Конституційні засади розвитку принципів права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конституційні засади розвитку принципів права

право мораль обов'язок законний

Вчені правознавці багато уваги приділяють вивченню принципів права, але зважаючи на їх філософську сутність, вони потребують постійного дослідження і доопрацювання.

Окрім того, що принципи мають філософську сутність, вони ще й є соціальними явищами, їх виникнення зумовлено потребами суспільного розвитку, в них відображаються закономірності суспільного життя, тому вони перебувають у постійній динаміці.

Розглядаючи проблему генезису принципів права, необхідно підкреслити особливу роль моралі у їх формуванні. Історично право виникло значно пізніше моралі - з розвитком нових процесів у сфері суспільного життя, які обумовили необхідність появи нових засобів соціального врегулювання. Взаємодія соціальних регуляторів неминуча у будь-якій галузі життєдіяльності людей. Право і мораль не поглинають один одного, але не вірним було б вважати, що між ними не існує взаємозв'язок. Річ не в тому, що правопорядок стає більш міцнішим, якщо він відповідає моральним принципам і поглядам суспільства. Сутність у тому, що одна з найважливіших моральних категорій - справедливість - є і категорією юридичною. Саме з принципу справедливості випливають не тільки не тільки рівні права громадян, а й рівні їх обов'язки, рівна відповідальність перед законом всіх осіб, які й закріплені в Основному законі нашої країни.

Теоретичні уявлення про принципи природних прав людини, взаємовідносин людини і громадянина з державою, поділу влади, суспільного договору і народного суверенітету, правової держави і громадянського суспільства, народовладдя, соціальної держави і власності лягли у підвалини всіх політичних і правових вчень та стали основоположними засадами існування суспільства, які закріплені у Конституціях багатьох країн.

Економічні фактори формування права дістають вияв насамперед у принципі права приватної власності. Власність оголошується природним правом людини, джерелом її волі та рівності з іншими людьми, право власності має абсолютний характер, що теж, безумовно, відображено в Основному законі України.

Не може не вважатися витоком принципів права і ідеологія, адже будь-які розумні дії людей переслідують певну ціль, а ідеологія-це вербальна модель, що передбачає ціль, а виходячи з неї оцінку діянь людини, держави, інших соціальних суб'єктів з точки зору загальносуспільних інтересів. Як ідеологічна категорія, принципи права є формою суспільної свідомості яка здійснює ідейний, інформаційно-виховний вплив загального характеру, тобто виконую функцію загального закріплення суспільних відносин, що і дає можливість розглянути їх з позиції певних ідей, керівних основ. Так, визнання пріоритету загальнолюдських інтересів, безсумнівно, у найбільш загальному вигляді вплине на правову систему в цілому, механізм правового регулювання, його типи і методи.

Зміст принципів права випливає з самого життя, із суспільних соціальних відносин, що складаються у реальності і пізніше отримують регламентацію і захист з боку держави у комплексах суб'єктивних прав учасників правовідносин. Виникнення принципів права як загально соціальних є необхідною умовою наступного їх закріплення у вигляді юридичних принципів і норм, що свідчить про їх актуальність і необхідність їх юридичного оформлення.

Генезис принципів права-процес дуже складний і суперечливий, його витоки лежать у закономірностях розвитку суспільства і його життя.

Принципи права-історичні, а це означає немає вічних принципів і кожний тип права має свої принципи. Так, наприклад, принцип рівності у праві рабовласницького типу існував у дуже викривленому вигляді - як рівність власників - товаровиробників і повна нерівність між вільним населенням і рабами. Феодальне право юридично закріплювало фактичну нерівність між станами. Головні принципи буржуазного права найбільш чітко сформульовані в «Біллі про права» 1689 року, Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки 1776 року, французькій «Декларації прав людини і громадянина» 1789 року тощо. В них проголошувалися природними, священними і недоторканними права громадян, приватна власність, свобода і рівність, суверенітет народу і його право чинити опір пригнобленню.

На сучасному етапі точаться дискусії про те, чи можна вважати принципами права такі загальні положення, які не отримали прямого закріплення у нормативно-правовому акті. На мою думку, принципами права треба вважати всі ідеї, моральні принципи і поняття, які тим чи іншим чином впливали і впливають на розвиток права, суспільства і держави можна вважати принципами, тобто основоположними ідеями і началами будь-якої правової системи, держави і громадянського суспільства.

З точки зору гносеології важливо підкреслити, що категорія «принцип» надзвичайно тісно пов'язана з категоріями «закономірність» і «сутність». Характер цих понять дає підстави визначати правові принципи через закономірності розвитку суспільства і права, а також через сутність і головний зміст останнього.

У сучасний період розвитку науки відбувається філософізація державно-правових знань, останні все більше потребують філософсько-абстрактного узагальнення й осмислення. Це стосується і принципів права.

