Правовий статус державних банків в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут законодавства Верховної Ради України

УДК 336.565:37 (477)

Правовий статус державних банків в Україні

Спеціальність: 12.00.07 - адміністративне право

і процес; фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Пишний Андрій Григорович

Київ 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті законодавства Верховної Ради України

Науковий керівник: д.ю.н., доц. Орлюк О.П., Інститут інтелектуальної власності Академії правових наук України, директор;

офіційні опоненти:

Д.ю.н., проф. Воронова Л.К., Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри конституційного та адміністративного права;

К.ю.н. Греца Я.В., Ужгородський національний університет, доцент кафедри господарського права

Захист відбудеться 22 травня 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розіслано 20 квітня 2006 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.М. Биков

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. В умовах трансформації економічної системи нашої країни, виникнення нових організаційно-правових форм господарської діяльності та різних форм власності, запровадження нових фінансово-кредитних інститутів та механізмів, зростання конкуренції відбувається переосмислення предмету фінансового права, виникає потреба сформувати нові критерії, щоб визначити та розмежувати правовий вплив на ті чи інші відносини. Серед актуальних питань є реалізація статусу державних банків та державних фінансових установ, формулювання спеціальної мети їх діяльності та специфічних завдань і функцій, особливості управління такими установами, а відтак адекватне правове регулювання.

Правове регулювання діяльності державних банків є комплексним. Воно передбачає вплив адміністративного, фінансового, цивільного правового регулювання, застосування норм корпоративного права щодо відповідних відносин, які виникають у зв'язку із створенням та реалізацією правового статусу державних банків. Брак досліджень хоча б в одній із цих галузей зумовлює незавершеність і недосконалість правового регулювання загалом. Як наслідок - неефективна діяльність державних банків, а отже втрати для державного бюджету та клієнтів цих банків, проблеми у фінансово-кредитній системі тощо. Або навпаки, через надмірне адміністративне та фінансове регулювання діяльності державних банків може виникнути загроза порушення конкурентного середовища на ринку фінансових послуг, економічна та фінансова неадекватність результатів роботи державного банку, маніпулювання рухом кредитних та інвестиційних коштів з боку державних органів влади та багато іншого. Як правило, статус державних банків розглядають у контексті цивільно-правового регулювання, зокрема корпоративного права. Та ця робота вивчає реалізацію публічно-правового статусу державних банків, їх роль у фінансовій системі країни, взаємозв'язки із іншими ланками фінансової системи, а також правовий режим заощаджень, який попри те, що він є невід'ємним складником фінансової системи будь-якої держави, в Україні не досліджували й не виокремлювали юристи-фахівці фінансового права. Фінансове забезпечення діяльності державних банків є одним із видів діяльності держави у сфері фінансів, тож вивчати проблеми формування, збільшення або зменшення статутного капіталу банку; визначати правовий режим майна та ресурсів державних банків; обґрунтовувати винятковість завдань, функцій та напрямів діяльності державних банків потрібно саме з позицій науки фінансового права.

Фундаментальною основою досліджень публічно-правового статусу державних банків є роботи юристів - фахівців у галузі фінансового права, зокрема це праці українських вчених Л.К. Воронової, І.Б. Заверухи, М.П. Кучерявенка, А.А. Нечай, П.С. Пацурківського, Н.Ю. Пришви, Л.А. Савченко, а також науковців Російської Федерації: О.М. Горбунової, О.Ю. Грачової, М.Ф. Карасевої, Ю.А. Кроніної, Н.І. Хімічевої. Науковий доробок цих авторів містить аналіз фінансових правовідносин; визначає зміст і структуру фінансово-правової норми; предмет фінансового права та його систему, метод правового регулювання фінансових відносин; зміст та структуру фінансової системи держави; загальні та спеціальні положення бюджетного права, та процесу; державного боргу; податкового права; фінансового контролю та ін. це створило достатні наукові передумови для розроблення цієї теми дисертаційного дослідження.

Серед українських науковців правовий статус банків, правовий режим здійснення окремих банківських операцій та функціонування банківської системи загалом досліджують такі науковці, як І.А. Безклубий, Я.О. Берназюк, Є.В. Карманов, В.Л. Кротюк, Т.А. Латковська, О.П. Орлюк, А.О. Селіванов та інші. Вагомими є досягнення російських дослідників у царині теорії банківського права, зокрема це праці В.А. Вікуліна, Н.Ю. Єрпильової, Г.А. Тосуняна О.І. Худякова та ін.

У відповідній частині дослідження було враховано окремі теоретичні напрацювання у сфері корпоративного права О.М. Вінник, Е.Р. Кибенка, В.М. Коссака, В.М. Кравчука, Д.В. Ломакіна, В.К. Мамутова, І. Спасібо-Фатєєвої, В.С. Щербини, О.С. Янкової та ін.

