Нормативно-правовий акт: поняття та види

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

Кафедра теорії держави та права

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Нормативно-правовий акт: поняття та види»

Студентки 1-го курсу, 3 гр.

Міжнародно-правового факультету

Мизіної Д. О.

ОДЕСА, 2012

Зміст

Вступ

1. Правотворчість

1.1 Поняття і ознаки правотворчості

1.2 Принципи правотворчості

1.3 Види правотворчості

2. Нормативно-правові акти

2.1 Класифікація нормативно-правових актів

2.2 Систематизація нормативно-правових актів

3. Межі дії норм права (законів)

3.1 Основні параметри, що визначають межі дії норм права (законів)

3.2 Тривалість дії акта у часі, у просторі, за колом осіб

Висновки

Використані джерела

Вступ

Актуальність теми. Норма права закріплюється в нормативно-правовому акті, що є основним джерелом права в Україні, Росії, Туреччині і країнах континентальної правової сім'ї.

Нормативно-правовий акт можна визначити як офіційний письмовий акт-документ компетентного органу, в якому закріплене забезпечуване державою формально-обов'язкове правило поведінки загального характеру.

Ознаками нормативно-правового акта є те, що він:

* видається компетентним органом держави або приймається безпосередньо на референдумі. Наприклад, нормативно-правові акти в Україні приймаються Верховною Радою України (ці акти називаються законами), Кабінетом Міністрів України (постанови), Президентом України (укази) тощо. Щодо прийняття нормативно-правових актів на референдумі, то найхарактернішим прикладом є такий порядок прийняття конституцій. Таким чином були прийняті конституції Франції у 1958 році, Чилі у 1980 році чи Російської Федерації у 1993 році;

* містить норми права, установлює, скасовує або змінює їх. В нормативно-правових актах містяться норми права, тобто ті правила поведінки, що встановлюють, змінюють чи скасовують певні права і обов'язки;

* має юридичну чинність, що охороняється і забезпечується державою, примусовою силою її органів;

* має вигляд письмового документа з визначеною структурою (розділи, глави, статті, параграфи, пункти) і необхідними атрибутами. До необхідних атрибутів належать назва виду нормативно-правового акту (закон, постанова тощо), назва самого нормативно-правового акту (Закон про вибори Президента), дата набрання ним чинності тощо. Основним елементом структури є стаття.

Проблема класифікації нормативно-правових актів є досить актуальною. Так, існує поділ нормативно-правових актів за їх юридичною чинністю на закони та підзаконні акти. За дією в часі - на постійні і тимчасові. За дією в просторі - на загальнодержавні, регіональні, муніципальні та локальні. Може також існувати класифікація нормативно-правових актів за колом осіб.

Отже, проблема систематизації нормативно-правових актів була і залишається актуальною. Вона об'єктивно з'являється у зв'язку із необхідністю впорядкування зростаючої маси нормативно-правових актів, які врегульовують нові відносини, що виникають внаслідок суспільного розвитку. Сама ж консолідація починає використовуватися, як прийом, в процесі створення окремого нормативного акту ще до появи свідомого застосування технічних процедур систематизації нормативно-правового матеріалу. нормативний правовий акт законність

Об'єктом дослідження є відносини у сфері організації і здійснення нормотворчої діяльності.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти, їх сутність та регулятивні особливості, юридична природа, засоби забезпечення законності на різних стадіях нормотворчого процесу.

Велике значення для загального розуміння і розв'язання проблем, пов'язаних з різним аспектами правотворчої діяльності, мають положення і висновки, що містяться у працях: Авер'янова В. Б., Алексєєва С. С., Братуся С. Н., Горшеньова В. М., Копейчикова В. В., Міцкевича А. В., Недбайла П. О., Рабіновича П. М., Скакун О. Ф., Строговича М. С., Тихомірова Ю. А., Шемшученка Ю. С., Явича Л. С.

Окремі питання правотворчості розглядалися в роботах учених-юристів: Бандурки О. М., Васильєва Р. Ф., Коліушка І. Б., Кравчука М. В., Котюка В. О., Кулапова В. Л., Нечитайленка А. О., Ноздрачова А. Ф., Стретовича В. М., Хропанюка В. М., Якушева В. С. та інших провідних науковців.

1. Правотворчість. Принципи правотворчості. Види правотворчості

1.1 Поняття і ознаки правотворчості

Тривалий час в юридичній науці домінував позитивіський підхід до визначення правотворення, правотворчості, законотворчості, згідно з яким нормативно-правовий акт - закон, вважався основним джерелом права. Відповідно діяльність уповноважених суб'єктів з прийняття нормативно-правових актів - законотворчість, ототожнювалась із правотворчістю - процесом прийняття правових актів, та право-творенням - створенням права у цілому, поняття права було тотожне поняттю закон Четвертакова Е. С. Современные подходы к региональному правотворчеству в теории и на практике //Российский юридический журнал. - 2009. - № 6. - С. 162. Розбудова громадянського суспільства і правової держави, визнання людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю, утвердження принципу верховенства права, різноманітності джерел права призвело до розмежування зазначених понять. У сучасній теорії права сформувався принципово новий підхід до праворозу-міння, а відповідно і до визначення названих категорій. Закон - це одна із інституційних форм існування права, яка може існувати у вигляді рівного і справедливого масштабу свободи, що знаходить своє відображення у правових принципах, правовій свідомості, правовій доктрині, правових відносинах тощо - неінституційних формах Загальна теорія держави і права : Підручник для вузів / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. - Х. : Право, 2002. - С. 301.

