Сучасні концепції природного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Теорії природного права

2. Еволюція природно-правових концепцій

Висновок

Актуальність обраної теми полягає в тому, що сучасні концепції відродженого природного права - це основа соціальних функцій держави.

Мета дослідження - довести актуальність, завдяки поставленим завданням:

- Визначити розуміння природного права,

- Пояснити, що таке справедливість,

- Показати процес еволюції природно-правових концепцій,

- Надати визначення правовій рівності,

- Показати справжнє покликання природного права,

- Проаналізувати об'єктивне та суб'єктивне природне право,

- Пояснити значення термінів: об'єкту та суб'єкту природного права,

- Показати, як природне право існує у сучасному побуті.

Предмет та об'єкт дослідження: наукові роботи, та літературні джерела, які містять в собі необхідну інформацію про сучасне природне право. природний право справедливість об'єктивний

Загальний об'єм роботи 11 сторінок, в склад якого входять: зміст, вступ, дві основні частини дослідження, висновок та список літератури.

В першій частини ми пояснюємо теорію природного права, та показуємо важливість існування цього права у суспільстві.

Наступна частина контрольної роботи - основна, бо саме тут ми показуємо основні принципи дії природного права, саме тут ми розглядаємо основні факти. Ця глава поєднує в собі різноманітні терміни та їхні визначення. Також цим розділом роботи ми хочемо показати місце природного права не тільки в такий науці, як філософія права, а і в інших не менш важливих галузях.

Замисли природного права різняться значною відмінністю та навіть не подібними. Проте всі спільні зв'язки методологічних положень: право аналізується не як постанова державної волі, яка призначає законний примус у ході його недотримання, а як впровадження справедливості та розсуду.

У найбільш ортодоксальному різновиді юридичного позитивізму духовні судження виводяться за рамки правового вчення (Дж. Остін). У напряму природного права, всупереч, духовна оцінка роздивляється як органічний елемент дослідження права.

Чинне право, яке аналізують юридичні позитивісти, являє собою і добре або погане, справедливе чи несправедливе явище.

Природне право не оцінюються з негативної точки зору. Справедливість є його основою. Правом (в розумінні «природного права») визначається лише те, що справедливо. Проте справедливість являє собою моральний критерій, що остаточно не стосується права. Саме тому переконливість умовиводу, яке розділяється переважною кількістю прибічників природно правових принципів, включно і в релігійних трактуваннях: «природне право є не чим іншим, як застосуванням етики у сфері права» [1], природне право - це моральне право або право моральності зі слів австрійського вченого католицького напрямку І. Месснера. Морально-досконалий сенс приділяє природному праву ідеальну сутність незалежно від того, відбувається воно на практично чи теоретично.

Ще у часи середньовіччя природне право тлумачилося нормами, що дотримувалися повсюди в силу власної безумовності і справедливості, бодай якщо вони не були зафіксовані законодавчо. Якщо розглядати цей факт з сучасного боку, то ці норми необхідно було б пов'язати одночасно і з природним, і з позитивним правом. Вони порівнювали не позитивно, а як умовне праве. Проте їхній досконалий характер не підкорявся ваганню.

З часом, коли увесь звід чинних норм одержав офіційну державну визначність, природне право стало протиставлятися з чинним (позитивним) правом у цілому. При такому розкладі припускалося, що чинне право частково сходиться, а частково не сходиться з природним правом, а саме частина його є справедливою, а частина - несправедливою. При такому розкладі ідеальна натура природного права позначилася винятково природно. Зі слів П.І. Новгородцева, сучасне природне право перетворилося на «вчення про ідеал суспільного розвитку», себто воно набігло ідеальної правосвідомості, яка керується остаточним принципом справедливості. Оце вже не дійсно чинні норми, а вказівка, яка має називатися правом.

Яке б не буле світоглядне підґрунтя природно-правових концепцій, вони завжди в тій чи іншій мірі виходять з відповідності висунутих правил розуму і природу людини, навіть якщо ці правила отримують релігійно-міфологічне підкріплення. Посилання на природу людини і розум отримали особливе визнання в XVII-XVIII ст., Коли настав новий етап у розвитку концепцій природного права. При цьому і розум, і природа людини розумілися по-різному. [2]

2. Еволюція природно-правових концепцій

Концепцією сучасного, лібертарно-юридичного підхідцю, є судження права як метод регуляції громадських стосунків. Також в основу такого регулювання входить рівноправність всіх суб'єктів права, а саме правова рівність.