Корисними та цікавими дослідженнями, що сформували певні авторські переконання, стали роботи В.М. Кравець, О.В. Кравець, В.І. Міщенко, Т.С. Смовженко та ін. Автор опирався на вже доведені положення та дефініції таких фахівців (українських та колишнього СРСР) як: Ю.М. Белугін, О.Д. Василик, Е.А. Вознесенський, А.З. Дадашев, І.І.Дяконова, Л.А. Дробозіна,Ю. Заруба, А.О. Єпіфанов, О. Кірєєв, Н. Кожель, І.В.Сало, В.С. Сухарський, В.М. Родіонова та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планам, темами. Дисертація виконана у відділі проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України як складова загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної ради України, зокрема програми «Стратегія розвитку законодавства України» (державний реєстраційний № 0103U007975).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - проаналізувати публічно-правовий статус державних банків, виокремити фінансово-правові відносини, що виникають у процесі створення та функціонування державних банків, а відтак сформулювати теоретичні та практичні висновки, пропозиції з приводу вдосконалення чинного законодавства у цій сфері та оптимізації функціонування державних банків. Щоб досягти цієї мети, потрібно було вирішити такі завдання:

- дослідити природу правового впливу на відносини, що виникають у зв'язку зі створенням та функціонуванням державних банків;

- обґрунтувати публічно-правовий статус державного банку та визначити фінансово-правовий вплив на певні відносини, що виникають у зв'язку з його реалізацією;

- встановити та довести взаємозв'язок та взаємодію інституту державних банків (державних фінансових установ) з іншими фінансовими та фінансово-правовими інститутами;

- визначити роль державних банків та державних фінансових установ у фінансовій системі держави, дослідити взаємозв'язки різних елементів (ланок) фінансової системи через призму публічно-правового статусу державних банків;

- дослідити історичні, політичні та правові передумови створення та функціонування державних банків на території України та у зарубіжних країнах;

- сформулювати закономірності розвитку ощадної справи в Україні, стан її правового регулювання та виокремити проблеми правового регулювання, що існують сьогодні у цій сфері;

- дослідити організаційно-правові та фінансово-правові проблеми функціонування Державного ощадного банку України та сформулювати перспективи його розвитку і напрями вдосконалення чинного законодавства в Україні;

- дослідити організаційно-правові та фінансово-правові проблеми функціонування Державного експортно-імпортного банку України та сформулювати перспективи його розвитку і напрями вдосконалення чинного законодавства в Україні;

- дослідити організаційно-правові та фінансово-правові моделі функціонування та реалізації правового статусу державних банків у зарубіжних країнах на прикладі Банків розвитку.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації публічно-правового статусу державних банків в Україні.

Предметом дослідження є правові норми, що регулюють суспільні відносини, які виникають в процесі створення, функціонування та припинення державних банків, здійснення управління державними банками, а також визначають їх завдання та функції; теоретичні проблеми щодо значення та ролі державних банків; тенденції та перспективи розвитку правової регламентації функціонування державних банків в Україні.

Методи дослідження обрано з огляду на предмет дослідження та відповідно до поставлених мети та завдань. державний банк правовий статус

В основу дисертаційного дослідження покладено комплекс загальнонаукових та спеціальних методологічних принципів пізнання соціально-правових явищ. Базовою методологічною основою проведення дисертаційного дослідження є діалектичний метод, який обґрунтовує взаємозв'язок та взаємообумовленість усіх соціальних процесів та суспільних явищ, зокрема тих, що виникають з приводу правового регулювання публічних фінансів. Крім цього, за допомогою спеціально-юридичного методу було досліджено природу правового впливу на відносини, що виникають у сфері банківської діяльності, а також безпосередньо діяльності державних банків; сформульовано пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання відповідних відносин. Застосування цього методу можна вважати принциповим при аналізі окремих законодавчих положень і норм, що визначають правовий статус державних банків або ж спеціальні сфери реалізації їх правового статусу (підрозділи 1.3., 1.5., 2.2., 2.3., 3.1., 3.2.). Застосування логічного методу дослідження обумовило послідовність висловлених суджень, понять і висновків; дало змогу сформулювати такі базові елементи дослідження як зміст фінансової системи; елементи фінансової системи та їх взаємозв'язок; обґрунтувати виокремлення у фінансовій системі держави інституту заощаджень; обґрунтувати тезу про приналежність фондів коштів державних банків до системи публічних фінансів; вибрати оптимальну модель функціонування державних банків в Україні та ін. Поєднання логічного та історико-правового методів дало змогу сформулювати історичні закономірності становлення та розвитку інституту державних банків, їх ролі в житті держави та її економічної і фінансової систем; проаналізувати чинну ситуацію у сфері ощадної діяльності, з огляду на функціонування системи ощадних кас на території колишнього СРСР; дослідити процес, а також стан та перспективи відшкодування заощаджень населення України, здійснених в Ощадному банку УРСР згідно з чинним законодавством. Зокрема, цей метод автор застосовував у п. п. 1.2., 2.1., 3.1.

Використання системно-структурного методу дало змогу авторові проаналізувати особливості правового статусу державних банків порівняно до інших банків в Україні; взаємозв'язки у системі управління державними банками, а також між фондами коштів державних банків та централізованим фондом грошових коштів держави - державним бюджетом; зосередитися на перспективних формах організації управління державними банками в майбутньому та ін. (підрозділи 1.3., 1.4., 1.5., 2.3., 3.2.).