Необхідно також підкреслити, що термін «принцип» походить від латинського слова «principium», яке означає основні, найзагальніші, вихідні положення, начала, правила, що визначають природу і найсуттєвіші властивості. Принципи права - це такі правові явища, які безпосередньо пов'язують зміст права з його соціальними основами - тими закономірностями суспільно життя, на яких дана правова система побудована і які вона закріплює. Саме ця залежність і обумовлює характер правотворчості, зміст правових норм, способи і методи реалізації права. наприклад, такий загально соціальний принцип організації політичної влади, як принцип організації політичної влади, як принцип народовладдя, закріплений в Конституції України, визначає існування такого принципу правотворчості, як активна і широка участь народу і його представників у правотворчій діяльності державних органів.

Важливою ознакою принципів права є спосіб їх матеріалізації у праві. Відомо, що розрізняють два способи вираження принципів права: безпосереднє формулювання їх у нормах права, так зване текстуальне закріплення, та виведення принципів права зі змісту нормативно-правових актів - змістове закріплення. Якщо говорити про текстуальне закріплення принципів права, то його як раз і можна знайти в Конституції України. Наприклад, в Конституції України проголошуються принципи суверенності і незалежності, демократичності і соціальності держави, її правову спрямованість, визнання людини найвищою соціальною цінністю, поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову тощо.

Новітня конституційна доктрина України, інших постсоціалістичних країн беззаперечно визнала у якості основоположного начала усього суспільного прогресу критерій правового начала. Зокрема, у статті 1 найбільш засадничого розділу «Загальні засади» чинної Конституції України фіксується: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». У статті 8 цього ж розділу Конституції України дане положення знайшло своє подальше закріплення та розвиток: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права, - зазначається у ній, - Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй». Чи відповідає даному критерію фінансове законодавство України, інших постсоціалістичних держав?

Важливою особливістю сучасного етапу розвитку правотворчості в Україні можна вважати те, що у все більшій кількості нормативно-правових актів передбачені окремі статті, що встановлюють принципи організації, функціонування і співвідношення соціальних інституцій. Прикладом можна вважати принцип правосуддя закріплений на конституційному рівні.

Проблема формування громадянського суспільства і правової держави вимагає, щоб загально правові принципи текстуально виражались у Конституції України.

Втілення ідеї правової держави в принципах права

Правова держава, спочатку як певна ідея, теорія і концепція, потім - і відповідна практична модель влаштування держави і навіть суспільства, має історичний генезис і сучасні варіанти її розуміння.

Термін «правова держава» затвердився і став загальновідомим з початку XIX століття завдяки німецькій юридичній думці, працям таких її представників, як К.Т. Велькер, Р. фон Моль. У подальшому цей термін отримав поширення і в Росії, де його прихильниками були Б.М. Чичерін, Б.О. Кістяківський, П.І. Новгородцев та інші.

Складовими положеннями про правову державу стали такі: про домінуючу владу закону як діалектичне сполучення сили і права (Солон, Арістотель, Цицерон), про відокремлення правильних і неправильних форм правління, найкраще і змішане правління і роль права в його виникненні та існуванні (Сократ, Платон, Арістотель, Цицерон), про справедливість і мораль взагалі як основу права (Арістотель, Кант), про поділ права на природне і воле встановлене і первинність першого (Гроцій, Спіноза, Дж. Локк), про рівність людей, що є основою договірного походження держави і народного суверенітету (Ж.-Ж. Руссо) тощо.

Так, Платон своїм політичним ідеалом оголошує закон, який є вираженням загальної думки, всеохоплюючим переконанням, в тому числі держави, що допомагає забезпечувати її єдність і згодом людей, які в ній проживають. Лише за умови існування такої держави забезпечується справедливість.

Арістотель обґрунтовував таку думку: «Хто вимагає, щоб закон панував, вимагає, здається, того, щоб панували тільки божество і розум». Я думаю, Арістотель має на увазі правовий закон, тобто практично йдеться про становлення принципу верховенства права і верховенство закону у правовій державі.

Цицерон вперше визначив державу як політико-правову спільність і робив це з точки зору теорії природного права. «Таким чином, держава є надбанням народу, а народ - не будь-яке поєднання людей, зібраних разом яким би то не було чином, а поєднання багатьох людей, пов'язаних між собою згодою в питаннях права і загальністю інтересів». «Під дію законів повинні підпадати всі».

Ці принципи співвідношення права і влади у подальшому розвивалися римськими юристами, найбільш відомі з яких Гай, Папініан, Ульпіан і Модестін. Саме завдяки римським юристам відбувся важливий поділ права на публічне і приватне.

Теорії та ідеї античних юристів щодо проблем формування правової держави поступово стали центральними у концепціях представників юридичної думки середньовіччя і нового часу. Про це свідчить творчість Фоми Аквінського, Джона Уікліфа, Марсілія Падуанського, Генрі Бректона та ін. Так Генрі Бректон писав: «Силу закону має те, що по справедливості встановлено і схвалено вищою владою короля або ж князя, за порадою і за згоди магнатів, за загального схвалення держави».

Г. Гроцій вважав, що справедливість є необхідною ознакою права. При цьому справедливість він тлумачив як вимогу розуму, веління самої природи розумної істоти «Тому що право, - наголошував він, - ь тут означає не що інше як те, що справедливо, при цьому перевага - в заперечу вальному, а не в затверджу вальному значенні, бо право є те, що не суперечить справедливості. Суперечить справедливості те, що огидне природі істот, які мають розум».