Правоутворення як процес утворення права складається з трьох етапів: гносеологічного, який відображає процес виникнення і становлення права у формі правосвідомості; матеріального - де право формується у результаті реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що трансформуються у конкретні правовідносини; інституціонального - коли право виступає у вигляді норм права, які у сукупності утворюють систему. Іншими словами зміст поняття правотворення відображає процес появи права як результат соціального розвитку суспільства, що бере початок із з'ясування потреби у нормативному регулюванні супільних відносин, створення концепції (ідеї, форми) такого регулювання, розроблення і прийняття правового акта та введення його в дію.

Відповідно правотворчість є одним із етапів правотворення, правова форма діяльності держави та уповноважених організацій з прийняття, зміни, призупинення дії і скасування юридичних норм. Різновидами правотворчості є законотворчість, правотворчість суду, договірна та санкціонована правотворчість.

Законотворчість - один із різновидів правотворчої діяльності, розглядається як діяльність уповноважених органів з прийняття, зміни, призупинення дії і скасування законів та підзаконних нормативно-правових актів. Таким чином, законотворчість є складовим елементом (різновидом) правотворчості, а правотворчість - правотворення Теорія держави і права : Підручник / За ред. С.Л. Лисенкова. - К. : Юрінком Інтер, 2005. - С. 276.

Як елемент правового регулювання правотворчість є результатом об'єктивного розвитку суспільних відносин, безпосередньо спрямованим на їх врегулювання. Мета, зміст та результати правотворчої діяльності обумовлюються різного роду факторами, об'єктивно існуючими у суспільстві, його різних сферах. Серед них: рівень розвитку державно-правових інститутів, правова культура населення, форма державного устрою, правління та режиму, характер ментальності суспільства тощо. Відповідно ефективність правотворчої діяльності залежить від врахування цих факторів, а також принципів правотворчої діяльності. Це найважливіший засіб управління суспільством, з точки зору формування стратегії його розвитку, а також показник цивілізованості й демократизації суспільства.

Метою правотворчості є створення єдиної, внутрішньоузгодженої системи норм, яка регулює різноманітні за змістом суспільні відносини; розвиток і вдосконалення національного права у контексті основних тенденцій розвитку міжнародного права та відповідності його основним стандартам-утвердження принципу верховенства права Власов В.И. Теория государства и права: Учебник для вузов. - Ростов на/Д.: Феникс, 2002. - С. 209.

Ознаки правотворчості:

Це активна, творча, постадійна діяльність уповноважених державою суб'єктів.

Суб'єктами правотворчості виступають державні органи, уповноважені недержавні структури (органи місцевого самоврядування, профспілки і т.п.), а також народ - при винесенні нормативно-правових актів на референдуми.

Правотворча діяльність здійснюється у межах встановлених процесуальних норм (процедур), що містяться в Конституції, регламентах, статутах і т.п.

Змістом правотворчості є прийняття нових норм права, скасування або удосконалення старих.

5. Правотворчість виступає у певних видах Загальна теорія держави і права : Підручник для вузів / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. - Х. : Право, 2002. - С. 302.

1.2 Принципи правотворчості

Принципи правотворчості - це основоположні ідеї, керівні основи діяльності, пов'язаної з прийняттям, скасуванням або із заміною юридичних норм Проблемы теории государства и права : Учеб. пособие / Под ред. М.Н. Марченко. - М. : Юристъ, 2005. - С. 566.

1. Науковість. Змістом даного принципу є забезпечення у процесі підготовки нормативних актів вивчення економічних, політичних та інших факторів розвитку суспільства, його об'єктивних потреб; залучення до розроблення правових актів наукових співробітників, фахівців у відповідній галузі права чи господарства; використання вітчизняного та зарубіжного досвіду, результатів наукових досліджень, експертних висновків; врахування правил законодавчої техніки.

За допомогою науки можливо обрати найбільш ефективні правові форми для врегулювання певних суспільних відносин, здійснити порівняльний аналіз законопроектів, які подаються уповноваженими суб'єктами. Залучення науковців до правотворчої діяльності забезпечує об'єктивну оцінку положень проектів нормативно-правових актів. Сприятливим впливом науки на процес правотворчості є розроблення альтернативних законопроектів.

2. Професіоналізм. Займатися безпосередньо правотворчою діяльністю повинні фахівці, професіонали (у тому числі юристи, управлінці, економісти та інші), що забезпечить високий рівень прийнятих рішень. Врахування даного принципу в правотворчій діяльності означає, з одного боку, діяльність Парламенту як вищого органу законодавчої влади на професійній основі. Члени Парламенту мають забезпечити підготовку і прийняття нормативно-правових актівна високому професійному рівні. З іншого боку, кожний проект нормативно-правового акта передбачає регулювання певної сфери суспільних відносин, специфіка яких вимагає безпосередньої участі у правотворчому процесі фахівців-практиків для роботи у робочих групах.

Нехтування зазначеними вимогами призводить до прийняття нормативно-правових актів, які відірвані від потреб суспільної практики, вимагають суттєвого доопрацювання, іноді ще до того, як вони набрали чинності.

