Поняття підприємницького права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція

Поняття підприємницького права

1. Поняття підприємницької діяльності

Кардинальні зміни в суспільстві та, перш за все, економіці України, побудова правової демократичної соціальної держави, з наступним закріпленням цих доленосних положень в Конституції призвели до появи нових правових категорій в юриспруденції чи необхідності уточнення змісту старих. Правові категорії, як відомо, є опорним апаратом юридичної науки і їх генезис базується на передових досягненнях світової наукової думки, реаліях практичного життя, які в свою чергу обумовлені економічними, політичними та соціальними процесами в суспільстві. Законодавець не може видумувати правові конструкції, він бере їх з реального повсякденного життя і придає змістовним економічним відносинам правову форму. Вічна проблема відповідності між змістом та формою при регулюванні особливо економічних відносин загострюється ще і необхідністю врахування стратегічних та тактичних завдань. До того ж не можна забувати і про суб'єктивізм законодавця, спричинений партійними чи фракційними інтересами, та і просто рівнем розуміння глибинної сутності процесів.

При конструюванні правових положень необхідно мати на увазі те, що понятійний апарат безпосередньо впливає на зміст окремих інститутів і субінститутів права взагалі. Спроби відійти від загальноприйнятих способів та напрямку регулювання правовідносин негативно впливає на саме законодавство, веде до його зовнішньої (невідповідність об'єктивним економічним закономірностям) та внутрішньої (неузгодженість між нормативними актами, що регулюють одні і ті ж, або подібні правовідносини) суперечливості, затрудняє процеси соціального розвитку, в тому числі державотворення. Не можна забувати про світові інтеграційні процеси, які вимагають уніфікації законодавства, особливо те що регулює підприємницьку діяльність. Розподіл ринків, необхідність залучення іноземних інвестицій спонукає до прийняття таких норм права, які не тільки б відповідали національним інтересам, але і створювали сприятливі умови для підприємництва всіх заінтересованих осіб.

Відомо, що право являє собою складний соціальний феномен, що складається із комплексу взаємопов'язаних елементів. Наскільки ця правова форма є адекватною реаліям буття, закономірностям економіки, тенденціям та напрямкам поступу суспільства, настільки ця правова категорія - життєва та прогресивна. Про регресивні правові категорії, які спрямовані на деградацію людини та суспільства в цілому, на нашу думку, мови бути не може. На них повинна бути накладена заборона, що витікає із конституційних принципів гуманізму та моральності, із загальної стратегії розвитку людства.

Надії на покращення економічного стану в Україні і відповідно забезпечення гідного людини рівня життя пов'язуються із розвитком підприємницької діяльності. По своїй природі це є економічна діяльність на ринках пропозицій попиту, товару та праці. Вона базується на принципах, що передбачені в ст. 44 ГК України.

Аналіз цих принципів дає підставу зробити висновок, що основне концептуальне начало в підприємництві - це свобода. Без неї підприємництво неможливе, а якщо і можливе, то воно не може бути мобільним, здатним швидко пристосовуватися до умов ринку, а отже і неконкурентоздатним. Але якщо свобода - усвідомлена необхідність яка особою реалізується в суспільстві то необхідно рахуватися і з інтересами самого суспільства, із інтересами держави та інших осіб. Беручи на себе тягар турботи про всіх, інколи і без потреби, держава бере на себе обов'язок встановлювати рамки та умови реалізації такої свободи. Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик господарська діяльність яка здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних, соціальних результатів та отримання прибутку, підприємництво має свої ознаки та види.

Підприємництво повинно здійснюватися легально (законно). Тобто, особа що реалізує свою підприємницьку правоздатність та своє конституційне право на заняття підприємництвом повинна у встановленому порядку зареєструватися в якості підприємця. З отриманням свідоцтва про державну реєстрацію як підприємця вона отримує спеціальний правовий статус підприємця і в якості такого набуває суб'єктивного права на реальні підприємницькі правочини та додаткові до загального статусу людини юридичні обов'язки. В тому разі, коли для зайняття конкретним видом підприємницької діяльності потрібні спеціальні дозволи, то вони у встановленому порядку повинні бути теж отримані (установка, розміщення об'єктів, отримання ліцензій, патентів, сертифікатів, свідоцтв про акредитацію, санітарних паспортів тощо). Діяльність без отримання спеціальних дозволів є незаконною і переслідується в адміністративному та кримінальному порядку.

Підприємництво повинно здійснюватись у встановлених або не заборонених законом організаційно-правових формах. Такі форми за загальним правилом підприємцем обираються самостійно. В той же час стосовно ряду видів підприємницької діяльності встановлені обов'язкові вимоги проведення ломбардних та довірчих операцій, банківська діяльність тощо. Діючім законодавством України, а саме Законом України «Про господарські товариства в Україні» та Господарським кодексом, визначені вимоги стосовно кожної із організаційно-правових форм.

