Право на медичну допомогу та його здійснення

Размещено на http://allbest.ru

Харківський національний університет внутрішніх справ

Спеціальність 12.00.03

Цивільне право і цивільний процес, сімейне право,

міжнародне приватне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Право на медичну допомогу та його здійснення

Прасов Олександр Олександрович

Харків - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Гуманітарному університеті „Запорізький інститут державного та муніципального управління”.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор

Ромовська Зорислава Василівна,

Академія адвокатури України,

професор кафедри цивільного,

господарського права та процесу

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Шишка Роман Богданович,

Харківський національний університет

внутрішніх справ, професор кафедри

цивільно-правових дисциплін кандидат юридичних наук, доцент

Самойленко Володимир Михайлович,

професор кафедри цивільного та господарського

права Чернігівського державного інституту економіки і управління

Провідна установа: Одеська національна юридична академія,

Міністерство освіти і науки України, кафедра цивільного права (м. Одеса)

Захист відбудеться „_10_”_лютого_2007 року о _13-00_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 при Харківському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий „_05_”_січня_2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Є. Кириченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одним із основних природних прав людини є її право на життя, засобом утвердження якого є право на надання медичної допомоги. Забезпечення прав людини проголошено у статті 3 Конституції України головним обов'язком держави.

Конституція України в цілому відповідає нормам міжнародного права і тенденціям його розвитку щодо прав фізичної особи. Аналіз статей її другого розділу свідчить, що майже всі вони так чи інакше відображають зміст Міжнародної хартії прав людини, насамперед Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права, а також Загальної декларації прав людини. Знайшло відбиття в Конституції України й право людини на медичну допомогу.

Розвитком конституційного положення про пріоритет людини, її життя і здоров'я стало віднесення особистих немайнових прав фізичної особи, в тому числі й права людини на медичну допомогу (право фізичної особи на надання їй медичної допомоги закріплено в статті 284 ЦК України), до предмета правового регулювання цивільного права. Закріплення особистих немайнових прав у Цивільному кодексі України додатково засвідчило посилену увагу держави до змісту цих прав та гарантій їх здійснення.

Разом із тим перевіркою досконалості наших уявлень про право людини на медичну допомогу є практика, яка, на жаль, свідчить про наявність теоретичних і практичних питань, суперечливих ситуацій, що потребують розв'язання. Їх вирішення матиме велике значення для подальшого розвитку як юридичної, так і медичної науки, у подальшій організації діяльності щодо напрямків надання людині необхідної кваліфікованої допомоги при захворюванні.

Зокрема, існує потреба визначення сутності медичної допомоги та медичної послуги, розгляду їх співвідношення, з'ясування особливостей цивільно-правової відповідальності медичних працівників за ненадання або неякісне надання медичної допомоги, вивчення такого явища як „лікарська помилка”, доопрацювання правових підстав здійснення медичної діяльності фізичними та юридичними особами, розширення правових можливостей фізичної особи з приводу отримання медичної допомоги тощо.

Окремі питання цієї проблеми досліджували вітчизняні та зарубіжні вчені А.В. Абрамов, В.В. Анашкін, С.В. Антонов, Ю.Г. Віленський, Г.С. Волкова, О.А. Грондо, Л.Г. Дунаєвська, Н.В. Ельштейн, Г.І. Камчатний, Г.Р. Колоколов, Н.В. Косолапова, О.В. Крилова, М.С. Малеін, М.М. Малеіна, П.С. Назар, О.В. Нікульнікова, О.І. Осокіна, В.Л. Попов, Н.П. Попова, О.О. Пунда, З.В. Ромовська, А.М. Савицька, О.І. Смотров, Р.О. Стефанчук, А.В. Тихомиров, Й.А. Турак, Є.О. Харитонов, С.С. Шевчук, К.Б. Ярошенко, R. Purtilo, R. Riegelman та інші. Однак комплексного дослідження та розв'язання теоретичних та практичних проблем права людини на медичну допомогу не проводилось.

Останні публікації в Україні присвячені переважно розглядові договору про оплатне надання медичних послуг, порядку його укладення, визначенню істотних умов та необхідності формування нової галузі права -- медичного права, що також свідчить про невирішеність зазначених проблем.

Наведене обумовлює актуальність теми дослідження, а також проведення його в межах цієї дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Концепції розвитку охорони здоров'я населення України, затвердженої Указом Президента України від 07.12.2000 року №1313/2000, та планів науково-дослідницької роботи кафедри цивільного права Гуманітарного університету „Запорізький інститут державного та муніципального управління”.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у з'ясуванні права на медичну допомогу, встановленні теоретичних і практичних проблем, які виникають при його здійсненні, та визначенні шляхів їх розв'язання.

Для досягнення зазначеної мети необхідно вирішити такі завдання:

встановити суттєві ознаки права на медичну допомогу;

визначити суб'єкта права на медичну допомогу;

з'ясувати особливості організації надання медичної допомоги в Україні;

розкрити зміст права на медичну допомогу;

охарактеризувати здійснення фізичною особою права на медичну допомогу; право медичний допомога

розкрити договірний характер відносин щодо надання медичної допомоги;

виявити особливості здійснення права на психіатричну медичну допомогу;

з'ясувати властивості правового регулювання договірної та недоговірної цивільно-правової відповідальності суб'єкта надання медичної допомоги;

визначити підстави цивільно-правової відповідальності за ненадання або неналежне надання медичної допомоги.