Дж. Локк етичний принцип права доповнив принципом рівності людей у суспільстві і державі, обґрунтував принципове положення про право народу на повстання. Дж. Локку належить теорія свободи особистості, розробляючи яку він доводив, що свобода людей, які перебувають під владою держави, полягає в тому, щоб дотримуватись власних бажань у всіх випадках, коли цього не забороняє закон, а також не бути залежним від невизначеної, невідомої волі іншої людини. В цьому твердженні простежується надзвичайно важливий принцип правої держави, а саме «Дозволено все, що не заборонене законом».

Особливий інтерес, з точки зору дослідження теорії правової держави, становить вивчення праць німецького вченого Іммануіла Канта. Держава на його думку, повинна забезпечувати тріумф права. При цьому право оцінюється з точки зору моралі, тому що до нього вводиться категоричний імператив, який стосовно права вимагає вчиняти зовнішньо так, щоб вільне виявлення твого свавілля було сумісно з волею кожного, згідно із всезагальним законом. І відповідно цьому: «Право - це сукупність умов, свавілля одного сумісно із свавіллям іншого з точки зору всезагального закону свободи».і канту належить велика заслуга ідей правової держави. Останню він визначав «як об'єднання багатьох людей, підпорядкованих правовим законам». Це дало йому можливість стверджувати, що благо держави полягає у вищому ступені узгодженості державного устрою з правовими принципами.

Проблемами понять, ознак, принципів правової держави займалися і вітчизняні вчені. Першим серед них треба назвати професора Київського Університету К.О. Неволіна, який у своїй праці «Энциклопедия законоведения» вперше в Україні підійшов до вивчення філософсько-методологічних проблем правової держави через дослідження теорії права.

На мій погляд, теоретичні розробки великих учених минулого з повною впевненістю можна назвати геніальними. Адже і сьогодні більшість з цих принципових положень та ідей щодо правової держави не втратила актуальність як для теорії, так і для практики. Вони лише доповнюються у зв'язку із тим, що держава і суспільство постійно розвиваються, змінюються і знаходяться у постійній динаміці.

Правова держава - така суверенна, політико-територіальна організація влади, яка існує і функціонує в громадянському демократичному суспільстві на підставі соціального, справедливого права і за якої на основі останнього реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груп людей і громадянського суспільства у цілому, держава і людина несуть взаємну відповідальність згідно з правовим законодавством.

Принципи правової держави - це найголовніші закономірності теорії правової держави. До них треба відносити принципи верховенства права, поділу влади, реальності прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина.

Принцип верховенства права у правовій державі визначає умови життєдіяльності всього соціального організму, тобто створення, існування і функціонування державних органів і громадських організацій, соціальних спільностей, ставлення до них, а також взаємовідносини окремих громадян, а тому він є базовим, найбільш значущим. Саме завдяки цьому він модифікується у різних сферах функціонування держави і права, наприклад у правоутворенні, право реалізації, правоохороні.

Цей принцип також означає, що не держава утворює право, а навпаки право є основою організації і життєдіяльності держави в особі її органів і посадових осіб, інших організацій. А звідси випливає твердження, що не держава надає права і свободи людині, а народ утворює право, щоб насамперед обмежити ним державну владу. Адже, як відомо, у правовій державі владі притаманні деякі межі, які вона неспроможна перейти. Обмеження влади у правовій державі забезпечується визнанням за собою непорушних і недоторканних прав, поділом влади, чітким визначенням компетенції структурних одиниць тощо. У правовій державі вперше визнається, що в особи є певна сфера самовизначення і самовиявлення, в яку держава не має права втручатися.

Формування правової держави у нашій країні, враховуючи її минуле і сучасне, буде дуже тривалим і складним процесом.

Виходячи з цього можна стверджувати, що верховенство права у сфері економічної системи має дістати вияв у регулюванні якомога більшої кількості виробничих відносин, особливо це стосується володіння, використання і розпорядження власністю. Право має охопити всю сферу не тільки виробництва, а й розподілу, обміну і споживання. Треба підкреслити, що сучасний стан розвитку економіки потребує існування плюралістичних економічних відносин, різноманітних форм і видів господарської діяльності, якісного сполучення ринкової економіки, державного планування і прогнозування, знищення державного монополізму, антимонопольної політики, ефективної зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності тощо. Об'єктивна необхідність виникнення й розвитку нових економічних явищ матеріально обумовлює верховенство права, на підставі і у відповідності з яким ці явища з'являються і функціонують. Окрім того нові виробничі відносини за своєю сутністю потребують верховенства права, міцного і стабільного правопорядку та законності, успішної боротьби зі злочинністю.

Принцип верховенства права є визначальним у всіх сферах суспільного життя. Я ж розглянула його детальніше лише у сфері економіки, що зумовлено тематикою курсової роботи.

