Як впливає на державну службу контроль з боку ЗМІ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Індивідуальне навчально-практичне завдання

з модуля "Кадрова політика і державна служба"

Тема: Як впливає на державну службу контроль з боку ЗМІ

Інформація завжди впливала на оновлення, зміну застарілих систем, у тому числі на політичне життя, обумовлюючи пошук нових підходів, рішень. Наприклад, під час заколоту в серпні 1991 p. y Москві Президент США Дж. Буш довго не наважувався визначити своє ставлення до нього, і лише побачивши на екрані телевізора Б.Єльцина на танку, остаточно підтримав демократичні сили. Так невелика за обсягом, але виразна інформація відіграла неабияку роль у перебудові системи американо-радянських відносин.

Історії відомо немало ситуацій, коли під безпосереднім впливом поширеної у ЗМІ інформації (дезінформації) владні структури, відповідальні посадові особи змінювали свою позицію, приймали серйозні політичні рішення. Але поширенішим і значущішим є їх опосередкований вплив на погляди, настрої, переконання широкого загалу громадян, на формування громадської думки.

Засоби масової інформації є однією з найважливіших інституцій суспільства. Вони спеціально створюються для збирання, обробки та розповсюдження інформації. ЗМІ утворюють складну систему інституцій, які мають змогу за допомогою технічного обладнання передавати інформацію. До ЗМІ ми відносимо пресу, радіо, масові довідники та енциклопедії, телебачення, кіно-, звуко- і відеозаписи.

Характерними рисами ЗМІ є: публічність; наявність спеціальної технічної апаратури; взаємодія в часі та просторі комунікаційних партнерів; однобічна спрямованість дії від передавача до отримувача; розвинутий, десперсивний характер аудиторії.

Серед функцій ЗМІ виділяють такі: інформаційна, освітня, контрольна, соціалізації, мобілізації, формування громадської думки, артикуляції і агрегації, критики, інтеграції політичних суб'єктів, інноваційна, оперативна. ЗМІ мають свої особливості впливу, а саме: непомітність, відносна безперешкодність, глобальність, швидкість, можливість робити об'єктом аналізу будь-яке явище, опосередкованість впливу на політичну поведінку, особливе маніпулювання, використання PR-технологій і звичайне обдурювання. громадський публічність комунікаційний

Політичний вплив ЗМІ розрахований безпосередньо на свідомість і почуття людей. Важливим засобом політичного впливу ЗМІ є визначення тем дискусій і привернення уваги влади та громадськості. Щоб привернути увагу до політичних проблем, ЗМІ дотримуються відповідних принципів:

- пріоритетності (до таких тем належать питання національної безпеки, тероризму, територіальної цілісності, екології, національних відносин тощо);

- неординарності фактів (перш за все подається інформація про екстремальні події - вибухи, катастрофи, голод, територіальні суперечки);

- новизни фактів (залучення фактів, які ще не стали відомими широкому загалу);

- політичного ефекту (до цих повідомлень включають резонансні політичні події, ефектні дії лідерів, політичні скандали й сенсації);

- значного суспільного статусу (вважається, чим вищий статус і посада джерела інформації, тим вона важливіша; високі посадовці, як правило, отримують ширшу рекламу, їм виділяється більше місця у престижних виданнях тощо).

ЗМІ є частиною сучасної дійсності з її протиріччями, конфліктами й політичною нестабільністю. Вплив ЗМІ модифікується впливом сім'ї, школи, суспільства та стану його демократизації. Західна політологія трактує бурхливий розвиток електронних ЗМІ як прояв демократизації суспільства. Ці засоби відкривають шлях до плюралізму, заміни представницької демократії "демократією успіху", за якої громадяни без посередницької допомоги обраних представників розв'язують політичні питання.

