Размещено на http://www.allbest.ru/

Рівненський інститут Київського університету права НАН України

Кафедра загальнотеоретичних правових дисциплін

Курсова робота

Судові процедури визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом

Студента(ки)

IV-го курсу групи Пз-42

напрям підготовки "Право"

Чепурних В.О.

Керівник к.ю.н доцент

Оверчук С.В.

Рівне - 2013



Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття банкрутства

1.1 Судові процедури банкрутства

1.2 Процедура розпорядження майном

1.3 Сутність введення процедури розпорядження майном

1.4 Розпорядник майном боржника

1.5 Завершення процедури розпорядження майном

Розділ 2. Мирова угода

2.1 Сутність укладення мирової угоди

Розділ 3. Процедура санації

3.1 Сутність введення процедури санації

3.2 Керуючий санацією

3.3 Завершення процедури санації

Розділ 4. Ліквідаційна процедура

4.1 Сутність введення процедури ліквідації

4.2 Ліквідатор (ліквідаційна комісія)

4.3 Завершення ліквідаційної процедури

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Ринкові реформи пов'язані із змінами в системі правового регулювання економічних відносин. Такі процеси обумовлюють розвиток донедавна незастосовуваних в Україні правових конструкцій та інститутів права, серед яких є, судова процедура визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом.

Інститут банкрутства є дуже важливим правовим механізмом, що використовується в переважній більшості країн світу для врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами. Цей інститут надає необхідні інструменти для нормального функціонування економіки, що базується на засадах ринкової саморегуляції, конкурентного суперництва та комерційного ризику товаровиробників. В процесі застосування законодавства про банкрутство не лише розв'язуються суто правові проблеми між інтересами боржника і кредиторів, але й відбуваються прогресивні зміни в соціально-економічній сфері, які відкривають простір для розвитку ефективного товарного виробництва. Саме тому особливого значення набуває актуальність дослідження юридичної та соціальної природи судової процедури визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом. Актуальність такого дослідження також обумовлюється й тим, що вже постала необхідність створення в Україні цілісної концепції інституту банкрутства, що відповідала б сучасному рівню правового регулювання відносин приватного характеру та враховувала перспективи становлення засад ринкової економіки в Україні.

Об'єктом дослідження виступає судова процедура.

Предметом дослідження є чинне законодавство України, практика його застосування, норми законодавчих актів минулого та позаминулого століть, що були чинними в Україні, статистичні дані, а також система наукових поглядів з приводу розглядуваних проблем.

Метою дослідження даної роботи є основні особливості судових процедур визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом, та виявлення як найбільше проблемних питань, що підлягають вирішенню шляхом удосконалення чинного законодавства України у цій сфері. У процедурах зосереджені спеціальні механізми і інститути відносин неспроможності.

На мою думку основна мета судових процедур - не ліквідація підприємства, а задоволення вимог кредиторів через визнання боржника банкрутом.

Основним завданням при дослідженні даної теми є поглиблене вивчення та закріплення теоретичних знань судових процедур визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом. Закон передбачає чотири процедури: розпорядження майном, мирова угода, санація, ліквідація. Брак фундаментальних теоретичних робіт з питань впровадження цього важливого для ринкової економіки інституту права та нечасті дослідження, дуже негативно позначаються на досить повільному процесі удосконалення законодавства.



Розділ 1. Поняття банкрутства

Банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.

Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник та кредитор.

Справа порушується, якщо безспірні вимоги кредиторів до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку. Господарський суд, отримавши таку заяву, не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви виносить ухвалу про порушення провадження у справі.

1.1 Судові процедури банкрутства

Процедура банкрутства виникає тоді, коли вичерпані всі можливості отримання заборгованості за допомогою позовного провадження або іншого досудового вирішення. Сучасне законодавство України передбачає дві підстави для порушення справи про банкрутство боржника: справа може бути порушена за заявою кредиторів або на підставі заяви боржника.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства:

розпорядження майном боржника;

мирова угода;

санація (відновлення платоспроможності) боржника;

ліквідація банкрута. [12, 387]

Залежно від категорії боржника, виду його діяльності та наявності у нього майна господарський суд застосовує загальний, спеціальний або спрощений порядок провадження у справі про банкрутство.

