Судова система України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Кафедра теорії держави та права, конституційного права і державного управління

Контрольна робота

на тему: «Судова система України»

Виконав:

Студент групи УУ-13-2з

Мирний Ігор

Перевірив:

Саєнко М.І.

Дніпропетровськ 2014



Зміст

Введення

1. Історія судоустрою України

2. Судді

3. Конституцій суд

4. Суди загальної юрисдикції

4.1 Верховний суд

4.2 Вищі спеціалізовані суди

4.2.1 Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ

4.2.2 Вищий господарський суд

4.2.3 Вищий адміністративний суд

4.3 Апеляційні суди

4.3.1 Загальні апеляційні суди

4.3.2 Апеляційні господарські суди

4.3.3 Апеляційні адміністративні суди

4.4 Місцеві суди

4.4.1 Загальні місцеві суди

4.4.2 Господарські місцеві суди

4.4.3 Окружні адміністративні суди

5. Забезпечення судової системи України

6. Судова реформа

7. Фактори, які негативно впливають на стан незалежності суддів в Україні

8. Тиск на суддів і судову систему в Україні

8.1 Нормативні передумови дискусії

8.2 Стан проблеми

8.3 Окремі факти шантажу, грубого насильства стосовно суддів та фізичної розправи над ними

8.4 Під час і після перемоги Єврореволюції

8.4.1 Закон про люстрацію

8.4.2 ХІІ з'їзд суддів України



Введення

Судова система України

Судова система України становить сукупність усіх судів держави, заснованих на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка складається із загальних і спеціалізованих судів. Третейські суди не входять до судової системи України. Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно-територіального устрою, різні рівні провадження, стабільність і єдність.



1. Історія судоустрою України

судоустрій незалежність люстрація

Судоустрій -- сукупність правових норм, які встановлюють судову систему, її організацію, завдання, компетенцію окремих судів та процедуру їх діяння.

Княжа доба

Від найдавніших часів княжої доби суди мали прилюдний характер. Існувало п'ять родів судів:

1. княжий суд, на якому князі, інколи ним уповноважені заступники (тивун, метельник тощо), чинили суд над населенням у столиці або поза нею під час роз'їздів; у провінції судили від імені князя його посадники;

2. вічевий суд вирішував спершу різні, потім найважливіші справи;

3. громадський або народний суд -- найдавніша звичаєва форма (колись єдиний судовий орган, пізніше існував поряд з княжим судом); основою його був вервнийсуд, судові функції виконували «судні мужі»;

4. приватні (землевласницькі) суди давали право боярам судити справи своїх невільників, інколи і закупів;

5. церковні суди мали юрисдикцію над церковними людьми, а в церковних справах (злочини проти віри, подружжя тощо) -- і над іншими.

Литовсько-польська доба

На українських землях у складі Польщі судова влада перейшла з кінця 14 ст. до королівських намісників (старостів); у 1435 р. уведено польську систему станово-шляхетських судів: міські суди, практика яких ґрунтувалася (із змінами) на німецькому праві (Маґдебурзьке право); сільські суди вирішували менші справи місцевого населення, а домініальні -- важливіші й оскарження ухвал сільських судів.

На українських землях у Великому князівстві Литовському зберігся спершу суд княжої доби з тим, що Великий князь мав право суду над удільними князями. З 1386 р. судоустрій змінився під польським і західно-європейським впливами.

Існували чотири роди судоустрою:

1. державні суди -- провінціальні (для вільного населення) і центральні (гол. як апеляційна інстанція під проводом Великого князя або з його уповноваження);

2. міські суди, привілейовані містом, зазвичай з виборною лавою присяжних (у деяких містах діяли суди для окремих національностей);

3. громадські суди, звані також копними, які ґрунтувалися на звичаєвому праві давньої доби;

4. домініальні суди для справ панів проти невільного і напіввільного населення, а згодом і проти всього, навіть вільного населення, поселеного на панській території.

Деякі зміни уведено до судоустрою другим Литовським Статутом, а від Люблінської унії 1569 р. на землях, приєднаних до Польщі, уведено польський суд. Тоді виникло, вже урядово визнане, автономне станове козацьке судівництво.

Період Гетьманщини

На Гетьманщині діяли у 1648-1763р р. козацькі державні суди. Вони поділялися на провінціальні суди (сільські, сотенні, полкові), при чому кожний вищий суд був апеляційною інстанцією для нижчого, та на центральні суди: Генеральний Військовий суд, Генеральна Військова Канцелярія і суд гетьмана. Генеральний Військовий суд, що існував при гетьманській резиденції, був спершу найвищим судом країни, але згодом допускалися апеляції від нього до Генеральної Військової Канцелярії, яка, на додаток до апеляційного суду, була судом першої інстанції для генеральної старшини, полковників, бунчукових товаришів і гетьманських «протекціоністів». Суд гетьмана виникає з його прероґатив як зверхнього судді держави з правом судити усі справи в першій або апеляційній інстанції. У системі судів того часу діяли також міські, сільські, домініальні і духовні суди.

Велика судова реформа гетьмана К. Розумовського 1760 -- 63р р., що спиралася на зразках судової системи Литовського Статуту, замінила козацькі державні суди на земські, городські (полкові) та підкоморські із реформованим Генеральним Військовим судом на чолі.