Об'єкт дослідження -- суспільні відносини з приводу охорони здоров'я в Україні.

Предмет дослідження -- суб'єктивне право фізичної особи на медичну допомогу та його реалізація.

Методами дослідження є загальнонаукові та спеціально-юридичні методи. Діалектичний метод пізнання використовувався протягом усього процесу дисертаційного дослідження і дозволив проаналізувати тенденції розвитку права людини на медичну допомогу. Методи аналізу й синтезу застосовувались при визначенні суттєвих рис права на медичну допомогу, а метод аналізу - і при дослідженні змісту цього права та підстав цивільно-правової відповідальності суб'єкта надання медичної допомоги. У дисертаційному дослідженні використовувались, зокрема, й такі методи, як формально-логічний (тлумачення цивільно-правових норм при з'ясуванні суб'єкта права на медичну допомогу та при розкритті особливостей організації надання медичної допомоги), порівняльно-правовий (порівняння правових актів України та Росії при з'ясуванні властивостей правового регулювання договірної та недоговірної цивільно-правової відповідальності суб'єкта надання медичної допомоги); конкретно-соціологічний (аналіз фактичних даних при характеристиці здійснення права на медичну допомогу, розкритті договірного характеру відносин щодо надання медичної допомоги та виявленні особливостей здійснення права на психіатричну медичну допомогу); комплексного дослідження (всі поставлені завдання роботи вирішувались за допомогою юридичної та медичної науки).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим після проголошення незалежності та прийняття Цивільного кодексу України комплексним дослідженням права людини на медичну допомогу та його здійснення як складника особистих немайнових відносин, що входять до предмета правового регулювання цивільного права.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизується у таких основних положеннях:

Обґрунтовано власне визначення права людини на медичну допомогу як її права на комплекс заходів, спрямованих на оздоровлення та лікування у стані, що на момент їх надання загрожує життю, здоров'ю і працездатності, які здійснюються професійно підготовленими працівниками.

Набула подальшого розвитку правова категорія „медичної послуги”, яку пропонується розглядати як комплекс дій медичних працівників, спрямованих на задоволення потреб людини стосовно здоров'я, та закріпити таке визначення в статті 3 Основ законодавства України про охорону здоров'я.

Встановлено залежність здійснення хворими права на медичну допомогу від їх психологічних властивостей, соціального становища, професійної діяльності, різних об'єктивних та суб'єктивних факторів, моделі відносин з лікарем (патерналістської, технологічної, лібераційної та інтерпретаційної).

Вперше обґрунтовано потребу врахування при здійсненні оцінки протиправності діянь медичних працівників одночасно закріплених та незакріплених нормативно звичаїв медичної практики, а також шкідливих наслідків рішень, дій чи бездіяльності медичних працівників.

Аргументовано необхідність розгляду лікарської помилки у широкому розумінні, тобто як винного, так і невинного діяння, та у вузькому - лише як невинного діяння медичних працівників.

Доведено доцільність закріплення в нормативно-правових актах низки положень:

у статті 31 ЦК України про покладення обов'язку щодо: визначення правочину дрібним побутовим на повнолітнього дієздатного контрагента малолітньої особи; укладення, погодження правочинів про надання медичної допомоги в інтересах дитини у випадках, коли батьками піклування про здоров'я дитини не здійснюється або здійснюється неналежним чином, на працівників освіти, міліції, соціальних служб;

у статті 37 ЦК України та статті 43 Основ законодавства України про охорону здоров'я щодо можливості особи, цивільна дієздатність якої обмежена, відмовитись від лікування, коли договір про надання медичної допомоги не є дрібним побутовим правочином, лише за згодою законного представника;

у статті 66 ЦК України, що у випадку, коли заклад охорони здоров'я виступає опікуном або піклувальником фізичної особи, він повинен повідомляти про всі рішення з питань надання медичної допомоги до органів опіки та піклування;

у статті 10 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” про необхідність надання безоплатної медичної допомоги нелегальним іноземцям, особам без громадянства у випадках, коли їх стан здоров'я критичний, існує реальна загроза життю, або коли вбачається тривалий строк перебування цих осіб на території України, з подальшим відшкодуванням витрат на лікування державою, до якої вони належать або з території якої прибули до України;

у статті 1201 ЦК України, що витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника мають визначатися виходячи з їх фактичної вартості, яка не може бути вищою за граничну вартість стандартних речей, необхідних для здійснення ритуального обряду в цій місцевості;

у статті 33 Основ законодавства України про охорону здоров'я про можливість певному лікареві у виняткових ситуаціях за відсутності (тимчасової відсутності) відповідної ліцензії, під час відбування покарання, незалежно від місця роботи тощо надати допомогу пацієнтові на його прохання;

