Авторське право як цивільно-правовий інститут

Авторське право як цивільно-правовий інститут

Об'єктом дослідження виступає правове регулювання суспільних відносин, що складаються при створенні і використанні творів як об'єктів права інтелектуальної власності. Предметом дослідження є законодавство України (включаючи її міжнародні договори), яке регулює правовідносини в сфері права інтелектуальної власності, а також зарубіжні джерела права у даній галузі правового регулювання.

Метою дослідження є висвітлення особливостей правової регламентації відносин, що виникають у процесі створення і використання об'єктів права інтелектуальної власності.

Відповідно до визначеної мети планується виконання наступних завдань: - аналіз чинного законодавства у сфері права інтелектуальної власності;

- вивчення досягнень цивільно-правової науки у сфері права інтелектуальної власності;

- виявлення проблемних питань, що виникають у юридичній практиці та пошук шляхів їх вирішення.

В роботі використовуються як загальнонаукові методи пізнання об'єктивної дійсності, що базуються на діалектичному підході до дослідження об'єкта, який досліджується, так і окремі методи наукового пізнання. Зокрема, логічний метод використано під час дослідження нормативних актів, аналітичних матеріалів, точок зору вчених з окремих питань, які є предметом дослідження.

1. Авторське право як цивільно-правовий інститут

Розглядаючи дане питання зазначимо, що, як вважають Л.Б. Гальперіна і Л.А. Михайлова, інтелектуальна власність - це умовне поняття, яке використовується для позначення сукупності виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, насамперед, творчої діяльності, а також прирівняних до них за правовим режимом засобів індивідуалізації учасників цивільного обіг [7, с. 11].

Це визначення дещо уточнюють автори навчального посібника «Право інтелектуальної власності в Україні які вважають, що результат інтелектуальної діяльності має бути втіленим у певну об'єктивну форму і здатним до відтворення [8, с. 43].

В. Жуков [9, с. 44] вважає, що термін «інтелектуальна власність» у пандектній системі цивільного законодавства будь-якої країни, у тому числі і в Україні, має умовний характер. Цей термін неадекватний сутності правового явища - праву власності.

Визначення поняття інтелектуальної власності міститься також у ст. 418 Цивільного кодексу України «Поняття права інтелектуальної власності», в якій закріплено: «Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом».

Отже, з цього можна зробити висновок, що під інтелектуальною власністю необхідно розуміти не що інше, як сукупність виключних прав на результати інтелектуальної діяльності (об'єкти права інтелектуальної власності), а також на деякі інші прирівняні до них об'єкти [10, с. 11].

Для того, щоб відповісти на питання стосовно авторського права необхідно спочатку визначитися з тими суспільними відносинами, які регулюються інститутом авторського права.

У найбільш широкому розумінні авторське право являє собою сукупність правових норм, які встановлено державою для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв'язку із створенням авторами творів літератури, науки, мистецтва та їх використанням.

Твори літератури, науки, мистецтва - це нематеріальні продукти людської праці, на відміну від речей, які виникають як продукція матеріального виробництва. У художників, виконавців, акторів продукція невіддільна від виробничого акту. Припиняється виконання, наприклад виступ актора на сцені, і від нього залишається лише згадка глядачів, слухачів і самого артиста. Тут твір стає нерозривно пов'язаним з особистістю автора-виконавця.

Але є і інший вид нематеріального виробництва. У письменників, художників, вчених, в результаті їх творчої роботи залишається певний матеріально виражений результат їх творчості, наприклад: рукопис, креслення, малюнок, картина, скульптура тощо. Сюди відносяться усі продукти мистецтва, які є невіддільними від творчої діяльності художника, який створив «товари», що мають споживчу цінність, що мають самостійний вигляд, окремий як від виробника, так і від споживача [11, с. 5-6].

Авторське право має на увазі нематеріальну продукцію другого виду, ту, яка отримала своє об'єктивне вираження і існує потім вже незалежно від свого автора-творця. Норми авторського права закріплюють за творцем нематеріального продукту - твору літератури, науки, мистецтва - ряд повноважень. Кажучи іншими словами, у автора твору виникають суб'єктивні авторські права, які також поділяються на дві групи - особисті немайнові права та майнові права [10, с. 23].

Поряд з авторським правом та правами авторів творів науки, літератури і мистецтва існує ще чотири типа прав, які зазвичай називаються суміжними правами: право виконавця твору на виконання, право виробника фонограми на фонограму, право виробника відеограми на відеограму та право організації мовлення на радіо - та телепередачі. Права тих осіб, які допомагають автору твору, якщо, звісно, він призначений автором для розповсюдження серед широкої публіки, охороняються законом і називають суміжними правами.

Особливістю більшості суміжних прав є їх похідний характер та залежність від прав авторів творів. Лише у тих випадках, коли виконується, записується або передається твір, який не охороняється законом або інший об'єкт, який не є результатом творчої діяльності, суміжні права мають самостійний характер [10, с. 33].

