Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет державної податкової служби України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Адміністративно-правове регулювання у сфері автомобілебудування в Україні

Пирожкова Юлія Володимирівна

Ірпінь 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі адміністративного та господарського права Запорізького національного університету.

Науковий керівник : доктор юридичних наук, професор Коломоєць Тетяна Олександрівна,Запорізький національний університет, декан юридичного факультету, завідувач кафедри адміністративного та господарського права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, Колпаков Валерій Костянтинович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри адміністративного права;

кандидат юридичних наук, доцент Приймаченко Дмитро Володимирович, Академія митної служби України, начальник кафедри адміністративного та митного права.

Захист відбудеться “4” жовтня 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 27.855.02 в Національному університеті державної податкової служби України за адресою: 08201, Київська область, м. Ірпінь, вул. К.Маркса, 31.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Національного університету державної податкової служби України за адресою: 08201, Київська область, м. Ірпінь, вул. К.Маркса, 31.

Автореферат розісланий “31” серпня 2007 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради М.В.Коваль

1. Загальна характеристика роботи

автомобілебудування адміністративний правовий

Актуальність теми. Перехід економіки України до ринкових відносин та отримання нею статусу держави з ринковою економікою, актуалізує питання організуючого впливу на господарську діяльність у аспекті транспортного забезпечення, транспортного будування, у тому числі автомобілебудування, бо саме автомобільний транспорт займає значне місце в міжнародних, державних та регіональних пасажирських і вантажних перевезеннях. Автомобілебудування є провідною підгалуззю машинобудування, стрижнем промислового виробництва транспортного устаткування. Індекси обсягу продукції автомобілебудівних підприємств за даними Збірнику “Промисловість України у 2001-2006 роках” Державного комітету статистики свідчать про систематичне зростання обсягів виробництва (до попереднього року) в даній сфері: 2001 рік - 114,6% , 2002 рік - 123.3%, 2003рік - 219,2%, 2004 рік - 163.3%, 2005 рік - 122,8%, 2006 рік - 132.2%, отже, обсяг продукції автомобілебудівних підприємств з 2000 року по 2006 рік збільшився на 6,2%. В розвинених країнах ця підгалузь є стратегічною, оскільки забезпечує розвиток багатьох суміжних галузей економіки, освоєння високих технологій, створення складного кінцевого продукту з високою часткою доданої вартості, а також зайнятість населення і належні відрахування до бюджетів усіх рівнів.

В контексті реформування загальних засад адміністративно-правового регулювання в Україні на сучасному етапі, і як наслідок, модифікації всіх елементів механізму відповідного регулювання, серед яких своє чільне місце посідає об'єкт, актуальності набуває питання визначення автомобілебудування як окремого об'єкту адміністративно-правового регулювання, виділення його специфічних рис, окреслення принципів, мети, функцій, завдань, кола суб'єктів, форм і методів адміністративно-правового регулювання у автомобілебудуванні, враховуючи загальнодержавну значущість останнього, а також обґрунтування основних пріоритетів подальшого розвитку відповідної підгалузі економіки, вдосконалення правових (зокрема адміністративно-правових) засад її державного регулювання.

У процесі виконання дисертації були використані наукові праці з філософії права, теорії держави та права, теорії управління, конституційного, адміністративного, господарського права, юридична публіцистика. Безпосередньо проблематиці адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування увага вчених-юристів, на жаль, не приділялася, в основному їх зусилля концентрувалися й продовжують зосереджуватися на дослідженні адміністративно-правового регулювання промисловістю взагалі, не поділяючи її на галузі та підгалузі, а також на розробці ідеї виділення транспортного права і, як наслідок, розробленні проекту Транспортного кодексу України. Фундаментальною базою для дисертаційного дослідження питань адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування стали праці відомих вітчизняних та зарубіжних вчених-адміністративістів: В. Авер'янова, О. Андрійко, Г. Атаманчука, Д. Бахраха, Ю. Битяка, І. Голосніченка, Г. Забарного, Р. Калюжного, С. Ківалова, Л. Коваля, Т. Коломоєць, В. Колпакова, І. Коліушка, А. Комзюка, Т. Кравцової, Н. Нижник, О. Рябченко, Л. Савченко, А. Селіванова, Ю. Тихомирова, В. Шкарупи, В.Цвєткова, Л. Юзькова і ряду інших, які присвячені проблемам адміністративно-правового регулювання промисловістю, проаналізовані та використані також праці українських та російських вчених-юристів, які досліджують питання виокремлення та формування засад транспортного права - В. Гіжевського, Е. Демського, В. Развадовського, В. Синцова та ін. Опрацьовані та використані праці українських та російських вчених-економістів, що вивчають економічний потенціал і розвиток автомобілебудівної промисловості України: К. Гапотченко, Г. Кіндрацької, О. Ломакіної, Н. Мартиненко, М. Мостового, В. Нємцова, А. Семенова, Г. Семенова, В. Ченцова, А. Шегди, І. Ямпольської та ін.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках планів досліджень юридичного факультету Запорізького національного університету на 2003 - 2008 рр. та спеціальної науково-дослідної теми “Основні напрямки реформування законодавства України у контексті європейської інтеграції” (номер державної реєстрації 0104U004048), крім того тема дисертації пов'язана з підготовкою змін до законодавства України про автомобілебудування.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - на підставі аналізу наявних наукових, науково-публіцистичних та нормативних джерел, в тому числі і перспективного законодавства, визначити особливості адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні, а також сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства в зазначеній сфері та практики його застосування.