3. Законність. Даний принцип визначає процедуру прийняття нормативно-правових актів, їх зміст, набрання чинності і дію. Правові акти мають прийматися у межах компетенції суб'єктів правотворчості, відповідати Конституції та іншим актам вищої юридичної сили; прийматися відповідно до встановленої процедури. Парламент не може приймати рішення про введення у дію законів, постанов та інших актів, які суперечать Конституції, чинним законам або ратифікованим міжнародним договорам чи угодам. Крім того, прийняті нормативно-правові акти повинні відповідати загальним принципам міжнародного права. Однією з передумов реалізації принципу законності є чітке розмежування повноважень між вищими органами державної влади, що закріплено у Конституції. Дотримання правових приписів є передумовою ефективної діяльності цих органів.

4. Демократизм. Характеризує та передбачає участь громадян, державних і недержавних організацій у процесі правотворчості; ступінь забезпечення демократичного порядку підготовки та прийняття правових актів; врахування суспільної думки й інтересів широких верств населення. Крім того, врахування принципу демократизму в правотворчій діяльності є одним з визначних чинників розвитку процедурних норм та інститутів у суспільстві.

Гласність. Означає відкритість, «прозорість» правотворчого процесу для широкої громадськості.

Оперативність. Передбачає своєчасність реагування суб'єктів правотворчості на зміни в соціально-економічному та політичному розвитку і видання відповідних нормативно-правових актів.

Гуманізм. Передбачає те, що зміст правових актів, що приймаються, має бути спрямовано на захист прав і свобод громадян, задоволення їх інтересів і потреб.

Планування. В умовах глобалізації важливе значення має першочергове правове забезпечення розвитку пріоритетних напрямів суспільних відносин. Правотворчість - один з основних напрямів діяльності держави Теория права и государства: Учебник для вузов/ Под ред. Г.Н. Манова. - М.: БЕК,1996. - С. 196. Відповідно для її організації потрібно визначити концепцію-план розвитку законодавства на певний період. Концепція має визначати на підставі Конституції основні засади, принципи, напрями вдосконалення галузевого законодавства, пріоритетність законодавчих актів і послідовність їх прийняття. З одного боку, концепція має визначити загальну стратегію розвитку законодавства, а з іншого - містити конкретні заходи : прийняття тих чи інших нормативно-правих актів у логічній та хронологічній послідовності.

Якість концепції-плану залежить від рівня ефективності та глибини аналізу соціально-економічних, політичних суспільних відносин, рівня професіоналізму укладачів, визначення основних пріоритетів. Тому, парламент, як основний орган законодавчої влади в державі, розробляє і затверджу зазначену концепцію-план і керується нею під час роботи Теорія держави і права : Навч. посiбник / За заг. ред. В.В. Копєйчикова, С.Л. Лисенко. - К. : Юрінком Інтер, 2002. - С.178-179..

1.3 Види правотворчості

Процес правотворення є складним і багатогранним явищем, тому для з'ясування його дійсного змісту важливе значення має класифікація правотворчості за різними критеріями. Залежно від способів створення норм права правотворчість поділяється на наступні види:

а) санкціонування органами державної влади норм, які склалися, реально існують у вигляді звичаю або у вигляді нормативних положень, які виникли в результаті узагальнення практики діяльності людей або громадських організацій;

б) прийняття нормативно-правових актів суб'єктами правотворчої діяльності, що знаходить прояв у вигляді нормативно-правових актів, нормативно-правових договорів;

в) надання рішенням органів державної влади (судів, органів адміністративної юрисдикції) загальнообов'язкового значення при розгляді наступних аналогічних справ, створення, таким чином, правових прецедентів, які відповідно можуть бути судовими чи адміністративними.

Залежно від суб'єктів правотворчість поділяється на:

правотворчість народу в процесі проведення референдуму (референдум є безпосередньою формою участі народу в правотворчості, тобто прийнятті законів шляхом всенародного голосування). Як правило, законодавством країни закріплюється вища юридична сила законів, прийнятих на референдумі, крім того, такі закони не потребують додаткового затвердження і обов'язкові до виконання на всій території країни. Змінити правові акти, прийняті у такому порядку, можна лише в результаті проведення повторного референдуму.

правотворчість представницького органу державної влади - парламенту (наприклад, Верховної Ради України);

делеговану правотворчість як нормотворчу діяльність Уповноважених органів державної влади, здійснювану за дорученням вищого представницького органу державної влади - парламенту;

(повноваження на видання правових нормативних актів визначаються у Конституції та інших законодавчих актах залежно від місця, яке займає кожний орган державної влади у механізмі держави);

4 ) правотворчість органів місцевого самоврядування;

правотворчість громадських організацій (наприклад профспілок);

локальна правотворчість (наприклад, на підприємстві в установі та організації).

Залежно від юридичної сили актів, правотворчість поділяється на:

законотворчість (правотворчість вищого представницького органу, у процесі якої парламентом видаються нормативно-правові акти вищої юридичної сили - закони);

підзаконну правотворчість (її змістом є видання норм права Президентом, урядом, міністерствами, відомствами, державними комітетами, місцевими органами державного управління, мерами, главами адміністрацій, керівниками підприємств, установ, організацій).