Авторські, винахідницькі й подібні їм права називають винятковими, тобто абсолютними, суб'єктивними правами, що забезпечують їхнім носіям правомочності на вчинення різноманітних дій з одночасною забороною всім іншим особам чинити зазначені дії. Проте інтелектуальна власність має свою істотну специфіку, що полягає в нематеріальній природі об'єктів права інтелектуальної власності на нематеріальні блага його суб'єктів. Таким чином, сутність права інтелектуальної власності полягає в нематеріальній природі її об'єктів.

Цивільно-правовий інститут права - система відносно відокремлених від інших і пов'язаних між собою цивільно-правових норм, які регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин в межах галузі цивільного права.

Залежно від особливостей об'єктів права інтелектуальної власності розрізняють чотири цивільно-правових інститути:

- авторське право і суміжні права;

- право на відкриття;

- промислова власність (право на винахід, корисну модель, промисловий

зразок, що називають також патентним правом);

- інші результати творчої діяльності, використані у виробництві (право на товарний знак, знак обслуговування, раціоналізаторську пропозицію, фірмове найменування, охорону селекційних досягнень та інтересів власника ноу-хау) [12, с. 56].

У даному розділі курсової роботи, ми зупинилися на такому цивільно-правовому інституті, як авторське право. Проаналізувавши точки зору провідних фахівців з досліджуваної теми, я можу зробити певні висновки, зобразивши їх у вигляді тез.

Цивільно-правовий інститут авторського права і суміжних прав регулює немайнові і пов'язані з ними майнові відносини у сфері створення і використання творів літератури, науки і мистецтва.

Нормативно-правове регулювання зазначеного інституту разом із законодавством про власність здійснюється безпосередньо Законом України «Про авторське право і суміжні права».

У Законі «Про авторське право і суміжні права» прямо закріплений подвійний зміст авторського права і суміжних прав як різновиду права інтелектуальної власності і пріоритет у змісті особистих (немайнових) прав.

Ознаки авторського права, як цивільно-правового інституту: об'єктами авторських прав є саме результати творчої діяльності людини; регулює відносини, які складаються у зв'язку з творчою діяльністю людей (ніяка інша діяльність, що не має творчого характеру, не може бути предметом регулювання цього інституту); творча діяльність має завершитися певним результатом, об'єктивованим у певну матеріальну форму або зафіксованим на певний матеріальний носій (якщо творчий пошук не завершився певним результатом, то немає й об'єкта правової охорони, тобто немає чого охороняти); творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні громадяни, так і неповнолітні.

2. Становлення і розвиток інституту авторського права в Україні

Серед інститутів права інтелектуальної власності особливе місце займає авторське право і суміжні права. Цей інститут регулює відносини, що виникають в зв'язку зі створенням і використанням творів науки, літератури, мистецтва, фонограм, виконань, програм організацій мовлення. Історія виникнення та розвитку авторського права та суміжних прав в Україні була непростою і відрізняється від історії західноєвропейських країн та США. Перші законодавчі акти, які регулювали авторські відносини в Росії, з'явилися тільки у другій чверті XIX ст. Це пов'язано з тим, що книговидавнича справа була багато років державною монополією, крім того, авторське право було тісно пов'язано з цензурним законодавством. Перший авторський закон в Росії з'явився також в межах цензурного закону. 22 квітня 1828 р. прийнято Цензурний Статут, який мав спеціальну главу «О сочинителях и издателях книг». Відповідно до цього закону автор або перекладач мав довічне виключне право користуватися власним виданням і продавати його. Строк цього права встановлювався через 25 років після смерті автора. У 1830 р. нове Положення про права авторів внесло ряд нових принципових змін: права авторів визнавалися правом власності, строк охорони прав авторів продовжувався до 35 років після смерті.

Подальший розвиток авторського права у XIX ст. був спрямований на розширення прав авторів. Однак ці зміни не могли забезпечити ефективний захист авторських прав. І тільки в 1911 р. прийнято спеціальний закон, який мав назву «Положення про авторське право». Цей закон - значний крок в розвитку авторського права Росії, але його рівень ще не відповідав повністю вимогам Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р. Після Жовтневої революції цивільне законодавство царської Росії і Закон про авторське право 1911 р. скасовано. Перший радянський закон «Основи авторського права» регулював авторські відносини, прийнято 30 січня 1925 р. Цей нормативний акт скоротив дію авторського права після смерті автора до 25 років. Прийнятий у 1928 р. Закон «Про авторське право» встановлював чинність авторського права тільки за життя автора. Під час кодифікації законодавства у 60-і роки XX ст. було прийнято рішення включити законодавство про авторське право в основи цивільного законодавства СРСР як самостійний розділ. 11 червня 1964 р. затвердили Цивільний кодекс, який містив відповідний розділ «Авторське право». Цей розділ включено до Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 року. У 1973 р. Радянський Союз став учасником Всесвітньої (Женевської) конвенції про авторське право (1925 р.). У зв'язку з цим виникла необхідність внести відповідні зміни та наблизити радянське законодавство до норм розвинутих країн світу та міжнародного права. З урахуванням цього і був розроблений розділ «Авторське право» Основ цивільного законодавства СРСР і союзних республік, прийнятих 31 травня 1991 р. Основи цивільного законодавства мали набути чинності з 1 січня 1992 р., однак у зв'язку з розпадом СРСР цього не відбулося. Після проголошення незалежності України почався процес розробки національного законодавства про авторське право. 23 грудня 1993 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про авторське право і суміжні права», який оновив докорінним образом авторське право. Крім того, прийняли деякі нормативні акти, що доповнювали цей закон: постановами Кабінету Міністрів України «Про мінімальні ставки авторської винагороди з використання творів літератури і мистецтва», «Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва». 31 травня 1995 р. Верховна Рада України затвердила Закон, відповідно до якого Україна приєдналась до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.

