Загальна характеристика Конституції України

Тлумачення Конституції України і законів України може здійснюватися також науковими і навчальними юридичними установами, організаціями, окремими вченими, спеціалістами, засобами масової інформації. Але воно не має загальнообов'язкового характеру. Загальнообов'язковий характер має лише офіційне тлумачення (і казуальне, і нормативне) Конституційного Суду України. Проте сам акт тлумачення Конституційним Судом України не може бути вищим від норми, яка тлумачиться, і не може змінювати її. Конституційний Суд України може тільки роз'яснювати відповідну норму з позицій правильності її розуміння.

Офіційне тлумачення, яке здійснює Конституційний Суд України, має особливе значення і відіграє важливу роль в інтерпретаційній діяльності, оскільки:

воно є офіційним, тобто таким, що його здійснює орган, наділений правом здійснювати саме таке тлумачення;

воно має вищу юридичну силу порівняно з тлумаченням, здійснюваним іншими органами, установами і організаціями;

його результати обов'язкові для всіх органів, установ і організацій, у тому числі для Конституційного Суду України;

це тлумачення має особливу значущість для вирішення колізій і конфліктів, які виникають у конституційно-правовому полі України;

воно має велике значення для правильного розуміння і застосування конституційних норм з урахуванням реалій, що розвиваються;

воно відіграє особливу роль для розвитку конституційного права.

На сучасному етапі державної розбудови, створення правової держави, забезпечення конституційної законності роль офіційного тлумачення Конституції України і законів України посилюється.

2.4 Охорона Конституції України

Необхідність охорони конституції будь-якої держави пов'язана з тим, що вона (конституція) закріплює підвалини організації і функціонування суспільства й держави, регулює механізм влади, впорядковує політико-правові процеси, встановлює норми поведінки суб'єктів державно-правових відносин, зумовлює зміст і особливості національної правової системи, забезпечує конституювання держави, основних елементів її політичної системи.

Цінність конституції виявляється ще й у тому, що за її допомогою забезпечується стійкість інститутів влади, що є однією з умов стабільності й рівноваги в суспільстві. Саме конституція держави є фактором єдності правових норм, їх несуперечливості, поєднання стабільності й динамізму. Вона забезпечує демократичний вектор розвитку суспільства, Гарантує стійкість правового статусу людини і громадянина, державних інституцій.

Усі зазначені риси і властивості конституції, які характеризують її як особливий політико-правовий документ, дають підстави для того, щоб вона перебувала під охороною держави і суспільства, а її дотримання забезпечувалося насамперед за допомогою ефективного державного механізму.

Необхідні механізми охорони і захисту Конституції України значною мірою закріплені безпосередньо в ній. Так, стаття 8 встановлює, що "Конституція України має найвищу юридичну силу", "закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй", "норми Конституції України є нормами прямої дії", стаття 9 встановлює, що "укладання міжнародних договорів, які суперечать Конституції України можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України", стаття 157 регламентує, що "Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України", "Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану" тощо.

Разом з тим наявність наведених та інших конституційних положень не означає, що немає необхідності в охороні й захисті Конституції України. Мало того, останніми роками постає нагальна потреба в охороні й захисті Конституції України, оскільки порушення її норм, у тому числі і з боку вищих органів державної влади, набули доволі стійкого характеру. І на це необхідно зважати, оскільки йдеться про стабільність конституційного ладу, безпеку суспільства і держави, а також особи. Та й правову державу, побудова якої є одним з основних конституційних принципів, неможливо створити без правової охорони Конституції як уособлення міцності й непохитності засадничих підвалин держави і громадянського суспільства.

Охорона конституції в широкому розумінні становить сукупність заходів забезпечення її дії. До них належать заходи юридичного, освітнього, виховного, економічного та політичного характеру.

Разом з тим охорона конституції найчастіше розглядається у вузькому, власне юридичному значенні як сукупність правових засобів забезпечення юридичної дії основного закону (юридичний захист конституції).

Правова охорона Конституції України -- це сукупність юридичних засобів, за допомогою яких досягається виконання всіх встановлених в Основному Законі норм, неухильне забезпечення в усіх сферах життя режиму конституційної законності.

