Поняття та основні стадії застосування норм права

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Держава і право є найважливішим, найціннішим надбанням людської цивілізації. Вони із засобів, які служать окремим групам людей, стають механізмом, який все більше забезпечує права, добробут, можливість розвиватися для всіх людей. Дійсно, держава і право є унікальний, неповторний, універсальний витвір людського розуму і рук.

Право відіграє важливу роль в житті особи, суспільства та держави, адже воно врегульовує основні суспільні відносини, забезпечує реалізацію прав і свобод та виконання обов"язків суб"єктами права. Здійснення цих функцій залежить, перед усім, від втілення вимог приписів правових норм у суспільне життя та юридичну практику, тобто право - це певні теоретичні можливості, що стають дійсністю лише в практичних діях (поведінці) фізичних, юридичних осіб і держави.

Аналіз фахових видань з теорії держави та права переконує, що питання застосування права з моменту здобуття незалежності Україною не отримали у них значного спеціального висвітлення. А тому опрацювання вказаних проблем має актуальне значення і новизну як з точки зору подальшого розвитку відповідної наукової теорії, так і практичної точки зору.

Актуальність теми теорії правозастосування, природно, зумовлюється її безпосередньо прикладним характером. Адже майже всі службові обов"язки професійних юристів зосереджуються, звично, на застосуванні юридичних норм або на його забезпеченні. Тому як для майбутніх юристів, так і для осіб, що вже працюють у даній сфері, ця тема набуває, мабуть, найбільшого практичного значення.

Об"єктом дослідження у роботі є норма права.

Предметом є коло питань, що стосуються застосування права та їх стадій.

Мета курсової роботи полягає у розкриті змісту актів застосування права, а також засвоєння основних стадій процесу правозастосування.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

- розкрити юридичний зміст та ознаки застосування права;

- розглянути основні стадії застосування права;

- вивчити акти застосування правових норм, їх властивості та класифікацію;

- дослідити вимоги до застосування норм права, прогалини в праві та способи їх усунення;

- систематизувати матеріал та зробити висновки.

При дослідженні даної теми для проведення глибокого та всеохоплюючого аналізу були використані методи абстракції, індукції та дедукції, аналізу, синтезу тощо.

Інформаційною базою даною роботи є чинне законодавство України, навчальні посібники, монографії, наукові праці, а також періодична література.



Розділ 1. Поняття та основні стадії застосування норм права

1.1 Поняття та суть застосування норм права

Реалізація права має надзвичайно велике значення, і вона тісно пов'язана із правомірною поведінкою суб'єктів суспільних відносин. При допомозі цих двох процесів реалізуються суб'єктивні права і обов'язки учасників суспільних відносин. Реалізація права необхідна для розв'язання спорів між учасниками суспільних відносин Вона здійснюється в випадку скоєння правопорушень. Вона також необхідна в випадку здійснення з боку держави контролю за законністю і доцільністю дій (діяльності) учасників суспільних відносин. Наприклад, реєстрація статутів громадських, кооперативних і приватних організацій. Значення реалізації полягає в переведенні правових норм із сфери необхідного в сферу реального життя. Значення реалізації норм права підвищується із введенням автоматизованих систем управління. При їх допомозі можна програмувати сам процес застосування правових норм.

Форми реалізації права залежать від способів правового регулювання -- дозволяючий, імперативний, заохочуючий і автономний. В зв'язку із цим виділяють чотири форми реалізації права: дотримання, виконання, використання і застосування.

Дотримання права -- це така форма реалізації, яка полягає в пасивній поведінці учасників суспільних відносин. Вона виражається в утриманні від активних дій, щоб не порушити заборонні норми права. В даному випадку реалізується юридичний обов'язок. Наприклад, дотримання правил дорожнього руху, дисципліни праці. Дотримання права здійснюється, як правило, добровільно. Якщо ж ці норми порушуються, то реалізація здійснюється через державний примус при застосуванні норм права.

Виконання права -- це така форма реалізації права, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, оскільки необхідно виконати (здійснити) юридичні обов'язки, передбачені нормами права. Шляхом виконання реалізуються зобов'язуючі норми права. Наприклад, реалізація договірних зобов'язань, сплата податків.

Використання права -- це така форма реалізації правових норм, яка полягає в здійсненні суб'єктами своїх прав. Вона полягає в активній поведінці учасників суспільних відносин по реалізації суб'єктивних прав, свобод і законних інтересів, передбачених управомочними нормами права. Ця форма реалізації здійснюється добровільно, за власним бажанням суб'єктів. Наприклад, договір даріння, реалізація права на освіту, права на працю тощо.

Застосування норм права являється однією із форм реалізації права. В першу чергу мова повинна йти про застосування законодавчих і підзаконних актів, оскільки правоохоронні органи й інші суб'єкти, які застосовують норми права, орієнтуються на нормативні акти, а не на право і його принципи. Таким чином, термін «застосування правових норм», який закріпився в теорії права і правозастосувальній діяльності, можна вважати в певній мірі умовним. Якщо ж закони і підзаконні акти мають правовий характер, то сам термін адекватний його змісту і значенню.