Порівняльно-правовий метод було застосовано при дослідженні фінансово-правових передумов створення та функціонування державних банків, зокрема при історичному дослідженні цього інституту в різні періоди часу та в різних країнах, а отже й при формулюванні висновків про доцільність запозичення окремих аспектів у національну практику правового регулювання (підрозділи 1.2., 2.1., 3.3.).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація стала першим в українській фінансово-правовій науці монографічним дослідженням теоретичних та практичних проблем реалізації публічно-правового статусу державних банків. У дисертації обґрунтовано низку нових з погляду теорії та важливих для практики понять і положень, які винесено на захист:

1. Уперше досліджено вплив фінансово-правового регулювання на відносини, що виникають у процесі створення та функціонування державних банків.

2. Уперше обґрунтовано приналежність фінансових ресурсів державних банків до публічних фінансів через докладний аналіз відповідних відносин щодо їх відповідності визначеним в українській фінансово-правовій науці ознакам «публічності», а саме: формі власності на матеріальний носій (об'єкт) правовідносин; характеру інтересу; меті виникнення відповідних суспільних відносин; методу правового регулювання відповідних суспільних відносин; формі розподілу та пристосування матеріального носія (об'єкта) відповідних суспільних відносин до використання. (див. с. 14; п. 2 висновки)

3. Уперше у фінансово-правовій науці доведено, що фактична реалізація державним банком своїх функцій, виконання певних програм тощо є відповідною частиною змісту фінансової діяльності держави щодо розподілу та використання публічних фондів коштів держави. На межі із соціальним, економічним, інвестиційним регулюванням реалізується метод фінансової діяльності держави, що полягає у фінансуванні, а також створенні умов для подальшої мобілізації фінансових ресурсів юридичними особами публічного права задля виконання завдань і функцій держави, зокрема всіх передбачених у середньостроковій та довгостроковій перспективах державних витрат. Наприклад: житлові програми, проекти з енергозбереження; кредитування органів місцевого самоврядування та ін.

4. Уперше сформульовано основні закономірності у створенні та функціонуванні державних банків, що дало змогу окреслити особливості правового статусу державних банків не лише в історичному аспекті, але й у сьогоденні.

5. Сформульовано нове бачення змісту та структури фінансової системи держави та визначено місце в ній державних банків.

6. Уперше запропоновано та обґрунтовано доцільність долучити до інститутів фінансової системи держави інститут заощаджень. Інститут заощаджень визначено як групу однорідних суспільних відносин з приводу розміщення частини доходу населення, яку не використовують на поточне споживання, а накопичують у відповідних, передбачених нормативно-правовими актами формах: депозитні рахунки, цінні папери тощо, щоб використати їх у майбутньому.

7. Уперше в українській фінансово-правовій науці, враховуючи міжнародні принципи та положення відповідних документів, автор звертає увагу на зміст принципу доступу населення до фінансів та участі населення у фінансовій системі країни у формі збереження, заощадження та примноження (інвестування) власних коштів.

8. Запропоновано удосконалити механізм правового регулювання відносин, що виникають у зв'язку із формуванням статутного фонду державних банків, а також зі збільшенням чи зменшенням його розміру.

9. Через призму фінансово-правового регулювання та впливу фінансово-правових норм, у контексті змісту фінансової діяльності держави, вперше проаналізовано Принципи OECD з корпоративного управління на державних підприємствах Corporate Governance of State-Owned Enterprises: A Survey of OECD Countries: OECD Guidelines on Corporate Governance of State-owned Enterprises. - 2006, vol. 2005, no. 36, pp. 243 - 298 // www.oecd.org/daf/corporate-affairs/soe та сформульовано авторські пропозиції щодо вдосконалення системи зв'язків між органами управління державним банком з одного боку та державою - як акціонером та регулятором найважливіших суспільних відносин - з іншого.

10. Уперше у фінансово-правовій науці комплексно проаналізовано становлення і розвиток ощадної справи на території Українських земель з кінця ХVIII ст.; радянський період, а також сучасний стан ощадної справи і стан погашення гарантованих державою зобов'язань перед вкладниками Ощадного банку УРСР у відповідні періоди.

11. Уперше у фінансово-правовій науці сформульовано проблеми реалізації правового статусу державних банків та запропоновано шляхи і перспективи їх подальшого вирішення.

12. Уперше у фінансово-правовій науці охарактеризовано правовий статус банків розвитку, проведено їх класифікацію та визначено відповідні особливості; у порівняльно-правовому аспекті проаналізовано правове регулювання Банків розвитку у Хорватії та в Республіці Казахстан, досвід яких, у відповідних частинах, може бути прийнятним для України у процесі формування правової бази для державних банків у близькому майбутньому.

Практичне та теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що їх може бути використано:

- для подальшої розробки наукових досліджень у сфері публічних фінансів, заощаджень та кредиту;

- при формуванні концепції організаційно-правової форми державного банку в майбутньому, а також при визначенні цілей, завдань державних банків, специфічних функцій, що можуть реалізовуватися винятково за посередництвом державних банків;

- у сфері правотворчості - при формуванні нормативно-правової бази, що врегульовувала б відносини, які виникають у зв'язку із діяльністю державних банків, та визначала б сферу їх компетенції;

- у процесі правозастосування - при прийнятті рішень щодо збільшення (зменшення) статутного капіталу державних банків; при здійсненні регуляторної та наглядової політики щодо державних банків; у процесі управління державним банком тощо;

- у навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників з дисциплін «Фінансове право», «Банківське право» та ін., та при викладанні цих дисциплін для юридичних та економічних спеціальностей у навчальних закладах України ІІІ та ІV рівнів акредитації.