Як зазначалося, ці юридичні (правові) засоби закріплені і безпосередньо в Конституції України, і в інших законодавчих актах, зокрема в законах України "Про Конституційний Суд України", "Про прокуратуру", "Про судоустрій України" та ін. Вони спрямовані на забезпечення конституційної законності, що передбачає неухильне дотримання конституційних норм усіма суб'єктами суспільних відносин, шанобливе ставлення до конституційних принципів, забезпечення стабільності конституційного ладу, прав і свобод людини й громадянина.

Розрізняють правову охорону конституції у вигляді конкретного та абстрактного контролю. Конкретний контроль пов'язаний із конкретними випадками застосування нормативного акта чи з конкретною діяльністю посадових осіб і органів держави. Абстрактний контроль здійснюється на різних підставах, але поза конкретним приводом.

За обов'язковістю правову охорону конституції можна поділити на

обов'язкову та факультативну. Перша передбачає покладення на певних суб'єктів обов'язків щодо вжиття відповідних заходів охорони конституції за певних обставин. Друга базується на власній ініціативі суб'єкта стати на захист конституції.

Головним суб'єктом правовідносин стосовно охорони і захисту Конституції України є народ України. Це випливає зі статті 5 Конституції України, яка встановлює, що "носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ", "народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування", "право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами". Народом України і тільки ним затверджується на всеукраїнському референдумі попередньо прийнятий не менше як двома третинами (конституційного складу Верховної Ради України) народних депутатів законопроект про внесення змін до розділу І "Загальні засади" (у ньому викладено основні принципи конституційного ладу), розділу III "Вибори. Референдум" та розділу XIII "Внесення змін до Конституції України").

І хоча Конституцію України від імені Українського народу -- громадян України всіх національностей -- приймає Верховна Рада України, внесення змін до тих її розділів, які становлять її фундаментальну основу, з метою запобігання будь-яким спробам змінити її суть здійснює народ.

У конституційно-правовому механізмі забезпечення охорони і захисту Основного Закону України чільне місце посідає Верховна Рада України. І в цьому Україна, безумовно, не становить виняток, адже традиційно в більшості держав світу саме парламенти відіграють значну роль у забезпеченні дотримання і охорони конституції. Адже приймаючи конституцію, парламент розраховує на тривалий період її дії, а тому й встановлює складний механізм її зміни порівняно з іншими нормативно-правовими актами.

Здійснюючи свої повноваження, Верховна Рада України так само повинна діяти в межах Конституції України, особливо щодо прийняття законів. Проте доводиться констатувати, що Верховна Рада України не завжди є прикладом дотримання Конституції України. Про це свідчить, наприклад, невиконання (часто-густо) народними депутатами України частини третьої стаття 84 Конституції України, якою встановлюється, що "голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом особисто". Це стало підставою для конституційного подання Президента України щодо офіційного тлумачення зазначеного положення, стосовно якого 7 липня 1998 р. було прийнято Рішення Конституційного Суду України. Конституційний Суд вирішив, що "положення частини третьої статті 84 Конституції України щодо здійснення народним депутатом України голосування на засіданнях Верховної Ради України означає його безпосереднє волевиявлення незалежно від способу голосування, тобто народний депутат України не має права голосувати за інших народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України".

Отже, проблема дотримання Конституції України актуальна й для Верховної Ради України.

У забезпеченні дотримання і охорони Конституції України значну роль відіграє Президент України. Стаття 102 Конституції України чітко регламентує, що Президент України є гарантом додержання Конституції України.

Здійснюючи свої повноваження згідно зі статтею 106 Конституції України, Президент України забезпечує належне виконання конституційних обов'язків усіма державними органами. Досягає він цього як шляхом безпосереднього звернення до органів та посадових осіб, дії яких не відповідають нормам Конституції України, так і за допомогою компетентних у цій сфері державних органів. Зокрема, згідно з частиною першою статті 151 Конституції України за зверненням Президента України Конституційний Суд України дає висновки про відповідність Основному Закону чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість.

Способами забезпечення Президентом України дотримання Конституції України є відкладальне вето (стаття 94 та пункт 30 частини першої статті 106) і призначення всеукраїнського референдуму щодо змін Конституції України (відповідно до статті 156 та пункту 6 частини першої статті 106).

Президент України наділений контрольними повноваженнями щодо охорони Конституції України. Так, він має право скасовувати акти Кабінету Міністрів України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим (пункт 16 частини першої статті 106 Конституції України).

