Поняття, правове регулювання та умови належності до громадянства України

Размещено на http://www.allbest.ru

Реферат на тему:

«Поняття, правове регулювання та умови належності до громадянства України»

Зміст

Вступ

1. Поняття громадянства

2. Основні принципи громадянства України

3. Порядок набуття і припинення громадянства України

3.1 Набуття громадянства України

3.2 Припинення громадянства України

4. Державні органи, які вирішують питання громадянства в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Появу інституту громадянства пов'язують з французькою революцією 17 ст. Політико-правова концепція «вільного громадянства» прислужилася обґрунтуванню феодального ладу, розвитку нових економічних і політичних відносин. Ця концепція замінила інститут підданства, який за часів феодалізму визначав васальні відносини залежності окремого індивіда від держави, персоніфікованої в особі монарха. В наші дні підданство продовжує існувати в державах, які залишили монархічну форму державного ладу. Вона фактично не відрізняється за своєю суттю від громадянства, і лише визначає форму державного правління. громадянство правовий держава україна

Розуміння людини як громадянина є надзвичайно важливим у характеристиці її соціальної сутності, її правового становища як особи, яка має правову належність до тієї чи іншої держави, підпадає під дію її законодавства та узгоджує з ним свою поведінку. Громадянство є тією необхідною підставою, яка надає особі, що має статус громадянина, можливість повною мірою долучитися до політичного, економічного, правового та культурного життя суспільства й держави. Обсяг тих прав і свобод, якими особа може користуватися в окремій державі, а також обсяг обов'язків, що покладені на неї цією країною, знаходяться у прямій залежності від наявності чи відсутності у особи статусу громадянина даної країни. Громадянські й політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи у повному обсязі надаються саме громадянам суверенної держави.

Становище індивіда в суспільстві, закріплене в конституції та законах держави, визначається як конституційно-правовий статус особи. Його зміст виявляється в комплексі конституційних прав і свобод, насамперед, в інституті громадянства. Основний Закон (ст.1) проголосив Україну демократичною, соціальною, правовою державою. Правовий статус особи в такій державі має базуватися насамперед на конституційному принципі рівності, який є визначальним у системі принципів конституційно-правового статусу людини і громадянина та громадянства України. Він є одним з фундаментальних принципів засад конституційного ладу, а його реалізація не припускає дискримінацію особи за якими-небудь ознаками. Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Наразі на сучасному етапі державотворення відбуваються кардинальні перетворення, а реалізація конституційного принципу громадянства України є одним з важливих питань держави й суспільства, що знаходяться на трансформаційному етапі розвитку.

Громадянство є засобом інституціоналізації принципів взаємодії держави і особи. Стан громадянства є підставою набуття прав та обов'язків. Держава поширює свою владу на громадян як на своїй території, так і поза її межами. Конституційна теорія і практика визначає дві сторони громадянства - державно-правову і міжнародно-правову. У сфері міжнародно-правових відносин прийнято вживати термін «державна належність», який полягає у юридичному зв'язку особливого характеру між особою і державою, але при цьому особа може і не бути громадянином. Поняття державної належності є ширшим за громадянство. Законодавство може визначати різні форми такої належності. Це, зокрема, застосовується у Великобританії щодо населення її нинішніх і колишніх підлеглих територій. Разом з тим для повноправних громадян державна належність не створює додаткових прав і обов'язків. У цьому випадку зміст поняття державна належність збігається з поняттям громадянство. Подібний «дуалізм понять» спостерігається лише в розвинутих державах, хоча у теорії поняття державної належності і громадянства розрізняється не завжди. Характеризуючи інститут громадянства слід особливу увагу приділяти сталості відповідного правового зв'язку, що виникає між особою і державою. Така сталість існує у просторі і часі. Стан громадянства зберігається за особою, навіть, якщо вона виїжджає за кордон (сталість у просторі). Хоча слід зазначити, що деякі права і обов'язки особи, яка перебуває за кордоном, не реалізуються. Але це не означає, що такі права втрачаються.