у статті 1195 ЦК України про те, що правила про недоговірну відповідальність можуть застосовуватись у випадках неналежного виконання договірних зобов'язань, якщо в результаті їх невиконання або неналежного виконання завдається шкода життю або здоров'ю людини, а також про те, що при заподіянні шкоди життю та здоров'ю фізичної особи невиконанням або неналежним виконанням договору відповідальність особи, яка заподіяла шкоду, не може бути меншою, ніж передбачена главою 82 „Відшкодування шкоди” ЦК України;

у статті 906 ЦК України припис про те, що „збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором”, доповнити словами „але це не поширюється на відшкодування збитків, заподіяних життю та здоров'ю фізичної особи”.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертації висновки можуть бути використані: для вдосконалення законодавства, що визначає право людини на медичну допомогу; при підготовці навчально-методичної літератури; у практиці здійснення фізичними особами права на медичну допомогу; у діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання; у навчальному процесі під час лекцій та проведення практичних занять з курсу конституційного та цивільного права.

Деякі висновки в дисертації мають дискусійний характер, методологічну спрямованість і можуть бути підґрунтям для подальших наукових досліджень.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі цивільного права Гуманітарного університету „Запорізький інститут державного та муніципального управління”. Окремі положення дисертації були також предметом обговорення за участю автора на таких шести конференціях:

Щорічній міжнародній науково-практичній конференції „Запорізькі правові читання” (м.Запоріжжя, 30 червня - 1 липня 2003 року).

Щорічній міжнародній науково-практичній конференції „Запорізькі правові читання” (м.Запоріжжя, 30 червня - 1 липня 2004 року).

Щорічній міжнародній науково-практичній конференції „Запорізькі правові читання” (м.Запоріжжя, 30 червня - 2 липня 2005 року).

Міжнародній науковій конференції „Формування правової системи в Україні на сучасному етапі” (м.Дніпропетровськ, 21-22 квітня 2005 року).

І Всеукраїнській цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (м.Одеса, 24-25 лютого 2006 року).

XIV Міжвузівській науковій конференції молодих учених (м.Запоріжжя, 11-18 травня 2006 року).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено в 13 публікаціях, з них 7 - у фахових виданнях. Всі праці написані без співавторів.

Структура та обсяг роботи. Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Дисертація містить 175 сторінок основного тексту, список використаних джерел (у кількості 187 найменувань) - 21 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, викладається зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, формулюються мета й завдання, визначаються об'єкт і предмет дослідження, розкриваються методи вирішення проблем і наукова новизна одержаних результатів, подаються відомості про теоретичну та практичну цінність роботи, апробацію результатів роботи, вказуються публікації за темою дисертації.

Розділ І „Поняття права на медичну допомогу” складається з трьох підрозділів і присвячений з'ясуванню суттєвих рис права на медичну допомогу, його змісту, суб'єкта цього права, особливостей організації надання медичної допомоги в Україні.

У підрозділі 1.1 „Право на медичну допомогу -- до суті питання” дисертант аналізує існуючі в юридичній та медичній науці погляди стосовно понять медичної допомоги та медичної послуги, досліджує їх співвідношення, доводить відмінність послуги від роботи, вказує на необхідність окремого розгляду медичної та санітарної допомоги.

Автор обґрунтовує, що медична допомога є медичною послугою, яка охоплює заходи, спрямовані на оздоровлення та лікування пацієнтів у стані, що на момент їх надання загрожує життю, здоров'ю і працездатності. У широкому розумінні медичні послуги є діями медичних працівників, які спрямовані на задоволення потреб людини стосовно здоров'я, у вузькому -- дії медичних працівників, які спрямовані на задоволення потреб людини стосовно здоров'я, що не охоплюються поняттям медична допомога.

За результатами з'ясування медичної допомоги дається визначення права людини на медичну допомогу як певних її можливостей з приводу отримання комплексу заходів, спрямованих на оздоровлення та лікування у стані, що на момент їх надання загрожує життю, здоров'ю і працездатності, які здійснюють професійно підготовлені працівники.

У підрозділі 1.2 „Суб'єкт права на медичну допомогу” визначено, що суб'єктом права на медичну допомогу в Україні є її громадяни, іноземці та особи без громадянства, в тому числі бездомні громадяни і безпритульні діти, які можуть отримати медичну допомогу в спеціальних соціальних закладах, діяльність яких спрямована на допомогу цій категорії населення України, її підтримку та реінтеграцію, під час соціального патрулювання і в закладах охорони здоров'я.

Дисертант обґрунтовує, що малолітні особи та особи, цивільна дієздатність яких обмежена або є неповною, можуть самостійно вчиняти дрібні побутові правочини про надання медичної допомоги. В інших випадках медична допомога надається малолітнім та недієздатним особам на підставі договору, укладеного між медичним закладом або працівником та законним представником в інтересах цих осіб, а особам, цивільна дієздатність яких обмежена або неповна, на підставі договору, укладеного цими особами із медичним закладом або працівником, лише за згодою піклувальника.