Положення дисертації можуть бути підґрунтям для подальших наукових досліджень фінансових, адміністративних, цивільних, господарських правовідносин, правового статусу учасників ринку фінансових послуг тощо.

Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає також у тому, що теоретичні положення та висновки, які становлять наукову новизну роботи, представлені автором у конкретних рекомендаціях і пропозиціях щодо вдосконалення чинного законодавства, зокрема йдеться про Закон України «Про банки і банківську діяльність», участь у розробці Статуту Державного ощадного банку України та Статуту Державного експортно-імпортного банку України; участь у формуванні Програми розвитку на 2006 - 2010 роки ВАТ «Державний Ощадний банк України» (2006 рік); участь у формуванні Стратегії розвитку Державного експортно-імпортного банку України та ін. Здійснення попередніх експертиз проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, наприклад «Про акціонерні товариства в Україні», «Про банки та банківську діяльність», Державної програми приватизації та Концепції забезпечення реалізації національних інтересів в сфері приватизації, рішення Ради національної безпеки та оборони та ін. Ряд висновків і узагальнень були реалізовані дисертантом на практиці під час роботи на посадах першого заступника голови правління Державного ощадного банку України та першого заступника голови правління Державного експортно-імпортного банку України, члена Наглядових рад державних банків; під час виконання посадових обов'язків на посаді заступника Секретаря РНБОУ у сфері економічної, соціальної та гуманітарної безпеки; тимчасово виконуючого обов'язки Секретаря РНБОУ; а також на посаді голови Міжвідомчої комісії з питань фінансової безпеки при Раді національної безпеки та оборони України.

Апробація результатів дисертації. Результати проведеного дослідження обговорювали на: Міжнародній науковій конференції «Проблеми фінансового права» (Чернівці, 1996 р.); Дев'ятому засіданні робочої групи «Банки» Німецько-Української Групи (Франкфурт-на-Майні, 2003 р.); Банківському семінарі «Системи банківського самообслуговування» (Единбург, Шотландія, 2004 р.); Російському банківському форумі «Огляд розвитку банківського сектора в Україні та Казахстані» (Москва, 2006 р.); Міжнародній конференції «Бум кредитування: як обійти ризики?» (Прага, 2006 р.); Другій Всеукраїнській конференції ВАТ «Ощадбанк» (Київ, 2006 р.); та ін.

Публікації. Основні положення дисертації автор виклав у вісьмох публікаціях, чотири з яких надруковані у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структуру дисертації обумовлено логікою, метою і предметом дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, які структурно складають 11 підрозділів; висновків; списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає - 247 сторінок, основний текст - 213 сторінок, список використаних джерел - 349 найменувань.

Основний зміст роботи

У Вступі автор обґрунтовує актуальність теми дослідження, аналізує ступінь наукової розробки проблеми, обумовлює зв'язок роботи з науковими програмами й темами, визначає мету і завдання дослідження, його об'єкт, предмет, методологічну основу. У вступі сформульовано також наукову новизну роботи, її наукове та практичне значення, визначено дані щодо апробації дисертаційного дослідження, впровадження його результатів та публікації в наукових фахових виданнях.

Розділ перший “Фінансово-правові та організаційні засади функціонування державних банків в Україні» містить п'ять підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Огляд літератури за темою дисертації» стисло викладено еволюцію наукової думки з приводу змісту банківської діяльності, розвитку банківської системи та ролі і місця в ній державних банків. Здійснено посилання на науковий доробок фахівців у сфері права, зокрема фінансового, цивільного та господарського права, банківського права, а також на роботи науковців економістів та фінансистів.

У підрозділі 1.2. «Фінансово-правові передумови створення та функціонування державних банків у світі та в Україні: історичний та порівняльно-правовий аспекти» автор, на підставі історичних досліджень щодо створення та функціонування державних банків у світі протягом тисячоліть, сформулював певні закономірності у функціонуванні державних банків, їх завдань та специфічних функцій. Крім цього, автор окреслив практику та новітні тенденції у створенні, реорганізації, або ж функціонуванні державних банків у зарубіжних країнах. Також викладено основні етапи становлення банківських систем окремих країн пострадянського простору (Естонія, Латвія, Литва, Угорщина, Республіка Польща, Чеська республіка), зокрема щодо функціонування або ж приватизації державних банків у цих країнах.