Згідно з поставленою метою, завданнями дослідження є:

аналіз історичного розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування, визначення основних етапів його становлення із формулюванням специфічних особливостей кожного;

характеристика положень сучасної правової доктрини щодо визначення адміністративно-правових засад регулювання у сфері автомобілебудування;

визначення та окреслення специфічних ознак автомобілебудування як об'єкта адміністративно-правового регулювання;

з'ясування співвідношення термінів “державне управління”, “державне регулювання”, “адміністративно-правове регулювання” у сфері автомобілебудування в Україні;

здійснення системного аналізу елементів механізму адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування;

узагальнення зарубіжного досвіду адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування та основних передумов його запозичення в Україні;

визначення та окреслення перспектив розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування, формулювання ключових проблем, пов'язаних із ефективним функціонуванням даної машинобудівної підгалузі в Україні;

розроблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства у сфері адміністративно-правового регулювання автомобілебудуванням в Україні.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, які виникають у процесі адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування.

Предмет дослідження - теоретико-методологічні засади, нормативні основи та процедура здійснення адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить сукупність методів та прийомів наукового пізнання, як загальнонаукових (діалектичний, історичний, логічний, системний аналіз тощо), так і спеціальних (документального аналізу, порівняльно-правового тощо). Так, діалектичний метод пізнання процесів, що відбуваються в сфері адміністративно-правового регулювання автомобілебудуванням, дозволяє розглянути їх у розвитку та взаємозв'язку, виявити усталені напрямки і закономірності в цілому. Історично-правовий метод передбачає вивчення адміністративно-правового регулювання автомобілебудуванням у його розвитку, виявлення зв'язку минулого і сьогодення (підрозділи 1.1, 2.1, 3.2), системно-структурний підхід застосовувався при визначенні суб'єктів відносин в сфері адміністративно-правового регулювання автомобілебудівною промисловістю як певної організаційної структури (2.2), логіко-семантичний для формулювання відповідних дефініційних конструкцій (1.2, 2.1, 2.2, 2.3, 3.2). Важливого значення набуває також порівняльно-правовий метод, який дозволяє виявити переваги та недоліки зарубіжного досвіду організації і функціонування автомобілебудування (3.1), та соціологічний метод щодо з'ясування думки фахівців-практиків щодо проблеми, яка досліджується (підрозділи 1.2, 2.3, 3.1, 3.2). Методи моделювання, аналізу та синтезу були використані при розробці пропозицій з удосконалення законодавства. Специфіка об'єкту, що досліджується, його міжгалузевий характер передбачає застосування цілого ряду наукових підходів: фундаментального, органічної єдності теорії і практики (1.2, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2), поєднання критичного і раціонального (1.2, 3.1, 3.2), порівняльно-ретроспективного (1.1), єдності логічного та системного підходу. Використання синергетичного наукового напрямку та комплексне застосування методів наукового пізнання сприяло дослідженню організаційно-правових питань адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в сукупності всіх елементів, єдності соціального змісту та юридичної форми, що сприяло підвищенню наукового й практичного значення отриманих результатів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексним монографічним дослідженням, присвяченим адміністративно-правовому регулюванню у сфері автомобілебудування в Україні. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень та висновків, запропонованих здобувачем особисто, які виносяться на захист:

вперше - спираючись на положення теорії адміністративного права, наводиться авторське визначення автомобілебудування як об'єкту адміністративно-правового регулювання, визначаються його специфічні властивості;

- проаналізовано генезис адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні у законодавстві та правовій доктрині, виділені етапи його розвитку із характеристикою специфічних рис кожного із них;

- детально охарактеризовано елементи механізму адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні - мета, завдання, функції, принципи, суб'єкти, методи та форми із їх класифікаційним розподілом та характеристикою потенціалу кожного різновиду;

удосконалено - загальнотеоретичні положення щодо принципів, методів та форм адміністративно-правового регулювання, а також визначення системи суб'єктів адміністративно-правового регулювання;

узагальнено теоретичні положення щодо дослідження вченими-юристами адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні у різні історичні періоди;

систематизовано та узагальнено зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування, визначено пріоритети його запозичення в Україні;