Важливе значення в забезпеченні дотримання і охорони Конституції України, реалізації конституційного контролю мають акти Президента України. Відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України "Президент України на основі та на виконання Конституції видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України". Як зазначалося, Президент України має право вето щодо прийняття Верховною Радою України законів з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України (пункт 30 частини першої статті 106), але такого права він не має щодо законів про внесення змін до Конституції України.

Роль Президента як глави Української держави, Гаранта Конституції не означає відсутності контролю за його діяльністю. Формами такого контролю є інститути громадської думки: засоби масової інформації, опитування громадян, референдуми щодо законопроектів, які виносить Президент. До важливих інструментів такого контролю належить Конституційний Суд України, який на підставі частини першої статті 150 Конституції України вирішує питання відповідності Конституції України актів Президента України.

І загалом, саме Конституційний Суд України відіграє основоположну роль у забезпеченні дотримання, охорони і захисту Основного Закону.

Згідно зі статтями 147 та 150 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Він вирішує питання про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим і дає офіційне тлумачення Конституції України і законів України. Згідно зі статтею 151 Конституції України Конституційний Суд України за зверненням Президента України або Кабінету Міністрів України дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість, а за зверненням Верховної Ради України дає висновки щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. Відповідно до статті 159 Конституції України Конституційний Суд України дає висновки щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України, а згідно з пунктом 28 статті 85 Конституції України -- висновки щодо порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України в разі дострокового припинення її повноважень Верховною Радою України.

Право Конституційного Суду України офіційно тлумачити Конституцію України і закони України спрямоване також на дотримання, охорону і захист конституційних положень. Тлумачення Конституції України, яке здійснює Конституційний Суд України, є офіційним для всіх представницьких, виконавчих і судових органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових осіб, громадян та їх об'єднань.

В окремих країнах світу до суб'єктів захисту і охорони конституції належать органи виконавчої влади.

Конституція України, закріплюючи право Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади спрямовувати і координувати роботу міністерств, інших органів виконавчої влади (стаття 116), не закріплює право відміни їх актів у випадках їх невідповідності Конституції України та законам України. Разом з тим на підставі статті 118 Конституції України "рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня".

Отже, є підстави вважати органи виконавчої влади України певною мірою суб'єктами захисту і охорони Конституції України.

На захист Конституції України спрямовані також її норми про те, що Верховна Рада протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі її положення і що законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту, який вноситься, вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

У висновку Конституційного Суду України мають бути вирішені такі питання:

чи не скасовуються або чи не обмежуються законопроектом, що вноситься на розгляд Верховної Ради України, права та свободи людини й громадянина;

чи не спрямований законопроект на ліквідацію незалежності України;

чи не спрямований законопроект на порушення територіальної цілісності держави;

за яких умов передбачається внесення змін до Конституції України;

чи не розглядатиметься законопроект Верховної Ради України повторно в річний термін з дня прийняття рішення щодо аналогічного законопроекту;

чи відповідає законопроект вимозі про те, що Верховна Рада України не може протягом строку своїх повноважень двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України.

Зауважимо також, що Конституція України закріплює можливості активних дій щодо її охорони. Так, стаття 55 встановлює, що кожному (очевидно, кожній особі й кожному громадянинові) Гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної лади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Отже, очевидно, що не тільки державні структури, а й громадяни наділяються правами щодо охорони Конституції. І це є важливою передумовою побудови громадянського суспільства і правової держави.

Насамкінець зазначимо, що захист Конституції України, як і взагалі реалізація конституційних приписів значною мірою визначається рівнем освіти і культури юристів. Формування правової держави в Україні передбачає підвищення якості правового регулювання соціальних процесів, зміцнення правових засад державного і громадського життя, конституційного ладу, посилення законності, поліпшення правового виховання громадян. А здійснення цієї державної стратегії неможливе без піднесення на новий якісний рівень правової освіти й культури, професійної свідомості юристів.

Для охорони і захисту Конституції України важливе значення має також пошук владними структурами сучасних механізмів вирішення державно-правових конфліктів.