Надзвичайно важливою керівною ідеєю правової держави є принцип поділу влади. Цей принцип - модель побудови державного апарату, у відповідності з якою влада в державі має бути поділена між законодавчими, виконавчими та судовими органами, при цьому кожна з гілок влади відносно інших - самостійна і незалежна, що виключає можливість узурпації всієї влади в державі якоюсь особою чи окремим органом.

Вперше конституційне закріплення принцип поділу влади одержав у Конституції США 1787 р, у якій від імені всього американського народу були поділені повноваження органів держави - конгресу, президента і підзвітних йому міністерств, судів.

Останнім часом, розглядаючи цей принцип, почали відводити належне місце його соціальним, організаційним, функціональним та іншим аспектам.

Необхідно зазначити, що теорія правової держави і практичне її втілення в державному будівництві України вносять свої зміни у принцип поділу влади. Адже у демократичній правовій державі влада належить народу, який є її єдиним джерелом і носієм, суверенітет влади народу - це основа суверенітету державної влади.

У демократичній правовій державі влада здійснюється за допомогою спеціально створених органів, що функціонують за окремими напрямками роботи. За останніми й виокремлюють законодавчу, виконавчу і судову гілки влади. Таке становище, на мою думку, існує для того, щоб попередити зловживання владою і можливість виникнення абсолютної влади, не обмеженої правом.

Слід зазначити, що принцип поділу влади - не тільки юридичний, а ще й соціально - політичний і структурно - організаційний, тому що, якщо його тлумачити в широкому розумінні, то він врегульовує поділ влади між правовою державою і громадянським суспільством, державою у цілому та її складовими одиницями, політичними і державною системами. Він є одним з головних принципів правової держави.

Принцип реальності прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, разом з принципами верховенства права і поділу влади, становить основу правової держави. Сутність його у тому, що права, свободи, обов'язки і законні інтереси людини і громадянина мають бути не тільки продекларовані у законодавчих актах, а й забезпечені і гарантовані всіма соціальними суб'єктами, і насамперед державою. Для цього остання повинна створювати зовнішні і внутрішні механізми. Зовнішній механізм забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина характеризується постійним розширенням і оновленням міжнародних відносин у сфері гарантування прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини.

Світова спільнота визнала права людини загальнолюдською цінністю. З огляду на це можна стверджувати, що правова держава - це така організація влади, яка обмежена правами і свободами людини і громадянина. Останні є системоутворюючою категорією щодо правової держави, яка виникає та існує, в особі всіх державних організацій, для їх забезпечення.

Найбільш значущими нормативно-правовими актами декларування прав і свобод людини і громадянина є: Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Факультативний протокол пакту про громадянські і політичні права, європейська конвенція з прав людини, Конвенція про запобігання злочинів геноциду і покарання за нього тощо, вони мають дістати відображення у національному законодавстві держави, насамперед у Конституції та законах країни. При цьому права і свободи людини і громадянина мають викладатися так, щоб вони були обов'язковими для всієї системи органів держави.

Безперечно, проблема реальності прав, свобод, обов'язків і законних інтересів має не тільки правовий аспект. Вона тісно пов'язана з політичним і економічним станом суспільства, станом його духовності. Щоб створити правову державу, в якій були б реальними права, свободи і обов'язки людини і громадянина, я думаю потрібно:

- створити єдину концепцію забезпечення прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина і таким чином забезпечити послідовність, системність і комплексність вирішення даного завдання.

- передбачати на законодавчому рівні шляхи підвищення правової культури посадових осіб, конкретні міри відповідальності за відхід від права, який найбільш очевидно дістає вияв у неповазі до прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина.

- навчати самих громадян, як відстоювати свої права, використовуючи правосуддя, можливість звернення до вітчизняних державних органів і міжнародних та національних недержавних органів і організацій. Такими засобами захисту можуть стати засоби масової інформації, найрізноманітніших громадських об'єднань, трудових колективів.

- зміцнювати силу, авторитет держави щодо забезпечення реальності прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина. Держава не може вважатись непотрібним явищем, ворогом громадянського суспільства. Зміцнення держави має здійснюватись шляхом послідовного украплення і вдосконалення всіх гілок влади - законодавчої, виконавчої і судової.

- встановити - поряд з визнанням норм Конституції України нормами прямої дії - принципи прямої дії норм міжнародного права у сфері охорони і забезпечення прав людини і привести у відповідність з ними національне законодавство, тобто визнати на конституційному рівні комплекс прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина з урахуванням досвіду міжнародного права і національно - культурних потреб держави.

- детально регламентувати право особи на правову допомогу з урахуванням того, що у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно і кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Зрозуміло, що вищеописані принципи - це не всі принципи, передбачені правовою державо, але решта принципів, на мою думку, є похідними від цих основоположних. Так, В.С Нерсесянц до відмітних принципів правової держави відносить: верховенство правового закону, реальність прав і свобод індивіда, організацію і функціонування суверенної судової влади на основі принципу поділу влади, правову форму і взаємовідносин держави і суспільства.