Важливим кроком в подальшому розвитку національного законодавства стало прийняття Конституції України, ст. 41 якої проголошує право кожної людини володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У 2001 р. до Закону України «Про авторське право і суміжні права» були внесені зміни та доповнення. Зазначений закон викладено у новій редакції. 16 січня 2003 р. ВРУ прийняла Цивільний кодекс України, який називають другою Конституцією України. Однією зі складових Цивільного кодексу України є Книга четверта «Право інтелектуальної власності». Вона складається з 12 глав, що об'єднують 90 статей зокрема 36 і 37 глави об'єднують норми, щодо авторських і суміжних прав [4].

3. Законодавча база авторського права в Україні

Нині законодавча база, що стосується авторського права в Україні практично сформована. Це не розрізнена сукупність чинних нормативних актів, а достатньо цілісна система. Ієрархія законодавчої бази формується на основі правової сили певних нормативних актів. Нормативні акти нижчого рангу співголосні та не суперечать актам вищого рангу, що мають більшу юридичну силу.

Розглянемо систему нормативних актів з авторського права в Україні, до яких належать:

- Конституція України;

- міжнародні угоди;

- закони України: спеціальні, інші закони;

- Цивільний та Кримінальний кодекси України;

- підзаконні нормативно-правові акти (Президента, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств).

Основний Закон є найважливішим джерелом українського авторського права та має найвищу юридичну цінність. Усі закони й інші нормативно-правові акти ґрунтуються на положеннях Конституції України та повинні відповідати їй. Конституція України гарантує однакові права всім громадянам. Стосовно сфери інтелектуальної творчої діяльності в Основному Законі йдеться про свободу літературної, художньої та наукової творчості, право володіти, користуватися й розпоряджатися результатами своє творчої діяльності; право на захист інтелектуальної власності, авторських прав громадян, моральних і матеріальних інтересів, які виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності та ніхто не може використовувати чи розповсюджувати ці твори без згоди автора, якщо інше не встановлене законом (статті 41 і 54 Конституції України).

Конституція України є не тільки базою для авторського права, але й чинним законом, стрижневою частиною системи нормативних актів. Норми Конституції України є нормами прямої дії, безпосередньо ними потрібно керуватися в тих випадках, коли норми галузевого законодавства суперечать Основному Закону (п. 1 ст. 8 розділ 15 Конституції України). Значення Конституції як основного джерела авторського права, полягає також у тому, що вона є основою для появи інших законодавчих і нормативних актів. У ній сформовані загальні принципи, що набувають розвитку та деталізації в галузевих законах.

Незважаючи на важливість конституційних норм, більшість з них діють повною мірою лише через інші правові норми та в поєднанні з ними визначають поведінку учасників інформаційних відносин. Отож з'являється така ієрархічна сходинка, котру посідають інші, найвищі за юридичною силою після Конституції України, нормативні документи - закони України.

До нормативно-правових актів українського законодавства, що регулюють авторські правовідносини, належать закони України: «Про авторське право і суміжні права», «Основи законодавства про культуру», «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформаційні агентства», «Про кінематографію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про видавничу справу», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності» та ін.

Першу редакцію Закону України «Про авторське право і суміжні права» було прийнято в грудні 1993 р. Та проголошений Україною курс на інтеграцію в ЄС вимагав внесення певних змін до законодавства та його гармонізації з нормами ЄС. Це зумовило появу нової редакції Закону в травні 2003 р.

Сьогодні - це один з основних законів, які регулюють діяльність в контексті дотримання авторських прав. У разі виникнення темпоральних та ієрархічних колізій між нормами різних законів, пріоритет належатиме цьому Закону, оскільки при цьому треба діяти за принципом спеціальний закон має перевагу перед загальним.

