПК України. Значення інших термінів за необхідністю розкриватиметься в кодексі при їх фіксації.

У підрозділі 1.2 “Класифікація та види норм цивільного процесуального права” доводиться, що за умови врахування різнопланових підстав для класифікації норм цивільного процесуального права, ми отримуємо не довільно сконструйовану класифікацію, а об'єктивно зумовлений поділ юридичних норм, який після внутрішньої будови власне правової норми є другим рівнем загальної структури права. Всі ці обставини торкаються істотних проблем структурних взаємозв'язків правової системи в загальному. Всі норми цивільного процесуального права утворюють цілісну і взаємообумовлену систему. Жодна правова норма не може існувати ізольовано від інших, тому досліджувати їх зміст та ознаки необхідно лише в сукупності.

У підрозділі 1.3 “Внутрішня будова норми цивільного процесуального права” узагальнюються підходи до розуміння структурної будови норми цивільного процесуального права дозволяють узагальнити існуючі твердження і звести їх до чотирьох груп: 1) Класична течія, суть висловлювань прихильників якої стосується такої структурної будови будь-якої норми права, що в усіх випадках складається з трьох елементів, викладених у такій логічній схемі: “якщо - то - інакше”. Це означає, що норма передбачає в якості своїх основних частин не тільки правило поведінки (диспозицію), але ще й умови своєї дії (гіпотезу), а також наслідки за невиконання (санкція). 2) Дуалістична течія. Зміст тверджень цієї групи полягає в тому, що в класичній тричленній формулі міститься не одне, а два правила поведінки. Одне з них розраховано на такий порядок суспільних відносин, який законодавець визнає нормальним (ідеться про регулятивну норму). Інше правило, як протилежність першого, розраховано на різного роду відхилення від нормального перебігу повсякденних відносин (охоронна норма). 3) Комплексна течія, охоплює такі точки зору, котрі обгрунтовують відсутність єдиної, універсальної структури, притаманної всім нормам цивільного процесуального права. Це вже згадувана нами вище теза про наявність одночасно дво- та триелементних норм у цивільному процесуальному законодавстві. 4) Факультативна течія включає найменш поширені, неординарні пропозиції або про доповнення структури будь-якої норми цивільного процесуального права четвертим складовим елементом, або взагалі про заперечення виділення в будові такої норми окремих частин.

Підтверджується, що наведені судження про структуру норми цивільного процесуального права, вважаємо, що їх необхідно розглядати не як винятки, а як взаємодоповнюючі. Специфіка цивільних процесуальних норм полягає в змісті її гіпотези, диспозиції і санкції, які зумовлюються предметом і методом процесуально-правового регулювання, а також поняттям самої цивільної процесуальної норми. Тому доведено, що найбільш ефективним, правильним і доцільним є такий підхід до дослідження структурної будови норми цивільного процесуального права, в результаті якого зазначеним нормам гарантується найбільш повне і неухильне дотримання та правозастовування всіма учасниками цивільних процесуальних правовідносин. Найбільш оптимально це може гарантувати така внутрішня будову норми цивільного процесуального права, яка складається з трьох обов'язкових елементів, незалежно від свого текстуального закріплення. Доводиться, що санкція норми цивільного процесуального права - це та ж сама диспозиція цієї норми. В такому випадку навіть сама норма цивільного процесуального права в цілому може бути ототожнена з диспозицією; гіпотеза і санкція не є винятками і, оскільки являють собою певною мірою правила поведінки, також можуть бути диспозиціями відповідної норми. Цивільна процесуальна норма і диспозиція цієї норми можуть бути тотожними поняттями, але лише за умови, що мається на увазі відносна самостійність будь-якого цивільного процесуального припису, вираженого в тексті нормативного акта (окремої статті, певного пункту і т.п.).

У підрозділі 1.4 “Співвідношення матеріальних і процесуальних норм” констатується необхідність на нормативному рівні зафіксувати принцип верховенства процесуальних норм, розміщених у ЦПК України, над нормами матеріального права, які стосуються окремих питань цивільного процесу, доповнивши статтю 3 ЦПК України положенням такого змісту: “Норми, які містяться в матеріально-правових актах, і стосуються здійснення правосуддя в цивільних справах, повинні відповідати нормам ЦПК України. У випадку суперечності цих норм положенням цивільного процесуального законодавства повинні застосовуватися норми цього Кодексу.”