дістало подальшого розвитку - обґрунтування необхідності внесення змін до системи суб'єктів адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування, сформульовано пропозицію щодо виділення учасників адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування (автомобілебудівні корпорації, холдингові автомобільні компанії), які не наділені владними повноваженнями як суб'єкти адміністративно-правового регулювання, але сприяють формуванню правового потенціалу відповідного регулювання та практиці його застосування;

розглянуто питання щодо співвідношення державного управління, державного регулювання та адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування та обґрунтовано пропозицію перспективного переходу від державного управління до державного, і зокрема адміністративно-правового, регулювання автомобілебудуванням у відповідній сфері суспільних відносин;

на підставі комплексного аналізу чинного та перспективного законодавства, визначені основні тенденції подальшого розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні, сформульовані конкретні пропозиції щодо удосконалення законодавства та практики його застосування, окремі пропозиції висловлені автором вперше.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес і може вимірюватись за кількома параметрами:

- у науково-дослідній діяльності - результати дисертаційного дослідження поглиблюють існуючі уявлення про сучасний стан та основні тенденції розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування і можуть бути використані для подальших наукових досліджень з відповідної проблематики;

- у правотворчій та в правозастозовчій діяльності - результати дослідження містять ряд пропозицій щодо внесення змін до чинного законодавства, в тому числі, щодо розробки та прийняття спеціального законодавчого акту - Закону “Про автомобілебудування”, запропоновані рекомендації можуть бути використанні для підвищення ефективності практичної діяльності органів виконавчої влади в сфері реалізації функцій організації та забезпечення діяльності вітчизняних автомобілебудівних підприємств;

- у навчальному процесі - матеріали дослідження можуть бути використані при викладанні студентам вищих навчальних закладів дисципліни “Адміністративне право України”, враховані при підготовці відповідних підрозділів підручників і навчальних посібників з курсу “Адміністративне право України. Особлива частина”, “Транспортне право України”, а також наукових статей і повідомлень.

Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, викладених в дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, всі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовані на підставі особистих досліджень автора.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Матеріали дослідження обговорювалися на кафедрі адміністративного та господарського права юридичного факультету Запорізького національного університету, використовуються у навчальному процесі юридичного факультету ЗНУ (акт впровадження від 21.02.2007р.), Запорізького інституту імені гетьмана Петра Сагайдачного МАУП (акт впровадження від 26.02.2007р.), ЗЮІ ДДУВС України (акт впровадження від 12.03.2007р.), розглянуті на нараді Науково-технічного центру Запорізького автомобілебудівного заводу (акт впровадження від 21.02.2007р.), на загальних зборах ТОВ “Торгово-промислової компанії “УКРАВТОДІМ” (акт впровадження від 21.02.2007р.). Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені на дванадцяти науково-практичних та наукових конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції “Влада і суспільство: проблеми взаємодії” (м. Запоріжжя, 18-19 листопада 2005р.); Всеукраїнській науково-практичній студентській конференції “Регіони України: історія становлення та проблеми сучасного розвитку” (м. Донецьк, 12 лютого 2006 р.); Першій Всеукраїнській цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (м. Одеса, 24-25 лютого 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (м. Київ, 20-21 квітня 2006 р.); Міжвузівській науково-практичній конференції молодих вчених “Проблеми боротьби зі злочинністю очима майбутніх правоохоронців” (м. Дніпропетровськ, 15 травня 2006 р.); Щорічній міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, 18-19 травня 2006 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Реформування законодавства з питань протидії злочинності в контексті євроінтеграційних прагнень України” (м. Запоріжжя, 25-26 травня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Другі Прибузькі юридичні читання” (м. Миколаїв, 17 вересня 2006 р.); Форумі вчених-адміністративістів Південно-східних регіонів України (м. Запоріжжя, 26-27 жовтня 2006 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми реформування приватного права України” (м. Запоріжжя, 08 грудня 2006 р.), Всеукраїнській конференції з адміністративного права “Перспективи та проблеми адміністративної реформи в Україні” (м. Запоріжжя, 01-02 березня 2007 р.); Всеукраїнській студентській науково-практичній конференції “Проблеми та перспективи реформування права України очима молодих вчених” (м. Запоріжжя, 23 березня 2007 р.).

Публікації. Основні висновки авторських досліджень знайшли відображення у п'ятнадцяти опублікованих наукових статтях та тезах доповідей на науково-практичних конференціях, три з яких надруковані у юридичних фахових виданнях, затверджених ВАК України. У співавторстві опубліковано навчальний посібник “Адміністративне право України” (здобувач у співавторстві розробив розділ 4 “Державне управління” С. 53-65.)

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 223 сторінки, із них список використаних джерел складається із 322 найменувань і займає 28 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержанні, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ І “Автомобілебудування як об'єкт адміністративно-правового регулювання”, який містить два підрозділи, присвячено загальнотеоретичним питанням визначення поняття та окреслення специфічних ознак автомобілебудування як об'єкту адміністративно-правового регулювання, розвитку адміністративно-правового регулювання у відповідній сфері відносин у законодавстві та правовій науці.