За змістом і трактуванням юридичних норм Закон максимально наближений до найавторитетнішої міжнародної угоди - Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів. Однак, характерною рисою українського Закону є його ринкова спрямованість. Він значно розширює права учасників авторсько-правових відносин і дає можливість вільно розпоряджатися правами, що їм належать. І якщо в цьому аспекті порівнювати Бернську конвенцію та Закон України «Про авторське право і суміжні права», необхідно визнати, що останній значно випередив Конвенцію, акцентуючи увагу на так званих «вторинних», тобто майнових, правах. Справді, в межах національних систем і в міжнародних конвенціях, відповідно до традицій континентального (європейського) права, особливе значення надається володінню автором первинними правами. Та не менш важливим є регулювання відносин, які виникають у зв'язку зі створенням і подальшим використанням твору, тобто на етапі, пов'язаному з економічною реалізацією автором отриманих у межах Закону широкомасштабних прав. Бернська конвенція більшу увагу приділяє моральним правам автора, й тільки у ст. 6 наявне побіжне згадування майнових прав [6]. Реальність сьогодення поставила матеріальні права, що є джерелом прибутку для автора, на перше місце. Тож неабиякою заслугою українського законодавства є орієнтація на економічний характер відносин.

Позитивним фактом є доповнення названого Закону новими термінами та їх визначеннями. Зокрема, з'явилися визначення таких термінів, як: фонограма, відеограма, контрафактний примірник твору, організація ефірного та кабельного мовлення [2, ст. 1]. Ці уточнення сприятимуть однозначному тлумаченню понять, які використовуються в авторському праві.

Загалом, проведений аналіз дає підстави говорити про перевагу позитивних нововведень та їхній вагомий внесок у національну систему авторських та суміжних прав, який був зроблений прийняттям цього Закону. Безумовно, він потребує подальшого вдосконалення. Та його наближення до норм європейського права, що є важливим інструментом забезпечення інтеграційних процесів у Європі, відкриває Україні шлях до Європейського Співтовариства.

Оскільки авторське право є складовою частиною цивільного права, найвищу юридичну чинність серед нормативно-правових актів якого має Цивільний кодекс України, останній широко застосовується в регулюванні авторських відносин.

Від здобуття незалежності Україна тривалий час послуговувалася нормами радянського Цивільного кодексу, який був прийнятий ще в 1963 р. Однак унаслідок невідповідності цього документа новим суспільним умовам, у 1994 р. спеціальним законом були вилучені статті 473-513 [3], тобто фактично всі статті, що регулювали авторські правовідносини. Необхідність цих дій очевидна - такі статті, як 498 та 499 ЦК УРСР, відповідно до яких держава мала право на примусовий викуп авторського права чи проголошення твору надбанням держави; ст. 496, у якій зазначено, що юридичні особи наділені безстроковим авторським правом, є для сучасного авторського права абсолютно неприйнятними.

Водночас, повна відсутність інституту авторського права мала й свої негативні наслідки. Вітчизняний ринок інтелектуальної власності розвивався надзвичайно повільно, а забезпечення належного рівня охорони авторських прав на практиці виявилося неможливим за відсутності основного нормативного документа - Цивільного кодексу. Адже в єдиній ст. 472, що залишилася від старого Цивільного кодексу УРСР, ішлося тільки про можливість регулювання авторсько-правових відносин, які виникають під час створення та використання об'єкта авторського права Законом України «Про авторське право і суміжні права» й іншими законодавчими актами України.

Прийняття нової редакції книги IV Цивільного кодексу, щодо регулювання інтелектуальної власності, розтягнулося на сім років. Відповідний законопроект, поданий на розгляд Верховної Ради України ще в грудні 1996 р., змінювався та доповнювався десятки разів і лише в січні 2004 р. набув чинності оновлений текст Цивільного кодексу України. Певною мірою це пояснюється тяжкою економічною ситуацією в країні, законодавчою нестабільністю, ненормальною ситуацією, що склалася за останні роки навколо законодавства про інтелектуальну власність. Як відомо, чим частіше змінюються закони, тим рідше вони виконуються, та тим «комфортніше» почувають себе пірати в хаосі чергової перебудови.

Нова книга Цивільного кодексу України, що має назву «Право інтелектуальної власності», складається з 12 розділів. Істотним недоліком чинного Цивільного кодексу України є те, що поміж 12 розділів лише 2 глави (глава 36 і глава 37) присвячені проблемам авторського права. Крім того є дублювання норм, закріплених у Законі України «Про авторське право і суміжні права», нерідко з використанням зовсім інших формулювань. Так, у ст. 433 ЦК України подано детальний перелік об'єктів авторського права, до яких згідно зі згаданим Законом належить дизайн. Це ставить під загрозу авторську охорону дизайну друкованого видання.

Варто брати до уваги, що правові норми, безперечно, будуть змінюватись як за обсягом, так і за складом, відповідно до нових угод Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) та Європейських директив. Кожні нові зміни вимагатимуть внесення нових доповнень і до тексту Цивільного кодексу України. Та попри це, Кодекс і закони неодмінно будуть відрізнятися один від одного. Тож логічнішим було б закріплення в Цивільному кодексі України лише основних положень, перевірених часом, вітчизняною та зарубіжною практикою, зокрема й на міжнародному рівні.