Далеко не всім юридичним нормам необхідно надавати форму законів. Є ряд суспільних відносин, які можуть бути врегульовані підзаконними актами, нормативними договорами тощо. Крім всього іншого, підзаконна правотворчість характеризується більшою оперативністю, гнучкістю, меншою формальністю, більшою компетентністю конкретних суб'єктів, які її здійснюють Загальна теорія держави і права : Підручник для вузів / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. - Х. : Право, 2002. - С. 304-305..

2. Нормативно-правові акти

2.1 Класифікація нормативно-правових актів

Нормативно-правові акти поділяють на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Закони - нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади або самого народу, який регулює найбільш важливі суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов'язкових правил (норм), що приймається із додержанням законодавчої процедури та має вищу юридичну силу Овчаренко І.М. Закони у системі джерел (форм) права та їх класифікація: Автореф. … канд. юрид. наук. - Х., 2004. - С. 8-9.

Закони зазвичай поділяються на конституційні та звичайні.

Усі закони мають вищу юридичну силу, яка полягає у тому, що:

· ніхто, крім органів законодавчої влади, не може приймати закони, змінювати чи скасовувати їх

· лише Конституційний Суд України може визнати закон України чи його окреме положення неконституційним

· усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів

· у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акту діють норми закону Юртаева Е.А. Закон о нормативных правовых актах и практика российского правотворчества //Журнал российского права. - 2006. - № 5. - С. 15.

Підзаконні нормативно-правові акти - результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб) та уповноважених на те державою громадських об'єднань. Такі акти зазвичай розвивають чи деталізують окремі положення законів Там само. - С. 85.

Розрізняють такі види підзаконних нормативно-правових актів залежно від суб'єктів, що їх видали:

· нормативні акти Президента України

· нормативні акти Кабінету Міністрів України

· нормативні акти Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим

· нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом

· нормативні акти місцевих державних адміністрацій

· нормативні акти органів місцевого самоврядування

· нормативні акти відділів та управлінь відповідних центральних органів на місцях

· нормативні акти керівників державних підприємств, установ, організацій на місцях

· інші підзаконні нормативні акти.

Нормативні акти діють у часі, просторі та щодо кола осіб. Характеризуючи дію нормативно-правових актів у часі, важливо навчитися визначати момент набрання та припинення ними чинності, а також можливість зворотної дії у часі. За загальним правилом, закони набирають чинності через 10 днів з моменту опублікування, а інші акти - з моменту опублікування. Проте можливі й інші варіанти набрання чинності нормативно-правовими актами. Так, термін може встановлюватися у самому нормативному акті. Якщо нормативний акт не публікується, він набирає чинності з моменту його одержання виконавцем. Нормативно-правові акти втрачають чинність внаслідок закінчення терміну, протягом якого передбачалась його дія, прямого скасування або фактичного скасування іншим актом.

Зворотна дія - це така дія акту на відносини, що існували до його прийняття, за якої припускається, що новий нормативний акт існував на момент їх виникнення. Загальне правило таке: «Норма права зворотної сили не має». Але бувають винятки, скажімо, у кримінальному, адміністративному законодавстві. Так, якщо нормативний акт, прийнятий після вчинення правопорушення, пом'якшує чи звільняє від юридичної відповідальності, то такий акт має зворотну силу, а якщо встановлює чи обтяжує відповідальність - то не має.

Дія нормативних актів у просторі характеризується певною територією, на яку поширюється їх дія. Це може бути держава в цілому, відповідний регіон, адміністративно-територіальна одиниця, підприємство, організація.

Щодо кола осіб, нормативно-правові акти діють на громадян України, а також осіб без громадянства та іноземних громадян, які перебувають на території України. Винятком вважаються окремі іноземні громадяни, які мають імунітет від юрисдикції держави перебування. Це окремі дипломатичні та консульські працівники, питання про юридичну відповідальність щодо яких вирішується на підставі міжнародних угод Теория права и государства: Учебник/ Под общ. ред. А.С. Васильева. - Х.: Одиссей, 2007. - С. 175-177.

2.2 Систематизація нормативно-правових актів

Нормативних актів досить багато, у зв'язку з чим вони потребують систематизації.

Систематизація нормативних актів - це діяльність з їх впорядкування та вдосконалення, приведення до певної внутрішньої узгодженості через створення нових документів чи збірників. Розрізняють кодифікацію та інкорпорацію як основні види систематизації актів. Інкорпорація - вид систематизації нормативних актів, який полягає у зібранні їх у збірниках у певному порядку без зміни змісту. Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний порядок, напрям діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо. Можна також назвати кілька видів інкорпорації: за юридичним значенням вона буває офіційна чи неофіційна; за обсягом - загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна; за критерієм об'єднання - предметна, хронологічна, суб'єктивна Котюк, В.О.Загальна теорія держави і права : Навч. посібник. - К. : Атіка, 2005. - С. 175.

Кодифікація - вид систематизації нормативних актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає у їх змістовній переробці (усунення розбіжностей і суперечностей, скасування застарілих норм) і створенні зведеного нормативного акту. Різновидами кодифікації є кодекс, статут, положення.

Кодекс - кодифікований акт, який забезпечує детальне правове регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, що певною мірою відображають зміст тієї чи іншої галузі права. У сучасному законодавстві України існують: Кримінальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Сімейний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Земельний кодекс, Водний кодекс тощо.