На Запорізькій Січі судами нижчого порядку були суди курінних отаманів і паланкових полковників, вищого -- суди військового судді, кошового отамана і Січової Ради. Проти вироків військового судді можна було апелювати до кошового отамана або до Січової Ради. Кошовий суддя був зверхнім суддею і тільки в мирний час можна було апелювати проти його вироків до Січової Ради.

Період Російської Імперії

На українських землях під Росією після недовгого перехідного періоду уведено в 1782 р. станові суди: для дворян діяли верхні земські суди; справи міських мешканців розглядали городовий і губернський маґістрати, селян -- Нижня і Верхня розправи; кріпаків судили самі поміщики. У кожній губернії створено ще так звані совісні суди, які розглядали деякі цивільні та карні справи про злочини, вчинені неповнолітніми та божевільними. Апеляційними і ревізійними інстанціями для всіх судів були губернські палати цивільного та карного суду, вироки яких затверджував губернатор, а у важливіших справах -- Сенат. На Правобережжі до 1830-их pp. діяв польський суд. У результаті судової реформи 1864 р. уведено новий судоустрій, побудований більше за західними зразками. У новій системі виділено з загальних судів волосні суди, тобто нижчі суди для селянства для розгляду цивільних і карних справ, та мирові суди для розгляду незначних цивільних і карних справ з метою спрощення судочинства. Мирових суддів обирали повітові з'їзди або міські думи. Ці суди діяли в першій інстанції в складі одного судді, а в другій, як повітові з'їзди мирових суддів, колеґіально в складі трьох мирових суддів. Окружні суди охоплювали кілька повітів і були компетентні для більших карних і цивільних справ; вони діяли в складі трьохприсяжних суддів. Судові палати діяли в судових округах (вони охоплювали кілька губерній) в складі трьох суддів як апеляційна інстанція (їхні вироки розглядалися у касаційному порядку Сенатом), а також як суд першої інстанції в справах особливої ваги, зокрема про так звані державні злочини (тоді вони діяли у складі трьох постійних суддів і трьох станових представників). Окружних суддів і членів судових палат призначав цар на пропозицію міністра юстиції. Найвищою судовою установою в Російській Імперії був Правлячий Сенат, касаційні департаменти якого діяли головним чином як найвищий касаційний суд для вироків окружних судів присяжних та вироків судових палат. Пізніші реформи обмежили діяння суду присяжних, а в 1889 р. скасовано мирові суди з заміною їх міськими судами, а в селах -- земськими начальниками.

На українських землях під Австрією діяли спершу суди польської системи, але реформами 1784 -- 87р р. уведено два шляхетські суди (у Львові й Станиславові) та ряд міжстанових карних судів з апеляційним судом у Львові і найвищим у Відні. Поступові реформи почалися після революції 1848 р.; у 1867 р. уведено неусуненність суддів і суду присяжних для найважливіших карних, політичних і пресових справ. У судочинстві тоді дозволено вживання української мови (поряд з польською і німецькою). За судовою реформою 1895 -- 96р р. утворено повітові суди (діючі одноособово) для дрібних цивільних і карних справ, окружні -- для важливіших справ та апеляцій від повітових судів, і апеляційний суд у Львові для апеляції від окружних судів. Найвищою ревізійною інстанцією був Найвищий Суд у Відні. Суддів призначав цісар на пропозицію міністра юстиції довічно, ґарантуючи їх незалежність. При окружних та апеляційних судах урядували прокуратори для обвинувачення у карних справах; у повітових судах ці функції виконував представник адміністративної влади.

Період УНР (1917-1920р р.)

Недовгий час незалежності України 1917-1920р р. не дозволив введення нової судової системи; назагал з потрібними змінами діяв Суд Російської Імперії та Автро-Угорської монархії. Третій універсал Центральної Ради 1917 р. ствердив, що «суд в Україні повинен бути справедливий, відповідний духові народу». Згідно з цим Центральна Рада законом від 17 грудня 1917 р. встановила Генеральний Суд, як найвищу судову установу країни. На західних українських землях Українська Національна Рада законом від 21 листопада 1918 р. «Про тимчасову організацію судівництва та вимір справедливості» ствердила, що суди мають бути незалежні, і встановила Найвищий Суд у Львові.

Період (1920-1939р р.)

Під Польщею 1920 -- 39р р. основи судоустрою визначала конституція від 17 березня 1921 р., яка визнала суд окремим органом державної влади, незалежним від виконавчого і законодавчого органів. Встановлено найвищий суд для карних і цивільних справ, суд присяжних для розгляду важких, політичних та інших злочинів; поза тим залишено систему суду попередніх режимів. Суд змінено розпорядженням голови держави від 6 лютого 1928 р. («Право на устрій загальних судів»), яке передбачало городські суди для незначних цивільних і карних справ (вони діяли в одноособовому складі), окружні для важливіших справ (вони були також апеляційною інстанцією для городських судів і при них діяли недовгий час суди присяжних) та апеляційні (від окружних судів). У Галичині було 11 окружних судів (у них допускалася українська мова, чого не було на північно-західних землях) та апеляційний суд у Львові. Найвищий суд у Варшаві був зверхньою апеляційною установою для апеляційних судів та касаційною для окружних судів присяжних. При окружних, апеляційному та найвищому судах урядували прокурори. Крім того, існували спеціальні суди -- суди праці, примусового арбітражу тощо.