У підрозділі 1.3. «Публічно-правова характеристика статусу державних банків в Україні» автор досліджує сфери правового впливу на відносини з реалізації правового статусу державних банків; визначає публічно-правовий статус кредитної установи державної власності, що наділена спеціальною компетенцією і функціонує в конкретних історичних умовах на території нашої держави. Автор наголошує, що незважаючи на те, що державний банк функціонує як юридична особа на комерційних засадах, принциповими є: мета створення конкретного державного банку та його завдання; суб'єкт прийняття рішень у діяльності державного банку та управління ним; надходження (чи потенційні надходження) до державного бюджету та витрати (потенційні витрати, що можуть виникнути з діяльності державного банку) державного бюджету; перспектива та юридичні можливості використання ресурсів державного банку для урядових запозичень тощо; співвідношення банківських операцій, що здійснюються на добровільних та договірних засадах із високим коефіцієнтом прибутковості до операцій, які банк здійснює як агент Уряду, а також операцій з високим рівнем ризику, які банк здійснює, щоб підтримати визначені нормативно-правовими актами галузі народного господарства та ін. Автор окреслює особливості статусу державних банків у порівнянні до інших комерційних банків.

На підставі фінансово-правових наукових досліджень, а також історично сформованих особливостей функціонування державних банків, автор доводить що ці відносини перебувають у площині „публічних фінансів”. Адже ті ресурси, що складають: статутний капітал державних банків, державні гарантії, прибутки державних банків тощо - є частиною публічних фінансів, що складаються із державних фінансів, а також приватних. Та в силу державних гарантій відповідних операцій, створення відповідних фондів з цією метою - мають особливе суспільне значення.

У підрозділі 1.4. «Роль та місце державних банків у фінансовій системі держави» автор привертає увагу наукової громадськості та нормотворця до ролі державних банків у фінансовій системі країни та їх взаємозв'язків із іншими ланками фінансової системи. Автор доводить, що державні банки тісно пов'язані й з іншими елементами фінансової системи, а саме: бюджетом; спеціалізованими фондами; кредитом.

Аналізуючи проблеми правового статусу державних банків в Україні, зокрема й діяльність Державного ощадного банку України, автор виділив категорію, яку, на жаль, досі не досліджували юристи-фахівці в галузі фінансового права. Ця категорія, на думку автора, є самостійним фінансовим інститутом - інститутом заощаджень. Потреба виокремити такий інститут зумовлена унікальністю функції заощадження, яку не поглинає будь-який інший фінансовий інститут. Особливістю відносин у сфері заощаджень є їх кредитний характер і виняткова роль організованих заощаджень населення в системі грошового обігу.

Зважаючи на структуру фінансової системи, а також впливаючи на неї, держава здійснює фінансову політику, спрямовану на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл та використання для забезпечення економічних перетворень у країні. Аналізуючи чинне законодавство, з огляду на визначені інститути (ланки фінансової системи країни), автор виявив прогалини правового регулювання відносин, що виникають у зв'язку із її функціонуванням. Зокрема, не достатньо визначеними залишаються питання організації, функціонування та припинення державних банків, а також мета та специфічні завдання цих установ з огляду на їх публічно-правові характеристики; не врегульованою є реалізація окремих видів фінансових гарантій держави; актуальним є питання прийняття законів України про державний борг України та про гарантії вкладів фізичних осіб тощо.

У підрозділі 1.5. «Правовий статус державних банків в Україні та особливості управління ними» автор визначає основу правового статусу державних банків в Україні. На переконання автора, державний елемент на ринку фінансових послуг обумовлює складну, комплексну роль держави: як господарюючого суб'єкта, власника та регулятора найважливіших відносин у цій царині. Повне й однозначне розмежування функцій та обов'язків щодо власності та ринкового регулювання є основною передумовою для того, щоб створити рівні можливості для державних банків (державних підприємств загалом) і приватних банків (компаній, товариств), а також уникати диспропорцій у конкуренції. З іншого боку, це вимагає прозорої схеми фінансового управління та розмежування публічних і приватних коштів, якими розпоряджається державний банк.

В основі визначення державного банку є власність на статутний капітал цього банку. На жаль, аналіз чинного законодавства свідчить про недостатнє правове регулювання відносин, що виникають у зв'язку зі збільшенням статутного капіталу державних банків. Вартість статутного капіталу, виражена в акціях державного банку, є державним майном, що сформувалось за рахунок бюджетних коштів і становить відповідну частину публічних фондів коштів держави. Чинне законодавство передбачає надто спрощену процедуру прийняття рішення про збільшення статутного капіталу державного банку (за рішенням Уряду і погодженням НБУ). Вважаємо, що збільшення розміру статутного капіталу потрібно обумовлювати виключно у відповідному законодавчому акті - Законі України про Державний бюджет на відповідний рік. Дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств, включаються до складу доходів Державного бюджету України і переходять у режим державної власності, а не власності банку. Відповідно, лише держава, як законний власник відповідних коштів, може приймати рішення про їх використання. Це відповідає також принципу повноти бюджетної системи. Відтак єдино законним напрямом скерування прибутку державного банку (після здійснення усіх необхідних відрахувань відповідно до банківського законодавства) є державний бюджет. Принципово, що метою діяльності державного банку не є одержання прибутку для свого акціонера. Хоч прибутковість самого банку є одним із критеріїв ефективності та доцільності існування такого інституту в державі. Будь-яку зміну в структурі капіталу державного банку (державного підприємства) потрібно чітко узгоджувати з метою державного володіння і специфічним статусом держбанку. Усі рішення, ухвалені у зв'язку з цим, повинні мати відповідну правову форму, щоб забезпечити також ефективний облік, фінансовий контроль тощо.

