Правові засоби вирішення міжнародних спорів

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Поняття і види міжнародних спорів

У міжнародному праві немає загальновизнаного визначення поняття «міжнародний спір. Утім у сучасній теорії склався загалом єдиний підхід до визначення змісту цього поняття. Він ґрунтується на практиці Міжнародного Суду, який під міжнародним спором розуміє конфлікт правових поглядів, що об'єктивно існує до початку розгляду справи. Це означає, що для наявності спору недостатньо констатації самої лише різниці в поглядах сторін із питання права чи факту або ж їхніх інтересів. Така розбіжність повинна бути об'єктивно виражена в офіційних діях, принаймні однієї з них.

Отже, міжнародний спір можна визначити як формально (об'єктивно) виражену суперечність між суб'єктами міжнародного права з питання факту або права. Міжнародний спір -- це юридичний факт, констатація наявності якого вимагає від його учасників та інших заінтересованих суб'єктів міжнародного права реалізації принципу мирного вирішення міжнародних спорів.

Не існує універсальної класифікації міжнародних спорів. Кожний договір має свою унікальну класифікацію, що зазвичай служить двом цілям: визначити, які спори підпадають під дію цього договору; встановити, які мирні засоби слід застосовувати для врегулювання певних видів спорів. Наприклад, Конвенції 1899 і 1907 років про мирне вирішення міжнародних спорів рекомендують державам-учасницям для врегулювання «серйозної незгоди або конфлікту» вдаватися до мирних послуг або посередництва; при «розходженнях міжнародного характеру, що не зачіпають їхньої честі або життєвих інтересів та випливають із різниці в поглядах на питання факту» -- створювати слідчу комісію; арбітраж рекомендується як найбільш ефективний і справедливий спосіб вирішення «питань юридичного характеру, особливо при тлумаченні або застосуванні міжнародних конвенцій».

У міжнародному праві та доктрині досить поширений поділ спорів на юридичні (правові) та політичні (неправові). Вважається, що предметом правового спору є конфлікт сторін щодо тлумачення або застосування існуючої міжнародно-правової норми. Коли ж спір зводиться до вимоги однієї зі сторін змінити зміст чинної норми, він не є правовим. Мета такої класифікації -- виокремити спори, які здатен вирішити суд як орган, що за своєю природою тільки застосовує право, але не створює його. Утім ця класифікація вважається занадто академічною через відносний характер відмінності між цими видами спорів. Дійсно, навряд чи міжнародний спір може бути виключно правовим, тому що він завжди має політичний вимір; з іншого боку, зіткнення політичних інтересів суб'єктів міжнародного права має вирішуватися на основі норм міжнародного права.

1) за ступенем безпеки для міжнародного миру;

2) за об'єктом або предметом спору (політичні, юридичні, економічні, соціальні, військово-політичні);

3) за просторовим розповсюдженням (локальні, регіональні, глобальні);

2. Правові засоби вирішення міжнародних спорів

Чинне міжнародне право не знає немирних (силових) засобів врегулювання міжнародних спорів. Про врегулювання спорів за допомогою сили можна говорити, наприклад, у політичній площині. З правового погляду кожен випадок застосування сили (зокрема, військової) щодо іншої держави може бути або правомірним, насамперед як відповідь на порушення міжнародно-правових зобов'язань, або неправомірним, тобто становити правопорушення. У кожному з цих випадків застосовуються норми, що регулюють використання сили в міжнародних відносинах.

У чинному конвенційному міжнародному праві визначення поняття «мирний засіб (спосіб, метод, процедура) вирішення (врегулювання, залагодження) міжнародного спору» здійснюється шляхом наведення переліку конкретних мирних засобів або ж зазначається, що це засоби, які виключають застосування примусу в будь-якій формі. Засіб вирішення міжнародного спору можна визначити як певну послідовність дій сторін міжнародного спору й інших суб'єктів міжнародного права (процедуру), на яку погодилися сторони спору та реалізація якої покликана привести до врегулювання спору, тобто усунути об'єктивно виражений конфлікт позицій спірних сторін із питань, що становили його предмет.

Загальне міжнародне право не зобов'язує держави звертатися до конкретного засобу вирішення спорів і надає державам -- учасницям спору право вільно обирати засоби його вирішення. Статут ООН закріпив цей принцип у ч. 1 ст. 33: сторони, які беруть участь у будь-якому спорі, продовження якого могло б загрожувати підтриманню міжнародного миру та безпеки, повинні насамперед старатися вирішити спір шляхом переговорів, обслідування, посередництва, примирення, арбітражу, судового розгляду, звернення до регіональних органів або угод чи іншими мирними засобами за своїм вибором.