Принципово новим є положення, за яким майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, що створив цей об'єкт, і юридичній або фізичній особі, де чи в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором [4, ст. 429]. Ця новела суперечить визначенню прав на службовий твір у Законі України «Про авторське право і суміжні права», в якому виключні майнові права належать роботодавцеві, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) і (або) цивільно-правовим договором між автором та роботодавцем.

Цивільний кодекс України намагається відродити «право на недоторканність», що існувало за часів Радянського Союзу. Для прикладу, «автор має право протидіяти супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями, тощо» [4, ст. 439]. Очевидно, що цей пункт не може реально діяти на практиці і буде масово ігноруватись особливо при використанні в цифрових мережах, продуктах мультимедіа та ін. Адже сам «цифровий формат» передбачає, що твір на екрані монітору буде виглядати інакше, ніж на сторінках книги чи журналу. До того ж подання твору кожного разу буде додатково модифікуватися програмним забезпеченням, яке використовується, шрифтами, що підтримують програму, тощо.

Разом з тим, пункт 2 ст. 439 ЦК України передбачає, що в разі смерті автора та відсутності спадкоємців недоторканність твору охороняється заінтересованими особами. Однак, хто ці особи - не пояснено, що створює розбіжності в трактуванні.

Аналіз тексту Цивільного кодексу України дає підстави говорити про те, що основні юридичні невідповідності є, переважно, понятійними чи термінологічними. Законодавство у сфері авторського права, як неодноразово оголошували спеціалісти, визначено положеннями міжнародних угод. Цим зумовлюється необхідність використання лише загальновизнаної термінології. Натомість, неузгодженість з положеннями міжнародних договорів неминуче призведе до послаблення охорони творів українських правовласників за кордоном.

Однією з основних умов успішного функціонування системи інтелектуальної власності є забезпечення захисту прав авторів. Отож важливу роль у цьому відіграють поява в 2001 р. Кримінального кодексу України та подальші його редакції та зміни.

На відміну від попереднього Кримінального кодексу, який практично не торкався захисту прав авторів, у чинному охорона інтелектуальної власності здобула істотну підтримку. Так, у старій редакції існувала тільки одна ст. 136 Кримінального кодексу щодо порушень прав на всі об'єкти інтелектуальної власності. Вона поєднувала винахідницькі та авторські права, а до об'єктів охорони за нею належали, поряд з літературними та художніми творами, промислові зразки і сорти рослин. Такий підхід фактично унеможливлював захист авторських прав у порядку кримінального судочинства. Натомість, новий Кримінальний кодекс України виправив цю прикру помилку, виділивши порушення у сфері саме авторського права та суміжних прав у окрему ст. 176 КК України. В ній чітко визначене коло об'єктів авторського права і суміжних прав, у разі незаконного відтворення, тиражування та розповсюдження котрих настає кримінальна відповідальність. Подано найширше визначення «порушення авторського права і суміжних прав», яке охоплює якщо й не всі, то, принаймні, більшість з можливих випадків порушення авторського права та суміжних прав [5, ст. 176].

Загалом прийняття нового Кримінального кодексу України можна розглядати як політичне важливий крок у напрямі європейської інтеграції та створення в Україні якісного законодавства, що регулює значну частину правовідносин у сфері захисту об'єктів інтелектуальної власності.

Для правильного й однозначного застосування законодавства про захист авторського права важливе значення має також судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематизує й аналізує таку практику, робить висновки, про які повідомляє суди.

4. Об'єкти авторського права

Відповідно до існуючих наукових положень, а також сучасного цивільного законодавства об'єктами авторського права визнаються твори у галузі науки, літератури і мистецтва, виражені в будь-якій об'єктивній формі. Розкладаючи на змістовні елементи наведене вище визначення стає видно, що його центральною категорією є «твір». На сьогоднішній день існує чимало авторських варіантів визначення зазначеного поняття, однак найбільше розповсюдження отримало визначення, яке було запропоновано свого часу В.І. Серебровським, на думку якого твір - це сукупність ідей, та образів, які отримали у результаті творчої діяльності автора своє вираження у досяжній для сприйняття людськими почуттями конкретній формі, яка допускає можливість відтворення [13, с. 32]. При цьому твір визнається об'єктом правової охорони незалежно від його призначення, художнього рівня або достоїнства, а також змісту і способу його вираження. Для надання правової охорони не має значення чи твір опублікований чи ще не опублікований, важливо, щоб він був виражений в певній об'єктивній формі. Постає запитання, а що таке об'єктивна форма твору. Спеціальна література і чинне законодавство про авторське право не містять визначення об'єктивної форми твору. Між тим це питання, як справедливо наголошує О.М. Мельник, має як теоретичне, так і практичне значення. Адже саме з надання твору об'єктивної форми він стає об'єктом правової охорони [14, с. 36]. Об'єктивна форма твору може бути будь-якою, головне щоб вона дозволяла сприймати твір слухом чи зором і відтворювати його. Отже, форма вираження твору може бути усна, письмова, звуко - чи відеозапис, зображення, об'ємно-просторова. Наведений перелік ні в якому разі не можна визнати вичерпним.