Застосування норм права -- це особлива форма реалізації права. Її особливість полягає в тому, що вона суттєво відрізняється від інших форм реалізації права -- виконання, дотримання і використання. Ця форма реалізації права має свої ознаки (риси), які відрізняють її від інших форм реалізації, а також від інших правових явищ.

По-перше, застосування правових норм входить в правову систему суспільства. Воно являється її складовою частиною, без якої неможливе правове регулювання суспільних відносин. В правовій системі цей процес опирається на систему права і систему законодавства. По своєму значенню засто­сування права займає друге місце після правотворчості, а при певних соціальних умовах є не менш важливим фактором, який суттєво впливає на правове регулювання в процесі впливу права на суспільні відносини. В процесі право-творчості в нормативні акти закладають моделі правомірної поведінки і діяльності суб'єктів суспільних відносин, які не можуть бути впроваджені в реальні правовідносини.'

По-друге, застосування норм права має комплексний характер, і воно охоплює, як правило, й інші форми реалізації права, або здійснюється паралельно. Посадова особа, яка приймає рішення (індивідуальний акт) по тій чи іншій справі, не тільки застосовує норми права, але одночасно зобов'язана виконувати, дотримуватись, а іноді і використовувати норми матеріального і процесуального права, щоб реалізу­вати принципи законності і доцільності в правозастосувальній діяльності.

По-третє, застосування норм права має, як правило, владний характер і здійснюється відповідними компетентними державними органами чи службовими особами. Це означає, що держава дозволяє застосовувати норми права тільки своїм компетентним органам або уповноважує на такі дії окремі юридичні особи (громадські організації). Наприклад, профспілкові комітети, ради трудового колективу в межах їх компетенції і т.п.

В сучасний період, при переході до громадянського суспільства і ринкової економі­ки відбувається розширення сфери застосування норм права з боку окремих суб'єктів громадянського суспільства. В нових умовах досить часто фізичні особи мають можливість стати одночасно і юридичними особами. Наприклад, фермер, вищі і середні приватні навчальні заклади і в цілому приватний сектор. В цих випадках застосування правових норм в значній мірі співпадає з такою формою реалізації права як використання. Наприклад, укладання трудового договору при прийнятті на роботу, подача заяви про звільнення з роботи за власним бажанням. Це факти не тільки використання норм права, але і певна стадія застосування норм права. Це яскраво можна проілюструвати на прикладі укладання довогору підряду між громадянами.

По-четверте, застосування норм права означає реалізацію законодавства в правовідносинах. Ця форма реалізації змінює ті чи інші правовідносини. Вона конкретизує юридичні права і обов'язки суб'єктів правовідносин.

Правові відносини безпосередньо пов'язані з юридичними фактами. В зв'язку із цим застосування норм права -- це такий спосіб реалізації права, коли дії норм права зв'язані з конкретними фактами, коли норма застосовується до цих фактів. Поза юридичне значимими фактами, з якими правові норми пов'язують певні юридичні наслідки, неможливе застосування правових норм. Юридичні наслідки пов'язані з виникненням, змінами і припиненням правових відносин.

По-п'яте, застосування норм права відрізняється від інших форм реалізації своїми потребами. Потреби застосування норм права виникають в основному в таких випадках: 1) коли передбачені нормою суб'єктивні права і обов'язки за своїм характером такі, що не можуть виникати у конкретних суб'єктів із їх односторонніх заяв, угод або договорів, а вимагають відповідного індивідуальної о акта державних установ; 2) коли відомий факт правопорушення і потрібно встановити його наслідки або визначити за нього санкцію, 3) коли існують прогалини в національному праві і потрібне застосування аналогії права і закону.

Ці потреби особливо стосуються правопорушень, і застосування правових норм обумовлене необхідністю використання державного примусу, як за факт правопорушення, так і в інших випадках примусу. Державний примус направлений на зміцнення законності і правопорядку. Без застосування норм права неможливо реалізувати саме право. Таким чином можна дати визначення застосування норм пра­ва. Застосування правових норм (правозастосовча діяльність) -- це одна із форм реалізації права, яка має державно-владний організуючий характер компетентних державних органів і уповноважених державою інших суб'єктів суспільних відносин і направлена на зміну, припинення або виникнення правовідносин шляхом видання індивідуальних актів застосування правових норм в певних формах, а також направлена на конкретизацію правового регулювання і охорону соціальних цінностей.

Отже,застосування правових норм має управлінські, соціально-політичні функції, а також виконує профілактичні і виховні завдання. Зміст правозастосовчої діяльності можна розглядати з позицій інтелектуально-вольових характеристик: пізнання, відображення, аналіз, синтез, правове мислення, конструктивні функції і т.п. [7,с. 125-128; 11,с.35-37]

1.2 Основні стадії застосування норм права

Застосування норм права становить складний процес, який включає в себе цілий ряд послідовних та взаємопов'язаних стадій.

Виділяють такі стадії застосування норм права:

1. Встановлення фактичних обставин справи.