Загальний порядок передбачає застосування процедури розпорядження майном з подальшим переходом до процедур санації, ліквідації або мирової угоди.

Спеціальний порядок передбачає залучення до участі у справі додаткових учасників, продовження строків санації, збігу процедур розпорядження майном та санації.

Спрощений порядок застосовується під час ліквідації банкрута без застосування процедур розпорядження майном та санації.

Боржник, щодо якого були застосовані судові процедури банкрутства, вважається особою, що не має неврегульованих грошових зобов'язань.

На будь-якій стадії процедури банкрутства сторони можуть дійти мирової угоди, у випадку затвердження якої суд припиняє провадження у справі про банкрутство.

Кожна з процедур має свою специфіку та призначення. У трьох процедурах - санація, ліквідація та мирова угода передбачена - можливість заміни власника не зважаючи на його волю. Фінансове оздоровлення боржника здійснюється у процедурах - санації та мирової угоди. Основними судовими процедурами є розпорядження майном, санація та ліквідація. Мирова угода - це субсидіарна процедура і вона виникає на всіх судових процедурах. Процедурам санації та ліквідації передує розпорядження майном.



1.2 Процедура розпорядження майном

Першою судовою процедурою, що застосовується до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство, є розпорядження його майном.[12, 386]

У відповідності до ст. 22 Закону, під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення наступної оптимальної процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.

1.3 Сутність введення процедури розпорядження майном

Розпорядження майном - це сама перша судова процедура, яка використовується до боржника.

Завдання процедури розпорядження складаються з:

1) збереження майнових активів боржника;

2) виявлення кредиторів;

3) составлення та затвердження реєстру грошових забов,язань кредиторів;

4) формування представницький органів кредиторів;

5) прийняття рішення про перехід на наступну стадію процедури банкрутства.

Процедура розпорядження майном - дуже важливий, складний етап у справі про банкрутство. Від того, як пройде розпорядження майном, залежатиме подальша доля боржника.

Процедура розпорядження майном боржника вводиться строком на сто п'ятнадцять календарних днів і може бути продовжена господарським судом за вмотивованим клопотанням розпорядника майна, комітету кредиторів або боржника не більше ніж на два місяці.

З моменту порушення справи про банкрутство суд вводе мораторій на задоволення майнових потреб кредиторів.

Це означає, що боржник не в праві самостійно виконувати грошові забов'язання.

1.4 Розпорядник майном боржника

Початок процедури розпорядження співпадає з призначенням судом розпорядника майна. Порекомендувати кандидатуру розпорядника майна можуть кредитори, державний орган з питань банкрутства. Право вибору конкретної особи на посаду розпорядника майна належить суду. [15, 101]

Розпорядник майна - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду забезпечує здійснення процедури розпорядження майном.

Права та обов'язки розпорядника майна закріплені у ст. 22 п. 3 Закону. Розпорядник майна має право:

- розглядати заяви кредиторів про грошові вимоги до боржника;

- вести реєстр вимог кредиторів;

- повідомляти кредиторів про результати розгляду їхніх вимог;

- вживати заходів для захисту майна боржника;

- аналізувати фінансово-господарську діяльність, інвестиційне становище боржника та його становище на ринках;

- виявляти (за наявності) ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства;

- скликати збори кредиторів та організовувати їх проведення;

- надавати державному органу з питань банкрутства відомості, необхідні для ведення Єдиного реєстру підприємств, щодо яких порушено справу про банкрутство;

- надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника;

- не пізніше двох місяців від дня порушення провадження у справі про банкрутство разом з боржником організувати та забезпечити проведення інвентаризації майна боржника та визначити його вартість;

- брати участь у розробці плану санації у випадках, передбачених цим Законом, та за можливості проведення санації боржника розробити разом з боржником не пізніше двох місяців від дня порушення провадження у справі про банкрутство план санації боржника та подати його на розгляд комітету кредиторів;

- виконувати інші повноваження. [16, 237]

Розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником з порушенням порядку, встановленого Законом, а також позовів щодо визнання недійсними актів, прийнятих у процедурі розпорядження майном стосовно зміни організаційно-правової форми боржника.

Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше двох місяців та десяти днів, а у разі великої кількості кредиторів - не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. Про попереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження у справі про банкрутство, визнані такими відповідно до цього Закону. Обов'язок щодо такого повідомлення суд може покласти на розпорядника майна або боржника.

За результатами розгляду вимог кредиторів господарський суд виносить ухвалу.



1.5 Завершення процедури розпорядження майном

Наступним кроком на шляху до засідання суду є проведення зборів кредиторів і створення комітету кредиторів.

Протягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду розпорядник майна письмово повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів, уповноважену особу працівників боржника та уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) боржника про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує їх проведення.

Збори кредиторів проводяться за місцезнаходженням боржника.

Обов'язок по попередженню кредиторів про місце і час проведення перших загальних зборів лежить на розпоряднику майном.

Заключним етапом процедури розпорядження є засідання суду.

У підсумковому засіданні суду у процедурі розпорядження майном боржника здійснюється перехід до наступної судової процедури (процедури санації, ліквідації, мирової угоди) або припиняється провадження у справі. [15, 111]



Розділ 2. Мирова угода

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Закону під мировою угодою у справі про банкрутство розуміють домовленість між боржником і кредитором щодо відстрочки та/або розстрочки, а також прощення(списання) кредиторами боргів боржника, яка оформлюється як письмова угода сторін. [10, 390]

Рішення про укладання мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів - членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі заставні кредитори дали письмову згоду на її укладення. Рішення про укладення мирової угоди приймається від імені боржника керівником боржника (у процедурі розпорядження майном) або арбітражним керуючим (у процедурі санації та ліквідації).

2.1 Сутність укладення мирової угоди

Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг задоволення вимог кредиторів, визначених Законом.

Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство.

Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг.

Мирова угода повинна містити положення про:

- розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника;

- відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини. банкрутство санація ліквідатор боржник

Сторона мирової угоди протягом п'яти днів з дня укладення мирової угоди повинна подати до господарського суду заяву про її затвердження.

Про дату розгляду мирової угоди господарський суд повідомляє сторони мирової угоди. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду справи.

Господарський суд зобов'язаний заслухати кожного присутнього на засіданні кредитора, у якого виникли заперечення щодо укладення мирової угоди, навіть якщо на засіданні комітету кредиторів він голосував за укладення мирової угоди.

Мирова угода вступає у силу з дня затвердження господарським судом. З цього моменту боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди.

Ухвала про затвердження мирової угоди підлягає оскарженню. Затвердження господарським судом мирової угоди є підставою припинення провадження у справі про банкрутство.



Розділ 3. Процедура санації

Відповідно до ст. 28 Закону санація являє собою систему мір, які здійснюються під час виробництва по справі про банкрутство з ціллю попередження визнання боржника банкрутом і його ліквідації, направлення на оздоровлення фінансово-господарського положення боржника, а також задоволення у повному розмірі чи частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктирізації підприємства, боргів та капіталу і зміну організаційно-правової і виробничої структури боржника.

3.1 Сутність введення процедури санації

Закон містить у собі дві основні процедури, які по своїй суті оновлюють механізм платоспроможності. Це санація та мирова угода. Основною формою фінансового оздоровлення боржника є санація. Санація можлива тоді, коли у боржника є реальна можливість встановити свою платоспроможність.

Господарський суд за клопотанням комітету кредиторів виносить ухвалу про введення процедури санації строком на шість місяців.

За вмотивованим клопотанням керівника санації чи комітету кредиторів цей строк може бути продовжено господарським судом, але не більше ніж на дванадцять місяців.

Санація вводиться господарським судом за клопотанням комітету кредиторів і слідує за процедурою розпорядження майном. З моменту введення процедури санації арешт на майно боржника по розпорядженню його майном може бути накладений виключно у рамках процедури санації. Це означає, що ні податкова інспекція, ні державна виконавча служба не мають права обмежувати майнових дій боржника. Тільки господарський суд у справі про банкрутство наділений таким правом.



3.2 Керуючий санацією

Важливою процесуальною фігурою у процедурі санації є керуючий санацією. Керуючий санацією - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення процедури санації боржника. Він призначається господарським судом одночасно з введенням процедури санації. Кандидатуру керуючого санацією пропонує господарському суду комітет кредиторів.

