Чи можлива соціальна робота з довічно ув'язненими

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧИ МОЖЛИВА СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ДОВІЧНО УВ'ЯЗНЕНИМИ?

Беца О.В.

довічній ув'язнення пенітенціарний засуджений

Світова практика застосування тривалих термінів позбавлення волі, у тому числі й довічного ув'язнення, переконливо засвідчує, що навіть найбільш жорсткі види кримінального покарання ніяким чином не впливають на рівень злочинності та не виконують своєї превентивної функції. З точки зору боротьби із злочинністю довічне ув'язнення в Україні не стало ефективним видом покарання і кількість осіб, довічно засуджених, щороку зростає. Сьогодні ця цифра в Україні наближається до 1900 осіб. І хоча засуджені до довічного ув'язнення не підлягають достроковому звільненню від цього покарання, тим не менше законодавець зберігає для них шанси на звільнення, стимулюючи їх виправлення. Це є можливим на підставі ч. 2 ст. 87 Кримінального кодексу України, коли актом про помилування може бути здійснена заміна довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк - не менше 25 років. Однак клопотання про помилування може бути подане засудженим після відбуття ним не менше 20 років призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі. Отже, гіпотетично незабаром може виникнути питання про звільнення таких осіб. А чи готові вони до життя в умовах волі? Як засобами соціальної роботи можна підготувати довічно ув'язнених до можливого життя на волі?

У цьому відношення для пенітенціарної системи України інтерес представляє практика застосування довічного покарання у Великобританії. Кожний злочинець, починаючи з 14 років, який вчинив умисне вбивство, автоматично отримує довічне ув'язнення (зараз загальна кількість таких ув'язнених складає майже 5000 осіб). Дорослі правопорушники направляються до трьох спеціалізованих для цієї категорії осіб установ, а злочинці віком до 21 року -- у тюрми для молодих правопорушників.

У цій країні довічне покарання складається з п'яти часових періодів зміни для кожного засудженого умов утримання від спеціалізованої тюрми через тюрми максимального, середнього та мінімального рівнів безпеки до відкритої або навіть відновлювальної тюрми, де він, пройшовши усі ці етапи, має право працювати в суспільстві у денний час, а іншу частку доби зобов'язаний знаходитися у в'язниці. Протягом перших 6-12 місяців "довічні" інформуються, коли їх справи будуть розглядатися місцевими бюро по нагляду. Як правило, ця дата встановлюється за три роки до закінчення "тарифного" терміну (тобто в кожному конкретному випадку, в залежності від типу скоєного вбивства та характеристики особистості злочинця визначається обов'язковий первинний строк покарання). Протягом цих трьох років з правопорушником постійно проводиться корекційна робота, оцінка ступеня його небезпечності, ризику та підготовка його до переводу до більш м'яких умов утримання. У Великобританії вирішальне значення в роботі з такою категорією засуджених відводиться оцінці їх суспільної небезпеки, що дозволяє, змінюючи умови утримання та наближаючи дату звільнення, підвищувати гарантії їх правослухняної поведінки з метою заспокоєння громадської думки.

Розглянемо детальніше процес відбування покарання довічно ув'язненими. Одразу після винесення вироку засуджені до довічного ув'язнення (цифра засуджених за скоєння навмисного вбивства складає 80% від загальної кількості "довічних" та за скоєння інших тяжких злочинів -- 20%) направляються до одного з трьох спеціалізованих центрів. У Великій Британії щороку до довічного ув'язнення засуджується в середньому 250 осіб (серед них і жінки та неповнолітні).

Спеціалізовані центри призначені лише для дорослих засуджених. Їх мета полягає у триманні "довічних" упродовж трьох років, у допомозі їм у пристосуванні до відбування покарання на його першій стадії. Тут вивчається їх стан здоров'я, освітні та професійні потреби, трудові навички, здійснюється початкова оцінка особистості та розробка плану відбування першої стадії довічного ув'язнення.

Засуджені залучаються до праці в столярних та текстильних майстернях, на кухні, в пральні, в бібліотеці, до роботи по фарбуванню, лагодженню тощо. У них є можливість відвідувати навчальні заняття з базових освітніх предметів (англійської мови, математики, комп'ютерної грамотності), вечірні класи (з іноземних мов, математики, інформаційних технологій, соціальної психології, історії, мистецтва, права), проходити професійну підготовку та отримувати національний професійний сертифікат.