Поняття підприємництво також охоплює собою і спеціальне коло суб'єктів - це лише ті особи, що згідно чинного законодавства мають право займатись такою діяльністю та в установлених правових формах його легалізували. При цьому згідно ст. 42 Конституції України першою особою саме є «кожен» - тобто фізична особа. Фізична особа таке право може реалізувати самостійно від свого імені чи через спеціальну правову конструкцію юридичної особи. Застосування останньої дозволяє їй кооперуватись у своїй діяльності з іншими фізичними чи юридичними особами. Разом з тим чинне законодавство при регулюванні підприємницьких відносин часто використовує термін «громадянин» - людину, що знаходиться у правовому зв'язку з державою, що постійно вимагає розширеного тлумачення положень норм права. Але реторсії у підприємницькій правоздатності щодо іноземців та осіб без громадянства не встановлено. Через створення комерційних юридичних осіб - державних підприємств, у тому числі і казенних підприємництвом займається сама держава. Таке право надано і органам місцевого самоврядування.

Легітимне визначення підприємництва деталізує його види, що для дефініцій не характерно. Вироблена продукція, як результат робіт чи ефект від наданих послуг, в тому числі торговельних охоплюються поняттям «товар» - продукт праці, що має споживчу вартість, здатний задовольняти потреби людини і виготовляється не для власного споживання, а для ринку. Тому перелік форм прояву товару, що пропонується на ринку лише ускладнює конструкцію підприємництва. Всі прояви товару у визначенні охопити неможливо та і не треба цього робити. Визначення повинно охоплювати лише найбільш характерні ознаки та його функціональну сторону.

З урахуванням наведеного підприємництво, на наш погляд, може бути визначено як самостійна, ініціативна, систематична, здійснювана легально та на власний ризик діяльність по виробництву та реалізації товару з метою отримання прибутку. Всі із виділених ознак варто відмітити, що в своїй сукупності вони складають одне ціле правове явище.

Будучи законодавчо закріпленим, підприємництво як правова категорія повинна бути послідовно проведена в інших нормативних актах і не підмінюватись другими категоріями (наприклад - господарюванням). В законодавстві та підзаконних нормативних актах повинен бути збережений єдиний підхід, який визначений самою Конституцією. Використання інших термінів веде до ерозії права, можливості його неоднозначного тлумачення і як наслідок - різнобою у правозастосовній практиці.

2. Ознаки підприємницької діяльності

Ознаки підприємницької діяльності - це притаманні їй характерні особливості, що позволяють відмежувати її від інших видів діяльності (господарювання, некомерційного закладу), відображають сутність явища та правової категорії і включаються до поняття. Аналізуючи легітимне поняття підприємництва до ознак підприємницької діяльності слід віднести:

Самостійність - вона витікає із характеру та змісту права власності. Власник майна безпосередньо сам визначає спосіб володіння, характер використання, напрямок та правову природу розпорядження. Підприємництво залежить не тільки від його майнової чи інтелектуальної основи, але і від суб'єктивних факторів. Самостійність - можливість особою самостійно приймати рішення та здійснювати юридично значимі дії щодо реалізації своєї підприємницької правоздатності (займатись бізнесом чи ні, або обрати шлях державного службовця), вибору видів, обсягу (малий, середній чи великий бізнес), способів, матеріальної та іншої основи такої діяльності, можливість вирішувати питання щодо вибору організаційно-правових форм, контрагентів, постачальників сировини та комплектуючих. Підприємець згідно вимог чинного законодавства, в тому числі Закону України «Про рекламу» самостійно розробляє та реалізує стратегію і тактику проникнення на ринок та його завоювання, самостійно обирає шляхи та правові засоби реалізації виробленого ним товару і може це здійснювати самостійно, або за допомогою посередницьких структур. Обираючи сферу своєї діяльності (сегмент ринку) він орієнтується на вид товару, його асортимент, номенклатуру, ту чи іншу категорію споживачів.

Підприємець може увійти в систему державного контракту, і збувати товар для задоволення державних чи регіональних потреб. Підприємець приймає рішення про створення філій, представництв, дочірніх підприємств, обирає банківські установи, в яких відкриває відповідні рахунки, визначає способи мінімізації ризиків тощо. Він приймає рішення про реорганізацію, призупинення певної підприємницької діяльності, розпорядження належним йому майном та про припинення такої діяльності взагалі. Самостійність здійснення підприємництва гарантується забороною для державних органів та їх посадових осіб втручатись в таку діяльність, приймати дискримінаційні заходи.

Самостійність обумовлена свободою підприємництва, яка проявляється в принципах його здійснення. Відповідно свобода підприємництва може здійснюватись в рамках закону. Якщо якась діяльність заборонена, якщо для неї встановлені імперативні вимоги, то вони є своєрідними табу, які обійти неможливо, або необхідно виконати певні дії по отриманню в державних органах дозволів.