У міжнародно-правовій доктрині найпоширенішим є поділ мирних засобів вирішення міжнародних спорів на дипломатичні (політичні) та правові (судові). До дипломатичних належать переговори, добрі послуги, посередництво, обслідування та примирення, до правових -- арбітраж і судовий порядок. Усі засоби, крім переговорів, передбачають залучення третьої сторони, що зобов'язана запропонувати свій варіант вирішення спору. Основні відмінності цих двох типів засобів вирішення спорів полягають у такому: а) правовим засобам притаманне ухвалення рішення на основі міжнародного права; політичний засіб дозволяє занадто вільне тлумачення міжнародного права або встановлення спірними сторонами нової норми, а тому компроміс сторін є необхідною умовою; б) правовий засіб передбачає прозорі та публічні процедури, третя сторона є незалежною від стороннього впливу, насамперед спірних сторін; для політичних засобів конфіденційність зазвичай є умовою досягнення рішення, оскільки політична воля сторін надзвичайно залежна від суспільної думки; в) рішення, запропоноване в результаті застосування правового засобу, завжди юридично обов'язкове для сторін; рішення, досягнуте в рамках політичного засобу, переважно є рекомендаційним.

Твердження, що юридичні спори нібито повинні вирішуватися виключно правовими засобами, а неправові -- політичними, є хибним. Вибір мирного засобу далеко не завжди пов'язаний із переважанням у спорі політичних або правових моментів, оскільки багато що залежить від обставин конкретного спору (наприклад, невизначеність змісту норм міжнародного права, що мають застосовуватися при врегулюванні спору; різниця в релігійних, культурних, ідеологічних і політичних цінностях держав -- учасниць спору; роль третьої сторони у вирішенні суперечки; обов'язковість рішення для сторін спору; конфіденційність процедури врегулювання; вартість процесу врегулювання; можливість використання інших засобів мирного врегулювання).

Таким чином, основними джерелами мирних засобів розв'язання міжнародних спорів є:

* конвенція "Про мирне вирішення міжнародних суперечок" 1907 р.;

* Статут ООН 1945 р.;

* Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р.;

* принципи врегулювання спорів та Положення процедури НБСЄ з мирного врегулювання спорів 1991 р.

3. Міжнародні економічні спори

Специфіка вирішення міжнародних економічних спорів пов'язана з неоднорідністю міжнародних економічних відносин. Економічні суперечки між державами вирішуються на основі міжнародного права, як і інші міждержавні суперечки. Значну роль у вирішенні економічних суперечок відіграють міжнародні організації. Але так як міжнародне економічне співробітництво здійснюється переважно у взаєминах між приватними особами різних держав, то вирішення спорів між ними має серйозне значення для стабільності та ефективності міжнародної економічної системи.

Спори між фізичними і юридичними особами різних країн відносяться до національної юрисдикції. Вони можуть розглядатися судами (загальної юрисдикції або арбітражними) держав або міжнародними комерційними арбітражами (МКА). міжнародний спір інтернаціональний законодавство

МКА засновується за національному праві і керується ним у своїй діяльності. Визначення «міжнародний» відноситься лише до характеру розглянутих спорів - господарські спори міжнародного характеру між приватними особами. Деякі МКА стали високоавторитетними центрами розгляду міжнародних економічних спорів. До них відносяться Арбітражний суд Міжнародної торгової палати (Париж), Лондонський міжнародний третейський суд, Американська арбітражна асоціація (Нью-Йорк), Арбітражний інститут Стокгольмської торговельної палати та ін. У Росії - це Міжнародний комерційний арбітражний суд і Морська арбітражна комісія при Торгово-промислової палаті Російської Федерації.

Функції міжнародного економічного права в галузі вирішення міжнародних комерційних спорів полягають у наступному: а) уніфікація арбітражних процесуальних норм з метою забезпечення однаковості у процедурі розгляду міжнародних комерційних спорів у арбітражах різних держав; б) створення міжнародно-правової основи для визнання і примусового виконання рішень арбітражу одного держави на території інших держав; в) створення спеціалізованих міжнародних центрів з розгляду комерційних суперечок.

Цілям уніфікації арбітражних процесуальних норм служить ряд міжнародних актів, підготовлених в рамках ООН. Під егідою Економічної комісії ООН для Європи була підготовлена і прийнята в Женеві в 1961 р. Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж, яка містить правила щодо формування арбітражу, порядку розгляду справи, винесення рішення. Комісія ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) підготувала Типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж, який був прийнятий резолюцією Генеральної Асамблеї ООН в1985 р. і рекомендований державам у якості моделі національного закону.