Суддів призначав голова держави, і вони, за законом, мали бути незалежні від державної адміністрації. У дійсності судді добиралися лише з політично благонадійних осіб.

Період УРСР

У УРСР підставою організації судової системи були спочатку декрети, розпорядження і закони РРФСР, а потім всесоюзні. Декрет про суд, частина 1 від 24 листопада 1917 р., схвалений Радою Народних Комісарів РРФСР, скасував всю судову систему Російської Імперії й утворив місцеві народні суди для звичайниих справ та революційні трибунали для так званих «контрреволюційних злочинів». Народний Секретаріат УРСР видав постанову від 4 січня 1918 р. «Про запровадження народного суду», яка була майже дослівною копією декрету про суд, частина 1; народні судді мали бути вибрані «демократичним способом», але їх обирали Ради робітників, солдатських та селянських депутатів. «Тимчасове положення про народних судів й революційні трибунали», затверджене Радою Народних Комісарів УРСР від 14 лютого 1919 р., з чинністю з 15 лютого 1919 р., регулювало точніше новий судоустрій. Народні суди в складі одного народного судді і від двох до шести народних засідателів розглядали карні й цивільні справи, не передбачені для Революційних трибуналів, а Революційні трибунали (в складі п'ятьох членів) -- справи про контрреволюційні злочини в широкому розумінні; в УРСР на відміну від РРФСР вони не мали права розглядати справи так званим скороченим процесом, без участі обвинуваченого й оборони. Згодом вироки революційного трибуналу можна було оскаржувати перед Найвищим касаційним судом (пізніше трибуналом). За зразком РРФСР в Україні засновано також Всеукраїнські і місцеві надзвичайні комісії (ВЧК), які мали, поряд з революційними трибуналами, завдання боротися з «контрреволюцією». Ця подвійність судоустрою наявна в двох формах суду -- народному і революційному (на додаток до надзвичайних комісій) -- була особливістю судової системи в Україні того періоду. Революційні трибунали були скасовані в 1921 р. Декрет Ради Народних Комісарів УРСР від 26 жовтня 1920 р. увів зміни, які мали на меті усунути різниці між судом УРСР і РРФС р. Централізація судової системи завершилась закликом Центрального Виконавчого Комітету РРФСР, щоб усі союзні республіки ухвалили у себе ідентичний з російським закон про судоустрій. У результаті ВУЦВК ухвалив 16 грудня 1922 р. положення про судоустрій УРСР за російським зразком. За конституцією СРСР 1924 р., в компетенції верховних органів Союзу було встановлення основ судоустрою, як і судочинства та цивільного і карного законодавства; ЦВК СРСР затвердив 29 жовтня 1924 р. ці «Основи». Відповідно до них 23 жовтня 1925 р. був виданий декрет про суд УРСР, який передбачав таку судову систему: народні суди, окружні суди і Верховний Суд республіки. Конституція СРСР 1936 р. дала привід до всесоюзного закону про судоустрій. На підставі «Основ законодавства про судоустрій СРСР, союзних і автономних республік», затверджених Верховною Радою СРСР 25 грудня 1958 р., видано закон про судоустрій УРСР 30 червня 1960 р., який діє донині. Згідно з ним судова система в Україні складається з районних (міських) народних судів, обласних судів і Верховного Суду.

Основним судом в УРСР був народний суд, який був першою інстанцією для всіх карних і цивільних справ, не передбачених вищим судом. Обласний суд як суд першої інстанції розглядає справи, визначені законом, як суд другої інстанції для народних (міських) судів і порядком нагляду перевіряє законність вироків та рішень народних судів, що набрали вже законної сили. Верховний Суд УРСР є найвищим судовим органом у республіці, він діє у виняткових справах, цивільних і карних, як суд першої інстанції та головних як суд другої інстанції. Судові колегії Верховного Суду розглядають також протести генерального прокурора СРСР і УРСР, голови Верховного Суду і постанови президії нижчих судів. Найвищим судовим органом СРСР є Верховний Суд СРСР; в його компетенції є нагляд за діяльністю судових органів СРСР, а також союзних республік. Стосовно останніх він розглядає протести голови Верховного Суду і генерального прокурора СРСР на постанови пленумів верховних судів республіки, коли вони суперечать союзному законодавству або інтересам інших республік.

Конституція і закон про судоустрій передбачають виборність суддів. Громадяни того чи іншого району (міста) обирають суддів народного суду на 5 років. Суддів обласних судів обирають обласні ради депутатів трудящих, а суддів Верховного суду -- Верховна рада, також на 5 років. Кандидатів на суддів висувають партійні й інші громадські організації.

У УРСР деякі проступки і справи розглядаються також позасудовими органами. Ними є система державного арбітражу при союзній і республіканській радах міністрів, крайових і обласних виконкомах Рад депутатів тощо для розв'язання суперечок між державними і кооперативними установами і підприємствами (положення Ради Міністрів СРСР від 17 серпня 1960 р. і УРСР від 1 жовтня 1960 р.) та так звані товариські суди на підприємствах, в установах, колгоспах, які мають право розглядати суперечки між членами тієї чи іншої організації і навіть карати за порушення законів у дрібніших справах.