На відміну від розпорядника майном, керуючий санацією об'єднує у собі керівника і органи керування боржника. Ухвала господарського суду про введення процедури санації та призначення керуючого санацією набирає чинності з дня її винесення. Тому з моменту введення процедури санації припиняється повноваження керівника боржника, керування боржником переходить до керуючого санацією.

У процедурі санації важливо вирішити три завдання:

- необхідно визначити засоби відновлення платоспроможності власності боржника;

- підготувати умови для реалізації таких засобів;

- виконати усі встановлені задачі і погасити заборгованість перед кредиторами.

Процедура санації боржника реалізується за допомогою плану санації. План санації представляє собою комплексну програму фінансовго оздоровлення боржника та використання спеціальних мір з встановлення платоспроможності боржника і строк їх реалізації.

У плані санації повинен передбачатися строк відновлення платоспроможності.

Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією у випадках, передбачених Законом, зобов'язаний подати суду розроблений та схвалений комітетом кредиторів план санації боржника.

План санації є програмою дій керуючого санацією, в якій міститься заходи щодо фінансового оздоровлення боржника. План санації - це реорганізаційна угода, в якій усі учасники відносин неспроможності виконують завдання врегулювання всіх питань, пов'язаних із погашенням грошових вимог, шляхом різного виду санаційних заходів.

План санації повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань.

План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника. Платоспроможність вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених Законом.

При затверджені плану санації господарський суд повинен перевірити відповідність плану вимогам закону, а саме: вивчити порядок погодження плану санації та надати юридичну оцінку всім суттєвим умовам плану санації, передбаченим ст. 29 Закону.

Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, можуть бути:

реструктуризація підприємства;

перепрофілювання виробництва;

закриття нерентабельних виробництв;

відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода;

ліквідація дебіторської заборгованості;

продаж частини майна боржника;

виконання зобов'язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;

відчуження майна та погашення зобов'язань боржника шляхом заміщення активів;

звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі виконання плану санації;

одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, що відшкодовується відповідно до вимог цього Закону позачергово за рахунок продажу майна боржника;

Схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол засідання комітету кредиторів про введення процедури санації подаються арбітражним керуючим до господарського суду.

Господарський суд затверджує схвалений та погоджений план санації боржника і виносить ухвалу про затвердження плану санації.

У Законі встановлений механізм реалізації у процедурі санації таких мір фінансового оздоровлення боржника, як продажа цілісного комплексу і частини майна боржника. Продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу провадиться на аукціоні.

Якщо суми, вирученої від продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, недостатньо для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі, керуючий санацією пропонує кредиторам укласти мирову угоду.

3.3 Завершення процедури санації

За результатами процедури санації арбітражний керуючий надає письмовий звіт комітету кредиторів не пізніше ніж за 15 днів до закінчення встановленого строку процедури санації чи при наявності основ для його дострокового припинення. [12, 389]

Звіт керуючого санацією повинен мати:

- баланс боржника на останню звітну дату;

- розрахунок прибутків та збитків боржника;

- дані про наявність вільних грошових коштів боржника, які можуть бути спрямовані на задоволення потреб кредиторів боржника;

- дані з дебіторської зоборгованості боржника на дату подачі звіту;

- інша інформація про можливості погашення кредиторської заборогованності, яка залишилась.

Звіт керуючого санацією, розглянутий комітетом кредиторів, і протокол засідання комітету кредиторів не пізніше п'яти днів після дати проведення засідання комітету кредиторів надсилаються до господарського суду.

Завершальним етапом процедури санації є затвердження судом звіту керуючого санацією. При затверджені плану санації господарський суд повинен перевірити відповідність плану вимогам закону, а саме: вивчити порядок погодження плану санації та надати юридичну оцінку всім суттєвим умовам плану санації, передбаченим ст. 29 Закону [7].

За наслідками розгляду звіту керуючого санацією комітет кредиторів приймає рішення про звернення до господарського суду з клопотанням щодо:

- припинення процедури санації у зв'язку з виконанням плану санації і відновленням платоспроможності боржника;

- припинення процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

- припинення або продовження процедури санації та укладення мирової угоди.