Принципи права і громадянське суспільство

Правова форма взаємовідносин держави і суспільства відбивається у визнанні їх відносно незалежного існування і функціонування. Взагалі держава не може ототожнюватись із суспільством тому, що в такому разі і суспільство, і державу необхідно буде характеризувати як режим тоталітаризму.

У співвідношенні суспільства і держави треба виокремлювати етапи, які відрізняються один від одного притаманними їм формами, принципами, методами, механізмами тощо., але всі вони врешті-решт демонструють ті роль і місце, які має посідати держава у громадянському суспільстві. Вони суттєво змінювалися з плином часу і дійшли тієї межі, коли в системі суспільних зв'язків домінуючим є їх відношення, що ґрунтується на принципах саморегуляції та самоврядування, у відповідності з якими має перебудовуватись і формуватись державність. Але остання у різних формах і з неоднаковим ступенем владності буде необхідна на весь найближчий період розвитку людства.

Актуальність і необхідність державного регулювання в межах громадянського суспільства пояснюється тим, що певні сфери життєдіяльності суспільства просто не можуть обходитися без нього. Це, наприклад, проблема забезпечення реальності прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина, економічного розвитку, освоєння космосу, національної безпеки тощо.

Проблема формування громадянського суспільства не може вирішуватись вольовими, а тим більше, авторитарно-владними методами, оскільки для встановлення громадянського суспільства, зокрема в Україні, вирішальне значення має не суб'єктивний фактор, а об'єктивний - природно-історичний процес розвитку суспільства, в якому люди відіграють найважливішу роль як головна виробнича сила суспільства, основний суб'єкт створення матеріальних і духовних цінностей.

Я думаю, формувати громадянське суспільство треба відштовхуючись від досягнутого у народному господарстві, освіті, культурі тощо, примножуючи багатства українського народу, забезпечити його еволюційний прогрес. А для цього необхідно, насамперед, зупинити падіння суспільства за всіма показниками, а вже потім поступово виправляти стан справ. Нині економічне становище України характеризується великою і глибокою кризою, що не дозволяє сподіватись на його швидке покращення.

Таким чином, я думаю, українському народові не слід орієнтуватись на швидке вирішення соціально - економічних та інших проблем.

Виходячи з теоретичних розробок ідеологів громадянського суспільства, а також практичного досвіду країн, де воно існує, можна виділити такі його принципи:

1) свобода та ініціативність особистості, спрямовані на задоволення розумних потреб членів суспільства без шкоди його загальним інтересам.

2) розвиток суспільних відносин у відповідності з фундаментальним принципом кантівської філософії, згідно з яким людина повинна завжди розглядатись як мета і ніколи як засіб.

3) ліквідація відчуженості людини, несприйняття соціально - економічних реформ і перетворень, економічних і політичних структур та інститутів.

4) реальне забезпечення здійснення принципу рівних можливостей у політиці, економіці, духовній сфері життя суспільства.

5) постійний захист прав і свобод людини і громадянина, який зумовлює необхідність визнання незалежності громадянського суспільства щодо держави.

6) плюралізм усіх форм власності, серед яких приватна власність в її рівних формах посідає домінуюче місце як основа ініціативної, творчої підприємницької та іншої господарської діяльності.

7) існування в абсолютній більшості так званого середнього прошарку, здатного бути повноцінним виробником і споживачем і становити соціальну базу громадянського суспільства. Відсутність поляризації населення на надто багатих і надто бідних.

8) плюралізм духовного життя суспільства, в основі якого - визнання і реальне забезпечення гуманістичних і демократичних загальнолюдських цінностей.

9) офіційна заборона і практична відсутність з боку держави та інших соціальних суб'єктів жорсткої регламентації і будь - якого втручання у приватне життя членів суспільства.

10) існування і функціонування розвинутої соціальної структури, яка гарантує задоволення різноманітних інтересів різних груп і верств населення.

11) активна участь у всіх сферах суспільного життя недержавних самоврядних людських спільностей.

12) розвиток ринкових відносин, в яких, відповідно до своєї сутності, беруть участь на рівних засадах суб'єкти всіх форм власності і видів господарської діяльності.

13) визнання і гарантування ідей верховенства права, що дістає вияв у його поділі на публічне і приватне, теорії поділу права і закону та визнанні, що право може існувати поза своєю інституційною формою - законодавством.

14) підпорядкованість громадянському суспільству демократичної правової соціальної держави, використовуючи всю гамму відповідних демократичних владно-управлінських засобів, забезпечує громадянам економічну та іншу безпеку, особисту свободу і суспільну злагоду.

Навіть загальний аналіз цих принципів у їх співставленні з сучасним економічним, політичним і духовним станом України переконує, що у ній мають місце далеко не всі громадянського суспільства. А тому, саме на їх створення та розвиток і повинна спрямовуватись діяльність демократичної, правої соціальної держави, формування якої має відбуватись інтенсивно і паралельно із становленням громадянського суспільства. Водночас така держава теж має відповідати певним вимогам - принципам, які б співіснували з принципами громадянського суспільства.

Громадянське суспільство - це така організація людей, за якої кожна людина є вільною у своїй поведінці і має можливість приймати свої власні, особисті, самостійні рішення.