2. Судді

Суддею в Україні є громадянин України, який відповідно до Конституції України та Закону «Про судоустрій і статус суддів» призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.На посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.Не можуть бути рекомендовані на посаду судді громадяни:

1. визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

2. які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків судді;

3. які мають не зняту чи не погашену судимість.

Добір суддів, їх спеціальна підготовка та дисциплінарне провадження щодо них здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (ВККС).Законом передбачена спеціальна підготовка кандидата на посаду судді, яка включає теоретичне та практичне навчання за денною (очною) чи заочною формою. Організація спеціальної підготовки здійснюється Національною школою суддів України при ВККС.Кандидати в судді здають кваліфікаційний іспит, після чого зараховуються до резерву і беруть участь у конкурсі на зайняття вакантної посади судді.Призначення на посаду судді вперше здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання Вищої ради юстиції, на п'ятирічний строк.Після спливу п'ятирічного строку судді обираються Верховною Радою України безстроково.Суддю не може бути переведено до іншого суду без його згоди.Суддя, який обіймає посаду безстроково, працює до шістдесяти п'яти років, за винятком випадків звільнення з посади або відставки судді відповідно до закону.

Законодавством визначається правовий статус (права, обов'язки, гарантії, обмеження) суддів.

Оплата праці судді називається суддівською винагородою, а пенсійне забезпечення -- щомісячним довічним грошовим утриманням судді у відставці.



3. Конституційний суд

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України не входить до системи судів загальної юрисдикції.

Пріоритетним напрямком діяльності Конституційного Суду є здійснення конституційного судочинства в Україні. Втім, це не єдина функція суду, також виділяють функції конституційного контролю та офіційного тлумачення законодавства.

Відповідно до Конституції України та Закону «Про Конституційний Суд України», суд приймає рішення та дає висновки у таких справах:

· Вирішення питань відповідності Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

· Відповідність Конституції чинних міжнародних договорів України, або тих міжнародних, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість.

· Додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в межах, визначених Конституцією.

· Видає офіційне тлумачення Конституції та законів України.



4. Суди загальної юрисдикції

4.1 Верховний суд

Верховний Суд України -- найвищий судовий орган в Українській системі судів загальної юрисдикції. Верховний Суд України здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Верховний Суд України:

· розглядає справи, віднесені до його підсудності та справи, пов'язані з виключними обставинами;

· переглядає, інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції;

· дає роз'яснення з питань застосування законодавства;

· розглядає звинувачення на адресу Президента України;

· представляє Україну у відносинах з судами інших держав.

4.2 Вищі спеціалізовані суди

В Україні діє три вищих спеціалізованих суди:

· Вищий адміністративний суд України;

· Вищий господарський суд України;

· Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

4.2.1 Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ

7 липня 2010 р. Верховною Радою був прийнятий, а Президентом підписаний Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до цього закону утворений Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який є касаційною інстанцією для розгляду справ, що підпадають під загальну юрисдикцію.

4.2.2 Вищий господарський суд

Вищий господарський суд України є вищим судовим органом у системі спеціалізованих господарських судів України та касаційною інстанцією у господарській юрисдикції.

У ВГСУ утворено чотири палати.

4.2.3 Вищий адміністративний суд

До весни 2012 року у Вищому адміністративному суді України було створено та діяло п'ять судових палат. З весни 2012 року діють чотири судові палати.

Основне завдання адміністративного судочинства полягає у захисті прав та законних інтересів особи в публічно-правових спорах від порушень з боку органів влади, органів місцевого самоврядування, їх службових чи посадових осіб. Адміністративні суди розглядають всі справи, пов'язані зі спорами фізичних або юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. Крім цього адміністративні суди розглядають спори, пов'язані із публічною службою, реалізацією повноважень управлінськими суб'єктами. Особлива категорія справ, які розглядають в адміністративному суді -- спори, про правовідносини, що пов'язані із виборчим процесом та референдумом.

В Україні дотепер не існувало в завершеному вигляді правового захисту фізичних осіб у відносинах з адміністративними органами. Правовий захист, що забезпечують адміністративні суди, спрямований не на покарання протиправної поведінки, а на поновлення законного стану. Пріоритети адміністративної юстиції полягають у сфері захисту прав громадянина, а не держави, що має сприяти зростанню довіри до судової влади в країні.

4.3 Апеляційні суди

4.3.1 Загальні апеляційні суди

Загальні апеляційні суди розташовані у всіх обласних центрах областей, у столиці АР Крим та містах республіканського значення Києві та Севастополі. Юрисдикція поширюється у межах свого регіону. Загальна кількість -- 27.

Частина приміщень деяких загальних апеляційних судів розміщена за межами адміністративних центрів. Певна частина Апеляційного суду Автономної Республіки Крим розміщена в Феодосії, Апеляційного суду Дніпропетровської області в Кривому Розі, а Апеляційного суду Донецької області в Артемівську та Маріуполі.

4.3.2 Апеляційні господарські суди

Апеляційні господарські суди переглядають рішення та ухвали господарських судів першої інстанції. Загальна кількість -- 8. Юрисдикція апеляційних господарських судів є особливою і не збігається з адміністративно-територіальним устроєм.