Якщо план санації суперечить законнодавству, то суд відмовляє у затвердженні плану. Ця обставина не перешкоджає приведенню плану санації у відповідність із вимогами законодавства та поданню його заново до господарського суду [8 ].



Розділ 4. Ліквідаційна процедура

Процедура ліквідації розпочинається тоді, коли вже вичерпані усі можливості отримання боргів на етапах процедури банкрутства тобто на стадіях розпорядження майном, санації боржника.

Ліквідація суб'єкта підприємницької діяльності в процедурі банкрутства є заключною процедурою провадження в справі про банкрутство.

В ст. 37 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", визначено поняття ліквідації.

Отже: Ліквідація - це припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна. Ця процедура є, як вже зазначалось, заключним етапом справи про банкрутство і вихід з неї може бути лише один - мирова угода. [15, 131]

Відкриття ліквідаційної процедури - це наслідок визнання боржника банкрутом.

Б.М. Поляков в книзі "Процедура банкрутства в Україні: теорія и практика" вважає, що до ознак неплатоспроможності належать:

"наявність непогашених та визнаних судом грошових вимог кредиторів;

перевищення грошових зобов'язань боржника над його майном;

незадовільний результат застосування заходів по фінансовому оздоровленню суб'єкта підприємницької діяльності;

Тільки наявність всіх перелічених ознак дає суду підставу для визнання боржника банкрутом. Якщо суд дійде висновку, що у боржника є тільки дві ознаки: наявність боргу та неоплатність, а заходи по фінансовому оздоровленню не застосовувались, то в цьому випадку суд може замінити арбітражного керуючого, з випливаючими наслідками. Практика свідчить, що суд може зупинитись визначивши тільки ці дві ознаки, для відкриття ліквідаційної процедури, оскільки вимога щодо обов'язковості застосування заходів фінансового оздоровлення законодавчо не закріплена." [15, 131]

Про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури згідно з п. 1. ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриттям ліквідаційної процедури.

Постанова про визнання боржника банкрутом і введення ліквідаційної процедури тягне за собою настання для боржника наступних правових наслідків, які передбачені в ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом":

- господарська діяльність боржника завершується закінченням технологічного циклу по виробленню продукції у випадку можливості її продажу;

- строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язань по сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що вже настав;

- припиняється нарахування неустойки (пені, штрафу), відсотків та інших фінансових санкцій по всім видам заборгованості боржника;

- відомості про фінансовий стан боржника перестають бути конфіденційними або складати комерційну тайну;

- укладання угод, пов'язаних з відсудженням майна боржника або передачею його майна третім особам, дозволяється у порядку, передбаченому Законом;

- скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, або інші обмеження, пов'язані з розпорядженням майном. Накладення нових арештів та інших обмежень по розпорядженню майном боржника не допускається;

- вимоги по зобов'язанням боржника, визнаного банкрутом, які виникли на час проведення процедури банкрутства, можуть бути пред'явлені тільки у межах ліквідаційної процедури;

- виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченого Законом.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і початку ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута та розпорядження його майном. Керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, як що цього не було зроблено раніше.

У п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом ліквідатор забезпечує публікування у офіційних друкованих органах відомостей про визнання боржника банкрутом.

4.1 Сутність введення процедури ліквідації

В процедурі ліквідації немає фінансового оздоровлення, тут відбувається реалізація майна банкрута. Сутність ліквідаційної процедури полягає в тому, що вона є крайнім заходом отримання заборгованості на відміну від санації, яка є спробою фінансового оздоровлення підприємства, на цьому етапі немає фінансового оздоровлення, а є лише момент задоволення вимог кредиторів. Безумовно, санація, є більш ефективною, оскільки, як правило у випадку запровадження процедури санації (фінансового оздоровлення), у кредиторів є більше шансів отримати всю суму заборгованості, хоч і через деякий проміжок часу. Але з іншої точки зору, ліквідація - це останній захід який застосовується для отримання заборгованості та її списання по документах боржника. І хоча від реалізації майнових активів боржника у разі його ліквідації, як показує практика, кредитори отримують в п'ять-десять разів менше, ліквідаційна процедура все ж є дуже розповсюдженою сьогодні. Тому слід розглядати її як існуюче явище.