Твір як об'єкт авторського права втілений в певну форму матеріальну форму: рукопис, ноти, скульптуру, картину тощо. Але авторське право на твір (як матеріальний об'єкт авторського права) не завжди співпадає з правом власності на матеріальній носій, в який втілено твір. Тому не слід підміняти твір як об'єкт авторського права рукописом, картиною, скульптурою, примірником книги. На матеріальний носій, в який втілено твір, може існувати окремо право власності, право користування (оренди) тощо, але не авторське право. Між тим продаж своєї книги не позбавляє письменника його авторського права.

Не визнаються об'єктами авторського права офіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени і медалі, грошові знаки тощо), а також повідомлення про новини дня або повідомлення про події, що мають характер звичайної прес-інформації. Не визнаються об'єктами авторського права витвори народної творчості, а також результати, одержані з допомогою технічних засобів, призначених для виробництва певного роду без здійснення творчої діяльності, безпосередньо спрямованої на створення індивідуального твору.

Авторське право не поширюється на будь-яку ідею, процедуру, метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію, звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі тощо.

Поряд з цим чинне законодавство України [2, ст. 8] визначає детальний перелік об'єктів авторського права, які можуть отримати правову охорону. Такими об'єктами є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:

- літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);

- виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

- комп'ютерні програми;

- бази даних;

- музичні твори з текстом і без тексту;

- драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;

- аудіовізуальні твори;

- твори образотворчого мистецтва;

- твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

- фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;

- твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо;

- ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;

- сценічні обробки творів, обробки фольклору, придатні для сценічного показу;

- похідні твори;

- збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;

- тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів; та ін.

Таким чином, стає очевидним, що законодавець залишив відкритим перелік об'єктів авторського права, яким може надаватися правова охорона. Такий крок, на мою думку, має сприяти підтриманню творчої активності авторів.

5. Суб'єкти авторського права

Суб'єкти авторського права - особи, котрим належить суб'єктивне авторське право на твір. Ними можуть бути як громадяни України, так й іноземні громадяни чи особи без громадянства. Вік фізичної особи, що є суб'єктом авторського права, не випливає на охороноспроможність твору. Суб'єктивне авторське право на твір виникає внаслідок створення твору, успадкування чи передання авторських прав за договором.

До основних суб'єктів авторського права належать: автори; співавтори; спадкоємці; правонаступники; видавці.

Представляти інтереси власників авторських прав можуть організації колективного управління правами.

Автор - фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір, співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір. Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення. Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними.

Право опублікування та іншого використання твору в цілому належить всім співавторам. Майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора.

Одним з найбільш ефективних, способів реалізації та захисту майнових прав авторів є колективне управління правами. Масове використання права не дає можливості їхнім власникам самостійно здійснювати контроль за їх розповсюдженням. Отож безперечною альтернативою є звернення до послуг спеціалізованих організацій колективного управління - установ, які управляють майновими правами суб'єктів авторського права та не мають на меті отримання прибутку. Метою діяльності цих організацій є захист майнових прав авторів, одержання винагороди за використання об'єктів інтелектуальної власності та розподіл її між авторами.

Недостатність досвіду в організації ефективної системи управління авторськими правами стримує розвиток цього напряму: досі не розроблені чіткі механізми отримання та розподілу авторської винагороди, не врегульовано методи проведення експертної оцінки. На актуальну проблему для працівників сфери масової інформації перетворюється вузька спеціалізація подібних організацій колективного управління правами. Пріоритетним є управління правами авторів аудіовізуальних творів, пісенних текстів і композиторів. Одночасно права журналістів і фотографів організації колективного управління, зазвичай, не захищають, аргументуючи це нібито відсутністю попиту на повторне використання матеріалів ЗМІ. Тож для створення не лише функціональної, але й ефективної системи колективного управління правами необхідно вивчати та використовувати досвід зарубіжних країн, в яких організації колективного управління успішно працюють вже не один десяток років [15].

6. Охорона і захист авторського права в Україні

Об'єкти авторського права мають бути піддані надійній правовій охороні. Необхідність такого кроку пояснюється змістом тих завдань, які можуть бути вирішені за умови гарантованості прав на зазначені об'єкти, де найголовнішими є:

- забезпечення найбільш сприятливих умов для творчої діяльності із створення творів та об'єктів суміжних прав;

- забезпечення доступності досягнень культури для усіх громадян;

- розвиток міжнародного співробітництва у галузі науки, культури та мистецтва;

- забезпечення ефективної правової охорони вітчизняних творів та об'єктів суміжних прав у інших країнах, а іноземних - в Україні;

- наповнення державного бюджету додатковими коштами за рахунок реалізації об'єктів авторського права і суміжних прав.

