Ліцензійний договір

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Поняття і види ліцензійного договору

2. Характеристика ліцензійного договору

3. Реєстрація ліцензійного договору

4. Авторська винагорода

5. Припинення дії ліцензійного договору

6. Наслідки припинення дії ліцензійного договору

7. «Форс-мажорні обставини»

8. «Арбітраж»

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Особливою правовою формою використання творів науки, літератури, мистецтва і об'єктів промислової власності є цивільно-правові договори, які дістали назву договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Важлива особливість цих договорів - це те, що об'єктами (предметами) їх є нематеріальні блага - твори науки, літератури, мистецтва чи винаходи. Вони стають об'єктом договору за однієї умови - якщо виражені в такій об'єктивній формі, яка дає можливість відтворювати і розмножувати їх.

Використання творів науки, літератури і мистецтва іншими особами може здійснюватися на підставі авторського договору. Порядок укладання цих договорів визначається Цивільним Кодексом України та Законом України «Про авторське право і суміжні права».

Цивільний кодекс України визначає, що розпорядження майновими правами інтелектуальної власності може здійснюватися на підставі таких договорів:

· ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

· ліцензійний договір;

· договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

· договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

· інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

За зазначеними договорами розглянемо особливості ліцензійного договору.



1. Поняття і види ліцензійного договору

ліцензійний власність авторська винагорода

Ліцензійний договір це угода, відповідно до якої власник науково-технічних досягнень, винаходів, ноу-хау, промислових зразків, товарних знаків і взаємозалежних з ними науково-технічних і інших знань - ліцензіар передає і дозволяє використовувати їх своєму контрагенту - ліцензіатові в обумовлених угодою межах і на певний строк, а останній зобов'язується вносити обумовлені платежі і виконувати інші зобов'язання, передбачені договором.

Ліцензійні договори значно відрізняються від інших комерційних контрактів, зокрема від найбільш розповсюджених на міжнародному ринку експортно-імпортних угод, а на внутрішньому ринку - від договорів закупівлі-продажу і постачання товарів.

Сторонами ліцензійного договору є ліцензіар і ліцензіат, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Ліцензійний договір - це цивільно-правовий договір, згідно з яким одна сторона - ліцензіар - на оплатній основі надає іншій стороні договору, ліцензіату, право на використання об'єктів промислової власності.

Ліцензіар - це особа, якій належать виключні майнові права інтелектуальної власності (особа, яка має майнові авторські чи суміжні права, або власник охоронного документа (патенту чи свідоцтва) на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин чи породу тварин).

Ліцензіат - це особа, якій надано дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію).

Ліцензія - це дозвіл на використання винаходу або іншого технічного досягнення, який надається на основі ліцензійного договору, або судового чи адміністративного рішення компетентного державного органу.

Права та обовґязки сторін ліцензійного договору. Основними обовґязками ліцензіара є:

· передати ліцензіату обґєкт інтелектуальної власності (разом зі всією інформацією та необхідною технічною документацією);

· забезпечити ліцензіату безперешкодне використання даного обґєкта в обумовлених межах;

· не розголошувати змісту предмета ліцензії;

· не передавати обґєкт інтелектуальної власності третім особам, якщо інше не передбачено договором.

Ліцензіар має право:

· на отримання винагороди за ліцензійним договором;

· вимагати від ліцензіата використовувати обґєкт інтелектуальної власності відповідно до умов договору;

· на інформацію про межі і обсяг використання обґєкта інтелектуальної власності ліцензіатом, про одержані в результаті такого використання прибутки; про подальші вдосконалення ліцензіатом предмета договору та їх безоплатне використання.

Основними обовґязками ліцензіата є:

· сплачувати винагороду за використання обґєкта інтелектуальної власності;

· використовувати предмет договору в межах наданої ліцензії;

· надавати інформацію про межі використання обґєкта інтелектуальної власності, отримані прибутки, а також зроблені вдосконалення.