Самостійність юридичної особи-підприємця проявляється і в економічній ознаці - самостійному балансі, в користуванні та розпорядженні належним майном, здійсненні інвестиційних проектів. Фізична особа-підприємець може на певний час припинити чи призупинити свою діяльність тощо.

В легітимному визначенні ознака самостійності поєднана з ініціативністю під якою, як слушно відмічає А.А. Попов розуміється здійснення певних дій які складають основу власного підприємництва, винахідливість. Разом з тим ці терміни мають дещо інше значення та правове закріплення. Ініціатива повинна бути розумною, обґрунтованою, реальною та правомірною. Тому, перш чим реально проявляти ініціативу в підприємництві необхідно вияснити її наслідки задля чого передбачені спеціальні економічні (бізнес-план, інвестиційний проект) та правові (експертиза) засоби. Ініціатива на здійснення тої чи іншої підприємницької діяльності може виходити і від інших суб'єктів, але підприємцем підтримана самостійно. її можна делегувати іншим особам, представнику, менеджеру, юридичній особі.

Систематичність як ознака підприємництва характеризується певною повторюваністю (циклічністю) у її здійсненні. Більш того, ні законодавець, ні суспільство не заінтересоване у створенні комерційних структур-метеликів. Разом з тим, А.А. Попов відзначає, що трудно уявити ситуацію коли приватний підприємець здійснив одну спрямовану на отримання прибутку угоду (вигідно продав товар), і його діяльність не рахувалась би підприємництвом з кута зору податкового законодавства. На здійснення однієї-двох комерційних угод і зникнення з ринку підприємництво не розраховане. Систематичність нерозривно пов'язана із стабільністю ринкових механізмів, є гарантом захисту прав споживачів та контрагентів, дає можливість мати повне уявлення про динаміку та структуру ринку, отримувати повну та достовірну інформацію.

Систематичність має і правову оцінку в податковому законодавстві. Так, в ст.1 «Декрету про податок на промисел» від 17 березня 1993 р. визначено, що платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають або не мають постійного місця проживання в Україні, що не зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійснюють несистематичну, не більше чотирьох раз на протязі календарного року, продаж виробленої чи придбаної продукції, речей, товарів. Виходячи із цього можна визначити, що якщо така діяльність здійснюється більше 4 раз на протязі року, то вона визнається систематичною.

Для комерційних юридичних осіб, та некомерційних осіб, що займаються такою діяльністю систематичність визначається через їх установчі документи. Більш того, якщо на протязі року вони не подають звіт про таку діяльність та не сплачують податок, то вони підлягають припиненню в примусовому порядку.

Легальність (правомірність чи законність) підприємництва повинна розглядатись в широкому та вузькому аспектах. В першому випадку вона повинна відповідати всім без виключення вимогам організації та здійснення такої діяльності. Підприємець повинен повністю пройти всю легалізаційну процедуру, дотримуватись встановлених законодавством правил та обмежень (не порушувати прав споживачів і антимонопольне законодавство, законодавство про недобросовісну конкуренцію, подавати повну та достовірну інформацію державним органам про свою діяльність, не чинити перешкод у здійсненні контролю). В другому - він повинен чесно та добросовісно функціонувати на відповідному ринку.

Ризиковість підприємництва полягає в тому, що в процесі реалізації права на заняття підприємництвом особа постійно ризикує від об'єктивних та суб'єктивних чинників. Такі ризики частіше носять майновий характер.

Згідно ст. 319 Цивільного кодексу України власник несе ризик випадкового знищення чи псування майна. Таким чином ризиковість має об'єктивний характер і поширюється на основні та зворотні фонди, вироблену продукцію, в тому числі за відповідність виробленого товару встановленим вимогам. Наприклад, коли внаслідок використання неякісного борошна (низький рівень клейковини) спечено неякісний хліб, то всі негативні наслідки, пов'язані з відмовою від бракованого хліба, несе підприємець. Майнові ризики можуть бути прогнозовані (відсоток браку) і не прогнозовані. Вони спричиняються непереборною силою, техногенними катаклізмами та суб'єктивними факторами (розкрадання, підпал, навмисне псування), коли неможливо покласти відповідальність на винну особу (винуватця не виявлено).

Ризик майна переданого для виконання підрядних робіт, відповідно до ст. 832 ЦК України, несе власник.