Сталість стану громадянства виражається в його безперервності. Безперервність громадянства полягає у його наявності у особи з моменту набуття і до моменту припинення. Рисою громадянства інколи вважають те, що воно ґрунтується на фактичному зв'язку особи і держави. Ця риса не має абсолютного значення, адже наявність у особи фактичного зв'язку з державою не завжди свідчить про те, що вона має громадянство.

Отже, громадянство є одним із визначальних факторів у характеристиці правового становища особи.

1. Поняття громадянства

Становище індивіда в суспільстві, відображене і закріплене в основному законі, визначається як конституційний статус особи. Його зміст насамперед виявляється в інституті громадянства, принципах і власне конституційних правах і свободах. Громадянство є засобом інституціоналізації принципів взаємовідносин держави і особи. Стан громадянства створює взаємні права і обов'язки.

Громадянство України - постійний правовий зв'язок особи з державою Україна, який знаходить своє вираження в їхніх взаємних правах та обов'язках.

Громадянство в Україні регулюється Конституцією, Законом України «Про громадянство України» від 16 квітня 1997р. і прийнятими відповідно до них законодавчими актами України. Закон України «Про громадянство України»складається з преамбули й 9 розділів (41 стаття). У преамбулі дається визначення громадянства.

Громадянство - це особливий правовий зв'язок між особою і державою, що породжує для них взаємні права і обов'язки. Громадянство України визначає постійний правовий зв'язок особи і Української держави, який знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках. Право на громадянство є невід'ємним правом людини. Ніхто не може бути позбавлений громадянства або права змінити громадянство. Українська держава забезпечує охорону і захист прав, свобод та інтересів своїх громадян. Належність до громадянства України забезпечує широке коло прав і свобод у різноманітних сферах життя. Так, згідно із чинним законодавством України, громадяни України мають право брати участь у керівництві державними справами шляхом участі у виборах та у всеукраїнському й місцевих референдумах. Громадяни України наділені також іншими, не менш важливими правами й свободами і мають право вимагати від держави захисту своїх прав. Так, дипломатичні представництва та консульські установи України зобов'язані вживати заходів для забезпечення громадянам України можливості користуватися в повному обсязі правами, наданими їм законодавством країни перебування, міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держава перебування, у встановленому законодавством порядку захищати їхні інтереси, що охороняються законом, а в разі необхідності - вживати за ходів для поновлення порушених прав громадян України.

Належність до громадянства України є найважливішою передумовою обов'язку держави захищати в повному обсязі права і свободи своїх громадян, які закріплені в Конституції та Законах України не тільки на території держави, а й за її межами. Важливими є положення Конституції України і Закону України про громадянство про те, що «громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі».

Громадянство як стійкий правовий зв'язок між особою та державою, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках, є важливим компонентом правового статусу людини. Відображаючи принципові засади взаємовідносин особи і держави, громадянство, з одного боку, є головною умовою поширення на особу всього комплексу прав, свобод та обов'язків громадянина певної держави, а з іншого - накладає на державу відповідні обов'язки щодо громадян, зокрема в частині, що стосується їх дипломатичного захисту та представлення на міжнародній арені. Саме тому будь-яка людина буде позбавлена значної частини своїх фундаментальних прав, якщо не матиме громадянства. Громадянство є також виявом суверенітету держави, оскільки держава має право самостійно вирішувати питання, хто може бути і є її громадянами. При цьому від того, як будуть урегульовані питання громадянства, багато в чому залежить стан і стабільність держави та її інститутів. Оптимальне розв'язання проблем взаємовідносин «особа-держава» значною мірою впливає на всі сфери державного і суспільного життя, а тому завжди перебуває в центрі уваги відповідних органів державної влади (державного управління). Із цих позицій громадянство є об'єктом державної політики.

Документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, а для осіб віком до 16 років - свідоцтво про народження. Підтвердження громадянства України проводиться в індивідуальному порядку. Перші роки після проголошення незалежності України у паспортах СРСР проставлялася відмітка проте, що особа належить до громадянства України. Тепер громадянство України підтверджується паспортом громадянина України.

2. Основні принципи громадянства України

Стаття 2 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 р. перераховує принципи законодавства України про громадянство, але слід зазначити, що цей перелік не є вичерпним. Принципи такого правового інституту, як громадянство, в Україні закріплені й іншими нормативно-правовими актами, зокрема, Конституцією України - основним законом держави, Декларацією про державний суверенітет України, Декларацією прав національностей України, Законом України «Про національні меншини».

Першим слід розглянути принцип єдиного громадянства. Цей принцип закріплено і в Законі (пункт 1 статті 2), і в Конституції (стаття 4). Цей принцип має декілька аспектів: по-перше, «внутрішнє» єдине громадянство держави Україна означає, що не можуть існувати громадянства окремих адміністративно-територіальних одиниць України. Тобто, не може бути громадянства Автономної Республіки Крим, чи міста Києва або Севастополя, чи будь-якої області. Зазначений аспект цього принципу спрямований на забезпечення унітарності держави.

По-друге, так би мовити, «зовнішнє» єдине громадянство України означає, що «якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України». Те ж саме правило застосовується і до іноземців, які набули громадянства України, тобто вони в правовідносинах з Україною вважаються тільки громадянами України, не приймаючи до уваги належність їх і до іншого громадянства. У даному аспекті відображається негативне ставлення держави до множинного громадянства, тобто належності особи до громадянства двох або більше держав (пункт b статті 2). Сам термін «множинне громадянство» в Законі про громадянство не вживається, але його визначення є в Європейській конвенції про громадянство 1997 року.

Принцип «зовнішнього» єдиного громадянства не означає невизнання множинного громадянства, тому що воно може виникнути в незалежності від волі особи, тобто автоматично, наприклад, при вступі до шлюбу (Італія), або внаслідок колізії законодавств різних держав (принципів філіації jus soli (країни Латинської Америки) і jus sanguinis (країни Європи)). Цей принцип означає невизнання саме правових наслідків множинного громадянства.

Наступний принцип - принцип запобігання виникненню випадків безгромадянства (апатризму). Цей принцип означає неприпустимість втрати громадянином України громадянства внаслідок колізії національного законодавства України із законодавством інших держав, громадянство яких він бажає отримати. Це один з найважливіших міжнародних принципів у сфері громадянства. Апатризм - це дуже негативне явище як для самої особи, так і для держави, в якій вона проживає. Якщо громадянство - правовий зв'язок індивіда з державою, то апатризм - це відсутність такого зв'язку. Апатриди обмежені порівняно з громадянами в своїх правах, насамперед, в політичних. Вони також знаходяться в гіршому становищі порівняно з іноземцями, тому що не можуть звернутися за дипломатичним захистом до жодної з держав. Негатив у відношенні до держави проявляється через неможливість залучити особу без громадянства до проходження обов'язкової військової служби, а також через те, що їх практично неможливо видворити з території держави за грубе порушення законодавства.

Принцип неможливості позбавлення громадянина України громадянства України. Цей принцип знайшов своє закріплення в пункті 3 статті 2 Закону, в частині 1 статті 25 Конституції і в статті 15 Загальної декларації прав людини. Визнання і закріплення цього принципу має величезне значення для побудови демократичної, правової, якісно нової порівняно з СРСР держави. Практика позбавлення громадянства , згідно з якою розірвання громадянських зв'язків йшло з боку держави і згода чи незгода самого громадянина аж ніяк не розглядалася, була дуже поширена за радянських часів.