У наш час це суспільство ще далеке від досконалості, в них існують злочинність, зловживання вільним ринком, тощо.

Щодо інших принципів громадянського суспільства, то слід зауважити, що різні дослідники виділяли досить широке їх коло. Так, починаючи ще з Арістотеля до них відносили такі основні ідеї: невтручання державних структур у майнові відносини громадян, рівність громадян перед законом, свобода слова і пересування, реальність принципу поділу влади, виборність державного органу його підзвітності, певний термін здійснення державним органом своїх повноважень, приватну власність як матеріальну основу особистої свободи індивіда, визнання прав, свобод, обов'язків і законних інтересів осіб і саму особу такими, статус яких має публічний характер в силу єдності і обов'язковості для держави їх інтересів, високий рівень значущості і розвину тості громадської думки, принцип справедливості, який втілюється у праві і вимагає неухильного дотримання вимог законів, достатню розвинутість правової основи суспільства, ефективність усіх видів правового регулювання тощо.

Сучасна теорія громадянського суспільства розглядається як категорія не тільки правової, а й соціальної держави. Більше того, вказується, що соціальна держава є державою громадянського суспільства, оскільки така держава органічно поєднує цілий ряд позитивних властивостей, притаманних громадянському суспільству. Такими спільними властивостями громадянського суспільства і соціальної держави є принципи: забезпечення громадянам гідного життя в плані матеріального добробуту і соціального захисту, гарантування особистої свободи громадянам, мирне вирішення конфліктів, що можуть виникнути.

Звідси можна зробити висновок, що громадянське суспільство поєднується з державою завдяки особливому моральному зв'язку. Сутність його у тому, що вони повинні базуватися на одних моральних засадах, реалізовувати і дотримувати у своєму розвитку одні й ті самі моральні принципи - принципи загальнолюдської моралі. За таких умов громадянському суспільству відповідає правова держава і навпаки.

Співвідношення принципів фінансового права із конституційними фінансово-правовими положеннями

Принципи фінансового права як його найфундаментальніші, монументальні положення повинні знаходити своє відображення в діючому законодавстві для їх реалізації у відповідних групах правовідносин. Саме на законодавчому рівні з'являється логічний правовий зв'язок між основними постулатами галузі та конкретними суспільними відносинами, які складають її предмет. Конституція держави є синтезом різних начал, категорією, яка характеризує їх в сукупності, визначаючи засади суспільного і державного устрою. Конституція України - законодавчий акт, який має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно правові акти, як зазначається у статті 8 Основного Закону, приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція містить правові ідеї, які поділяє суспільство на відповідному рівні політичної і правової культури. В конституції нормативно закріплюються пануючі в суспільстві уявлення про природне право. Конституція - поєднання форми і змісту права, якого досягло суспільство.

Право мінливе, в постійних змінах перебувають і характерні особливості його принципів.

Між конституційним і фінансовим правом існує нерозривний зв'язок на найглибшому рівні - рівні виникнення цих галузей. Часто ігнорується той історичний факт, що конституційне право, як справедливо зазначає М. Амеллер, «у відомому розумінні витікає з фінансового права». Для історії конституціоналізму характерна боротьба за здійснення повноважень у цій сфері: народ спочатку вимагав, а потім і завоював право через своїх представників затверджувати (або не затверджувати) податки. Саме це право в поєднанні з правом подавати петиції забезпечило англійській Палаті громад її повноваження в законодавчій сфері. З часом ця традиція закріпилася і в конституційних системах інших держав.

З моменту зародження конституційного режиму був встановлений принцип демократичного регулювання публічних фінансів. Відповідно до статті 14 Декларацій прав людини і громадянина 1789 року публічні доходи і витрати повинні визначатися або всім народом, або вибраними його представниками: «Всі громадяни мають право безпосередньо або через своїх представників встановлювати необхідність податкового обкладання, вільно погоджуватися на це, визначати призначення податків, кількість і суму, їх використання, принципи обкладання і терміни».

Проте даний принцип рівного використання інструментів прямої і представницької демократії у сфері публічних фінансів так і залишився незатребуваним практикою фінансово-правового регулювання. Фінансове право пішло по шляху використання механізмів демократії представницької.

З виникненням конституцій в сучасному вигляді норми відповідних галузей лише конкретизують їх відповідно до принципу вищої юридичної сили. Норми фінансового права фактично деталізують положення конституційних норм і забезпечують формування, розподіл та перерозподіл фондів публічних коштів. Проте необхідно мати на увазі, що конституційно-правові норми, будучи базовими для фінансового права, залишаються в рамках права конституційного і відносини, що виникають на їх основі є виключно конституційно-правовими. Тобто, конституційне і фінансове право є суміжними галузями в системі права, але такими, що не перетинаються. При аналізі зв'язку конституційних і фінансових норм слід враховувати їх певну однорідність, але розуміти, що вони не тотожні. На відміну від фінансово-правових конституційні норми мають більшу юридичну насиченість, більшу щільність юридичного змісту, що створює підстави для багатьох юридичних інтерпретацій з урахуванням змін життєвих обставин.