Загальний строк ліквідаційної процедури не може перевищувати 12 місяців. У разі необхідності суд може продовжити цей строк на шість місяців. Закон, за винятком спеціальних суб'єктів, не передбачає продовження строків ліквідаційної процедури більш як на 18 місяців з дня визнання боржника банкрутом [9].

4.2 Ліквідатор (ліквідаційна комісія)

У постанові про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури господарський суд призначає ліквідатора банкрута з урахуванням вимог, установлених Законом, з числа арбітражних керуючих. Ліквідатор (ліквідаційна комісія) виконує свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури в порядку, встановленому Законом та іншими нормативно-правовими актами.

У ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає скарги на дії (бездіяльність) учасників ліквідаційної процедури та здійснює інші повноваження, передбачені Законом.

Ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення вимог кредиторів у встановленому Законом порядку.

Протягом п'ятнадцяти днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору. На думку Афанасьєва Р.Г. викладеній в книзі "Банкрутство: напрямки удосконалення ліквідаційної процедури", щодо взаємовідносин ліквідатора та органу управління банкрута: "один момент потребує вдосконалення, а саме, відсутність в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" відповідальності керівників (власників) банкрута за не передання (несвоєчасне передання) ліквідатору бухгалтерської та іншої документації банкрута, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей" [11, 167]. Афанасьєв Р.Г пропонує ввести адміністративну відповідальність за не передання (несвоєчасне передання) у вигляді штрафу, а також цивільно-правову відповідальність у випадку заподіяння подібними діями (бездіяльністю) збитків кредиторам.

Виходячи з практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в тій його частині, яка стосується відносин керівництва підприємства банкрута з ліквідатором, можна, на мою думку, погодитись з пропозицією Афанасьєва Р.Г з приводу пропозиції вдосконалення цього моменту тому що це допомогло б уникнути витрачання часу, який відведено для роботи ліквідатора [11, 167].

Як вже зазначалось вище ліквідатор має й інші функції, якими він наділений для досягнення основної мети ліквідаційної процедури.

Серед них:

- виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута;

- виконує функції по управлінню та розпорядженню майном боржника;

- здійснює заходи щодо збереження майна банкрута;

- здійснює інвентаризацію та охорону майна банкрута;

- повідомляє працівників банкрута про звільнення;

- здійснює заходи, направленні на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, яке знаходиться у третіх осіб, а також заявляє вимоги про повернення дебіторської заборгованості;

- реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів;

Ліквідатор не рідше ніж один раз на місяць надає комітету кредиторів звіт про свою діяльність, інформацію про фінансове становище і майно боржника на день відкриття ліквідаційної процедури та при проведенні ліквідаційної процедури, використання коштів боржника, а також іншу інформацію на вимогу комітету кредиторів.

4.3 Завершення ліквідаційної процедури

Важливим етапом ліквідаційної процедури є формування ліквідаційної маси.

Згідно п. 1 ст. 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дане поняття ліквідаційної маси, тобто ліквідаційна маса - усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси. До складу ліквідаційної маси включаються всі види майнових активів (майно та майнові права), які належать банкруту на праві власності або повного господарського ведення на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені у процесі самої процедури.

В ліквідаційну масу не включається об'єкти державного житлового фонду в тому числі гуртожитки, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури. Згідно з п. 1 ст. 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ці об'єкти повинні бути передані до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Тут ліквідатор наділений широкими повноваженнями. Основним важливим елементом формування ліквідаційної маси є інвентарізація та оцінка особистого майна банкрута. Майно, яке підлягає реалізації у ліквідаційній процедурі, оцінюється ліквідатором.

Для майна, яке реалізується на аукціоні, оціночна вартість є початковою. Оцінка майна державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, здійснюється обов'язково із залученням суб'єктів оціночної діяльності у порядку, визначеному Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Оцінку майна здійснює експерт.

Наступним етапом ліквідаційної процедури є продаж майна боржника - це основна ідея ліквідаційної процедури. Ліквідатор приступає до продажу майна тільки після його інвентарізації та оцінки.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна ліквідатор здійснює продаж майна банкрута такими способами:

проведення аукціону;

продаж безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Вибір способів продажу активів здійснюється ліквідатором з метою забезпечення його відчуження за найвищою ціною.