Статути, положення - кодифіковані акти, в яких визначається статус певного виду державних організацій та органів.

Нормативний акт як джерело права має свої переваги і недоліки. Однак за допомогою писаного права досить зручно регулювати суспільні відносини. Тому в даний час офіційні документи, що видаються державою, є основним або одним з основних джерел права практично у всіх правових системах світу.

У різні часи люди послуговувались різними нормативними актами, хоча сфера регулювання часто залишалась однаковою Скакун О. Ф.Теория государства и права (энциклопедический курс): Учебник.-Х.: Эспада,2007. - С. 195.

3. Межі дії норм права (законів)

3.1 Основні параметри, що визначають межі дії норм права (законів)

Дія нормативно-правових актів - це їхній фактичний вплив на суспільні відносини. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відносин, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акту.

Дія закону (нормативно-правового акта) чи навіть окремої його норми права - це обов'язковість їх виконання (всіма) громадянами, посадовими особами, державними органами та іншими суб'єктами права стосовно певної сфери (виду) суспільних відносин, за певних обставин (ситуацій), протягом певного часу, на певній території (у певному просторі) та щодо конкретного кола суб'єктів права, тобто осіб, організацій (в широкому смислі слова), які наділені певними характеристиками.

Отже, межі дії нормативних актів (законів) чи окремих норм визначаються такими критеріями (параметрами):

1. видом регульованих суспільних відносин (тобто предметом регулювання);

2. обставинами, настання яких зумовлює необхідність застосування регулятивної функції цих актів;

3. часовими вимірами;

4. просторовими вимірами (або територією в широкому розумінні слова);

5. колом осіб, на яких поширюються норми акта.

Це твердження про межі дії не суперечить тому, що вже висловлювалось раніше, а саме - судженню про загальнообов'язковість правових норм як конститутивну органічну властивість права. Норми права обов'язкові до виконання лише в рамках, окреслених переліченими критеріями. Абсолютна ж, беззастережна «загальнообов'язковість» виключала б можливість функціонувати праву як системі, тобто:

1. змінювати та оновлювати право;

2. враховувати особливості та обставини, пов'язані з місцем проходження (розвитку) праворегульованих відносин;

3. враховувати специфічні реально існуючі властивості різних суб'єктів. Усе це могло б призвести до загального нівелювання права та втрати ним його соціальної цінності як регулятора суспільних відносин, що залежить від конкретних історичних умов соціального життя.

Дія норми права (закону, нормативного акта) поширюється на певні суспільні відносини, що визначається галузевою приналежністю норми. Це так звана предметна дія. Дія норми права пов'язується з певними обставинами, що визначається гіпотезою норми. Це так звана конкретно-ситуаційна дія Теория права и государства: Учебник для вузов/ Под ред. Г.Н. Манова. - М.: БЕК,1996. - С. 208.

3.2 Тривалість дії акта у часі, у просторі, за колом осіб

Усі нормативно-правові акти за часовим критерієм, тобто тривалістю їх дії, можуть бути поділені на два види:

1) акти із невизначеним строком дії, для яких не встановлений кінцевий момент їх дії;

2) акти тимчасової дії, тривалість якої залежить від різних заздалегідь визначених обставин Власов В.И. Теория государства и права: Учебник для вузов. - Ростов на/Д.: Феникс, 2002. - С. 209.

Виходячи з цього, можна виділити такі фактори (моменти), з настанням яких акт припиняє свою дію:

· у зв'язку із його скасуванням;

· у зв'язку із заміною його новим актом;

· у зв'язку із закінченням строку, на який був прийнятий акт;

· у зв'язку з настанням певних факторів (подій).

Закон може втратити чинність у зв'язку з окремими змінами у законодавстві.

Переважно нормативно-правові акти приймаються на невизначений строк (термін) і діють надалі до їх скасування або заміни новим актом.

Акти, тривалість дії яких заздалегідь визначена часовими межами при їх прийнятті, можуть бути поділені на чотири різновиди:

1) акти, часові межі дії яких заздалегідь встановлені календарно. Як правило, це порівняно невеликі строки. Наприклад, такий характер мав Закон України від 18 листопада 1992 р. «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання». В самому Законі було сказано, що ці повноваження в певній сфері законодавчого регулювання делеговано (передано) Кабінету Міністрів України тимчасово, строком до 21 травня 1993 р., тобто на шість місяців. Цією датою визначались й межі дії самого Закону;

2) акти, що діють протягом чітко і заздалегідь встановленого числа днів. Межі часової дії акта не завжди визначаються вказівкою календарної дати, як у наведених прикладах. Законом може бути визначена дія нормативних актів, що видаються на його основі, шляхом встановлення фіксованої кількості днів. Так, згідно із Законом України від 16 березня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану» надзвичайний стан вводиться Указом Президента України на всій території України на строк не більше 30 діб і не більше 60 діб в окремих місцевостях. Відповідно до цього визначається і строк дії названого акта. Після закінчення зазначеного строку дія Указу про введення надзвичайного стану припиняється. Президент України може продовжити надзвичайний стан не більш як на 30 діб. Відповідно протягом цього часу діє акт, яким було введено надзвичайний стан;