На цій стадії суб'єкт застосування норм права повинен зібрати та проаналізувати матеріали, які мають юридичне значення щодо справи і дають можливість уявити найбільш близьку до реальності картину того, що відбулося.

Встановлення фактичних обставин справи виступає, частіше за все, як доказування. У широкому розумінні доказування -- це діяльність суб'єктів, спрямована на встановлення за допомогою юридичних доказів дійсних обставин справи.

З практичного погляду весь процес доказування поділяють на дві частини, а саме: 1) збір та представлення доказів; 2) оцінка доказів та оперування ними у процесі підготовки і винесення акта застосування норм права.

Встановлення фактичних обставин справи здійснюється згідно з принципами відносності, допустимості, достовірності та достатності.

Головна мета першої стадії застосування норм права -- досягнення фактичної істини, тобто відповідності знань щодо фактичних обставин об'єктивній дійсності.

2. Вибір норми права та юридична кваліфікація справи.

На другій стадії процесу застосування норм права встановлюється, на основі змісту якої конкретної норми права повинна розглядатися ця життєва ситуація. Юридична кваліфікація знаходить своє відображення в оцінці відповідних життєвих фактів з погляду їх значення для права та тих наслідків, які набувають сили на основі відповідних правових вимог.

На цій стадії діяльності суб'єкта застосування норм права включає: 1) пошук норми, яка підлягає застосуванню; 2) перевірку правильності тексту того акта, в якому міститься норма, що шукається; 3) перевірку дії норми права в часі, просторі та за колом осіб.

До діяльності суб'єкта застосування норм права на цій стадії необхідно також віднести: 1) визначення всіх тих норм, якими доведеться керуватися протягом усього процесу застосування норм права і на окремих його стадіях; 2) знаходження та перевірку актів тлумачення норм права головної норми і норм, про які йшлося в попередньому пункті; 3) відшукування засобів вирішення справи, коли конкретна норма, яка підходить до встановлених обставин, у законо- давстві відсутня, а відмовити у вирішенні справи на цій підставі заборонено.

3. Перевірка і тлумачення норм права.

Кожну обрану для застосування норму права необхідно досліджувати в таких напрямах: 1) чи діяла норма права в момент, коли відбувались обставини, що досліджуються; 2) чи діє вона на момент розгляду конкретної справи; 3) чи діє вона на території, де розглядається справа; 4) чи розповсюджується її дія на суб'єктів, які пов'язані з цією справою; 5) чи є текст норми, який застосовується, автентичним її офіційно встановленому змісту.

За наявності колізій та прогалин, які можуть зустрічатися у процесі застосування норм права, застосовуються існуючі правила їх подолання, а саме: 1) якщо суперечать один одному акти одного й того ж органу, але видані в різний час, -- застосовується останній; 2) якщо колізійні акти видані одночасно, але різними органами, застосовується акт, який має більш високу юридичну силу; 3) у разі розходження загальнофедеративного акта й акта суб'єкта федеративної держави, то застосовується перший; 4) якщо суперечності виникають між федеральним актом і актом суб'єкта федеративної держави, виданим у межах його компетенції, перевагу має останній; 5) у складній унітарній державі діють аналогічні положення, які зазначені у п. 4 і 5 щодо федеративної держави, тобто за загальним правилом перевага надається актам складної унітарної держави щодо актів існуючих автономних утворень. Винятки становлять лише випадки; коли акти автономних утворень видані в межах їх компетенції; б) якщо існує прогалина у праві, тоді застосовується аналогія закону або аналогія права.

4. Винесення рішення і доведення його до зацікавлених осіб та організацій.

Рішення, яке приймається в результал застосування норм права,-- це найбільш відповідальний акт, тому що: 1) особи, які його приймають, відповідальні за нього перед державою в цілому; 2) відповідальні перед громадянами; 3) від сформульованих у ньому висновків залежить подальший процес розвитку правових відносин.

Отже,залежно від складності справи та характеру норми, яка застосовується, рішення може прийматися таємним голосуванням, відкритим голосуванням, або ж одноособово посадовою особою. Прийняте рішення оформляється шляхом видання акта застосування норм права й оголошується зацікавленим особам



Розділ 2. Класифікація актів застосування норм права

2.1 Поняття і ознаки акта застосування норм права

Акт застосування норм права (правозастосовний акт) -- це індивідуальний правовий акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права (компетентного державного органу або посадової особи), що встановлює (змінює, припиняє) на основі юридичних норм права і обов'язки учасників конкретних правовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за вчинене ними правопорушення. У встановлених законом випадках він оформляється у вигляді письмового документа (акта-документа).

Правозастосовний акт -- вирок, рішення, визначення, висновок тощо (наприклад, нарахування пенсіонеру пенсії; вирок суду у конкретній кримінальній справі) -- результат вирішення юридичної справи і підсумок застосування норм права.

Серед актів застосування норм права слід розрізняти:

- основний акт, в якому виражене рішення юридичної справи в цілому;

- допоміжні акти (проміжні, додаткові, супутні), що оформляються при встановленні фактичних обставин справи, у ході судового процесу, на інших стадіях.