У підрозділі 1.1 “Генезис адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні у законодавстві та правовій доктрині” зазначається, що історія адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування у вітчизняному законодавстві характеризується тривалістю, етапністю, прийняттям цілої низки нормативно-правових актів, перш за все, узагальнюючого характеру, спрямованих на врегулювання відносин у галузі машинобудівної промисловості із лише фрагментарним акцентом на сфері автомобілебудування. На підставі опрацювання різноманітних наукових, нормативних, публіцистичних джерел, пропонується власний варіант періодизації адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування у вітчизняному законодавстві, виділяється п'ять етапів (початковий, етап сталого розвитку, передрефоромаційний, перехідний, новітній), кожен з яких містить у собі декілька відносно самостійних стадій й відрізняється своєю специфікою. У вітчизняній адміністративно-правовій доктрині періодизація максимально наближена до періодизації розвитку адміністративно-правового регулювання у законодавстві (також п'ять етапів), але, на жаль, комплексних наукових досліджень, присвячених безпосередньо адміністративно-правовому регулюванню у сфері автомобілебудування, немає, що свідчить про стійку відсутність надійного наукового підґрунтя для ефективного адміністративно-правового регулювання вітчизняним автомобілебудуванням. У дисертації формулюються конкретні пропозиції щодо можливого відновлення відповідних прогалин у вітчизняній адміністративно-правовій науці.

У підрозділі 1.2 “Поняття, ознаки автомобілебудування як об'єкту адміністративно-правового регулювання” аналізуються загальнодоктринальні положення стосовно промисловості як об'єкту адміністративно-правового регулювання та узагальнюються погляди вчених-адміністративістів відносно співвідношення державного управління та державного регулювання (праці В.Авер'янова, Г.Атаманчука, Ю.Битяка, Ю.Ведєрнікова, В.Колпакова, С.Ківалова. Т.Коломоєць, Ю.Тихомирова, В.Шкарупи та ін.) в цілому і в галузі промисловості та транспорту зокрема, на підставі чого пропонується виділяти автомобілебудування як складову частину промисловості, транспорту і як самостійний об'єкт адміністративно-правового регулювання, а також розглядати адміністративно-правове регулювання у сфері автомобілебудування як складову державного регулювання .

Зважаючи на те, що до цього часу немає ні офіційного визначення автомобілебудування, ні базового нормативно-правового акту, який би закріплював засади регулювання відносин у відповідній сфері, на законодавчому рівні спостерігається термінологічний хаос, який полягає у помилковому ототожненні автомобілебудування із транспортом, транспортним засобом, автомобілем, автомобільним транспортом, підприємством з виробництва автомобілів та офіційним виробником автомобільної марки. Це дозволило сформулювати власне визначення автомобілебудування як об'єкту адміністративно-правового регулювання, основними специфічними ознаками якого є: міжгалузевий характер; безпосередній зв'язок з іншими промисловими галузями; своєрідність зовнішніх форм прояву елементів механізму адміністративно-правового регулювання; комплексний характер; взаємозв'язок автомобілебудівних підприємств з великою кількістю державних органів, які здійснюють санітарний, технічний, екологічний контроль за випущеним автотранспортним засобом.

Розділ ІІ “Елементи адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні” складається із трьох підрозділів і присвячений поглибленому аналізу основних складових елементів механізму адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування.

Підрозділ 2.1 “Мета, завдання, функції та принципи адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування” містить вказівку на те, що визначення мети є початковим етапом будь-якої діяльності, необхідною передумовою її здійснення. Метою адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні є забезпечення ефективного функціонування автомобілебудівної промисловості та її стабільного прогресивного розвитку шляхом створення надійного нормативного підґрунтя та вдосконалення практики його застосування. Мета реалізується за допомогою завдань та функцій. Враховуючи той факт, що у правовій науці непоодинокими є випадки помилкового ототожнення цих понять, дисертантка, на підставі аналізу правової, філософської літератури, пропонує їх розмежувати і визначає завдання адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування як конкретизацію мети, основні етапи її здійснення, а функції як зовнішній прояв властивостей суб'єктів регулювання, який характеризується самостійністю, здійснюється специфічними методами залежно від даного об'єкту регулювання з метою досягнення певних результатів у автомобілебудуванні. Дисертанткою пропонується власний перелік функцій адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування, а також, для точнішого з'ясування їх сутності, розподіл цих функцій на загальні, спеціальні та допоміжні. Принципи адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування розглядаються як правила, основоположні, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, імперативністю, об'єктивним характером, на підставі яких здійснюються взаємовідносини між суб'єктами адміністративно-правового регулювання автомобілебудуванням в Україні. У правовій науці увага, в основному, приділяється принципам права, адміністративного права, адміністративного законодавства, безпосередньо ж принципи адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування зацікавленості, на жаль, не викликали, що негативно вплинуло і на нормотворчу діяльність. Усунення відповідного недоліку пропонується за рахунок поєднання існуючих доктринальних положень стосовно принципів адміністративного права, адміністративного законодавства із урахуванням специфіки автомобілебудування як об'єкту адміністративно-правового регулювання й виділяється чотирнадцять принципів, які взаємодоповнюють один одного, із детальним розкриттям змісту і значення кожного із них.