У підрозділі 1.3 „Суб'єкт надання медичної допомоги” розглядаються правові підстави здійснення суб'єктами господарювання медичної практики та зазначається, що організація надання медичної допомоги в Україні здійснена за територіальним, позатериторіальним і відомчим принципами на підставі різних форм власності.

Господарською діяльністю з медичної практики на підставі ліцензії можуть займатися всі суб'єкти господарювання, які зареєстровані в установленому законодавством порядку: як юридичні особи, незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, так і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Медичну допомогу можуть надавати лише професійно підготовлені працівники, які мають на це право відповідно до законодавства. Серед осіб, які можуть займатися медичною діяльністю, провідне місце належить лікареві. Саме йому надано право вибору та пропонування пацієнтові певних методів лікування. Інші медичні працівники лише сприяють лікареві у цьому процесі. Перша невідкладна медична допомога надається будь-яким медичним працівником та лікувальним закладом. У разі відсутності медичних працівників медичну допомогу надають співробітники міліції, пожежної охорони, аварійних служб, водії транспортних засобів та представники інших професій відповідно до вимог закону. Якщо лікар може запропонувати свої послуги, то ними може скористатись кожна особа. Лише державний заклад, якщо він має можливість забезпечити відповідне лікування, при виправданому стані здоров'я хворого, не може відмовити йому у прийнятті.

У підрозділі 1.4 „Зміст права на медичну допомогу” право на медичну допомогу розглядається як можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері оздоровлення та лікування.

Досліджені можливості поведінки фізичної особи з приводу отримання першої невідкладної допомоги, первинної, спеціалізованої та високоспеціалізованої лікувальної допомоги. Відзначена можливість пацієнта вимагати від лікаря певної медичної дії, якщо вона передбачена договором про надання медичної допомоги, стандартами (протоколами) або звичаями медичної практики. Якщо лікар відмовився від вчинення певної дії, яка не передбачена договором, стандартами, звичаями практики, то пацієнт може скористатись своїм правом обрання або заміни лікаря та замінити його на лікаря, який здійснить цю дію. Підкреслено, що при обранні поведінки людина керується лише власним інтересом, та доведено, що можливості поведінки з приводу оздоровлення та лікування обумовлюються об'єктивним становищем речей, станом здоров'я, соціальним статусом особи.

Результатом першого розділу є з'ясування права на медичну допомогу через розкриття його суттєвих рис та елементів.

Розділ ІІ „Здійснення права на медичну допомогу” складається з трьох підрозділів і присвячений характеристиці здійснення фізичною особою права на медичну допомогу, розкриттю договірного характеру відносин щодо надання медичної допомоги та виявленню особливостей здійснення права на психіатричну медичну допомогу.

У підрозділі 2.1 „Основні положення про здійснення права на медичну допомогу” вивчено життєві ситуації щодо реалізації фізичними особами можливостей, які утворюють зміст права на медичну допомогу. Зазначено, що виліковування хвороби, запобігання її прогресуванню зумовлюється вчасною реалізацією людиною права на медичну допомогу. Здійснення хворим права на медичну допомогу залежить від його психологічних властивостей, соціального становища, професійної діяльності, різних об'єктивних і суб'єктивних факторів, обумовлюється наявною моделлю відносин з лікарем: патерналістською, технологічною, лібераційною та інтерпретаційною. З'ясовано, що реалізація хворим права на медичну допомогу інколи через дії медичних працівників може бути формальною.

Підкреслено необхідність фізичної особи при здійсненні права на медичну допомогу дотримуватись моральних засад суспільства, оскільки неповажне ставлення до моральних правил і принципів слугує критерієм протиправної поведінки та підтвердженням того, що право на медичну допомогу здійснюється всупереч його соціальному призначенню. Право на медичну допомогу особа повинна здійснювати у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Вихід за цю межу, як правило, завжди означає порушення чужого права.

У підрозділі 2.2 „Договірний характер відносин щодо надання медичної допомоги” аргументується, що відносини стосовно надання медичної допомоги мають цивільно-правовий характер та виникають переважно за волею пацієнта, проте можуть виникнути і незалежно від неї -- в екстрених ситуаціях. У першому випадку пацієнт самостійно укладає з суб'єктом надання медичних послуг договір про надання медичної допомоги, у другому -- інші особи (колеги по роботі, родичі) укладають із суб'єктом надання медичних послуг договір на користь хворого про надання йому медичної допомоги. Коли пацієнт приходить до пам'яті, то його подальші відносини із суб'єктом надання медичних послуг формуються відповідно до його волевиявлення.

Договір про надання медичної допомоги, який є різновидом договору про надання послуг, вважається укладеним при досягненні сторонами згоди з усіх істотних умов та припиняє свою дію на загальних підставах. Учасники договору не можуть домовлятись про умови, які суперечать актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У підрозділі 2.3 „Особливості здійснення права на психіатричну медичну допомогу” визначається, що фізичні особи здійснюють свої права стосовно отримання психіатричної медичної допомоги самостійно або за допомогою своїх представників. Примусовий психіатричний огляд, амбулаторна допомога та госпіталізація особи до психіатричного закладу здійснюються за рішенням суду. Особи, щодо яких застосовано примусові заходи медичного характеру або примусове лікування, не можуть відмовитись від права на отримання медичних послуг. Разом із тим вони можуть обирати лікаря та методи лікування, реалізувати інші можливості, що утворюють зміст права на психіатричну медичну допомогу. Здійснення хворим права на психіатричну медичну допомогу обумовлюється різними об'єктивними та суб'єктивними факторами.