Засуджені зустрічаються з психологами, капеланами, офіцерами пробації, які допомагають покращити стосунки з адміністрацією установи та іншими засудженими, пристосуватися до нових умов життя, налагодити соціальні контакти з родичами, надати правову чи психологічну допомогу. Їм дозволяється мати 2 побачення на місяць з рідними тривалістю 2 години.

Через 6 місяців персонал основного центру робить контрольний зріз стосовно кожного прибулого засудженого: як він влаштувався у відділенні, які у нього були скарги, побажання, прояви інтересів, чи розуміє шкідливість вчиненого злочину, зміст довічного ув'язнення і як ставиться до його відбування, стосунки з адміністрацією та іншими в'язнями, зміст розмов з офіцером пробації.

Подальший моніторинг поведінки засудженого на довічне ув'язнення відбувається щороку, а наприкінці трирічного періоду підводиться підсумок, в якому відзначаються прогресивні зміни у ставленні та поведінці особистості, фактори ризику та можливі подальші перспективи.

Після такого оцінювання здійснюється повторна класифікація та розподіл засуджених. Ті особи, які характеризуються негативно і продовжують становити небезпеку для суспільства, переводяться в одну з 6 тюрем категорії А (найвищого рівня безпеки).

Інші засуджені, які виконували розроблений для них індивідуальний план відбування довічного ув'язнення та мають позитивні перспективи, у залежності від їх характеристики можуть бути розподілені або до установи категорії В (підвищеного рівня безпеки) або до установи С (середнього рівня безпеки). У Великій Британії більше половини з 5000 довічно ув'язнених відбувають покарання в 12 установах підвищеного (наповнення від 30 до 155 осіб в одній установі) та 21 установі середнього рівня безпеки (наповнення від 20 до 100 осіб). "Довічні" утримуються в окремих блоках роздільно від інших категорій засуджених.

У цих пенітенціарних закладах продовжується робота по стимулюванню участі засуджених у виконанні індивідуального плану відбування ув'язнення, котрий передбачає:

* підвищення їх освітнього рівня (вивчення іноземних мов, історії, політики, соціології, права, математики, психології, географії, комп'ютерної та бізнесової справи, інформаційних технологій, управління, охорони довкілля із складанням іспитів та отриманням освітнього сертифікату);

* розвиток професійних вмінь з столярної та меблевої справи, обробки металу, зварювання, електроніки, кладки, кухарської та перукарської справи, будівництва, фарбування, опорядження тощо (з практичним їх застосування та отриманням професійного сертифікату);

* отримання вищої освіти (засуджені мають право вчитися заочно на університетських курсах);

* підтримання соціальних контактів (в установах категорії В вони мають право на 2 побачення з рідними в місяць тривалістю 2 години, в установах категорії С -- на 3 побачення тривалістю 2 години 30 хвилин);

* відвідання спеціальних програм терапії (розвиток соціальних навичок, когнітивних здібностей, умінь долання стресу, стримування себе в конфліктних ситуаціях, попередження потягів до наркотиків та алкоголю, профілактика сексуальних та насильницьких злочинів, покращання стосунків з родичами, аналіз скоєного злочину);

* заняття спортом (засудженим дозволяється двічі на день відвідувати спортивний зал, а в суботу та неділю -- й відкриті спортивні майданчики).

Широко в соціальній роботі використовуються можливості телебачення, відео, бібліотек.

Кожний рік здійснюється моніторинг позитивних змін у поведінці засудженого, а раз на три роки проводиться детальне, поглиблене оцінювання ступеня небезпеки кожного засудженого, який відбуває довічне ув'язнення. Після цього може бути прийняте рішення про його перевід до установи категорії Д (мінімального рівня безпеки) або до однієї з п'яти відкритих (відновлювальних) установ.

Засуджені відкритих установ проходять підготовку до життя на волі, саме тому їм дозволяється працювати поза межами тюрми, а повертатися до неї лише на ніч. Кожних вихідних (тобто у суботу та неділю) вони мають можливість відвідати свою сім'ю, родичів, якщо вони мешкають поруч, та повернутися у неділю увечері до в'язниці. Це дозволяє підтримувати постійні соціальні контакти з близькими, вирішувати питання свого навчання, пошуку місця проживання та роботи після звільнення.

