Римське приватне право, розвиток та історична роль

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Етапи розвитку римського приватного права

2. Історична роль римського приватного права та його значення для сучасного юриста

3. Інтердикти. Позовна діяльність

4. Особливі засоби преторського захисту

1. Етапи розвитку римського приватного права

Періодизація розвитку римської держави не збігається з етапами розвитку римського права. Це пояснюється тим, що право виникає і існує не тому, що є держава, законодавчі органи, а тому, що певні суспільні відносини, потреби, інтереси не можуть бути виражені,структуровані, реалізовані нормально поза правовими формами. Саме правові форми і є першою об'єктивною й історично-логічною причиною виникнення, існування і функціонування права. Виходячи з цього найбільш виваженими слід вважати такі етапи розвитку римського права:

- період докласичного римського права (754-367 рр. до н. е.), характерними ознаками якого є архаїчність і формалізм цього права. Цікавою у зв'язку з цим є характеристика договорів, які укладаютьсяв цей період: сторонами їх виступають не окремі особи, а сім'ї, роди;об'єктами стає не тільки рухоме і нерухоме майно, але й знаки поваги,урочистості, військові послуги, жінки, діти, танці, свята, ярмарки;неможливо відмовитися від подарунка, а його прийняття спричиняє

необхідність віддарувати дарувальника

- період класичного римського права (367-27 рр. до н. е.), який характеризується розквітом римського приватного права;

- період післякласичного римського права (27 р. до н. е. -- 476 р.

н. е.) характеризується як період прийняття конституцій імператорів і проведення перших кодифікацій законодавства.

Щодо характеристики етапів саме приватного римського права:

Приватне право у Стародавньому Римі складалося з трьох систем: ius civile, ius gentium, ius praetorium. Виділяють І період становлення Римської держави; ІІ період республіки; ІІІ період імперії, протягом яких найбільш помітним є розвиток інституційних і нормативних складових римського права.

Період становлення Римської держави (VІ-V ст. до н.е.) Діє ius civile -споконвічне національне римське право, яке регулює майнові відносинивиключно між римськими громадянами.

Період республіки (V-І ст. до н.е.) Перегріни - представники завойованих Римом народів, які часто мали вищу культуру, зокрема правову культуру, ніж римляни і тому зробили свій значний внесок у формування римського права. Таким чином, ius gentium як система римського приватного права, створена самими римлянами для врегулювання майнових відносин між ними і перегнінами.

Період імперії (І ст. до н.е. - V ст.н.е.) Іus praetorium - преторське право,склалося в результаті практичної діяльності преторів і покликане було врегульовувати майнові відносини між римськими громадянами та між ними і перегрінами. Іus praetorium застосовувалося лише в разі нездатності врегулювати певні відносини нормами ius civile чи ius gentium. Передумовою формування ius praetorium як системи приватного права було

зрівняння у правоздатності всіх вільних жителів імперії едиктом імператора

Каракали у 212 р. н.е.

Поступово три системи - ius civile, ius gentium та ius praetorium зближувалися, втрачали риси, які їх відрізняли і на їх основі було вироблене єдине поняття - ius privatum - римське приватне право.

2. Історична роль римського приватного права та його значення для сучасного юриста

римський приватний право історичний

Рецепійоване римське приватне право було чинним тривалий час в багатьох країнах Європи як загальне. Воно залишило гли-бокий слід в правосвідомості, цивільному законодавстві та в на-уці цивільного права. Його покладено в основу сучасного цивіль-ного законодавства багатьох країн, і знати його необхідно вже хоча б тому, що без цього важко осягнути сутність сучасних ін-ститутів цивільного права. До того ж, римську юриспруденцію відзначає висока техніка правотворчості, вміння аналізувати кон-кретні правовідносини, добре аргументувати свої висновки. Фор-мулювання правових ідей римськими юристами відзначаються чіт-кістю, лаконізмом, глибиною змісту, витонченістю форми. Ці ідеї є взірцем для сучасних юристів. Такої ж характеристики заслуговують і преторські едикти.