Треба, на мій погляд, сказати про те, що як показує практика, процес продажу майна необхідно проводити під постійним і ефективним контролем з боку суду та органу кредиторів. Що забезпечувало б прозорість продажу майна та надавало б можливість контролю за діями ліквідатора в процесі реалізації майна. Так, комітет кредиторів міг би змінювати форму продажу майна банкрута, погоджувати порядок продажу, склад, та умови придбання майна. Можливо такий рух справи міг би допомогти уникнути певних правових проблем пов'язаних з недосконалістю правового регулювання Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядку проведення конкурсу, тобто уникнути дії посилкової норми.

Після продажу майна банкрута наступним етапом стає погашення вимог кредиторів. Закон встановив шість черг задоволення вимог кредиторів: У першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право та які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії та компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

г) втрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі: витрати на оплату державного мита; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство; витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною; витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута; витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів; витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) .

У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із:

а) зобов'язань банкрута перед своїми працівниками (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу;

б) зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян (у тому числі до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за громадян, які застраховані в цьому Фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України) зобов'язань зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування (шляхом капіталізації відповідних платежів у встановленому законом порядку);

в) вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучають майно (кошти) довірителів (вкладників).

У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків та інших обов'язкових платежів; вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом.

У четверту чергу задовольняються всі включені до реєстру вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі й вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.

У шосту чергу задовольняються інші вимоги. [12, 392]

Заключним етапом процедури ліквідації є затвердження звіту ліквідатора. Звіт і ліквідаційний баланс підприємства надаються ліквідатором до господарського суду після завершення всіх розрахунків з кредиторами.

До звіту додаються:

- показники виявленої ліквідаційної маси;

- дані про реалізацію об,єктів ліквідаційної маси;

- копії договорів купівлі-продажу та актів прийому-передачі майна;

- реєстр вимог кредиторів з даними про розмір погашених вимог кредиторів

Звіт ліквідатора має бути схвалений комітетом кредиторів, власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) боржника (для державних підприємств або підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків).

Про час і місце судового засідання, у якому має розглядатися звіт і ліквідаційний баланс, господарський суд повідомляє ліквідатора та членів комітету кредиторів.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія цієї ухвали надсилається органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи - банкрута, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також власнику майна та органам державної податкової служби за місцезнаходженням банкрута.



Висновки

Судова процедура визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом в Україні сьогодні перебуває в процесі становлення. Вона є важливим елементом права країн з ринковими відносинами і тому успішність його застосування тісно пов'язана зі станом правового регулювання відносин приватного характеру.

Призначенням є врегулювання конфліктних відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами.

На перших етапах застосування судової процедури механізмом регулювання відносин в цій сфері була виключно ліквідаційна процедура, яка сьогодні хоча і займає одне з головних місць, сучасні тенденції доктрини і практики ставлять наголос на переважному застосуванні реорганізаційних процедур як прогресивних, тому що вже прийшло розуміння того, що законодавство про банкрутство повинно бути спрямоване передусім на збереження боржників - суб'єктів підприємницької діяльності.

Судові процедури, що застосовуються до боржника у справі про банкрутство, - це система заходів, що застосовуються до боржника (банкрута) та його майна з метою забезпечення досягнення цілей певної судової процедури та провадження у справі про банкрутство в цілому.

Із проведеної роботи можна зробити висновки стосовно видів судових процедур у справі про банкрутство:

Розпорядження майном боржника (обов'язкова, як правило, судова процедура) є системою заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, що застосовується з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища. Здійснення її покладається на розпорядника майном боржника - призначеної суддею після порушення провадження у справі про банкрутство фізичної особи, яка отримала в установленому порядку ліцензію арбітражного керуючого і не має заінтересованості щодо боржника та кредиторів.

Санація боржника (необов'язкова судова процедура) - це система заходів, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника та задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів. Вона може включати кредитування, реорганізацію, втому числі зміну організаційно-правової форми боржника, зміну форми власності, системи управління боржника тощо. Процедура санації вводиться ухвалою господарського суду за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, терміном до 12 місяців, який може бути продовжений ще до 6 місяців або скорочений за клопотанням комітету кредиторів, керуючого санацією або інвесторів (осіб, що беруть участь у санації, приймаючи зобов'язання про погашення боргу, повністю чи частково, боржника на певних умовах, в тому числі набуття права власності на його майно). Одночасно господарський суд за погодженням комітету кредиторів призначає керуючого санацією, яким може бути керівник підприємства, розпорядник майна або стороння особа, яка має ліцензію арбітражного керуючого.