Ознаки акта застосування норм права такі:

1. Приймається на основі нормативно-правового акта і спирається на певну норму права, тобто є законним і обґрунтованим.

2. Виходить від компетентних органів держави в особі їх посадових осіб і являє собою категоричне, офіційно-владне, обов'язкове для виконання веління, яке охороняється примусовою силою держави.

3. Адресується чітко визначеним суб'єктам, тобто є персоніфікованим, індивідуальним.

4. Поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію (виключається поширення на подібні випадки), вичерпує себе одноразовим застосуванням, тобто розрахований на один раз.

5. Має певну, встановлену законом форму документа (наказ, рішення, вирок, розпорядження), якщо це письмовий акт (а їх більшість). Містить чітко позначені реквізити: назву, підпис, дату. Має сувору структуру: вступну, описову, мотивувальну і результативну частини.

6. Може бути оскаржений чи опротестований ким-небудь із зацікавлених осіб.

Акт застосування норм права -- найпоширеніший вид правових актів. Як і нормативно-правовий акт, він має юридичну силу, носить державно-владний обов'язковий характер.

Одночасно правозастосовний акт відрізняється від нормативно-правового акта за низкою зазначених вище ознак: приймається на основі нормативно-правового акта; персоніфікований; поширює норму права на конкретний випадок (одноразовий); містить у собі обов'язок підкоритися -- виконати сформульоване у справі рішення.

Правозастосовний акт, як правило, забезпечує виникнення і розвиток правовідносин у конкретній ситуації. Без таких юридичних фактів не може реалізуватися конкретна правова норма.

Як і нормативно-правовий, правозастосовний акт може виходити від тих самих органів і посадових осіб -- Президента, Кабінету Міністрів, міністерств і відомств України, органів місцевого самоврядування. Наприклад, Верховна Рада України встановлює нове почесне звання «Заслужений діяч юстиції» -- це нормативно-правовий акт. Через три дні видається Указ Президента України про присвоєння конкретній особі цього звання. Це акт застосування норм права. Він індивідуальний. Та сама правова форма може бути наповнена різним змістом. З зазначених двох форм права -- закону і указу -- лише закон має нормативний характер.

Однак у форму указів Президента України можуть убиратися як нормативно-правові акти, так і індивідуальні розпорядження -- залежно від змісту (див. про укази Президента України в главі «Державні органи влади України»). [1,с.39]

2.2 Види актів застосування норм права

Підсумком правозастосовчій діяльності виступають акти застосування права. Вони фіксують основні висновки, отримані на інших стадіях правозастосування.

Акти застосування як державно-владні веління забезпечують чинність закону. Його перетворення в життя. Вони являють собою необхідний і найважливіший елемент правової системи держави.

Акт застосування є одним з видів правових актів, що характеризується визначеними специфічними рисами. По-перше, акт застосування виходить від компетентних органів, тому і сам носить державно-владний характер, охороняється їм і забезпечується державою в його реалізації. По-друге, він носить конкретно-індивідуальний характер, оскільки адресований конкретним суб'єктам, указує на те, хто при даній ситуації має суб'єктивні права і юридичні обов'язки і якими і т.д. По-третє, акт застосування права має визначену встановлену законом форму.

Кожен акт застосування права є актом - документом. У ньому є текст, що складається відповідно до вимог використання юридичної термінології, чітких юридичних конструкцій. Згодом виробляються й одержують закріплення в нормативних актах і в звичаях практики типізовані, стандартні формуляри актів -документів, що упорядковують юридичну роботу, вносять у неї необхідну визначеність, юридичну і документальну строгість. Особливості правозастосовчіх актів, вимоги до них вивчаються в спеціальних юридичних науках, раніше науках процесуального права - кримінального, цивільного, адміністративного.

Акт правозастосування є різновидом поняття "акт керування" і використовується як для характеристики дії відповідного органа, так і форми вираження цієї дії. Причому в сфері керування такою формою можуть бути і відповідні документи й усні індивідуально-конкретні веління - результат правозастосовчій діяльності.

Правозастосовчі акти можна розділити на групи. Вчені останнім часом починали багато спроб виділити й описати окремі групи актів. Широке поширення одержало поділ на групи вченим Ш.Берени, що дав характеристику їхньої системи в області посібника народним господарством: а) "Власницькі" акти керування; б) владні акти в області застосування права; в) акти прямого здійснення центрального посібника; г) координаційні акти; д) орієнтовані індивідуальні акти.

Такі класифікації носять локальний характер і не можуть представити всю систему застосовних актів органів державного керування в цілому. В основу єдиної класифікації повинні бити покладені всі чотири правила розподілу обсягу поняття: а) наявність того самого підстави; б) рівність обсягу членів класифікації обсягу класифікуємого класу; в) необхідність взаємного виключення один одним окремих членів класифікації; г) логічна безперервність розподілу на класи.