У підрозділі 2.2 “Система суб'єктів адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування та особливості їх діяльності” досліджується сучасний стан системи суб'єктів адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні. Суб'єктами адміністративно-правового регулювання автомобілебудуванням визнаються спеціально утворені зовнішньо відокремлені органи державної влади, що взаємодіють між собою, між якими розподілені певні державно-владні повноваження щодо адміністративно-правового регулювання в зазначеній сфері. Серед них: загальні (інституційні) суб'єкти (Верховна Рада України, Комітет Верховної Ради України з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва, Комітет Верховної Ради України з питань економічної політики, Комітет Верховної Ради України з питань транспорту і зв'язку, Президент України, Кабінет Міністрів України); суб'єкти галузевої компетенції (Міністерство промислової політики України, Міністерство транспорту та зв'язку України); спеціальний суб'єкт (Міністерство економіки України); контролюючі органи (Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, Антимонопольний комітет України та ін.). Окремо пропонується виділяти учасників адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування (автомобілебудівні корпорації, холдингові автомобільні компанії) із висвітленням їх ролі у виробленні пропозицій щодо розробки нових, внесення змін до діючих нормативно-правових актів в сфері вітчизняного автомобілебудування. У роботі сформульовано пропозиції щодо подальшого вдосконалення, уточнення організаційної структури, правового статусу окремих суб'єктів, що дозволить усунути дублювання функцій, визначити головного регулюючого суб'єкта, реалізувати принцип децентралізації адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні.

Підрозділ 2.3 “Форми та методи адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування, їх аналіз та класифікація” Форми адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування - це зовнішній вияв конкретних дій, які здійснюються органами державної влади для реалізації поставлених перед ними регулюючих завдань. У роботі виділяються та аналізуються правові (видання регулюючих нормативних актів; індивідуальних (ненормативних, адміністративних) актів управління; укладання адміністративних договорів; здійснення юридично-значимих дій) та неправові (проведення організаційних заходів; здійснення матеріально-технічних операцій) форми адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування, їх види та взаємозв'язок між собою. Визначається превалювання правових форм. Досліджується сутність методів адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування, робиться висновок, що під ними можна розуміти сукупність різноманітних способів, прийомів та засобів здійснення безпосереднього й цілеспрямованого впливу державних органів (посадових осіб) на підставі закріпленої за ними компетенції, у встановлених межах і відповідній формі на автомобілебудівну промисловість України. Специфіка автомобілебудування як об'єкту адміністративно-правового регулювання, його міжгалузевий характер, обумовлюють превалювання економічних методів, формування “партнерських” відносин між державою та автомобілебудівними підприємствами України, хоча для цієї сфери характерними є й адміністративні (розпорядчі) методи.

Розділ ІІІ “Основні тенденції розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні” складається із двох підрозділів і присвячений аналізу зарубіжного досвіду адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування із формулюванням основних шляхів його запозичення в Україні, а також перспективам вдосконалення адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні на сучасному етапі розвитку.

У підрозділі 3.1 “Аналіз зарубіжного досвіду адміністративно-правового регулювання автомобілебудівною промисловістю та основні передумови і пріоритети його запозичення в Україні” підкреслюється, що ретельне вивчення всіх здобутків та прорахунків адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування зарубіжних країн є необхідною умовою успішного адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні і доцільним вбачається запозичення досвіду країн, які є лідерами сучасного автомобілебудування. На підставі поглибленого аналізу досвіду США, Канади, Японії, Великобританії, КНР, Франції, Німеччини, Російської Федерації, формулюються конкретні пропозиції щодо пріоритетних напрямків подальшого адміністративно-правового регулювання автомобілебудуванням України. Проведення активної політики інтеграції в міжнародні та європейські структури окреслює одну з базових складових в даній сфері - гармонізацію із європейськими вимогами нормативної бази України щодо технічного регулювання в сфері безпеки, екології транспортних засобів, предметів обладнання та частин до них тощо. Прийняття перших глобальних технічних приписів - початок практичної реалізації політики уніфікації технічних вимог до безпеки автотранспортних засобів. Вбачається доцільним розроблення та прийняття ряду технічних регламентів щодо вимог до викидів автомобільної техніки, виробленої для обігу на території України. У роботі проаналізовано законодавство щодо адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування зарубіжних країн, на підставі чого сформульовані пропозиції щодо можливого запозичення окремих положень, в той же час робиться висновок про потребу диференційованого та виваженого підходу до використання позитивного досвіду іноземних держав із обов'язковим врахуванням національних, політичних, економічних та інших особливостей України.