12 серпня 2010 р. Президент України підписав Указ № 811/2010 щодо «Питання мережі господарських судів України», відповідно до якого були ліквідовані Житомирський, Запорізький, Київський міжобласний та Луганський апеляційні господарські суди та був утворений Рівненський апеляційний господарський суд. До цього нововведення під юрисдикцію Житомирського апеляційного господарського суду підпадала Вінницька, Житомирська та Хмельницька область, під юрисдикцію Запорізького апеляційного господарського суду підпадала Запорізька та Херсонська область, під юрисдикцію Київського міжобласного суду підпадала Київська (без м. Києва), Полтавська та Черкаська область, а під юрисдикцію Луганського апеляційного господарського суду підпадала лише Луганська область. Під юрисдикцію новоствореного Рівненського апеляційного господарського суду підпадає Вінницька, Волинська, Житомирська, Рівненська та Хмельницька область.

Назва суду	Поширення юрисдикції	Адреса	Телефон	Інтернет - сторінка
Дніпропетровський апеляційний господарський суд	Дніпропетровська та Кіровоградська обл.	49000, м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса 65	(562) 333-898, факс 367-273, 367-238	http://dpa.arbitr.gov.ua
Донецький апеляційний господарський суд	Донецька, Запорізька та Луганська обл.	83048 м. Донецьк, вул. Артема, 157	(062) 332-57-00	http://dna.arbitr.gov.ua
Київський апеляційний господарський суд	Київська, Черкаська, Чернігівська обл. та м. Київ	01601 м. Київ, пров. Рильський, 8	(044) 278-46-14	http://kia.arbitr.gov.ua
Львівський апеляційний господарський суд	Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська та Чернівецька обл.	79010 м. Львів, вул. Личаківська, 81	(032) 275-72-69	http://lva.arbitr.gov.ua
Одеський апеляційний господарський суд	Одеська, Миколаївська та Херсонська обл.	65119 м. Одеса, пр. Шевченка, 29	(0482) 30-14-00, 30-14-01	http://oda.arbitr.gov.ua
Рівненський апеляційний господарський суд	Вінницька, Волинська, Житомирська, Рівненська та Хмельницька обл.	33001 м. Рівне, вул. Яворницького, 59	(0362) 62-57-16, 22-43-76, 62-57-10	http://rva.arbitr.gov.ua
Севастопольський апеляційний господарський суд	АР Крим та м. Севастополь	99011 м. Севастополь, вул. Суворова, 21	(0692) 54-74-95, 54-62-49	http://sba.arbitr.gov.ua
Харківський апеляційний господарський суд	Полтавська, Сумська та Харківська обл.	61022 м. Харків, пр. Леніна , 5	(057) 702-20-00	http://hra.arbitr.gov.ua

4.3.3 Апеляційні адміністративні суди

Відповідно до указу Президента в Україні існує 9 апеляційних адміністративних судів (дивись таблицю).

Назва суду	Поширення юрисдикції	Адреса	Телефон	Інтернет - сторінка
Вінницький апеляційний адміністративний суд	Вінницька, Хмельницька та Чернівецька обл.	21021, м. Вінниця, вул. Островського, 14	(0432) 61-86-28, 55-15-10	http://apladm.vn.court.gov.ua
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд	Дніпропетровська, Запорізька та Кіровоградська обл.	49083, м. Дніпропетровськ, пр. ім. Газети «Правда», 29, к. 504	(056) 726-90-30, 790-91-12	http://apladm.dp.court.gov.ua
Донецький апеляційний адміністративний суд	Донецька та Луганська обл.	83017, м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26	(062) 332-19-00, факс 332-19-10	http://apladm.dn.court.gov.ua
Житомирський апеляційний адміністративний суд	Житомирська та Рівненська обл.	10014, м. Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23	(0412) 42-24-92, 42-24-92	http://apladm.zt.court.gov.ua
Київський апеляційний адміністративний суд	Київська, Черкаська, Чернігівська обл. та м. Київ	02093, м. Київ, вул. Поліська, 3Б	(044) 567-90-48, факс 567-80-79	http://apladm.ki.court.gov.ua
Львівський апеляційний адміністративний суд	Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Тернопільська обл.	79005, м. Львів, вул. Саксаганського, 13	(032) 236-75-25, 261-36-62, факс 261-45-14	http://apladm.lv.court.gov.ua
Одеський апеляційний адміністративний суд	Миколаївська, Одеська та Херсонська обл.	65026, м. Одесса, вул. Грецька 44	(048) 740-08-11, 740-08-26	http://apladm.od.court.gov.ua
Севастопольський апеляційний адміністративний суд	АР Крим та м. Севастополь	99011, м. Севастополь, вул. В.Морська, 1	(0692) 55-40-70	http://apladm.sb.court.gov.ua
Харківський апеляційний адміністративний суд	Полтавська, Сумська та Харківська обл.	61064, м. Харків, вул. Володарського 46, корп 1	(057) 370-73-18	http://apladm.hr.court.gov.ua

4.4 Місцеві суди

4.4.1 Загальні місцеві суди

Загальні місцеві суди (суди першої інстанції) знаходяться у містах, районах, містах обласного значення та районах у містах. Загальна кількість -- 663.

4.4.2 Господарські місцеві суди

Господарські місцеві суди розташовані у всіх обласних центрах областей, у столиці АР Крим та містах республіканського значення Києві та Севастополі. Юрисдикція поширюється у межах свого регіону. Загальна кількість -- 27.