Реалізація останнє зазначеного завдання має принципове значення для економіки нашої країни, оскільки це може суттєво покращити її стан. Так, у західних країнах реалізація тільки об'єктів авторських прав забезпечує від 4% до 7% валового національного продукту, виходячи на лідируючі позиції у структурі їх експорту. Наприклад, у Великобританії вона наповнює національний бюджет більше, ніж автомобілебудування та харчова промисловість. Досвід США показує, що цей найкрупніший та такий, що швидко розвивається сектор економіки, здатний за два роки подвоювати свою удільну вагу у внутрішньому валовому продукті [17].

Отже, з викладеного можна зрозуміти наскільки перспективним є для української економіки розвиток та належний захист сфери інтелектуальної власності. Наявність у державі сучасної, міжнародно-визнаної системи охорони авторського права та суміжних прав є необхідним елементом зрілої державності.

Багато у чому вирішення завдань, про які йшла мова вище, досягається завдяки наявності ефективно працюючої системи суб'єктів управління охороною прав на зазначені об'єкти, аналізу діяльності яких надається нижче.

Центральним суб'єктом управління у сфері охорони авторського права є Кабінет Міністрів України. Аналіз повноважень якого показує, що його управлінська діяльність, як і у зазначених вище випадках, головним чином обволікається у правові форми, наслідком чого стало видання значної кількості Постанов Кабінету Міністрів України, присвячених питанням охорони авторського права і суміжних прав. Шляхом прийняття подібних нормативних актів Уряд України здійснив перехід від загально-законодавчого регулювання суспільних відносин у сфері літературно-художньої творчості та суміжних прав до конкретно-визначеного [18; 21; 19; 20]. Прикро, але треба визнати, що деякі нормативні акти були прийняті Кабінетом Міністрів України не за власною ініціативою, а через примус з боку зарубіжних країн, перш за все США [22]. Це свідчить про те, що у нашій країні до сьогоднішнього дня ще не вироблені та не впровадженні у суспільне життя цивілізовані підходи до використання об'єктів авторського права і суміжних прав, необхідність такого цивілізованого підходу ще міцно не закріпилася у свідомості громадян.

Окрім використання правових форм управління Кабінет Міністрів України в процесі своєї управлінської діяльності у сфері охорони прав на об'єкти авторського права і суміжних прав використовує і неправові форми управління, зокрема, організовує роботу Міжвідомчого комітету з проблем захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності чим забезпечує координацію діяльності органів виконавчої влади різної функціональної спрямованості як обов'язкову умову забезпечення високоефективної системи охорони об'єктів авторського права і суміжних прав.

Суб'єктом управління в сфері охорони прав на об'єкти авторського є Держдепартамент. Аналіз нормативних актів, які регламентують функціональні обов'язки останнього дозволяє стверджувати, що Держдепартамент виконує дві із зазначених вище функцій - попереджувальну та функцію із припинення порушень прав на згадані вище об'єкти інтелектуальної власності. Попереджувальна (профілактична) діяльність Держдепартаменту на сьогоднішній день має чимало можливих форм прояву, серед яких у якості основних можна назвати наступні:

- державна реєстрація авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір;

- забезпечення відтворювачів, імпортерів і експортерів примірників аудіовізуальних творів, фонограм (відеограм) контрольними марками;

- визначення та облік організацій колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права;

- перевірки діяльності суб'єктів господарської діяльності, які займаються розповсюдженням примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних [23].

Наступним суб'єктом, який приймає досить активну участь в управлінні охороною прав на об'єкти авторського права і суміжних прав є Міністерство внутрішніх справ України. На виконання Указу Президента України «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» та з огляду на міжнародний досвід у структурі Головного управління Державної служби боротьби з економічною злочинністю створено центральний та регіональні підрозділи боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності і високих технологій. Основними напрямками роботи цих новостворених підрозділів є попередження та викриття фактів тиражування і розповсюдження контрафактної аудіовізуальної продукції, неліцензійного комп'ютерного програмного забезпечення або іншими словами боротьба з «піратством». Сфера сучасного «піратства» охопила ряд індустрій, заснованих на інтелектуальній власності, а саме: видавничий бізнес, кінематографію, аудіовізуальну індустрію, музичний бізнес та фонограмну індустрію, індустрію програмного забезпечення для комп'ютерів, що завдає щорічно величезних збитків як державі, так і власникам авторських прав і суміжних прав [24] та загрожує звести нанівець якісне зростання рівня національної культури, задля охорони якої, власне, і була введена система авторського права і суміжних прав.