Другий розділ - “Межі дії норми цивільного процесуального права” складається із трьох підрозділів. У підрозділі 2.1 “Дія норми цивільного процесуального права в часі” констатується, що єдиним способом, який дозволить усунути всі неузгодженості часових меж норми цивільного процесуального права, є однозначне закріплення в тексті ЦПК України положення, що цивільний процесуальний закон зворотної сили не має. Та враховуючи той факт, що в окремих випадках нормативно-правовим актом вищої юридичної сили, або більш пізньої дати прийняття може бути застосована норма, що матиме зворотну силу, доводиться, що ч.4 ст. 2 ЦПК України варто викласти в такій редакції: “Цивільний процесуальний закон не має зворотної сили, окрім випадків прямо передбачених у нормативно-правовому акті.”

У підрозділі 2.2 “Дія норми цивільного процесуального права в просторі” обгрунтовується, що норми цивільного процесуального права поширюють свою дію на всю територію України. Водночас, доведено, що подальшого уточнення потребує законодавче закріплення цього правила в нормативно-правових актах цивільного процесуального права. У зв'язку з цим підтверджено необхідність доповнення чинного ЦПК положенням наступного змісту: до спірних правовідносин, що виникли, змінилися чи припинилися за межами України, але підлягають розгляду на території України, норми цивільного процесуального права України застосовуються у випадках, установлених цим Кодексом.

У підрозділі 2.3 “Дія норми цивільного процесуального права за колом осіб” обгрунтовується, що межі чинності норм цивільного процесуального права залежать від об'єктивних і суб'єктивних чинників, де до перших критеріїв слід віднести дію норм цивільного процесуального права в часі і в просторі, а до останніх - дію цих норм за колом осіб. Таке розмежування дозволяє більш повно і грунтовно дослідити особливості реалізації та ефективність нормативних приписів цивільного процесуального права, систематизувати просторові, часові та суб'єктні обмеження дій норми цивільного процесуального права України.

Робиться висновок, що необхідно розмежовувати осіб, на яких поширюються і щодо яких застосовуються норми цивільного процесуального права. Такий підхід, на наш погляд, дозволяє конструктивно поєднати ці, на перший погляд, несумісні і суперечливі твердження, а також законодавчо вирішити питання дії норми цивільного процесуального права за колом осіб, доповнивши положення ЦПК України статтею наступного змісту: “Норми цивільного процесуального права поширюють свою дію на всіх осіб, які на законних підставах перебувають на території України і застосовуються до осіб, які беруть участь у справі, інших учасників цивільного процесу під час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, а також виконання судових рішень.”

Третій розділ - “Реалізація норм цивільного процесуального права” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 “Форми реалізації норм цивільного процесуального права” доводиться, що форми реалізації норми цивільного процесуального права - це шляхи такої діяльності, які характеризуються загальним, зовнішнім проявом втілення в цивільних процесуальних відносинах приписів норм цієї галузі права у вигляді застосування, виконання, використання та дотримання. Визначається, що застосування норми цивільного процесуального права - це зовнішня форма реалізації норм цивільного процесуального права, що полягає в практичному втіленні її приписів у цивільні процесуальні правовідносини шляхом здійснення судом своїх повноважень з метою справедливого, неупередженого і своєчасного розгляду та вирішення цивільних справ. Аргументується, що виконання норм цивільного процесуального права - це зовнішня форма реалізації норм цивільного процесуального права, що полягає в практичному втіленні її приписів у цивільні процесуальні правовідносини шляхом здійснення адресатом норми обов'язків, закріплених у ЦПК України. Констатується, що використання норм цивільного процесуального права - це зовнішня форма реалізації норм цивільного процесуального права, що полягає в практичному втіленні її приписів у цивільні процесуальні правовідносини шляхом здійснення адресатом норми прав, закріплених у ЦПК України. Переконливо закріплюється, що дотримання норм цивільного процесуального права - це зовнішня форма реалізації норм цивільного процесуального права, що полягає у практичному втіленні її приписів у цивільні процесуальні правовідносини шляхом утримання адресатом норми від учинення заборонених в ній дій.