Розглядаючи конституційні фінансово-правові положення у розрізі теми даного дослідження, однозначно можна сказати, що усі вони намагаються відповідати принципам права, створюючи відповідний правовий режим у сфері суспільних відносин щодо публічних фінансів. Взагалі принципи фінансового права у тексті основного закону за сферами їх реалізації можна поділити на загально-правові та суто фінансово-правові. Дана класифікація є абсолютно зрозумілою, оскільки положення розділів 1 та 2 Конституції України є найбільш всезагальними, всеохоплюючими, в яких закріплені основні постулати, на основі яких відбувається розбудова нашої держави, і їх додержання є безкомпромісною вимогою для всіх сфер правового регулювання. Це гуманістичні принципи, які є неодмінними атрибутами будь-якої сучасної соціальної, демократичної, правової держави. На їх основі реалізуються начала рівності, свободи, справедливості у фінансовому праві, які знаходять своє практичне вираження через принципи, закріплені якщо не в Конституції, то на рівні галузевого законодавства, наприклад, юридична рівність усіх платників податків і зборів, всезагальність оподаткування, співнапруженість оподаткування тощо.

Я не буду звертатися до детального розкриття даного аспекту питання, оскільки він є широко дослідженим представниками не лише фінансово-правової наукової думки, а й вченими, які досліджують інші галузі права, що пояснюється основоположністю цих статей Конституції України.

Щодо конкретно фінансово-правових конституційних положень, то, на нашу думку, їх можна охарактеризувати як втілення світоглядних, історичних, природно-позитивних, спеціально-юридичних, реальних принципів фінансового права.

Справедливо буде зазначити, що в більшості конституційних норм можна виявити принципи фінансового права. Найбільшої деталізації на конституційному рівні у фінансовій сфері отримали бюджетні правовідносини, які по суті є «кровоносною системою» будь-якої держави, і без нормального функціонування яких увесь державний механізм може просто зупинитися, а отже припинить своє існування держава як така, не маючи відповідних засобів для забезпечення свого існування.

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 95 Конституції, бюджетна система України базується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Навіть особливо не вдумуючись в текст статті, очевидним є акцентування уваги законодавця на принципі справедливості при задоволенні загальносуспільних потреб (інтересів) як основної мети функціонування бюджетної системи держави. І хоч термін «принцип» прямо не застосовується, проте його духом пронизаний увесь зміст статті, яка вказує на відправні категорії, які повинні враховуватися в процесі створення та функціонування бюджетної системи. Це єдина стаття фінансового змісту в Конституції України, яка містить пряме посилання на конкретні засади виникнення і функціонування фінансової системи держави, точніше її елементу. Усі інші конституційні положення є більш вужчими нормативними приписами, які в певній сукупності можна віднести до тих чи інших принципів як елементи, через які проявляються їх риси, характерні для даного етапу суспільного і державного розвитку.

Одним із найважливіших конституційних положень у фінансово-правовій сфері, яке є надзвичайним історичним здобутком суспільства у протистоянні з державою, є п. 1 ч. 2. ст. 92, який закріплює, що виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Зі змісту даної статті випливає, по-перше, що повноваження з приводу зазначених правовідносин відносяться виключно до компетенції представницького органу державної влади - Верховної Ради України, а, по-друге, що усі основні рішення у фінансовій сфері приймаються виключно у встановленій формі закону, що спрямовано на обмеження законодавчого свавілля та нестабільності у зазначеній сфері суспільних відносин. Тут найбільш яскраво проявляється принцип законності і як принцип фінансового права, і як режим правового регулювання фінансових відносин, що конкретизується у положеннях ст. 74, п. 4 ч. 1 ст. 85, ч. 4 ст. 95, ст. 96, ст. 97, ст. 98, п. 3, п. 8 ст. 116. Дані норми містять положення про такий обов'язковий елемент реалізації принципу законності як контроль. У нашому випадку він проявляється у формі парламентського та урядового як найвищих форм контролю за найважливішими державними відносинами.

Дані положення носять більше позитивістських характер, ніж природно-правовий, але це зрозуміло з огляду на важливість об'єкта правового регулювання. Закріплюючи відповідну процедуру та форму бюджетної законотворчої і правозастосування держава виділяє дану групу суспільних відносин з поміж усіх інших, що викликано її надзвичайною пріоритетністю у державному та суспільному житті.

Необхідно також звернути увагу на те, що Конституція щодо законопроектів з питань податків та бюджету забороняє проведення референдумів. Це не можна розглядати як обмеження свободи, рівності чи справедливості у відносинах щодо публічних фінансів. Це пояснюється тим, що кожний окремий громадянин, яким би компетентним він не був, не може детально з'ясувати для себе усі тонкощі механізму публічних фінансів на загальнодержавному рівні, а тому відповідне рішення може бути не прийняте, що викличе неспроможність держави реалізовувати свої завдання через відсутність відповідної матеріальної бази. Цей же принцип застосовується і на рівні територіальних утворень.