Мирова угода (як необов'язкова судова процедура у справі про банкрутство) - це домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, що оформляється як письмова угода сторін; набирає чинності у разі затвердження її господарським судом, про що виноситься відповідна ухвала; може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Рішення про укладення мирової угоди приймається: від імені кредиторів - комітетом кредиторів більшістю голосів за умови наявності письмової згоди на це всіх кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою; від імені боржника - керівником боржника або арбітражним керуючим, які виконують повноваження органів управління боржника. Повинна відповідати вимогам Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо змісту, форми, виконання тощо. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. З дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів відповідно до умов мирової угоди.

Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство - це необов'язкова судова процедура, основним призначенням якої є ліквідація визнаної судом заборгованості банкрута шляхом продажу майна банкрута та проведення розрахунків по його боргах. Тривалість ліквідаційної процедури - дванадцять місяців, яка може бути продовжена господарським судом ще на шість місяців. Здійснення цієї процедури покладається на ліквідатора, який очолює ліквідаційну комісію. Отримані кошти від продажу майна банкрута спрямовуються па задоволення вимог кредиторів відповідно черговості, встановленої ст. 45 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Приклад нашої країни засвідчує, що реальне впровадження інституту банкрутства можливе лише за умов, коли не обмежується дія об'єктивних економічних законів.

Із наведеної вище роботи вважаю, що більше уваги треба приділити вдосконаленню самої процедури визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом, враховуючи певні особливості правового положення деяких суб'єктів права необхідно передбачити спеціальні правила щодо врегулювання проблем визнання неспроможним, які повинні бути переважно неліквідованими, або ж мати спеціально розроблену процедуру визнання їх неплатоспроможними, що тягнуло б за собою менші збитки.

Вважаю, що закон повинен містити можливості достатньо легкого переведення реорганізаційних процедур в ліквідацію і навпаки.

Реалізація цих заходів реформування дозволить істотно поліпшити механізм судової процедури визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом в Україні. А досконалий механізм даного інституту в свою чергу допоможе в розв'язанні кардинальних соціально-економічних проблем України.

Звичайно, дана тема досить обширна і я розглянула тільки поверхневі питання, що стосуються судової процедури визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом але, думаю, цього достатньо, щоб мати загальне уявлення про цей процес.



Список використаних джерел

Конституція України (з офіційним тлумаченням Конституційного суду України) / Відповід. редакт. канд. юрид. наук С.Б. Чехович. - К.: Ліра - К, 2006. - 96 с.

Господарсько-процесуальний Кодекс України.

Господарський Кодекс України.

Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від 27 березня 2006 р.

Законом України "Про власність".

Закону України "Про оцінку майна, майнових прав і професійної оцінної діяльності в Україні" від 12. 07. 2001 року №2658 - ІІІ, стаття 7, 9.

Постанова Вищого господарського суду України від 10 вересня 2003р. у справі №1/77 "б".

Постанова Вищого господарського суду України від 25 червня 2003 р. у справі №24 /550- б.

Постанова Вищого господарського суду України від 11 вересня 2002 р. у справі №15/75 б.

Постанова Вищого господарського суду України від 14 травня 2003 р. у справі №Б15/67-00.

Афанасьєв Р.Г. "Банкрутство: напрямки удосконалення ліквідаційної Процедури". Вісник Вищого арбітражного суду України, 2000 рік №1.

Вінник О.М. Господарське право: Курс лекцій. - К.: Атіка, 2004.

Гайворонський В.М., Жушман В.П. Господарське право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. - Х.: Право, 2005.

Керецман В.Ю., Семерак О.С. Правознавство. Навчальний посібник - К.: Атіка, 2002.

Поляков Б.М. Законодавство України про банкрутство: теорія та практика його застосування. - К.: Юридична думка, 2005.

Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельний В.П. Господарське процесуальне право України. Підручник - С.: ВТД "Університетська книга", 2006.

Размещено на Allbest.ru

...