Також в основу поділу актів на види можуть бути покладені всілякі ознаки. До числа таких ознак можна віднести: а) ціль правозастосовчого акта; б) сферу використання; в) характер регульованих відносин; г) характер відображення змісту норми права в змісті правозастосовчого акта; д) ступінь відображення нормативного веління в змісті правозастосовчого акта; е) орган, що видає правозастосовчій акт; ж) спосіб прийняття акта; з) особливості змісту акта; і) форма вираження.

Акти застосування права можуть бути всілякими. У зв'язку з цим їх можна класифікувати (об'єднати в групи) по різних підставах: за формою можна виділити: укази, вироки, рішення, постанови, накази і т.д.; по суб'єктах їхній що видає розрізняються: акти державних органів і громадських організацій; акти органів влади і виконавчо-розпорядницьких органів; акти вищих органів влади і керування і місцеві органи; акти органів правосуддя, прокуратури, нагляду і контролю; одноособові і колегіальні; у залежності від змісту суспільних відносин і застосовуваних до них норм права правозастосовчі акти варто підрозділяти на регулятивні і правоохоронні.

Такі акти виконують різні функції в механізмі правового регулювання.

Регулятивні акти спрямовані на конкретизацію правомочностей, на позитивні дії уповноважених суб'єктів, а також конкретизацію юридичних обов'язків.

Правоохоронні акти забезпечують головним чином регулятивні відносини, спрямовані на охорону прав, воль і інтересів різних суб'єктів. Їхнім змістом, як правило, є: вимоги усунути правопорушення, владний наказ виконати юридичний обов'язок, або виражають примусовий захід.

* по своєму юридичному значенню акти застосування права розрізняють основні і допоміжні. Основні акти - це акти, що містять веління, що виражає кінцеве рішення юридичної справи (вирок, рішення суду). Допоміжні - це акти, що містять розпорядження, що підготовляють видання основних чи ж спрямовані на них здійснення (різні акти нагляду і контролю, акти слідчих дій);

Резолютивна частина повинна містити остаточний висновок правозастосовчого органа, указівка на ті наслідки, що випливають із закону і даного правозастосовчого акта. Правозастосовчій акт набуває законної сили в цілому, а не однією лише резолютивною частиною. Усі складові частини знаходяться в нерозривній єдності. Разом з тим, кожна з них має відносно самостійне значення:

*у залежності від дії в часі правозастосовчі акти поділяються на: акти однократної дії (штрафи) і триваючі (реєстрація шлюбу, зарахування до ВУЗУ);

*по предметі правового регулювання розрізняють акти кримінально-правові, цивільно-правові, процесуальні і матеріальні;

*відповідно до того, які юридичні наслідки викликають акти застосування (а вони є юридичними фактами) їхній можна розділити на: правообразуючі, правозмінюючі і правоприпинені. Такий розподіл є умовним, оскільки той самий акт може викликати всі зазначені наслідки;

*по тому, на яке коло осіб поширюють своя дія акти застосування розрізняють: загальної дії й індивідуальні;

*за зовнішньою формою вираження правозастосовчі акти можуть бути усними і письмовими;

*у правозастосовчих актах по-різному відбивається зміст норми права: диспозиція і санкція.

*по ступені відображення нормативного веління в змісті актів: а) первинні б) виробничі в) змішані

* по сферах використання: а) господарські б) соціально-культурні в) адміністративно-політичні.

Виявлення ефективності правозастосовчого акта зв'язано з визначенням цілей видання даного акта, результатів його дії, порівняння результатів з цілями і неминучими витратами. Повна ефективність правозастосовчого акта досягається, коли всієї його мети, і найближчі і віддалені, і кінцеві, досягнуті з мінімальним збитком для суспільства, невеликими економічними витратами, в оптимальний термін.

Будь-яка діяльність плідна й ефективна, коли здійснюється з повним розумінням справи. Правозастосування також завжди зв'язане з з'ясуванням змісту правових вимог. Основними вимогами до правозастосовчих актів є:

*ЗАКОННІСТЬ - означає, що при рішенні конкретного випадку правозастосовчій орган повинний ґрунтуватися на визначеній нормі права (їх сукупності) прямо стосовної до розглянутої справи, строго і неухильно випливати її точному змісту, а також діяти в строгих рамках своєї компетенції, не привласнюючи собі повноважень, що не зафіксовані в законі.

Немаловажне значення має також строге дотримання передбаченого законом порядку розгляду справи і винесення рішення, установленої форми акта застосування права.

* ОБҐРУНТОВАНІСТЬ - це означає, що: 1. Повинні бути виявлені всі стосовні до справи факти; 2. Такі факти повинні бути ретельно й об'єктивно вивчені і визнані достовірними; 3. Усі недоведені і сумнівні факти не повинні бути прийняті в увагу і відкинуті.

Обґрунтованість - це підтвердженість справи перевіреними і достовірними доказами.

*ДОЦІЛЬНІСТЬ. Проблема доцільності в праві має два самостійних аспекти. З однієї сторони закон, виражаючи волю народу, сам по собі доцільний. Він містить вимоги, що з погляду законодавця є найбільш доцільним рішенням питання. Тому найбільш точне і послідовне здійснення закону, є в той же час найбільш доцільне рішення питання, найкраще досягнення тієї мети, що ставив перед собою законодавець при його виданні. Неприпустимо прикривати порушення законності з посиланнями на доцільність.