Політична наука вирізняє такі шляхи демократизації інформаційної (четвертої) влади:

- вдосконалення законодавства, яке регулює діяльність ЗМІ;

- створення конкурентних засобів ЗМІ, особливо громадського й комунального;

- розширення автономії ЗМІ, обмеження контролю державних і приватних структур за їх діяльністю;

- надання всім політичним силам ефірного й екранного часу пропорційно голосам, отриманих на виборах;

- комунікаційне виховання населення;

- поглиблення демократизації суспільства.

Засоби масової інформації відіграють важливу роль у формуванні громадської думки.

Громадська думка - відображення ставлення народу (в цілому або окремих спільнот) до влади, її діяльності, політики.

Громадська думка може бути єдиною, монолітною, моністичною, виражати волю всього народу, але частіше вона має плюралістичний характер: окремі спільноти (соціальні, етнічні, професійні, вікові) можуть мати свої підходи, погляди та вимоги. Тоді постає питання про формування громадської думки більшості на основі узгодження поглядів, досягнення консенсусу між різними верствами населення.

Розуміння ролі громадської думки випливає з теорії народного суверенітету, органічно пов'язане з нею. Народний суверенітет означає повновладдя народу. Щоб суверенність народу мала постійний характер, потрібен постійно діючий механізм формування, виявлення та висловлювання його волі. Таким механізмом і є врахування владою громадської думки.

Характер, спрямованість громадської думки можуть бути неоднозначними. Уявлення, що громадська думка і ЗМІ, які відіграють вагому роль у її формуванні, повинні обов'язково мати антивладну, антиурядову спрямованість, опозиційний характер, надто спрощені. Адже непоодинокі випадки, коли інтереси, дії, кроки влади і народу збігаються. Один з прикладів цього - акт проголошення незалежності України, який підтримали різні верстви українського народу. Зусилля владних структур і переважної більшості ЗМІ України були спрямовані на всенародну офіційну підтримку цього документу, що й визначило спрямованість громадської думки, знайшло юридичне закріплення у підсумках Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року.

Але така "співзвучність" політики владних структур і настроїв громадської думки спостерігається далеко не завжди. Тому ЗМІ виконують важливу функцію - громадського, суспільного контролю за діяльністю влади, всіх її гілок, установ, посадових осіб, а в разі виявлення помилок, прорахунків мобілізують громадську думку на боротьбу проти цих явищ. Внаслідок цього нерідко виникають хвилі протесту, які набувають різних форм: публікації на підтримку критичних виступів, депутатських запитів у парламенті, страйки, мітинги, демонстрації, пікетування тощо.

Оскільки головне завдання влади - підпорядкування людей своїй волі, а ЗМІ володіють потужними можливостями впливу на їх свідомість і поведінку, це дає достатні підстави розглядати ЗМІ як "четверту владу" (поряд із законодавчою, виконавчою та судовою). Нерідко при вживанні цього терміна використовують лапки ("четверта влада"), ніби підкреслюючи, що засоби масової інформації одночасно і влада, і "не зовсім влада". Підставою для цього є те, що законодавча, виконавча, судова гілки влади можуть використовувати засоби примусу, не ігноруючи, звичайно, і засоби заохочення до виконання владних вимог. ЗМІ позбавлені такої можливості. Лише переконливість, привабливість, щирість аргументації привертає на їх бік прихильників та послідовників. Якщо влада діє за допомогою авторитету сили, то ЗМІ - силою авторитету.