У підрозділі 3.2 “Перспективи розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні: теоретичні та практичні аспекти” відзначається, що на сьогоднішній день в Україні суб'єктами законодавчої ініціативи інтенсивно ведеться законопроектна робота. В результаті проведеного співставлення проектів законів, внесених 16 жовтня 2006 р. та 15 грудня 2006 р. депутатом Л. Кузьменко “Про внесення змін до Закону України “Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні” (реєстраційний номер № 2354) та законопроекту від 21 грудня 2006 р., запропонованого народним депутатом України С. Матвієнковим “Про внесення змін до Закону України “Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні” (реєстраційний номер № 2354-П на заміну проекту від 15 грудня 2006 року) робота з вдосконалення законодавства щодо регулювання у сфері автомобілебудування в Україні безумовно ведеться, але вся вона однобічно спрямована на вже не першу спробу внести зміни в існуючі нормативно-правові акти, які вже зазнавали їх неодноразово, але покращення стану підгалузі та її поступової адаптації до вимог Світової організації торгівлі, на жаль, не забезпечили. Дисертантка зазначає, що доцільним вбачається прийняття нового Закону України “Про автомобілебудування”, який забезпечить: ефективне адміністративно-правове регулювання у сфері автомобілебудування, ліквідацію термінологічного хаосу в діючому законодавстві; створення ефективної системи суб'єктів адміністративно-правового регулювання у даній сфері, уникнення дублювання їх повноважень, формування системи їх внутрішніх та зовнішніх зв'язків.

Висновки

У результаті дисертаційного дослідження здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в розвитку розуміння сутності адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні. Сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання.

1. Генезис адміністративно-правового регулювання в сфері автомобілебудування у законодавстві можна умовно поділити на п'ять етапів, кожен з яких містить у собі декілька відносно самостійних стадій й відрізняється своєю специфікою: I етап - “початковий” (початок ХХ ст. - кінець 20-х рр. ХХ ст.) із плановою системою державного управління економікою, формуванням довготермінового плану розвитку, який охоплював розвиток 17 галузей промисловості, в тому числі і автомобілебудівної, започаткуванням основних засад адміністративно-правового регулювання в сфері автомобілебудування; II етап - “сталого розвитку” (кінець 20-х рр. - середина 60-х рр. ХХ ст.), для якого характерним є формування адміністративно-командної системи управління, прийняття численних та суперечливих за своїм змістом директив, які фіксували поступовий перехід від галузевого принципу державного управління до територіального й передбачали тотальне втручання держави в автомобілебудівну підгалузь; III етап - передреформаційний (60-80 рр. ХХ ст.) з пріоритетом економічних методів державного регулювання, розвитком автомобілебудівних підприємств по принципу самоокупності та нормативним закріпленням відповідних змін; IV етап - перехідний (кінець 80-х рр. - початок 90-х рр. ХХ ст.) із закладанням нових правових основ регулювання в сфері автомобілебудування України переважно у вигляді законодавчих актів; V етап - новітній (з 1993 року і до цього часу) із ярко вираженою політикою державного протекціонізму, докорінним реформуванням чинної законодавчої системи щодо підтримки і розвитку автомобілебудівної промисловості, запозиченням передового зарубіжного досвіду.

У вітчизняній правовій доктрині періодизація адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування може бути максимально наближена до періодизації генезису адміністративно-правового регулювання у законодавстві, із урахуванням загальних тенденцій розвитку вітчизняної адміністративно-правової науки: I етап - (до 30-х рр. ХХ ст.) наукові роботи в основному присвячені висвітленню загальних засад державного регулювання промисловістю; II етап (до 60 рр. ХХ ст.) увага вчених-адміністративістів зосереджується на вивченні організаційної діяльності місцевих рад влади УРСР знову ж у тій сфері; III етап (60 - 90 рр. ХХ ст.) характеризується фрагментарним аналізом питань адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в контексті адміністративно-правового регулювання економікою, промисловістю, транспортом, промисловим будівництвом; IV етап (з 90 рр. ХХ ст. - до початку ХХІ ст.) фундаментальним підходом вчених-юристів до вивчення механізму адміністративно-правового регулювання економікою; V етап - сучасний - (з початку ХХІ ст. і до цього часу), якому притаманні оновлений погляд на сутність, призначення адміністративного права, поглиблене вивчення окремих проблемних питань адміністративно-правового регулювання промисловістю та транспортом, спеціалізація наукових досліджень, аналіз зарубіжного нормотворчого досвіду, пошук нових пріоритетів наукових досліджень, але і до цього часу відсутні комплексні наукові дослідження, присвячені безпосередньо адміністративно-правовому регулюванню у сфері автомобілебудування в Україні.

2. Проведені дослідження дозволяють констатувати, що на сьогоднішній день спостерігається поступовий перехід від державного управління до державного регулювання. Адміністративно-правове регулювання є частиною державного регулювання, і з точки зору уточнення правової термінології доцільним є застосування саме терміну адміністративно-правове регулювання у сфері автомобілебудування, оскільки він точно відображає той комплекс адміністративно-правових та інших відносин, які виникають у процесі організації та функціонування автомобілебудівної промисловості.