Розділ другий «Державне регулювання ощадної справи в Україні» складається із трьох підрозділів, у яких на підставі історичного та власне правового досліджень автор аналізує розвиток ощадної справи на теренах України в різні історичні періоди. Також у дисертації відображено сучасний стан діяльності Державного ощадного банку України, основні проблеми правового регулювання його діяльності та перспективи розвитку банку.

У підрозділі 2.1. «Історичні та правові аспекти розвитку ощадної справи в Україні. Фінансово-правова політика держави в цьому напрямі» автор аналізує зародження та розвиток ощадної справи в Україні, з кінця ХVIII ст., зважаючи на специфіку розподілу території України між Російською та Австро-Угорською імперіями. Відтак у роботі відображено правовий статус ощадних банків на теренах Західної України (Галичина, Буковина) та Східної України (центральний, північний, південний та східний регіони України).

Загалом, ощадні каси були партнерами місцевих і регіональних органів влади та надавали допомогу у становленні місцевої інфраструктури. У радянський період акценти в діяльності ощадних кас було зміщено в бік фіскальної мети та функції держави: їх ресурси використовували як джерело поповнення бюджету та виконання загальнодержавних програм. Водночас очевидною є чітка стратегія розвитку ощадної справи в радянський період, спрямована на максимальну мобілізацію коштів населення до ощадних кас. До того ж, Радам міністрів союзних і автономних республік, виконкомам крайових обласних і районних Рад депутатів трудящих було доручено регулярно відстежувати розвиток ощадної справи, хід виконання ощадними касами планів залучення грошових заощаджень населення тощо.

Важливим питанням, яке піднімає автор у цьому підрозділі, є проблема погашення державних боргових зобов'язань перед населенням України за вкладами, здійсненими в установах Ощадного банку УРСР у відповідні періоди згідно з чинним законодавством. У зв'язку з цим автор висловлює деякі міркування щодо участі Ощадбанку в цьому процесі.

У підрозділі 2.2. «Правовий статус Державного Ощадного банку України» автор аналізує правове регулювання відносин, що виникають у зв'язку зі створенням Ощадбанку та його діяльністю. Автор визначає зміст діяльності цього банку, його організаційну та функціональну характеристики, процедуру звітності, перелік здійснюваних операцій тощо. Автор також висвітлює низку проблем внутрішньої ефективності Ощадного банку та розглядає зовнішні чинники, що не достатньо стимулюють, або навіть стримують, розвиток банку.

У підрозділі 2.3. «Перспективи розвитку Державного ощадного банку України: правові аспекти» автор логічно продовжує ідею дослідження і ставить за мету окреслити перспективні напрями розвитку Ощадбанку України. Так автор наголошує, що сьогодні потрібно розробити, погодити і затвердити документ щодо стратегії розвитку державних фінансових установ. Сьогодні цей процес характеризується недостатнім рівнем координованості органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг, а також самих фінансових установ державної форми власності. Автор формулює принципи, якими слід керуватися при затвердженні єдиної державної концепції чи стратегії діяльності державних фінансових установ, зокрема державних банків. А саме: 1) створення рівних умов діяльності учасників ринку - єдиних засад регулювання та функціонування державних та недержавних суб'єктів ринку; 2) можливість індивідуального нормативно-правового регулювання діяльності конкретного державного банку, з боку Національного банку України, виключно з огляду на специфіку здійснюваних державним банком функцій (операцій), а не форми власності; 3) зменшення ризиків та навантаження на Державний бюджет, що передбачає й припинення гарантій держави за вкладами Ощадбанку та його вступу до національної системи гарантування вкладів; 4) посилення конкуренції та вільний рух коштів - тобто вільний вибір суб'єктів ринку щодо накопичення, розміщення та обслуговування ресурсів, що визначається лише економічною доцільністю, а пріоритетність фінансування державних програм регулюється тарифною та фінансовою політикою держави; 5) поступове наближення регуляторних вимог НБУ стосовно капіталу, ризиків, нагляду та ринкової позиції до стандартів базельських угод.

Третій розділ «Правовий статус Державного експортно-імпортного банку України» складається з трьох підрозділів, що розкривають зміст діяльності Укрексімбанку, правові підстави реалізації його статусу; вказують на проблеми правового регулювання, що існують сьогодні у цій сфері, а також визначають зміст діяльності банків розвитку, як однієї із найбільш оптимальних для України організаційно-правових форм Укрексімбанку.

У підрозділі 3.1. «Завдання, функції та фінансово-правова компетенція Українського експортно-імпортного банку» автор наголошує на специфічних функціях Укрексімбанку у сфері реалізації державної експортної політики, залучення іноземних інвестицій, фінансування стратегічно важливого імпорту, виконання функцій фінансового агента Уряду України, надання клієнтам повного спектру банківських послуг тощо.

Автор вивчає історичні передумови створення цього банку в Україні, розглядає правове регулювання відносин, що виникають у зв'язку із створенням Укрексімбанку та його діяльністю, визначає зміст діяльності цього банку, його організаційну та функціональну характеристики, процедуру звітності, перелік здійснюваних операцій тощо.