Досліджено випадки зловживання фізичними особами правом на отримання психіатричної медичної допомоги та здійснено аналіз причин такої поведінки.

Результатом другого розділу є визначення меж реалізації фізичними особами права на медичну допомогу та обставин, якими вони обумовлюються.

Розділ ІІІ „Цивільно-правова відповідальність за ненадання або неналежне надання медичної допомоги” складається з двох підрозділів і присвячений розгляду договірної та недоговірної відповідальності суб'єкта надання медичної допомоги, а також підстав цивільно-правової відповідальності за ненадання або неналежне надання медичної допомоги. Другий підрозділ містить чотири пункти, в яких досліджуються підстави цивільно-правової відповідальності: шкода, протиправність діяння, причиновий зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина.

У підрозділі 3.1 „Договірна та недоговірна відповідальність суб'єкта надання медичної допомоги” досліджено правове регулювання договірної та недоговірної відповідальності суб'єктів господарювання в галузі медичної практики. Дисертант обґрунтовує доцільність закріплення у Цивільному кодексі України положення про те, що правила про недоговірну відповідальність мають застосовуватись у випадках неналежного виконання договірних зобов'язань, якщо у результаті їх невиконання або неналежного виконання завдається шкода життю або здоров'ю людини. Визначається, що деліктна відповідальність наступить при наданні неякісної медичної допомоги, яка фінансується за рахунок бюджетних коштів. Якщо ж шкода життю та здоров'ю пацієнта заподіюється в результаті надання неякісної платної медичної послуги, то буде мати місце сполучення відповідальності деліктної та договірної. У цьому випадку йдеться не лише про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю пацієнта, але й про відшкодування збитків та сплату неустойки, передбачених договором про надання платної медичної послуги.

У підрозділі 3.2 „Підстави цивільно-правової відповідальності за ненадання або неналежне надання медичної допомоги” зазначається, що суб'єкт надання медичної допомоги може завдати пацієнтові як матеріальну, так і моральну шкоду. Вона має бути нормативно, арифметично та документально обґрунтована. У випадку стійкого розладу функцій організму людини, тривалої втрати працездатності медико-соціальною експертною комісією встановлюється інвалідність. Визначення відсотка втрати професійної працездатності, а за її відсутності -- загальної працездатності, яка сталася через винні дії медичних працівників, здійснює судово-медична експертиза на підставі постанови особи, котра проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді, а також ухвали суду.

Протиправність діянь закладів охорони здоров'я або суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, які мають право на надання медичних послуг, полягає у порушенні нормативних актів, суб'єктивного права людини на медичну допомогу, або, іншими словами, у невиконанні своїх юридичних обов'язків персоналом закладів охорони здоров'я чи суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою, найнятими нею працівниками.

При оцінюванні протиправності діянь медичних працівників необхідно враховувати одночасно нормативно закріплені та незакріплені звичаї медичної практики, а також шкідливі наслідки рішень, дій чи бездіяльності медичних працівників.

Дії медичних працівників, здійснені у стані крайньої необхідності, є суспільно корисними та правомірними, оскільки заподіяна при цьому шкода менше попередженої. Разом із тим на особу, яка завдала шкоду, на розсуд суду може бути покладено обов'язок її відшкодувати.

Лікарську діяльність дуже часто супроводжують різноманітні помилки -- лікарські помилки, які необхідно розглядати у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні -- це будуть як винні, так і невинні діяння, а у вузькому -- лише як невинні діяння медичних працівників. Будь-яка лікарська помилка, незалежно від її безпосереднього наслідку для здоров'я та життя пацієнта, є небезпечною, оскільки пов'язана з ризиком завдання шкоди пацієнтові під час медичного втручання і може призвести до інших помилок.

При встановленні причинового зв'язку між вчинком суб'єкта надання медичної допомоги і наслідком для пацієнта необхідно з'ясувати: зв'язок між діями (бездіяльністю) заподіювача шкоди і ушкодженням здоров'я (смертю) потерпілого та зв'язок між ушкодженням здоров'я (смертю) потерпілого і майновими втратами, які виразились у втраті заробітку, додаткових витратах тощо.

Велике значення у встановленні причинового зв'язку між вчинком і наслідком відіграють висновки судово-медичних, судово-психіатричних та судово-психологічних експертиз, проте вони не мають для суду наперед встановленого значення і розглядаються ним у сукупності з іншими доказами у справі.

Заклад охорони здоров'я та суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка має право на надання медичних послуг, повинні визнаватися винними, якщо встановлена вина їх працівників, що виражається у неналежному (винному) виконанні своїх обов'язків з надання медичної допомоги. Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа за наявності особистої вини несе персональну цивільно-правову відповідальність.