Обгрунтовується необхідність виділення поряд з формами реалізації норм цивільного процесуального права способи такої діяльності - це конкретні шляхи такої діяльності, які характеризуються внутрішнім проявом втілення в цивільних процесуальних відносинах приписів норм цієї галузі права у чітко визначений законодавством спосіб - вчиненням активних дій чи у вигляді бездіяльності.

Констатується, що не всім формам реалізації цивільних процесуальних норм притаманні обидва способи реалізації, що залежить і від адресатів нормативних приписів. Відмінністю між двома способами є те, що порушення приписів норми цивільного процесуального права, реалізація якої має бути активною, виражається у вчиненні непередбачених нею дій або в утриманні від дій взагалі; тоді як порушення вимог норми цивільного процесуального права, реалізація якої має відбуватися в пасивний спосіб, можлива лише активними діями.

Якщо порівнювати форми та способи реалізації норм цивільного процесуального права як різнопланові прояви одного правового явища, то вони співвідносяться між собою як загальне і конкретне, де форми реалізації нормативних приписів - це загальне регулювання, що в цілому відповідає на питання: “Яким чином, як відбувається реалізація цивільної процесуальної норми?”, а способи такої реалізації - це конкретне, що вказує “Які саме дії вчиняються?”.

У підрозділі 3.2 “Застосування норм цивільного процесуального права” доводиться, що застосування утворює своєрідний рівень реалізації норм цивільного процесуального права в регулятивних та охоронювальних правовідносинах, не підміняє їх, але сприяє успішному перебігу та завершенню. Поряд з цим, застосування норм цивільного процесуального права призводить до виникнення, зміни чи припинення процесуальних правовідносин у ході реалізації норм матеріального права, здійснюється в процесуальних формах, об'єктивується в процесуальних актах. Пропонується наступний перелік стадій застосування норм цивільного процесуального права: 1) Установлення фактичних обставин справи, 2)Вибір і аналіз норм цивільного процесуального права, 3) Постановлення акта застосування відповідної норми права, 4) Контроль за виконанням приписів правозастосовчого акта.

У підрозділі 3.3 “Акти застосування норм цивільного процесуального права” визначається, що акт застосування цивільних процесуальних норм - це виданий компетентним органом держави в процесі здійснення правосуддя в цивільних справах, проголошений іменем України і наділений законною силою цивільно-процесуальний акт-документ, що містить державно-владний, індивідуально-конкрентий припис щодо реалізації норм цивільного процесуального права для захисту, відновлення чи визнання прав, свобод чи інтересів та обов'язків суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин. Обгрунтовується необхідність зміни назви ст. 208 ЦПК України на “Судові постанови”, виклавши ч.1 таким чином: “Судові постанови в цивільних справах бувають двох видів: 1. Рішення: - рішення суду в позовному провадженні,- рішення суду в наказному провадженні (судовий наказ), - рішення суду в окремому провадженні,- заочне рішення. 2.Ухвали”.

Аргументується, що ст. 213 ЦПК України варто викласти в такій редакції: “Вимоги, яким повинні відповідати судові постанови”:

Постанови суду повинні бути законними, обгрунтованими, однозначними та постановлені у визначені законодавством строки.

Законною є постанова, якою суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обгрунтованою є постанова суду, ухвалена на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однозначною є постанова суду, зміст якої чітко і зрозуміло викладено у вигляді, доступному для сприйняття та виконання.

Своєчасною є постанова суду, ухвалення, проголошення та набрання законної сили котрою здійснюється в порядку та в строки, визначені цивільним процесуальним законодавством.

ВИСНОВКИ

У висновках сформульовано оновні положення та пропозиції, визначені за результатами дисертаційного дослідження. Головними висновками є такі:

Норми цивільного процесуального права здійснюють регулювання правовідносин, які виникають, змінюються і припиняються при здійсненні правосуддя, а також забезпечують втілення на практиці основоположних засад судочинства, реалізація яких сприяє пануванню законності, підвищує правосвідомість і виховує повагу до вимог законодавства в цілому.