Постійна зміна податкового законодавства, та законодавства що регулює підприємництво спонукає підприємця шукати привабливі для нього шляхи діяльності. Тому виникають ситуації, коли в бізнес-плани закладені одні економічні показники, а фактично - вони внаслідок збільшення ставок оподаткування набагато перевищуються. Відповідно зменшується і прибуток, або підприємець банкрутує. Останнє може бути спричинене і інфляційними процесами, зловживаннями чи некомпетентністю управлінського персоналу (менеджерів). В останньому випадку ризиковість пов'язується з особливостями самого підприємця чи уповноваженого ним органу (особи), в тому числі низькими професійними якостями, нездатністю передбачити кон'юнктуру ринку, управляти майном та організацією праці, психологічною нестабільністю. Однак у всіх випадках це негативно відбивається на майновому положенні та інтересах підприємця.

Ризиковість залежить від вміння вибрати контрагентів: співзасновників (співучасників) корпоративного суб'єкта, складу та характеру інвесторів, постачальників сировини, споживачів виробленого товару.

Як уже вказувалось, в ознаки підприємницької діяльності рядом авторів включається і мета підприємництва - одержання прибутку. Безумовно, що вона здійснюється саме для одержання прибутку, що є стимулом, критерієм ефективності, визначальним стратегічним моментом та кінцевим результатом її, оцінкою.

Прибуток - одна із форм вартості продукту, що отримується в результаті різниці між ціною продажі та затратами на його виробництво, джерело доходів бюджету, фінансування розширеного відтворення та стимулювання працівників.

З точки зору податкового законодавства, прибуток як мета підприємництва має свої правові ознаки і наслідки. Згідно Закону України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. прибуток, що підлягає оподаткуванню (оподаткований прибуток) визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції в оптових цінах підприємства (валовий дохід) та сумою витрат на її виробництво та реалізацію (валові витрати). В прибуток включаються доходи із джерел їх походження в Україні - будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам, або нерезидентами в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доход страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інших доходів від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під митним контролем митних служб України - у зонах митного контролю, на спеціалізованих митних складах тощо (ч.22 ст.1 Закону України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»). Дохід суб'єктів підприємництва визначається із урахуванням цілого ряду чинників, що визначені податковим законодавством.

3. Принципи підприємницької діяльності

Під принципами розуміються основоположні ідеї, яким повинна слідувати та чи інша діяльність. Вони є її скелетом, схемою чи компасом. Господарський Кодекс України закріплюючи в ст. 44 принципи підприємництва, виходить із загального положення про його свободу. Згідно зі ст.43 ГК України всі підприємці мають право без обмежень приймати рішення та здійснювати самостійно любу діяльність, що не суперечить законодавству. Таким чином, стосовно підприємницької діяльності як різновиду приватноправових відносин, проведене конституційне положення - "дозволене все те, що не заборонене законом".

Згідно до ст. 44 ГК України до принципів підприємницької діяльності відносяться:

вільний вибір підприємцем видів діяльності, що надає підприємцю право самостійно обирати конкретний вид (види) діяльності. Разом з тим, свобода як усвідомлена необхідність має свої межі: не для всіх, не в однаковій мірі і не в однаковому порядку. В ч.2 ст.42 Конституції України, ст.4 Закону України «Про підприємництво» встановлені заборони та обмеження на здійснення такої діяльності. Не можуть займатись підприємництвом особи, на яких поширюється статус державного службовця. З припиненням державної служби відкривається можливість для активного заняття підприємницькою діяльністю. Заборони встановлені також і для керівників державних підприємства, прийнятих на роботу за трудовим контрактом. Не можуть реалізувати цей принцип особи, яким суд заборонив займатись визначеною вироком діяльністю. Кримінальне законодавство (ч. 3 ст.23, ст.31 Кримінального кодексу України) встановлює, що в якості кримінального покарання строком до 5 років вироком суду можна полишити права займатись певною діяльністю. В цей же час іншими видами підприємництва така особа може займатись. Наприклад, якщо заборона стосується торговельної діяльності то це не стосується виробництва. Особи, що мають непогашену судимість за кражі, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть бути засновниками підприємницьких структур, займати в них керівні посади, та посади пов'язані з матеріальною відповідальністю.

Не можуть займатись підприємницькою діяльністю особи з обмеженою дієздатністю. Стосовно деяких видів підприємництва встановлені професійні передумови - освіта, стаж роботи, вимоги щодо стану здоров'я тощо. Для заняття адвокатською та представницькою діяльністю у справах інтелектуальної власності, аудитом, лікарською практикою необхідна відповідна освіта та кваліфікація. Для здійснення охоронної діяльності треба мати досвід оперативно-розшукової діяльності. Торгівля продуктами харчування може здійснюватись лише особами, що не мають для цього медичних проти показників.

Вибір діяльності повинен бути формалізованим у відповідних документах: установчих, реєстраційній карточці. Як правильно відмічає М.М. Сибільов, підприємець не вправі уникнути конкретизації своєї статутної діяльності в установчих документах.

