Адміністративні справи за позовами дітей війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адміністративні справи за позовами дітей війни

Вже не один рік поспіль в українських судах ідуть численні судові процеси за позовами літніх людей до держави. Мається на увазі боротьба соціально незахищеної верстви населення, яка підпадає під дію Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто дітей війни проти державного апарату в особі Пенсійного фонду.

Згідно із Законом до дітей війни відносяться особи, які є громадянами України та яким на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Статтею 6 Закону (починаючи з 22 травня 2008 року) передбачено право дітей війни на соціальну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

На сьогодні це 229 грн. 20 коп. замість 49 грн. 80 коп., які виплачуються по факту щомісячно. Тобто держава виплачує по факту в 4,5 рази менше соціальної допомоги дітям війни ніж повинна.

Нажаль, так вже сталося, що домогтися справедливості і відновити свої права, в даному випадку зобов'язати державу виконувати взяті на себе зобов'язання, можна лише, подавши відповідну заяву до суду.

Ті громадяни, які звертаються до суду з приводу перерахунку надбавки до пенсій як дитині війни, отримують позитивні рішення судів. Пенсійний фонд зобов'язують провести перерахунки та чи всі пенсіонери задоволені цими рішеннями?

Як показала практика розгляду судами заяв дітей війни, далеко не всім пенсіонерам суди виносять рішення щодо проведення перерахунку пенсій за весь період недоплат з боку держави (з 22 травня 2008 року).

Дивно, чи то через небажання суддів встановлювати дійсну суть проблеми при цьому об'єктивно та неупереджено виносити відповідні рішення, чи то через недостатню кваліфікацію, пере завантаженість суддів, що не дозволяє їм відкрити нарешті очі і побачити прогалини в своїх рішеннях, чи то через адміністративний тиск з боку органів державної влади щодо даної категорії спорів, та різні судді в різних судах виносять рішення протилежні один одному в частині строків перерахунку пенсії.

Тобто, те, що права громадян порушуються, згодні всі судді без виключення, а ось з приводу періоду проведення перерахунку (чи то за весь період починаючи з 22.05.2008 року незалежно від звернення до суду, чи то за останні шість місяців, що передують зверненню до суду) то тут як виявилося, думки розійшлися. Як то кажуть, кому як поталанило. Хто на якого суддю натрапив.

Судді, при застосуванні строків щодо винесення рішень за позовами дітей війни, які до серпня 2010 року обчислювалися одним роком, а після серпня 2010 року (що пов'язане зі змінами в законодавстві) шістьма місяцями, керуються нормою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ).

Я абсолютно переконана в тому, що до даної категорії спорів шестимісячний строк не може застосовуватися з кількох причин.

По-перше, стаття 5 КАСУ на перше місце, при розгляді справ, ставить Конституцію України. Судді мабуть вже забули, що Конституція України є основним і найвищим законодавчим актом в країні норми якої є нормами прямої дії. Згідно з ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед громадянином за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Згідно зі ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права, що кореспондується з нормою статті 8 КАСУ, яка також визначає, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Норми статей 22, 64 Конституції України чітко визначають заборону звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або змін до нових законів, права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Таким чином, виходячи з мети прийняття Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а саме встановлення соціальних гарантій дітям війни у вигляді соціальної підтримки як особливій категорії громадян, громадянам, чиє дитинство збіглося з роками Другої світової війни, суди зобов'язані були застосувати пряму норму ст. 3 Конституції України і поновити гарантоване їм державною право починаючи з 22.05.2008 року незалежно від звернення з позовом до суду.

Так часто було і, мабуть, ще не скоро викоріниться з голів деяких правознавців, що багато хто каже: «що ти нам на ту Конституцію посилаєшся, ти покажи де це в законі або постанові написано». Не звикли ще ні наші судді, ні представники влади керуватися прямими нормами основного закону, їм ще роз'яснення, постанови, інструкції подавай.

Для тих, що мають сумніви, скажу, по-друге, стаття 99 КАСУ, містить не лише пряму вказівку на шестимісячний термін, а й містить більш розширене розуміння строків. А саме, частиною 2 статті 99 КАСУ чітко встановлено, що шестимісячний строк встановлюється, якщо не встановлено інше. Тобто, суддя при прийнятті рішення щодо застосування шестимісячного строку повинен спочатку переконатися, чи не «встановлено інше», а вже потім застосовувати строк у шість місяців.