3) акти, що видані як тимчасові, але без конкретизації часових меж (рамок) їх дії. Як приклад можна назвати Тимчасове Положення про кредитні спілки в Україні, яке було затверджено Указом Президента України від 20 вересня 1993 р. № 377/93. Як видно з назви, акт мав тимчасовий характер, що пояснювалось вимогами тодішньої Конституції (пункт 7-4 ст. 114-5, який передбачав, що Президент України «на період до прийняття нової Конституції України ухвалює укази з питань економічної реформи, не врегульованих законами України, які діють до прийняття відповідних законів»);

4) акти, кінцевий момент дії яких обумовлений настанням певної події. Так, у Законі України від 22 жовтня 1998 р. "Про внесення змін до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що він «діє до прийняття рішення Верховною Радою України про повне погашення заборгованості з виплати пенсій, що здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду України». Дія норми права (нормативного акта) від моменту набрання ним юридичної сили до припинення його чинності - це загальне правило, що окреслює часові межі функціонування нормативного акта або окремих його норм. Але юридична сила нормативного акта може протягом вказаного часу зазнавати певних перипетій, внаслідок яких можливе її звуження або розширення у часовому вимірі.

Узагальнено можна виділити такі модифікації цього явища:

1) дія нормативного акта (закону) внаслідок його так званої залишкової сили;

2) призупинення дії нормативного акта;

3) дія закону внаслідок його зворотної сили. Перша модифікація дії нормативного акта Скакун О. Ф.Теория государства и права (энциклопедический курс): Учебник.-Х.: Эспада,2007. - С. 197.

У процесі дії нормативного акта у часі іноді виникає особлива ситуація, яку умовно можна визначити як «залишкову дію чи залишкову силу закону». Залишкова сила - це не що інше, як продовження дії закону в юридично визначених межах за додержання певних умов, наприклад:

1. Як відомо, прийняття нового закону, як правило, припиняє дію старих актів. Але іноді старі законодавчі та інші нормативні акти застосовуються в частині, в якій вони не суперечать новому закону, і до приведення законодавства у відповідність з цим новим законом. Як правило, це супроводжується спеціальними вказівками за такою формулою: «до приведення законодавства у відповідність із Законом (наводиться його назва) застосовуються акти законодавства в частині, що не суперечить цьому Законові». Так, в постанові Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України «Про карантин рослин» (прийнятий 18 червня 1993 р.) зазначається: „До приведення законодавства у відповідність із Законом України «Про карантин рослин» законодавчі та інші нормативні акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону“.

2. Особливим способом розв'язання проблеми «залишкової сили» нормативного акта (закону) є передбачення в ньому так званих «перехідних положень» (у вигляді заключного розділу або статті), згідно з якими протягом певного часу в тих чи інших масштабах та колі відносин зберігається старий порядок регулювання, а не той, який встановлено новим законом, незважаючи на те, що він вже набрав чинності. Наприклад, Конституція України містить розділ XV під назвою «Перехідні положення». Багато його пунктів передбачили збереження на певний час порядку функціонування ряду інститутів та здійснення процедур відповідно до законів, які діяли до її прийняття, тобто інакше, ніж це передбачено Конституцією. Це дає підстави констатувати «залишкову дію» відповідних законів.

3. «Залишкова сила» дістає вияв також у тому, що акти, які були прийняті скасованими структурами (органами), не втрачають автоматично своєї сили і діють до заміни їх новими актами остільки, оскільки вони не суперечать новим законам та реаліям. Наприклад, закони колишнього СРСР, про що свідчать окремі спеціальні рішення Верховної Ради України, певною мірою діяли і діють і після розпаду СРСР. Так, про продовження дії старих законів говориться в постанові Верховної Ради з приводу прийняття Закону «Про статус ветеранів війни…», у п. З якої зазначено: „До приведення законодавства України у відповідність із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються акти законодавства України і колишнього Союзу PCP, якщо вони не суперечать цьому Закону“.

Продовження дії актів колишнього законодавства можливе за таких умов:

· якась частина питань не вирішена (не врегульована) на законодавчому рівні і вимагає додаткового конкретизуючого регулювання, як правило, на підзаконному рівні, а відповідні нові акти відсутні;

· продовження дії попередніх актів має тимчасовий характер - до приведення усіх нормативних актів у відповідність з прийнятим законом та прийняття нових підзаконних актів;

· попередні акти застосовуються, якщо вони не суперечать новому закону; ті акти, які йому суперечать, переглядаються та скасовуються.

Друга модифікація дії нормативного акта. Нормальна звична дія акта у часі може піддатися впливу факторів, що зупиняють його юридичну силу. Йдеться про тимчасове призупинення дії нормативного акта. Так, Указом Президента України від 2 листопада 1993 р. № 502/93 «Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання» Національному банку України було рекомендовано «тимчасово припинити валютні торги на Українській міжбанківській валютній біржі». Тим самим було призупинено й дію нормативних актів, що регулювали відповідну діяльність.

Таке розширення меж дії закону дістає вияв:

· по-перше, у вигляді зворотної сили закону;

· по-друге, у можливості застосування акта, який втратив чинність, а не нового акта, який вже набрав чинності. Розглянемо ці два положення.