Як і попередній принцип, принцип визнання права громадянина на зміну громадянства, також закріплений в Законі (пункт 4 статті 2), в Конституції (частина 1 статті 25) і Загальній декларації прав людини (стаття 15). Сутність цього принципу полягає саме в зміні громадянства, а не в припиненні громадянства без набуття громадянства іншої держави, що призвело б до безгромадянства. Україна не може гарантувати набуття іншого громадянства, але вона може поставити вихід особи з громадянства України в залежність від набуття нею іноземного громадянства або отримання гарантій його набуття. Сталий характер правового зв'язку особи і держави не означає примусового утримання людини в громадянстві.

Принцип неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя. Цей принцип також має два аспекти. Перший стосується автоматичності набуття чи припинення громадянства України, яке як таке неможливе. Поняття «автоматично» означає з настанням юридичного факту, тобто таких життєвих обставин, з якими норми права зв'язують виникнення, зміну чи припинення правовідносин, в даному випадку, на підставі якого набувається чи втрачається громадянство. Отже, громадянство набувається чи припиняється не автоматично, а з моменту видання Президентом України відповідного указу чи набрання чинності іншого документу у встановлених Законом випадках. Виключенням щодо автоматичності набуття громадянства є лише філіація.

Цей аспект відображає сутність громадянства як індивідуального, особистого зв'язку держави з людиною. Другий аспект стосується рівноправності жінок і чоловіків та виходить з принципу визнання шлюбу рівноправним союзом, в якому не припускається безумовне слідування жінки (чоловіка) за громадянством чоловіка (жінки). Але шлюбні відносини відповідно до пункту 3 статті 9 Закону про громадянство України дає можливість набути громадянства України за дещо спрощеною системою: одною з умов набуття громадянства є умова безперервного проживання на законних підставах на території України протягом останніх 5 років; це правило не торкається осіб, які перебувають у шлюбі з громадянином України протягом двох років та постійно на законних підставах проживають на території України.

Ще один принцип - принцип рівності перед законом громадян України незалежно від підстав (за народженням, за територіальним походженням, внаслідок прийняття чи поновлення у громадянстві, інших випадків передбачених законодавством), порядку (будь то через оформлення набуття громадянства чи прийняття до нього) і моменту набуття (з моменту народження, чи дати видання відповідного указу Президента України, чи дати реєстрації набуття громадянства, тощо) ними громадянства України.

Ця норма є продовженням статті 24 Конституції України: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».

В деяких країнах цей принцип громадянства не визнається, наприклад, в США іммігрант, навіть, якщо він набув громадянства США, не має права стати президентом країни (розділ 1 статті II Конституції США).

Останній принцип, закріплений у Законі - принцип збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина. Принцип випливає з конституційного принципу, закріпленого в статті 33 Конституцій України, тобто принципу свободи пересування, вільного вибору місця проживання і права вільно залишати територію України. Цей принцип значно відрізняє чинний Закон про громадянство від попередньої редакції. В Законі України «Про громадянство України» від 16.04.1997 року одною з основних підстав втрати громадянства було відсутність постановки громадянина на консульський облік протягом 7 років без поважних причин.

Громадянство - це сталий правовий зв'язок людини з державою і він існує поза межами територіальної юрисдикції держави. Принцип захисту і протегування громадян України, які знаходяться за межами України - принцип незакріплений в Законі, але відображений у Конституції (стаття 25). Цей принцип здійснюється через дипломатичні представництва та консульські установи України за її межами.

Принцип невигнання та невидачі громадян України також закріплений у статті 25 Конституції. Під видачею (екстрадицією) розуміється передача злочинця державою, на території якого він знаходиться, іншій державі з метою притягнення його до відповідальності або для виконання винесеного вироку. Це питання виникає у випадках, коли громадянин вчинивши злочин на території іншої держави, повернувся до України. На відміну від законодавств деяких держав (Білорусі, Литви), в яких визнано можливість видачі своїх громадян, якщо це передбачено міжнародними договорами, законодавство України беззастережно говорить про невидачу своїх громадян. Виганяють з держави, як правило, осіб, яких звинувачують у скоєні злочину за кордоном.