Другий аспект доцільності в праві - це відповідність діяльності особи в рамках закону конкретним умовам місця і часу, найбільш доцільне здійснення норми в конкретній життєвій ситуації. Норма права в силу свого загального характеру не може врахувати всі особливості кожного конкретного випадку, але звичайно дає можливість виконавцю враховувати їх. У межах утримуючий правозастосовчій акт варто вибирати найбільш ефективне рішення, максимально повно і правильно відбиває зміст закону і мети правового регулювання. При цьому, чим більше можливостей дає акт для прояву ініціативи і самостійності, тим більше значення набуває ця вимога.

Орган, застосовуючий акти, одноманітно і неухильно виконуючи юридичні розпорядження, повинний у той же час діяти ініціативного максимальним обліком особливостей місця і часу виконання, розумно розподіляючи кадри і т.д.

* СПРАВЕДЛИВІСТЬ - це вимога до актів застосування права, відбиває ідею про соціальну справедливість суспільства, означає усвідомлення правильності рішення справи з погляду інтересів народу і держави, переконаність особи, що застосовує право, а також навколишніх у тім, що прийняте рішення служить інтересам ,, а також найбільше и і послідовно відповідає потребам і інтересам окремих громадян, колективів, колективів підприємств, заснувань.

Справедливість акта застосування права - це відповідність суспільної думки про прийняте рішення самому рішенню, тісна погодженість змісту рішення з моральними переконаннями суспільства. Від того наскільки переконливо і морально виправдане рішення компетентного органа багато в чому залежить його авторитет, виховна дія. Робота державного апарата не може замкнутися лише межами юридичної значимості фактів. Моральна сторона, моральна оцінка случаючи, належного дозволу, повинні обов'язково враховуватися при застосуванні права. [12,с. 126-128; 18, с. 264-269]

юридичний право соціальний

2.3 Загальна характеристика застосування норм права

Основний зміст професійної діяльності тих юристів, які є посадовими особами, становить якраз застосування ними правових норм. Тому саме у даній темі (зрештою, й у наступній) зосереджуються хіба що не найбільш значущі для практичної юридичної роботи загальнотеоретичні положення.

Застосування правових норм -- це організаційно-правова діяльність компетентних органів, уповноважених на це громадських об'єднань або їх службових осіб, яка полягає у встановленні піднормативних формально обов'язкових індивідуальних правил поведінки персоніфікованих суб'єктів з метою створення умов, необхідних для реалізації ними таких норм.

Соціальна сутність правозастосовної діяльності -- встановлення (або зміна чи припинення) зв'язків (взаємин, відносин) між тими суб'єктами права, котрі мають реалізувати юридичну норму.

Основні риси правозастосовної діяльності:

у передбачених законодавством випадках вона виступає необхідною організаційною передумовою реалізації правових норм, внаслідок чого її соціальним призначенням є організація певних суспільних відносин;

являє собою діяльність тільки державних органів і уповноважених на це державою громадських об'єднань, оскільки мусить мати державно-владний характер;

набуває юридично значущого характеру насамперед тому, що відносини, які виникають, змі­нюються або припиняються у результаті такої

діяльності, мають вигляд взаємних юридичних прав і обов'язків певних суб'єктів;

такі відносини, зв'язки встановлюються шляхом ухвалення (на основі правових норм і відповідно до конкретних життєвих ситуацій) індивідуальних формально обов'язкових рішень (велінь, приписів) щодо персоніфікованих суб'єктів. Прийняття таких рішень є визначальним елемен том, серцевиною змісту празозастосовної діяльності;

правозастосування становить собою юридично значущу діяльність ще й тому, що відбувається воно тільки на підставі юридичних норм і в порядку, передбаченому ними;

це своєрідний процес (процедура), який регламентований спеціальними (процедурно-процесу­альними) нормами і складається з певних послідовних стадій;

підпорядковується певним загальним вимогам, які забезпечують її правомірність, справедливість та ефективність;

інтелектуально-юридичні результати правозастосування, тобто відповідні владні рішення, фіксуються, проявляються зовні у певній встановленій законодавством формі -- в актах засто­сування права (правозастосовних актах). [9,с.64-71; 4,с. 188-192]



Розділ 3. Вимоги до застосування норм права, прогалини в праві та способи їх усунення

3.1 Поняття та основні риси застосування

Основні вимоги правильного застосування норм права - система правил (принципів і норм), що підлягають виконанню в процесі правозастосовної діяльності.

Основні вимоги правильного застосування норм права:

1. Правова законність - належне додержання юридичної підстави справи: а) засновувати рішення справи на конкретній нормі права чи сукупності норм, які прямо стосуються справи; б) діяти в межах своєї компетенції; не виходити за межі повноважень, передбачених законом; в) не ухилятися від застосування норми, коли виникають обставини, передбачені нею; не припиняти дії норми з будь-якого приводу (застарілість, невідповідність місцевим умовам та ін.) або під впливом особи (органу), що не уповноважена на те законом; г) діяти відповідно до встановленої процедури і дотримуватися форми правозастосовного акта, що передбачена законом (акт повинен мати належні реквізити).