У першому випадку (зворотна сила закону) - це ситуація, коли нещодавно (щойно) прийнятий закон поширює свою дію на правовідносини, які виникли до його прийняття, хоча за загальним правилом закон регулює відносини, які виникають після його прийняття. Зворотна сила акта - це виняток з принципу необоротності дії закону. Згідно з цим принципом кожен (людина) має право бути вільним від дії законів, які були прийняті після настання юридичного факту, що викликав ситуацію, передбачену таким законом. Це, по суті, свобода від можливості зворотної дії закону у часі. У другому випадку - це можливість застосування старого закону до фактів, які хоч і виникли раніше, але розглядаються вже у період дії нового закону. А це означає звуження меж його дії (нового закону), але розширення меж дії старого закону. Так, згідно з КК (ст. 4) злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв на час вчинення цього діяння - це загальне правило Нерсесянц В. С.Теория права и государства: Крат. учеб. курс. - М.: НОРМА, 2005. - С. 169.

Не всі норми права діють в одних і тих же просторових межах. Норми права (а відповідно закони, нормативно-правові акти) можуть розрізнятися між собою за просторовими сферами дії. Існує декілька варіантів дії норми права (закону) за масштабами охоплення території держави. Закон (норма права) може діяти відповідно до одного з наведених правил.

1. У всьому просторі держави. Так, у КПК (ст. 3) зазначається: провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами Кодексу незалежно від місця вчинення злочину. Подібне правило міститься й в КК (ст. 6): особи, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності на підставі цього Кодексу.

2. В межах тієї частини держави, яка законом (нормативним актом) обумовлена. Прикладом дії норм права в обмеженому просторі може бути система договірного регулювання оплати праці, зафіксована Законом України від 24 березня 1995 р. «Про оплату праці». Згідно зі ст. 14 Закону "договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди». Норми, що містяться у перелічених угодах, як і будь-які інші норми права з інших джерел, діють у відповідних межах та є обов'язковими для всіх членів сторін, які перебувають у сфері регулювання зазначених угод.

3. У межах тієї частини території, на яку поширюються повноваження органу, що видав акт. В обмеженому просторі діють акти всіх органів нижчого (місцевого) рівня, компетенція яких поширюється на відповідну територію. Такими є акти місцевих державних адміністрацій. До них належать також акти органів місцевого самоврядування, нормативно-правовий характер яких визначається державою. Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети, районні та обласні ради).

4. Четверте правило дії закону в просторі є своєрідним винятком із загальних правил. Цей варіант передбачає: по-перше, не стільки дію, скільки вилучення, звільнення тих чи інших цілком конкретних територій від дії конкретного закону; а по-друге, поширення на зазначені території замість цього інших законів - законів інших держав. Це так звана екстериторіальна дія закону. Йдеться про особливий характер (випадок) взаємовідносин між різними державами, коли певні закони країни перебування не діють на деяких частинах її території, що передані представникам іноземних держав для виконання спеціальних функцій, а саме дипломатичних та інших функцій згідно з нормами міжнародного права.

Екстериторіальність (від лат. ех - префікс, що означає відокремлення, позбавлення, звільнення, зміну якості) випливає із дипломатичного імунітету (від лат. immunitas - звільнення, свобода). Дипломатичний імунітет - це сукупність привілеїв, що надаються певному колу осіб - громадянам іноземної держави на засадах взаємності. Проте екстериторіальність не вичерпує всього обсягу дипломатичного імунітету, оскільки йдеться лише про імунітет територій, територіальний імунітет. Можливий ще особистий імунітет, тобто імунітет осіб незалежно від конкретного місця - території їх знаходження Червяковский А.В. Печатное и электронное официальное опубликование нормативных правовых актов //Современное право. - 2011. - № 3. - С. 8.

Дія закону за колом осіб визначається такими правилами (положеннями): Нормативні акти (закони) діють щодо громадян, юридичних осіб та інших суб'єктів відповідної держави. Щодо громадян та організацій межі дії нормативних актів визначаються залежно від змісту і призначення цього акта. Визначення (звуження) меж дії актів прямо залежить, по-перше, від характеру регульованих відносин, по-друге, від специфіки суб'єктів цих відносин, яка з їх характеру випливає.

Дія законів (нормативних актів) держави повинна поширюватись також на іноземних громадян та осіб без громадянства (апатридів), крім винятків, зокрема тих, які невіддільні від громадянства як особливого політико-правового зв'язку людини з конкретною державою, що знаходить вираз у взаємних правах та обов'язках Антипова Т. Правила применения нормативных правовых актов //Право и экономика. - 2004. - № 11. - С.3.

Висновки

Отже, Нормативно-правовий акт - письмовий документ, виданий в установленому порядку компетентним органом держави, що містить правові норми загального характеру.

Ознаки нормативно-правового акта:

офіційний характер. Нормативно-правовий акт видається державою або, у виняткових випадках - недержавним суб'єктом, якому таке право делеговане державою;

ухвалення або видання відповідно до строго встановленої процедури у порядку правотворчої діяльності;

наявність нових або скасування колишніх правових норм;

письмовий документ, що має певні реквізити (вид акта; найменування органу, що видав акт; заголовок; дата ухвалення акта; номер акта; підпис посадовця);

певна структура акта (преамбула, статті та/або пункти, які об'єднуються в глави, розділи, частини);

реєстрація акта. Всі нормативно-правові акти заносяться до державного реєстру;

публікація акта в офіційному органі друку. Наприклад, в Україні офіційно встановленими органами для публікації законів є журнали «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», газета «Голос України». Нормативні акти Кабінету Міністрів України публікуються в газеті «Урядовій кур'єр», журналі «Офіційний вісник України», у «Збірнику постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України ». Акти місцевих адміністрацій і органів місцевого самоврядування публікуються в місцевій пресі; відомчі нормативні акти - у відповідних бюлетенях і джерелах, доступних для зацікавлених органів і осіб.