Волевиявлення влади має адресний характер. Наприклад, акти законодавчої та виконавчої влади звернуті або до всього населення країни, або до певних верств (селян, студентів, військовослужбовців та ін.), судової - до безпосередніх учасників судової справи. Акції ЗМІ такої адресності не мають. Вони є "дифузними" (розпорошеними), адресовані всім і нікому конкретно. Тому один виступ ЗМІ може бути підтриманий всім народом, а на інший ніхто не відреагує. Масштаб і активність громадського відгуку залежить від переконливості, доказовості, привабливості позиції ЗМІ. Не раз реакція широких мас досягає межі, коли владі доводиться з ними рахуватися. Саме це змушує владу до корекції своїх намірів чи дій. Це спостерігається, коли певні пропозиції, програми, проекти виносять на широке обговорення. Нерідко таке обговорення розпочинають ЗМІ з власної ініціативи. Однак в обох випадках ЗМІ виступають колективним експертом. Попередня оцінка, широке громадське обговорення, всебічна експертна оцінка намірів та пропозиції влади у ЗМІ дає змогу уникнути помилкових рішень, необдуманих кроків. Тому владні структури повинні бути зацікавленими в таких обговореннях, сміливіше їх організовувати чи йти назустріч пропозиціям ЗМІ про їх проведення, уважно ставитися до висловлених думок, дбаючи про суспільні інтереси.

Нерідко коригуючий вплив ЗМІ стосується перегляду здійснюваних кроків. Змусити владні структури відмовитися від їх задумів важко, але ще важче протидіяти зробленому. Та відомі непоодинокі випадки, коли наполегливість, принциповість ЗМІ змушували відступати навіть вельми авторитетні владні органи.

Корекція намірів та реальних дій влади під впливом ЗМІ свідчать, що вони є реальною суспільною силою. Водночас дієвість їх виступів залежить від здатності влади адекватно сприймати критичні зауваження, реагувати на них. В іншому разі громадське невдоволення може досягти "критичної маси", коли неминучою стає уже не корекція намірів чи дій, а зміна політичної влади (наприклад, під час парламентських, президентських виборів). У країнах із сталими демократичними, парламентськими традиціями на виборах щоразу вирішується питання, чи збереже правляча партія більшість у парламенті й право формувати уряд, чи поступиться опозиційній партії. Підсумки протистояння правлячої та опозиційної партій значною мірою залежать від підтримки ЗМІ, їх впливу на настрої електорату.

Впливаючи на владу, формування громадської думки, ЗМІ є важливим інструментом соціального управління, їхня роль особливо залежить від умов діяльності - існуючого політичного режиму.

У сучасному українському суспільстві соціальна роль ЗМІ постійно зростає. Найважливіша функція мас-медіа - давати об'єктивну інформацію, на основі якої можна скласти реальну картину сьогодення, здійснювати контроль за роботою різних гілок влади, порушувати актуальні питання державного будівництва, стежити за розв'язанням важливих проблем, залучаючи громадян до активної участі в управлінні соціальними процесами. Інформуючи населення, ЗМІ формують у людей навики аналізу діяльності влади, здатності захищати власні погляди, підвищують відповідальність влади за її дії.

Сучасність вимагає від органів державної влади відкритості, гласності, доступності інформації для журналістів місцевих і регіональних ЗМІ про урядову політику, програми, дію органів місцевого самоврядування, державні органи та посадових осіб. Це задекларовано багатьма законами, прийнятими за період становлення України як незалежної демократичної держави.

Є певні загальні правила, основні принципи взаємовідносин влади зі ЗМІ, яких потрібно дотримуватись.

Запобігати можливим непорозумінням між органами державної влади і ЗМІ допомагає позитивний і конструктивний підхід. Представникам влади при виникненні складних ситуацій з журналістами треба враховувати, що журналіст не може знати всього того обсягу проблем і відповідальності, який взяла на себе влада. Журналісту треба надати можливість глибше оцінити реальну ситуацію, занурити його у вир фактів і завдань, які вирішуються. Тоді дії влади будуть зрозумілі правильно.

Журналіст має чітко орієнтуватися в "коридорах влади", знаючи структуру, функціональні обов'язки та повноваження підрозділів і посадових осіб. Фахівці, що працюють в органах влади, здатні гідно оцінити тих, хто виявляє розуміння специфіки їхньої роботи.

Важливо і необхідно знати закони про ЗМІ й обговорювати їхні положення з журналістами. Конфлікти виникають через те, що кожна із сторін по-різному розуміє ті чи інші положення законів і наполягає на своєму. Обговорення "правил гри" здатне зняти проблеми.