Багато висновків, висловлювань римських юристів з часом не тільки не втратили свого правового значення, а й стали крилатими, перетворилися в юридичні презумпції (положення, що не потребу-ють доведення). Наприклад, pater est guem nuptial demonstrant -- батьком дитини прийнято вважати того, хто знаходиться в шлюбі з його матір'ю. Такого ж значення набули афоризми: dominus sentit periculum -- ризик випадкової загибелі (речі) завжди несе влас-ник; prior tempore -- potior jure -- перший за часом -- сильніший за правом; periculum est in mora -- прострочення (виконання) тягне за собою ризик випадкової загибелі (речі); nemo debet bis puniiri pro uno delicto -- ніхто не може бути покараний двічі за одне й те саме правопорушення. Ці та багато інших афоризмів видатних римських юристів увійшли в скарбницю світової право-вої культури і стали надбанням сучасної юриспруденції.

Після проголошення незалежності Україна вступає у найріз-номанітніші ділові відносини з іншими, зокрема західноєвропей-ськими, країнами. Для захисту інтересів Української держави, її громадян необхідно знати і розуміти іноземне законодавство, а це неможливо без знання римського приватного права.Крім того, майже всю термінологію римського приватного права, зокрема такі поняття, як віндикація, негаторний позов, презумпція, реституція, контракти і пакти, консенсуальні договори та інші, що утвердилася в українській юридичній літе-ратурі і практиці, можна краще засвоїти і зрозуміти тільки за умов успішного вивчення римського приватного права.Важливо також зазначити, що римське приватне право характеризується чіткістю визначень і високою юридичною технікою, оволодіння якими має велике значення для сучасного юриста. Це допомагає чітко формулювати і застосовувати сучасне за-конодавство.Винятковість долі римського приватного права полягає в тому, що воно зберегло своє значення протягом століть після того, як рабовласницький лад поступився місцем наступним суспіль-но-економічним формаціям. Пояснити це можна тим, що воно є класичним юридичним виразом життєвих умов та конфліктів суспільства, в якому панує приватна власність, і наступне зако-нодавство не могло внести до нього істотних поліпшень. Римське право -- найбільш досконала форма права, що базується на приватній власності.

Однак вивчення римського приватного права не повинно вселяти сліпу віру в його непогрішність, у те, що воно досягло найвищої межі досконалості.

3. Інтердикти. Позовна діяльність

Інтердикти (розпорядження претора, яким він забороняв здійснювати які-небудь протиправні дії) спочатку адресувалися конкретним особам, а потім проголошувались як загальнообов'язкове правило. Вони широко застосовувались як правовий засіб проти самоуправності -- претор віддавав розпорядження противній стороні: не робити насильства (vim fieri veto). Самоуправність в давні часи найчастіше виявля- лась з приводу володільницьких відносин. Внаслідок цього і виникли володільницькі інтердикти, створені для захисту фактичного володіння речами. Вони поділялись на інтердикти. які захищали наявне володіння від посягань третіх осіб; інтердикти про повернення втраченого володіння тощо.

Позовна давність -- це строк, протягом якого особа, права якої порушено, мала право звертатися з позовом до суду. Як інститут позовна давність виникла досить пізно і класичне римське право її не знало.

Позовній давності передували законні строки. Вони погашали саме матеріальне право, отже, і право на захист його в суді.

Основна відмінність законних строків від позовної давності полягала в тому, що:

1. Законні строки не такі тривалі -- один рік для спорів про рухоме і два роки в спорах про нерухоме майно. Позовна давність -- З0 років.

2. Сплив законного строку погашав не тільки можливість захисту права в суді, а й саме право.

3. Законні строки не зупинялися і не переривалися, що було притаманне позовній давності.