Ліцензіат має право:

· на використання обґєкта інтелектуальної власності в межах, обумовлених ліцензійним договором;

· вимагати від ліцензіара забезпечення належних умов використання обґєкта інтелектуальної власності;

· на негайну та безоплатну передачу ліцензіаром усіх подальших удосконалень предмета ліцензії, якщо це передбачено договором.

Ліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності поділяють на такі види:

проста ліцензія - ліцензіар надає ліцензіату право використовувати об'єкт ліцензії в установлених договорами рамках, але залишає за собою право використовувати його на тій же території, надавати ліцензії на таких же умовах необмеженому колу осіб (ліцензіат не має права видавати субліцензії). Цей вид ліцензії закріплений в законодавстві України під назвою невиключна ліцензія;

повна ліцензія - це дозвіл на використання запатентованого в повному обсязі на весь строк чинності патенту. По суті, це є продаж самого об'єкта, проте з юридичної точки зору між продажем патенту і наданням повної ліцензії існує принципова відмінність. При продажу патенту на умовах, наприклад, щорічних відрахувань із суми продажу запатентованих виробів несплата покупцем чергового платежу не спричиняє відновлення прав на патент у продавця. Якщо ж ідеться про договір повної ліцензії, укладений на таких самих умовах, то несплата ліцензіатом чергового платежу призводить до припинення чинності договору. При відчуженні самого патенту правонаступник стає патентоволодільцем. Останніми роками договір повної ліцензії поступово втрачає своє значення, його дедалі рідше застосовують на практиці. Це зумовлено тим, що нинішня економічна ситуація досить динамічна. Умови, на яких було укладено договір повної ліцензії, були вигідні, але вони зафіксовані на весь строк чинності договору. Економічна ситуація може змінитися таким чином, що ті самі умови стануть уже невигідними, але змінити їх не можна без згоди тієї чи тієї сторони. Договори, укладені на тривалий строк чинності, стають невигідними, оскільки не задовольняють міжнародний оборот патентів.

Цей вид ліцензії не знайшов свого відображення та закріплення в законодавстві України, оскільки, його охоплює поняттям виключна ліцензія.

Виключна ліцензія. За договором виключної ліцензії, ліцензіар передає право на використання об'єкта інтелектуальної власності ліцензіату в повному обсязі, на визначеній території й на обумовлений строк. Ліцензіару залишається та частина права на об'єкт, яку не охоплює виключна ліцензія. При цьому ліцензіар не має права надавати ліцензії на використання об'єкта інтелектуальної власності іншій особі на цій самій території в обсязі наданих ліцензіату прав. Відмінність виключної ліцензії від невиключної (простої) полягає перш за все у тому, що при виключній ліцензії ліцензіар сам не може використовувати предмет ліцензії у межах, визначених договором про виключну ліцензію, і надавати право на використання третім особам. Водночас ліцензіар може використовувати предмет ліцензії поза межами виключної ліцензії самостійно й надавати просту ліцензію (чи виключну) третім особам. Наприклад, якщо ліцензіар видав ліцензію на використання об'єкта інтелектуальної власності на території Бельгії, то він може видати просту чи виключну ліцензію на той самий об'єкт на території будь-якої іншої країни. Виключна ліцензія може бути обмежена певним часом, наприклад, договір укладається лише на два роки. По закінченні цього строку ліцензіар може знову видати просту чи виключну ліцензію будь-кому на новий строк. Виключна ліцензія може бути обмежена також й обсягом використання предмета ліцензії.

Умовами ліцензійного договору може бути надано право ліцензіату укладати субліцензійний договір. За цим договором ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором (п. 2 ст. 1109 ЦК).

Субліцензія - різновид простих і виняткових ліцензій, що відрізняється від останніх тим, що укладає їх контрагент-ліцензіат, що купив первісну ліцензію. За умовами й обсягом переданих прав субліцензія цілком залежить від спочатку укладеного ліцензійного договору. Ліцензіати, що одержали просту ліцензію, передавати субліцензію не мають права.