У підрозділі 3.2. «Перспективи розвитку Українського експортно-імпортного банку» автор розглядає як один із найбільш перспективних шляхів розвитку Укрексімбанку створення на його основі Банку розвитку. Автор аналізує передумови створення таких банків у світі, їх завдання, функції, а також види і організаційно-правові форми. Незважаючи на присутність комерційної складової у діяльності цих банків, національні банки розвитку є інструментом та агентом державної політики у сфері стимулювання економічного зростання країни. Порівняно з комерційними банками, банки розвитку надають пільгові умови довгострокового фінансування, низькі відсотки, пільгові періоди кредитування, спроможні до забезпечення тих обсягів фінансування, які не можуть забезпечити комерційні банки відповідної держави. Важливим завданням такого банку є також перевірка рентабельності окресленого проекту для забезпечення його економічного обґрунтування.

З фінансово-правового погляду, принципово, що Банк розвитку повинен мати підтримку держави, зокрема йдеться про кошти державного бюджету, що спрямовуються на капіталізацію, утворення необхідних фондів тощо. Держава надає гарантійну підтримку щодо зовнішніх зобов'язань банку, а також його активних операцій у межах реалізації державних цільових програм, державних інвестиційних проектів задля забезпечення належної якості пріоритетних для держави проектів.

У підрозділі 3.3. «Порівняльно-правові аспекти діяльності банків і корпорацій розвитку в інших країнах (приклад Хорватії та Республіки Казахстан)» здійснено порівняльно-правовий аналіз статусу банків розвитку цих країн. Вибір країн ґрунтувався на двох основних критеріях: по-перше, подібна економічна та політично-правова ситуація з Україною, що обумовлена спадщиною радянської влади та командно-адміністративної системи господарювання, відтак саме на теперішній період часу припадає кульмінація економічних, політичних, правових та фінансових реформ в цих державах; по-друге, успішні показники організації та діяльності Банків розвитку у Хорватії та Казахстані, засвідчені світовою громадськістю.

Висновки

На підставі здійсненого дослідження сформульовано низку висновків концептуально-теоретичного та науково-практичного характеру, що забезпечують вирішення основних завдань відповідно до визначеної мети дисертаційного дослідження. Серед них:

1. Історично завдання та функції державного банку формувались на межі банківської діяльності та фіскальної діяльності, тобто банківської установи та державного казначейства. Діяльність державних банків була спрямована здебільшого на виконання делегованих державою повноважень у сфері здійснення розрахунків, стягнення податків, здійснення публічних видатків, кредитування, а подекуди, здійснення управління державним майном (активами). Отже мета діяльності державного банку первинно мала публічно-правову природу.

2. Відносини з приводу реалізації правового статусу державних банків, а також щодо їх створення, реорганізації, ліквідації тощо мають значний фінансово-правовий вплив. Ті ресурси, що складають: статутний капітал державних банків, державні гарантії, прибутки державних банків тощо - є частиною публічних фінансів, що складаються із державних фінансів, а також приватних. Та в силу державних гарантій відповідних операцій, створення відповідних фондів з цією метою - мають особливе суспільне значення і обумовлюють фінансово-правове регулювання.

3. Зважаючи на об'єктивну потребу докладного правового регулювання без винятку усіх відносин, що становлять інститути фінансової системи держави, та ґрунтуючись на усталених підходах до визначення фінансової системи, запропоновано нові критерії визначення фінансової системи держави в конкретний історичний період. А саме: 1) За організаційно-правовою формою: а) Бюджет. б) Позабюджетні державні цільові фонди, а також інші спеціалізовані фонди, що створюються та функціонують за рахунок централізованих фондів коштів або обов'язкових платежів для задоволення та виконання завдань та функцій публічного характеру. в) Фонди державних (муніципальних) фінансових установ та державних (муніципальних) банків. г) Фінанси підприємств. ґ). Фінанси господарюючих суб'єктів. 2) За матеріальним змістом відносин: а) Фінансування. б) Запозичення. в) Страхування. г) Заощадження.

4. Вартість статутного капіталу, виражена в акціях державного банку є державним майном, що сформувалось за рахунок бюджетних коштів і є відповідною частиною публічних фондів коштів держави. Збільшення розміру статутного капіталу має бути відображено виключно у відповідному законодавчому акті - Законі України про Державний бюджет на відповідний рік. Дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств, включаються до складу доходів Державного бюджету України і переходять у режим державної власності, а не власності банку. Відповідно, лише держава, як законний власник відповідних коштів, може приймати рішення про їх використання. Це відповідає також принципу повноти бюджетної системи. Відтак єдино законним напрямом скерування прибутку державного банку (після здійснення усіх необхідних відрахувань згідно банківського законодавства) є державний бюджет.

5. Мета і завдання державного банку формуються відповідно до актуальних потреб розвитку фінансового ринку держави і є одним із напрямів державної політики у цій сфері. Таким чином метою діяльності державного банку не завжди є одержання прибутку для свого акціонера. Проте прибутковість самого банку є одним із критеріїв ефективності та доцільності існування такого інституту в державі. Функції державних банків є винятковими, оскільки інші банки або учасники фінансового ринку, зважаючи на різні обставини (рівень гарантій, як правило довгостроковий характер, недостатній рівень прибутковості чи рентабельності, недостатня розгалуженість мережі тощо), не можуть їх здійснювати.