Правильний підхід органів державної влади - не чекати, коли ЗМІ зацікавляться їх діяльністю, почнуть ставити питання, а проявляти ініціативу й забезпечити газети широкою й вичерпною інформацією, яку б вони хотіли донести до населення.

Інформація, що надається ЗМІ, має відповідати інтересам аудиторії, має бути актуальною, достовірною і конкретною.

Органи державної влади повинні працювати із ЗМІ за визначеним планом, а не згадувати про них лише в особливих випадках. Співпраця органів державної влади із ЗМІ має відбуватися постійно.

З метою налагодження взаємодії органів державної влади із засобами масової інформації органам державної влади варто підвищити культуру реагування на критику. Цілком обґрунтована і конструктивна критика дуже необхідна й має позитивний суспільний ефект. Громада має право оцінювати і, відповідно, критикувати роботу органів влади. Читачам інформація про роботу влади завжди цікава. Публічне критичне зауваження завжди дає можливість відповісти, розпочати дискусію і використати зайвий привід, щоб нагадати читачам про роботу, яку робить влада для загального добробуту.

Необхідно використовувати ЗМІ для організації вирішення проблем; своєчасно спростовувати необґрунтовані публікації, що покаже громадськості, що органи державної влади не збираються визнавати безпідставні звинувачення; публічно визнавати свої помилки, що дозволить зберігати довіру до органу державної влади.

Останнім часом популярним методом спілкування влади й населення стали "гарячі телефонні лінії", що організовуються газетами й телекомпаніями за допомогою прес-служб. Журналіст має постійно контактувати з прес-службою, щоб знати про всі заплановані заходи та події, швидко дізнаватися інформацію щодо контактів з конкретними службами влади та посадовими особами, думку яких з певного питання він вважає за потрібне відобразити в коментарі чи інтерв'ю.

У демократичному суспільстві вважається цілком природним прагнення влади впливати на засоби масової інформації з метою використання їхніх можливостей для вирішення тих завдань, які вона перед собою ставить. Держава може і повинна бути важливим чинником регулювання діяльності засобів масової інформації і свободи слова. Але відсутність чіткої межі в цій сфері може призвести або до посилення елементів тоталітарності, коли домінує контроль влади над засобами масової інформації, або до псевдодемократії, коли вседозволеність позбавляє газетно-журнальні публікації та телерадіопрограми конструктивізму і ефективності.

ЗМІ незамінні для органів державної влади в роботі з широкими колами громадськості. Засоби масової інформації та органи державної влади постійно взаємодіють між собою, а тому взаємозалежні. Держава має можливість впливати за допомогою ЗМІ на формування людського світобачення. ЗМІ впливають на аудиторію, формуючи "тему дня". Відносини органів державної влади і ЗМІ мають двосторонній характер. З одного боку, орган влади прагне передати інформацію про себе до ЗМІ, з іншого - відслідковувати зміст масових комунікацій з ряду питань, зокрема і з тих, що стосуються діяльності органів влади.

Публічність - це стиль роботи, це є режим динамічної комунікації, коли державний службовець не просто відбуває службу, а віддає свій інтелект, талант, щоб забезпечити благополуччя народу.

Доцільним є твердження, що ефективною влада буде тоді, коли нагальні життєві проблеми населення держави будуть вирішуватись безапеляційно і у відповідні терміни. Ефективністю влади можна вважати і як суму - своєчасність, професійність та організаційна підтримка.

Антагоністичний підхід до відносин громадянського суспільства та державної влади не є інтеграційним для країни. Протестність і владне начало є в кожній людині, і держава, яка володіє владою, має виконувати свою діяльність на упередження особистих та громадянських антагонізмів, щоразу забезпечувати стабільні гарантійні вибору і громадянських можливостей для населення країни, тоді б варто вести мову про її ефективність і публічність отже чи є владний режим - легітимним для нації.