За договором про невиключну ліцензію, ліцензіар передає право на використання об'єкта інтелектуальної власності ліцензіату, залишаючи за собою право на використання цього самого об'єкта, включаючи право надавати ліцензії іншим особам. Проте ліцензіат не наділяється правом на видачу субліцензії.

Виключна ліцензія вигідніша для ліцензіата, оскільки вона надає йому змогу використовувати предмет ліцензії з найбільшою для себе вигодою.

2. Характеристика ліцензійного договору

При визначенні змісту договору сторони керуються принципом свободи договору. Однак умови ліцензійного договору, які суперечать положенням чинного законодавства України, є нікчемними (ч. 9 ст. 1109 ЦК).

Для полегшення узгодження умов договору законодавством України передбачається можливість затвердження уповноваженими відомствами або творчими спілками типового ліцензійного договору. У цьому випадку, звичайно, сторони також зможуть на свій розсуд включати в ліцензійний договір бажані для них умови, які не передбачені типовим договором. Однак умови ліцензійного договору, укладеного з творцем об'єкта права інтелектуальної власності, що погіршують його становище порівняно зі становищем, передбаченим законом або типовим договором, є нікчемними і замінюються умовами, встановленими типовим договором або законом (ст. 1111 ЦК).

Предметом ліцензійних договорів, як правило, є:

· науково-технічні досягнення, захищені патентом на винахід;

· промислові зразки;

· товарні знаки;

· право на комерційне використання перерахованих вище об'єктів;

· науково-технічні досягнення, що містять ноу-хау;

· ноу-хау в області організації, керування, економіки, комерції і т.п.

Передача права використання товарного знака здійснюється шляхом видачі ліцензії на підставі ліцензійного договору про використання знака.

Об'єктом ліцензійного договору є об'єкти промислової власності, а саме товарні знаки. Предмет ліцензійного договору - дії сторін, спрямовані на виникнення, зміну та припинення прав та обов'язків сторін договору.

Суб'єкти ліцензійного договору - юридичні та фізичні особи, в тому числі іноземці, особи без громадянства.

Ліцензійний договір вважається укладеним, якщо сторони дійшли згоди щодо істотних умов (тобто тих умов, які визнані істотними законом або необхідні для договорів даного виду). Але дійсним ліцензійний договір стає з дати публікації відомостей про видачу ліцензії в офіційному бюлетені Промислова власність та внесення їх до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг. Дотримання письмової форми договору є необхідною умовою дійсності договору.

З урахуванням природи ліцензійного договору законодавство передбачає, що в ліцензійному договорі визначаються:

· Вид ліцензії. У цьому розділі необхідно зазначити, виключність/ невиключність ліцензії. Власник свідоцтва (міжнародної реєстрації товарного знака) може передати право на використання товарного знака (міжнародного товарного знака) за договором про виключну ліцензію, відомості про яку опубліковані в бюлетені та внесені до реєстру. Ліцензіат, який отримав таке право, може в межах строку дії виданої ліцензії та в обсязі переданих йому прав видавати ліцензію на використання товарного знака (міжнародного товарного знака).

· Сторони ліцензійного договору. Слід звернути увагу на те, що фізична особа, яка повинна мати необмежену законом чи рішенням суду дієздатність (глава 2 ЦК України), може діяти особисто або через свого представника, якому надано такі повноваження дорученням. Іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права (ст. 26 Конституції України). Іноземці та інші особи, які проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Департаментом реалізують свої права через своїх представників - патентних повірених, зареєстрованих згідно з Положенням про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1994 р. №545. Таке закріплення представництва інтересів іноземців може призвести до його неоднозначного трактування. Зокрема, можна дійти висновку, що іноземці не можуть самостійно представляти свої інтереси в Департаменті, а це певною мірою обмежує їх права.