2. Обґрунтованість - всебічне і повне дослідження всіх фактичних обставин справи: а) виявляти всі факти, що стосуються справи; б) ретельно і неупереджено (об'єктивно) вивчати факти, встановлювати їх вірогідність, доводити їх відповідно до процедури, передбаченої процесуальним законом; в) відкидати всі сумнівні факти і факти, що не стосуються справи.

3. Доцільність - вибір оптимального шляху реалізації норми в конкретній життєвій ситуації: а) у межах змісту норми вибирати рішення, яке найповніше і найправильніше відображає зміст закону і досягає мети; б) враховувати, що норма права не містить усіх особливостей кожної життєвої ситуації і діяти у відповідності з конкретними життєвими умовами місця і часу вирішення справи, її індивідуальними особливостями; в) зважати на соціальну значущість застосовуваної норми, її відповідність "духу" права, однак не приймати рішення, яке суперечить закону (contra legem) або в обхід закону (praeter legem).

4. Справедливість - відповідність між діянням і винесеним рішенням у справі: а) неупереджено (об'єктивно) ставитися до дослідження обставин справи, до осіб, що беруть участь у ній до остаточного рішення; б) приймати рішення, що узгоджується з принципами моралі, загальнолюдськими цінностями, із власними моральними переконаннями та суспільства в цілому - у тому випадку, коли законом передбачені різні варіанти вирішення (тобто коли встановлені відносно визначені й альтернативні санкції).

Отже,дотримання вимог правильного застосування права має істотне значення для зміцнення правопорядку, надійності права і стабільності правової системи суспільства. [19,с.78-95; 3,с. 23-29]

3.2 Способи усунення прогалин в праві

Прогалини у праві -- це повна чи часткова відсутність у чинному законодавстві необхідних юридичних норм.

У процесі аналізу наявності прогалин у праві повинні бути враховані два основних фактори:

1) фактичні обставини повинні знаходитись у сфері правового регулювання;

2) відсутність у законодавстві норми права, яка б регулювала дані фактичні обставини.

У юридичній літературі виділяють об'єктивні та суб'єктивні причини існування прогалин у праві:

-- неврегульованість тих суспільних відносин, які потребують правового регулювання;

-- поява нових суспільних відносин;

-- технічні прорахунки законодавця у процесі підготовки нормативно-правових актів.

Прогалини у праві можуть бути усунені шляхом їх ліквідації чи подолання. [17, с. 45-47; 5,с. 94-96 ]

Усунення прогалин має місце у процесі правотворчої діяльності шляхом прийняття нових норм права.

Подолання прогалин можливе у процесі правозастосовчого процесу за допомогою застосування аналогії.

Розрізняють аналогію права та аналогію закону.

Аналогія закону -- рішення конкретної юридичної справи на основі правової норми, розрахованої не на даний, а на подібний випадок.

Аналогія закону дає можливість вирішувати конкретну життєву ситуацію при відсутності норми, яка її безпосередньо регламентує, на основі іншої норми цієї ж або іншої галузі права, яка регулює аналогічні чи близькі за змістом відносини.

У процесі застосування аналогії закону має бути дотримано ряд вимог:

1) спочатку потрібно визначити, що ситуація, яка потребує вирішення має юридичний характер та повинна бути розв'язана за допомогою правових засобів;

2) необхідно переконатись, що у законодавстві відсутня норма, яка безпосередньо може регулювати даний випадок та на основі якої можна вирішити справу;

3) визначити норму права, яка регулює аналогічні випадки, та на її основі вирішити справу;

4) дати мотивоване обґрунтування причин застосування аналогії саме у даному конкретному випадку.

Застосування аналогії закону повинно здійснюватись з дотриманням певних принципів:

1) Законності, тобто прийняття рішення повинно здійснюватись у межах повноважень органу правозастосування, за процедурою, встановленою законом, та у передбаченій законом формі.

2) Обгрунтованості -- даний принцип вимагає застосування аналогії закону лише на основі знань про об'єктивно істинні юридичні факти, які передбачені гіпотезою норми права.

3) Доцільності -- потрібно вибрати саме ту норму, яка найефективнішим та найоптимальнішим способом дасть можливість досягти мети правового регулювання.

Застосування аналогії закону не є способом довільного вирішення справи. Прийняття рішення здійснюється відповідно до державної волі, яка відображена як у правовій системі в цілому, так і в окремих правових нормах, що регламентують аналогічні відносини. За допомогою аналогії закону органи правозастосування не ліквідують прогалини у праві, а лише їх долають.

Інститут аналогії закону не застосовується в адміністративному та кримінальному праві.

Аналогія права -- це вирішення конкретної юридичної справи на основі загальних принципів права (справедливості, рівності перед законом та судом тощо). Даним шляхом можливо ліквідувати прогалини у праві за умови відсутності норми права, яка б регулювала даний вид суспільних відносин, чи аналогічні випадки у всіх суміжних галузях права. [20,с.16-24; 6, с. 65-67]



Висновки

Отже, узагальнюючи опрацьований матеріал зробимо наступні висновки.