Незнання медичним працівником методів лікування, що не обумовлюються професійною підготовкою, основами медичних знань, виключає можливість його вини.

Лікарська діяльність неоднорідна і не може бути визнана в цілому джерелом підвищеної небезпеки, але окремі методи (способи) лікування відповідають визначенню джерела підвищеної небезпеки. На лікуючі організації можна та необхідно поширювати норми про відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Заклад охорони здоров'я та суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, відшкодувавши пацієнтові шкоду, мають право зворотної вимоги до своїх винних працівників, але якщо встановити конкретних винних осіб не вдається, то право регресу відпадає.

Результатом третього розділу є з'ясування особливостей та вирішення питань цивільно-правової відповідальності суб'єктів надання медичної допомоги як однієї з гарантій реалізації права людини на медичну допомогу.

ВИСНОВКИ

У дисертації з'ясовано право людини на медичну допомогу, встановлено теоретичні й практичні проблеми, які виникають при його здійсненні, визначено шляхи їх розв'язання, а також можливої подальшої розвідки певних питань. Результати дисертаційного дослідження полягають у таких положеннях.

Право на медичну допомогу є засобом утвердження права на життя -- одного із основних природних прав людини. Право на медичну допомогу є похідним від права на життя.

Закріплення в Конституції та Цивільному кодексі України права людини на медичну допомогу відповідає нормам міжнародного права та тенденціям його розвитку з питань прав фізичної особи, а також її інтересам у галузі охорони здоров'я. Разом із тим існує нагальна потреба вдосконалення уявлення про право людини на медичну допомогу, що позитивно відіб'ється й на його здійсненні.

Правом людини на медичну допомогу є її певні можливості з приводу отримання комплексу заходів, спрямованих на оздоровлення та лікування у стані, що на момент їх надання загрожує життю, здоров'ю і працездатності, які здійснюються професійно підготовленими працівниками. Це можливості щодо медичної послуги, яка може бути надана вказаними особами на підставі відповідного договору.

Право на медичну допомогу має свій специфічний зміст, який не збігається зі змістом інших прав людини, покликаних на охорону її здоров'я. Зміст права на медичну допомогу становлять можливості фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері оздоровлення та лікування. Ці можливості поведінки обумовлюються об'єктивним становищем речей, станом здоров'я, соціальним статусом особи.

Норми права на медичну допомогу реалізуються в межах, в яких діє суб'єкт права. Реалізація фізичною особою права на медичну допомогу здійснюється у правових відносинах з приводу оздоровлення та лікування людини. Зазначені відносини мають цивільно-правовий характер і виникають переважно за волею пацієнта, проте можуть виникнути і незалежно від неї.

Здійснення особою права на медичну допомогу залежить від її психологічних властивостей, соціального становища, професійної діяльності, різних об'єктивних і суб'єктивних факторів, обумовлюється наявною моделлю відносин з лікарем: патерналістською, технологічною, лібераційною та інтерпретаційною.

Цивільно-правова відповідальність суб'єкта надання медичної допомоги за ненадання або неякісне надання медичної допомоги може бути договірною та недоговірною.

На лікуючі організації можна та необхідно поширювати норми про відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Разом із тим слід враховувати, що лікарська діяльність неоднорідна та не може бути визнана в цілому джерелом підвищеної небезпеки, але окремі методи (способи) лікування відповідають визначенню джерела підвищеної небезпеки.

При здійсненні оцінки протиправності діянь медичних працівників необхідно брати до уваги одночасно нормативно закріплені та незакріплені звичаї медичної практики, а також шкідливі наслідки рішень, дій чи бездіяльності медичних працівників, оскільки в статтях 1166, 1167 ЦК України закріплена загальна заборона, якою не перелічуються рішення, дії чи бездіяльність, які не можна вчиняти, а лише встановлюється видова або родова характеристика, що пов'язана з негативним результатом.

Невід'ємною стороною діяльності лікаря є лікарська помилка, яку необхідно розглядати у широкому розумінні -- як винне, так і невинне діяння, та у вузькому -- лише як невинне діяння медичних працівників виходячи з тлумачення слова „помилка”, чому належної уваги попередні дослідники не надали. Про лікарську помилку мова буде йти завжди, коли буде вирішуватись питання про юридичну відповідальність суб'єкта надання медичної допомоги.

З метою вдосконалення правового регулювання надання фізичній особі медичної допомоги в нормативно-правових актах має бути закріплена низка положень:

у статті 3 Основ законодавства України про охорону здоров'я, що медичною послугою є комплекс дій медичних працівників, спрямованих на задоволення потреб людини стосовно здоров'я;

у статті 31 ЦК України про покладення обов'язку щодо: визначення правочину дрібним побутовим на повнолітнього дієздатного контрагента малолітньої особи; укладення, погодження правочинів про надання медичної допомоги в інтересах дитини у випадках, коли батьками піклування про здоров'я дитини не здійснюється або здійснюється неналежним чином, на працівників освіти, міліції, соціальних служб;