Якщо власником товарного знака є декілька осіб (колективна власність), що на практиці трапляється не досить часто, вони можуть особисто брати участь у зазначених правовідносинах або надати таке право одному з співвласників. В останньому випадку обов'язковим є нотаріальне оформлення доручення, в якому чітко визначаються права уповноваженого.

Ліцензійний договір від імені юридичної особи підписує особа, яка має на це відповідні повноваження. Підпис складається з повного найменування посади особи, яка підписує договір, самого підпису, ініціалів, прізвища, дати. Зазначене скріплюється печаткою. Бажано відразу взяти належним чином завірену копію доручення, протоколу або виписки зі статуту, які засвідчують повноваження особи. Якщо стороною договору є іноземна юридична особа, необхідно враховувати вимоги, які передбачені Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 6 вересня 2001 р. № 201.

· Номер свідоцтва (міжнародної реєстрації товарного знака), де вказується номер свідоцтва, дата його видачі, орган, який здійснив реєстрацію товарного знака та видав свідоцтво про реєстрацію товарного знака.

· Перелік товарів і послуг із зазначенням класів Міжнародної класифікації товарів і послуг (МКТП), для яких передається право на використання товарного знака (міжнародного товарного знака).

· Обсяг прав, що передаються. В цьому розділі необхідно чітко визначити та описати права ліцензіата. Можна назвати права, реалізація яких потребує додаткового погодження з ліцензіаром. Також варто зазначити, що якість товарів, послуг, робіт, які виконуються (виготовляються) під даним товарним знаком, не буде гіршою, ніж у ліцензіара, і останній здійснюватиме контроль за дотриманням даної вимоги.

· Сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо);

· Термін дії договору. Ліцензійні угоди укладаються на певний строк, як правило, це термін морального старіння предметів ліцензійних угод.

· Територія дії договору. Тому що ліцензіар і ліцензіат прагнуть не допустити чи звести до мінімуму конкуренцію між собою, вони включають у ліцензійну угоду умови, що обмовляють надання ліцензіатові визначеної території, на якій йому надається право виробництва і збуту ліцензійної продукції.

· Місцезнаходження (місце проживання) сторін. Перед укладенням договору необхідно зясувати фінансовий стан ліцензіата, отримати інформацію про його місцезнаходження (фактичне та юридичне), місце проживання та прописки, органи управління ліцензіата тощо. Такі заходи дозволять уникнути багатьох проблем, зокрема завдання шкоди товарному знаку та репутації ліцензіара.Відповідно до ст. 48 ЦК України відсутність зазначених істотних умов є підставою визнання договору недійсним.

· розмір, порядок і строки виплати винагороди за використання об'єкта права інтелектуальної власності; якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору (частини 3, 8 ст. 1109 ЦК).

Визначення розміру винагороди за ліцензію - одна із самих складних проблем. Як правило, рекомендується до початку переговорів і ліцензіарові і ліцензіатові визначити прийнятну для них вилку максимальної і мінімальної ціни, при яких продаж чи покупка ліцензії будуть доцільні. На розміри цін діє цілий ряд факторів ( технічних, економічних, правових і т.п.), вплив яких у різних ліцензійних договорах виявляються не однаково.

Відповідно до ст. 48 ЦК України відсутність зазначених істотних умов є підставою визнання договору недійсним.

У ліцензійній угоді рекомендується також обмовити гарантії і відповідальність сторін, забезпечення конфіденційності, умови вирішення спорів і розірвання договору.

3. Реєстрація ліцензійного договору

Для реєстрації ліцензійного договору та внесення таких відомостей до реєстру про надання дозволу (видачу ліцензії) на використання товарного знака (міжнародного товарного знака) до Держдепартаменту власності необхідно подати такі документи:

· заяву встановленого зразка - 1 примірник;

· ліцензійний договір або нотаріально засвідчений витяг із ліцензійного договору - 3 примірники;

· документ про сплату збору за внесення відомостей до реєстру - 1 примірник;

· доручення (коли діє представник власника) - 1 примірник.