Вибір видів підприємницької діяльності може здійснюватись на любому етапі: при заснуванні підприємницької структури, а якщо виникне необхідність в подальшому змінити чи розширити види діяльності, то це можна зробити шляхом внесення змін в установчі документи. Якщо така діяльність потребує додаткової легалізації (ліцензування, патентування), то займатися нею можна лише після отримання відповідних дозволів.

Відповідно до ч. 1 ст.4 Закону України «Про підприємництво» діяльність по виготовленню і реалізації наркотичних засобів, зброї та вибухових речовин, а також по виготовленню цінних паперів та грошових знаків може здійснюватись тільки державними підприємствами, а проведення ломбардних операцій також і товариствами з необмеженою відповідальністю. Виготовлення та реалізація воєнної зброї та боєприпасів до неї, видобуток янтарю, охорона окремих особливо важливих об'єктів державної власності, можливе тільки тими підприємствами, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів.

Закон України «Про державне регулювання виробництва та торгівлі спиртом етиловим, коньячним та плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами» встановлює, що таке виробництво може здійснюватись лише на державних підприємствах і то за наявності в них спеціальної ліцензії.

Чинне законодавство інших країн встановлює ряд інших обмежень у виборі видів діяльності. Так, згідно §107 Патентного закону США не може бути патентним повіреним особа, що вчинила непорядні дії стосовно свого клієнта:

вільний найом підприємцем робітників як принцип підприємництва може бути розкритий через трудове законодавство. Підприємець вправі самостійно чи через менеджера формувати штати своїх співробітників, визначати вимоги щодо їх кваліфікації, освіти. Найом робочої сили може здійснюватись як за договором найму працівника (ст.21 КЗП України), за трудовим контрактом чи за договором підряду. При цьому приватний підприємець мало зв'язаний тарифною сіткою і може стимулювати добросовісну ініціативну та плодотворну працю згідно прийнятими ним правилами. Втім, в основній своїй частині норми трудового законодавства поширюються на всіх підприємців поза залежністю від форми власності чи організаційно-правової форми. У приватного підприємця організація праці може здійснюватись більш різноманітніше і варіюватись в залежності від тих чи інших чинників об'єктивного та суб'єктивного характеру.

Найом робочої сили може здійснюватись на конкурсній основі, з використанням механізму тестування претендентів на відкриті вакансії, через випробовування.

залучення та використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене чи не обмежене законодавством.

Відповідно до «Декларації про державний суверенітет України» підприємства, заклади організації можуть використовувати природні ресурси України згідно до чинного законодавства. При цьому державні органи та органи місцевого самоврядування визначають норми екологічної безпеки, ліміти та нормативи природо використання, податки на природні ресурси та санкції за спричинену довкіллю школу, виходячи з екологічних показників здійснюють видачу ліцензій (ст.10 Закону України «Про економічну самостійність Української РСР»). Використання природних ресурсів підприємцями здійснюється за плату, а для більшості на ліцензійній основі. Після закінчення використання природних ресурсів підприємець повинен провести рекреаційні заходи за рахунок власних коштів. Чинне законодавство містить ряд застережень щодо використання природних ресурсів стосовно суб'єктів, що основані на недержавних формах власності (розробка родовищ золота, родовищ радіоактивних руд тощо), по значенню таких родовищ (у курортних місцевостях) та інші;

вільне розпорядження прибутком, що остався після внесення встановлених чинним законодавством платежів. В цьому принципі закладенні пріоритети платежів: податки, інші обов'язкові платежі (обов'язкове страхування, фонд зайнятості, Чорнобильський фонд тощо), платежі засновнику, плата за використання робочої сили.

Прибуток, що остається у підприємця після здійснення всіх платежів він використовує на власний розсуд: на розширення свого бізнесу (реінвестиції), на споживання та задоволення власних потреб;

самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використаних любим підприємцем належної йому долі валютної виручки за своїм наміром.

Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємців здійснюється на основі спеціального Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Згідно ст. 12 Закону України «Про економічну самостійність Української РСР» підприємства та організації суб'єкти підприємницької діяльності мають право вступати в прямі господарські зв'язки та співробітничати з підприємствами та організаціями других країн, створювати з ними спільні підприємства. Останні в тому числі господарські товариства самостійно здійснюють таку діяльність. їх валютна виручка зараховується на валютний рахунок і використовується самостійно. Разом з тим, чинне законодавство передбачає обов'язкову продажу державі частини валютної виручки, та обов'язок відчисляти її частину в дохід бюджету. Інші відчислення з такої виручки забороняються.

4. Види підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність в залежності від економічних та правових чинників поділяється на ряд видів. В основу такої класифікації перш за все мають бути положенні економічні ознаки. Але немаловажне значення відіграють і формальні та спеціальні ознаки.