Це «інше», встановлено самим Законом України «Про соціальний захист дітей війни», а саме статтею 3 передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Статтею 8 ратифікованої в Україні Загальної декларації прав людини, яка є частиною національного законодавства, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.

Статтею 29 цієї ж Загальної декларації прав людини визначено, що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

Дана норма декларації є показовою щодо даної категорії спорів. Оскільки чітко відображає, як держава, в тому числі і судова гілка влади захищає права своїх громадян. Зокрема, дитина війни при поданні позовної заяви про перерахунок пенсії обмежує при цьому повагу, права і свободи інших? Ні. Така людина намагається домогтися справедливості? Так.

Тоді хто ж наділив наших суддів правом на власний розсуд управляти долями похилих людей, пенсіонерів? Такого ганебного явища не повинно бути в демократичному суспільстві. Я більш ніж впевнений в тому, що при першому ж розгляді подібної справи в Європейському суді з прав людини громадянин, права якого порушено, зможе домогтися справедливості і зобов'язати державу виконати свій прямий обов'язок.

По-третє. Всі знають, що вперше право громадян на 30 % соціальну допомогу до пенсії було відновлене в 2008 році Конституційним судом України шляхом визнання неконституційними деяких положень законодавства, якими вносилися зміни до статті 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни». В друге права громадян було поновлено шляхом прийняття рішення Окружним адміністративним судом м. Києва від 15.06.2009 року про визнання недійсним з моменту прийняття пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року. Саме цим пунктом постанови було встановлено розмір соціальної допомоги дітям війни у меншому розмірі, ніж потрібно (з 22 травня - 48,1 гривні, з 1 липня - 48,2 та з 1 жовтня - 49,8 гривні).

Однак, ні Верховною радою України по відношенню до статті 6 Закону, ні Кабінетом Міністрів України по відношенню до пункту 8 постанови Кабміну № 530 до цього часу не внесено відповідні зміни і не приведено данні норми у відповідність до рішень судів (у первинний стан). Я маю на увазі той факт, що в Україні немає законодавчого акту, який би регулював порядок приведення законодавчих та нормативно-правових актів у відповідність до рішень судів. На сьогодні офіційно стаття 6 Закону і пункт 8 постанови Кабміну № 530 формально продовжують діяти в попередній редакції, наче рішень судів ніяких і не було.

Тобто, якщо будь-який громадянин, в даному випадку дитина війни, захоче ознайомитися з офіційним текстом статті 6 Закону, він там не побачить норму, яка дає йому право на 30 % доплату до пенсії. А враховуючи ще й той факт, що не донарахування доплат до пенсії дітям війни носить системний характер (кожного місяця починаючи з червня 2008 року), і беручи до уваги те, що пенсіонер не залучається до процедури нарахування та перерахування пенсій, то звичайний пересічний пенсіонер не лише не знає про своє порушене право, а не може про нього знати, оскільки для цього він має володіти спеціальними знаннями (бути як мінімум правником).

Таким чином випливає ще одна обставина на користь пенсіонерів щодо неможливості застосовувати до даних правовідносин шестимісячний строк, а саме частина друга статті 99 КАСУ, згідно з якою шестимісячний строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. По даній категорії справ пенсіонери починають підозрювати про порушення своїх прав хіба що з екранів телевізорів та газет, а дізнаються про нього лише, отримавши офіційну відповідь зі свого відділення Пенсійного фонду, з яким і ідуть відразу до суду. Таким чином, навіть якщо підходити до даної категорії справ суто формально, не поглиблюючись у норми Конституції за Загальну декларацію прав людини, явно вбачається системність порушення судами прав пенсіонерів. право конституційний закон війна

На жаль, процеси реформування судової системи в нашій країні ще не скоро поставлять крапку в цьому питанні, а позовів до судів стає все більше і більше, а увазі правовій конструкції цих справ приділяється все менше і менше.

Размещено на Allbest.ru