Строк позовної давності починався з моменту закінчення дії договору або з моменту порушення позадоговірного права. Якщо термін закінчення договору не встановлено, перебіг позовного строку починався за 7 днів з вимоги кредитора. У речових спорах перебіг починається з того моменту, коли власнику стало відомо, у кого знаходиться його річ. Зупинка збігу строку позовної давності тільки на деякий час зупиняє її сплив. А після усунення обставин (далі наведених) продовжує спливати. До строку,який збіг до зупинки збігу строку позовної давності, додається новий, який сплив після зупинки. В сумі він не повинен перевищувати загального строку позовної давності. Обставини, які зупиняють збіг строку позовної давності:

1) воєнні дії

2) епідемія

3) стихійне лихо

4) коли особа неповнолітня і не здатна пред'явити позов.

Наслідком пропуску строку позовної давності є втрата права пред'явити позов.

4. Особливі засоби преторського захисту

Крім позовного захисту порушених прав, були введені найрізноманітніші форми непозовного захисту від правопорушень. Вони грунтувалися на положеннях магістратів (іт-perium) і були виразом адміністративної влади. За своєю природою це скоріше адміністративні форми захисту прав. Серед них розрізнялися інтердикти, стипуляції, введення у володіння і поновлення в первісний стан.

Інтердикти (розпорядження претора, яким він забороняв здійснювати які-небудь протиправні дії) спочатку адресувалися конкретним особам, а потім проголошувались як загальнообов'язкове правило. Вони широко застосовувались як правовий засіб проти самоуправності -- претор віддавав розпорядження противній стороні: не робити насильства (vim fieri veto). Самоуправність в давні часи найчастіше виявлялась з приводу володільницьких відносин. Внаслідок цього і виникли володільницькі інтердикти, створені для захисту фактичного володіння речами. Вони поділялись на інтердикти, які захищали наявне володіння від посягань третіх осіб; інтердикти про повернення втраченого володіння тощо. Стипуляція -- обіцянка заплатити певну суму або зробити що-небудь; проголошувалась в урочистій обстановці у відповідь на конкретно поставлене питання. Найчастіше такі публічні обіцянки були формою забезпечення виконання вже існуючих зобов'язань чи упередження можливих негативних наслідків. Наприклад, будинку сусіда загрожує обвал, що може заподіяти шкоду заявнику. Останній звертається до претора з проханням зажадати від сусіда обіцянки відшкодувати шкоду, якщо вона настане.

Введення у володіння здійснюється за розпорядженням претора чи для забезпечення схоронності певного майна, чи для виконання певних дій. Введення могло здійснюватися над цілим майном, на певну річ, наприклад введення у володіння спадковим майном з метою забезпечення виконання заповідальних відказів.

Поновлення в первісний стан (restitutio in integrum). В деяких випадках правові наслідки, що виявилися вже після здійсненого юридичного факту, невигідні або навіть шкідливі для однієї із сторін правочину. Наприклад, неповнолітній, не маючи достатнього досвіду, уклав невигідний для себе договір купівлі-продажу будинку, що призвело до переплати в ціні (будинок був недобудований, мав інші неприховані чи приховані недоліки). В такому випадку необхідно виправити несправедливе становище. Римляни в особі претора створили для цього restitutio in integrum -- поновлення в первісний стан. Сторона, для якої настали негативні наслідки укладеного договору, звертається до претора з проханням визнати факт укладення договору, що породив негативні наслідки, недійсним. На підставі свого імперіуму претор визнає недійсність юридичного факту (укладення договору) і поновлює сторони в становищі, в якому вони знаходилися до укладення договору (повертає покупцю виплачену ціну, а продавцю -- продану річ). Це і є поновленням в первісний стан.

Реституція застосовувалася в суворо визначених випадках: неповнолітність однієї із сторін (minor aetas), обман (dolus), помилка (error), погроза (metus), відсутність однієї із сторін (absentia justa). Для застосування реституції вимагалися дві умови: наявність шкоди у потерпілого; строк застосування (не більше року після настання юридичного факту, що дав підставу для застосування реституції).

Размещено на Allbest.ru