Так, в залежності від форми власності на якій основана така діяльність, виділяють приватний бізнес, державний бізнес та бізнес оснований на колективній власності. Основна увага приділяється приватному бізнесу - основаному на приватній власності однієї чи декількох фізичних осіб. Це в основному малий та середній бізнес. Він відзначається мобільністю. Держава займається в основному лише тими видами підприємницької діяльності, що віднесені до її виключної компетенції, направлені на забезпечення безпеки існування самої держави. Колективна власність зустрічається рідко, більш того багатьма вченими не визнається.

Загалом підприємницька діяльність в залежності від способу отримання прибутку поділяється на два великих блоки: інтрепренерська та антрепренерська. Такий поділ, як правильно зазначає А.А.Попов, є загальновизнаним в країнах з високорозвинутою економікою, але такий поділ ще не отримав належного закріплення в законодавстві України. Перша трактується як матеріальне виробництво в результаті якого створюється товар. Друга - посередницька діяльність по доведенню такого товару до споживача. Об'єктивний розподіл праці призводить до необхідності існування посередницьких структур, які спеціалізуються на доведенні товару до споживача і за рахунок надбавок отримують прибуток. З метою здешевлення товару та його конкурентоздатності товаровиробники розгортають мережу фірмової торгівлі, але перекрити ними весь ринок того чи іншого товару неможливо. Тому створюється умови для посередницької діяльності.

В залежності від характеру товару можливо виділити матеріальне виробництво та нематеріальне. Товар першого набуває речову форму чи форму роботи, послуги. Тут виділяють промислове виробництво та сільськогосподарське виробництво. Останнє залежить від природно-кліматичних умов, зони землеробства, характеристики землі. В зв'язку з цим сільськогосподарське виробництво не потребує особливого дозволу (ліцензій). Для нього встановлені пільги, держава надає допомогу в матеріально-технічному забезпеченні. Особливості такого підприємництва проявляються в системі та порядку оподаткування. Оскільки реальний результат відомий лише в кінці сільськогосподарського року то і податки стягуються в залежності від нього, а не щомісячно, як у промисловому виробництві. Держава з метою становлення такого виду діяльності та покращення його матеріальної основи може звільнити на певний час сільськогосподарського товаровиробника від сплати податків.

В результаті нематеріального підприємництва створюється особлива форма товару - інтелектуальна власність. Наприклад, венчурний бізнес - підприємницька діяльність невеликої творчої групи новаторів на чолі з винахідником, які одержують прибуток на основі розробки нової ризикової теми дослідження та передачі на оплатній основі права використання отриманого результату, ідеї. При цьому розрізняють внутрішній венчурний бізнес - отримання прибутку від фірми, складовою частиною якої є венчурна відокремлена структурна одиниця (конструкторське бюро). Такий прибуток обумовлюється наперед. Зовнішній венчур - підприємництво спеціалізованої венчурної фірми, наділеної правами юридичної особи, самостійні розробки якої розраховані на придбання споживачами. В тому разі, коли така фірма займається реалізацією запозиченої на правовій основі інтелектуальної (промислової) власності, мова йде про посередницький венчурний бізнес. Прибуток такої венчурної фірми складається з різниці між ціною придбання та ціною реалізації промислової власності. Венчурна фірма може власними силами удосконалити (доопрацювати) новинку стосовно особливостей замовника. Венчурний бізнес характерний для високорозвинутих країн, що займають передові позиції в розвитку науки та техніки (США, Японія, Німеччина, Франція). Підприємницькі структури цих та інших країн, в тому числі Росії та України здійснюють інформаційний бізнес - підприємництво у відносно новій сфері інформаційного обслуговування. Показово, що міжнародна інформаційна система «Іnternеt» має річний дохід більше 10 мільярдів доларів, а її власник очолює клуб мільярдерів планети.

Венчурний бізнес відноситься до підприємництва з великою ступеню ризику. Але ризиковий бізнес характерний не тільки для венчуру, але і для інших видів діяльності (каскадерські фірми, пошук та розробка родовищ корисних копалин).

Так, по економічній ознаці виділяють комерційне підприємництво, яке характеризується тим, що визначальну роль в ньому відіграють товарно-грошові, та товарно-обмінні операції. Сутність такого виду підприємництва складають операції та угоди по купівлі-продажу та перепродажі товарів та послуг.

В залежності від обсягу річного прибутку та чисельності працюючих розрізняють малий, середній та великий бізнес. Першому як в розвинутих так і в постсоціалістичних країнах приділена велика увага. Він малозатратний, маневрений, здатний швидко пристосовуватись до кон'юнктури та структури ринку. Малий бізнес - підприємницька діяльність відносно невеликої групи людей (до 15 чоловік), чи окремої людини, річний прибуток яких не перевищує 1000000 гривень.

Малий бізнес при розширеному виробництві швидко переростає у середній - діяльність невеликих по кількості працюючих (більше 200 у промисловості).

Великий бізнес - підприємницька діяльність великих підприємницьких структур із значними обсягами випуску та реалізації товарів та чисельністю працюючих.