Адміністративно-правове регулювання автомобілебудуванням - це впорядковуючий цілеспрямований вплив держави на суспільні відносини в сфері організації та функціонування автомобілебудівної промисловості, межі та сутність якого зумовлені міжгалузевим характером автомобілебудування, та який полягає в організації ефективної діяльності автомобілебудівної промисловості та контролю за її розвитком.

3. Автомобілебудування як об'єкт адміністративно-правового регулювання - це підгалузь машинобудування, до складу якої входять підприємства з виробництва легкових і вантажних автомобілів, автобусів, причепів, автонавантажувачів, мото- і вело- техніки, спеціальної автотехніки, а також супутніх комплектуючих виробів і запасних частин до них, що здійснюють систематичну виробничу, науково-дослідну господарську діяльність у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення, реалізацію та забезпечення автомобільними транспортними засобами суспільних та особистих потреб. Дефініцію слід закріпити або в Законі України “Про розвиток автомобільної промисловості України”, замінивши нею термін “підприємство з виробництва автомобілів”, який є обмеженим за змістом, не розкриває суттєвих рис автомобілебудування як підгалузі промисловості, як об'єкту адміністративно-правового регулювання, або, і це виглядає більш доречним, в новому Законі України “Про автомобілебудування”, який буде визначати засади адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування.

4. Мету адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування можливо визначити як забезпечення ефективного функціонування автомобілебудівної промисловості та її сталий прогресивний розвиток шляхом вдосконалення чинного законодавства, в т.ч. шляхом систематизації нормативно-правових актів.

5. Завдання адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування: 1) адаптація до ринкових умов господарювання, формування ефективної конкурентоспроможної автомобілебудівної промисловості шляхом її державної підтримки; 2) створення необхідного підґрунтя для розвитку, стимулювання, інвестування вітчизняного автомобілебудування шляхом вдосконалення чинного законодавства; 3) забезпечення удосконалення автомобілебудівної продукції щодо міжнародних вимог з екології та технічної безпеки автотранспортних засобів.

6. Функціями адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування є прогнозування і моделювання, планування, координація, контроль та облік, інформаційне забезпечення, охорона навколишнього природного середовища від шкідливого впливу автомобільного транспорту, безпечне функціонування сучасного національного автомобіля, створення рівних умов для розвитку господарської діяльності автомобілебудівних підприємств.

7. Принципи адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування - це правила, основоположні ідеї, на підставі яких здійснюється ця діяльність. Такими принципами є: законність; демократизм; цілеспрямованість; ефективність; об'єктивність; розподіл влади; публічність; соціальна спрямованість; оптимізація регулюючого впливу; конкуренція; керованість; комплексність; контрольованість; єдиноначальність і колегіальність; централізація і децентралізація; плановість.

8. Форми адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування - це зовнішній вияв конкретних дій, які здійснюються органами державної влади для реалізації поставлених перед ними регулюючих завдань. До них відносяться правові форми: прийняття нормативних та індивідуальних (ненормативних, адміністративних) актів управління, укладання адміністративних договорів, здійснення юридично-значимих дій та неправові форми: проведення організаційних заходів, здійснення матеріально-технічних операцій. Метод адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування - це сукупність різноманітних способів, прийомів та засобів здійснення безпосереднього й цілеспрямованого впливу державних органів (посадових осіб) на підставі закріпленої за ними компетенції, у встановлених межах і відповідній формі на автомобілебудівну промисловість України. Такими є: адміністративні й економічні, методи прямого та непрямого впливу, контроль, нагляд, спостереження, аудит, переконання, примус.

9. Суб'єктами адміністративно-правового регулювання в сфері автомобілебудування є система спеціально утворених зовнішньо відокремлених органів державної влади, які взаємодіють між собою, між якими розподілені певні державно-владні повноваження щодо державного регулювання в автомобілебудівній промисловості. Доцільно виділяти інституційні (загальні) суб'єкти галузевої компетенції, спеціальні суб'єкти адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування і контролюючі органи. Окремо необхідно виділяти учасників адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування, які хоч і не наділені владними повноваженнями як суб'єкти адміністративно-правового регулювання, але беруть активну участь у виробленні пропозицій щодо розробки нових, внесення змін до діючих нормативно-правових актів в сфері вітчизняного автомобілебудування.

10. Основними тенденціями розвитку організаційно-правових засад адміністративно-правового регулювання у сфері автомобілебудування в Україні є: а) гармонізація вітчизняного законодавства в сфері автомобілебудування з європейським та міжнародним законодавством, а саме з вимогами щодо технічного регулювання в сфері безпеки, екології транспортних засобів, предметів обладнання та частин до них; б) зміна змісту та меж державного впливу на автомобілебудівну промисловість; в) зміна форм та методів адміністративно-правового регулювання вітчизняним автомобілебудуванням.