Принципи рівності і справедливості на місцевому рівні проявляються через наділення повноваженнями у сфері затвердження бюджетів та контролю за їх виконанням органів місцевого самоврядування.

Не менш важливим питанням загальнодержавного значення, яке безпосередньо пов'язане з бюджетною системою, є податкова система України. Конституція досить стримано регламентує основні засади даного інституту, визначаючи лише, що система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України, також забороняючи проведення референдуму з питань податків та встановлюючи для громадян обов'язок по сплаті податків.

У конституціях більшості держав світу містяться подібні норми. Своєрідною класичною моделлю для основних законів багатьох держав послугувала формула, наведена в Конституції США 1787 року: «Конгрес має право встановлювати і стягувати податки, збори, акцизи, для того, щоб виплачувати борги, забезпечувати спільну оборону і загальне благополуччя Сполучених Штатів; при чому всі збори, акцизи повинні бути однаковими на всій території Сполучених Штатів».

Хоч Конституція України не містить таких прямих вимог щодо цілей та принципів оподаткування, вони випливають з її загальних положень та знаходять вираження в галузевому законодавстві.

Також на конституційному рівні визначаються основи грошово-кредитної політики України, встановлюється грошова одиниця тощо.

Усі інші статті Конституції України фінансово-правового змісту є позитивно-правовим приписами, які регламентують компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування щодо публічних фінансів. За їх допомогою встановлюється співвідношення прав та обов'язків різних гілок державної влади, визначаючи основні елементи механізму стримування і противаг, встановлюючи ту чи іншу форму державного правління, залежно від співвідношення таких повноважень. Принципи фінансового права на конституційному рівні потрібно вбачати в конгломераті загальних положень розділів І та ІІ Конституції України і правових норм фінансового змісту, які конкретизують предмет, метод, суб'єктів фінансового права, визначаючи елементи фінансової системи України.

Виходячи із усього вищесказаного можна зробити висновки, що за умов коли формується вітчизняне громадянське суспільство і правова держава, право має піднестися на новий щабель розвитку, що потребує перегляду деяких положень загальнотеоретичної юридичної науки, серед яких особливо актуальною є теорія принципів права.

Принципи права - ідеологічна категорія, а це означає, що вони є формою суспільної свідомості, яка здійснює ідейний, інформаційно-виховний вплив загального характеру, тобто виконують функцію загального закріплення суспільних відносин, що і дає можливість розглянути їх з позиції певних ідей, керівних основ, начал.

Принципи права, явище історичне, а це означає, що історичні умови розвитку суспільства і держави висувають відповідні принципи: вони такі, якою є епоха, люди та їх потреби, спосіб життя, суспільні відносини. Таким чином, слід дійти висновку, що категорія «принципи права» має використовуватись в усіх випадках, коли йдеться про відправні ідеї та положення, тобто начала, що відносяться до юриспруденції. Принципи права - це такі відправні ідеї його існування, які виражають найважливіші закономірності і підвалини даного типу держави і права, є одно порядковим і з сутністю права і становлять його головні риси, відрізняються універсальністю, імперативністю і загально значимістю, відповідають об'єктивній необхідності побудови і зміцнення певного суспільного ладу.

Становлячи головний зміст права, принципи отримують усі його властивості і функції.

У найбільш загальному вигляді можна стверджувати, що призначення принципів права полягає в тому, що вони: 1) здійснюють універсальне і узагальнене закріплення основ суспільного ладу. 2) забезпечують одноманітне формулювання правових явищ і такий самий їх вплив на суспільні відносини у формі безпосереднього правового регулювання і опосередкованого правового впливу.

На даний час в нашій державі не приділяють належну увагу дослідженню принципів права, їх ролі у формуванні держави, суспільства та права в цілому. А це негативно відображається у формуванні правової системи, тому що не можливо будувати право і його систему без належного дослідження принципів, оскільки вони є базовою категорією для правоутворення, правозастосування і законотворчої діяльності. І доти, доки до принципів права буде спостерігатись таке індиферентне ставлення, доки належним чином не буде вивчатись і застосовуватись практика вдосконалення системи права і законодавства, через вираження в них основних принципів права, до тих пір нашу державу не можливо буде назвати правовою, а суспільство громадянським.

Конституція держави є синтезом різних принципів, категорією, яка характеризує їх в сукупності, визначаючи засади суспільного і державного устрою. Фінансово-правові положення Конституції України намагаються відповідати принципам права, створюючи відповідний правовий режим у сфері суспільних відносин щодо публічних фінансів. Принципи фінансового права у тексті основного закону можна поділити на загально-правові та суто фінансово-правові за сферами їх реалізації. В більшості конституційних норм можна виявити сформульовані принципи фінансового права. Єдина стаття фінансового змісту в Конституції України, яка містить пряме посилання на конкретні засади виникнення і функціонування фінансової системи держави, точніше її елементу, - це ч. 1, 2 ст. 95, в якій акцентується увага законодавця на принципах справедливості і задоволення загальносуспільних потреб (інтересів) як основної мети функціонування бюджетної системи держави.

Размещено на Allbest.ru