Одна з проблем у нашому суспільному житті полягає в тому, що люди повсякчас незадоволені існуючою владою. Вони втратили довіру до інститутів держави, що формують і реалізують політику в Україні .

З легітимністю політичної влади тісно пов'язана її ефективність як ступінь здійснення владою тих функцій та очікувань, які покладає на неї більшість населення. Головним об'єктивним виявом ефективності державної влади є ступінь забезпечення нею прав і свобод громадян. Чим ефективніша влада, тим більшу підтримку населення вона має. Легітимність влади, підтримка її населенням, у свою чергу, сприяє підвищенню ефективності влади. Влада як забезпечення прав людини тим ефективніша, чим виший є її авторитет і чим більшими ресурсами вона володіє.

Особливо актуальною проблемою для країн з "молодою демократією" таких, як Україна, є проблема публічності влади, наскільки вона є втаємниченою. Викликами тут є: 1) сам процес прийняття рішення, особливо кулуарний спосіб, коли не відомі конкретні пропозиції, хто їх замовник; 2) не справжні, приховані відносини між учасниками політичних ігор, їх характер і мета, яка не завжди відома людям.

Кожна людина вправі знати про наміри влади, інакше вона не буде господарем своєї країни.

Публічність влади розуміється у двох основних значеннях:

1) режим відкритості функціонування влади та прозорості прийняття політичних рішень (основний історичний алгоритм представницької демократії)

2) участь громадськості у формуванні політичного порядку денного та прийнятті рішень (новітні форми та практики), - реалізовується в Україні (утім, i в інших пострадянських демократіях) як усе ще імітаційно-потенційна модель.

Для розвинених усталених представницьких демократій, характерніший вище згаданий перший алгоритм реалізації публічності влади - зокрема, через усталені демократичні традиції парламентаризму, громадянського контролю, через інститути ЗМІ та наглядових (watch-dog) громадських організацій.

Для нових пострадянських демократій, зокрема в Україні, велика принада доступності й уявної простоти адаптації другого алгоритму публічності, а саме нібито "безпосередності участі громадськості в практиці формування та прийняття політичних рішень".

Основними стратегіями нової політики публічності нової влади можуть бути такі напрями:

1) підвищення рівня громадянської компетенції, що передбачає необхідну стадію інформування громадськості про альтернативи вирішення суспільних проблем;

2) розвиток громадянської культури участі й інформування громадян про можливі законні способи їхньої участі в обговоренні та прийнятті важливих для суспільства рішень. У постреволюційний період громадяни просто мають досить слабке уявлення про форми свого цивілізованого впливу на владу та її політику;

3) адаптація (без гарячкового фанатизму, що перероджується в модну ритуальність) новітніх технологій;

4) оптимізація нового формату взаємовідносин у трикутнику "влада - професійна соціальна експертиза - суспільство", де професійні соціальні експерти можуть і повинні стати представниками громадських інтересів і громадянського суспільства в Україні;

5) чесний і відкритий діалог нової влади з суспільством про труднощі та проблеми нинішнього періоду, послідовність i обов'язковість виконання декларованих обіцянок, чесність у дрібницях (припинення практики кумівства, неухильне дотримання Закону в таких речах, як державно-парламентське сумісництво, реальне розведення бізнесу та політики).

Для поліпшення ситуації щодо відкритості органів державної влади доцільно також розробити комплексну програму діяльності у цій галузі, передбачивши у ній реалізацію конкретних і дієвих заходів за наступними напрямами:

- уточнення положень законодавства про діяльність органів державної влади у частині визначення інформування громадян про поточну діяльність органу державної влади як важливого завдання;

- формування у державних службовців стійких внутрішніх переконань щодо їхньої відповідальності за інформування громадськості про діяльність державної влади та набуття ними необхідних знань та навичок.