Подолання «піратства» дозволить вирішити не тільки найближчі, поточні, а й перспективні завдання, а саме:

- суттєво поліпшити матеріальне становище письменників, композиторів, художників, майстрів театру і кіно, виконавців, розробників комп'ютерних програм та інших;

- відчутно поповнити державний бюджет;

- покращити фінансування галузей культури і науки;

- забезпечити виконання Україною міжнародних зобов'язань у сфері охорони об'єктів авторського права і суміжних прав;

- інтенсифікувати процес вигідного розвитку міжнародних духовних обмінів, передусім - шляхом експорту прав на твори науки, літератури і мистецтва [25; 26].

Окрім органів внутрішніх справ України суб'єктами управління у сфері охорони прав на об'єкти авторського права і суміжних прав є і інші державні органи, мова йде, перш за все, про Антимонопольний комітет України та Митні органи України.

7. Міжнародне співробітництво у сфері охорони авторського права

Проголошений Україною курс на інтеграцію з ЄС ставить цілу низку проблем у сфері авторського права та суміжних прав. Для їх вирішення Україна повинна виконати дуже суворі вимоги, закріплені в офіційних документах ЄС: мати дієздатну національну систему охорони авторського права та суміжних прав у межах спільного ринку ЄС, дотримуватися правил і принципів регулювання, встановлених ЄС, тощо.

Аналіз сучасної ситуації в цій галузі дає підстави для висновку про те, що основний напрям взаємодії України з ЄС протягом останніх років був зосереджений на виконанні Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, що містить зобов'язання України щодо забезпечення рівня охорони прав на всі об'єкти інтелектуальної власності, аналогічного тому, що існує в ЄС.

У межах виконання цих зобов'язань першим етапом стало приєднання України до шести багатосторонніх конвенцій про право на інтелектуальну власність, які сьогодні є складовою частиною національного законодавства, що регулює порядок захисту й реалізації авторського та суміжних прав.

Як правонаступник Радянського Союзу, наша держава підтвердила участь у Всесвітній конвенції про авторське право, взявши на себе зобов'язання охороняти в Україні твори зарубіжних авторів, починаючи з травня 1973 р., - від часу приєднання СРСР до цієї Конвенції. У травні 1995 р. Україна приєдналася до Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів, яка є найавторитетнішим міжнародним документом у сфері охорони авторського права. У червні 1999 р. Україна стала учасницею Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм. Найпродуктивнішим у контексті гармонізації українського законодавства у сфері інтелектуальної власності з нормами ЄС став 2001 р., коли Верховна Рада України прийняла закони: «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення», «Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право», «Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми».

Значення міжнародних документів для розвитку ефективної системи авторського права в Україні важко переоцінити, а участь у них нашої держави сприятиме підвищенню авторитету в світовому співтоваристві. Водночас, необхідно наголосити, що в умовах стрімкого розвитку інформаційного суспільства, появи нових засобів передання інформації та форм засобів масової інформації, деякі положення цих міжнародних «постулатів» виявилися частково застарілими [27].

Висновок

У результаті проведеного курсового дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення ряду наукових праць у різних галузях, автор роботи використовував наступні методи: дедуктивний, індуктивний, описовий та метод порівняльного аналізу. Актуальність теми полягає в тому, що достатнє законодавче забезпечення даної сфери діяльності суспільства, а також певної людини окремо, сприяє активному розвитку в Україні ініціативи в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва та в інших видах творчої діяльності.

Встановлено, що Україна вже має достатнє законодавче регулювання ініціативи в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва та в інших видах творчої діяльності, оскільки Конституція України гарантує громадянам право на результати своє інтелектуальної, творчої діяльності. Такі засади реалізовані і в Цивільному кодексі України (ст. 418-508), і в Законі України «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 року, і в ряді інших нормативно-правових актів. До того ж, слід додати, що дана тема висвітлена у підручниках та навчальних посібниках різних українських авторів, наприклад, таких як М.І. Панченко, В.І. Борисової, Л.М. Баранова, І.В. Жилінкова, О.А. Підопригори, І.А. Безклубого та багатьох інших.

Показано, значення цивільно-правового інституту авторського права, а саме встановлення сприятливих правових умови для творчої діяльності, забезпечення доступності результатів цієї діяльності всьому суспільству, визначення і забезпечення широкого захисту особистих (немайнових) і майнових прав авторів.

Таким чином, авторське право складає окремий самостійний інститут і, має неабияке значення для суспільства, як українського окремо, так і для світового взагалі. Саме за допомогою якісно сформованого та добре захищеного з боку держави інституту і отримує людство найкращі надбання світового суспільства в найрізноманітніших галузях його життєдіяльності, які відповідають світовим стандартам та не мають собі рівних.

Хотілось би звернути увагу, що проголошений Україною курс на європейську інтеграцію вимагає від нашої держави утворення та функціонування національної системи охорони авторського права, першим кроком до активізації цього процесу, я вважаю, є прийняттям Закону України «Про авторське право і суміжні права» в грудні 1993 р. та його оновлена редакція від 22 травня 2003 р.