4.4.3 Окружні адміністративні суди

Окружні адміністративні суди розташовані у всіх обласних центрах областей, у столиці АР Крим та містах республіканського значення Києві та Севастополі. Юрисдикція поширюється у межах свого регіону. Загальна кількість -- 27.



5. Забезпечення судової системи України

У 2012 році судова система України була профінансована на 3,817 млрд грн. що становить 38,6% від бюджетного запиту; у 2013 -- 4,345 млрд. (46,8%); у 2014 (призначення) -- 4,571 млрд. (46,4%).

Середня суддівська винагорода до оподаткування у 2012 році складала 13 510 грн., у 2013 -- 17 759 грн. (по місцевим і апеляційним судам).

Станом на 1 квітня 2014 року 1402 судді потребували поліпшення житлових умов. У 2013 році житлом забезпечені 9 суддів.

Станом на 1 квітня 2014 кількісний склад суддів місцевих та апеляційних судів становив 8167 посад, у тому числі місцевих судів -- 5917; апеляційних -- 2250. Із них фактично зайнятих -- 92,98%.

Надходження справ і матеріалів у 2013 році склало 5,1 млн.

Середньомісячне навантаження на одного суддю: по місцевим загальним судам -- 67,2 справи; по окружним адміністративним -- 30,8; по місцевим господарським -- 17,2 справи. Середнє по системі зменшення навантаження -- 11,65%.



6. Судова реформа

7 липня 2010 р., після числених дискусій та переговорів представників різних політичних сил, Верховна Рада прийняла в цілому Закон «Про судоустрій та статус суддів». Вказаним законом вносяться істотні зміни в судову систему України, зокрема передбачається введення системи вищих спеціалізованих судів по всім галузям юрисдикції: створення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, який разом з Вищим адміністративним судом України та Вищим господарським судом України буде працювати як суд касаційної інстанції.

Реформою ліквідовані військові суди -- тепер справи, що мали б розглядатися гарнізонними військовими судами розглядаються судами загальної юрисдикції першої інстанції, а справи, що мали б розглядатися у апеляційних військових судах розглядаються у апеляційних судах загальної юрисдикції.

Також реформою різко обмежено компетенцію Верховного суду -- він може переглядати рішення Вищих спеціалізованих судів тільки за наявності визначених законом обставин.

Склад суддів Верховного Суду України наразі становить 48 суддів.

Стратегія розвитку судової системи України на 2014--2017 роки, підготована Радою суддів, містить такі напрямки розвитку судової системи:

1. Зміцнення незалежності та самостійності суддів;

2. Збільшення фінансування та підвищення ефективності використання ресурсів;

3. Довіра громадськості;

4. Професіоналізм та досконалість в роботі;

5. Дотримання засад доброчесності у відправленні правосуддя.



7. Фактори, які негативно впливають на стан незалежності суддів в Україні

· Втручання (листи, звернення, телефонні дзвінки тощо) окремих народних депутатів в діяльність суддів

· Намагання Президента України та працівників його Адміністрації неправомірно впливати на судову владу та суддів

· Намагання Кабінету Міністрів України та представників урядових структур неправомірно впливати на судову владу та суддів

· Намагання Верховної Ради України та представників парламентських комітетів неправомірно впливати на судову владу та суддів

· Намагання окремих керівників органів влади місцевого рівня неправомірно впливати на судову владу та суддів

· Приниження політиками авторитету судової влади

· Порушення органами та посадовими особами законодавчої й виконавчої влади презумпції невинуватості та привласнення судових функцій

· Використання суддів у політичній боротьбі

· Недостатнє фінансування судів та здійснення цього фінансування в ручному режимі

· Політична заангажованість та непрофесіоналізм засобів масової інформації (телебачення, друковані ЗМІ, радіо, Інтернет)

· Публічне оцінювання судових рішень посадовими особами

· Відсутність прецеденту та механізму притягнення до відповідальності осіб, які намагаються неправомірно впливати на суддів

· Незадовільне матеріально-технічне забезпечення судів

· Низький рівень заробітної плати суддів

· Відсутність реального впливу судової влади на формування бюджету судової системи та неможливість контролювати використання коштів

· Неправомірне використання посадовими особами законодавчої та виконавчої влади владних повноважень, пов'язаних з призначенням, обранням, звільненням суддів, притягненням їх до відповідальності, обранням суддів на адміністративні посади

· Винесення окремими суддями суперечливих або сумнівних рішень

· Відсутність комунікацій всередині судової влади

· Недосконалість та суперечливість законодавства

· Недосконалий механізм професійного відбору на посаду судді

Бездіяльність органів суддівського самоврядування у захисті суддів.



8. Тиск на суддів і судову систему в Україні

8.1 Нормативні передумови дискусії

Згідно зі статтею 126 Конституції України,

Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Самостійність судової системи закріплена статтею 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»:

Суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Забезпечення незалежності суддів закріплено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (4 листопада 1950 року), ратифікованій Верховною Радою України 17 липня 1997 року, та в низці інших міжнародних документів, а саме: «Основні принципи незалежності судових органів», ухвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральної Асамблеї ООН, «Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів», затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної Ради ООН, Європейська хартія «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, Рекомендації № (94) 12 Комітету Міністрів Ради Європи «Незалежність, дієвість та роль суддів» від 13 жовтня 1994 року та інших. Цей підхід також підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

Спираючись на Рішення Конституційного Суду України у справах № 1-8/2011 і № 1-1/2004, тиск на суд можна визначити як будь-які дії щодо суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо.