Особливо складна і важлива проблема примусового виконання рішення іноземного арбітражу в разі ухилення однієї із сторін від його виконання. Вирішується ця проблема за допомогою міжнародного економічного права. У 1956 р. на конференції ООН у Нью-Йорку була прийнята Конвенція про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень.

Напрямком співпраці держав є також створення спеціалізованих міжнародних центрів для вирішення певних видів господарських спорів, що мають особливе значення для розвитку міжнародних економічних відносин. Так, на основі Вашингтонської конвенції про дозвіл інвестиційних спорів між державами та іноземними особами 1965 р. був заснований Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних спорів (МЦВІС).

4. Загальна характеристика законодавства, що регулює спори у сфері зовнішньоекономічної діяльності

В Україні уже створені певні правові основи розгляду і розв'язання ек. спорів, які закріплені насамперед у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. У сьомому розділі цього Закону «Порядок розгляду спорів у зовнішньоекономічній діяльності» (статті 38--39), зокрема, записано, що спори, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності, можуть розглядатися судовими або арбітражними органами України, іншими органами вирішення спорів за вибором сторін спору, якщо це прямо не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними угодами.

Будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на його виконання, можуть бути предметом розгляду в органах суду України, якщо одна зі сторін у справі є фізичною особою або державою. У випадку, коли сторонами у справі виступають юридичні особи, такі спори розглядаються в арбітражних судах.

Міжнародні спори, які можуть виникнути в результаті дій України, вирішуються у погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права.

Постановою Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. були поставлені відповідні завдання перед рядом державних органів. Зокрема було рекомендовано Торгово-промисловій палаті України створити зовнішньоекономічний третейський суд. Такий суд було створено. Водночас з ініціативи і за участі Торгово-промислової палати України були розроблені і 24 лютого 1994 р. прийняті Закон «Про міжнародний комерційний арбітраж», а також Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України та Положення про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України.

Названі вище закони та положення і створюють основну правову базу вирішення спорів, які виникають у процесі здійснення зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних зв'язків.

5. Порядок розгляду спорів у зовнішньоекономічній діяльності

Стаття 38. Розгляд спорів, що виникають у процесі зовнішньоекономічної діяльності

Спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України. (Стаття 38 із змінами, внесеними згідно із Законами N 68/95-ВР від 15.02.95, N 762-ІУ від 15.05.2003)

Стаття 39. Спори, що виникають при застосуванні цього Закону

Будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на виконання цього Закону, можуть бути предметом розгляду:

- в суді України, якщо одна із сторін у справі - фізична особа та/або держава; (Абзац другий частини першої статті 39 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-ІУ від 15.05.2003)

- в господарських судах, якщо сторонами у справі виступають юридичні особи. (Абзац третій частини першої статті 39 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-ІУ від 15.05.2003)

Міждержавні спори, які можуть виникнути в результаті дій України при застосуванні цього Закону, вирішуються у погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права.

6. Основні положення Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»

У преамбулі до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р. зазначено, що цей Закон виходить з визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, і необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку; враховує положення про такий арбітраж, які є в міжнародних договорах України, а також у типовому законі, прийнятому в 1985 р. Комісією ООН з права міжнародної торгівлі і схваленому Генеральною Асамблеєю ООН для можливого використання державами у своєму законодавстві.

Названий вище Закон складається з восьми розділів, в яких об'єднано 35 статей.

У першому розділі Закону «Загальні положення» (статті 1--6) визначаються сфера його застосування, терміни та правила їх тлумачення, а також інші питання. Зокрема, як випливає зі ст. 1 даного розділу, цей Закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо він знаходиться на території України. Однак положення, передбачені статтями 8, 9, 35 і 36 цього Закону, застосовуються і в тих випадках, коли арбітраж знаходиться за кордоном. Зазаначається перелік спорів, які можуть за угодою сторін передаватися до міжнародного комерційного арбітражу. У ст. 2 Закону дається визначення термінів та правила їх тлумачення.

Розділ другий «Арбітражна угода» (статті 7--9) містить передусім норми, які визначають її суть. Арбітражна угода -- це угода сторін про передання до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер.

У третьому розділі «Склад третейського суду» (статті 10, 11) регулюють питання, пов'язані з кількістю та призначенням арбітрів, підставами для їх відбору та ін. Так, сторони можуть на власний розсуд визначити кількість арбітрів. Якщо вони цього не зроблять, то призначаються три арбітри. У статтях 13--15 цього розділу регулюються питання щодо процедури відводу арбітра, припинення його повноважень та призначення нового арбітра.