Правова рівність - це формальна рівність вільних людей. Скажімо, що засадою правової рівності різних людей є свобода індивідів у соціальних відносинах. Тому говорити про рівності відносно невільних людей (рабів) не можна.[3]

У дійсності люди, себто суб'єкти права практично мають різні майнові права, соціальний статус, індивідуальні знання та навички, а, значить, і різні можливості в житті. Формально-правова рівність - це рівна перспектива для всіх вільних людей отримати право на конкретний об'єкт, конкретне благо, тобто рівну правоздатність. Ясно, що в силу розбіжностей між людьми та їхніми справжніми полями, в умовах формальної рівності й рівної правоздатності, їхні справжні права будуть нерівними. Такий розбіг в одержаних правах (або принуках) у різних індивідів є потрібним результатом додержання домінанті формальної рівності, - підмур'ям (і еталоном) правової рівності різноманітних людей є свобода індивідів у суспільних стосунках, широковідома й затверджена у фігурі їхньої правоспроможності й правосуб'єктності. Отже, в межах юридичного права поняття формальної рівності вільних особистостей є неодмінною ознакою буття права й правової країни.

Можливо, що люди вільні, в ході власної рівності, й рівні, в силу особистої свободи. Свобода людини (як фізична, так і свобода її волі) і рівність прав членів суспільства невіддільні й взаємно припускають один одного.

Право змінює реальні розбіжності між людьми в побут рівностей і нерівностей, узгоджених за одними правилами. Інші замисли поняття права, що, як опротестовують правову рівність, так і опротестовують свободу на користь примусової рівності, є, по суті, обґрунтуванням сваволі.

Справедливість у праві визначається наявністю у стосунках між людьми правового почину й випромінює його істинність і закономірність. Можливо, що жити по справедливості означає ставитися адекватно до гуртових і рівних установ права, які безпремінні для всіх елементів суспільства, залучаючи і виразників державної влади, що канонізують визначену правову засаду. Опротестовування правового й загального характеру справедливості веде до того, що під справедливістю починають розуміти не правовий початок (вимогу під гаслом справедливості, привілеїв, або зрівнялівки; задоволення політичних, економічних, соціальних або релігійних інтересів).

Об'єктивне право - це власно правові правила, що викладено в законодавстві або в інших правових зразках, що не відносяться до волі будь-якого суб'єкта права (наприклад, законодавців). Суб'єктивне право - це комплекс прав, присутніх в суб'єкті права, а саме передбачено об'єктивним правом сила можливого діяння елемента правовідносин.

Суб'єкт права (фізична чи юридична особа) може відректися від свого права або використати його таким чином, щоб дія не обмежувала права других суб'єктів, а значить у межі загально-нормативного, об'єктивного права.

Залежно від того, які мотиви переважали в правостворюючому ході визначеного порядку права, один з напрямів права займає вирішальну посаду серед основ права. У певних державах прецедентне право (наприклад, судова практика) виконує важливу функцію і з часом отримує звання законодавчої засади, себто суб'єктивне право попереджує об'єктивне, в іншому разі, на підставі державного законодавства, здіймаються нові правовідносини, котрі з часом приладнуються в юридичній практиці.

Такі формулювання сходять із судження єдиного характеру права, котрі входять у формі переконань, сприймань особистостей про право, у конфігурації юридичних засад, які виходять від держави, у формі дій, правовідносин, у яких реалізуються ідеї і норми права. Такий єдиний підхід дозволяє виявити суть права як реальну силу суспільства, регулюючі відносини його суб'єктів. свобода справедливість право суспільство

Покликання права в суспільному сенсі поникає в тому, що воно гарантує знадобу суспільства в улаштуванні діянні його суб'єктів і в підпорядкуванні їхньої позиції цільним правилам, заснованим на положеннях формальної рівності прав, свободи і справедливості.

Висновок

Актуальність обраної теми доведена, завдяки встановленим завданням:

- Визначили розуміння природного права,

- Пояснили, що таке справедливість,

- Показали процес еволюції природно-правових концепцій,

- Надали визначення правовій рівності,

- Показали справжнє покликання природного права,

- Проаналізували об'єктивне та суб'єктивне природне право,

- Пояснили значення термінів: об'єкту та суб'єкту природного права,

- Показали, як природне право існує у сучасному побуті.

Також для досягнення поставленої мети ми використовували аналізуючий метод дослідження.

Список літератури

1. Посібник з християнської етики, Фрайбург, 1979

2. Основи сучасної філософії: Підручник / За ред. М.М. Росенко. СПб.: Видавництво «Лань», 1999. 295 с.

3. Теорія держави і права: Навч. посібник /А.М. Колодій та ін. К.: Юрінком Інтер, 2004. 368 с.

4. Філософія права наука про сутність права // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Вип. 103: Правознавство. Чернівці, 2006. С. 17-20.

5. Утвердження широкого праворозуміння як напрямок зближення сучасних правових систем // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем (матеріали міжнародної наукової конференції). К., 2003. С. 340-342.

Размещено на Allbest.ru