Кримінальна відповідальність за тиск на суддів конкретизована в розділі XVIII КК України. Це, зокрема, статті 376 (Втручання в діяльність судових органів), 377 (Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного), 378 (Умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного), 379 (Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя).

8.2 Стан проблеми

Гарантії самостійності судів та незалежності суддів в Україні належним чином не забезпечені.

Як зазначав у 2007 році Верховний Суд України, на практиці законодавчим органом, органами виконавчої влади, їх посадовими особами ігнорується конституційний принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Мають місце:

· спроби втручання в організацію діяльності судів, вирішення конкретних судових справ,

· перешкоджання здійсненню судами правосуддя на визначених законом засадах,

· тиск на суддів шляхом погроз, шантажу та іншого протиправного впливу, в тому числі у формі прийняття незаконних нормативно-правових актів та правових актів індивідуальної дії,

· неправомірного використання суб'єктами влади наданих їм повноважень,

· незаконного наділення деяких державних органів відповідними повноваженнями, що посилює залежність від них судів та суддів.

Останнім часом факти тиску на суддів і втручання в діяльність судів набули системного та відвертого характеру, зокрема при розгляді судами справ, формуванні суддівського корпусу, призначенні суддів на адміністративні посади, вирішенні питань про відповідальність суддів.

Вказані негативні явища набули значного поширення і становлять загрозу утвердженню в державі принципу верховенства права[9].

23 травня 2007 року у сесійній залі Верховної Ради відбулися парламентські слухання на тему «Про стан правосуддя в Україні».

Учасники парламентських слухань відзначили, що в умовах загострення внутрішньополітичної ситуації в Україні висвітилося багато проблем щодо забезпечення правосуддя і незалежності судової гілки влади.

Викликає занепокоєння ситуація, яка останнім часом склалася у сфері правосуддя, зокрема намагання окремих політичних сил політизувати діяльність судів, використати їх у своїх інтересах, схилити до ухвалення неправосудних рішень. Незважаючи на принцип незалежності суддів, мають місце факти неправомірного впливу на них щодо здійснення правосуддя, втручання в їхню діяльність і як наслідок -- прийняття не правових, а політичних рішень, які дискредитують усю судову владу[10].

Також учасники парламентських слухань звернули увагу на те, що одним з негативних чинників діяльності судів є загальна відсутність поваги до рішень суду і до судової системи в цілому, що має наслідком надзвичайно низький рівень довіри населення до судової влади[11].

7 грудня 2007 р. у приміщенні «Українського дому» в м. Києві відбулася друга частина VIII позачергового з'їзду суддів України, до якого спонукали розпочаті тоді в Україні процеси, які супроводжувалися системним і відвертим втручанням у здійснення правосуддя, цинічним тиском на суддів, спробами свідомого та цілеспрямованого руйнування судової системи, політизації судів, намаганням перетворити суд із органу правосуддя на орган виконання політичних, корпоративних та особистих замовлень.

Про безпрецедентний і відвертий тиск на суди заявив тоді Голова Верховного Суду Василь Онопенко. Він сказав про намагання провести цілеспрямований, з чітко спланованою координацією дій щодо дискредитації суддів розвал судової влади і що до таких спроб вдаються як окремі посадові особи, так і деякі органи державної влади.

Делегати з'їзду закликали звести до мінімуму хронічне недофінансування судової системи, неприховане бажання представників інших державних органів забезпечувати цей процес у «ручному режимі» (хочу -- виділю кошти, хочу -- ні), що також є одним із способів тиску на суд[12].

У 2008 році проблема вийшла на новий рівень, коли Президент Віктор Ющенко своїм указом ліквідував Окружний адміністративний суд міста Києва, який перед тим виніс ухвалу про призупинення указу Ющенка про дострокові парламентські вибори[13].

30 вересня 2010 року Конституційний Суд України прийняв суперечливе рішення про відновлення дії Конституції України в редакції 1996 року, що посилювала президентську владу Януковича. Згодом з'явилася інформація, що окремі судді Конституційного Суду нібито «письмово і під запис констатували», що на них здійснювала тиск Адміністрація Президента Віктора Януковича при ухваленні рішення про повернення до президентської форми правління.

Питання залежності судової системи також бурхливо обговорювалося суспільством після винесення вироку Юлії Тимошенко 11 жовтня 2011 року.

У 2012 році голова представництва ЄС в Україні заявив, що судова влада в Україні все більше піддається політичному й іншим видам тиску.

На початку 2014 року Голова Верховного Суду України Ярослав Романюк у відеозверненні наголосив, що масові акції біля будинків судів створюють перешкоди їх нормальній діяльності, і чиняться вони з метою ухвалення бажаного процесуального рішення.

Особливе занепокоєння Голови Верховного Суду викликають спроби фізичної розправи над суддями:

· донині залишається нерозкритим жорстоке криваве вбивство судді Трофімова у Харкові;

· за ухвалення рішення у справі вбито суддю Зубкова у Києві;

· зроблено спробу фізичної розправи над суддею Шевченківського районного суду в місті Києві;

· у Києво-Святошинському районному суді міста Києва група невдоволених судовим рішенням осіб замість того, щоб оскаржити його в установленому законом порядку, також вдалася до спроби фізичної розправи над суддею, який його ухвалив.