11. З метою усунення прогалин у правовій регламентації та вдосконалення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин у сфері автомобілебудування, доцільним вбачається прийняти новий Закон України “Про автомобілебудування”, в Загальній частині якого закріпити термінологічний ряд: автомобілебудування, автомобілебудівне підприємство, автомобілебудівне підприємство з інвестиціями, а також визначити мету, принципи, форми, методи, функції систему суб'єктів, їх повноваження, компетенцію; у Спеціальній частині Закону зосередити норми, що регулюватимуть процедуру підтвердження відповідності нового автомобільного транспортного засобу вимогам щодо викидів автомобільної техніки, виробленої для обігу на території України. Адміністративно-деліктна частина Закону матиме відсилочний характер до КпАП України, в якому доцільно закріпити засади адміністративної відповідальності автомобілебудівних підприємств за випуск продукції, яка не відповідає вимогам технічної та екологічної безпеки.

Список опублікованих автором праць

1. Методи державного регулювання в галузі автомобілебудування в Україні: сучасний правовий аналіз // Митна справа. - 2006. - № 4. - С. 73-78.

2. Автомобілебудування як об'єкт адміністративно-правового регулювання: основні тенденції розвитку у світлі сучасних державотворчих процесів // Митна справа. - 2006. - № 5. - С. 63-69.

3. Функції адміністративно-правового регулювання у галузі автомобілебудування, їх класифікація та аналіз // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 34. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. - С. 227-232.

4. Адміністративне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. Т.О. Коломоєць, Г.Ю.Гулєвської. - К.: Істина, 2007. - 216 с. (здобувач у співавторстві розробив розділ 4 “Державне управління” С. 53-65).

5. Правові засади державного регулювання конкуренції в Україні // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Влада і суспільство: проблеми взаємодії” 18-19 листопада 2005 р., м. Запоріжжя. - Запоріжжя: ЗЮІ МВС України, 2005. - С. 54-56.

6. Правові засади державного регулювання у галузі автомобілебудування в Україні: генезис, сучасний стан та перспективи розвитку // Влада. Людина. Закон. - 2005. - № 11. -С. 76-80.

7. Суб'єкти автомобілебудування як елемент державного управління: системний аналіз // Влада. Людина. Закон. - 2005. - № 12. - С. 82-87.

8. Автомобілебудування в системі об'єктів правового регулювання на сучасному етапі розвитку в Україні // Збірник тез наукових робіт учасників І Всеукраїнської цивілістичної наукової конференції студентів та аспірантів 24-25 лютого 2006 р. м. Одеса. - Одеса: Фенікс, 2006. - С. 103-104.

9. Адміністративні послуги як невід'ємний атрибут механізму державного управління у галузі автомобілебудування в Україні // Влада. Людина. Закон. - 2006. - № 7. - С. 36-37.

10. Законодавчі проблеми розвитку автомобілебудування в Україні на прикладі Запорізького регіону // Доповіді та повідомлення Всеукраїнської науково-практичної студентської конференції “Регіони України: історія становлення та проблеми сучасного розвитку”. - Донецьк: ДонНТ, 12 лютого 2006. - С. 51-52.

11. Функції державного регулювання в галузі автомобілебудування в Україні // Тези доповідей щорічної Міжнародної науково-практичної конференції “Запорізькі правові читання” 18-19 травня 2006 р. / За заг. ред. С.М. Тимченка, Т.О. Коломоєць. - Запоріжжя: ЗНУ, 2006. - С. 170-172.

12. Економічні методи державного регулювання в галузі автомобілебудування в Україні як складові елементи механізму адміністративно-правового регулювання: сучасний правовий аналіз // Право ХХІ століття: становлення та перспективи розвитку: Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції “Другі Прибузькі юридичні читання” / Під редакцією В.І. Терентьєва, О.В. Козаченка. - Миколаїв, 17 вересня 2006. - С.417-419.

13. Мета і цілі регулювання в галузі автомобілебудування в Україні як складові елементи механізму адміністративно-правового регулювання // Форум вчених-адміністративістів Південно-східних регіонів України: Тези доповідей, м. Запоріжжя, 26-27 жовтня 2006 р. / За заг. ред. Т.О. Коломоєць. - Запоріжжя: ЗНУ, 2006. - С. 108-109.

14. Актуальні проблемні питання визначення меж публічно-правового впливу на автомобілебудування в Україні / Актуальні проблеми реформування приватного права України: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. 08 грудня 2006 року м. Запоріжжя: У 2 ч. - Ч.ІІ. - Запоріжжя: Юридичний ін-т ДДУВС, 2006. - С. 24-26.

15. Адміністративно-правове регулювання у сфері автомобілебудування: аналіз зарубіжного досвіду та основні пріоритети його запозичення в Україні // Влада. Людина. Закон. - 2007. - № 1. -С. 67-75.