у статті 37 ЦК України та статті 43 Основ законодавства України про охорону здоров'я щодо можливості особи, цивільна дієздатність якої обмежена, відмовитись від лікування, коли договір про надання медичної допомоги не є дрібним побутовим правочином, лише за згодою законного представника;

у статті 66 ЦК України про те, що у випадку, коли заклад охорони здоров'я виступає опікуном або піклувальником фізичної особи, він повинен повідомляти про всі рішення з питань надання медичної допомоги до органів опіки та піклування;

у статті 10 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” про необхідність надання безоплатної медичної допомоги нелегальним іноземцям, особам без громадянства у випадках, коли їх стан здоров'я критичний, існує реальна загроза життю, або коли вбачається тривалий строк перебування цих осіб на території України, з подальшим відшкодуванням витрат на лікування державою, до якої вони належать або з території якої прибули до України;

у статті 1201 ЦК України про те, що витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника мають визначатися виходячи з їх фактичної вартості, яка не може бути вищою за граничну вартість стандартних речей, необхідних для здійснення ритуального обряду в цій місцевості;

у статті 33 Основ законодавства України про охорону здоров'я про можливість певному лікареві у виняткових ситуаціях за відсутності (тимчасової відсутності) відповідної ліцензії під час відбування покарання, незалежно від місця роботи тощо надати допомогу пацієнтові на його прохання;

у статті 1195 ЦК України про те, що правила про недоговірну відповідальність можуть застосовуватись у випадках неналежного виконання договірних зобов'язань, якщо в результаті їх невиконання або неналежного виконання завдається шкода життю або здоров'ю людини, а також про те, що при заподіянні шкоди життю та здоров'ю фізичної особи невиконанням або неналежним виконанням договору відповідальність особи, яка заподіяла шкоду, не може бути меншою, ніж передбачена главою 82 „Відшкодування шкоди” ЦК України;

у статті 906 ЦК України припис про те, що „збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором”, доповнити словами „але це не поширюється на відшкодування збитків, заподіяних життю та здоров'ю фізичної особи”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ЗДОБУВАЧЕМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях

Прасов О.О. Зміст права на медичну допомогу // Вісник Запорізького юридичного інституту.-- 2004.-- №3.-- С.88-96.

Прасов О.О. Деякі аспекти застосування права на медичну допомогу // Прокуратура. Людина. Держава.-- 2004.-- №11.-- С.93-97.

Прасов О.О. Спеціально-соціальні гарантії здійснення права на медичну допомогу // Юридичний вісник.-- 2005.-- №1.-- С.97-101.

Прасов О.О. Деякі аспекти безпосередньої реалізації права на медичну допомогу // Підприємництво, господарство і право.-- 2005.-- №5.-- С.34-37.

Прасов О.О. Межі здійснення права на медичну допомогу: фінансова сторона питання // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Спецвипуск.-- Т.1.-- К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005.-- С.505-510.

Прасов О.О. Право на медичну допомогу -- до суті питання // Вісник прокуратури.-- 2006.-- №1.-- С.118-123.

Прасов О.О. Протиправність як підстава цивільної відповідальності медичних працівників за ненадання або неналежне надання медичної допомоги // Вісник прокуратури.-- 2006.-- №7.-- С. 82-87.

Публікації в інших виданнях

Прасов О.О. Генеза права на медичну допомогу // Вісник Запорізького державного університету: Збірник наукових статей. Юридичні науки.-- Запоріжжя: Запорізький державний університет, 2004.-- №1.-- С.135-137.

Прасов О.О. Право на медичну допомогу: явище та сутність // Вісник Запорізького державного університету: Збірник наукових статей. Юридичні науки.-- Запоріжжя: Запорізький державний університет, 2004.-- №2.-- С.144-147.

Прасов О.О. Філософсько-правовий аспект імплементації норм міжнародного права на медичну допомогу в юридичну практику України // Держава та регіони. Серія: Право.-- Запоріжжя: Гуманітарний університет „Запорізький інститут державного та муніципального управління”, 2005.-- №2.-- С.96-99.

Прасов О.О. Право на медичну допомогу як елемент права на охорону здоров'я // Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових статей. Юридичні науки.-- Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2006.-- №1.-- С.127-130.

Прасов О.О. Правові підстави здійснення фізичними особами медичної діяльності // Збірник тез наукових робіт учасників І Всеукраїнської цивілістичної наукової конференції студентів та аспірантів. Одеська національна юридична академія.-- Одеса: Фенікс, 2006.-- С.49-50.

Прасов О.О. Удосконалення організаційно-правових засад функціонування станцій швидкої медичної допомоги // Наука і вища освіта: Тези доповідей учасників XIV міжвуз. студ. наук. конф., м.Запоріжжя, 11-18 травня 2006 р.: У 2 ч. / Гуманітарний університет „Запорізький інститут державного та муніципального управління”; студентське наук. тов-во.-- Ч.2.-- Запоріжжя: ГУ „ЗІДМУ”, 2006.-- С.122.

АНОТАЦІЯ

Прасов О.О. Право на медичну допомогу та його здійснення.-- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 -- цивільне право і цивільний процес, сімейне право, міжнародне приватне право.-- Харківський національний університет внутрішніх справ, Харків, 2007.