Заява має бути складена українською мовою та стосуватися одного ліцензійного договору. Заяву можуть подати: власник особисто; власник виключної ліцензії; патентний повірений; інша довірена особа, яка діє за дорученням власника або ліцензіата виключної ліцензії.

Якщо однією зі сторін або сторонами ліцензійного договору є іноземна особа/особи, то в заяві необхідно передати літерами українського алфавіту транскрипцію повного імені фізичної особи або повного офіційного найменування юридичної особи, зазначити місце проживання (знаходження) з обов'язковим наведенням цих даних мовою оригіналу.

За достовірність інформації, яка міститься у документах, що подаються до Держдепартаменту, відповідальність несуть сторони ліцензійного договору. Сторінки документів мають бути обов'язково пронумеровані арабськими цифрами й не повинні містити виправлень.

Заява та додані до неї документи Держдепартамент приймає до розгляду з моменту публікації відомостей про видачу свідоцтва на товарний знак у бюлетені «Промислова власність», або від дати реєстрації міжнародного товарного знака та вносить до реєстру ліцензійних договорів протягом двох місяців від дати надходження документів.

Відомості не можуть бути внесені до реєстру ліцензійних договорів у таких випадках:

· свідоцтво (міжнародну реєстрацію товарного знака) визнано недійсним цілком;

· дію свідоцтва (міжнародної реєстрації товарного знака) припинено;

· подані документи не відповідають вимогам законодавства.

Потребують обов'язкової реєстрації у Держдепартаменті такі зміни в ліцензійному договорі:

· сторони ліцензійного договору;

· обсяг прав, які передаються за ліцензійним договором;

· вид ліцензії;

· строк та територія дії ліцензійного договору.



4. Авторська винагорода

Чи не найбільш важливою умовою ліцензійного договору або іншого договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності є його ціна, винагорода за використання об'єкта промислової власності.

Однак, визначення ціни, або вартості предмета ліцензії, яка зумовлюється рядом факторів економіко-правового характеру, є найбільш складним аспектом у ліцензійних відносинах. При цьому варто мати на увазі, що ціна предмета ліцензії і ціна ліцензії не одне й те саме. Ціна предмета ліцензії - це вартісний вираз об'єкта промислової власності. Ціна ліцензії - вартісний вираз, але не об'єкта, а прав на його використання.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 15 ЗУ «Про авторське право і суміжні права», автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі:

1. відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті). Періодичні платежі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору.

2. одноразового (паушального) платежу. Так, одноразовий (паушальний) платіж - одноразова винагорода за право користування предметом ліцензійної угоди до одержання економічного ефекту (прибутку) від його використання. Паушальний платіж є по суті фактична ціна ліцензії. Основна його ознака - авансовий характер. Цей вид платежу не завжди одноразовий, його можуть виплачувати частками, часто вже після досягнення економічного ефекту, але розмір прибутку при цьому не впливає на розмір паушального платежу. Для ліцензіатів цей вид платежів вигідніший порівнянне з роялті. Проте ризик у разі невдалої експлуатації збільшується.

3. комбінованих платежів. Сторони ліцензійного договору можуть встановлювати й інші форми виплати винагороди за використання об'єктів інтелектуальної власності, наприклад комбіновані (одноразовий платіж та відрахування (відсотки)). Однак, у цьому випадку в ліцензійному договорі або в іншому договорі щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності сторонам необхідно чітко визначити розрахунки, згідно з яких комбіновані платежі будуть здійснюватися.

5. Припинення дії ліцензійного договору

Найважливіші норми щодо строку ліцензійного договору та дострокового його розірвання містяться у ст. 1110 ЦКУ.

Отже, ліцензійний договір укладається на строк, установлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності. У разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п'ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п'ятирічного строку жодна зі сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна зі сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін.

Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку використання об'єкта права інтелектуальної власності. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення другою стороною інших умов договору.

Інші умови щодо дострокового розірвання ліцензійного договору конкретизуються відповідними нормами ЦКУ окремо щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності.

Наприклад, щодо майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок нормами ст. 466 ЦКУ передбачено право особи, якій вони належать, достроково припинити чинність майнових прав на згадані об'єкти. Наслідком цього буде дострокове припинення строку ліцензійного договору. На цей випадок нормами ч. 2 ст. 467 ЦКУ законодавець передбачив таке: якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на використання цих об'єктів, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Схожі наслідки передбачено також стосовно передчасного припинення чинності прав інтелектуальної власності на торговельну марку (ст. 497 ЦКУ).

Сторони, які мають намір достроково припинити дію ліцензійного договору, укладають додаткову угоду про дострокове припинення ліцензійного договору й на підставі цього подають до Держдепартаменту підписану ними заяву про внесення змін до реєстру ліцензійних договорів у зв'язку з достроковим припиненням дії ліцензійного договору. Розгляд документів та внесення змін відбувається протягом двох місяців від дати надходження заяви.

Договір може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду, ініціаторами якого можуть виступити ті самі суб'єкти, що й в інших видах договорів (сторони договору, державні органи).

Відомості про внесення змін до ліцензійного договору, визнання його недійсним або дострокове припинення його дії підлягають обов'язковій реєстрації в бюлетені «Промислова власність».

Із метою захистити майнові права та інтереси інтелектуальної власності різних об'єктів договорів у сфері інтелектуальної власності уповноважені відомства або творчі спілки можуть затверджувати типові форми ліцензійних договорів.

Після закінчення строку дії ліцензійного договору всі права інтелектуальної власності, що були надані відповідно до договору та на строк його дії, повертаються до власника прав інтелектуальної власності на об'єкт права інтелектуальної власності.

6. Наслідки припинення дії ліцензійного договору

Ліцензіат в ході переговорів прагне зафіксувати право партнерів після припинення дії договору залишити всю отриману один у одного документацію, а також своє право без всяких обмежень використовувати, виробляти і продавати продукцію за ліцензією, використовувати процес, ноу-хау з усіма можливими удосконаленнями до них, як розробленими ліцензіатом самостійно, так і отриманими ним від ліцензіара.

Ліцензіар, в свою чергу, прагне включити в договір положення про заборону для ліцензіата укладати нові контракти на продукцію за ліцензією, про припинення використання процесу, виробництва продукції за ліцензією і повернення своєї технічної документації по закінченні терміну дії ліцензійного договору.

Зазвичай в цей пункт договору включаються застереження, згідно з якими ліцензіат позбавляється права виробляти і продавати продукцію за ліцензією, використовувати процес, патенти і ноу-хау, що складають предмет ліцензійного договору, а також повертає технічну документацію в разі дострокового припинення дії договору внаслідок порушення його ліцензіатом.

Після припинення строку дії ліцензійного договору його положення застосовуються до тих пір, поки не будуть врегульовані питання платежів, зобов'язання по яких виникли в період дії договору.

7. «Форс-мажорні обставини»

На хід виконання договору можуть вплинути непередбачені і невідворотні події надзвичайного характеру. Вони називаються форс-мажорними або обставинами непереборної сили. До них зазвичай відносять пожежі, повені, землетруси, інші стихійні лиха, епідемії, воєнні дії, забастовки, урядові заходи, що перешкоджають виконанню договірних зобов'язань.