Четвертий розділ має назву «Компетенція третейського суду» статті 16--17). У ст. 16 цього розділу зазначається, що третейський суд може сам прийняти постанову про свою компетенцію, в тому числі стосовно будь-яких заперечень щодо наявності або дійсності арбітражної угоди.

Розділ п'ятий «Арбітражне провадження» (статті 18--23) містить норми, що стосуються однакового ставлення до сторін, визначення правил процедури, місця арбітражу, мови провадження та інших питань.

Розділ шостий «Винесення арбітражного рішення та припинення розгляду» (ст. 28--33) регламентує питання, пов'язані з винесенням арбітражного рішення та припиненням арбітражного розгляду.

У розділі сьомому «Оспорювання арбітражного рішення» (ст. 34) закріплена норма, яка стосується подання клопотання про скасування як виняткового засобу оспорювання арбітражного рішення.

І останній, восьмий розділ «Визнання та виконання арбітражних рішень» (ст. 35--36). У ст. 35 цього розділу, зокрема, зазначено, що арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно винесено, визначається обов'язковим і в разі подання до компетентного суду письмового клопотання виконується.

7. Правовий статус Міжнародного комерційного арбітражного суду та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України

До постійно діючих арбітражних установ відповідно до ст. 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» належать Міжнародний комерційний арбітражний суд та Морська арбітражна комісія при Торгово-про­мисловій палаті України. Їх правовий статус визначається відповідними Положеннями.

Міжнародний комерційний арбітраж при Торгово-промисловій палаті України є самостійною постійно діючою арбітражною установою (третейським судом), що здійснює свою діяльність згідно із Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Торгово-промислова палата України затверджує регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду, порядок обчислювання арбітражного збору, ставки гонорарів арбітрів та інші витрати суду, сприяє його діяльності.

До Міжнародного комерційного арбітражного суду можуть за угодою сторін передаватися на вирішення: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін спору знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їхніми учасниками, а так само їхні спори з іншими суб'єктами права України.

Зовнішньоекономічні відносини, спори з яких можуть бути передані на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду, стосуються, зокрема, відносин купівлі-продажу (поставки) товарів, виконання робіт, надання послуг, обміну товарами та (чи) по­слугами, перевезення вантажів і пасажирів, торговельного представ­ництва і посередництва, оренди (лізингу), науково-технічного обміну, обміну іншими результатами творчої діяльності, спорудження промислових та інших об'єктів, ліцензійних операцій, інвестицій, кредитно-розрахункових операцій, страхування, спільного підприємництва та інших форм промислової і підприємницької кооперації.

Рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду виконуються сторонами добровільно у встановлені ним строки. Якщо строк виконання в рішенні не зазначено, воно підлягає негайному виконанню. Не виконані в строк рішення виконуються відповідно до закону і міжнародних договорів.

Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України є також самостійною постійно діючою арбітражною установою (третейським судом), що здійснює свою діяльність згідно з Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Торгово-промислова палата України затверджує регламент Морської арбітражної комісії, порядок обчислювання арбітражного збору, ставки гонорарів арбітрів та інших витрат комісії, сприяє їхній діяльності.

Морська арбітражна комісія вирішує спори, які випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають із торгового мореплавства незалежно від того, є сторонами таких відносин суб'єкти українського та іноземного чи лише українського або тільки іноземного права. Зокрема, Морська арбітражна комісія вирішує спори, що випливають із відносин:

· щодо морського буксирування суден та інших плавучих засобів;

· щодо морського страхування і перестрахування;

· щодо фрахтування суден, морського перевезення вантажів, а також перевезення вантажів у змішаному плаванні (ріка--море);

· пов'язаних із купівлею-продажем, заставою та ремонтом морських суден та інших плавучих засобів;

· з лоцманської і крижаної проводки, агентського та іншого обслуговування морських суден, а також суден внутрішнього плавання, оскільки відповідні операції пов'язані з плаванням таких суден морськими шляхами;

· пов'язаних з використанням суден для здійснення наукових досліджень, добування корисних копалин, гідротехнічних та інших робіт;

· щодо рятування морських суден або морським судном судна внутрішнього плавання, а також щодо рятування в морських водах судном внутрішнього плавання іншого судна внутрішнього плавання;

· пов'язаних із підніманням затонулих у морі суден та іншого майна;

· пов'язаних із зіткненням морських суден, морського судна і судна внутрішнього плавання, суден внутрішнього плавання у морських водах, а також із заподіянням судном пошкоджень портовим спорудам, засобам навігаційної обстановки та іншим об'єктам;

· пов'язаних із заподіянням пошкоджень рибальським сітям та іншим знаряддям ловлення, а також з іншим заподіянням шкоди під час здійснення морського рибного промислу.

Размещено на Allbest.ru