У дисертації з'ясовується право людини на медичну допомогу, аналізуються і розв'язуються теоретичні і практичні питання, які виникають при його здійсненні, а також визначаються шляхи подальшої наукової розвідки цих питань.

Дослідницький підхід включає вивчення життєвих ситуацій щодо реалізації фізичними особами можливостей, які утворюють зміст права на медичну допомогу, практичної діяльності правоохоронних органів, юридичних та медичних наукових літературних джерел, національного законодавства України та інших країн, міжнародно-правових актів.

Автор дослідив суттєві риси права на медичну допомогу, його зміст, суб'єкта права, організацію надання медичної допомоги в Україні, здійснення цього права, цивільно-правову відповідальність суб'єкта надання медичної допомоги.

Ключові слова: право на медичну допомогу, медична допомога, медична послуга, пацієнт, суб'єкт надання медичної допомоги, здійснення права, відповідальність, лікарська помилка.

АННОТАЦИЯ

Прасов А.А. Право на медицинскую помощь и его осуществление.-- Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 -- гражданское право и гражданский процесс, семейное право, международное частное право.-- Харьковский национальный университет внутренних дел, Харьков, 2007.

Диссертация является первым после провозглашения независимости и принятия Гражданского кодекса Украины комплексным исследованием права человека на медицинскую помощь и его осуществления как составляющей личных неимущественных правоотношений, которые входят в предмет правового регулирования гражданского права.

В диссертации определяется право человека на медицинскую помощь, анализируются и решаются теоретические и практические вопросы, возникающие при его осуществлении, а также обозначаются пути дальнейшей научной разработки этих вопросов.

Исследовательский подход включает изучение жизненных ситуаций относительно реализации физическими лицами возможностей, образующих содержание права на медицинскую помощь, практической деятельности правоохранительных органов, юридических и медицинских научных источников, национального законодательства Украины и других стран, международно-правовых актов.

Автор исследовал существенные черты права на медицинскую помощь, его содержание, субъекта права, организацию предоставления медицинской помощи в Украине, осуществление этого права, гражданско-правовую ответственность субъекта предоставления медицинской помощи. Содержание права на медицинскую помощь раскрывается через категорию гражданско-правового договора о предоставлении услуг.

Право на медицинскую помощь предлагается рассматривать как определённые возможности человека по поводу получения комплекса мер, предоставляемых профессионально подготовленными работниками и направленных на оздоровление и лечение в состоянии, которое на момент их предоставления угрожает жизни, здоровью и трудоспособности. Установлено соотношение медицинской помощи и медицинской услуги, отличие услуги от работы, медицинской от санитарной помощи.

В работе изучаются возможности поведения физического лица по поводу получения первой неотложной помощи, первичной, специализированной и высокоспециализированной лечебной помощи. Определена зависимость осуществления больным права на медицинскую помощь от его психологических особенностей, социального положения, профессиональной деятельности, разных объективных и субъективных факторов, модели отношений с врачом: патерналистской, технологической, либерационной и интерпретационной.

Автором исследованы случаи злоупотребления физическими лицами правом на получение медицинской помощи, в том числе психиатрической, проанализированы причины такого поведения.

Гражданско-правовая ответственность субъектов предоставления медицинской помощи рассматривается как гарантия реализации человеком права на медицинскую помощь. Обосновывается потребность учёта при оценке противоправности деяний медицинских работников одновременно нормативно закреплённых и незакреплённых обычаев медицинской практики, а также вредных последствий решений, действий или бездействия медицинских работников. Аргументируется необходимость рассмотрения врачебной ошибки в широком понимании, то есть как виновного, так и невиновного деяния, и в узком - только как невиновного деяния медицинских работников.

С целью усовершенствования правового регулирования предоставления физическому лицу медицинской помощи в нормативно-правовых актах предлагается закрепить ряд положений.

Ключевые слова: право на медицинскую помощь, медицинская помощь, медицинская услуга, пациент, субъект предоставления медицинской помощи, осуществление права, ответственность, врачебная ошибка.

SUMMARY

Prasov A.A. The right on medical care and it's realization.-- Manuscript.

The dissertation for the Candidate degree in Law on speciality 12.00.03 -- Civil Law and Civil Procedure, Family Law, International Private Law.-- Kharkov National University of Internal Affairs, Kharkov, 2007.

In the dissertation human right on medical care are defined, theoretical and practical questions of it's realization are analyzed and solved, also further ways of scientific investigation are designated.

The research way includes studying of vital situations concerning realization by physical persons of opportunities which are formed the maintenance of the right on medical care, practical activity of law-enforcement power, legal and medical scientific sources, the national legislation of Ukraine and other countries, international-legal acts.

The author investigates the essential features of right on medical care, its maintenance, the subject of the right, the organization of medical care granting in Ukraine, practice realization of this right, the civil-law responsibility of the subject of medical care.

Keywords: the right on medical care, medical care, medical service, the patient, the subject of medical care's granting, realization of the right on medical care, the responsibility, a medical mistake.

Размещено на Allbest.ru

...