8.3 Окремі факти шантажу, грубого насильства стосовно суддів та фізичної розправи над ними

7 липня 2008 року гр. Мельник О. в приміщенні Деснянського районного суду міста Чернігова взяв у заручники суддю І. Рахманкулову та із застосуванням вогнепальної зброї заподіяв тілесні ушкодження співробітнику служби охорони суду.

21 березня 2011 року скоєно умисне жорстоке вбивство судді Шевченківського районного суду міста Києва С. Зубкова.

10 червня 2011 року здійснено напад на суддю апеляційного суду Львівської області Н. Шумську та скоєно крадіжку її майна.

22 липня 2012 року здійснено напад на суддю Свердловського міського суду Луганської області В. Писанця.

30 листопада 2012 року здійснено напад на суддю Центрального районного суду м. Сімферополя В. Михайлова та скоєно крадіжку його майна.

15 грудня 2012 року з особливою жорстокістю вбито суддю Фрунзенського районного суду міста Харкова В. Трофимова та трьох членів його сім'ї.

8.4 Під час і після перемоги Єврореволюції

Під час Єврореволюції один з суддів Тульчинського районного суду Вінницької області подав у відставку і заявив, що вся судова система України повністю втратила свою незалежність.

Також у цей бурхливий період історії окремі політики й активісти почали створювати т. зв. «люстраційний список», до якого увійшли, в основному, судді.

Тим часом, 11 лютого 2014 року із вогнепальної зброї вбито суддю Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області О. Лободенка.

У ніч з 18 на 19 лютого 2014 року здійснено підпал приміщення Франківського районного суду міста Львова, в результаті чого було знищено понад сто кримінальних і цивільних справ та викрадено печатку суду.

23 лютого 2014 року віце-спікер Верховної Ради України Руслан Кошулинський своїм розпорядженням повернув мандати Павлу Балозі й Олександру Домбровському, що раніше були відібрані постановою Вищого адміністративного суду України. При цьому постанова суду не скасована.

23 лютого Верховна Рада звільнила суддю, голову Вищого адміністративного суду України Темкіжева І. Х. шляхом скасування норми про його призначення заднім числом.

Того ж дня Верховна Рада ухвалила Закон, яким перебрала на себе повноваження щодо призначення суддів на адміністративні посади, обрання суддів безстроково, усунувши від цього професійні органи -- Вищу раду юстиції та Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

24 лютого Верховна Рада провела «політичну розправу» над суддями Конституційного Суду за ухвалення Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 (про конституційну реформу). Це викликало негативну реакцію Міжнародної комісії юристів. Пізніше Вищий адміністративний суд України визнав ці дії парламенту протиправними.

Того ж дня Верховна Рада в обхід процедури амністії звільнила засуджених за вбивство судді Зубкова Дмитра та Сергія Павліченків, оголосивши їх «політв'язнями». При цьому, Парламент приймав рішення під організованим тиском футбольних уболівальників.

Того ж дня група осіб здійснила спробу захоплення Кельменецького, Хотинського та Кіцманського районних судів Чернівецької області з вимогою від голів і суддів цих судів написати заяви про відставку.

8.4.1 Закон про люстрацію

1 березня Кабмін підтримав законопроект «Про відновлення довіри до судової системи України». Його мета -- проведення атестації та «люстраційної перевірки» суддів судів загальної юрисдикції. Законопроект передбачає «аналіз» рішень, що приймалися суддями до революції; звільнення тих суддів, які не пройдуть атестацію; звільнення голів судів, які були призначені після 2010 року.

Даний законопроект був розкритикований Верховним Судом України, Вищим господарським судом України та Радою суддів України. Звернуто увагу зокрема на те, що проект нівелює загальні засади презумпції невинуватості особи, що на практиці може мати наслідком прийняття Європейським судом з прав людини жорстких рішень проти України.

Законопроекти про люстрацію в Україні були названі такими, що не відповідають прийнятим в Європейському Союзі стандартам, оскільки суттєво обмежують громадянські права окремих людей та не передбачають процедури апеляції.

Незважаючи на це, доопрацьований законопроект був прийнятий в цілому 8 квітня. Він передбачає утворення Тимчасової спеціальної комісії, яка буде перевіряти суддів, які виносили у період з 21 листопада 2013 року рішення з «політичним» елементом. Висновок ТСК потребуватиме підтвердження з боку Вищої ради юстиції.

8.4.2 ХІІ з'їзд суддів України

1 квітня група народних депутатів звернулись до голови Ради суддів Василя Онопенка з проханням перенести позачерговий З'їзд суддів України (призначений на 7 квітня), на якому повинні бути обрані шість суддів Конституційного Суду. Автори звернення наперед звинуватили ще не обраних суддів КС у «прокремлівській орієнтації».

Істерія навколо з'їзду суддів продовжилася 7 квітня, коли Правий сектор почав штурмувати і блокувати будівлю Верховного суду України. Міліція при цьому не втручалася.

Суддів, що прибули на захід, було піддано моральній і фізичній нарузі. Будівлю було захоплено, а з'їзд зірваний.

3 липня 2014 Верховна Рада провалила «євроінтеграційний» законопроект про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів.

Размещено на Allbest.ru

...