Отже, основні принципи громадянства України, закріплені в Конституції України і нормативно-правових актах, сприяють виконанню основних прав і свобод людини, забезпечують гарантії щодо громадянства і є важливою умовою існування самого інституту громадянства.

3. Порядок набуття і припинення громадянства України

3.1 Набуття громадянства України

Законодавство України, як і законодавство інших держав, закріплює порядок набуття громадянства відповідними категоріями осіб за наявності певних підстав, проте основними з них є набуття громадянства окремо дітьми за народженням (філіація) і дорослими (в порядку натуралізації), тобто внаслідок прийняття громадянства. У ряді країн можливий також виключний порядок набуття громадянства (колективна натуралізація, оптація, тобто вибір людиною громадянства певної держави, реінтеграція - поновлення у громадянстві).

Набуття громадянства за народженням дитини може здійснюватися на підставі таких принципів:

- за «правом крові», коли береться до уваги громадянство батьків особи незалежно від місця її народження. «Право крові» діє не тільки під час народження дитини, а й може поширюватися на випадки, коли батьки неповнолітньої особи набувають інше громадянство;

- за «правом ґрунту», коли громадянство у даній державі надається будь-якій особі, яка народилася на її території, незалежно від громадянства або за обставин, пов'язаних з територією, з якою фізична особа має певні відносини. Територіальними факторами може бути й місце знайдення дитини, батьки якої не встановлені або невідомі.

Застосування кожного з цих принципів неоднакове. Перевага може надаватися одному з них або ж вони можуть поєднуватися. У законодавстві більшості держав пріоритетним вважається принцип «права крові», а принцип «права ґрунту» застосовується як додатковий, коли родинні зв'язки не дають змоги цілком певно визначити громадянство особи. «Право грунту», зокрема властиве законодавству США, латиноамериканських країн, в тому числі Кубі, а також Індії та ін.

В українському Законі зазначені принципи поєднуються, причому «право крові» превалює, а «право ґрунту» застосовується лише для дітей, батьками яких є особи без громадянства. Відповідно до ст. 6 Закону України "Про громадянство України" громадянство України набувається:

- за народженням;

- за територіальним походженням;

- внаслідок поновлення у громадянстві;

- внаслідок усиновлення;

- внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;

- внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

- у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

- внаслідок встановлення батьківства;

- за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Закон передбачає різні варіанти набуття громадянства за народженням: від батьків - громадян України; коли дитина народжена за межами України тощо. Визначається, що особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, вважається громадянином України з моменту народження. Заслуговує на увагу і специфіка набуття громадянства за територіальним походженням. Попередні закони достатньою мірою не визначали, які категорії фізичних осіб мають право за цією підставою набута громадянство. Згідно зі ст. 8 Закону особа, яка сама або хоч би один з її батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 р. на території, яка стала територією України відповідно до ст. 5 Закону України «Про правонаступництво України», а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української держави, Української Соціалістичної Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної республіки (УРСР), є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти реєструються громадянами України.

Найбільш поширеним способом набуття громадянства вважається так зване укорінення або набуття громадянства в порядку натуралізації, тобто надання органами державної влади громадянства особі, яка про це просить. При цьому, прийняття до громадянства даної країни тягне за собою втрату громадянства, набутого за народженням. Це стосується трьох категорій осіб: громадян іноземних держав, осіб без громадянства і осіб з невизначеним громадянством.

Натуралізація має два основні різновиди: індивідуальна і натуралізація внаслідок правонаступництва держав. Остання, як правило, відбувається в момент виникнення нової держави. У свою чергу індивідуальна натуралізація поділяється на натуралізацію, яка базується на особистому виборі, і натуралізацію за законом. Остання являє собою юридичний наслідок одруження іноземця з громадянином даної держави, а також усиновлення, опіки, визнання батьківства тощо. Згадані вимоги, як уже зазначалося, відображено у ст. 6 Закону України "Про громадянство України". Законодавство всіх країн передбачає певні передумови натуралізації (досягнення повноліття, письмова заява, знання мови тощо).