Розрізняють також фінансове підприємництво - операції по купівлі-продажу специфічного товару - грошей, валюти, цінних паперів.

З легітимного визначення підприємництва по формальній ознаці можна виділити виробництво товару, виконання робіт, надання послуг та торгівлю. В свою чергу, виробництво товару має свої підвиди (виробництво сировини, комплектуючих, напівфабрикатів, готової до споживання продукції, промислової продукції, продуктів харчування, медичних препаратів тощо), як і виконання робіт (побутове обслуговування, будівельний підряд, агрохімічні роботи) та надання послуг (перевезення, схов, порука, комісія...). Торговельний бізнес теж має ряд своїх особливостей, відображених в субінститутах договору купівлі-продажу.

По меті можливо виділити підприємництво комерційних структур, тобто спеціально створених для заняття підприємництвом юридичних осіб та інших осіб, підприємницька діяльність для яких не є основною, але вони нею займаються (допоміжне підприємництво). В тій частині в якій вони займаються такою діяльністю, на них поширюється законодавство про підприємництво. Так, підприємницька діяльність приватних навчальних закладів та підприємницька діяльність, наприклад, відомчих державних вузів, що орієнтовані на держзамовлення, має ряд специфічних особливостей. Співпадаючи по характеру такої діяльності, вони відрізняються за своїм змістом.

В залежності від організаційно-правової форми прийнято виділяти підприємництво без створення юридичної особи (просте) та підприєм-ництво зі створенням юридичної особи (складне підприємництво). Останнє в залежності від матеріальної основи та розподілу повноважень по управлінню поділяється на унітарне та корпоративне. При унітарному підприємництві права власності та управління зосереджені в одній особі, а при корпоративному вони одночасно розпорошені по декількох особах. Так, приватне підприємство основане на власності однієї фізичної особи. Вона управляє цим підприємством самостійно чи через менеджера, в той час як акціонерне товариство основане на власності багатьох фізичних та юридичних осіб і управління здійснюють його загальні збори.

В залежності від передумов здійснення такої діяльності можна виділити дозвільне підприємництво, для здійснення якого необхідна попередня згода держави в особі уповноважених нею органів і вільне, де така згода не потрібна. Так, для відкриття комерційних банків необхідна попередня згода Національного банку України, для відкриття приватних вищих навчальних закладів - дозвіл Міністерства освіти України. Для зайняття діяльністю що є шкідливою для життя та здоров'я людини, довкілля, безпеки держави необхідно отримати ліцензії, а для видів діяльності, що підлягають патентуванню - патенти. Навпроти, для сільськогосподарського товаровиробника лише потрібно зареєструватись в якості підприємця.

5. Взаємовідносини між підприємцями та державою

Основне значення при встановленні засад правового регулювання взаємовідносин суб'єктів підприємницької діяльності та держави, має ст. 3 Конституції України згідно якої люба діяльність держави повинна бути спрямована на благо людини, на забезпечення її життя, здоров'я, честі, гідності, недоторканності, захист законних прав та інтересів.

Взаємовідносини держави та підприємців в основному будуються по вертикалі, де держава встановлює правила поведінки для всіх без виключення суб'єктів, в тому числі підприємців на засадах влади та підкорення. Але держава в цілому ряді випадків вступає в горизонтальні підприємницькі відносини, наприклад як замовник, як кредитор коштів із державного бюджету. Як вдало відмітив ще професор Вільнянський, в тих випадках, коли держава купляє меблі, вона вступає у цивільно-правові відносини. Держава вступає в такі відносини через держконтракт та держзамовлення.

В публічно-правових відносинах держава гарантує всім підприємцям, в незалежності від обраних ними організаційно-правових форм підприємницької діяльності, рівні права та створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Такі гарантії не тільки закріплені в чинному законодавстві, але і створені відповідні державні органи щодо їх реалізації, визначено чітко коло їх обов'язків та повноважень. Визначені також і умови реалізації таких прав, дотримання яких суб'єктом підприємництва є запорукою неможливості відмови зі сторони державних органів. Вказані ресурси надаються державою в особі її уповноважених на це державних чи інших органів, яким держава це право делегувала, як правило на оплатній та компенсаційній основі.

Забезпечення матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється тільки за умови виконання підприємцем робіт та поставок для державних потреб. При цьому держава реалізує такі ресурси на вигідних умовах (за державними оптовими цінами). Інші підприємці вправі отримати такі ресурси по ринкових цінах. Виключення складає лише майно, що виключене з цивільного обігу та може знаходитись лише у власності державних підприємств.