- інформування населення про його права щодо доступу до інформації про функціонування органів державної влади, зокрема через залучення до цієї діяльності громадських організацій, а також обґрунтування та роз'яснення причин прийняття урядових рішень;

- впровадження сучасних форм забезпечення відкритості влади, таких як громадські слухання, відкриті експертні обговорення тощо;

- підвищення правової та політичної культури громадян України;

- вжиття комплексу конкретних та дієвих заходів щодо підвищення технологічної забезпеченості інформаційної відкритості;

- формування суспільного попиту на інформацію про діяльність державної влади, інтересу громадян щодо її отримання.

Одним із засобів підвищення рівня публічності державної влади в Україні є прийняття Закону України "Про доступ до публічної інформації". Учасники круглого столу "Актуальні проблеми застосування законодавства України про доступ до публічної інформації органами державної влади та місцевого самоврядування", організованого Комітетом Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації і Асоціацією міст України, обговоривши проблеми практичного застосування Закону України "Про доступ до публічної інформації", визнали, що:

1) рівень виконання Закону України "Про доступ до публічної інформації", що набув чинності 9 травня 2011 року, органами державної влади та органами місцевого самоврядування залишається недостатнім і має бути піднесений на вищий рівень.

2) поширеною є практика відмови в наданні суспільно важливої інформації на запит осіб у зв'язку з конфіденційністю відповідної інформації, що найчастіше стосується публічних осіб (державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування), котрі згідно з європейськими стандартами, зокрема практикою Європейського суду з прав людини, мають вужчі межі захисту приватності;

3) поширеним є також обмеження доступу (шляхом неоприлюднення або відмови в наданні на запит) до інформації про розпорядження бюджетними коштами, у тому числі щодо витрат з державного або місцевих бюджетів, та розпорядження державним чи комунальним майном. Це суперечить прямій забороні Закону України "Про доступ до публічної інформації" (стаття 6), знижує рівень прозорості влади та сприяє корупції, негативно позначається на довірі громадськості до органів публічної влади в Україні та на міжнародному іміджі нашої держави;

4) положення частини другої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" щодо вимог до обмеження доступу ("трискладовий тест") вкрай рідко застосовується на практиці, що призводить до необґрунтованих відмов у наданні інформації запитувачам та порушень їхнього права на інформацію;

5) практичні проблеми викликає неузгодженість Закону України "Про захист персональних даних" із законодавством про доступ до публічної інформації;

6) проблемним є застосування положень Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ст. 9) щодо службової інформації, зокрема в частині складання переліків службової інформації, які часто не відповідають Закону і містять категорії відомостей, що не можуть бути віднесені до службової інформації;

7) неповною мірою виконуються вимоги Закону України "Про доступ до публічної інформації" (стаття 15) щодо оприлюднення правових актів та їх проектів, зокрема Кабінетом Міністрів України та центральними органами виконавчої влади - щодо проектів нормативно-правових актів, органами місцевого самоврядування - щодо проектів індивідуально-правових актів;

8) неналежним чином виконуються положення Закону України "Про доступ до публічної інформації" (стаття 18) стосовно запровадження системи обліку публічної інформації, що частково обумовлюється браком належного фінансування відповідних органів;

9) попри наявність окремих недоліків у тексті Закону України "Про доступ до публічної інформації", внесення змін до нього на даний час є недоцільним, оскільки може призвести до послаблення положень щодо доступу до інформації, зниження рівня захисту права на інформацію.

Ми живемо в умовах становлення інформаційного суспільства.

Існує багато варіантів визначення сенсу "інформаційного суспільства", наприклад:

- суспільство, орієнтоване на людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток, в якому кожний може створювати інформацію і знання, мати до них доступ, користуватися і обмінюватися ними, даючи змогу окремим особам, громадам і народам повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи своєму сталому розвитку і підвищуючи якість свого життя.