Перш за все для подання заяви про натуралізацію вимагається досягнення певного віку, як правило повноліття, тобто 18 років, у ряді країн - 21 року і більше (наприклад, у Греції і Бельгії). В Україні Законом цей вік визначено у 18 років.

Питанню натуралізації присвячена ст. 9 Закону «Прийняття до громадянства». Згідно з цією статтею іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотанням прийняті до громадянства України. Умовами прийняття до громадянства України є:

- визнання і додержання Конституції України та законів України;

- зобов'язання припинити іноземне громадянство або не перебування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони);

- зобов'язання припинити іноземне громадянство, підставою якого є письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство іншої держави і протягом одного року з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства іншої держави до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина.

Особи, які є іноземцями, мають взяти зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати про це документ, виданий уповноваженими органами відповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття їх до громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства. Це правило не поширюється на осіб, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони.

Декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, в якому особа засвідчує свою відмову від громадянства іншої держави і зобов'язується не користуватися правами цієї держави і не виконувати обов'язків, пов'язаних з належністю до її громадянства. Зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, а також осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства;

Наступна вимога до осіб, які бажають натуралізуватися, - постійне проживання у країні протягом певного строку (наприклад, в Швейцарії - 12 років, Австрії і Іспанії - 10, в Італії, Фінляндії, Швеції та США - 5 років). При цьому можуть бути і додаткові вимоги. Так, відповідно до американського законодавства необхідно фізично перебувати у країні не менш як 2,5 року і проживати у штаті, в якому подано заяву, не менш як 6 місяців; у Швейцарії із загального строку в 12 років необхідно постійно проживати у країні 3 роки протягом 5 років, які передували поданню заяви.

В Україні згідно з Законом для набуття громадянства в порядку натуралізації необхідно безперервно проживати на законних підставах на території України протягом останніх 5 років. Безперервне проживання на території України - це проживання особи в Україні, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України. Ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України понад 2 роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином України понад 2 роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті.

Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на 3 роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, - на 3 роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні. Отримання дозволу на постійне проживання в Україні не поширюється на осіб, які мають у паспорті зразка 1974 р. громадянина колишнього СРСР, відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

У громадянстві України не поновлюються особи, які втратили громадянство внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів. Датою набуття громадянства України є дата реєстрації набуття особою громадянства України. Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави.

Закон України «Про громадянство України» також докладно регламентує порядок набуття дітьми громадянства України внаслідок усиновлення (ст. 11); набуття громадянства внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування (ст. 12); особою, визнаною судом недієздатною, внаслідок встановлення над нею опіки громадянина України (ст. 13); набуття громадянства України дитиною у зв'язку з перебуванням у громадянстві України її батьків чи одного з них (ст. 14); набуття громадянства дитиною внаслідок встановлення батьківства (ст. 15). Передбачається також, що набуття громадянства України дітьми віком від 15 до 18 років може відбуватися лише за їхньою згодою (ст. 16 Закону).

3.2 Припинення громадянства України 

Поряд з питаннями щодо набуття громадянства, Закон визначає і підстави припинення громадянства України. Згідно зі ст. 17 громадянство України припиняється:

- внаслідок виходу з громадянства України;

- внаслідок втрати громадянства України;

- за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Громадянин України, який виїхав на постійне проживання за кордон, може вийти з громадянства України за його клопотанням. В Законі окремо визначено підстави виходу з громадянства України дітей. Якщо дитина виїхала разом з батьками на постійне проживання за кордон і батьки виходять з громадянства України, за клопотанням одного з батьків разом з батьками з громадянства України може вийти і дитина. Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а Другий є громадянином України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням того з батьків, який вийшов з громадянства України. У разі якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням.