Існує чимало класифікацій нормативно-правових актів, які показують різноманітність їхніх форм і змісту.

Залежно від суб'єкта правотворчості всі нормативно-правові акти поділяються на:

1) нормативно-правові акти державних органів;

нормативно-правові акти недержавних суб'єктів (органів місцевого самоврядування, профспілок, акціонерних товариств тощо);

сумісні нормативно-правові акти державних органів і недержавних суб'єктів;

нормативно-правові акти безпосередньої правотворчості народу (суспільства).

Залежно від сфери дії нормативно-правові акти поділяють на загальнодержавні та локальні нормативно-правові акти.

Залежно від строку дії нормативно-правові акти класифікуються як акти невизначено-тривалої дії та тимчасові акти.

Найбільш значущою є класифікація нормативно-правових актів за юридичною чинністю. Юридична чинність нормативно-правового акта - це ступінь його впливу на суспільні відносини, його значення, яке залежить від розташування в ієрархії актів. Залежно від неї всі нормативно-правові акти розділяються на дві великі групи: закони та підзаконні акти. В той же час у ряді правових систем така ієрархія відсутня і всі нормативно-правові акти загального характеру носять назву закону.

Нормативно-правовий акт є основною формою сучасного права через загальну тенденцію до підвищення ролі держави в правовому регулюванні. В той же час це і найбільш довершена форма права. Документально-письмова форма нормативно-правових актів дозволяє чітко і доступно викласти правові приписи й оперативно ознайомити з ними населення.

Використані джерела

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

2. Алексеев С. С. Структура права. М.: НОРМА, 1995.

3. Антипова Т. Правила применения нормативных правовых актов //Право и экономика. 2004. № 11. С. 3-6.

4. Бобылев А.И Источники (формы) права//Право и политика. 2003. №8. C. 18-25.

5. Васильев А. М. Правовые категории. М.: БЕК, 1996.

6. Веденеев Ю. А. О применении системного подхода в исследовании права / Проблемы государства и права. М., 1994.

7. Загальна теорія держави і права : Підручник для вузів / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. Х. : Право, 2002.

8. Карташов В. Н. Введение в общую теорию правовой системи общества. Ярославль, 1995.

9. Кельман, М.С.Загальна теорія держави і права : Підручник для вузів / М.С. Кельман, О.Г. Мурашин, Н.М. Хома. Львів : Новий світ-2000, 2003.

10. Котюк, В.О.Загальна теорія держави і права : Навч. посібник. К.: Атіка, 2005.

11. Крестовская Н. Н.Теория государства и права: Элементарный курс. Х.: Одиссей, 2008.

12. Лазнюк Н.В. Нормативно-правові акти Міністерства внутрішніх справ України (теоретичний аспект): Автореф. … канд. економ. Наук. К., 2002.

13. Общая теория государства и права. Т.2: Право / М.Н. Марченко. М.: НОРМА, 2007.

14. Овчаренко І.М. Закони у системі джерел (форм) права та їх класифікація: Автореф. … канд. юрид. наук. Х., 2004.

15. Разумович Н. Н. Источники и форма права. М., 1998.

16. Скакун О. Ф.Теория государства и права (энциклопедический курс): Учебник. Х.: Эспада, 2007.

17. Словарь терминов по теории государства и права/ Под общей ред. Н.И. Панова. Х.: Основа, 1997.

18. Соколов Н.Я.Официальное опубликование нормативных правовых актов и правовая информированность юристов //Вестник Российской правовой академии. 2011. № 3. С. 19-24.

19. Сухонос, В.В.Теорія держави і права : Навч. посібник. Суми : Унів. кн., 2005.

20. Теория государства и права: Учебник/ Под ред. М.М. Рассолова, В.О. Лучина, Б.С. Эбюзеева. М.: Закон и право, 2000.

21. Теория права и государства: Учебник/ Под общ. ред. А.С. Васильева. Х.: Одиссей, 2007.

22. Теорія держави і права : Навч. посiбник / За заг. ред. В.В. Копєйчикова, С.Л. Лисенко. К. : Юрінком Інтер, 2002.

23. Теорія держави і права : Підручник / За ред. С.Л. Лисенкова. К. : Юрінком Інтер, 2005.

24. Чашин А.Н. Конституции и уставы как кодификационные нормативные правовые акты //Конституционное и муниципальное право. 2009. № 2. С. 2-4.

25. Червяковский А.В. Печатное и электронное официальное опубликование нормативных правовых актов //Современное право. 2011. № 3. С. 8-11.

26. Четвертакова Е. С. Современные подходы к региональному правотворчеству в теории и на практике //Российский юридический журнал. 2009. № 6. С. 161-166.

27. Юртаева Е.А. Закон о нормативных правовых актах и практика российского правотворчества //Журнал российского права. 2006. № 5. С. 12-22.

Размещено на Allbest.ru

...