1. Застосування права - це особлива форма його реалізації, під якою розуміють державно-владну, організаційну діяльність компетентних державних органів, уповноважених на те громадських об"єднань та посадових осіб з реалізації правових норм стосовно конкретних життєвих випадків через винесення індивідуальних правових наказів (приписів). Вона полягає у встановленні формально обов"язкових правил поведінки індивідуального характеру з метою забезпечення необхідних умов для належної реалізації юридичних норм.

2. Характерними рисами застосування правових норм є також те, що:

- воно здійснюється у певних процесуальних формах;

- процес застосування правової норми складається з ряду чітко визначених стадій і завершується виданням передбаченого законодавством правозастосувального акту, в якому фіксуються індивідуально-конкретні правові приписи;

- правозастосувальна діяльність базується на чітко визначених принципах законності, обґрунтованості, доцільності, що забезпечує її правомірність, справедливість та ефективність;

- правозастосовча діяльність має активний творчий характер;

- чинні нормативно-правові акти закріплюють процедуру право застосовної діяльності, вимоги до неї, коло суб"єктів та їхню компетенцію тощо.

3. В юридичній літературі не має єдиного підходу щодо стадій застосування права. Але, більшість дослідників виділяють наступні стадії застосування норм права:

- вивчення і аналіз фактичних обставин справи, встановлення юридично значимих фактів та їх оцінка;

- вибір нормативного акта відповідної норми права, яку належить застосувати до них;

- перевірка дійсності і правильності тексту, визначення меж дії та юридичної сили правової норми;

- аналіз змісту і тлумачення правової норми;

- прийняття рішення по справі і оформлення в індивідуальному акті застосування правових норм;

- доведення цього рішення до суб"єктів, яких вони стосуються, і його виконання, використання або дотримання.

4. Акт застосування права - це індивідуальний правовий акт державного характеру, прийнятий компетентним органом у встановленій законодавством формі, з конкретної справи, стосовно конкретного суб"єкта і підверджує, встанолює, змінює або припиняє його права чи обов"язки.

5. Правозастосувальні акти як правило мають наступну структуру: вступна частина, констатуюча , мотивувальна та резолютивна частина.

6. Вимоги до застосування норм права - це юридичні правила (умови), за допомогою яких правозастосовний орган (суд, адміністрація державних органів та ін.) втілює в життя принципи права. Загальними вимогами, або принципами застосування правових норм є законність, обґрунтованість доцільність та справедливість.

7. Прогалини в праві виникають, як правило, там, де є суперечливість норм однакової сили, коли одна з них "знищує" іншу.

8. Прогалини в законодавстві повинні усуватися в процесі правотворчості шляхом внесення змін і доповнень до законів, видання нових, досконаліших юридичних актів.



Список використаних джерел

1. Конституція України:чинне законодавство зі змінами та допов.станом на 5 вересн. 2012р.:(ОФІЦ. ТЕКСТ). -К.: Паливода А. В., 2012.-64с.-(Закони України)

2. Загальна теорія держави і права / За заг. ред. В. В. Копейчикова. - К., 1997.- с. 224

3. Загальна теорія держави та права: Підручник. - К.: Кондор, 2005.-293 с.

4. Котюк В.О. Теорія права. - К., 1996. - с. 376

5. Комаров С.А., Малько А. В. Общая теория государства и права. - М., 1999. - с. 381.

6. Кельман М. С., Мурашин О. Г.. Загальна теорія держави та права: Підручник. - К.: Кондор, 2006. - 477 с.

7. Охримович Ю. Теорія права. - К., 2000. - С.97.

8. Рабінович П. М. Основи загальної теорії держави та права. - К., 1994.- с. 393.

9. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.-- К.: Атіка.-- 2001.-348 с.

10. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. -- Харків: Консум, 2001. -- 656 с.

11. Сорокін В.Д. Метод правового регулювання. - М., 1996.-293 с.

12. Теорія держави і права у схемах і визначеннях: / Бабкіна О.В., Волинка К.Г. - К.- 2004.- 144 с.

13. Теорія держави та права: Підручник / За ред. С. Л. Лисенкова. - К.: Хрінком Інтер, 2005. - 448 с.

14. Теорія держави та права: Посіб. Для підготов. До іспитів / С.М. Тимченко, Р.А. Калюжний, Н.М. Пархоменко, С.М. Легша.-2-ге вид. виправ. Та перероб.- К.:Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006.- 176с.

15. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Хрестоматия. -М., 1998

16. Загальна теорія держави і права - М.В.Цвік - Харків: Право, 2002. - 432с.

17. Теорія держави і права.Скакун О.Ф. / Харків 2001.-558 с.

18. Федоренко Г. О. Теорія держави і права: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. -- К.: КНЕУ, 2006. -- 232 с.

19. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. - М, 1996.-248с.

20. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Хрестоматия. -М., 1998.-254с.

21. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. - М, 2002.-384с.

22. Размещено на Allbest.ru

...