- суспільство, економіка якого базується на інформаційних технологіях і яке соціально трансформується з метою допомогти індивідам та спільнотам використовувати знання та ідеї, що допомагає людям втілити їх потенціал та реалізувати їх прагнення;

- суспільство, яке створюється внаслідок нової індустріальної революції на базі інформаційних і телекомунікаційних технологій та на базі інформації, яка є виразником знання людей. Завдяки технологічному прогресу в такому суспільстві оброблення, накопичення, отримання і обмін інформацією в будь якій її формі - звуковій, письмовій або візуальній - не обмежені за відстанню, часом і обсягами. Ця революція додає великих можливостей людському інтелекту і створює ресурси, що змінюють спосіб суспільної праці і суспільного життя.

Вважається, що в "інформаційному суспільстві" створення, розповсюдження, використання, узагальнення і маніпулювання інформацією становить значну частину економічної, політичної та культурної діяльності. Економіка знань стає економічною копією цієї діяльності, оскільки добробут суспільства створюється через експлуатацію знань або розуміння суті речей та процесів. Люди які мають засоби і можливості для участі в такому суспільстві отримують певні додаткові вигоди, порівняно з тими, хто таких можливостей або засобів не має.

Загальний висновок авторів доповіді науковців Національного інституту стратегічних досліджень щодо розбудови "інформаційного суспільства" в Україні є позитивним - в країні стрімко формується масова інтернет-аудиторія та специфічне мережне соціокультурне середовище, що за своїми параметрами буде подібним до таких у розвинених країнах. Триває диверсифікація аудиторії, формуються нові моделі інформаційного споживання, соціальної та політичної активності тощо. Спостерігається своєрідний наступ на соцмережі. Нині у популярних авторів, що користуються мережею Facebook та публікують короткі повідомлення через сервіс twitter, кількість дописувачів вже вимірюється тисячами та продовжує постійно зростати. У соціальні мережі інтегруються відомі опозиційні політики та громадські діячі. Соцмережі перетворюються на важливий інструмент незалежного обміну інформацією (у тому числі і політичною), що не може не привертати увагу з боку влади

Підводячи підсумок, слід зазначити, що ЗМІ усе більше набувають потужної ваги у сучасному суспільстві, неоднозначно впливаючи на його функціонування і розвиток. Це обумовлене наступним. По-перше, ЗМІ відіграють ключову роль у механізмі реалізації державної влади, формують громадську думку, з одного боку, а з другого - вони реально і повсякденно протистоять тиску держави на громадянина і особистість. Особливо вплив ЗМІ стає вагомим під час виборчих кампаній. По-друге, влада ЗМІ разом із законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади утворює систему саморегуляції соціального організму країни, у якій вона виконує роль механізму соціального контролю або зворотного зв'язку. По-третє, завдяки розвиткові ЗМІ, технократична думка створила принципово новий вид соціального управління - маніпулювання масовою свідомістю, розробка й удосконалення методів якої оцінюються значно вище, ніж інші види інтелектуальної діяльності. По-четверте, ЗМІ представляють собою значний технічний і ідеологічно-пропагандистський фактор розвитку європейської та світової спільноти.

Список використаних джерел

1. Бабкіна О. В., Горбатенко В.П. Політологія Навчальний посібник / К.: ВЦ, 2006.- 568 c.

2. Ярош Б.О., Ярош О.Б. Загальна теорія політики: Навч. посіб. для студ. спец. "Політологія" вищ. навч. закладів. - Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту Ім. Лесі Українки, 2005,- 240 с

3. Власенко Н.А., Зорько СВ., Сиротич М.В. Україна на шляху до інформаційного суспільства: проблеми та здобутки.- К., 1995.

4. Пронченко О. Політична складова функціонування сучасних ЗМІ //Історичний журнал.- 2007 № 6.- с.34-41.

5. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посіб. - 7-ме вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2008. - 415 с.

6. Політологія (теорія та історія політичної науки) / Шляхтун П.П. К.: Либідь, 2002.- 576 c.

7. Цокур Є. Шляхи та методи забезпечення легітимності політичної влади - Режим доступності // http://www.politik.org.ua/vid/bookscontent.php3?b= 21&c=462

Размещено на Allbest.ru