Дитина також може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків, якщо вона виїхала на постійне проживання за кордон і її батьки вийшли з громадянства України. За умови, якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий залишається громадянином України, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням. Нарешті, за умови, якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням того з батьків, який вийшов з громадянства України. Крім того, дитина, яка набула за народженням громадянство України, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків незалежно від місця проживання дитини.

Дитина, усиновлена подружжям, один з якого є громадянином України, а другий іноземцем, може вийти з громадянства України за клопотанням усиновителя, який є іноземцем. Дитина, усиновлена іноземцями або особами без громадянства, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з усиновителів.

Вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України. Вихід дітей віком від 15 до 18 років з громадянства України може відбуватися лише за їхньою згодою.

Вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, яка подала клопотання про вихід з громадянства України, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню. Датою припинення громадянства України є дата видання відповідного Указу Президента України.

Втрата громадянства в країнах світу, тобто втрата правового зв'язку особи з даною державою, можлива з таких підстав: внаслідок виходу з громадянства за власним бажанням (експатріація); примусового позбавлення громадянства особи, яка набула його за погодженням (денаціоналізація); або примусового позбавлення громадянства натуралізованих осіб (денатуралізація). Щодо позбавлення громадянства, то воно має персональний характер і звичайно є санкцією держави щодо особи, яка вчинила протиправну дію. Як правило, такий захід застосовується лише стосовно натуралізованих громадян, причому протягом досить невеликого строку після натуралізації (Німеччина, Іспанія).

В Україні згідно з ч. З ст. 2 Закону діє принцип неможливості позбавлення громадянина України громадянства України. Щодо втрати громадянства України, то відповідно до ст. 19 Закону, громадянство України втрачається, якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України за своїм вільним волевиявленням, вираженим у формі письмового клопотання, набув громадянство іншої держави або якщо він добровільно отримав документ, що підтверджує наявність набуття ним іноземного громадянства, за винятком випадків, якщо:

- діти при народженні одночасно з громадянством України набувають також громадянство іншої держави; діти, які є громадянами України і усиновлені іноземцем, набувають громадянство усиновителя; громадянин України автоматична набув громадянство іншої держави внаслідок одруження з іноземцем; згідно із законодавством іншої держави її громадянство надано громадянину України автоматично без його добровільного волевиявлення і він не отримав добровільно документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави; якщо іноземець набув громадянство України і не подав документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього; якщо він набув громадянство України і скористався правами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство; якщо особа набула громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів; якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.

4. Державні органи, які вирішують питання громадянства в Україні

Згідно з Законом України «Про громадянство України» визначаються повноваження у вирішенні питань громадянства, які здійснюють Президент України, Комітет при Президентові України з питань громадянства, Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства та підпорядковані йому органи, Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські установи України. Слід зазначити, що в ряді країн ці повноваження здійснюють органи внутрішніх справ, причому на досить високому рівні, а у США ці повноваження реалізуються судами.

Президент України: - приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції і Закону України «Про громадянство України» про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України; - визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень; - затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

Комісія при Президентові України з питань громадянства: - розглядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід з громадянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту України щодо задоволення цих заяв та подань; - повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з громадянства України уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань громадянства або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення відповідно до вимог чинного законодавства України; - контролює виконання рішень, прийнятих Президентом України з питань громадянства.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи: - приймають заяви разом з необхідними документами щодо прийняття до громадянства України та виходу з громадянства України, перевіряють правильність їх оформлення, відсутність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадянства України, а також підстав, за наявності яких не допускається вихід з громадянства України, і разом зі своїм висновком надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства; - готують подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства; - приймають рішення про оформлення набуття громадянства України; - скасовують прийняті ними рішення про оформлення набуття громадянства України; - виконують рішення Президента України з питань громадянства; - видають особам, які набули громадянство України, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України (для осіб 5 віком до 16 років), тимчасові посвідчення громадянина України, проїзні документи дитини, довідки про припинення громадянства України; - вилучають у осіб, громадянство України яких припинено, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України, тимчасові посвідчення громадянина України, паспорти громадянина України для виїзду за кордон, проїзні документи дитини; - ведуть облік осіб, які набули громадянство України та припинили громадянство України.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства один раз на півріччя інформує Комісію при Президентові України з питань громадянства про виконання рішень Президента України з питань громадянства. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи здійснюють повноваження стосовно осіб, які проживають на території України.

Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України здійснюють повноваження, передбачені щодо спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади стосовно осіб, які постійно проживають за кордоном.

Закон України «Про громадянство України» передбачає також оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб. Рішення з питань громадянства, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань громадянства, Міністерством закордонних справ України та їх органами можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку до суду. Оскарженню підлягають також дії чи бездіяльність посадових і службових осіб, які порушують порядок та строки розгляду справ про громадянство і виконання рішень з питань громадянства; вони можуть бути оскаржені у судовому та адміністративному порядку.

Нарешті, особи, які постійно проживають за кордоном, оскаржують неправомірні дії чи бездіяльність посадових осіб дипломатичних представництв чи консульських установ України у встановленому законом порядку до суду. Посадові і службові особи, які порушили цей Закон, несуть відповідальність у порядку, передбаченому законами України.

Висновки

Отже, за період незалежності нашої держави сталася значна лібералізація відносин між особою і державою. Україна залучилася до визнаних світовим товариством принципів регулювання громадянських відносин. Вона залишила анахронізми тоталітарного колишнього, і намагається реалізувати статтю 1 Конституції, яка проголошує, що «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава».

Відносини громадянства - основа відносин між державою і людиною. Поступово Україна відійшла від практики СРСР у вирішенні питань цих відносин, спочатку прийнявши Закон України «Про громадянство України» від 08.11.1991 року, а потім новий, і нині діючий Закон від 18.01.2001. Отже, громадянство тепер визначається не як політико-правовий зв'язок держави і людини, а тільки як правовий зв'язок. Ці відношення втратили своє політичне забарвлення. Раніше людину могли позбавити громадянства, і найчастіше саме через розбіжності між баченням людиною і державою окремих питань. Зараз в нашій країні існує політичний плюралізм, і це вже неможливо позбавити кого-небудь громадянства як через політичні чи релігійні переконання, так і з будь-якої іншої підстави. Суб'єктивного права громадянства ніхто не може позбавити, це є невід'ємне природне право особи, як то право на життя, честь та гідність.

Отже, законодавство про громадянство в Україні є дуже сталим, виваженим, функціональним та демократичним.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.

2. Коментар до Конституції України. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998 р.

3. Закон України «Про громадянство України» від 16 квітня 1997 р. (в редакції).

4. Правознавство: навчальний посібник/За заг. Ред. С.М. Тимченка, Т.О. Коломоєць. - Суми: ВтД «Університетська книга», 2006.-554 ст.

5. Державна політика України у сфері громадянства в контексті європейської інтеграції: Автореф. дис... канд. наук з держ. упр.: 25.00.01 [Електронний ресурс] / К.Л. Шкумбатюк; Львів. регіон. ін-т держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - Л., 2004. - 19 с. - укp.

6. Громадянство України як конституційно-правовий інститут: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 [Електронний ресурс] / М.І. Суржинський; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К., 2009. - 20 с. - укp.

7. Громадянство України: конституційно-правові основи: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.02 [Електронний ресурс] / Р.Б. Бедрій; Нац. акад. внутр. справ України. - К., 2005. - 16 с. - укp.

8. Забезпечення конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.02 [Електронний ресурс] / Т.А. Француз-Яковець; Одес. нац. юрид. акад. - О., 2007. - 20 с. - укp.

Размещено на Allbest.ru