Така прогресивна система завершального стану відбування покарання навіть для такої складної категорії, як "довічні" ув'язнені, дає позитивні наслідки -- кількість порушень режиму в установі, правил поведінки поза її межами чи скоєння якогось повторного злочину не перевищує 1 відсотка. Це беззаперечно доводить найбільшим скептикам в Україні про реальну перспективну можливість соціальної реабілітації деякої частини небезпечних злочинців, які свого часу були засуджені до довічного ув'язнення, при створенні належних умов відбування покарання, прогресивної системи переходу від режиму найвищого рівня безпеки до середнього, мінімального, аж до відкритої установи, при гуманному ставленні до них, але й при постійному, дуже прискіпливому та всебічному моніторингу їх ступеня небезпеки для суспільства та ресоціалізації.

Про можливість їх соціальної збереженості свідчить й такий яскравий приклад під час нашого вивчення умов тримання “довічних” в основному центрі Гартрі: засуджені цієї в'язниці надають гуманітарну допомогу дітям Гомельської області Білорусії, які постраждали від Чорнобильського лиха (втратили зір, стали інвалідами). Графство, в якому знаходиться в'язниця Гартрі, свого часу приймало декілька груп білоруських дітей-інвалідів на оздоровлення. Дізнавшись про потерпілих дітей, засуджені звернулися до керівництва в'язниці з проханням дозволити запросити дітей до установи, підготували для них подарунки, а потім власним коштом придбали обладнання для майстерні, щоб друкувати книги Брайлівським шрифтом для сліпих дітей. Ми були свідками того, як засуджені до довічного ув'язнення друкували та тиражували англійську класичну літературу для сліпих дітей. Декілька років тривали такі зустрічі та благодійна допомога дітям-інвалідам Білорусії, яка була відображена в експозиціях в'язнів, спеціальному журналі "Альошка", виданому з ініціативи засуджених. Навіть один такий побачений факт підтверджує можливість соціальної збереженості осіб, які скоїли тяжкі й небезпечні злочини.

За підсумками запровадженої прогресивної системи відбування покарання уряд Британії, дії якого знаходяться під жорстким наглядом громадськості та засобів масової інформації, не боїться ризикнути, звільняючи щороку в середньому 80 осіб від довічного ув'язнення після фактичного відбуття ними середнього терміну покарання у 14, 5 років.

Звичайно уряд Великої Британії ризикує, адже навіть при постійному моніторингу змін у поведінці засудженого, при всьому комплексі проведених соціальних заходів немає 100 відсоткової гарантії в тому, що звільнена під нагляд особа не скоїть повторний злочин. Так, відсоток повторної злочинності серед цієї категорії осіб через 2 роки після звільнення складає 2% за тяжкі насильницькі злочини і 10% за звичайні злочини. Це все ж таки значно менше, ніж рівень рецидивної злочинності серед інших категорій засуджених протягом двох років після звільнення, який складає 50%. При цьому для звільнених під "довічний нагляд" завжди залишається можливість бути поверненим за скоєні нові злочини до повторного відбування довічного ув'язнення, але без щонайменших перспектив на якесь звільнення навіть через десятки років.

З усього вищезазначеного можна зробити такі висновки:

1. При подальшій розробці кримінально-виконавчого законодавства України про умови та порядок відбування довічного ув'язнення доцільно спиратися на досвід тих зарубіжних кримінально-правових систем, які наочно впродовж багатьох років демонструють гуманне ставлення до даної категорії засуджених, дотримання міжнародних стандартів про права людини, оптимістичний погляд на можливе соціальне збереження частини довічно ув'язнених та їх перспективну соціальну реабілітацію.

2. Прогресивна система відбування довічного ув'язнення, яка позитивно зарекомендувала себе у ряді західних країн, засвідчує однобокість, хибність, негуманність та недемократичність усталеної думки переважної більшості фахівців-юристів, кримінологів, пенітенціаристів України про безальтернативну обов'язковість тримання довічно засуджених у спеціалізованих тюрмах.

При науково-обгрунтованому і політично виваженому підході є реальна можливість розумно продумати й практично запровадити власну модель відбування довічного ув'язнення найнебезпечнішими злочинцями із застосуванням елементів прогресивної системи відбування покарання та здійсненням різноманітної соціальної роботи з цією категорією засуджених осіб.

Размещено на Allbest.ru