Держава не втручається в управлінську діяльність суб'єктів підприємництва. Але в передбачених законом випадках підприємець чи громадянин, що працює у підприємця за трудовим договором (контрактом), може бути залучений до виконання в робочий час державних обов'язків. Наприклад, для участі у слідчих діях. В разі виникнення у підприємця збитків, орган, що приймає таке рішення повинен відшкодувати підприємцю спричинені цим збитки. Друга справа, що коштів в державному бюджеті на ці цілі не передбачається.

Особливе місце серед гарантій підприємництва займають місце майнові. Так, держава гарантує недоторканність майна підприємців і забезпечує захист права власності підприємця, а рівно захист і інших майнових прав та законних інтересів. Такі гарантії проявляються у встановленні правового режиму майна підприємців, можливості вільно за своїм розсудом ними володіти, користуватись та розпоряджатись, в тому числі отриманим в результаті такої діяльності прибутком. В разі порушення таких прав держава через свої правозастосовні та судові органи приймає ефективні та оперативні заходи щодо їх відновлення.

Вилучення майна у підприємця, в тому числі основних та зворотних коштів, не допускається за виключенням передбачених чинним законо-давством України випадків. Таке вилучення можливе лише за умови надзвичайних ситуацій, прямо передбачених чинним законодавством України. Наприклад, ст.7 Закону України «Про надзвичайний стан» загалом передбачає такі випадки та право держави в особі уповноважених нею осіб на компенсаційній основі використовувати майно фізичних та юридичних осіб, в тому числі суб'єктів підприємництва для їх запобігання чи ліквідації завданої шкоди. Збитки, що спричинені підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними особами та державними органами його майнових прав, відшкодовуються у встановленому законодавством порядку.

Держава зацікавлена в підтримці підприємництва як прямими так і непрямими способами. Так, з метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва, держава:

на передбачених чинним законодавством умовах і в порядку надає підприємцям земельні ділянки, передає їм державне майно (виробничі та нежилі приміщення, законсервовані та недобудовані об'єкти та споруди, не використовуване обладнання), що необхідне для здійснення підприємницької діяльності. Власне для цього була проведена мала та велика приватизація. На пільгових, та як правило, конкурсних умовах передаються довгобуди та інше майно;

сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування підприємців, підготовці та перепідготовці кадрів;

здійснює попереднє облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури з наступним переданням їх у кредит підприємцям чи продажем; надає підприємцям цільові кредити;

здійснює підприємцям інші види допомоги.

Найбільш яскраво взаємовідносини держави та підприємців проявляються через законодавче забезпечення підприємницької діяльності та створений державою правовий механізм. Так, держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів недобросовісної конкуренції та монополізму в любих сферах. Держава захищає і інтереси національного товаровиробника. Наприклад, Законом України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» визначено механізм такого захисту від демпінгового імпорту з інших країн, митних союзів або економічних угрупувань, в тому числі порядок та проведення антидемпінгового розслідування та застосування антидемпінгових заходів.

Згідно зі ст. 12 ГК України органи державного управляння будують свої відносини з підприємцями з використанням наступних заходив державного впливу:

податкової та фінансово-кредитної політики, включаючи встановлення ставок податків та відсотків по державним кредитам; податкових пільг; цін та правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу (коридору); розмірів економічних санкцій; державного майна та системи резервів, ліцензій, концесій, лізингу, соціальних, екологічних і інших норм та нормативів; науково-технічних, економічних і соціальних загальнодержавних та регіональних програм;

договорів на виконання робіт та поставок для державних потреб.

Державні органи не вправі втручатися в господарську діяльність підприємців, за виключенням тих випадків, коли вона торкається передбачених чинним законодавством прав державних органів по здійсненню контролю за дотриманням законодавства при здійсненні підприємницької діяльності. При цьому і право контролю має свої чіткі підстави, порядок, терміни. Державні органи та їх посадові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до визначеної їм законодавством компетенції. В разі видання державним чи іншим органом акту, що не відповідає його компетенції та вимогам чинного законодавства, підприємець вправі звернутися в суд із заявою про визнання такого акту недійсним. Тим більше не допускається прийняття акту, що визначає превелійоване положення суб'єктів підприємництва. Такі акти кваліфікуються як дискримінаційні. Збитки, що виникають у підприємців в результаті виконання незаконних вказівок державних чи інших органів та їх посадових осіб, та привели до порушення прав підприємців, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами передбачених законодавством по відношенню до підприємців обов'язків, підлягають відшкодуванню цими органами.

Держава підтримує самоорганізацію та ініціативу підприємців, реагує на вироблені ними пропозиції та рекомендації.

підприємництво правовий державний

Контрольні запитання

1. Поняття та ознаки підприємництва.

2. Види підприємницької діяльності та критерії класифікації.

3. Передумови для зайняття підприємництвом та їх правове значення.

4. Принципи підприємництва.

5. Гарантії реалізації права на підприємництво.

6. Державна підтримка підприємництва та її зміст.

Размещено на Allbest.ru