6. Формування стратегії розвитку ощадної справи в Україні першочерговим завданням у сфері правого регулювання передбачає: а) приведення у відповідність до світових стандартів законодавства про державний борг, враховуючи у структурі державного боргу України боргові зобов'язання гарантовані урядом України перед населенням України; б) юридичне закріплення джерел погашення боргу в частині відновлення заощаджень населення, здійснених свого часу в Ощадному банку СРСР; в) адекватне врегулювання порядку та процедури здійснення виплат за втраченими та знеціненими заощадженнями населення здійсненими в Ощадному банку СРСР; г) реформування системи гарантування вкладів фізичних осіб у банківській системі України.

7. Принциповим питанням розвитку ощадної справи в Україні є вдосконалення системи гарантування вкладів, що передбачає комплекс правових відносин з приводу формування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та його функціонування. Ініціатива розвитку і вдосконалення цієї системи має йти від держави. Сьогодні потрібно скласти зрозумілу покрокову програму реформування чинної системи гарантування вкладів. У цьому зв'язку надзвичайно актуальною є також потреба визначити носія юридичного обов'язку гарантування вкладів фізичних осіб Державного ощадного банку України, оскільки законодавство лише в загальному декларує державні гарантії за вкладами у цьому банку. Як наслідок це зменшить відповідні ризики та навантаження на державний бюджет.

8. З огляду на потребу стимулювати підвищення якості роботи банківської системи важливо, як видається, запровадити диференційований розмір внесків банків, залежно від якості кредитного портфеля і ступеня ризикованості здійснюваних ними операцій. Цілком виправданою може бути система, що передбачає єдиний базовий розмір регулярного внеску банків і підвищений його рівень у разі якщо в банків виникли проблеми із якістю кредитного портфеля або при недокапіталізації. Зі збільшенням фінансових можливостей економіки варто розглянути питання запровадження гарантій не лише фізичних, але й юридичних осіб.

9. Однією із найбільш перспективних форм розвитку Укрексімбанку є створення на його основі Банку розвитку. Щодо правового забезпечення втілення такої структурно-функціональної перебудови Укрексімбанку, передусім потрібно погодити та затвердити стратегію розвитку державних фінансових інститутів. Щодо законодавчої бази, то необхідно ухвалити закон, який би визначав завдання, повноваження банку розвитку, засади його утворення, напрями діяльності, органи управління, механізми капіталізації та гарантії держави по операціях банку тощо. Функціонування такої форми банку, потребуватиме змін та доповнень до низки законів, що регулюють відносини у сфері ринків фінансових послуг. Необхідними будуть також зміни до Бюджетного кодексу України щодо державних гарантій за активними та пасивними операціями усіх структурних одиниць банку розвитку та щодо їх капіталізації, боргу, запозичень, а також фінансування видатків за їх цільовими програмами.

10. Суттєвим джерелом коштів для національних банків розвитку є кошти держави. Зокрема кошти державного бюджету спрямовуються на капіталізацію, утворення необхідних фондів, гарантійну підтримку тощо. Держава делегує банку адміністрування довгострокового фінансування, управління фінансуванням, моніторинг і економічну оцінку пропонованих проектів. Тому, незважаючи на присутність комерційної складової у діяльності цих банків, національні банки розвитку є інструментом та агентом державної політики у сфері стимулювання економічного зростання країни. Принципово, що банк розвитку не конкуруватиме з іншими банками, а доповнюватиме їх можливості фінансування реального сектора економіки.

11. Порівняльний аналіз Банків розвитку різних країн, зокрема Казахстану та Хорватії засвідчує винятково законодавче регулювання правового статусу Банку розвитку, що передбачає законодавче закріплення завдань і функцій Банків розвитку; систему управління банком; джерела фінансування цих банків; засади та правові підстави фінансування проектів з боку Банку розвитку; регулювання, нагляд, контроль за діяльністю державних банків; інформування та звітність про діяльність Банку розвитку тощо.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях

1. Пишний А.Г. Правова природа статутного капіталу державних банків та особливості його збільшення // Право України. 2008. №1. С. 35-41.

2. Пишний А.Г. Публічно-правова характеристика державних банків в Україні // Право України. 2007. №11. С. 52-57.

3. Пишний А.Г. Фінансова система держави та її правове регулювання: трансформація поглядів // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. 2007. №4. С. 557-564.

4. Пишний А.Г. Фінансово-правова відповідальність, як інститут фінансового права // Науковий Вісник Чернівецького Університету. Випуск 14. Правознавство. Збірник наукових праць. Чернівці: ЧДУ, 1997. С. 192-202.

5. Пишний А.Г. Система гарантування вкладів: реформи необхідні і неминучі /Дзеркало тижня. 2006. №32.

6. Пишний А.Г. Інститут податкового примусу // Проблеми фінансового права. Випуск 1. Матеріали міжнародної наукової конференції. Чернівці, 1996. С. 211-221.

7. Пишний А.Г. Організаційно-правові аспекти страхової діяльності в Україні. Єрліхівський збірник. Випуск 2. (Наукові статті та повідомлення викладачів, аспірантів та співробітників юридичного факультету Чернівецького і Київського університетів). Чернівці: ЧДУ, 1995. С. 132-142.