У цьому пункті повинні бути перераховані обставини непереборної сили, при настанні яких сторони зобов'язані негайно інформувати одна одну і підтверджувати їх довідками, що видаються торговельними палатами відповідних країн. Терміни виконання договірних зобов'язань відповідного відсуваються. Якщо ці обставини триватимуть довше встановленого в договорі терміну (наприклад, 3 місяці), то будь-яка сторона має право розірвати ліцензійний договір, письмово повідомивши заздалегідь (наприклад, за 30 днів) іншу сторону про свій намір. У цьому випадку ліцензіар зобов'язаний повернути ліцензіатові всі суми, отримані по ліцензійному договором, а ліцензіат повинен повернути ліцензіару технічну документацію і не вправі використовувати права, отримані за ліцензійним договором.

8. «Арбітраж»

У цьому пункті договору зазначається, що у разі виникнення розбіжностей і суперечок між партнерами з питань, що належать до ліцензійним договором, вони повинні вжити всіх заходів для їх мирного рішення шляхом переговорів. І тільки в тих випадках, коли таке врегулювання неможливо, сторона-позивач звертається до арбітражу. Розглядання спорів в арбітражному порядку може бути здійснено по одному з варіантів: арбітраж за місцем підписання ліцензійного договору, арбітраж за місцем знаходження відповідача, арбітраж в нейтральній країні. У статті може бути вказаний порядок організації арбітражу.



Висновки

Отже, ліцензійний договір - це угода, відповідно до якої власник науково-технічних досягнень, винаходів, ноу-хау, промислових зразків, товарних знаків і взаємозалежних з ними науково-технічних і інших знань - ліцензіар передає і дозволяє використовувати їх своєму контрагенту - ліцензіатові в обумовлених угодою межах і на певний строк, а останній зобов'язується вносити обумовлені платежі і виконувати інші зобов'язання, передбачені договором.

Ми дослідили, що ліцензійні договори значно відрізняються від інших комерційних контрактів, зокрема від найбільш розповсюджених на міжнародному ринку експортно-імпортних угод, а на внутрішньому ринку - від договорів закупівлі-продажу і постачання товарів.

Визначили, що закони України про захист об'єктів промислової власності передбачують обов'язкову реєстрацію ліцензійних договорів і договорів про передачу прав на патент в Укрпатенті. Без реєстрації такі договори вважаються недійсними, тобто не роблять юридичної дії у відношенні третіх осіб.

Дізналися, що ліцензійний договір укладається на строк, установлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності.

Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку використання об'єкта права інтелектуальної власності. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення другою стороною інших умов договору.

На жаль, наше суспільство, ще не повністю розуміє сутність законів Цивільного кодексу Украйни про Право інтелектуальної власності, тому майже не укладає договорів та угод для засвідчення авторства, вважаючи, що краще продати свій твір літератури чи комп'ютерну програму, в Інтернеті чи за великі гроші закордонному інвестору.

Проблема полягає також і в тому, що мало одержати бажані результати творчої діяльності, їх ще треба раціонально використати, а це не легше ніж їх створити.

Ми дійшли висновку, що саме інтелектуальна власність має стати тією рушійною силою, яка надасть потужний імпульс розвитку країни, гарантує економічну безпеку країни, сприятиме входженню нашої держави у світову спільноту як достойного партнера.



Список використаних джерел

1. Дроб'язко В.С., Дроб'язко Р.В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник. - К.: Юрінком-інтер, 2004.

2. Інтелектуальна власність: Слов.-довід. / За заг. ред. О.Д.Святоцького, В.Л.Петрова; Уклад Г.П.Добриніна, А.В.Кочеткова, Н.І.Мова та ін. - К.: Вид. дім «Ін Юре», 2000.

3. Конституція України.

4. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 4 лютого 1994 р. ст. - 41.

5. Постанова Кабінет Міністрів України №784 «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» від 18 листопада 1994 р.

6. Цибульов П.М., Чеботарьов В.П., Зіновій В.Г., Суіні Ю. Управління інтелектуальною власністю / За ред. П.М. Цибульова: монографія. - К.: «К.І.С.», 2005. - 448 с.

7. Цивільне право: підручник для студентів юридичних вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 1997. - 544 с.

Размещено на Allbest.ru

...