Висновок

Роки, що пройшли з часу проголошення Україною незалежності, достатньо впевнено показали, наскільки важливим, особливо для держави, яка переходить до нового суспільного устрою, захищає принципи демократії та громадянського суспільства, є існування Основного Закону держави, її Конституції, що відповідає цим ідеям.

Україна дійсно вистраждала свою Конституцію, демократичну Конституцію незалежної держави Тепер постає нове, не менш, а ще більш важливе завдання, яке повинен виконати наш народ, - поступово, на демократичних засадах, неухильно керуючись принципами Права і Справедливості, поступово впроваджувати в країні засади громадянського суспільства, демократичної соціальної правової держави. Ці завдання повинні бути головними у житті нашого народу, громадян вільної України.

Водночас слід наголосити, що визначення Конституції України і формування її змісту як Основного Закону держави, аж ніяк не означає одержавлення суспільного життя або потяг до нього. Навпаки, зорієнтованість нормативно-регулюючої ролі Конституції у суспільстві насамперед на державу засвідчує про намір розвиватися у напрямі до сформування реального громадянського суспільства. А суспільство лише тоді набуде рис громадянського, коли воно саме по собі і кожна особа в ньому стануть повноцінними і достатньо автономними від прямого впливу держави; держава стане його справжньою складовою.

Прийняття Конституції, яка увібрала в себе світовий досвід державотворення, зафіксувала основи міжнародного співробітництва, є першим і серйозним кроком на цьому шляху. Тому цілком зрозумілим є те, що міжнародне співтовариство визнало важливість прийняття Основного Закону нашої держави.

Конституція України створила умови для практичної реалізації закладених у її тексті принципів. Оскільки останні є нормативно закріпленими, то вони як й інші норми Конституції, мають найвищу юридичну силу та є нормами прямої дії. Отже, можна звертатися до суду за захистом своїх прав, посилаючись безпосередньо на принципи конституційного права.

З іншого боку, Конституція не має чіткого механізму, який забезпечував би підпорядкованість принципам конституційного права інших його норм, оскільки всі норми Конституції мають однакову юридичну силу. Таке становище породжує можливість ігнорування принципів названого права при зміні інших норм галузі.

За своєю сутністю Конституція України виходить із загальнолюдських, загальнонародних інтересів і потреб. Це акт, котрий на найвищому правовому рівні закріплює певний баланс інтересів усіх соціальних верств суспільства, націй, етнічних груп. Усі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах. Конституція не допускає жодних привілеїв чи обмежень за ознаками раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження.

Отже, наша Конституція побудована на засадах, що найвищою цінністю в державі є людина. Але норми записані в ній, не завжди відповідають дійсності, тому Конституція має постійно удосконалюватись, щоб справді бути Конституцією для народу.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28 червня 1996 р., із змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV

2. Коментар до Конституції України. -К., 2008р.

3. Конституція України -- основа подальшого розвитку законодавства. К., 1997.

4. Конституція України - Основний закон суспільства, держави, людини. -К., 1998.

5. Копєйчиков В.В. Основи конституційного права України. -К., 1998.

6. Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л., Медведчук В.В.

Основи конституційного ладу України. -К., 1997.

7. Кравченко В.В. Конституційне право України. -К., 2000.

8. Погорілко В.Ф. Основи конституційного ладу України. -К., 1997.

9. Тодика Ю.М., Клименко Г.Б. Основи конституційного права України. -Х., 1999.

10. Юденков А.М. Конституція України - основа реформування суспільства. -К., 2001.

11. Годованець В. Ф. Конституція України потребує "пильної праці" і "боротьби" за її реалізацію, а не нагальної зміни системи влади. Наукові записки. Серія "Право". Острог, 2004 р.

12. Лунь З. Правова охорона конституції: до питання про постановку проблеми. Право України. 2002 р.

13. Мироненко О. Конституційна юстиція: маловідомі сторінки історії. 2000 рік.

14. Тодика Ю. М. Конституція України: проблеми теорії і практики: Моногр. - X., 2000.

15. Конституційне право України: Підручник для вищих навч. Закладів. За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського, К., 2002.

16. Костюченко О. А. Конституційне право України: Навч.-метод, посіб. для самост. вивч. Дисципліни, К., 2001.

17. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посіб. К., 2001.

18. Лисенков С. Л. Конституція України: Матеріали до вивчення.

К., 1997.

Размещено на Allbest.ru